Збіґнєв Герберт: штрихи до творчого портрету (до 90-річчя від дня народження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Збіґнєв Герберт: штрихи до творчого портрету (до 90-річчя від дня народження)

Руслана Манько

Переінтерпретація одного із найконцептуальніших польських письменників ХХ ст. Збіґ- нєва Герберта, зокрема через виявлення та окреслення специфіки його онтологічного дискурсу, без сумніву, актуальна. У статті змодельовано структуру метафізичної поезії автора і виділено її домінанти. Акцентовано увагу на тому, що Герберт не лише онтологічний, а й глибоко національний поет.

Ключові слова: інтерпретація, онтологічний дискурс, метафізична поезія, поетична домінанта.

Slowa kluczowe: interpretacja, dyskurs ontologiczny, poezja metafizyczna, poetycka dominanta.

Key words: interpretation, ontological discourse, metaphysical poetry, poetic dominant.

У розмові з відомим польським літературним критиком та поетом Яцеком Тшнаделем під назвою «Виплюнути з себе все», що згодом увійшла в збірник інтерв'ю з письменниками «Внутрішня ганьба», Збіґнєв Гербет розважає: «Я, мабуть, і помру, не примирений зі світом, саме так хотів би померти» [6, с. 200]. Чим же був для поета світ, і ким він, Герберт, був для світу?

Збіґнєв Герберт прийшов у літературу як цікава, непересічна постать із чітко визначеними життєвими пріоритетами, духовними цінностями та, пройшовши подальший шлях становлення, повстав перед своїм читачем справжнім генієм, що ввібрав у себе і синтезував дух часу.

Про Герберта писали усі найвідоміші польські літературні критики й літературознавці, а також європейські й американські. Бібліографія критичних праць, присвячених автору Пана Когіто, численна: Юзеф Марія Ришар, Яцек Лукасєвіч, Йоанна Сєд- лецка, Юліан Корнгаузер, Александер Фют та інші. Проте в Україні творчість цього великого поета маловивчена.

Вагомий вплив на становлення творчої індивідуальності Герберта відіграло знайомство із Генриком Ельзенберґом, Романом Інґарденом, Ізидорою Домбською, Чеславом Мілошем та ін. Його поезія, знаходячи свій зміст у глибокому філософському контексті, висловлювала думку всього покоління. Для Герберта філософія і поезія не перебували в творчому конфлікті, а, взаємопереплітаючись, творили нові сентенції.

Натхненні пошуки таких форм, котрі не спотворюють метафізичної суті речей, є вагомою складовою творчої палітри поета-митця.

Метою статті є виявлення, дослідження, систематизація та інтерпретація основних аспектів лірики Збіґнєва Герберта. Завдання -- дослідити та систематизувати філософсько-поетичні пошуки Герберта в сфері лірики; простежити передумови формування авторського світобачення; виявити, у чому полягає новаторство Герберта у сфері поетики; проінтерпретувати вибрані поезії автора, розкрити їх філософське підґрунтя; з'ясувати й описати особливості поетичної мови у творах Збіґнєва Герберта.

Типовим для поезії Збіґнєва Герберта є представлення людини, яка, існуючи на межі двох світів, перебуває у постійній боротьбі із собою. Ця боротьба духовного і тілесного безперервна. Перебуваючи у полоні фізико-біологічного світу і не мислячи себе без нього, людина все ж таки прагне перерости його, вирватися. Поезія Герберта -- часто пошук істоти, котра є конкретним вираженням чогось у своїй суті, а не абстрактним чи ідеальним поняттям. Це своєрідний синтез філософських вчень, що лягли в основу його неперевершених творів.

У розумінні Герберта філософські системи не відтворюють світ, не взаємодіють із ним, виконуючи раціональну функцію, а творять лише раціональний огляд реальності. Як випливає з його творів, це відбувається через страх творців філософії перед хаосом, неупорядкованістю -- усистематизованість створює ілюзію контролю, заспокоює почуття безпорадності.

Розглянувши весь творчий доробок Герберта як цілісність, можна догледіти автора на межі внутрішнього конфлікту протилежностей: впевненість і невизначеність, судженням і переживанням, розумінням і прозорістю семантичною чи метафоричною. Будучи поетом конкретного, Герберт ніколи не відмовляється від емоцій, а навпаки, знаходить у них джерело своїх інтелектуальних пошуків, що становить одну із основних рис його творчої індивідуальності. В одному із листів до Ельзенберґа він пише: «...все ж таки кожна думка має своє коріння у почуттях, і за цим пізнається, наскільки вона є цінною і важливою» [3, с. 31]. Безперечно, у цих рядках відчувається вплив феноменології. Підтвердження цієї думки можна побачити в уривку передмови Герберта до одного з видань своїх поезій: «найбільше у сучасній поезії мені подобаються ті вірші, в котрих бачу щось, що назвав би семантичною прозорістю (термін запозичений у Гуссерля). Ця семантична прозорість є власністю знаку і полягає в тому, що під час її використання увага зосереджена на представлений предмет, а сам знак не зосереджує на собі увагу. Слово є вікном, відкритим на реальність» [2, с. 8].

Кожен твір автора -- спроба експонувати реципієнту світ, побачений власними очима і відчутий всім єством. Вихідною точкою його творчих пошуків є реальність, із якою поет не вступає у пряму дискусію, а досліджує, іноді прикриваючись маскою, та трансформовує в сентенції. Представлення реальності, за Гербертом, лежить на площині «поет -- діалог/чування (спостерігання) -- реальність людського буття».

У вступі до однієї зі своїх збірок письменник пише: «Сфера діяльності поета, якщо він із повною відповідальністю ставиться до своєї праці, не є сучасність, із котрої відомо про актуальний стан суспільно-політичних та наукових знань, а реальність, впертий діалог людини з конкретною реальністю, що її оточує, із тим столиком, із тим ближнім, із тим періодом дня, культивування зникаючого вміння спостерігати» [2, с. 7].

Творчість Герберта постала в повоєнний період із потреби опору режиму, нав'язаному Польщі та іншим країнам, опору поневоленню, заперечення конформізму та релятивізму, протесту проти знищення культурної спадщини та нівелювання традиційної системи цінностей. Це художній звіт про небезпеки, з якими стикається свідомість сучасної людини, що заповзято шукає суті своєї екзистенції, заражена на історичну амнезію та позбавлена духовного спадку.

У одному з листів до свого вчителя та друга, професора філософії Генрика Ельзенберґа, датований груднем 1953 року, Герберт пише: «З уламків часу, з огризків волі ще раз намагаюся збудувати замок, званий внутрішньою незалежністю» [3, c. 67].

Творчо черпаючи зі скарбниці Біблії та античної культури, Герберт -- незмінний лицар-захисник сучасної людини від загроз, що несе історія. Проте він уникає простих рішень, радше непокоїть, будить сумління і кличе до самостійних пошуків.

Даріуш Олюбромскі в передмові до двомовного українського видання поезій автора під назвою «Поет вірності» зазначає: «Усе ще важко писати про Збіґнєва Герберта, бо його творчість, яка розсвітлювала морок тоталітаризму і десятки років товаришила польській та європейській інтелігенції, сприймалася дуже особисто і по-різному. Його вірші, на перший погляд прості, ніколи, однак не є визначеними до кінця... Його творчість вимагає від читача підготовленості, щоб зрозуміти численні культурні посилання. Однак ці зусилля мають творчу вартість. Можна, мабуть, сказати, що в певному смислі кожен читач має «свого Герберта» [1, c. 39].

Надзвичайно ерудований, талановитий, польський, а разом із європейський поет, письменник та громадський діяч Збіґнєв Герберт народився під львівським небом. Львів завжди був і буде надзвичайним містом. У його різноетнічному кольоровому просторі й виховується людина духовно багата, патріотично наповнена, вірна власним поглядам та переконанням. Недаремно девізом Львова є слова semper fidelis, що в перекладі означає «завжди вірний», а коло ратуші та будинків чувають на сторожі горді кам'яні леви. Власне в цьому місті, «якого немає на жодній карті світу» [1, с. 549], бо з 1939 року Львів був окупований Радянським Союзом, і провів свої дитячі та юнацькі роки майбутній поет. Потому це був уже інший Львів, чужий, нерідний. У поетичному творі «У місті» автор, виводячи його на площину міфу, напише:

В окраїннім місті куди я не повернуся є такий камінь крилатий легкий і великий блискавки б'ють у той камінь крилатий в моїм місті далекім куди я не вернуся є вода тяжка і поживна як хтось дасть тобі кухоль з такою водою мовить -- ще раз сюди повернуся.

Про окупацію міста в попередньо згаданій розмові з Яцеком Тшанделем Герберт зазначає: «Ті, хто пережили радянську окупацію 1939-1941 рр. у Львові чи Вільнюсі, мали розуміння про радянську систему. Такі ж як і я вважали, що 1945 рік аж ніяк не є визволенням, а просто вторгнення, подальша, довша та набагато важча в моральному плані окупація. У мене львівський досвід. Це був наочний урок, який не залишив жодного сумніву про колір влади та її наміри. Я -- правобережний поляк, східний поляк, котрий дізнався про цю систему все протягом тижня із дня вторгнення армії- визволительки до Львова» [6, с. 173-174]. Усе своє життя поет почувався останнім захисником обложеного міста, котре для нього було Вітчизною, Домом. Вірш «Рапорт з обложеного міста» закінчується рядками:

і якщо Місто впаде і лиш один уціліє

він буде Місто нести у собі по дорогах вигнання

він буде Місто

Їх варто розглядати як світоглядну позицію Герберта, який ніколи не прийняв комуністичної ідеології. Ришард Нич у статті «Хрест землі (Герберт, пресократики і Ніцше)» зазначає: «Немає сумніву, що в поезії Герберта земля більше «є» (присутня), ніж небо, що матерія існує «більше», ніж ідеї» [5, c. 9], що слід сприймати метафорично до світобачення поета. Його вірш «Послання Пана Когіто» в 70-80-ті роки, час відлиги, зародження «Солідарності» та повернення незалежності Польщі, знав напам'ять чи не кожен її житель.

Процес здобуття незалежності Польщі був складним не лише в суспільно-політичному, а й в економічному та культурному аспектах. Зароджувалася нова література, вільна від штампів і цензури. У одному з чисельних інтерв'ю під назвою «Як жити тут зараз?» Збіґнєв Герберт говорить: «Чим має жити польська література? Дотепер її основною темою було визволення народу. Якщо правда те, що ми вже вільні, то про що тепер писати? -- Я не писав виключно про народне визволення -- дехто хоче накинути мені націоналізм (прошу не плутати з патріотизмом!). Тем достатньо й після визволення. [...] Справжній письменник може померти з голоду, та не напише нічого, що суперечило б його мистецькій совісті. Три основні джерела поезії -- пам'ять, уява і, можливо, зарозуміле відчуття, що потрібно щось сказати, -- не висохли» [6, с. 189].

Отже, Збіґнєв Герберт був двічі номінований на Нобелівську премію з літератури, проте жодного разу її не отримав.

Натомість він став не лише одним із найпопулярніших авторів посткомуністичної Польщі, а й європейського простору. Твори Герберта були перекладені німецькою та англійською мовами, 'їх читали, декламували та активно обговорювали.

Анна Лєґежиньска в статті до щомісячника «Знак» під назвою «Герберт, джміль і польські справи» пише: «Німці полюбили Герберта-європейця, французи відтіснили, бо надто був «етичним», англійці ж власне за це надали йому почесне місце у власній культурі» [5].

лірика метафізичний новаторство поезія

Література

1. Герберт З. Поезії [Текст] /Збіґнєв Герберт; пер. укр. мовою В. В. Дмитрука. Львів : Каменяр, 2007. -- 641 с.: іл. -- Польськ., укр. мовами.

2. Herbert Z. Poezje. / Zbigniew Herbert. -- Warszawa : Panstwowy Instytut Wydawniczy, 1998. -- 650 s. -- (Kolekcja Poezji Polskiej XX Wieku).

3. Herbert Z., Elzenberg H. Korespondencja / Zbigniew Herbert, Henryk Elzenberg. -- Warszawa : Fundacja Zeszytow Literackich, 2002. -- 246 s.

Размещено на Allbest.ru