Нове місто для "нової генерації": урбанізм і футуристи

Размещено на http://www.allbest.ru/

НОВЕ МІСТО ДЛЯ "НОВОЇ ГЕНЕРАЦІЇ": УРБАНІЗМ І ФУТУРИСТИ

Ярина Цимбал

м. Київ

Футуризм як культ майбутнього з моменту свого зародження пропагував міську культуру і був тотожний урбанізмові: майбутнє не мислилося поза містом. Програма перших футуристів на чолі з Марінетті містила 11 пунктів і в останньому вони проголошували: "Ми будемо оспівувати величезні натовпи, схвильовані працею, задоволенням або повстанням; багатобарвні і багатоголосі бурі революції в сучасних столицях; нічну вібрацію арсеналів і верфей під їх яскравими електричними місяцями; ненажерливі вокзали, що заковтують вогнедишних зміїв; фабрики, підвішені до хмар на своїх димових мотузках; мости, гімнастичними стрибками перекинуті над диявольськими ножами сонячних рік; меткі пароплави, що обшукують горизонт; широкогруді локомотиви, які нетерпляче чмихають на рейках, ніби величезні стальні коні, запряжені в довжелезні труби; плавний літ аеропланів, чиї пропелери шелестять, наче прапори, й аплодисменти захопленої юрби" [7, с. 33]. Людський натовп, корабельня, вокзали, фабрики, мости, пароплави, потяги, рейки, аероплани - метонімічний набір урбаністичної тематики у творах футуристів.

Український футуризм слідом за російським одразу засвоїв цей культ міста, хоча його урбанізм породила передусім та ж таки західна культура, яка прагнула передати технічну енергію і динаміку сучасного життя, а не ідилічно-рустикальна українська дійсність початку ХХ століття. Відтак урбаністичні образи в перших збірках Михайля Семенка почасти "списано" з західних взірців. Попри те, Володимир Коряк у розвідці "Місто в українській поезії" так парадоксально охарактеризував Семенка і його першу футуристську збірку "Кверофутуризм" (1914): "Це перший український цілком міський поет і цілком відданий місту. Ціла його творчість є оспівання міста, але ще в цій книзі обмаль ортодоксального футуризму" [4, с. 122].

Урбаністичну лірику як проблемно-тематичний комплекс та її поетику у творчості Семенка доби кверофутуризму докладно проаналізувала Анна Біла [див.: 1, с. 106-121]. Дослідниця, зокрема, переконливо показала, що поет свідомо розробляв новий жанровий різновид - ситуаційний вірш, в основі якого лежить поетично осмислена ситуація, побудована на перемиканні з "епічного, об'єктного полотна урбаністики на особистісний суб'єктний рівень", а урбаністичне тло в його поезії аналогічне до пейзажного [1, с. 116, 121]. Міські ж реалії правили Семенкові за плацдарм для оновлення мови, бо ще не були обтяжені вантажем традиційної образності. Висновки Білої підтверджують Корякову оцінку збірки "Кверофутуризм": рання урбаністична лірика Семенка виразно оприявнює елементи імпресіонізму, почасти неперетравленого символізму та егофутуризму зразка Ігоря Сєвєряніна. Єлєну Гуро, чиї вірші Семенко використав в епіграфах і впливу якої безперечно зазнав, тогочасна критика не наважувалася назвати футуристкою, хоча формально мисткиня належала до російських кубофутуристів-будєтлян. Отже, Семенко на етапі кверофутуризму вже урбаніст, але ще недофутурист. Крім того, він поки що самотній у своїх стилістичних шуканнях, але вже на початку 1920-х років у нього з'являється вірний спільник, Гео Шкурупій, із яким разом вони розпочинають добу панфутуризму.

До 1927 року, коли завдяки невтомним зусиллям Семенка зорганізувалася "Нова генерація", багато що змінилося і в "особовому складі" футуристів, і в змістовому наповненні їхньої діяльності. Одні поети відійшли від футуризму (Олекса Слісаренко, Володимир Ярошенко, Юрій Яновський та ін.), а на їхнє місце прийшли молоді завзяті таланти. Урбаністична тематика вже не була сама собою новаторством, хоча антиселянський пафос у творчості футуристів зберігався, зокрема внаслідок літературних дискусій 1920-х років та ототожнення "плужанства" (від Спілки селянських письменників "Плуг") з просвітянством і народництвом.

Крім того, від етапу суцільної деструкції мистецтва футуристи перейшли до наступних етапів - конструкції й екструкції. Настанову на функціональну поезію вони поєднували з одночасними шуканнями в галузі форми (елемент деструкції) та прагнули вже зараз творити метамистецтво майбутнього. Ця стаття має на меті показати, як усі ці літературні й позалітературні чинники вплинули на урбаністичну лірику в доробку учасників "Нової генерації" і визначили шляхи її дальшого розвитку.

За неповні чотири роки існування "Нової генерації" теоретики панфутуризму по-різному трактували функціональну поезію. Олексій Полторацький 1929 року пояснював: функціональна робота лівих митців - "за всяку ціну деструктувати мистецтво, тобто почати змішувати його вплив на емоції з іншими способами неемоційного впливу" [11, с. 46]. Відтак поетичні засоби ототожнювалися з непоетичними. Роком пізніше Петро Мельник пише про загрозливу естетизації деструкції і відмову від деструктивних методів у культурно-ідеологічному процесі, він наполягає: "Писати треба про будівництво і для будівництва. Поезія мусить бути цілком політично-функціональна, мусить бути політичним жанром" [9, с. 42].

Для таких цілей найкраще надавалися агітки, вірші-плакати і віршовані памфлети, якими рясніли сторінки "Нової генерації". Крім окремих функціональних віршів на різні теми, журнал друкував кілька серій: "Автодор", "Футуристи в атаку на зеленого змія", "Реабілітація Т.Г. Шевченка". В одному з чисел (1928, № 10, с. 276) анонсуються нові серії - "Урбанізм" і "На штурм земної кулі", однак вони так і залишилися нереалізованими, натомість наступного року з'явилася серія "Футуристи на село". Це не означає, що "новогенераційники" відмовилися від ідеї урбанізації, однієї з засадничих для футуристського руху загалом. Серія "Автодор", присвячена механізації і машинізації, - варіації на урбаністичну тему. Антиалкогольна серія зачіпала проблему нового побуту, зокрема життя міської богеми. Навіть нібито "селянська" серія "Футуристи на село" замість оспівувати вишневі садки і білі хатки провіщала швидку загибель традиційної рустикальної культури: "Може рік іще, / може - п'ять, / виростуть / на вигонах / фабрики і заводи, / авто, трамваї / на селах / прошумлять / і вулиці / запружаться народом. / Нехай сьогодні ще / чарує туповумних / садків / і брунькоцвітів / мла, / ще одна лиш / епохи мить - / і не стане / жодного села, / буде / лиш / МІСТО / І МИ!" [2, с. 15].

Радикальні перетворення чекали не лише село, а й місто. Панфутуристів уже не влаштовував урбаністичний пейзаж як тло для емоції ліричного суб'єкта у варіанті раннього Семенка, вони мріяли про місто майбутнього, побудоване на відмінних і архітектурних, і суспільних засадах, тому їхню функціональну урбаністичну поезію спрямовано передусім на втілення цієї утопічної візії. Найвиразніше ідею нового міста представлено в поемі "Місто" (1930) Олександра Роховича. Поема складається з чотирьох розділів: "Акт обвинувачення", "Дебати сторін", у яких беруть участь нервова особа, поет, архітектор і постать з нагірного району й автор, "Буде!" та "Наприкінці".

Рохович вибудовує логічну й переконливу апологію нової урбаністики. Спершу він дає непривабливу метонімічну картину сучасного українського міста (вжите слово "столиця" натякає, що це Харків): "Місто. / Площі, вогні, тротуари. / Бруд. / Місто. / Кіно, центроспирт, бари. / Громаддя споруд. / Вулиця. / Бачиш її, криву? / Провулки, тупик. / Десь за рогом хриплять і ревуть / юрби автобусних пик" [12, с. 7-8]. Ключові означення цього міста: бруд, криві вулиці, обшарпані будинки, клітини квартир, вуличне багно, розпуста, інфекції і хвороби, нехлюйство, безрадісні люди з приватновласницькими інстинктами, які дбають лише про 300 карбованців на місяць та побутові вигоди. Проте автор не переходить одразу до гасел і закликів, а дає слово оборонцям міста, які ще раз підкреслюють негативні сторони й вади сучасного міського життя, але врешті підсумовує: "Сьогоднішнє місто - / капіталістичного ладу продукт, - / стовпище бруду, / хвороб / і людей блідих" [12, с. 24-25].

Нарешті в третій частині "Буде!" Рохович описує ідеальне місто прийдешнього - "здійснену мрію, як повітря високу, як небо синю". Зовні картина ця нагадує конструктивістську архітектуру в стилі Ле Корбюзьє, що його активно пропагувала "Нова генерація". Зсередини міське життя так само наповнено новим комуністичним змістом: "І побут - / наш / найзапекліший ворог - / зникне в часів промайнулих / морок. / Огидний побут / зазнає поразки" [12, с. 35]. Замість їдальні, пральні, лазні й кухні, які віками гнобили жіноцтво, постануть соціалістичні житлові комбінати, дітей виховуватимуть у яслах і будинках-школах, усі навчатимуться у вишах, а там, "де в болоті грузнув візник, / де рвало болото / калоші з ніг, / ... / сталевим соколом, / навальним ядром - / аеро / сідає на аеродром!" [12, с. 42]. І форма, і зміст нового міста - ясні, прозорі, правильні, чіткі й доцільні. Старе місто з його покрученими вулицями і громаддям похмурих будинків, які давили на психіку, це місто- спрут, образ якого з дияволічного урбанізму вергарнівсько-блоківського кшталту перекочував у кверо-урбанізм, не відповідало завданням реконструктивної доби, не заховувало будовчого, творчого елементу, лише сприяло песимістичному, хворобливому занепадництву: "Чому / не чути / бадьорого сміху? / Радість / не роздирає / м'язів облич!" [12, с. 9]. Натомість образ прийдешнього міста пронизано оптимізмом і життєрадісністю: "Місто! / Електрика, / шкло, / бетон! / Життя і роботи / високий тон! / Місто! / Де соковите повітря. / Пий / хоч одразу / десять літрів! / Місто! / Де сонце / простромило життя. / Місто - / що буду / бачити / я!" [12, с. 42-43].

З погляду вимог до функціонального вірша поему Роховича побудовано бездоганно. Петро Мельник у своїй теоретичній статті наголошував: "плян - це не цілковите знищення стихійного емоційного елементу твору, а його організація" [9, с. 43]. Емоційний елемент Рохович повністю підпорядковує раціональному і наводить цілу систему доказів в оборону ідеї соціалістичного урбанізму: негативно заряджені описи сучасного міста - вуличного бруду, тісноти, проституції, венеричних хвороб, обивательського побуту - викликають огиду й відразу. На контрасті з ними картини нового сонячного, світлого, просторого, не затьмареного побутовими чварами комунального міста захоплюють і наснажують. По суті, відбувається деземоціоналізація поезії: "емоція підміняється думкою, хоч зовнішні ознаки приблизно ті самі, що і в емоціональній поезії" [11, с. 46], - читач передусім думає і раціонально розуміє переваги нового міста.

Поема "Місто" політично актуальна, проте її агітаційну спрямованість не виявлено прямо. У перших трьох частинах моралі немає, до того ж вони мають описово-об'єктивний характер. Скориставшись афоризмом про істину, яка народжується в суперечці, автор охоче надав слово консерваторам, оборонцям старого міста, котрі до автора-опонента звертаються нейтрально: "Громадянине", "Юначе". Способи організації "фактурного матеріалу" спонукають читача самому зробити правильні висновки, а притаманні функціональній поезії гасла Рохович притримує для коротенького епілогу під назвою "Наприкінці", де нарешті вповні оприявнюється як автор і починає розділ з суб'єктивного "Я", ще раз наголошуючи раціональність запропонованої візії майбутнього міста: "Я / не для власної вигоди / вищезазначене / вигадав. / Життя / здобуваючи / впертою працею - / нове будувати / маємо / рацію" [12, с. 47]. Завершує він одиноким на цілу поему закликом-гаслом: "Сучасники, / вилазьте з опрічних камер! / Кожний / вогнями запалу / зоріє! / Створюйте / власними / руками / кам'яний одяг / розпливчастим мріям! / І завтрашній день - / прозорий / і чистий / прийде / з чудовим / комунним / містом" [12, с. 48].

Нове життя вимагало нових архітектурних форм, тут футуристи, як і в інших мистецтвах, відкидали культурні надбання попередніх епох. Леонід Зимний коротко сформулював історію архітектури протягом століть: "Людськости / архітектурні шукання / почались / халабудою дикуна. / вгрузали упевнено / піраміди / широкими задами в пісок. / чемно вистрункувались колонами / грецькі храми. / удосконалена попами / ґотика / підпирала небо, / приковуючи увагу / до / порожнечі. / зламавши / традиції урівноваженого ренесансу / барокко / погналось / за дешевим ефектом, / щоб / розгубитись / в беззмістовному польоті ліній. / пустотливе романо / підкреслило / часу свого невиразний смак / несерйозністю непотрібного / орнаменту" [3, с. 43-44]. Моралі, так само як у Роховича, немає, але логічна схема вірша веде до чітких висновків. Завдяки вживанню семантично навантажених епітетів і метафор формуються пари порівнянь: єгипетські піраміди - широкий зад, античність - чемність, готика - порожнеча, ренесанс - рівновага, бароко - дешеві ефекти, романський стиль - пустотливість, несерйозність, непотрібність. Окремі асоціації підкреслено суто типографськими засобами, наприклад, літери у слові "барокко" через одну надруковано на різній висоті.

Що футуристи пропонували натомість? Рохович для теорії стилів знаходить класово- історичне пояснення: "Кожна кляса / дає свою архітектуру, / кожний стиль / репрезентує / свою / добу. / Що ж ми дамо? / Дорога широка. / Наш поступ - / бетон, залізо, криця / Хто мріє ще / про рококо, / про барокко / які / пророки / мистецької дурниці?! / Ми / люди сьогоднішні, / а не вчорашні" [12, с. 32]. У місті майбутнього не мало бути "фонтанів з амурчиками кучерявими" і "приліплених до карнизів" Венер - символів буржуазної обивательської естетики. Нова економічна база формувала новий стиль життя: "Відповідно до цього - / Будуймо культуру! / Дамо пролетарську архітектуру! / Сивенькі архітектори - / станьте осторонь. / Руйнуючи / тин / рококастих палаців - / крокує / стиль / суворий й загострений, / стиль боїв, / революції, / праці" [12, с. 33].

Леонід Зимний уникає будівничого пафосу і, на відміну від захопленого Роховича з його розмитими означеннями "суворий і загострений", називає речі своїми іменами: "А сьогодні / ощадний конструктивізм / за себе / аґітує / чотирикутнім принципом / і плескатим дахом" [3, с. 44]. Зимний, як і згаданий конструктивізм, простий ("чотирикутний") та ощадливий у словах і формальних засобах, тобто винятково функціональний, але ідея його вірша полягає не в апології конструктивізму, а навпаки - у засадничому футуристському закликові невтомно шукати й експериментувати: "Я не проти / (конструктивізму зокрема). / Але я за: / Геть! / канонізацію форм / та пропонування / їх поколінням / примусовим рецептом. / Нехай щодня / по-іншому / переломлюватися / в бетоні / лінії / нашим шуканням!" [3, с. 44-45]. З одного боку, це поетичний відгук на небезпеку естетизації деструкції, перетворення її з естетичного чинника на естетичний факт, що відзначав і Петро Мельник [9, с. 42]. З другого боку, застереження не припиняти експериментування, на якому, власне, й ґрунтувалася деструктивна робота футуристів.

Для поетів "Нової генерації" головна прикмета урбанізму - індустрія, тому у їхньому доробку переважає образ робітничого міста, Донбасу й Кривбасу передусім, за спостереженням Анни Білої [1, с. 181]. Проте такі вірші, як "Донбаси" Віктора Вера, "Луганська весна" і цикл "Донбасові" Івана Маловічка, "Шахтарське" Г. Безбородка, поема "Штурм шахт" Леоніда Зимного, так само як чималий корпус віршів про Дніпрельстан, - це передусім виробнича поезія, яка з часом оформлюється в окремий жанр, що його не варто категорично зараховувати до урбаністичної лірики. З наведених прикладів урбаністичною поезією можна вважати хіба "Луганську весну" Маловічка, де образ індустріяльного міста наближається до прийдешнього ідеалу: "це - / місто вугілля, чавуну й криці. / це - / місто металу! / тут закріплюються позиції / і зневір'я - / розтало. / ... / у місті повні / вулиці / й сквер. / за містом / завод / "ж р" - / скільки тут / бригад / ударних / з хлопців / веселих / і гарних!" [6, с. 8-9].

Водночас місто майбутнього у футуристів, безперечно, індустріальне. Тому Київ, який далі вимагає "мрій про часи Рогволодові", ніяк не влаштовує Петра Мельника. Адже футуристи не тільки творили утопічну візію майбутнього, а й приміряли до неї як до зразка свою сучасність, щоб вказати на її хиби і спрямувати на їх виправлення та подолання енергію робітничого класу. Саме такою ідеологічно заангажованою мислилася функціональна поезія на одночасних екструктивному й конструктивному етапах. У вірші "Київ" Мельник протиставляє історичний "порохнявий" і "академічний" центр пролетарським околицям: "Взагалі / влаштувався добре. / Ярами до Дніпра горниться / Тільки одне горе... / Ті прокляті (крізь зуби) / околиці! / Вони тягнуть, / ламають - / Жовтнівка, / Поділ, / Диміївка / Гаряче змагатись починають / З Сталіним - / Макієвкою..." [8, с. 19].

Зовсім інакше опозицію центральне-маргінальне реалізовано у вірші Леоніда Зимного "Харків". Нова столиця України, індустріальне й конструктивістське місто, яке за одну-дві п'ятирічки може і мусить стати омріяним містом майбутнього, - традиційний антипод Києва, і Зимний починає вірш з прозорих літературних алюзій: "Харків. / Місто / ніким не розтерзане, / та й я не розіп'ятий / ні на чому" [3, с. 59], за якою прочитуються відомі рядки Павла Тичини "Стоїть сторозтерзаний Київ, і двістірозіп'ятий я" ("І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв...", 1919).

Інтертекстуальність також дозволяє авторові коротко окреслити усталений у читацькому сприйнятті образ Харкова, щоб далі його спростувати. Метафора "Харків - / душі й серця людські / затискує в ромбоподібні лещата..." апелює до рядків Володимира Сосюри "Місто взяло в ромби і квадрати всі думки, всі пориви мої" ("Місто", 1923), а іронічний пасаж "Харків / місто / "незрозуміле" (?) й "нерозгадане" (?), / обличчя твого шукають / мало не в кожному / тротуарному стовпчику, / заблукавши / в завулках нічних околиць / літні літературні хлопчики" [3, с. 62] цілив, без сумніву, в того ж таки Павла Тичину, автора знаменитого питання "Харків, Харків, де твоє обличчя?", яке завдяки ревю в театрі "Березіль" стало популярною пісенькою.

Отже, як з'ясовується, в Харкові, на відміну від Києва, хто хоче оглянути "околиць пейзажі архівні", "хай їде / з центру / трамваєм туди / за гривеник". футуризм урбанізм культура література

Зимний не малює гнівними фарбами ні старий прогнилий купецько-буржуйський Харків, ні сучасне міщанське болото, щоб увиразнити картину світлого майбутнього, а його проект модернізації столиці цілком конкретний і не без елементів міського життя капіталістичного Заходу: "Дуже, / дуже! / добре було б: / вулицею Лібкнехта - / алею, / харківські "гори" / пробити / метрополітеном / і обгородити все місто, / мов муром, / домнами і мартенами. / В кожному кварталі - / кіно, театр і удосконалену лазню, / розвозити церобкопівські обіди / аероплянами, / а на Холодній горі / під самісіньке сьоме небо - / Ейфелеву вежу № 2, / щоб з неї / все це споглядати / в захопленні" [3, с. 61]. Проти голого мрійництва - "Приваблива й приємна / перспектива / прорубати за рахунком: / - Раз! / - Два! / з минулого / в прийдешнє вікно" - поет має свій рецепт: "ТРЕБА / "просто" / підтягати / за п'ятирічкою / вгору / новий Харків / міццю / червонозаводського району" [3, с. 62].

"Харків" Зимного дещо відходить від принципів функціональної поезії у її первісному вузькоутилітарному значенні: у ньому немає ні гасел, ні плакатності. Формально (фактурно в термінології футуристів) ускладнений алюзіями верлібр з поодинокими асонансними римами покликаний був спростувати досі поширений образ міста-спрута, яке руйнує людські душі й долі, і в такий спосіб - через заперечення - долучитися до загальної урбанізації. Сучасне місто у Зимного - об'єктивно красиве і здорове явище (у Роховича воно було огидне й хворе): "Місто / прекрасне й дуже. / Хай надломлюється / в колізіях індивідуальних трагедій / хтось, / а я ВЖЕ знаю, / що, навіть зі степу прийшовши, / можна зжитись / з монументальністю / запроєктованих хмарочосів. / ... / Може, кому й надломить / ребро яке / чи переконання деякі. / За це / Харків почує / кілька прокльонів / і тисячі почує / подяк" [3, с. 63]. Зимний надзвичайно економний і стриманий у словах, а його рубані рядки добре надаються для скандування і справляють враження чистого раціоналізму. Стилістично його урбаністична поезія цілком відповідає конструктивізму в архітектурі - жодних прикрас, оздоб, лише простота, ясність і доцільність.

Функціональна поезія, однак, не витіснила лірику у творчості футуристів, як це може здатися з дослідження Анни Білої [див.: 1, с. 179-195]. По-перше, від раціоналістичної сухості й абстрактності їхню поезію часто рятувала схильність до романтичної гіперболізації, притаманна футуризмові на всіх етапах і у всіх його проявах. Ще на початку століття Генрих Тастевен, демонструючи генетичний зв'язок новітньої течії з символізмом, констатував: "За своїм змістом футуризм - це своєрідний романтизм аеропланно-машинно-автомобільного характеру. У футуризму всі прикмети романтичного стилю і насамперед надзвичайний гіперболізм в описах" [13, с. 46]. По-друге, навіть функціональні вірші часто потребували лірично-емоційних уступів чи відступів для підсилення ідеологічної настанови. Скажімо, чітко утилітарний імперативний вірш Юрія Палійчука "Вчіться плавати!" починається ідилічною картиною дніпровського пляжу: "Київ. За Київом пляж. / Вийди на пляж, ляж. / Сонечко світить, хлюпоче вода - / пробачте на слові - благодать" [10, с. 37]. Ідилію порушує дальше повідомлення про "пляжне перенаселення" внаслідок того, що більшість пляжників не вміє плавати і попросту товчеться на березі й мілині, відтак автор завершує описом почуттів від плавби: "Вийдеш на берег ніби новим, / незвично легким, міцним, перемитим. / Самі пересвідчитесь. Тільки пливіть. / Не вмієте? / Треба вміти!" [10, с. 39]. А вірш "Звисали і падали такти чарльстону..." Палійчук сам відніс до розділу "Лірика" у своїй поетичній збірці: емоційний вплив його на маси не очевидний.

Нарешті слід відзначити, що лише в місті могли реалізуватися заміри "новогенераційників" презентувати нове пролетарське мистецтво. Місто - точка перетину футуризму і пролетаріату: футуризм зазнаки був урбаністичним, а отже, індустрія і пролетаріат становили його невилучні стихії. (Тут не йтиметься про розрив між футуристською культурною пропозицією й очікуваннями робітничої маси: між ними пролягала прірва, яку футуристи усвідомлювали, але визнавали не надто охоче, - це засвідчують їхні звіти про поїздки з виступами на виробництво в індустріальні райони країни.) Утопічною ідеєю єднання футуристів і пролетаріату Іван Маловічко завершує вірш про поїздку з Одеси; тонкі алітерації на "р" і "х" обігрують назву "Харків" і водночас вдало імітують прибуття потягу, а за вікном у диму паротяга вимальовується звичайний Харків - буденний, метушливий, робочий: "Гарк!.. / гарк... / хмара - / пару... / - Харків! / З боку - / луг, / Рух - / рук. / Забива - / дух. / Коли вікна замкнений круг - карків: / - димарів зарябів виднокруг. / Рейки... шпали... Вокзалу - зали. / Сірий сів на брук сніг. / Авто - перший, десятий - прибіг - став - побіг. / Приїхали. Слухайте: гомін центру, праці - грюк. / Не смерть, не сльози - індустрія міста! / Скільки тут робітничих рук - / назустріч рукам футуриста!" [5, с. 51].

Хоча літературний урбанізм вивчає відображення в художньому тексті всіх варіантів узаємодії технічних новацій з культурою, ця стаття обмежується головно образом міста у творчості представників "Нової генерації", лише побіжно зачіпаючи текстуальні проекції інших досягнень технічного прогресу. Проте навіть цей звужений контекст дозволяє простежити втілення на практиці футуристської теорії функціональної поезії, яка виникла саме в добу "Нової генерації", тобто на останньому етапі українського футуризму. Зокрема, урбаністичні вірші "новогенераційників" виразно демонструють, що функціональний вірш, хоч і передбачав дезестетизацію і раціоналізацію, не уникав ні експериментів із "фактурою", ні емоціональності, лише надавав їм додаткового ідеологічного значення - впливу на читача з виховною метою. Так само функціональна поезія не зводилася до лозунгів і плакатів, а охоплювала складніші жанрові форми. У руслі панівного тоді в архітектурі конструктивізму "новогенераційники" сформулювали свою візію-утопію міста майбутнього і водночас зазнали стилістичного впливу конструктивізму, запозичивши у нього простоту, лаконічність, прозорість, чіткі правильні лінії. Це було ще одним своєрідним експериментом панфутуристів - "зміщення фактур", тобто спроба синтезувати різні види мистецтва і створити метамистецтво, що й було надзавданням футуризму на етапі конструкції.

Література

1. Біла А. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки / Анна Біла. - К. : Смолоскип, 2006. - 464 с.

2. Вакар Гро. На штурм селянських закутків / Гро Вакар // Нова генерація. - 1929. - № 3. - С. 13-16.

3. Зимний Л. Не в дні ювілеїв / Леонід Зимний. - Книгоспілка, 1930. - 64 с.

4. Коряк В. Місто в українській поезії (Стаття друга) / Володимир Коряк // Шляхи мистецтва. - 1921. - № 2. - С. 118-128.

5. Маловічко І. Головам на плечах / Іван Маловічко. - Х. : ДВУ, 1930. - 83 с.

6. Маловічко І. Луганська весна / Іван Маловічко // Нова генерація. - 1930. - № 4. - С. 8-9.

7. Маринетти. Первый манифест футуризма / Филиппо Томмазо Маринетти // Футуризм - радикальная революция. Италия-Россия. К 100-летию художественного движения. - М. : Красная площадь, 2008. - С. 31-34.

8. Мельник П. Київ / Петро Мельник // Нова генерація. - 1929. - № 7. - С. 18-20.

9. Мельник П. Функціональний вірш / Петро Мельник // Нова генерація. - 1930. - № 8/9. - С. 36-49.

10. Палійчук Ю. Шлях через полюс / Юрій Палійчук. - Х., К. : ЛіМ, 1931. - 52 с.

11. Полторацький О. Панфутуризм / Олексій Полторацький // Нова генерація. - 1929. - № 2. - С. 42-50.

12. Рохович О. Місто / Олександер Рохович. - [Х.] : Книгоспілка, 1930. - 48 с.

13. Тастевен Г. Футуризм (На пути к новому символизму) / Генрих Тастевен. - М. : Ирис, 1914. - 79+38 с.

Размещено на Allbest.ru