Вернигора Антонія Марцінковського і романтичні контексти образу середини ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вернигора Антонія Марцінковського і романтичні контексти образу середини ХІХ ст.

На початку ХХ століття у науковому колі дослідників і літературних критиків бачимо неабияке зацікавлення постаттю і пророцтвами Вернигори. Пьотр Коструба, зібравши і опрацювавши усі відомості, проаналізував і описав у своїй статті «Werny - hora. Zarys historji legendy» та у хронологічному порядку подав відомості про появу вищезгаданої постаті у друкованих виданнях, автентичність і аналіз пророцтв, цитуючи праці не лише польських але й українських дослідників. У 90-х роках з'являються нові праці польської дослідниці Данути Сосновської і врешті у 1995 році Станіслав Маковський видає книжку «Wernyhora. Przepowiednie i legenda». Питання Вернигори є актуальним сьогодні, оскільки в українському літературознавстві ця тема мало досліджена.

Вернигора - персонаж одного з найбільших польських національних міфів. Український козак - пророк Вернигора, який передбачив Коліївщину (гайдамацьке повстання 1768 року), крах Речі Посполитої наприкінці XVIII ст., довгі роки неволі та врешті-решт відродження Польщі та її подальше процвітання. Перша друкована згадка про лірника з'явилась у 1830 році у варшавському виданні «Patrjota», де Йоа - хим Левель подає короткі дані і пророцтва. Михайло Чайковський присвятив йому окремий твір - «Вернигора, український пророк, історична повість», який уперше вийшов з друку в Парижі 1838 року. Образ Вернигори фігурує у творчості класиків польської літератури: Станіслава Виспянського («Весілля»), Юліана Словацького («Сон срібний Соломеї», «Беньовський», «Вацлав») та багатьох інших. Одна з най - відоміших картин Яна Матейка - «Вернигора». На першому плані на ній зображено дитя, що символізує світле майбутнє для поляків і українців. Після 1917 року в літературних колах називали «Вернигорою Бельведерським» Юзефа Пілсудського.

Легенда про Вернигору остаточно сформувалася в період між поразкою Наполеона І Бонапарта (1815) й польським повстанням 1830 року [8, с. 10]. Існувала навіть думка, що це польський патріотичний фальсифікат. Така оцінка, мабуть, була б найслушнішою, якби літературний персонаж Вернигора вперше з'явився не в польському, а в українському письменстві. Іван Котляревський, перераховуючи в «Енеїді» загиблих побратимів Енея, що мордуються в пеклі, написав: «Тут був Вернигора Му - сій». Отже, йому була відома ця постать, але що саме - нині з'ясувати неможливо. В українському фольклорі Вернигора здебільшого змальовується як завзятий козарлюга, що перевертає гори, авантюрист, що волочиться по світу в гідному собі товаристві Вернидуба й Крутивуса.

Найстарша і найбільш правдива легенда про Вернигору сформувалась найвірогідніше у 1809 році. Йдеться у ній про історичні події 50-х років (Коліївщина, Барська конфедерація); 30-х (Канівський з'їзд), а також Французька революція, Косчюшкове повстання. Її автор писав легенду так, аби склалось враження, що легенда походить із 1768 року і автором є задніпрянський козак - Вернигора, який під час Коліївщини переховувався на одному з острівків, які омиває річка Рось, неподалік Корсуня. Легенда носить апокрифічний характер, містифікації та належить до такого виду літератури, яка справляє враження, наче є автентичним матеріалом.

Середина ХІХ століття характеризується зацікавленням образом Вернигори представниками української школи в польському романтизмі. У 1843 році образ Вернигори популяризує Еразм Ізопольський, друкуючи у віленському «Athenaeum» українські мотиви пророцтв і легенд про Вернигору. Образ Вернигори набуває популярності у Варшаві у роки перед січневим повстанням. Еразм Ізопольський згадав його у творі «Dumy z dum ukrainskich» 1856 і випустив збірку народних переказів про Вернигору (Варшавська бібліотека 1858 р.), доповнивши публікації в «Athenaeum» з 1843 року. У Вільнюсі також вийшли друком праці Зенона Фіша 1856 і Антонія Новосельського 1857. У Парижі згадували про нього як про живий морально - політичний авторитет, без допомоги якого козакам не обій тись, а автором цієї легенди називали Михайла Чайковського [8, с. 86].

Еразм Ізопольський - фольклорист, етнограф. Польсько-український поет, який ніколи не писав українською, але завдяки своїй наполегливій праці, поетичній творчості і літературно - критичній спадщині ми сміливо зараховуємо його до епігонів романтичного українофільства.

«Напередодні свого розриву з польським суспільством Е. Ізопольський востаннє здійснив спробу створити народну епопею з козацьких пісень, під назвою «Duma z dum ukrainskich». Цей романтичний твір, що мав досить заплутану будову, і в якому автор мав намір подати певний сюжет про героїзм козацтва в союзі з матір'ю - Польщею у боротьбі проти невірних [2, с. 514].

Твір «Dumа z dum ukrainskich» - українська поема, в основу якої покладений певний фрагмент української історії. Відомо, що Ізопольський працюючи священником, активно збирав український фольклорний матеріал. Використав найрізноманітніші думи, казки, перекази та пісні аби створити універсальну думу, яка б представила повний образ історії і життя козаків. Легендарні гетьмани такі як Богданко і Скалозуб змальовані у творі. Головною метою поеми є союз українського козацтва і Речі Посполитої проти спільного ворога - татарської орди:

Pozdrow Boze nasz^ sicz I wielmoznych panow,

Koszowych i kurzennych naszych atamanow;

Zaporoskie sJawne wojsko i wszystk^ starszyn^

I przesJawn^ Ukraine i Lack^ ojczyzn^ [8, c. 95].

З'являється і постать Вернигори, талановитого пророка. Він постає як одна з найголовніших і непересічних особистостей у історії, а особливо серед козаків. Так відрекомендувався Вернигора у творі:

Jam Wernyhora, dziecko Orlika,

A wszystko prawda, co Charko gada,

Bo tak mi Pan Bog daJ, nie wiem na co,

Abym zgadywaJ przyszJosc nieznan^. [8, c. 86].

Опісля розповів думу, в якій йшлось про кращі часи для України і передбачив гетьману бездітність, смерть і народження мстителя від козаків в особі майбутнього гетьмана Скалозуба.

Відомо, що Б. Залеський і Т. Падура надихали автора на створення таких ідеалістичних польсько - українських відносин, але, на жаль взаємини Речі Посполитої і українського козацтва погіршились внаслідок дискримінації короля і єзуїтів і ми спостерігаємо як автор намагається зберегти цей польсько-український взаємозв'язок, але ідея є марною і утопічною. Бачення іншого майбутнього для двох держав автор виклав в устах віщуна:

…W^zeJ, ktory Polsk^ J^czy z Zaporozem Rzymscy ksi^za i szlachta rozetn^ jak nozem.

Lecz im to na pohybel, nam na zaJosc b^dzie,

Bo gdzie dzis wspolne dobro, potem zJosc zasi^dzie,

I luna krwi potoki, m^czarnie i j^ki

Spadnie piorun, i wszystko przycichnie, przygasnie,

A Lactwo i Kozactwo w obj^ciu praw zasnie Snem wiecznie nieprzespanym [8, с. 85]

Образ Вернигори у Ізопольського цілком аполітичний та без ідейного підтексту, хоча він і пов'язує його із Орликом («дитя Орилика»). Бачив у ньому абсолютно багатосторонню і колоритну постать давнього українського козацтва, популяризовану через легенди і перекази.

Антоній Новосельський (Марцінковський) - літературний критик, філософ, етнограф і фольклорист. Монументальна праця «Український народ» (1857) стала найбільшим збірником українських фольклорних матеріалів, перлиною українського народу, польськомовним джерелом у період українського школи польського романтизму. «Це велика монографія-словник про вірування і звичаї українського селянства тих часів» [2, c. 578]; «ця двотомна публікація залишається феноменальною скарбницею текстів української народної творчості, а разом з коментарями - опрацюванням, що віддзеркалює тогочасні знання і стан досліджень слов'янської етнографії» [1, c. 93].

Автор помістив легенду про Вернигору, як про віщуна, де не згадувались політичні пророцтва. Описав загальні біографічні дані, відомі із польської версії пророцтв. Нічого не згадав про етнічне суспільне походження Вернигори. Згадав лише про ан - тигайдамацьку і про шляхетську позицію і активне застереження українського народу від історичних подій. Згадав про передбачення приглушення Коліївщини. Записав пророцтва шляхтич Пясецький. У іншому творі «Наддніпрянське пограниччя» Мар - цінковський записувачем пророцтв назве Суходольського: «Tu szlachcic jakis, Piasecki podobno, widzial Wernyhor^ I spisal jego przepowiednie» [8, c. 220]; «…a pan Suchodolski spisal jego proroctwa o losach kraju…» [8, c. 225].

Польську версію легенди доповнив популярним на той час мотивом про викрадення Вернигори вершником на білому коні, про що пізніше згадував Равіта Гаврон - ський. Наголошував на мандрівному характері цього мотиву і пов'язув його, між іншим, з античними міфами про архіпелаг, тобто білоконних.Цікавим фактом, згаданим у легенді, є популярність пророцтв і неабияке зацікавлення та щира віра, а також популярність України у Європі «najciekawsz^ jednak rzecz^ jest ten fakt, ze wszystko rozwi^zuje si^ na Ukrainie, wszystkie ludy europejskie przychodz^ si^ bic u mogily Perepiata I Perepiatychy» [8, с. 87].

Пов'язував образ Вернигори із могилами Перепята і Переп'ятихи, близько Фастова, визначаючи їх як місце покути майбутнього віщуна, написав про місце перебування і сховку від гайдамаків у млинарів біля Корсуня на Росі, про виголошення там пророцтв, які записав Суходольський, проте смерть - зникнення локалізував в Македонах, а не в Корсуні. Як бачимо мотивами легенди автор оперував вільно, під - лаштовуючи потребам власної нарації.

Образ Вернигори залишався незмінним навіть після січневого повстання. У другому періоді польського романтизму не з'явилось нових мотивів і легенд про Верни - гору. Потребу цього періоду задовольняв роман Чайковського «Вернигора», перероблений і доповнений у 1862 році.

У 1863 році виходить роман Марцінковського «Наддніпрянське пограниччя. Нариси українського суспільства XVIII ст.», який пропагує польсько-українські ідеї поєднання в дусі християнської любові, злагоди і є негативною реакцією на повстанський рух. «Наддніпрянське пограниччя» - двотомний роман Марцінковського, - можна стверджувати, що є відображенням українського суспільства XVIII ст, синтезом знань із фольклористики, етнографії і археології. Цікавим є ставлення автора до певних історичних подій, виражених в романі. Гайдамаччину вважає українським заколотом декласованого народу, загалом українці виступали за польську владу на українських землях. У важкий для країни час, в період перебігу таких історичних подій як Коліївщина і барської конфедерації, Антоній більш цікавився морально-етичними і суспільними питаннями.

Символом єднання став романтичний образ Вернигори. Показуючи його у творі, автор уникнув політичних пророцтв, зобразивши його віщуном. Вернигора у «Наддніпрянському пограниччі» - божевільний старець, який спокутує власні гріхи (вбивство брата дружини та її матері, які підтримували Гайдамаччину на українських теренах) [1, c. 96]. В атмосфері кривавих і жахливих подій 1768 року бачимо як автор вміло висуває образ Вернигори - самотнього, віддаленого від людей старця на перший план, таким чином залишаючи жах Коліївщини на другому. Завдяки молитві і постові, отримав з волі Божої «дар віщуна» і місією його стало за допомогою молитви, християнського теплого слова і віщування застереження людей від участі в Коліївщині та розповідь про жахливі наслідки. Вміло підійшов Новосельський до створення образу, поєднавши у ньому польські і українські мотиви легенди, показавши, що на теренах України існувала і була популярна легенда про Вернигору. Трактував Вер - нигору як історичну постать, справжню, правда, овіяну народними переказами, приписуючи йому таємничість і володіння різними надприродніми силами (третє око, змога літати у повітрі, можливість перевтілення у різних звірів). Вернигора Марцін - ковського-то старець, який страждає за вчинені вбивства, проте в результаті отримує прощення Бога і дар віщування. Місію Бога не дати пролитись людській крові на українських землях. Не репрезентує ані політичних ані суспільних тенденцій. Отже, його пророцтва то лише розповіді шляхті і народу про Коліївщину, наслідки і кару, яку понесуть гайдамаки «czekaj^ was zarowno doczesne i wieczne m^czarnie» [8, c. 89].

Легенда про Вернигору набула популярності у формі, якою користуємось сьогодні. До цієї версії легенди а також до ще живих в Україні переказів про Вернигору спрямовує польська романтична література, у якій можна виділити два напрями розвитку цієї постаті: патріотично - незалежно-солідарний (Міхал Чайковський і Люціян Семенський) та містично-народний (Северин Гощинський та Юліуш Словацький) [8, с. 144]. Так окреслює напрями розвитку постаті Вернигори Станіслав Маковський. Користуючись концепцією Маковського сміливо відносимо образ лірника у творчості Марцінковського до другого напряму, адже наша постать не є репрезентантом ані суспільних ані політичних тенденцій.

Мусій Вернигора існує від часів романтизму в польсько-українській свідомості уособлюючи незалежність, братерство двох народів а також спільну історію двох, на сьогоднішній день, незалежних держав. Образ Вернигори виступає символом надії на краще, щасливе, а найголовніше - мирне життя двох народів - Польщі і України.

Література

персонаж польський національний романтизм

1. Брацка М. Перепрочитання «української школи» польського романтизму: [Навчальний посібник] / Марія Брацка. - К.: Університет «Україна», 2010. - 126 с.

2. Гнатюк В. Українсько-польська правобережна романтична література. Вибрані праці / [Відпов. ред., упорядн., та автор передмови Р.П. Радишевський]. - Київ: МП «Леся», 2009. - С. 300-310.

3. Inglot M. Marcinkowski Antoni Albert / Mieczyslaw Inglot. - Polski Slownik Bibliograficzny. - T. XIX. - Wroclaw: Wydawnictwo Naukowe im. Ossolinskich, 1974. - S. 589-590.

4. Izopolski E. Duma z dum ukrainskich. Piesni lirnyka o ukrainskim Kozactwie / Erazm Izopolski // Biblioteka Warszawska. - 1856. - T. III. - S. 273-299, 468-501; 1857. - T. III. - S. 344-379, 576-619.

5. Kasjan J.M. Wernyhora - postac z polsko-ukrainskiego pogranicza / J.M. Kasjan - Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze 6-7 [Pod red. S. Kozaka]. - Warszawa, 1998. - S.140-163.

6. Kostruba P. Wernyhora. Zarys historji legendy / Piotr Kostruba // Pami^tnik Literacki - 1935. - N. 3-4. - S. 390-415.

7. Makowski S. Wernyhora. Przepowiednie i legenda / Stanislaw Makowski. - Warszawa: «Czytelnik», 1995. - 268 s.

8. Nowosielski A. (Marcinkowski A.) Pogranicze naddnieprzanskie. Szkice o spolecz - nosci ukrainskiej w wieku XVIII / Antoni Nowosielski/ - Kijow: L. Idzikowski, 1863. - T.I. - 310 s.; T. II. - 236 s.

9. Sosnowska D. Przeslanie Wernyhory. O romantycznej fascynacji Ukraine / Danuta Sosnowska // Przegl^d Wschodni - 1991. - T. 1, z. 4 - S. 737-753.

Размещено на Allbest.ru