Завершуючи подорож Данте (від перекладача)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Бориса Грінченка

Завершуючи подорож Данте (від перекладача)

Максим Стріха

Як відомо, подорож Данте позасвітами прив'язана поетовою уявою до конкретної дати. Розпочалася вона на страсну п'ятницю 1300 року (того року Данте виповнилося 35 - за тодішніми уявленнями, пройдено “півпуті життя земного”) і протривала тиждень: дві доби Данте з Вергілієм спускалися в глибини “Пекла”, чотири - підіймалися схилами гори Чистилища; ще доба знадобилася Данте й Беатріче на те, аби з Земного Раю на вершині цієї гори у містичному леті дістатися до найвищого Емпірейного неба, де втішаються ангели й праведні душі й де розлито невимовно прекрасне сяєво самого Творця.

Реально ж “Божественну Комедію” поет писав трохи менше п'ятнадцяти років, розпочавши “Пекло” вже на вигнанні десь по 1307-му, і завершивши натхненні терцини “Раю” в Равенні незадовго до своєї смерті у 1321-му. Саме цей час знадобився, аби з'явився твір, який, без перебільшення, не має рівних не так за сюжетом (свої подорожі в загробне царство здійснювали і герої Гомера та Вергілія, і середньовічні візіонери), як за кількістю приголомшливо виразних для зору й пам'яті образів сучасників і людей минулих часів (часом реальних, часом - вигаданих), яких Данте зустрічає на своєму шляху.

Свій переклад поеми Данте автор цих рядків завершував іще довше. Розпочато його було десь у 1991-му, і його перші десять пісень устиг благословити легендарний Григорій Кочур. Сам він, як відомо, Данте не перекладав, але мав широкі дантівські зацікавлення, які вилилися і в редагування колективного перекладу “Нового життя” в 1965-му, і в написання енциклопедичної за охопленням матеріалу розвідки “Данте в українській літературі” в 1971-му, і в активну участь, аж до сумнопам'ятної кампанії проти української інтелігенції 1973-го, в роботі Дантівської комісії АН СРСР. перекладач пісня комедія данте

... Пригадую, як я ясного осіннього дня десь на початку 1990-х читав уривки з цього перекладу в заповненій по вінця книжками ірпінській хаті Григорія Порфировича (причому з такої нагоди не на звичній кухні, а на веранді) господареві і його гостеві з Мюнхена професорові Ігореві Качуровському. Пізніше Ігор Васильович (який після відходу Кочура залишився “останнім неокласиком”) відгукнеться у своїй “Генериці і архітектоніці” про цей незавершений тоді переклад аж надто високо, назвавши його “кращим з усіх наявних”...

Але шлях до друку навіть “Пекла” виявився неймовірно довгим. Попри велику кількість журнальних публікацій, і навіть орієнтовану на школярів книжкову в київському видавництві “Факт” (2001), де було наведено перші 11 пісень, повний текст з'явився у львівській “Астролябії” допіру в 2013-му. (За це видання перекладач несподівано для себе отримав у Равенні відзнаку “Laura Dantesco” з гарним бронзовим зображенням старовинного Дантового надгробку в каплиці при церкві Сан- Франческо, де 14 вересня 2013 року уривок з “Пекла” вперше прозвучав і українською мовою). “Чистилище” з'явилося через рік. І ось нині поставлено останню крапку під перекладом “Раю”.

Ця остання кантика “Комедії” - особлива. Сам поет застерігав: нехай до неї не береться той, хто не схильний до глибин божественної премудрості. Чимало відомих людей минулого вважали “Рай” доволі схоластичним і назагал менш цікавим від двох перших кантик.

І все ж у ньому є свій чар - навіть у довгих схоластичних побудовах і описах. Проте не менше в ньому і яскравих образів, які западають у пам'ять. Причому, розуміючи, що будь-яка антропоморфність може виявитися фальшивою, поет робить тут, починаючи від неба Венери, блаженні душі світляними цятками - усміхненими, осяйними, але позбавленими звичайних людських рис. Упродовж усієї кантики обличчя зберігає лишень Беатріче, яка у кожній вищій сфері робиться дедалі прекраснішою.

Обличчя знову з 'являються лишень у Ружі Раю - амфітеатрі, де душі старозавітних і християнських праведників сидять, маючи змогу зріти Діву Марію і самого Бога. Тут Беатріче повертається на своє надзвичайно почесне місце просто під престолом Марії, залишаючи Данте на опіку святого Бернарда, абата Клерво, середньовічного теолога й візіонера, який любив Богородицю особливою містичною пристрастю.

В останній пісні Бернард молить обожнювану ним Марію про заступництво: зміцнити зір Данте, аби він зумів побачити самого Бога у його невимовному сяйві. Це бажання вислухано, і Данте розповідає насамкінець про своє божественне видіння. Розповідає словами й образами, вище яких, за словами нобелівського лауреата Томаса Стернза Еліота, поезія ніколи раніше не підіймалася, і вже не підніметься.

.Робота над “Раєм” тривала в часі, коли пішла в позасвіти “Небесна сотня”, коли кращі сини України гинули й гинуть на сході, аби захистити всіх нас від жахіть тупої російської навали, і коли крихкість людського життя відчутна особливо гостро. Втім, не менш гостро відчував цю крихкість, напевно, і сам Данте, Італія якого палала в огні численних воєн.

Тож сам перекладач, завершивши працю, може тільки приміряти на себе майбутню роль одного з героїв “Комедії”: навряд чи в найпохмуріших глибинах пекла, але й ледве чи на лавах Райської Ружі:

Є “Рай ”. І життя вже зліплено.

Але великі поети на те і є великі: вони, певно, знають відповіді на все, але рідко висловлюють їх прямо й однозначно.

Максим Стріха Данте Аліг'єрі « Рай»

Молитва святого Бернарда. Видіння Бога.

“О Діво-мати, дочко свого сина, смиренна й горда над усі істоти, всіх обертань небесних вісь незмінна, людській природі додала чесноти Ти стільки, що Творець сам зголосився в її творінні гріх перебороти.

Любові пал у лоні умістився Твоїм, який сю квітку зігріває, що миром вічним квіт її зробився.

Для нас Ти в небі милість преблага є, а на землі, для смертного народу, - надії джерело, що не всякає.

Така велика міць Твого клейноду, що прагнути без милості Твоєї, - те, що шукать без крил до неба ходу.

Твоя прихильність для того, хто в неї увірував, така, що й без прохання йому щедроти уділя своєї.

В Тобі є милосердя й спочування, і благостиня, у Тобі єдиній - чеснот усіх можливих поєднання.

Той чоловік, який з глибин яскині і до висот усесвіту оглянув по одній душі, в діянні відмінні, перед Тобою із молінням станув, аби дала Ти силу його зору, у глиб Спасіння Вищого щоб канув.

Тож я перед Тобою всю покору складаю так, за себе як ніколи ще не благав; вволи ж благання скоро, аби Твої моління побороли в нім плями, і узріти без заслони він міг Найвище Щастя на престолі.

У нім затримуй порухи руїнні; і зваж, як Беатріче зі святими теж руки простягають у молінні!"

І зір, з пошаною й любов 'ю зримий самим Творцем, на мовцеві спинився, - і втіхи слід у ньому був видиШмий;

й до Вічного Потоку Світла звівся, куди не можна навіть і гадати, щоб смертний погляд без завад пробився.

І я, уже приготувавшись стати перед вінцем бажань, у нетерпінні великим пориванням був пойнятий.

Бернард вказав: піднестися повинні вже очі; але те, що вчув від нього, вже сам зробив по власнім розумінні;

бо вже мій зір опанувала змога все бачити, й назустріч повносило йому лилось правдиве світло Бога.

Те, що тоді в очах моїх зоріло, й уміння змалювати все словами, й міць пам'яті позаду залишило.

Мов той, хто повертається до тями від сну, і пам'ятає поривання, а решта розгубилась між думками, отак і я: бо спомин споглядання розтанув майже, в серці лиш від нього лишилося солодке почування.

Так сніг зника від сонця весняного, так само і від віщувань Сивілли на вітрі не лишається нічого.

О Вище Світло, що тебе не вміли збагнути смертні, зрітого хоч трохи вернути знову пам'яті дай сили, й такої моці мові дай здобути, аби хоч відсвіт від твоєї слави побачили в рядках прийдешні люди;

бо, відродившись в обрисах уяви, й хоч якось забринівши між рядками, ясніший стане образ величавий.

Гадаю, що зміцнився так очами я через мною бачене сіяння, - й осліп би враз, як не дивився прямо.