Іспанські літературознавчі зацікавлення на сторінках галицької періодики 10-30-х рр. ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Наші повідомлення вже торкалася окремих питань стосовно іспанських зацікавлень в українському літературознавстві у статтях “До витоків українсько-іспанських літературних взаємин” (історико-літературознавчий аналіз), надрукованій у міжвузівському збірнику наукових статей “Актуальні проблеми іноземної філології: лінгвістика та літературознавство” Запорізького національного університету і Бердянського державного педагогічного університету, та “Іспансько-українська письменниця Наталена Королева (огляд літературознавчих досліджень про письменницю)”, що побачила світ у науковому віснику Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. Глибше ця наукова проблема висвітлена у статті “Іспанська література на сторінках “Літературно-наукового вістника””, поданій до друку. Окремий інтерес становлять іспанознавчі публікації на сторінках галицьких видань 30-х рр. ХХ ст. журналів “Ми”, “Дзвони”, зокрема першого часопису, в якому працював відомий дослідник і перекладач іспанських письменників журналіст Іван Дубицький.

Безперечно, найбільше зацікавлення у літературознавців, що друкувалися на сторінках цих журналів, викликала творчість М. де Сервантеса та його роман “Дон Кіхот” стосовно найактуальніших проблем тогочасного європейського життя. Хронологічно варто тут згадати і статтю поета, фейлетоніста, театрального діяча Степана Чарнецького (1881-1944) “Сервантес”, присвячену річниці смерті автора роману “Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі”, опубліковану в ч. 112 газети “Українське слово” за 1916 рік. У цій статті Степан Чарнецький визначає твір Сервантеса, як один з найславніших творів людського духа, се величний образ борби між шляхетними поривами чутя та твердою дійсністю, між поезією й прозою житя”. Автор статті повідомляв, що “на українську мову переклав “Дон Кіхота” др. Іван Франко. Не є се повний переклад, а як зазначав сам І. Франко, “свобідна переробка головної основи першої частини та закінчення другої части повісти, переробка з прози на вірші уложені на взірець еспанських народних романсів ”. Крім цього, Ст. Чарнецький додавав, що “до нині діждався “Дон Кіхот ” у нас трьох видань ”. Стосовно рецепції роману М. де Сервантеса в україномовному просторі, С. Чарнецький висловлювався так: “Завдяки Франкови став у нас твір Сервантеса дуже популярний; читають його старі ймолоді ”. Український читач мав змогу отримати також більшу інформацію про М. де Сервантеса та його “Дон Кіхота” Описуючи життя М. де Сервантеса С. Чарнецький, побіжно згадував, що письменник “написав повість “Ґалятея”, опісля вступив до театру, для якого в короткім часі написав около 30 творів. Твори ті виставлювано в Мадриті, та майже всі вони не мають тривкоїстійности” [11].

Тема “донкіхотства” стає ключовою темою літературознавчих статей галицьких науковців завдяки образу Дон Кіхота, який неодноразово присутній у творчості іспанських письменників. До згаданої теми звертається небіж Лесі Українки - український поет, прозаїк, драматург та редактор Юрій Косач (1908-1990) із статтею “Донкіхотова місія і М. Унамуно”, опублікованою в ч. 6 літературно - наукового журналу “Дзвони”. У цій статті Ю. Косач висловлює своє бачення твору “Життя Дон Кіхота” М. де Унамуно: “це, судячи по заголовку, коментар до Сервантесового твору, але в дійсності це наскрізь оригінальний твір, що має вартість творів релігійної і моральної філософії, якоїзасадничі елементи збережені в шляхетній і войовничій одчайдушності лицаря Сумного Обличчя. Це не докторська теза, не праця нашпигана ерудицією - це цілковито оригінальний твір, написаний на полях шедевру, що належить до найкращих у світовій літературі ” [5, с. 237]. Ю. Косач подає цитату з передмови М. Унамуно, яка дозволила б краще зрозуміти задум, який мав автор при написанні твору: “Я написав цю книгу, щоб протиставити Дон Кіхота сервантистам і ерудитам, щоб створити книгу життя з книги, яка для багатьох була і є мертвими листами” [5, с. 238]. Розуміння М. де Унамуно образу Дон Кіхота знаходимо в його наступних висловлюваннях: “Дон Кіхот - не маняк, не самотник, не божевільний: з ним споріднені Сід Кампеадор, Св. Тереса, Пізарро, Ігнат Льойоля, особливо цей останній, мандрівний лицар віри, воїн, що став капітаном душ ”. На думку Унамуно - філософа, Дон Кіхот залишив іспанцям “людину, одвічну й живу людину, вартіснішу за всі теорії. Інші народи залишали книги й інституції, а ми, іспанці, залишили душі ” [5, с. 239]. На завершення статті Ю. Косач подав свою точку зору та позицію щодо даної теми: “Дон Кіхот це вся Еспанія, з її війною проти вітряків, з боротьбою за химери й ілюзії, середньовічна героїчна Еспанія, що боролась із ренесансом, реформацією і революцією”.

Побіжно згадує Сервантеса у своїй статті про Вісенте Бласко Ібаньєса “Невгамовний еспанець”, опублікованій у ч. 3 журналу “Світ” за 1928 рік, український літературний критик, літературознавець, письменник, поет та перекладач Михайло Рудниць- кий (1889-1975), подаючи цитату з прологу твору “Арґонавти” досліджуваного ним іспанського письменника: “Еспанія находиться не тільки в Европі і що цей півострів є тільки провінцією духової та мистецької Еспанії, поділеної на 20 народів, мов на округи великої Республики, що простяглась через половину планети, над берегами всіх морей, у всіх підсоннях і географічних ширинах, а якої ідеальний і незмінний президент зветься Міґуель де Цервантес” [8].

Серед часто згадуваних іспанських письменників на сторінках галицької періодики того періоду окрім М. де Сервантеса, потрібно назвати П. де Кальдерона, М. де Унамуно, Лопе де Вегу; в галицьких часописах трапляються переклади творів Вісенте Бляско Ібаньєса, Паляціо Вальдеса, Рамона Ґомеса де ля Серна, Хосе Ортеґи-і-Ґассета, Умберто де Кампоса та Рамона Переса де Аяля, Ґабрієля Міро, а також менш згадуваних Беніто Переса Ґальдоса, Хосе Ечеґерай-і-Ейсаґірре. М. де Унамуно нерідко згадують у працях українських авторів минулого століття, а саме в передмові І. В. Дубицького до його ж перекладу твору Рамона Переса де Аяля “Упадок дому Лімонів”, опублікованої у кн. ІІІ літературного неперіодичного журналу “Ми” за 1934 р. І. Дубицький називає Міґеля де Унамуно “найвизначнішим для европейськости Еспанцем, який живе, і є, взагалі, найвизначнішим Еспанцем від часів Ґої...” Далі автор передмови описує світобачення іспанського митця, вказуючи, що той “голосить твердо, із свого нутра незломноїпра- людини, лише мало, але зате цілком глибокі речі, що їх він збагнув і знає: про значіння віри, крови, траґічности, постави, про Дон - Кіхота, як найвищий символ людини”. У кн. ІІ журналу “Ми” за 1934 рік І. Дубицький опублікував свій переклад есе Міґеля де Унамуно “В обороні антипатії”. іспанський література сервантес дубицький

Міґелю де Унамуно, як видатній постаті іспанської літератури та філософії, присвячена вже згадана нами стаття Юрія Косача “Донкіхотова місія і М. Унамуно”. Автор статті подавав своє бачення творчої діяльності та світосприйняття Унамуно, який “був самітній поміж сучасниками. Він був чужий їм - поступовцям, соціалістам своєю містикою, але в ньому перебувала душа Еспанії, яку він хотів знову повернути до істотного їй середньовіччя (“ідеться завжди вперед, хоч би відступаючи”), яку він хотів учинити знов “неспокійною і поспішною”, як у часи Reconquista чи конкістадо- рівських виправ”. ... І далі: “Духове обличчя Унамуна зарисувалося передовсім у двох капітальних його творах, “Життя Дон Кіхота” і “Трагічний сентимент життя”. Але це також і фільософія еспанськоїраси, бо синтеза, до якої дійшов Унамуно, сперта безперечно на національних, суто еспанських первнях. Католик, Унамуно наближений більше до католиків типу Паскаля і Боссюета, ніж до томістів” [5, с. 235]. Ю. Косач торкнувся і теми “Покоління 1898 року” в історії іспанської культури, що позначало широкий ідейний і культурний рух, який виник наприкінці ХІХ століття в середовищі іспанської інтелігенції під впливом глибокої кризи іспанської держави, що особливо яскраво виявилася під час невдалої для Іспанії іспано-американської війни 1898 року. Автор статті так висловлюється про представників “Покоління”: “Плєяда письменників кінця ХІХ ст., як Бароха, Азорін, Міро, Бляско Ібанез, Перез де Аяля, Валлє Інклян, Бенавенте і Унамуно - це були ті, що “більш-менш знали, чого вони не хочуть, але не знали точніше, чого хочуть ”. З цих зревольтованих, - що зрештою дали блискуче поліття еспанської новітньої літератури (хоч би Бляско Ібанез) і приготовили прихід молодшій генерації, яка перебувала уже поготів ув орбіті модерних европейських течій мистецтва і духовости, - без сумніву найбільш здекларованим і суцільним був Унамуно ” [5, с. 236]. Письменники “Покоління 1898 року” також згадуються у статті “Щурат: новочасна іспанська література” (ч. ІІІ, 1909 р.) журналу “Учитель”: “До молодого по- колїня належить молодий, плідний Піо Бароха, якому передовсім вдаються реалістичні образки з народного житя, і Валлє Інелан, автор чудових новель, правдивих ліричних поем, де подибуємо споконвічні звичаї і світогляд селян іспанської Ґалїциї. ... Найпродуктивнішим і найпопулярнїйшим під сю добу автором комедій є Якінто Беновенте; в кожній пєсї його, звичайно острій та делікатній сатирі, виміреній против вислих сфер суспільности, чути дух поступу і вольнодумства” [6, с. 171].

“Перворядний еспанський повістеписатель Ібанец, автор перекладаних майже на всї європейські мови повістий: “Бодаґа”, “Катедра”, “Інтруз”, автор чарівних новель, описів подорожи і артикулів про штуку, так характеризує новочасну іспанську літературу”.

Значно більшу інформацію про Ібаньєса знаходимо у вже згаданій статті Михайла Рудницького “Невгамовний еспанець”. З перших же слів автор надає Ібаньєсу чільне місце в іспанській літературі: “Здається, що від часів “Дон-Кіхота”, який заступає імя автора, Ібанєс був першим письменником, який пригадував нам, що Еспанія теж має свою літературу” [8]. М. Рудницький насамперед подавав узагальнену оцінку творчості іспанського письменника: “Ібанєс не був доставцем легкої чи сензаційної літератури, під смак модних читачів. Коли ці читачі находили в його творах те, що захоплювало їх у кіні, цирку, великомійській юрбі, часописі чи в політичній боротьбі, він змалював це не з думкою про них, а виключно тому, що сам те пережив, або хотів це відтворити для власного захоплення ” [8]. Далі автор статті деталізував творчий доробок Ібаньєса: “Бляско Ібанєс у статті призначеній для історика еспанської літератури сам поділив свою творчість на три доби. У першій добі ... написав він перший цикль повістей, починаючи в 1894 р. “Arroz y Tortana” (щось у роді “Евшан - зілля”), далі: “Хижина”, “Маєва квітка”, “Повії та багно”, “Помаранчеві гаї””. Про наступну добу дізнаємося, що “Цецикль “ЛяБодеґа”, “ЛяГорда”, “ЛяКатедраль”, “Невідомий гість”, який скінчився “Голою жінкою”, “Кровю на арені”, “Мертвими, що наказують” ”. М. Рудницький також інформував про те, що “Третя доба починається аж після кількалітнього побуту його в Америці, де він пробував усього: професії вільного прелєґента, ковбоя, кольонізатора диких пустар. Після 5-літньої “школи життя ” він пише “Аргонавтів ” прольоґ до низки повістей, що мали змалювати еспанське життя в американських колоніях...” [8]. Наприкінці статті М. Рудницький ще раз нагадував читачеві, що цей видатний іспанський письменник вартий уваги українських дослідників: “... писав із таким палом, що інший письменник ледве чи міг би за такий час переписати рукопис - кільканадцять годин денно” [8].

У статті “Щурат: новочасна еспанська література”, про яку говорилося вище, також подавалася коротка інформація про іспанського письменника і критика, члена Іспанської академії з 1906 р., а також автора статей про іспанську літературу Паляціо Вальдеса (1853-1938), який “... великий артист, щирий та глибокий, від кількох літ не взяв пера до рук.”. Разом із ним у статті значилися й інші тогочасні іспанські письменники, як-от Перес Ґальдос і Ечеґерай: “Наша сучасна література визначається творчою силою, продуктивностю і багатством талантів. На першім місци треба поставити повість. Старий Перец Ґальдос викінчує цикль своїх “Национальних епізодів”, історичних новель, в яких по мистецьки обробив найважнїйжі подіїХІХ. в. ... Голосний Екеґарай, відзначений недавно премією Нобля, похилився вже до старости, але в ряди-годи виставить якусь драму, яка все може числити на успіх” [6, с. 172].

Ще одне знайомство українського читача з іспанським письменником Армандом Па- ляціо Вальдесом відбулося в ч. 6-7 літературно-наукового журналу “Дзвони” за 1934 р., де публікувався український переклад його повісті “Грішниця - свята”, зроблений невідомим перекладачем. До перекладу подавалася коротка редакційна довідка: “Вальдес це еспанський письменник, що пише від ІІ пол. ХІХ в. Ось тут подаємо виїмки з його повісти під тим самим наголовком, яка на днях появилася в польськім перекладі. Про напрям того письменника скажуть найкраще подані виїмки” [2, с. 288].

Вагомий внесок у поширення іспанської літератури серед галицького читача зробив український журналіст, літературознавець та перекладач Іван Дубицький (роки життя невідомі). Відомості про його життя та творчість містять численні прогалини. Знаємо, що упродовж 1933-1939 рр. І. Дубицький був редактором журналу “Ми” у Варшаві, в якому друкувалися його переклади творів Хосе Ортеґа-і-Ґассета “Смерть і воскресіння” (есей) (1935), Рамона Переса де Аяла “Упадок дому Лімонів” (повість) (1934), Міґеля де Унамуно “В обороні антипатії” (есей) (1934). Ще одна його перекладацька праця, а саме оповідання Ґабріеля Міро “Страсний Тиждень. Вербна Неділя. Страстний Понеділок” друкувалося в ч. 96 (13. 335) журналу “Діло” за 1933 р. У виносці від редактора дізнаємося наступну інформацію про цього іспанського письменника: “еспанський повістяр родився 1879р. в Аліканте, помер у Мадриді 1930р. Його головні твори: Історія мого друга, Цвинтарні вишні, Картини Страстей Господа Нашого, Отець святий Даниїл, Прокажений Епископ, Картини патріярхів, Заснула мряка ”; в інформації додавалося, що “з останньої книжки ми й вибрали оці роздумування на тему Страсного Тижня, які може дадуть приблизне, хоч слабе, уявлення про глибоку поетичність і красу оригіналу' ' [7, с. 2].

Інший переклад І. Дубицького бачимо у львівському літературно-науковому, мистецькому і громадському місячнику “Нові шляхи”, (ч. 8, 1929 р.) - йдеться про твір іспанського письменника ХХ ст. Рамона Ґомеса де ля Серни “Приніс”.

Для своїх перекладів журналіст і літературознавець вибирав вагоміші постаті іспанської науки і літератури. Насамперед Х. Ортеґа-і-Ґассет, Р. Перес де Аяла, Міґель де Унамуно та Ґ. Міро були сучасниками українського митця, усі ці постаті зробили великий внесок у розвиток літератури та культури не тільки Іспанії, а й інших країн. Х. Ортеґа-і-Ґассет (1883-1955) - іспанський філософ і соціолог, отримав міжнародну славу з появою у 1930-х р. його праці “Повстання мас”. Р. Перес де Аяла (1880-1962) - письменник, журналіст, один із найоригінальніших романістів свого часу. Міґель де Унамуно (1864-1936) - іспанський філософ, письменник, видатна постать “покоління 98 року” (групи іспанських письменників, які гостро переживали у своїй творчості кінцевий крах іспанської імперії, що довершився поразкою в іспано-американській війні).

Про М. де Унамуно І. Дубицький писав у передмові до свого перекладу твору Рамона Переса де Аяля “Упадок дому Лімонів”, що друкувався 1934 р. у кн. ІІІ літературного неперіодичного журналу “Ми”. У тому ж журналі, у кн. ІІ за той самий 1934 р. був опублікований переклад есею іспанського письменника “В обороні антипатії”, зроблений І. Дубицьким.

Діяльність І. Дубицького також пов'язуємо з науковими проблемами іспанської Шевченкіани та іспансько-українських літературних взаємин взагалі. Учений був співавтором та упорядником т. 15 Повного видання творів Тараса Шевченка за редакцією Р. Смаль-Стоцького, присвяченого рецепції творчості Т. Шевченка різними світовими культурами. У своїй статті І. Дубицький зауважував, що “іспанський і еспансько - американський культурний світ знає про Шевченка дуже мало так само як і про українську справу взагалі”. І далі автор статті додавав: “Можна це почасти пояснити тим, що іспанці, зв'язані культурно і економічно з Заходом, зовсім не виявляють заінтересовання для слов 'янських літератур, з винятком хіба російської” [3, с. 446].

До інформації стосовно входження іспанської літератури в український культурний простір через публікації на сторінках галицьких періодичних видань варто додати ще одну давнішу публікацію “ішпаньскої казки ” “Душі покійників”, підписаної “письмо ілюстроване для науки і забави руских дітий і молодежи”, що була надрукована у львівському ілюстрованому двотижневику для дітей і молоді “Дзвінок” в ч. 17 за 1899 рік, призначеному для дітей середнього і старшого віку.

Як бачимо, ознайомлення з українською періодикою 10-30-х рр. ХХ ст. засвідчує особливе зацікавлення творчістю іспанського філософа і письменника кін. ХІХ - поч. ХХ ст. Міґеля де Унамуно: статті про письменника, переклади його есеїв з'являються на сторінках різних галицьких журналів. Цей факт висуває цікаву наукову проблему стосовно рецепції творчості цього філософа і письменника на сторінках галицької періодики. Не менш цікавим є і дослідження літературознавчої та перекладацької спадщини журналіста Івана Дубицького, одного із найактивніших шанувальників і популяризаторів іспанської літератури на українських теренах.

Література

1. Аяля Рамон Перес де. Упадок дому Лімонів // Ми. - 1934. - кн. 3. - 86-90 с.

2. Вальдес Арманд Паляціо. Грішниця - свята // Дзвони. - 1934. - ч. 6-7. - С. 288-297.

3. Дубицький І. Відгуки про Шевченка в мовах голяндській, еспанській, португальській, каталонській, фінській, естонській та інших // Повне видання творів Тараса Шевченка / За ред. Р. Смаль-Стоцького. - Варшава - Львів, 1938 - Т. XV - С. 445-447.

4. Душі покійників. Письмо ілюстроване для науки і забави руских дїтий і молодежи // Дзвінок. - 1899. - ч. 17. - С. 257-260.

5. Косач Ю. Донкіхотова місія і М. Унамуно // Дзвони. - 1938. - ч. 6. - С. 235-240. 6. Л-ь-т. Щурат: новочасна еспанська література // Учитель. - 1908. - ч. 3. - С. 171-172.

6. МіраҐабрієль. Страсний Тиждень. Вербна Неділя. Страстний Понеділок // Діло. - 1933. - ч. 96 (13.335). - С. 2-3.

7. Рудницький М. Невгамовний еспанець // Світ. - 1928. - ч. 3. - С. 2.

8. Серна Рамон Ґомес де ля. Приніс // Нові шляхи. - 1929. - ч. 8. - С. 284-286.

9. УнамуноМіґель де. В обороні антипатії // Ми. - 1934. - кн. 2. - С. 124-129.

10. Чарнецький С. Сервантес. // Українське слово. - 1916. - ч. 112. - С. 1.

Размещено на Allbest.ru