"Апокрисис" Христофора Філалета та "Антиризис" Іпатія Потія у полемічному дискурсі кінця ХVІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Апокрисис» Христофора Філалета та «Антиризис» Іпатія Потія у полемічному дискурсі кінця ХVІ ст.

Міжконфесійний діалог кінця XVI - поч. XVII ст. у Речі Посполитій, у якій перебувала більша частина земель України, концентрував у собі переважно віровизнаннєві докори, хоча містив також і комплекс проблем державного та соціально-політичного спрямування. Це, звісно, загострювало непорозуміння між конфесіями. Свій варіант розв'язання кризи передусім запропонували протестанти, які вважали, що найраціональніше відкинути церковну обрядовість та ієрархію, а також заперечували зверхність папи римського, культ святих, вимагали створення національних церков, проведення відправ рідною мовою, а джерелом віровчення вважати лише Святе Письмо. Католики ж критикували протестантів та православних. Такі ж настрої були притаманні і тогочасним полемічним творам, у кожному з яких прочитувалися ідеї та переконання апологетів тієї чи іншої конфесії [3]. Особливо полеміка активізувалася після прийняття Берестейської унії. До неї охоче підключилися і уніати. А це змушувало полемістів шукати нові форми переконування. Все активніше усвідомлювалася вага слова, намагання гуманізувати реальність. Майже кожен твір позиціонувався на полеміку з попереднім текстом.

Показовими у цьому контексті є «Апокрисис» Христофора Філалета та «Антиризис» Іпатія Потія. Перший написаний у відповідь на твір Петра Скарги «Synod Breski». Опублікований наприкінці 1597 р. у м. Вільно польською мовою, трохи пізніше в перекладі тодішньою українською мовою він з'явився в Острозі. «Антиризис» (1597) доповнює полемічний ланцюг, з одного боку, апологетики, з іншого - заперечень унії: Петро Скарга «Синод Брестський» - Христофор Філалет «Апокрисис» - Іпатій Потій «Антиризис». Це один з найбільших творів Іпатія Потія, в якому дуже виразно простежується його стильова манера. Твір складається з типових для апології передмови до читачів, детального розбору «Апокрисиса» Христофора Філалета і відповідей йому. Полеміка із опонентом ведеться за допомогою виписаних із «Апокрисиса» тез, на які пропонується відповідь у формі «отказу», що береться з автентичного джерела чи подається у власній інтерпретації.

У обох творах традиційна структура: починаються з присвяти. «Антиризис» - литовському канцлеру Леву Сапізі, а «Апокрисис» - Яну Замойському, «канцлерови и гетманови великому Коронному, Бельзскому, Дерптскому, Мальборскому, Кнышипскому и прочая старост^, пану своему милостивому» [7, с. 1004].

«Апокрисис» мав чітку структуру. Починався молитвою, потім - звернення до читача. Основний текст складався з чотирьох відповідей, до кожної з яких також були передмови. Чотири його частини ділилися на розділи, у першій їх вісім, у другій - чотири, у третій - дев'ять, у четвертій - також дев'ять. Закінчується «Замкненьем отповеди» з молитвою. У зачині виділяється передмова-посвята читачеві, якого автор вважав ідеальним, здатним зрозуміти твір. Полеміст називає його суддею, котрий, прочитавши, зможе з'ясувати, де істина і правда. Ціллю свого твору він вважав: «оказанье невинности нашей а выкроченья стороны протывной» [7, с. 1014].

Іпатій Потій у передмові до читача зазначав, що об'єктом суперечки були не всі тези супротивника, викладені у «Апокрисисі», а лише ті, які, на його думку, найважливіші у контексті навколоунійної полеміки [4, с. 490]. Він намагався дискредитувати довіру громадськості щодо «Апокрисиса». Спосіб ведення полеміки Іпатієм Потієм заздалегідь визначили авторитетність твору Христофора Філалета, його структура, проблематика. Головним принципом структурування трактату, на думку Р. Ткачука, був ланцюговий паралелізм. Суперечка велася за схемою - «теза» - «антитеза» [6, с. 9]. Полеміст, апелюючи до «Апокрисиса», брав твердження з тексту опонента, вводив у свій і піддавав його ретельній верифікації. На кожну тезу Іпатій Потій пропонував відповідь у формі «отказу», який підтверджував з автентичного джерела чи подавав у власній інтерпретації. Така форма ведення суперечки нагадувала діалог. М. Бахтін відзначав: «Діалогічність «чужого слова» і всього тексту - дозволяє думати і про принципи «поведінки» одного тексту в іншому, саме про принципи, оскільки найдетальніші списки «чужого слова» в тексті завжди будуть неповними» [1, с. 146].

Серед питань, які розглядав Христофор Філалет, важливим було спростування ідеї божественної основи єдиновладдя папи римського. Він наводить ряд прикладів, які демонструють неправильність тез його опонента - Петра Скарги, оскільки папа Сильвестр ІІ був чорнокнижником, «явне болваном оф^роваль» [7, с. 1242] та ін. За словами Христофора Філалета, єпископи різних країн не признавали зверхності папи римського над собою. Полеміст наводить ще ряд переконливих доказів своєї правоти: він цитує лист Кипріана до Корнилія, папи римського, звернення Іоанна Константинопольського до Гормизи, а також єпископів на Карфагенському соборі до Інокентія, які називали один одного словом «брат», що свідчило про 'їх рівність. Христофор Філалет згадує і про святого Єроніма, який, будучи римським «презвитером» [7, с. 1460], у листі до Євагрія, єпископа Константинопольського, вважав його рівним собі [7, с. 1460]. Ілюструючи свою ерудицію, полеміст також цитує Хризостома, який писав, що якщо єпископ на землі прагнутиме керувати, то на небі це не схвалюється.

Іпатій Потій, реагуючи на такі докази, висловлює свої думки про привілейований статус римського єпископа у Вселенській церкві. Спростовуючи твердження православного опонента, вказує на постанови Костянтина Великого, в яких було затверджено провідне становище інституту папства [4, с. 549-553]. Апелюючи до Христо - фора Філалета, Іпатій Потій піднімає питання легітимності антиуніатського синоду, чистилища, введення григоріанського календаря. Полеміст вважав, що священикам та представникам громадськості в жодному разі не можна приймати рішення, що регулюють духовне життя суспільства [4, с. 563]. На думку Іпатія Потія, такі порушення й стали причиною міжконфесійного протистояння у Речі Посполитій. Примат папи римського католицький полеміст аргументував рішеннями Лятеранського собору, котрий відбувся у 1215 р. та двома канонами «De superbia Graecorum contra Latinos» [4, с. 509-511] і «De dignitate patriarcharum» [4, с. 511-513], тексти яких процитовані автором у творі.

Наступна подія, яка хвилювала обох полемістів - це зміни календаря. Христофор Філалет цьому питанню присвячує восьмий розділ першої частини. Він наводить приклади наслідків цього. Серед них - цісар Римський Юліуш, коли став монархом, то вирішив затвердити своє панування зміною назви одного місяця, назвавши його «іюлемь». Його «сукцессор» Август теж змінив назву місяця, який попередньо називався «секстилем» на август, проте у календарі жодної зніни не робили [7, с. 1184]. Щоб не бути марнослівним, Христофор Філалет звертається до «Выпису застановле - нья, межи ихь мил. к.-з. арцибискупомь а отцемь владыкою Львовскими учиненого» (15.02.1585 р.), листів королів Стефана та Жигмонта.

Іпатій Потій, прочитавши наведені Христофором Філалетом докази, висловив власну думку щодо питання оновлення календаря. Він називав опонента протестантом і вважав, що у цій справі необхідно дотримуватися постанов Нікейського собору, які забороняли проведення свята християнської Пасхи разом з іудеями [4, с. 771]. Беручи до уваги це твердження, автор «Антиризиса» переконував читачів, що юліанський календар потребував корегування. Він підняв тему порушення священицької обітниці православним духовенством та практику повторного одруження: «Але тепер некоторые (безбожники) не только вторую, але и третюю поймуют» [4, с. 741]. Свої міркування Іпатій Потій підтверджував цитатами із Святого Письма та патристич - них джерел, які брав із праці Роберта Беларміна «Disputationes de controversies fidei Christianae» [4, с. 899]. У текст залучено також постанови Нікейського, Лаодикійсько - го, Карфагенського та Лятеранського церковних соборів, що служили аргументацій - ною базою для твору.

Варто зазначити, що типовим у тогочасній полемічній публіцистиці було використання різних форм висловлювання та впливу на реципієнта. Полемічні тексти урізноманітнювалися риторичними та стилістичними фігурами, тропами, які проектувалися на його свідомість. Христофор Філалет, наприклад, викостовував різні прийоми ведення полеміки. У тексті то звертається до читача, то вправно апелює до опонента і доводить, що його думки не правильні. Часті повтори-звертання, на зразок «д^еписе», «читателю» та інші, є стилістичними структурами, за допомогою яких полемісту вдавалось постійно підтримувати зв'язок з опонентом [7, с. 1560, 1626, 1660, 1736…]. Він продемонстрував уміле використання гумору, іронії: «Толко ся неборакъ не обачилъ!» [7, с. 1258], «Але не пойдутъ тому щекарови тыи фортелі!» [7, с. 1264], «за невіруючого въ евангелію и за сліпого еретика маешъ быти поличонъ» [7, с. 1348]. Висміювання противника - прийнятна форма у полеміці. Крім суто емоційного ефекту, вона здатна зменшувати інтерактивну дистанцію між автором і реципієнтом. Проте ніяким гумором, ніякою іронією, жодним сарказмом Христофор Філалет не підмінює логічну критику і легування опонента.

На відміну від Христофора Філалета, іронія над опонентом Іпатія Потія характеризуєтьсяся гіперболізацією, парономазією, що також створювало негативне враження про супротивника. Наприклад: «пане Филяплет» [4, с. 841], «пане Филяплетко» [4, с. 669], «милый Филяплете» [4, с. 757], «душко моя» [4, с. 757], «пане кролику» [4, с. 841], «милосникови правды» [4, с. 737]. Використовував також епітети, які також доповнювали характеристику опонента: «проклятый геретыку» [4, с. 851], «превротный геретику» [4, с. 747].

Для підсилення емоційності автори застосовували риторичне та антиципаційне запитання, риторичний оклик, звертання. Наприклад, у «Апокрисисі»: «Если то правда, што синодовый дЪеписъ твердитъ, ижъ св^тскіе люде до розсудку науки о в'Бр'Б права жадного не маютъ, але духовныхъ преложеныхъ, яко тыхъ, которые блудити немогутъ, вЪры наслЪдовати, онымъ послушнымъ быти и подлегати, и за ними, яко овцы за пастырми, ити повинни?» [7, с. 1222], «…нехай же тымижъ очима на нашу Восточную Церковъ поглянутъ!» [7, с. 1150]. У «Антиризисі» - «О, Боже Вседержителю, разсуди прю нашу! Обачте, милый хрестияне, хто тут винен?» [4, с. 533].

«Антиризис» наповнений пейоративною лексикою, що не є характерним для «Апокрисиса», проте вона не применшує жвавості стилю. Серед висловлювань, які забарвлені лайливістю, можемо назвати такі: «баламутни своєй» [4, с. 705, 817, 819], «паршывый розсудок» [4, с. 711], «Комуж тут прыстойней верыти: чы самому пану помазанцови Божому, чыли твоєй проклятой баламутни?» [4, с. 845], «што то за про - тороча той Филялет!» [4, с. 935].

Проте, за словами В. Перетца, застосування цього прийому в релігійно-літературній суперечці жодним чином не свідчить про безкультурність будь-кого із полемістів [2, с. 57]. Тут формотворчу роль відігравав процес проникнення на українські терени культурних досягнень Західної Європи. Гуманістично-ренесансні та реформаційні тенденції знаходили впровадження у творчій практиці окремих письменників, не претендуючи на загальність фундаментальних змін. Можемо припустити, що використання пейоративної лексики Іпатієм Потієм було впливом ренесансу. А про ран - ньобарокові ознаки «Антиризиса» свідчать переплетення побутових та метафізичних тем у тексті, історіографічного викладу з богословськими роздумами.

Полемічні твори були насичені дотепними та влучними висловами, що стосувалися актуальних питань етики і моралі того часу. Афористичність робила їх доступним та цікавим для читачів, не байдужих до перебігу православно-уніатського протистояння. Христофор Філалет та Іпатій Потій, щоб донести свою думку до реципієнтів, послуговувалися такими усталеними зворотами: «сл^пый сліпого провадить» [7, с. 1240], «Не новина то, же кто самъ на себе метелку зготуетъ!», «мякшіи куски жуючи, а костей, которыми бы ся могъ удавити, занехиваючи» [7, с. 1022], «зе злого торгу - зь ушима до дому!» [7, с. 1608], «хто першый - тот лепшый» [4, с. 563], «крокодиловы то слезы» [4, с. 545], «яко гадина под травой» [4, с. 517], «хто копаєт яму, сам в неє упадет» [4, с. 949], «собака брешет, а ветр несет» [4, с. 947], «коли лев дремлет, кроликове играют» [4, с. 841], «баба на торг гнівалася, а торг о сем ани ведал» [4, с. 869], «сам гуду - сам же и плешу» [4, с. 811], «яко коса на камень» [4, с. 773], «што день-то новина, што человек - иншая вера» [4, с. 699], «опарывшийся на молоце, и на воду дмухаєт» [4, с. 721].

Для увиразнення емфатичності мовлення обидва полемісти використовували також поліптотон: «ради-не-ради» [7, с. 1210, 1288], «не всБ бискупи суть біскупами» [7, с. 1244], «писмо съ писмомъ» [7, с. 1248], «nie oddaiemy zia za zia, ani ziorzeczym za ziorzeczenie» [4, с. 487], «wilk wilkiem» [4, с. 490]. Послуговуючись таким мовним зворотом, як асиндетон, опонентам вдавалося забарвити розповідь емоційною конотацією: «…не вриваємося, не мечемося до кгвалту, не уїжджаємо имъ в тые маетности…» [7, с. 1290], «.без права, без позву, без судьи власного, без отпору стороны» [4, с. 533]. Використання іншої риторичної фігури - полісиндетону було характерним для Іпатія Потія. Таким чином він виокремлював певні слова та зосереджував увагу реципієнтів на семантиці: «альбо поровнати и згодити […], альбо их власней выложити […] альбо дотечи их вцале зоставити» [4, с. 909].

Евритмічність текстів обох полемістів забезпечується використанням стилістичного прийому гомеотелевтону: «отмЪненью и приложенью» [7, с. 1192], «мужебойцовъ и кривоприсяжцовъ» [7, с. 1242], «vtaii, vkradi» [4, с. 488], «Bo to przyzwoita heretykom - pisma faiszowaж, okksywaж, vcinaж y na swoie mnimanie wywracaж» [4, с. 488] та ізоколону: «Венедиктъ и Григорій папЪжове мЪли форумъ на Пизанскомъ соборЪ, и от него сутъ потоплени. Гилдебрантъ пап'Бжъ мЪлъ форумъ на Бриксинскимъ синода, и от него естъ потопленъ» [7, с. 1266] - у Христофора Філалета та: «Певне не наука, которая всих до спасення и до познанья правды вела, але злость людская, упор и за - слепеньє. Такъже власне и тепер: не тая светая згода и єдиность єст прычиною того розорванья, але упор а затверделость серца людей некоторых» [4, с. 767] - у Іпатія Потія.

Досить часто Христофор Філалет переказував текст Біблії: «Христосъ не толков въ костелі, але на горахъ, въ пущахъ, на водахъ и иншихъ тымъ подобныхъ леда м'Бсцахъ, наветь и въ божницахъ безбожныхъ Жидовъ научалъ и иншіе святобливе речи отправовалъ» [7, с. 1306]. Таким чином доводив правильність власних тверджень. Іпатій Потій, на відміну від свого православного опонента, у «Антиризисі» послуговувався біблійною парафразою. Зокрема, парафрастичні звороти полеміста відносяться до Книги Приповістей: «кламливый єзьік ненавидит правды, а уста слиз - киє справуют упадки» [4, с. 949]. Обидва полемісти широко застосовували стилістичний прийом - антитезу: «Мильшая им была шопа геретическая, а ниж дом Божый! Милыныс геретикове, Арърыянове, а ниж католикове» [4, с. 529], «тобъ, а не иному» [7, с. 1352], «наступникъ Петровъ не естъ іншій, едно бискупъ Римскій» [7, с. 1352] - Христофор Філалет та: «. большей волков, а ниж овечок! Большей выродков, а ниж правдивых сынов! Большей геретиков, Арърыянов, атеистов, а ниж правоверных хрестиян!» [4, с. 519] - Іпатій Потій.

Отже, полеміка Іпатія Потія з Христофором Філалетом стосувалася найактуальніших питань поберестейської суперечки. Їх твори містять історичні документи та свідчення, що розкривають причини прийняття Берестейської унії та суспільно-політичну атмосферу тієї доби. Стилістичні прийомів, риторичні фігури, дотепи, якими вони переповнені, підсилюють їх сприймання реципієнтом та ілюструють високу майстерність і вміння вести діалог обох полемістів.

Література

риторичний стилістичний полемізування публіцистичний

1. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / М. Бахтин. - М.: Искусство, 1979. - 444 с.

2. Перетц В.Н. Брань, как прием у польских и украинских полемистов XVI-XVII вв. / В.Н. Перетц // Перетц В.Н. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI-XVIII вв. - Л., 1929. - С. 56-77.

3. Поплавська Н.М. Полемісти. Риторика. Переконування. Українська полемічно - публіцистична проза кінця XVI - початку XVII ст. / Н.М. Поплавська. - Тернопіль: ТНПУ, 2007. - 379 с.

4. Потій І. Антиризис или Апология против Христофора Филалета // Памятники полемической литературы. Русская Историческая Библиотека. - СПб.: Изд. Петербургской Археографической Комисии, 1903. - Т. ІІІ. - С. 477-989.

5. Скабалланович М. Об Апокрисисе Христофора Филалета: исследование / М. Ска - балланович. - Санкт-Петербург, 1873. - 189 с.

6. Ткачук Р. Творчість митрополита Іпатія Потія та полемічна література на межі XVI - поч. XVII ст. Джерела. Риторика. Діалог / Руслан Ткачук. - К.: Видавничий дім Дмитра Бурого, 2011. - 240 с.

7. Филалет Христофор. Апокрисис // Русская истрическая библиотека. Памятники полемической литературы Западной Руси. - СПб., 1882. - Кн. II. - Стовп. 1003-1820.

Размещено на Allbest.ru