Польська рецепція творчості Тараса Шевченка у працях Теоктиста Пачовського

Наступним етапом дослідження стала стаття «Юліуш Словацький і його зв'язки з Україною» (1960), в якій дана характеристика роботи Г. Вервеса «Юліуш Словацький і Україна». У своїй монографії Г. Вервес подає коротку біографічну довідку й характеристику творчості польського поета, зосереджуючи увагу на аналізі перекладів його творів українською мовою (М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра, В. Терещенко, Є. Дроб'язко). Автор вказує також на факт відчутного впливу польських поетів «української школи» на ранню творчість Ю. Словацького, зокрема на твори «Українська дума» та «Пісня козацької дівчини». На думку Т. Пачовського, високою поетичною культурою відзначаються переклади творів Ю. Словацького, здійснені М. Бажаном, В. Сосюрою, М. Терещенком, хоча першість все ж належить М. Рильському, який, на думку дослідника, «проникаючи в лабораторію польського художника слова, даючи нам змогу відчути своєрідність його геніальних творінь, залишається і в перекладі - самобутнім українським поетом. Його переклади ні з чим не сплутаєш, у них увесь час натрапляємо саме на таку трактовку образів оригіналу, яку міг дати тільки Максим Рильський». Велике зацікавлення творчою спадщиною Ю. Словацького виявив Іван Франко, який написав кілька літературно-критичних праць, присвячених польському поету, а крім того, як наголошує Теоктист Пачовський, деякі його твори мають спільні мотиви з творами польського романтика (повість «Лель і Полель» І. Франка тематично і художньо близька до поеми Ю. Словацького «Лілля - Венеда»). На думку Т. Пачовського, ці два твори, окрім образності, об'єднані ідеєю боротьби проти польської шляхти та вірою в краще майбутнє.

Не менше уваги приділяв Т. Пачовський творчості І. Франка в рамках українсько- польських літературних і громадських взаємин другої половини ХІХ ст. На цю тему він опублікував статті «Іван Франко - перекладач Міцкевича», «Іван Франко про “українську школу” в польській літературі», «Твори Ю. Словацького в оцінці І. Франка», «Поезії І. Франка польською мовою», «Іван Франко - популяризатор української пісні серед поляків», «І. Франко - перекладач польських поетів другої половини ХІХ ст. «, «Питання адекватності в оповіданнях І. Франка польською і українською мовами», «Деякі питання українсько-польських літературних зв'язків ХІХ - поч. ХХ ст. «, «І. Франко в сучасній польській критиці», «Невідома драма І. Франка («Югурта») польською мовою», «Ще одна недрукована стаття І. Франка про Т. Шевченка», «Франкові автопереклади польською мовою (на матеріалі оповідань) «.

У статті «Іван Франко про “українську школу” в польській літературі» дослідник переконливо довів, що Каменяр поширив межі терміна «українська школа», включивши до її складу, поряд із поетами-романтиками та їх епігонами, також попередників, письменників ХУІ-ХУІІІ ст. Т. Пачовський підняв із забуття і прокоментував першу польськомовну драму І. Франка «Югурта», яку він написав ще в гімназії на основі «Енеїди» Вергілія і «Війни з Югуртою» Салюстія. Натомість, у статті, що має назву «І. Франко - перекладач польських поетів другої половини ХІХ ст. «, йдеться про роль Івана Франка як популяризатора польської літератури. Його критичні праці та перекладацька діяльність значною мірою сприяли утвердженню польської літератури в європейській культурній традиції. Перу І. Франка належать переклади творів

С. Кльоновича, А. Міцкевича, А. Асника, В. Гомулицького, А. Немоєвського. На жаль, не всі перекладні твори збереглися. Про деякі з них лишилися тільки згадки. Саме такі рідкісні твори (А. Асника, В. Гомулицького, А. Немоєвського) й обирає для детального аналізу у своїй статті Т. Пачовський. Перш за все автора цікавлять переклади двох відомих віршів А. Асника «Голос, що кличе в пустині» і «Приходиш до мене». Дослідник відзначає, що творчість Асника-позитивіста цікавила Івана Франка давно (згадаємо його роботу «Сучасні польські поети»). Варто відзначити, що І. Франко як перекладач і теоретик літератури висував чіткі й високі вимоги до перекладацької діяльності і сам намагався 'їх дотримуватись. Ось чому у перекладених українською мовою творах польського поета збережено образність і тональність оригіналу, хоча іноді можна помітити й розбіжності з оригінальним текстом. У таких випадках Іван Франко застосовував принципи художньої компенсації. Теоктист Пачовський зазначав, що, незважаючи на таку малу кількість перекладених творів Адама Асника, Іванові Франку вдалося показати самобутність і поетичний хист польського поета. Не менше уваги І. Франко приділив перекладам творів В. Гомулицького (вірші «На Канонії», «Під обухом», поема «Ель молє рахмім»). Т. Пачовський наводить уривки з польського оригінального тексту поеми та з перекладу І. Франка і доходить висновку, що образи й описові сцени поеми відтворені в українському варіанті з максимальною точністю, а сам переклад, здійснений Іваном Франком, жодним чином не поступається оригіналу. Т. Пачовський наголошував у статті на тому, що І. Франка перед цим цікавила поезія, пов'язана з соціальною тематикою. Саме таку лірику писав ще один видатний польський поет А. Немоєвський, який першим у польській літературі звернувся до теми нелегкого шахтарського життя в епоху «Молодої Польщі». Прикметно, що поет довго спілкувався з представниками цієї професії, навіть жив серед робітників, аби краще їх пізнати.

Іван Франко здійснив переклад семи поезій польського поета з його останньої збірки: «Мені снилось, що я птах», «Що завтра дасть?», «Вони вам говорять, що юність і май», «Останній танець плив», «З чола нам давненько спав честі вінець», «Кузня» і «Входить осінь білолиця». І хоч тематика цих поезій різноманітна, все ж центральне місце в ній, як відзначає Теоктист Пачовський, займає критика тяжких умов життя у тогочасному суспільстві. Вірш «Останній танець плив» («Метеор») зацікавив І. Франка авторською критикою декадентства, до якого негативно ставився й український поет. Звертаючи на це увагу читачів, автор резюмує: велика заслуга І. Франка як перекладача польських поетів-сучасників полягає в тому, що він збагатив українську культуру творами А. Асника, В. Гомулицького та А. Немоєвського.

Стаття «Іван Франко - невтомний поборник українсько-польського культурного єднання» присвячена праці видатного поета на ниві утвердження українсько-польських культурних зв'язків. Т. Пачовський принагідно згадує праці інших полоністів, які присвятили свої наукові праці постаті І. Франка в контексті двох літератур, зокрема Г. Вервеса, М. Возняка, М. Якубця. На початку статті Т. Пачовський зосереджує увагу на етапній для І. Франка щоденній роботі в польській періодиці, яка дозволила йому не лише перебувати в постійному контакті із щоденною інформацією і знайомити польське суспільство з життям українського народу, а й надала багатий та плідний матеріал для подальших літературних творів та теоретико-критичних робіт. І. Франко постає як добрий знавець польської літератури, свідченням чого є його численні публікації про польських письменників та переклади 'їх творів, листування з чільними представниками польської літератури. Згадував Теоктист Пачовський і про заслугу поета у розробці теми «української школи» в польському романтизмі. Вчений саме І. Франка називає першим ґрунтовним дослідником творчості її представників - Т. Падури, Т. Заборовського та інших, а також саме йому приписує заслуги у створенні термінології та специфікації цього явища польської літератури.

За основу свого аналізу творчих взаємин Івана Франка з польською літературою Т. Пачовський обрав монографію Г. Вервеса «Іван Франко і питання українсько-польських літературно-громадських взаємин 70-90-х років ХІХ століття». Докладно аналізуючи розвідку, автор публікації не лише перераховує її провідні положення й наголошує на великій науковій і теоретичній цінності, але й, завдяки прискіпливому аналізу, знаходить у ній деякі невідповідності, зокрема вказує на окремі неточності і перекручення українських назв, наведених у роботі.

Ще одна стаття Теоктиста Пачовського - «Твори Марії Конопницької у перекладах на польську мову» - також стосується головним чином перекладів Івана Франка, адже твори обох поетів були суголосні не лише своєю соціальною тематикою, але й образністю, сюжетним вирішенням і провідними мотивами. Зіставляючи українські переклади, що належать перу різних авторів (П. Грабовського, А. Волощака, М. Пригари та інших), з польськими оригіналами, вчений стверджує, що під час детального аналізу першотвору та його інваріантів можна стверджувати про високий рівень майстерності перекладачів. Однак саме І. Франку вдалося найповніше відтворити ідейно-художній рівень перекладених творів.

Теоктист Пачовський впродовж усього життя в своїх теоретичних працях приділяв велику увагу вивченню українсько-польських літературних взаємин. Завдяки плідній діяльності вченого в науковий обіг вітчизняної полоністики було введено чимало невідомих раніше матеріалів із давньої літератури, а, передусім, творчості Тараса Шевченка та Івана Франка.

теоктист пачовський шевченкознавство

Размещено на Allbest.ru