Типи фокалізації в англійському "Романі про митця" кінця ХІХ - початку ХХ ст. (за романами О. Вайльда "Портрет Доріана Грея", Р. Кіплінга "Світло згасло", Дж. Голсуорсі "Вілла рубейн", С. Моема "Місяць і шеляг")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська 1, Львів, 79000, Україна;

Типи фокалізації в англійському "Романі про митця" кінця ХІХ - початку ХХ ст. (за романами О. Вайльда "Портрет Доріана Грея", Р. Кіплінга "Світло згасло", Дж. Голсуорсі "Вілла рубейн", С. Моема "Місяць і шеляг")

Наталія Михайлюк

e-mail: nayalyusyk@gmail.com

Анотація

Розкрито поняття точки зору з позицій наратології в англійському “романі про митця” кінця ХІХ початку ХХ ст. Особа фокалізатора нефіксована, а така, що може переходити від наратора до персонажа (чи персонажів) й навпаки. Визначається доцільність ведення оповіді з тієї чи іншої точки зору та простежується її вплив на рецепцію твору.

Ключові слова: фокалізація, точка зору, оповідь, наратор, персонаж, читач, рецепція.

Аннотация

ТИПЫ ФОКАЛИЗАЦИИ В АНГЛИЙСКОМ “РОМАНЕ О ХУДОЖНИКЕ” КОНЦА ХІХ НАЧАЛА ХХ ВЕКА (ЗА РОМАНАМИ О. УАЙЛЬДА “ПОРТРЕТ ДОРИАНА ГРЕЯ”,

Р. КИПЛИНГА “СВЕТ ПОГАС”, ДЖ. ГОЛСУОРСИ “ВИЛЛА РУБЕЙН”, В. С. МОЭМА “ЛУНА И ГРОШ”)

Наталия Мыхайлюк

Львовский национальный университет им. И. Франко, ул. Университетская, 1, Львов, 79000, Украина; e-mail: nayalyusyk@gmail.com

Раскрыто понятие точки зрения с позиций нарратологии в английском “романе о художнике” конца XIX начала ХХ в. Личность фокализатора нефиксированная, а такая, что может переходить от рассказчика к персонажу (или персонажей) и наоборот. Определено целесообразность ведения повествования с той или иной точки зрения и прослежено ее влияние на рецепцию произведения.

Ключевые слова: фокализация, точка зрения, повествование, рассказчик, персонаж, читатель, рецепция.

Annotation

TYPES OF FOCALIZATION IN ENGLISH “ARTIST'S NOVEL” OF THE END OF XIXTH BEGINNING OF XXth CENTURY (ON THE BASIS OF NOVELS “THE PICTURE OF DORIAN GRAY” BY O. WILDE, “THE LIGHT THAT FAILED” BY R. KIPLING, “VILLA RUBEIN” BY J. GALSWORTHY, “THE MOON AND SIXPENCE” BY W.S. MAUGHAM)

Nataliya Mykhailyuk

Ivan Franko National University of L 'viv,

1 Universytetska St, L 'viv, 79000, Ukraine; e-mail: nayalyusyk@gmail.com

The notion of point of view in English “artist's novel” is studied in the article from the narratological perspective. The person of focalizer is revealed to be not fixed, but such a one that can be transferred from the narrator to the character/-s and vice versa. The reasonability of narration from one or another point of view is defined and its impact on the writing's reception.

Keywords: focalization, point of view, narration, narrator, character, reader, reception

Існування в наратологічній теорії однаково важливих, проте неспівзвучних понять та термінів, різновекторний підхід до питання автора, оповідача, читача, точки зору, рецепції доводить насамперед те, що процес вивчення художнього твору нескінченний та безперервний за природою й визначається скомплікованістю та багатоаспектністю, що дає ґрунт для нових досліджень. Категорія точки зору / фокалізації / візії / фокуса нарації / наративної перспективи досліджена такими вченими: Персі Лаббок, Жерар Женетт, Шломіт Ріммон-Кенан, Цветан Тодоров, Вольф Шмід, Франц Штанцель, Михайло Бахтін, Борис Успенський. З початку ХХ ст. по-новому звучить питання ролі точки зору в літературі. Ц. Тодоров зауважує, що особливість словесного мистецтва не в самих подіях чи фактах, якими вони постають апріорі, а в способі їх зображення: “один і той же факт, зображений з двох точок зору, це вже два різних факти” [2, с. 69]. Ця категорія визначає модус подання, обсяг, важливість інформації чи її частини в оповіді. Вона також безпосередньо стосується питання взаємин між оповідачем і персонажем та активізації читацької уваги.

Ж. Женетт запропонував використовувати термін “фокалізація” як більш абстрактний, аніж “точка зору”, ототожнюючи його із висловлюванням Клінта Брукса й Роберта Уоррена (представники “нової критики”) “focus of narration” (“фокус на рації”) [4, с. 391]. Погоджуємось, що фокалізація може бути обрамлюючою для усього твору (нульовою, внутрішньою чи зовнішньою); через неї організовуються та впорядковуються усі наявні в ньому токи зору, визначаючи чи зміщуючи центр наративної інформації. Проте інколи два, а то й три типи фокалізації змінюють один одного, тому їх розрізняють у межах одного наративного сегмента, не беручи за основу весь твір. оповідь художній твір читач

Презентуючи кілька планів розгляду фіксації точки зору (“план ідеології”, “план фразеології”, “план просторово-часової характеристики” і “ план психології”), Б. Успенський констатує їх неунікованість та допускає можливість конфігурації в художньому творі, що пояснюється співвідношенням до “різних рівнів аналізу структури цього твору” (курсив автора) [3, с. 7]. Отож загальна типологія планів точок зору не відкидає появи нових при детальному вивченню конкретного художнього твору.

Проаналізувавши теоретичну полеміку щодо питання точки зору, В. Шмід пропонує наратологічну дефініцію: точка зору це “утворений зовнішніми і внутрішніми чинниками вузол умов, що впливають на сприйняття та передачу подій” [5, с. 121]. Зі свого боку, термін “перспектива” позначає відносини між точкою зору та подіями. Відбір оповідних елементів, сприйняття та передача подій, наявність кількох планів основні аспекти точки зору. Ділення тексту на сегменти ускладнює процес відстеження усіх планів точки зору, тому, як наслідок, і спрощується метод аналізу менших за обсягом частин, що залучає акти відбору, оцінки та позначення наративних одиниць, які співвідносяться із перцептивним, ідеологічним та мовним планом (курсив автора) [5, с. 143]. Плюралізм перспективи подій досягається завдяки фокалізації, через яку перспектива нараторська замінюється однією чи кількома персонажними. Сприйняття та дефініція різних точок зору актуалізує рецептивну функцію читача, так наратор частково робить його співтворцем художнього світу, а це свідчить про здійснення естетичної комунікації. Разом із тим, говоримо й про інше трактування сприйняття не реальне, що безпосередньо залежить від реципієнта, а таке, що “внутрішньо присутнє самому твору” [2, с. 70]. Зміни наголосів, що відбуваються в межах художнього твору, вже навмисне спроектовані на ту чи іншу рецепцію нарататором.

Досліджуючи реалізацію точки зору в контексті наративних стратегій у романах О. Вайльда “Портрет Доріана Грея”, Р. Кіплінга “Світло згасло”, Дж. Ґолсуорсі “Вілла Рубейн” та В. С. Моема “Місяць та Шеляг”, відзначаємо поєднання позиції наратора (яка характеризується неоднаковим ступенем бачення) та персонажів (різний рівень презентації). Гетерочи гомодієгетичність наратора і його перебування в межах / поза межами дієгезису безпосередньо впливає як на актуалізацію власної візії, так і на модус зображення персонажної. Задля проведення системного та цілісного аналізу точки зору розглянемо можливість її конфігурації в кожному творі.

Гетеродієгетичний наратор у інтрадієгетичній ситуації наративу роману “Портрет Доріана Грея” посідає аукторіальну позицію, володіючи абсолютним знанням про світ фікції, хоча перебуває поза нею. Незважаючи на чітку артикуляцію своїх поглядів ще в передмові, що становить своєрідний мистецький маніфест, розповідач уникає нав'язливості та намагання контролювати перебіг подій. До прикладу, в уривку, де Доріан картає себе за немилосердну поведінку щодо актриси Сібіл Вейн, персонажна точка зору переплітається з нараторською: “Годинник вибив третю, і четверту, і ще півгодини, а Доріан Ґрей усе сидів непорушно. Він намагався зібрати докупи яскраво-червоні волоконця життя і зіткати з них якийсь візерунок, знайти собі шлях у 276 багряному лабіринті пристрастей, де він блукав [...]. Врешті він підійшов до столу і заходився писати палкого листа до коханої дівчини [...]. Самоосуд дарує нам незрівнянну насолоду: коли ми ганимо себе, то відчуваємо, що ніхто інший не має права ганити нас. Відпущення гріхів дає нам не священик, а сама сповідь. Закінчивши листа, Доріан відчував себе вже прощеним” (позначення тексту наше. Н. М.) [1, c. 98]. Мовлення цілком належить наратору й не позбавлене емоційності та метафоричності; передчуття тривоги підкреслює колористика зображуваного. Лексичний чи синтаксичний рівні ніяк не вказують на персонажа, однак драматизоване сприймання події стосується саме його. Деталізація погодинної плинності часу свідчить про “прикріплення наради до переживання” дійсності персонажем. Прикметно, що перцептивний план (виділений курсивом) доповнюється ідеологічним, створюючи ефект достовірності та переконливості передачі відчуттів. Точка зору наратора (підкреслена у тексті) презентується на загальному тлі зображення та може бути вирізана із тексту, не змінюючи його смисл. Цей своєрідний погляд збоку сповнений об'єктивності та лексичної нейтральності. Розповідач знає більше за персонажа, оскільки усвідомлює, що Доріанів лист спричинений радше прагненням до самовиправдання, а не коханням до Сібіл. Контрастність мотивації написання листа наратором та Доріаном уможливлює самостійний вибір читача щодо формування оціночного ставлення.

Точка зору наратора екстраполюється на персонажну в наступному епізоді, де Доріан дізнається про смерть Сібіл Вейн та звинувачує себе, проте діаметрально протилежна реакція в лорда Генрі: “Є щось прекрасне в її смерті. Я радий, що живу у вік, коли трапляються такі дива” [1, с. 104]. Стиль вислову, апелювання до естетичного сприйняття нагадує стиль передмови до роману. Отже, дотримуючись принципу невтручання, розповідач взаємодіє з персонажем та формулює загальну тональність твору через кількарівневу точку зору. Таку взаємоінтеграцію позицій Ж. Женетт називає “внутрішньою перемінною фокалізацією” [4, с. 391]. Перехід точки зору як від наратора до персонажа, так і від персонажа до персонажа містить у собі й образотворчу функцію та допомагає цілісному вивченню.

Дещо відрізняється позиція гетеродієгетичного наратора в інтрадієгетичній ситуації в романі “Вілла Рубейн”: образ спостерігача доповнюється рисами експліцитності, які прочитуються із лексики та стилістики. Наративна історія ведеться від 3-ої особи, із стороннього ракурсу та насичена деталізацією зовнішності героїв, їхнього психологічного стану, дій, а також усього оточення (побут, природа тощо): “Інколи дискусія торкалась мистецтва питань кольору та техніки; чи був реалізм сповна обґрунтований; та чи слід нам бути Прерафаелітами? Коли розпочинались такі дискусії, очі Крістіан ставали більшими та яснішими, із певною блискучою розсудливістю; так, наче вони могли проникнути в глибини” (позначення тексту наше. Н. М.; тут і далі переклад наш. Н. М.) [6]. Мовлення наратора візуалізує фікційний світ, що забезпечує об'єктивізацію зображення та доводить всезнання розповідача. Поєднання перцептивного (курсив) та ідеологічного (підкреслення) плану точки зору сприяє змалюванню внутрішнього світу персонажа, водночас зберігаючи нараторську призму сприйняття.

Не називає, проте засвідчує своє існування розповідач роману “Світло згасло”. Відбір наративних елементів здійснюється таки, що внутрішня фокалізація заміщується зовнішньою. Наратор здатний проникати в думки персонажів, що комплексно сполучає їх чуттєвий досвід, з одного боку, та нараторське всезнання, з другого: “Дік вийшов похитуючись, потираючи очі та позіхаючи. У нічні години він сповниться ідеєю, такою простою та такою блискучою, що здивувається, як вона ніколи раніше не виникала.

У вихідний день він шукатиме Мейзі, запропонує екскурсію, і відвезе її на поїзді до форту Кілінг, по тій же стежині, яку вони витоптали разом десять років тому. “Як правило ”, він пояснював відображенню свого намиленого підборіддя, небезпечно вдруге ступати на стару стежку. [...] Я піду до Мейзі відразу ж”1 (позначення тексту наше. Н. М.) [7]. Мовлення наратора продовжує внутрішній монолог Діка Хелдера, відповідно відбувається чергування нараторської (підкреслення) та персональної (курсив) точок зору, що відстежується у різних планах:

Бінарність мовців, а заразом і перехід від зовнішньої точки зору до внутрішньої, “виконує функцію, схожу до функції рамки в живописному зображенні”, та доводить присутність екстрадієгетичного розповідача, який виходить за межі фікційного світу [2, с. 73].

Інший тип наратора презентований у романі “Місяць та шеляг”. Персонаж-оповідач основний споглядач у творі, з його перспективи читач дізнається про художника Чарльза Стрікленда та його роботи. Гомодієгетичний наратор в екстадієгетичній ситуація виконує подвійну роль він і оповідач, і персонаж водночас, що знову ж таке дає підстави стверджувати про обрамлюючу функцію зовнішньої фокалізації та необхідність внутрішньої для формування емоційного тла твору. Два голоси накладаються один на одного, поєднуючи об'єктивність та суб'єктивність:

наратор-оповідач: “Виникнення легенди про певну людину ставало її безумовним пропуском в безсмертя. [...] Чарльз Стрікленд жив у невідомості. Він швидше наживав собі ворогів, аніж друзів”1 [8].

наратор-персонаж: “В його голосі чулася справжня пристрасть і, незважаючи на моє бажання, вона охоплювала мене. Здавалось, я відчував у ньому могутню силу, що боролась всередині нього; це дало мені відчуття того, що щось сильне, всепоглинаюче тримало його всупереч його волі” [8].

У першому випадку наратор виходить за рамки дієгезису, вводить “обмовку, релятивацію та дистанційованість” [5, с. 131] й вибором тематичних елементів витворює фіктивність написання життєпису чи біографії. У другому випадку оповідач повністю заглиблюється у власне єство, через яке передається відчуття напруги, тобто він наближується до читача. Отже, через втілення обох точок зору реалізується оціночного ставлення, так і процес рецепції художнього твору, налагоджуючи комунікативним контакт із читачем.

Точка зору в цьому романі зміщується й до персонажа, Чарльза Стрікленда: “Кажу вам, я повинен малювати. Я нічого не можу з собою вдіяти. Коли людина падає у воду, немає значення, як він плаває, добре чи погано: він мусить вибратись або інакше він потоне”1 [8]. Персональна точка зору в перцептивному та ідеологічному плані, які проявляються разом, підкреслюється лексичними й синтаксичними особливостями, характерними для персонажа. Як наслідок, своєрідний монтаж у творі ґрунтується на перехідності точок зору, що, зі свого боку, урізноманітнює варіативність інтерпретації роману. Отже, за допомогою точки зору форматується історія, оскільки вона завжди передається з тої чи іншої перспективи. Взаємодія внутрішньої та зовнішньої фокалізації пожвавлює сприйняття та робить твір динамічним. Розгляд різних планів точки зору пояснює відбір, “авторство”, спосіб передачі оповідного матеріалу. Вивчення цього питання додає цілісності та розширює поле структурного дослідження художнього твору.

Список використаної літератури

1. Вайльд О. Портрет Доріана Грея : Роман : Для ст. шк. віку / Пер. з англ. та прим. Р. Доценка. К. : Школа, 2009. 253 с. Тодоров Ц. Поэтика. // Структурализм: “за” и “против” (Сб. статей). М. : “Прогресс”, 1975. С. 69-78.

2. Успенский Б. А. Поэтика композиции. СПб. : Азбука, 2000. 348 с.

3. Фокализации / Женетт Ж. Фигуры : в 2 т. [Электронный ресурс] / Жерар Женетт; [пер. с фр. Е. Васильевой, Е. Гальцовой, Е. Гречаной и др.] ; под ред. С. Зенкина М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1998. С. 391-394. Режим доступа : http://yanko.lib.ru/books/lit/jennetfiguru-1-2-1998-l.pdf.

4. Шмид В. Нарратология [Електронний ресурс] / Вольф Шмид М. : Яз. славян. культуры, 2003. 312 с. Режим доступу : http://yanko.lib.ru/books/lit/shmid=narratology=a.htm.

5. Galsworthy John. Villa Rubein and Other Stories. June 14, 2006 [EBook #2639] Режим доступу : http://www.gutenberg.org/files/2639/2639-h/2639-h.htm.

6. KiplingRudyard. The Light That Failed. Режим доступу : http://www.readcentral.com/book/ Rudyard-Kipling/Read-The-Light-That-Failed-Online.

7. Maugham Somerset. The Moon and Sixpence. Режим доступу : http://www.e-reading.biz/ book.php?book=100228

Стаття надійшла до редколегії 22.10.2013 Прийнята до друку 13.01.2014

Размещено на Allbest.ru