Твори Шевченка в перекладах Л. Совінського

Размещено на Allbest.ru

Почесне місце серед польських перекладачів Тараса Шевченка займає талановитий поет Леонард Совінський (1831-1887). За словами Ів. Франка, це «гарячий демократ - ні, людовець, сказали б по теперішньому - він не вагався в своїх віршах не раз висловлювати думки, що вибігали далеко поза обсяг того, що було прийняте і приличне в салонах не тільки шляхти, але й ліберальної та поступової буржуазії... Своїм різким мужеським характером, що бажає діла, характеру і сили, що вміє гаряче любити і гаряче ненавидіти, Совінський являється безпосереднім наслідником музи Гощинського» І. Франко, Твори, т. 18, К., 1955, стор. 207..

Л. Совінський пішов далі Гощинського: не тільки черпав матеріал для художніх творів з життя українського народу, але в цілому ряді статей, надрукованих у газеті «Kurjer Wilenski» за 1860-1861 рр., виступив за визволення селян з кріпацтва, опублікував розвідку «Studia nad literature ukrainske dzisiejsze» (Вільно, 1860), популяризував український фольклор серед польських читачів та з особливим захопленням вивчав твори Т. Шевченка, з яких чимало переклав на польську мову.

Перші переклади поезій Шевченка здійснив Л. Совінський у 1860 р., вмістивши в газеті «Kurjer Wilenski» вірші «Чого ти ходиш на могилу?» («Po co ty chodzisz na t§ mo- gil^»), «Нащо мені женитися?» («Ej, naco mi zeniaczka ta... «) і «Ой на горі роман цвіте» («Oj po gorze kwiat si^ wspina... «).

Совінський добре володів польською і українською мовами, що разом з поетичним талантом забезпечувало йому успіх як перекладачеві. Це підтверджує вже перший його переклад з Шевченка - балада «Чого ти ходиш на могилу?». Ось як звучить її початок у порівнянні з оригіналом.

У Шевченка: У Совінського:

Зміст і образи оригіналу Совінський відтворив вірно, намагався зберегти поетику. Відхилення від оригіналу помітні у віршовій будові. Крім того, польський поет відступав від оригінального тексту в окремих фразеологічних зворотах. З успіхом застосовував засоби компенсації, наприклад звороти оригіналу: «Віти розпустила», «І вітами широкими», «З-за гаю сонечко вставало» переклав «W gal^zki strzelila», «Zielo- nemi klosy», «W gaju, tymczasem, dzionek lsni». Однак в цілому переклад Совінського точний і поетичний.

Таким же методом керувався він і при перекладі Шевченкових поезій «Нащо мені женитися?» і «Ой на горі роман цвіте». Вірш «Нащо мені женитися?» близький своїм характером до козацьких народних пісень. Його зміст і форма не викликали труднощів у Совінського-перекладача. Для підтвердження наведемо уривок в оригіналі і перекладі.

У Совінського:

Nie - nie - ja cudzych trzod Zap^dzal, pilnowaL.

Nie b^d^ w cudzej chacie ja R^k swiekry calowal...

A lepiej ja wyst^pi^ wam W bl^kitnym zupanie -

Pode mn^ kon kozaczy tuz -

I w step, otamanie.

«Нащо мені женитися?» Шевченка - улюблена поезія Совінського. Згодом її текст у власному перекладі він навів у драмі «Na Ukrainie», що змальовує картини повстання 1863 р.

В 1861 р. окремим виданням вийшла у перекладі Совінського поема «Гайдамаки» «Taras Szewczenko. Studium t. Sowinskiego z dol^czeniem przekladu «Hajdamakow», Wilno, 1861.. До перекладу цього твору він додав обширну розвідку, в якій переказав біографію Шевченка та охарактеризував «Кобзар» з 1860 р. Аналізуючи поезії, що ввійшли до цього «Кобзаря», навів у власному перекладі вірш «Рано-вранці новобранці», значну частину поезії «Доля» та уривки з таких творів: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», «Причинна», «Думка» («Вітре буйний, вітре буйний») «, «Катерина», «До Основ' яненка» і «Гамалія».

Вірно перекласти Шевченкові поезії допомагало Совінському глибоке відчуття їх ідейного змісту. Він писав: «Шевченко саме є одним із тих поетів, для яких зітхання окремого серця більше значить, ніж найвища абстрактна ідея. Його пісня є передусім людською, що перебуває в країні індивідуальних почуттів (хоч не цілком власних), але коли поет бере їх з найзвичайнішої сфери, анітрохи не виняткової, тоді ця пісня набуває вселюдського значення і піднімається інколи до рівня історії народу» T. Szewczenko. Hajdamacy. Przeklad t. Sowinskiego. Lwow, 1863, стор. 41. За цим виданням наводимо переклади Совінського з Шевченка, зазначаючи в дужках сторінку.. Після цих слів як типовий приклад Шевченкової лірики навів Совінський вірш «Рано-вранці новобранці» у своєму перекладі:

Rankiem, rano, garstka chlopcow Ze wsi wychodzila;

Wslad za nimi, r^ce lami^c,

Dziewczyna p^dzila,

Powlokla si^ matka siwa,

Od milego j^ odrywa, -

Odrywala, utulala,

Az j^ w ziemi^ zakopala -

I z torbami w swiat ruszyla.

Wioska stoi - nie urosla,

Malo si^ zmienila;

Pustka tylko w koncu siola Na bok si^ schylila.

A przed pustk^, tam, o kuli Zolnierz biedny dybie,

I zagl^da do ogrodka,

I przylgn^l ku szybie...

Patrzy, patrzy - ach, nie wyjdzie Czarnobrewka z chatki.

Nie zaprosi na wieczerz^

Glos poczciwej matki!

A on niegdys byl proszony,

R^czniki juz tkano,

I jedwabiem chustk^ slubn^

Pi^knie wyszywano.

Koil przesnic wiek w milosci,

Uczyc dziatki st^pac -

A tu przyszlo, biednyz ty moj,

We lzach si^ wyk^pac!..

Siedzi zolnierz w zmrok przed chat^ I smierci poz^da -

A przez okno, na ksztalt baby,

Sowa nan spogl^da.

Переклад Совінського адекватний щодо змісту, але форма вірша не завжди зберігається.

Добре відчув Л. Совінський народний колорит Шевченкових поезій і зумів його відтворити в польському перекладі. Для ілюстрації порівняємо звернення дівчини до вітру з вірша «Думка» («Вітре буйний, вітре буйний») « в оригіналі і перекладі.

Приємне враження залишає у читача також ліричний вірш «Доля», що його використав перекладач для характеристики життєвого шляху Т. Шевченка.

Совінський високо оцінював Шевченкову баладу «Тополя», звертав увагу читача на її ліризм. «Любов, - писав він, - виступає тут у формах виключно відомих простому народові - невишукана, гаряча, чиста, повна наївного піднесення, овіяна рослинним ароматом природи. Поряд з любов'ю дівчини виділяється родинне почуття дочки - і як гарно змальоване в кількох словах»*. Тому Совінський вирішив передати зміст балади словами оригіналу. Ось початок його розповіді: «Pokochala czarnobrewa dziewczyna koza- ka, pokochala - nie wstrzymala, poszedl i zgin^l. Nie kochalaby, gdyby wiedziala, ze j^ porzuci, nie puscilaby, gdyby wiedziala, ze zginie; gdyby wiedziala, nie chadzalaby o zmroku po wodt, nie gwarzylaby z milym po polnocy pod wierzb^, ach, gdyby wiedziala!.. « (18). Немає сумніву, що процитований уривок є прозовим перекладом Шевченкового тексту. В подібному плані переклав Совінський з балади «Тополя» ще й такі віршовані рядки: 34-45, 50-88, 94-103, 106-110, і 187-213. Останній фрагмент охоплює пісню «Плавай, плавай, лебедонько!». З уваги на те, що шевченкознавці не помітили цих перекладів, наводимо згадану пісню: «Plywaj, plywaj, lab^dziu moj, po morzu sinawem! Wyrastaj, topolo moja, do gory! Wysoka i cienka, wyrastaj hen, hen az do chmury i boga zapytaj, czy doczekam sit ja, czy nie doczekam pary? Rosnijze, rosnij i spojrzyj poza morze; na tamtym brzegu szcz^scie, a na tym niedola moja. Tam moj mily czarnobrewy po stepie gdzies hula, a ja w placzu lata tract;, wygl^daj^c jego. Po- wiedz jemu, serce moje, ze ludzie sit smiej^; powiedz jemu, ze ja zgint, jesli nie powroci. Matka sama chce mit; zagrzebac... A ktoz dopilnuje glowy jej biednej? Kto dojrzy? Kto rozpyta? Kto pomoze na starosc? Mamo moja, dolo moja!.. « (19-20). Як бачимо, перекладач передав усю образну палітру оригіналу.

З не меншим успіхом познайомив Совінський польського читача з баладою «Причинна». Хоч зміст її передав в основному своїми словами, проте дещо зацитував у перекладі, наприклад значну частину пісні «Така її доля» прозою та два невеликі фрагменти віршем. Переклад названої пісні не зареєстрований бібліографами. Ось його текст: «Ach, taka juz jej dola! I za co j^ karzesz, moj boze? Czyz winna gol^bica, ze pokochala gol^bia? Czyz winien gol^bek, ze jastrz^b odebral mu zycie? I zamiera, i t^skni, i grucha, i lata, i szuka, mysl^c ze zabl^dzila... Lecz gol^bica szcz^sliwsza, bo skrzydlami snieznemi boga dositgnie i zapyta, gdzie mily? A sierota - kogo ma pytac? Kto jej odpowie? Kto zgadnie, gdzie mily jej nocuje i czy w wartkim Dunaju konika napawa, czy moze inn^ juz kocha, a o niej zapomnial? Gdyby skrzydla sokole, znalazlaby swego milego za morzem sinawem; zywego by kochala, inn^ by zadusila, a do niezywego by przytulila sit w jamie grobowej. Bo nie tak serce kocha, azeby sit mialo z kim dzielic, bo nie dosc mu tego, co pan bog daje... « (22-23).

У цьому перекладі відтворені всі образи оригіналу, його фразеологія збережена. Ще докладніше передав Совінський дві невеликі картини з балади «Причинна» віршовою формою:

Poigramy, pohulamy I piosenk^ zaspiewamy:

Uch! uch!

Aj, slomiany duch, duch!

Mnie matuchna porodzila I niechrzczon^ polozyla,

Oj, miesi^czku ty nasz,

Oj, gol^bku ty nasz!

Chodzno do nas, pohulamy:

W oczerecie chlopca mamy...

Ot, pod d^bem cos si^ rusza!

Poswiecze nam... zywa dusza!

Uch! uch!

Aj, slomiany duch, duch!

Окремі рядки цитував Совінський у віршованому перекладі також при характеристиці таких Шевченкових творів, як «До Основ' яненка», «Гамалія» і «Катерина». З вірша «До Основ' яненка» він переклав рядки з 1 по 25 і з 44 по 58. Наводимо уривок:

Duma nasza i piesn t^skna Nie umr^, nie zgin^...

Ot gdzie, bracia, slawa nasza,

Slawa Ukrainy!

Ze zlotem si^ nie zna ona,

Ni z przewrotn^ mow^!

Ale glosna i prawdziwa,

Jak przedwieczne slowo.

(45).

Процитовані рядки дають підставу твердити, що Совінський творчо підходив до передачі змісту оригіналу, однак форму його зберігав. У цьому переконує також і той невеликий уривок, що переклав Совінський з віршованого оповідання «Гамалія»:

Hej, u Turka z tamtej strony Chata na pomoscie.

Haj, haj! Morze, graj,

Rycz, wyj, skaly rwij!

Pojedziemy w gosci...

(46).

Це зразок повноцінного перекладу як щодо змісту, так і щодо форми. Совінський не завагався навіть використати чоловічі рими, нехарактерні для польського віршування.

З поем Шевченка найглибше зацікавили Л. Совінського «Катерина», «Гайдамаки» і «Наймичка». Два останні твори він переклав повністю, а з поеми «Катерина» тільки окремі уривки (вірші 89-92, 167- 198, 203-231, 305 - 459), які цитував при її характеристиці. Со- вінський відчув поему «Катерина» як наскрізь реалістичний твір. Ось що пише він з цього приводу: «Що ж може бути реальнішого від цієї селянської повісті? Почуття і випадки не виходять поза межі звичайних умов селянського побуту, дійсність не виривається з нормальної щоденної сфери; протягом всього оповідання залишається на землі. Поет взяв з життя одну сльозу, але силою своєї любові освітив її так чудово, що задрижала всіма проміннями людського духа. І вбога селянка стала героїнею...!» T. Szewczenko. Hajdamacy. Przeklad t. Sowinskiego. Lwow, 1863, стор. 35-36..

Правильне розуміння ідейного змісту «Катерини» вказало Совінському вірний шлях художнього перекладу. Перекладені ним уривки з цієї поеми точно відповідають оригіналові. Як приклад наведемо початок загальновідомої пісні «Така її доля»:

Jest na swiecie dola,

Ale jej nie znamy;

Jest na swiecie wola,

Ale jej nie mamy.

S4 ludzie na swiecie -

Srebro, zJoto maj^,

A doli nie znaj^,

Ni doli, ni woli.

(30-31).

Серед перекладів з Шевченка, опублікованих Совінським, найвидніше місце належить поемі «Гайдамаки». Приступаючи до перекладу цього твору, він докладно вивчив його зміст і форму, про що свідчать не тільки окремі коментарі до тексту, але й цінні спостереження щодо віршової будови. Ось як охарактеризував він ритміку «Гайдамаків»: «Ритмічність Шевченкового вірша пливе дуже нерегулярними відступами. Хоч арифметичний розмір завжди зберігається, проте послідовність ненаголошених складів залежить виключно від настрою, почуттів, нагадуючи співи-декламації народних кобзарів, що виступають в українських містечках на ярмарках. Щодо рими, то на кожних чотири вірші тільки два мають однакове (кінцеве) звучання. Якщо б ми передали «Гайдамаки» формою, характерною для польської поезії, тоді б уся оригінальність поетичної форми загубилася. Єдиний спосіб вийти з цього становища - найточніше зберегти форму оригіналу з усіма відтінками почуттів» T. Szewczenko. Hajdamacy. Przeklad t. Sowinskiego. Lwow, 1863, стор. 51-52.. Так і зробив Со- вінський, точно намагаючись передати форму оригіналу. Порівняємо кілька уривків.

У Шевченка:

Живе... умирає... одно зацвіло,

А друге зав'яло, навіки зав'яло...

І листя пожовкле вітри рознесли.

А сонечко встане, яе перше вставало,

І зорі червоні як перше плили, Попливуть і потім, і ти, білолиций, По синьому небу вийдеш погулять.

Сини мої, гайдамаки! Світ широкий, воля - Ідіть, сини, погуляйте, Пошукайте долі.

Сини мої невеликі, Нерозумні діти,

Хто вас щиро без матері Привітає в світі?

«У гаю, гаю Вітру немає;

Місяць високо, Зіроньки сяють. Вийди, серденько, - Я виглядаю;

Хоч на годину,

Моя рибчино!»

У Совінського:

Ten zyje, ow kona... Owo si^ rozwinie,

A tamto zwi^dnieje, na wieki zwi^dnieje...

I liscie pozolkle gdzies wicher rozwieje,

A swiat tak i b^dzie, taki sam wschod slonca, I gwiazdy tak samo poplyn^ bez konca,

I ty, jak zwykle, o moj bialolicy!

Po niebios bl^kitach w noc jasn^ przelecisz.

Hejze, zuchy hajdamacy! Swiat wielki do woli;

Leccie, chlopcy, pohulajcie, Poszukajcie doli.

Syny moje niedorosle, Nierozumne dzieci,

Kto was szczerze, sierot biednych, Przygarnie na swiecie?

«Oj w gaju, w gaju Wietrzyk nie wieje,

A tam, na niebie Gwiazdki migaj^,

Ksi^zyc bieleje.

Serce jedyne -

Wygl^dam ciebie:

Wyjrzyj, rybeczko!

Choc na godzin^».

Перекладач передав вірно не тільки віршову форму, але й образи поеми.

В перекладі використано ряд українізмів, наприклад «metelic^ i hopaki», «moho- ryczu», «jak lasiczka», «tarani^», «lichaz dola», «bat'ku», «diad'ku» та ін. ; назву одної з українських пісень подано дослівно за оригіналом («Hraje synie more»). Це необхідно, за словами Совінського, «для вірнішої передачі рис першовзору».

Переклад «Гайдамаків», виконаний Совінським, - помітне явище в польській літературі. Точна передача оригіналу і справжня поетичність - цінні його риси. До сьогоднішнього дня це єдиний повний переклад «Гайдамаків» на польську мову. Совін- ський, незважаючи на вороже ставлення шовіністичних польських критиків до цієї поеми, опублікував її таки друком. З цього приводу він заявив: «Сам намір публікації «Гайдамаків» викликав тут і там гарячі суперечки. Не відповідаю на них... Показ народові того, що має з його життям який-небудь зв'язок, заслуговує на доброзичливу подяку. Не відмовлять мені її розумні - про інших не дбаю»*. Заслуга Л. Совінського як перекладача «Гайдамаків» безсумнівна.

У львівському видавництві «Mrowka», яке відіграло важливу роль в популяризації Шевченка, вийшла у 1870 р. окремою книжечкою поема «Наймичка» в польському перекладі Л. Совінського. У передмові до цього твору він писав: «Я старався зробити мій переклад в міру можливості дослівним. Наслідував також ритміку першовзору, химерну і найчастіше ірраціональну, але повну оригінальності і краси». Такий метод художнього перекладу дав позитивний результат. Ось як звучить у порівнянні з оригіналом уривок з перекладу.

У Шевченка:

Був собі дід та баба.

З давнього давна, у гаї за ставом.

Удвох собі на хуторі жили,

Як діточок двоє, -

Усюди обоє.

Ще змалечку удвох ягнята пасли,

А потім побралися,

Худоби діждалися, -

Придбали хутір, став і млин,

Садок у гаї розвели І пасіку чималу, -

Всього надбали.

Та діточок у їх бігма,

А смерть з косою за плечима.

У Совінського:

Byl sobie dziad i baba.

Od dawien-dawna w gaju ponad stawem,

Ustronnie w futorku mieszkali,

Jak dziatek dwoje, -

Wsz^dzie oboje.

W dziecinstwie razem jagni^ta pasali,

A potem pobrali si^,

Dobytku doczekali si^.

Kupili futor, staw i mlyn,

Ogrodek w gaju zalozyli,

Pasiek^ spor^ zgromadzili, -

Wszystkiego mieli w brod.

Lecz bog nie obdarzyl dziatkami,

A tutaj smierc za plecami.

Оригіналові відповідає в перекладі все: образи, художні прийоми і ритміка. Со- вінський в окремих випадках зберігав українську лексику, наприклад «molodyca», «lycho», хоч польська мова не знає цих слів. Українізми, як уже зазначалось вище, він вводив свідомо, з метою яскравішого відображення українського колориту.

Польська критика позитивно відгукнулась на переклад «Наймички», здійснений Л. Совінським. У бібліографічній хроніці краківського журналу «Przegl^d Polski» за 1870 р. читаємо, що це кращий переклад Шевченка. Високі художні якості цього перекладу підтверджує й та обставина, що його не раз передруковували на протязі ХІХ і ХХ ст. Варто нагадати, що перший передрук окремих частин під назвою «Бездітні» («Bezdzietni»), якого не помітили бібліографи, вміщений у львівському журналі «Dzwonek» за 1870 р.

Поезії Шевченка не переставали цікавити Совінського і в пізніші роки. В його перекладі були опубліковані ще такі з них: «Зоре моя вечірняя», «Нащо мені чорні брови», «Подражанія Едуарду Сові», «Зацвіла в долині», «Тече вода з-під явора». Не всі з названих поезій переклав Совінський з однаковим успіхом. Розглянемо дві: «Зоре моя вечірняя» і «Нащо мені чорні брови».

Хоч переклад вірша «Зоре моя вечірняя» в цілому добре сприймається, проте його початкова частина не відтворює всіх деталей оригіналу. Зіставляємо обидва тексти:

У Совінського:

Ach, ty zorzo moja sliczna Na wieczornym niebie!

Wiele chdaJ bym dowiedziec si^ W niewoli od ciebie...

Ach! Opowiedz, jak za gor^ SJonko tam zachodzi,

Jak tam w Dnieprze jaskoJeczka Dziobek zwilza w wodzie.

Jak czeremcha rozsochata W kwiat si^ ustroiJa,

A nad wod^ wierzba smutna CzoJo pochyliJa...

В перекладі Совінського немає простої, а разом з тим і художньої Шевченкової розповіді. В ньому дещо спрощено (наприклад, не висловлюється бажання, щоб вечірня зоря «зійшла над горою»), дещо міняється (замість веселки, що у Дніпра «воду позичає», вводиться ластівка, яка «змочує дзьоба у воді»). Однак від цього не постраждав ідейний зміст вірша.

Переклад поезії «Нащо мені чорні брови» точніший. На підтвердження наводимо початок вірша в оригіналі та перекладі.

У Совінського:

Перекладач повністю зберіг образну палітру, а також тропи (епітети й порівняння), перехресне римування і розмір вірша. Відхилення від оригіналу майже непомітні, наприклад, у першому віршованому рядку передав Совінський слово «чорні» словом «krucze», щоб уникнути повторення в наступному рядку прикметника «czarne», якому відповідає в оригіналі «карі». Слід пояснити, що слово «карий» («ka^») має вужче значення в польській мові, ніж в українській, і означає «вороний». У цілому переклад вірша «Нащо мені чорні брови» адекватний і поетичний.

Ті принципи художнього перекладу, якими керувався Совінський (докладне засвоєння мови оригіналу та вірна передача його змісту і форми), дали належні результати, перекладені ним твори Шевченка добре сприймаються читачем. Критики високо оцінили Л. Совінського як перекладача Шевченка. Так, А. Стороженко писав, що«переклади Совінського відзначаються близькістю до оригіналу при звучності і красі вірша» Киевская старина, т. ХХІ, 1888, стор. 303.. Тому й не дивно, що їх передруковували.

Заслуга Л. Совінського і в тому, що він перший почав перекладати твори Т. Шевченка і зацікавив ними таких поетів, як В. Сирокомля і А. Гожалчинський. У наступні два роки після появи перекладу «Гайдамаків», здійсненого Совінським, вийшли в світ збірки поезій Шевченка у перекладах А. Гожалчинського A. J. Gorzalczynski. Przeklady pisarzow malorosyjskich, t. I. Taras Szewczenko. Kijow, 1862. і В. Сирокомлі Kobzarz tarasa Szewczenki. Z malorosyjskiego spolszczyl Wl. Syrokomla. Wilno, 1863.. Однак ні перший, ні другий не дорівняли Совінському майстерністю. Переклади Л. Совінсько- го не втратили значення і в наш час.

шевченко совінський переклад

Размещено на Allbest.ru

...