Компаративні експресеми як поетикальний засіб творення художнього портрету в прозі Є. Гуцала

Размещено на http://www.allbest.ru/

Компаративні експресеми як поетикальний засіб творення художнього портрету в прозі Є. Гуцала

В. М. Власенко, Н. Ф. Уманцева

Харківський коледж Державного університету

телекомунікацій Харківський національний

університет імені В. Н. Каразіна

Власенко В. М., Уманцева Н. Ф. Компаративні експресеми як поетикальний засіб творення художнього портрету в прозі Є. Гуцала.

У статті розглянуто особливості функціонального стильового навантаження компаративних фразеологізмів у мові прозових творів Є. Гуцала. Визначено й схарактеризовано взаємодію традиційних та індивідуально-авторських фразеологізмів як засобів творення художнього портрету. Акцентовано особливості вираження компаративними фразеологізмами архітипових уявлень про характерні ознаки портрету людини в річищі української мовної картини світу. Відзначено свіжість та оригінальність, широку варіативність використаних автором мовних зворотів, їх виразний зв'язок з емоційно-експресивним забарвленням творів. Установлено, що у своїй художній практиці письменник звертається до створення портрету людини, використовуючи ті мовні засоби, які, зберігаючи традиційне змістове начало, відрізняються наявністю додаткових, нестереотипних відтінків образу та значення.

Ключові слова: експресивність, художня мова, образ, компаративний фразеологізм, семантика, індивідуальний стиль, художній портрет.

гуцал фразеологізм портрет художній

Власенко В. М., Уманцева Н. Ф. Компаративные експрессемы как поетикальное средство создания художественного портрета в прозе Е. Гуцало.

В статье рассмотрены особенности функциональной стилевой нагрузки компаративных фразеологизмов в языке прозы Е. Гуцало. Определено и охарактеризовано взаимодействие традиционных и индивидуально-авторских фразеологизмов как средств создания художественного портрета. Акцентированы особенности выражения компаративными фразеологизмами архитипичных представлений о характерных признаках портрета человека в русле украинской языковой картины мира. Отмечено свежесть и оригинальность, широкую вариативность использованных автором речевых оборотов, их отчетливую связь с эмоционально-экспрессивной окраской произведений. Установлено, что в своей художественной практике писатель обращается к созданию портрета человека, используя те языковые средства, которые, сохраняя традиционное смысловое начало, отличаются наличием дополнительных, нестереотипных оттенков образа и значения.

Ключевые слова: экспрессивность, художественный язык, образ, компаративный фразеологизм, семантика, индивидуальный стиль, художественный портрет.

Vlasenko V. M., Umantseva N. F. Comparative expressive phraseological units as poetic means of artistic portrait creation in prose by E. Hutsalo.

The article deals with the features of functional stylistic loads of comparative phraseological units in language of prose by E. Hutsalo. The interaction of traditional and individual author's phraseological units as means of creation of artistic portrait are defined and characterized. Features of expression using comparative phraseological units of archetypal ideas about the main features of man portrait in the mainstream of Ukrainian language picture of the world are accented. Freshness and originality, wide variability of phrases used by the author, its expressive connection with the emotionally expressive coloring of the compositions are observed. It was established that t in his artistic practice the writer turns to the creation of man portrait using the language tools that, while maintaining the traditional semantic element, characterized by the presence of additional, non-stereotypical shades of image and meanings.

Keywords: expressivity, artistic language, image, comparative phraseological unit, semantics, individual style, artistic portrait.

Іманентною ознакою мови художньої літератури є експресивність. Як типологічна риса художньої вербалізації дійсності експресивність тією чи тією мірою виявляє своє конструктивно-організуюче начало в творчості будь-якого письменника. Експресивність художньої мови є тим способом організації тексту, що акцентує його семантичні параметри, образне втілення та суб'єктивно-емоційне інтонування. До письменників, експресивне мовлення яких визначає їх ідіостильові риси, належить Є. Гуцало, видатний майстер українського слова. Мовна палітра його творів усе ще залишається недослідженою. Це й зумовило вибір об'єкта нашого аналізу. Важливим чинником творення художнього світу творів письменника є компаративні фразеологізми. Вони є базовим чинником змалювання різних складників художнього світу письменника, насамперед людини, її вдачі, поведінки, вчинків, зовнішності, природи, флори, фауни тощо. Та чи не найчастіше компаративні фразеологізми використовуються для створення портрету людини. Портрет людини в художньому світі Є. Гуцала в цілому зумовлений двома різними чинниками: з одного боку, настановою на продовження традиції образного характеротворення шляхом виділення типових для українського художнього універсуму деталей, стереотипних уявлень, типових рис, що стосуються зображення людини, а з іншого -- виразно виявленим індивідуально-авторським началом. Саме на перетині таких чинників і створюється в прозі Є. Гуцала рівновимірний образ людини. Найбільш значущою деталлю художнього портрета є зображення очей. Аналізований матеріал дозволяє виділити випадки авторського художнього фразовживання, у яких письменник повною мірою заявляє про себе як проникливого лірика, сповненого чистих переживань і світлих почуттів: “Очі були свіжі, чисті, блискучі, як оті проліски, що погойдувались у кухлику” [4:325]; “...Очі, немов дві зіроньки під двома серпами, а тепер, немов через сволок два клубочки висять” [7:202], “Очі її жевріли, як двоє вогняних джерелець, в яких тече не вода, а полум'я” [7:216], “Подивилась на тебе тихими, як осінні заводі, очима” [6:301]. У цьому зв'язку звернімо увагу на використання автором знаків народної культури, образів та символів, які займають особливе місце в національній мовній картині світу, причому окремі з них вжиті в демінутивній формі: “зіроньки”, “джерельця”, “клубочки” та інші. Попри те, що автор вдається до використання традиційного для української писемності прийому порівняння очей з вогнем, жаром, блиском, експресивний потенціал якого начебто на сьогодні втрачено, безсумнівною є значущість створених автором образів. Цьому сприяє вміння зосередитись на окремих дрібках, виявити смисловий потенціал традиційних обрядів та увиразнити його відповідними художніми засобами.

Відчувається, що автор щедро призбирував, виважував кожне слово, щоб живописно передати внутрішній світ своїх персонажів через змалювання очей. І це не дивно, бо очі -- це дзеркало душі. Порівняймо: “Із лиця стала дуже страшна: очі -- мов два мокрі та голодні коти навприсядки, руки подовшали, наче обернулись на пирятинські верстви, губи порозтягувалися у широчінь, наче батьківське подвір'я” [7:225]; “Зрештою, очі, мов під горою в черепочку дзікузієві яйця, отямились” [7:231]; “Очі в Гриця стали тверді й блискучі, мов жолуді в опалому побурілому листі” [4:351]; “Тітчині очі округлились, наче вгледіла перед собою прояву” [8:174]; “Всі наче прокинулись, пожвавішали, тітка Ліза геть звузила зіниці, мов огненні скалки” [8:191]. Як бачимо, внутрішні почуття, емоційний стан, хвилювання, ціла гама переживань героїв концентровано виражаються через художню індивідуалізацію їх очей.

Конструктивні функції порівняльних зворотів нерозривно пов'язані з актуалізацією художніх означень, які в авторських контекстах набувають виразної оцінної семантики -- очі “свіжі”, “чисті”, “блискучі”, жевріють “як двоє вогняних джерелець”, “Подивилась на тебе тихими, як осінні заводі очима”. На важливість художньої деталізації очей, вказує, зокрема, той прикметний для ідіостилю письменника факт, що портретна характеристика людини нерідко розпочинається саме через зображення очей: “Із лиця стала дуже страшна: очі -- мов два мокрі та голодні коти навприсядки, руки подовшали, наче обернулись на пирятинські верстви, губи порозтягувалися у широчінь, наче батьківське подвір'я” [7:211].

Узвичаєним для художньої практики письменників є зображення внутрішнього світу людини, характеру її почуття за допомогою погляду. Тому не дивно, що важливою ознакою ідіостилю письменника є увиразнення погляду героїв компаративними фразеологізмами: “А Мартоха на мене очима так блиснула, наче сірко в пасльоні” [7:220]; “Так дивиться мені віддано в очі, як ота кицька дивиться на замордованого ж нею пацюка” [7:217]; “Так поглядає весь час на циферблат, наче на поїзд має квапитись” [7:209]; “Й знову подивилась услід жіночій постаті, наче сподівалась на відгук” [7:224]; “Чого дивишся на вовка, як миша на крупу?” [7:222]; “Умовкла, дивилась пильно, мов кицька на пташку, яку хоче дістати” [7:226]; “Глянула, наче квачем мазнула по куткам” [7:231]. У дібраних автором порівняльних зворотах відчувається і цілком недвозначна настанова на іроніїї, і оригінальність художнього світобачення, і несподіваність зіставлень та самобутність образів.

Відшукати нові, не штучні, а цілком природні для індивідуальної мовної картини світу образи-компаративеми, уникаючи при цьому манірності, -- завдання не з легких. І в цьому плані Є. Гуцало як неперевершений майстер художньої деталі, поєднуючи образи, які обтяжені цілим спектром асоціацій. Для портретної характеристики людини в прозі Є. Гуцала особливо значущою виявляється колористика, причому спектр кольорів, використаний письменником, доволі широкий: від типових для народнопоетичного зображення обличчя свіжих кольорів до різних відтінків темного, червоного тощо: “Сиділа на ліжку, і обличчя її, мов місяць уповні, світилося щастям” [7: 209]; “Лице в тебе таке, наче напився білого молока з-під чорної корови” [7:212]; “Обличчя в Неїжхліб збагровіло, наче осіннє небо на заході” [8:321]; “Христя розцвіла обличчям, як найрозкішніша мальва” [7:203]; “Її кругле обличчя у веснянках, мов сонях у цвіту, а брови -- наче дві пелюстинки з соняшникового віночка” [8:307].

Письменник у своєму зображенні людини вдається до прикметних для українського лінгвокультурного простору образів -- місяць, молоко, мальва, сонях. Вони відзначаються легкою «культурною» пізнаваністю, а водночас глибокою індивідуально-авторською асиміляцією, результатом якої є створення свіжих, експресивно позначених образів.

Не менш цікавими своєю образністю є художні деталі, створені за допомогою порівняльних зворотів, що характеризує інші зовнішні ознаки обличчя: “У діда Бенері обличчя дрібне й тверде, мов міцно стулений кулачок дитячий” [7:192]; “А я бачачи, яка чудасія твориться з мордякою, як вона мов роздерта печериця, тухне і пухне” [7:188]; “Мордяка зараз розійдеться, мов квочка перед бурею” [7:232]; “Стоїть переді мною мордяка така, наче об неї дохлих кошенят б'ють уранці та ввечері” [7:204]; “Чоло його дивне й пряме, як канцелярський стіл” [5: 326]; “У діда Бенері обличчя дрібне й тверде, мов міцно стулений кулачок дитячий” [7:175]. Неважко помітити, що в художній мові Є. Гуцала пейоративна семантика суб'єкта порівняння (мордяка) синтагматично в плані оцінної семантики корелює із значенням оригінальних авторських компаративем.

Несподіваною, надзвичайно свіжою образністю відзначається опис губ, щік, брів людини. Наприклад: “Губи грають усмішками так, наче то мерехтять вишневі рибки” [6:322]; “Губи припали до келиха як лопухи”; “І губи гарячі стали, й горло, мов перцю з'їла”; “Губи її тремтіли, як дві дрібні мишки, що побачили кота і з переляку ніяк не можуть кинутись навтікача, бо лапки їхні в пастці” [7:112]; “А твої зуби -- наче скраю над вікном стоять білі голуби рядком” [7: 98]; Тоді відкривались два ряди білих і великих, як зерна кормової кукурудзи, зубів” [7:143]; “Я відчула на своїй щоці його рубцювату, як руберойд, тверду щоку” [5:251]; “Щоки Василеві порожевіли, мов пелюстки маку на городі”; “Брови чорні, наче випалені розпеченим залізом на дубовій дошці”; “А брови твої, наче двоє мишеняток, які над двома нірочками сидять”.

Як бачимо, інтонування художніх деталей засобами компаративної фразеології належать до тих ідіостильових рис письменника, які повною мірою виявляють його як письменника-новатора у царині художнього слововживання. Перед нами постає позначене індивідуальною, неповторною манерою письма зображення мовлення художніх персонажів, що виявляє здатність Є. Гуцала використовувати потенційні експресивні можливості мови, оригінальні художні образи.

Література

1. Бабенко Л. Г. Лексические средства обозначения эмоций в русском языке / Л. Г. Бабенко. -- Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1989. -- 184 с.

2. Бауэр В. Энциклопедия символов / пер. с нем. Г. Гаева / Вольфганг Бауэр, Ирмтрауд Дюмотц, Сергиус Головин. -- М.: Крон-пресс, 2000. -- 504 с.

3. Голоюх Л. В. Порівняння як структурно-семантичний компонент художнього тексту (на матеріалі сучасної української художньої прози): автореф. Дис. на здобуття наук. ступеня канд. філ. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Л. В. Голоюх. -- Л, 1996. -- 20 с.

4. Гуцало Є. За билинами нашого часу // Гуцало Є. Шкільний хліб / Є. Гуцало. -- К. : Рад. письменник, 1981. -- 407 с.

5. Гуцало Є. Індульгенція на безсмертя // Пролетіли коні : Оповідання та повісті / Є. П. Гуцало. -- К. : Вид-во гуманітарної л-ри, 2008. -- 384 с.

6. Гуцало Є. Мистецтво подобатись жінкам // Пролетіли коні : Оповідання та повісті / Є. П. Гуцало. -- К. : Вид-во гуманітарної л-ри, 2008. -- 384 с.

7. Гуцало Є. Позичений чоловік, або ж Хома невірний і лукавий / Є. Гуцало. -- К. : Дніпро, 1981. -- 255 с.

8. Гуцало Є. Скажена тітка // Пролетіли коні : Оповідання та повісті / Є. П. Гуцало. -- К. : Вид-во гуманіт. л-ри, 2008. -- 384 с.

9. Кучеренко І. К. Порівняльні конструкції мови в світлі граматики / І. К. Кучеренко. -- К. : Вид-во Київ. ун-ту, 1959. -- 108 с.

10. Лисиченко Л. А. Лексико-семантичний вимір мовної картини світу / Лідія Андріївна Лисиченко. -- Харків : Видавнича група “Основа”, 2009. -- 191 с.

11. Потебня А. А. Эстетика и поэтика / А. А. Потебня. -- М. : Искусство, 1976. -- 614 с.

Размещено на Allbest.ru