Романтичні тенденції у розкритті теми смерті у творчості Якова Щоголева

Творчість харківського поета Якова Щоголева -- своєрідне явище в українській літературі ХІХ століття, але водночас поетичний доробок митця містить у собі ознаки, характерні для поширеного у літературі того часу романтичного напряму.

У творчості українських романтиків знаходять вираження притаманні світовій романтичній літературі мотиви песимізму, безнадії, відчаю, страждання, настрої так званої світової скорботи. Заглиблюючись у песимістичні настрої, українські поети у своїх творах часто звертаються до © Регуш Ю., 2014 теми смерті. З цього приводу видається слушною думка Марії Прусової, яку дослідниця висловлює щодо характеристики російської літератури: «Цілісний підхід до поезії першої половини XIX століття дає змогу охарактеризувати смерть як категорію романтичної культури» [10, с. 3]; «смерті присвячена значна частина романтичної поезії... Шанобливе ставлення до смерті зробило цвинтар в XIX столітті зосередженням культу мертвих.» [10, с. 6-7].

Тема смерті характерна і для творчості Якова Щоголева. Дослідник поетичного доробку митця Валерій Романовський із цього приводу зазначає: «У творчості Якова Щоголева є ціла низка мотивів, які він розробляв протягом усієї творчої діяльності, до таких належить і мотив смерті» [Цит. за: 14, с. 320]. поет романтик традиція песимізм

Звернення до теми смерті у поезіях Якова Щоголева, недостатньо висвітлено у наукових розвідках, це питання лише побіжно розглядається у працях деяких науковців: Миколи Зерова «Непривітаний співець» [5], Арсентія Каспрука «Яків Щоголев. Нарис життя і творчості» [7], Олександра Білецького «До розуміння творчості Я. Щоголева» [2], Гната Хоткевича «Яків Іванович Щоголев. Огляд його життя і діяльності» [13], Миколи Ткачука «Українська поезія останньої третини ХІХ ст.: основні тенденції розвитку й естетичної стратегії» [11, с. 63-67], Миколи Бондаря «Яків Щоголев» [4], Валерія Романовського «Післямова про книгу та її творців» [Цит. за: 14, с. 319-329], Олени Лапко «Релігієсофське осмислення буття людини в поезії Якова Щоголева» [9]. З огляду на те, що на творення поетичного доробку Якова Щоголева, впливали особисті трагедії життя поета, вивчення теми смерті у поезіях митця є необхідною передумовою для розуміння усієї творчості харківського романтика.

Звернення Якова Щоголева до теми смерті не було поодиноким явищем в українській романтичній літературі. У своїй творчості поет продовжує традиції, започатковані іншими представниками харківської романтичної школи, до яких належать Амвросій Метлинський, Микола Костомаров, Олександр Афанасьєв-Чужбинський, Віктор Забіла, Михайло Петренко та ін. Творчості цих поетів притаманне трагічне світосприйняття, мотиви туги, самотності та звернення до теми смерті.

Яків Іванович Щоголев прожив складне та трагічне життя, і не дивно, що поет звертається у своїй творчості до теми смерті. Слушну думку висловлює Валерій Романовський, зазначаючи: «Прикметно, що поетичну творчість Я. Щоголев розпочав і закінчив оспівуванням смерті» [Цит. за: 14, с. 320]. Дослідник творчості Якова Щоголева Михайло Сумцов виділяв у доробку митця цикл поезій під назвою «Чорне запинало». Микола Зеров дає таку характеристику творів цієї тематики: «найтемнішими фарбами, найтемнішим колоритом позначений третій ряд ліричних творів поета -- його признання, вискази й рефлексії про людей, світ і власну долю. Особисте горе, втрата дорослих дітей, патріархальний побут, що рушиться на авторових очах <.> такі улюблені теми тужливої, понурої лірики Щоголева» [5, с. 317-318].

У Якова Щоголева є низка творів, які оспівують особисте горе поета -- втрату найдорожчих людей, це поезії «На дорогу труну», «Вродниця», «Ніч св. Валентина», «На чужині». Зазначені твори змальовують картини смерті рідних для поета людей -- доньки, сина та онука: «Згорнулися руки / .Ні гуку на радість, ні галасу муки / Не стала скрипиця давати./ Так все замірає, / ... а дзик, / .Літає і кличе грача молодого: / О, встань, чарівник, та заграй! / І тільки луна одвічає до його / Не встану, та й ти замірай!» [14, с. 230]; «Тихим сном навіки вродниця заснула. / Серце надривалось, вірить не хотіло, / Щоб душа безсмертна кинула це тіло! / .Тільки смерть нещадна не такая сила, / Щоб вертала те нам, що взяла могила.» [14, с. 226]; «. Впала північ. Потухали / Іскри карих оченят, / І над ліжком зашуршчали / Легкі крила янголят.» [14, с. 229]. Тексти перейняті настроями розпачу, болю та відчаю від того, що нічого не можна змінити. До творів цієї тематики можна додати також ще одну -- «Суботи св. Дмитра», яка виступає своєрідним гімном пам'яті усім померлим, і тут поет змальовує непереборну силу смерті: «. з щиро коханих могил / Встають ряди безсмертних сил, / І безборонно ті ряди / Ідуть -- невідомо куди. / .їм дорогу перейма / Нещадно смерти грізна тінь / І жде в землі холодна тлінь.» [14, с. 83]. На думку Микола Зерова, це «найсильніша з поезій цього ряду <.> виїмкова своїм високо піднесеним ліризмом, понуро-патетична, ритмічно-напружена й широка» [5, с. 318].

Для творчості Якова Щоголева характерна традиція зображення загибелі славетних козаків. Прикладом цього може слугувати поезія «Могила»: «В чистім полі є могила. / Та могила почорніла; / ...Тута лицар почиває. / Буйно бився він з Ордою... / Та загнала вража сила / Козака в сиру могилу.» [14, с. 267]. У творчості інших харківських романтиків також яскраво виражені мотиви змалювання смерті козаків, як уособлення загибелі національного коріння. Такі мотиви звучать у творах Амвросія Метлинського, поезія якого, за визначенням Миколи Яценка: «є поминальним плачем по свободі України, голосом громадянської туги, пророкуванням загибелі національного життя, мови» [6, с. 314]. Поезії «Козак і буря», «Козача смерть» та «Кладовище» оповідають про загибель козака та пам'ять про його славні подвиги: «.Вже умер чорнобривий, умер білолиций! / .Буря повстала, загуркотіло. / Що ж то в долині? Чи дуб рясний ліг?.. / Ні, козаченько найкращий поліг!..» [12, с. 114]. Подібна тематика звучить і у творах Миколи Костомарова «Полтавська могила», «Заліг козаченько» та «Могила»: «Далекії роки далеко заплили; / А люду колишнього слава колишня / У пам'яті тмиться, як трава торішня, / Що вітер з-під снігу розкрив на могилі!» [8, с. 67] та в поезії «Могила» Олександра Корсуна: «.Могилу ізробили, / У тій могилі козака / Старенького зарили. / .То запорожець певний був, / То був козак -- голінний!» [12, с. 312].

Дуже багато творів у поетичному доробку Якова Щоголева присвячено змалюванню смерті простої людини. Слушною є думка Гната Хоткевича, який зазначає: «У нього досить багато є речей, в котрих є мова про смерть, і то найчастіше смерть молодої людини, бо смерть старого не викликає стільки жалю» [13, с. 387]. Смерть матері і нещасливе майбутнє дитини-сироти змальовується у поезіях «Похорони» та «Родини»: «Прості і бідні були похорони. / А ні хреста, ні святих корогвів. / Тільки й родини труну проводжало, / Що, дріжучи під дощем, до кісток / Змокше дівчатко її обіймало» [14, с. 225]; «Мати молода твоя / Не знесла родин, / Так тепер і підеш ти / По-світу один! / . Світ і на покійницю / Блиснув із вікна: / Бачилось, що з мармору / Вилита вона. / Чоло без морщиночок, / Чиста і свята» [14, с. 222-223]. Смерть дитини, яку мати була змушена залишити на виховання у чужих людей, показано у вірші «На могилі»: «В понеділок хлопчика люди поховали, / . Доля нещасливая, бідна сиротино! / . От іще вигадує трунку й черевики. / Так тебе, малесеньке, тут і закопали» [14, с. 223-224].

Героїня поезії «Навзаході» помирає, не стерпівши знущань чоловіка: «Все я перетерпіла, все до закінчання! / Тільки вже тоді в тобі серце й закипіло, / Як у мене в грудоньках та заклекотіло. / От я і навзаході! Дбай же домовину, / Бережно клади в неї вірную дружину. / Скоро моє серденько биться перестане, / Холодом покриється чоло заквітчане. / Там я втихомирюся, там я відпочию» [14, с. 201]. Ліричні герої поезій «Жмуток» та «Не забутня» згадують своїх коханих, які померли: «А по над мною ніч заходе, / Що людям світу не дає!» / .Веселий погляд мій погас: / В немічних грудях ниє дуже / Важкою вразою підчас» [14, с. 200], «Так, може, й краще ти зробила, / Що все забувши на землі, / В могилі тихо започила!» [14, с. 189]. Яків Щоголев у своїх творах подає досить виразні картини людського горя, яке призводить до смерті, яка, можливо, краща за життя.

Тема смерті простих людей змальована і у творах харківських романтиків. Твори Миколи Костомарова, пройняті песимістичними настроями, Микола Яценко характеризує так: «.філософську лірику Костомарова <.> позначено мотивами світової туги, гіркими роздумами про одвічну загадку життя й смерті.» [6, с. 331]. У поезії Миколи Костомарова «Зірочка» оповідається про смерть нехрещеної дитини: «. в могилі щось поховане лежить. / Там молода мати сина поховала, / Сирою землею його закидала» [8, с. 50], а поезія «Дівчина» змальовує загибель молодої дівчини: «Вона умерла; під осінь журливу / На грибовище однесли її» [8, с. 81]. Твір Амвросія Метлинського «Дитина сиротина» оповідає про малу дитину, що залишилася сиротою і знаходить розраду лише у спілкуванні з могилами рідних: «Воно к землі, мов к рідній, прилягало, / З могилою мов розмовляло. / Й радесенька дитина уставала, Мов рідних батька й матінку знайшла.» [12, с. 120]. Про сирітство сина після смерті батька розповідає поезія Віктора Забіли «Нащо, тату»: «Нащо, тату, ти покинув / Мене сиротою? / Чому не взяв малим / В могилу з собою? / .Не знав би я в світі горя, Світом не нудився б» [12, с. 260]. Подібні мотиви звучать і у вірші Михайла Петренка «Батьківська могила»: «. нащо в далекій стороні, / .Ти ліг, мій милий тату, спати? / .Іду, горюючи, іду, / Шукати батьківську могилу; / А де її самотную найду -- / Так там заляжу та й загину. / Чи хто покаже сироті, / Де полягли твої кістки, / Де доля сиріт мерла з ними?» [12, с. 304-305].

Продовжує песимістичні настрої і творчий доробок Олександра Афанасьєва-Чужбинського. Микола Гнатюк з приводу його творів наголошував: «Він у своїх ліричних поезіях... розвивав мотиви нездійсненності людського щастя, гіркої долі, самотності, туги» [1, с. 25]. Поезія «Безталання» розповідає про чоловіка, який не має в житті щастя і кличе собі смерть: «Де ж ти, щастя, / Зглянь, нехай тебе у вічі / Я хоч раз побачу! / .Та й лети собі од мене, / А я -- в домовину» [14, с. 56], а в російськомовній поезії «Могила» йдеться про могилу невідомого чоловіка: «На раздолье и на воле / Спит скиталец молодой. / Спит он крепко. Над могилой / Запустенье, тишина / .Кто же он, не досказавший / Сердца пламенной мольбы, / Так неждано, рано павший / Под десницею судьбы?» [1, с. 105-106]. Про нещасливе, безталанне життя чоловіка йдеться і у творі Віктора Забіли «Човник»: «Чи довго я, нещасливий, / Буду так крушиться? / .Ой як піду куди очі, / То вже й не вернуся. / Може, прийдеться де в лісі / Або серед поля / Заснуть вічно нещасному, / Коли така доля. / По мені дзвонить не будуть / І ховать з попами.» [12, с. 256-257].

У творах українських романтиків тема смерті тісно пов'язана зі змалюванням природи. Слушною є думка Марії Прусової, яка зазначає: «Смерть природи та її воскресіння у всіх народів світу асоціювалися передусім зі зміною пір року. Поділ великого (річного) і малого (добового) календарних циклів на частини намічає етапи людського життя.. Це загальноприйняті порівняння ранку -- з початком життя, полудня -- зі зрілістю, осені -- з вмиранням. Смерть природи асоціювалась у романтичній свідомості зі смертю людини, а повторюваність (щорічна і щодобова) -- із загробним продовженням життя душі» [10, с. 9-10]. У поезії Миколи Костомарова «Кульбаба» життя людини порівнюється із роком: «Вік наш чоловічий / Схож із віком року. / Вперше боже сонце / Життя пробуджає, / Променями в серці, / .Життя розів'ється, / Життя загустіє / Наукою світа; / І почнуться грози, / .Щастя і недоля. / .квіт той в'ялий, / Кульбаба осіння, / Пустоцвіт похилий, / .без плоду гине / Під морозом-смертю» [8, с. 77].

Зв' язок теми смерті та образів природи розвинений у поезіях Якова Щоголева. Олександр Білецький із цього приводу зазначав: «Тема смерті, яка краща за життя, плинність руйнування проникає і в цикл віршів, присвячених природі: вмирає ліс, що його вирубали на будівництво залізниці, вмирає вербичка, розлога рокита, спалена громом.» [2, с. 570]. Порівняння життя людини і циклічності природи постає у вірші Якова Щоголева «Листопад»: «Звелося літо і не знать, / Як день за днем минув, / І серпень дав, що можна дать, / І вересень майнув. / Морозний вітер в гай і ліс / Подув з холодних міст, / І нещадно з дерева обніс / Червоножовтий лист» [14. с. 115]. Смерть у вигляді чорної безодні постає у поезії «Три дороги», в якій три шляхи, три пори року уособлюють життя людини, в кінці якого неодмінно буде безодня: «Шлях у триручча далеко побіг. / .Взяв я правою і єю пішов / Сміло, мов тут уже й долю знайшов. / Пахло весною, земля парувала. / Ліву дорогу узяв і пішов, / Сонце над нею пекло і горіло, / Рослінь без жалю, як кипнем, варило; / .по середній дорозі пішов. / О, то найгірша тяглася дорога! / Вкрита грудками і зелом убога» [14, с. 209-210].

У поезії Якова Щоголева «Ракита» загибель красивого розлогого дерева порівнюється зі смертю людини: «Густими гільками покрита й повита, / На райській долині стояла ракита / . Стояла ракита рясна, без поміхи, / І втомленим людям, і птиці для втіхи, / Поки не наплинула чорная хмара / І торохнули в дерево блискавка й чвара. / . І замісць недавно міцної рослини / Зістались нікчемні, горілі руїни / О горе, ти горе! Чого без розбору / Ти ломиш і вжиток, і вроду не впору.» [14, с. 101]. Вірш «Ракита» проголошує впевненість автора у невідворотності смерті, яка неминуче стосується усіх. Можна погодитися з думкою Миколи Бондаря, який наголошує: «Тема неминучості загибелі всього, що є на землі, викладається у поезії Щоголева з особливим натхненням. Поет у ній широко окреслює сповнені простору, предметні, за своїм настроєм аж ніяк не похмурі картини.» [4, с. 517]. Ця тема повторюється і в поезіях «Марево» та «Лебідь»: «На все бува своя пора, / І завжди так воно робилось, / Що те бере земля сира, / А те в нікчемність помінилось» [14, с. 115]; «Не журилась птиця дика, / Що за днем то день і гас, / Як згасає все одвіка, / А прийшов останній час.» [14, с. 213]. Герой поезії «Покій» блукає по світу, шукаючи спокою, а знаходить його лише на кладовищі: «Віра і безвір' є, / Золото й грязюка; / . Сила і немічність, -- / Все тут уляглося, / Все пішло у вічність...» [14, с. 231]. Слушною є думка Миколи Бондаря, який зазначає: «Художні рішення

Щоголева в цій темі <...> не може не привертати увагу позірною відсутністю пригнічення, розпачу, одноманітного сумування. Спостерігаємо немовби якийсь зсув у механізмі емоційного сприйняття ситуації <...> немовби душевно незворушну -- своєрідну “байдужість <...> в деяких же із цих творів феномен всезагальності зникнення, знищення, загибелі викликає до себе у свідомості героя ставлення швидше врочисте й піднесене, аніж журливе чи тужливе» [4, с. 517].

Мотив невідворотності смерті продовжує втілюватися і в ідеї рівності усіх перед смертю. Ця ідея яскраво виражена у поезії Якова Щоголева «Ангел смерті», що стала, за висловом Миколи Зерова, «гімном смерті». Микола Ткачук так характеризує твір: «В поезії “Ангел смерті” Я. Щоголіва йдеться про смерть в її філософському вимірі <...> утверджує тріумфуючу ходу смерті, перед якою всі рівні» [11, с. 63]. Поет наголошує, що ким би ти не був -- ти все одно не зможеш оминути смерті: «Хто б не був ти сильний світу, / Велет той, перед котрим / Без привіта і одвіта / Ми занедбано стоїм! / Хто б не був ти, старець бідний. / Хто б не був ти, юнак смілий, / Зачарований кругом / Лада в шаті сніжнобілій / Не жахайтеся ви сили, / Що незнать, в котрий час / Налітає від могили / Несподівано до нас» [14, с. 231]. Поезія «Ангел смерті» також розвінчує усталене явлення про смерть, як про щось страшне та жахливе: «То оману, то дурницю / Нам малюнок написав, / Що таємну чарівницю / Кістяком колись вважав. / Тая сила -- янгол божий. / Як всі янголи його, / Духом смирний, видом гожий / Вірний кмет царя свого» [14, с. 231-232]. Марія Прусова з цього приводу зазначала: «Романтики оспівували Смерть як велику таїну вічності і як чарівний світ возз'єднання душ» [10, с. 2].

За визначенням Олени Лапко такі твори Якова Щоголева, як «Суботи св. Дмитра», «Ніч св. Валентитна», «Вродниця», «Хвороба», «Три дороги», «Ангел смерті», «Чернець»: «. втілюють християнське уявлення про потойбічне існування безсмертної душі. Відтак сама смерть осмислюється лише як перехід в інший (як правило, кращий) світ.» [9, с. 100]. Тетяна Бовсунівська також зазначає: «Мотив смерті, могили, загибелі в українському романтизмі -- це зовсім не презентація небуття <.> За християнським же віровченням смерть не є остаточним зникненням, адже безсмертна душа людська, душа природи, вічним є світовий дух» [3, с. 29]. Надія на кращий потойбічний світ постає у поезії «Три дороги»: «Глянув я прямо, а прямо зорить; / Віра веде мене в світ, що горить. / О, як би там та не стало зоріти, -- / Краще було б нам і в світ не ходити!» [3, с. 211].

Тема смерті, яка широко побутувала у творчості українських романтиків, знайшла своє відображення і в поетичному доробку Якова Щоголева. Не зважаючи на те, що сам поет за життя зазнав багато горя, у його творах утверджуються ідеї неминучості смерті та рівності усіх перед нею, відзначається краса смерті, швидкоплинність життя розглядається через християнське світобачення.

Література

1. Афанасьєв-Чужбинський О. Поезії / Олександр Афанасьєв-Чужбинський. -- К. : Радянський письменник, 1972. -- 223 с.

2. Білецький О. До розуміння творчості Я. Щоголева / Олександр Білецький // Білецький О. Зібрання творів: у 5 т. -- Т. 2 : Українська література ХІХ -- початку ХХ століття. -- К., 1965. -- С. 565-578.

3. Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму / Тетяна Бовсунівська. -- К. : Київ. ін-т «Слов'янський ун-т», 1998. -- Ч. 2 : Ейдетика. -- 109 с.

4. Бондар М. Яків Щоголев / М. Бондар // Історія української літератури ХІХ століття : підручник : у 2 кн. / [М. Г. Жулинський, М. П. Бондар, Т. І. Гундорова та ін.] ; за ред. М. Г. Жулинського. -- К. : Либідь, 2006. -- Кн. 2. -- С. 505-522.

5. Зеров М. «Непривітаний співець» (Я. Щоголів) / М. Зеров // Зеров М. Твори : в 2 т. -- К. : Дніпро, 1990. -- Т. 2 : Історико-літературні та літературознавчі праці. -- С. 294-323.

6. Історія української літератури ХІХ століття : підручник : у 2 кн. / [М. Г. Жулинський, М. П. Бондар, Т. І. Гундорова та ін.] ; [за ред. М. Г. Жулинського]. -- К. : Либідь, 2005. -- Кн. 1. -- 656 с.

7. Каспрук А. А. Яків Щоголев. Нарис життя і творчості / А. А. Каспрук. -- К. : Видавництво АН УРСР, 1958. -- 119 с.

8. Костомаров М. І. Твори : в 2 т. / М. І. Костомаров -- К. : Дніпро, 1990. -- Т. 1. : Поезії ; Драми ; Оповідання / [упоряд., авт. передм. та прим. В. Л. Смілянська]. -- 538 с.

9. Лапко О. А. Релігієсофське осмислення буття людини в поезії Якова Щоголева / О. А. Лапко // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. -- Ч. І. -- 2009. -- № 3. -- С. 98-104.

10. Прусова М. О. Проблема смерті в російській поезії першої половини ХІХ століття : автореф. дис. ... канд. філол. н. : спец. 10.01.02 «Російська література» / Марія Олександрівна Прусова. -- Сімферополь, 2001. -- 21 с.

11. Ткачук М. П. Українська поезія останньої третини ХІХ століття : основні тенденції розвитку й естетична стратегія / М. П. Ткачук. -- Тернопіль : ТДПУ, 1998. -- 80 с.

12. Українські поети-романтики. -- К. : Наукова думка, 1987. -- 592 с.

13. Хоткевич Г. М. Яків Іванович Щоголів. Огляд його життя і діяльності / Г. М. Хоткевич // Хоткевич Г. Твори у 2 т . -- К. : Дніпро, 1966. -- Т. 1. -- С. 369-394.

14. Щоголів Я. І. Твори / Я. І. Щоголів. -- Х. : Видавництво САГА, 2007. -- 342 с.

Размещено на Allbest.ru