"Biuletyn Polsko-Ukrainski" (1932-1938) про Тараса Шевченка

«Biuletyn Polsko-Ukrainski» був заснований у час чергового загострення українсько- польських стосунків. Варшавський ілюстрований тижневик, який був створений 1932 року та існував до кінця 1938, став провісником польсько-української приязні. За ці роки вийшло близько 290 чисел журналу. Редагував його відомий у 30-ті роки польський публіцист Володимир Бончковський.

Редакційна колегія «Biuletynu» створила модель польсько-українського часопису, який не тільки осягав справи суто національні, явища, події, що відбувалися в Україні, Польщі, у світі, а й допомагав піднесенню української національної свідомості та популяризації української ідеї у польських культурних колах.

Від самого початку існування журналу автори «Biuletynu Polsko-Ukrainskiego» багато уваги приділяли популяризації української літератури серед прогресивної польської інтелігенції, до якої перш за все звертався часопис. Редакційна колегія намагалася подавати у журналі твори українських письменників різних генерацій. Велика чисельність творів українських митців красного слова у варшавському тижневику свідчить про поважний намір редакційної колегії докладно і якнайповніше познайомити польське суспільство з українським літературним і культурним життям, а також із його історією.

Подаючи польському читачеві відомості про вибрані імена з історії української літератури, редакція часопису підтверджувала, що така історія існує і що може бути предметом зацікавлення пересічного польського читача.

За кількістю опублікованих статей, що містили фрагменти спогадів, висвітлення життя та творчості українського поета і т. ін., Т. Шевченко у «Biuletynie Polsko-Ukrainskim» займає перше місце. Самих нарисів про нього опубліковано близько 15-ти, не враховуючи рецензій на твори, коротких повідомлень про появу кожного нового тому творів Т. Шевченка, про відзначення річниці з дня народження чи вшанування річниці смерті українського поета та нотаток, в яких він згадується поруч з іншими українськими і польськими поетами- класиками доби романтизму. Ціле 10 число «Biuletynu» у 1934 р. було присвячене Шевченкові з приводу 120-ої річниці з дня його народження.

Присутність в українській літературі Т. Шевченка не лише на довгі десятиріччя визначила напрям і шляхи її подальшого розвитку, збагативши її новим суспільним змістом, а й істотно вплинула на формування всього українського суспільства. Заслуга Шевченка у тому, що він перший серед поетів відродженої української літератури: «literature te odrazu do wyzyn podci^gn^l. Czesc i milosc zdobyl sobie u narodu swego nietylko przez swoj talent, lecz odwage, -- a mowi^c literacko: przez tematyke i idee spoleczne dzjel swoich» [3, с. 2].

У вступній статті до шевченківського числа, присвяченого 120-й річниці з дня народження українського поета, у «Biuletynie Polsko-Ukrainskim» про Т. Шевченка написано так: «Stwierdzic mozemy, niema na swiecie drudiego poety lirycznego, ktory moglby sie pochwalic tak^. czci^. i takiemi jej stalemi przejawami, jakich zazywa u narodu ukrainskiego Taras Szewczenko» [3, с. 1].

На сторінках «Biuletynu Polsko-Ukrainskiego» поміщено шістнадцять віршів українського поета-класика Тараса Шевченка, з них п'ятнадцять перекладів і один вірш «Полякам» надруковано українською мовою, також вміщено фрагмент «Смерть Демського» з автобіографічної повісті «Художник», пролог до поеми «Неофіти» у перекладі Б. Лепкого та уривки із Щоденника українського поета.

Самоусвідомлення Шевченка як поета національного, спорідненого зі світом народної історії, побуту, фольклору, здобуло емоційно піднесений вираз у медитативних елегіях, переклади яких були поміщені на сторінках «Biuletynu Polsko-Ukrainskiego», а саме: «На вічну пам'ять Котляревському», «Думи мої, думи мої» у перекладі Єжи Погоновського [8, с. 7].

Промовистим є також образ народного співця в «Перебенді» у двох взаємопов'язаних іпостасіях -- буденній і пророчній, профанній і сакральній. Український шевченкознавець, співпрацівник «Biuletynu Polsko-Ukrainskiego» П. Зайцев наголошував, що у поезії «Перебендя» помітні певні впливи А. Міцкевича [11, с. 9]. Текст «Перебенді», уміщений у «Biuletyme Polsko- Ukrainskim» (1936 р.), переклав Ч. Ястшенбець-Козловський [9, с. 25-26].

«Biuletyn Polsko-Ukrainski» двічі поміщав на своїх сторінках вірш-самоосмислення українського класика «Мені однаково», у 1934. у перекладі П. Зайцева [10, с. 30], а в 1938 р. у перекладі Ч. Ястшенбця-Козловського [13, с. 125].

Твори Шевченка y «Biuletynie Polsko-Ukrainskim» перекладали передусім Б. Лепкий і Ч. Ястшенбець-Козловський. У тижневику двічі було вміщено також вірш Т. Шевченка «Ми в-купочці колись росли» у перекладі Б. Лепкого [7, с. 251] і Ч. Ястшенбця-Козловського [6, с. 96] (це другий випадок, коли часопис двічі помістив на своїх сторінках один і той самий вірш).

Автори «Biuletynu Polsko-Ukrainskiego» намагалися поступово донести до польського читача твори Т. Шевченка у їх силі та глибині. Із новими перекладами та критичними тлумаченнями він дедалі виразніше поставав перед польськими читачами як великий лірик, чиї твори надавали велику силу емоційно-образного відчуття.

Висвітлення життєвого й творчого шляху українського поета-класика було провідною літературно-громадською темою у часописі. Матеріали, що стосуються життя і творчості найвидатнішого українського поета-романтика, опубліковані на сторінках «Biuletynu Polsko- Ukrainskiego», можна виділити у п' ять ідейно-тематичних блоків.

1. Творчість Т. Шевченка цілком відповідала ідеї представлення української літератури на сторінках «Biuletynu». Оскільки редакційна колегія часопису намагалися познайомити польське суспільство із невідомими культурними і літературними надбаннями українського народу, то публікація творів найвидатнішого поета-класика української літератури та ознайомлення польського читача з його життєвим шляхом, як і їх осмислення, якнайкраще надавалася до таких програмних завдань «Biuletynu Polsko-Ukrainskiego». Тому саме Т. Шевченкові у «Biuletynie» відведено найбільше місця.

2. Брак відомостей у польському суспільстві про українську класичну літературу автори варшавського часопису прагнули компенсувати цікавими міркуваннями про роль Шевченка в новій українській літературі. Місія Шевченка-поета полягала у воскресінні українського слова і наповненні його новим змістом -- хай болісною, хай неприємною, важкою, але правдою. На сторінках «Biuletynu Polsko-Ukrainskiego» Лукаш Луців писав про Шевченка: «Szewczenko to fenomenalny talent, ktory po wieki b^dzie wzbudzal podziw» [4, с. 26]. «Biuletyn» постійно друкував шевченкознавчі матеріали не тільки високого наукового рівня, а й такі, що не могли бути опубліковані в СРСР. Як уже було сказано, авторами літературознавчих розвідок у «B^^tyn^ Polsko-Ukrainskim» переважно були українці-емігранти -- передовсім видатний шевченкознавець П. Зайцев. Однак важливим фактором було те, що редакція без застережень приймала їхню позицію і надавала їм можливість друкуватися. А переклад польською мовою значно розширював їхню аудиторію.

3. Пріоритетними були матеріали, присвячені темі приязні Т. Шевченка із польськими видатними особистостями, такими, як відомий політичний діяч, історик і художник Броніслав Залєський, польський революціонер-демократ Зигмунт Сєраковський, польський поет Едвард Желіговський (псевдонім Антоній Сова), служила плацдармом для роздумів на тему польсько- українських відносин і в XX ст. «Jak Szewczenk^ pocz^gali do siebie rewolucjonisci polscy, tak i dla nich by! on przedmiotem wielkiego zainteresowania a przedywszystkiem wyraznym dowodem slusznosci ich d^zen wolnosciowych wogole, zwlaszcza do wyzwolenia ludu z poddanstwa» [11, с. 14]. Тому Едвард Желіговський написав у своєму поетичному творі «До брата Тараса Шевченка», що:

«...Zbawienia chwila bliska,

Kiedy wieszczuw rodzi lud» [5, с. 26].

Найбільше матеріалу про стосунки Шевченка з поляками дає його кореспонденція з Б. Залєським та коментарі останнього. «Ich listy cz^sto sprawiaj^. wrazenie milej rozmowy, ktor^ na dalekiej odleglosci prowadz^ ze sob^ przyjaciele nierozl^czni: mial prawo poeta powiedziec Zaleskiemu: „tys moim jedynym wiernym i niezmennym korespondentem”. I mial prawo Zaleski do tego tytulu, gdyz odwzajemnial si? poecie gor^cem przywi^zaniem» [11, с. 16]. Т. Шевченко присвятив своєму польському товаришеві повість «Княжна», а в автографі до повісті «Художник» теж написано «Броніславу Залєському».

П. Зайцев у своїй статті «Шевченко і поляки» зазначає що, польський революціонер Зигмунт Сєраковський, що походив з Волині, був одним з небагатьох поляків, які найкраще Шевченка розуміли і належно оцінювали. З. Сєраковський писав до Шевченка українською, називав його «батьком», порівнював його із автором Апокаліпсису, закинутим до пустелі. Він багато зробив для визволення українського поета з кріпацтва. «Patrzyli obaj na caly swiat „przez czerwone okulary”. Szewczenko marzyl o zlaniu si? jednoplemiennych braci i Sierakowski pragn^l tegoz» [11, с. 18].

Автура журналу намагалася показати у творах Т. Шевченка запозичення мотивів у польських романтиків, зокрема А. Міцкевича і З. Красінського. Наприклад, впливи А. Міцкевича, на думку автора статті «Шевченко і поляки», помітні у шевченківській поемі «Гайдамаки»: «Poza tradyj „koliiwsk^” (ale to juz tylko co do typu kompozycyjnego i wysokiego tonu moralno-ideologicznego) nie pozostal bez wplywa na epope? rowniez i „Konrad Wallenrod” Mickiewicza» [11, с. 5]. Автор (П. Зайцев) зазначає, що впливи польських авторів стосуються лише художньої форми, Шевченко у поемі «Гайдамаки» дав геніальний образ життєвої, динамічної і психологічної безпосередності, переживаючи разом зі своїми героями історію, так як її переживав народ, традиції якого були для поета найважливішим джерелом.

П. Зайцев пише, що впливи Міцкевича помітні також у баладі «Тополя», у революційних поемах Шевченка «Сон» і «Великий льох». «Jezeli dla stworzenia „Hajdamakow”, bodzcem dla Szewczenko byl sam fakt istnienia pewnej tradycji tego sugest'u w poezji polskiej, to bodzcem dla odmalowania wspolczesnej poecie ukrainskiemu niedoli jego kraju byly polityczne utwory Mickiewicza» [11, с. 9]. П. Зайцев наголошує, що творчість Міцкевича і Шевченка мала спільну основу -- ненависть до московського царату, в якому український поет вбачав джерело нещасть свого народу.

Багато аналогій, на думку П. Зайцева, можна також прослідкувати між окремими мотивами творчості З. Красінського і Т. Шевченка. Особливо поетичний твір «Вдосвіта» З. Красінського «przyczynil si? do genezy pewnych utworow Szewczenki o tresci socjalno-politycznej. (Niektore z poezyj Krasinskiego Szewczenko umial na pami?c)» [11, с. 9].

Особа і творчість Т. Шевченка були приводом до рефлексій на тему внутрішньої ситуації у ІІ Речі Посполитій. Редакційна колегія «Biuletynu Polsko-Ukrainskiego» зазначала, що питання, яких торкається у своїх творах найвидатніший український поет-класик, i сьогодні є актуальними та належать до тих справ, які найбільше «лежать на серці» «Biuletynu». Доказом цього, за словами українського дослідника творчості Т. Шевченка П. Зайцева, є уривок незакінченої драматичної поеми Шевченка «Нікіта Гайдай» (1841 р.). Твір є свідоцтвом заглиблення українського поета-класика в історію польсько-українських стосунків. Свої висновки з приводу трагічної історії польсько-українських відносин Шевченко вкладає у вуста свого героя (подаю у перекладі П. Зайцева): «Slowianie, nieszczensliwi slowianie! Tak bezlitosnie i tak wiele przelano dzielnej krwi waszej w walkach bratobojczych... Czy przyjdzie zreszt^. zposrod was wodz m^dry azeby zlac w jednosc milosci^ i braterstwem w jednosc pot?zn? plemi??» [11, с. 7] Шевченко у цьому творі дає вираження своїм прагненням бачити співжиття польського та українського народів у рівності та братерській любові. Біль української неволі породив у Шевченка і вболівання за інші поневолені слов'янські народи, а думка про визволення, відродження України -- думку про спільну боротьбу й братання всіх слов'ян.

1934 р. у Варшаві український вчений, викладач Варшавського університету та професор Вільного Українського університету, співробітник Українського Наукового Інституту у Варшаві, колишній член Української Центральної Ради П. Зайцев видав монографію польською мовою під назвою «Шевченко і поляки» [12], яка відразу привернула увагу польської та української громадськості. У ній П. Зайцев дослідив взаємозв'язки Шевченка з польською інтелігенцією, роль і місце поляків у житті Шевченка від дитячих літ до останніх років життя, загалом контакти українського поета з польською духовною культурою і виявив ті її впливи, котрі на ментальності, отже, на творчості поета залишили глибокі сліди.

Того ж року «Biuletyn Polsko-Ukrainski» помістив розлогу, уже згадувану нами, статтю українського літературознавця П. Зайцева під тією ж назвою, що і книжка [11, с. 2-21], в якій були підняті ті самі аспекти. Хоч, здається, П. Зайцев дещо перебільшив у «B^^tyn^ Polsko- Ukrainskim» польський вплив на творчість Т. Шевченка, книга і стаття мали надзвичайно велике значення для розвитку тогочасних українсько-польських культурних і літературних контактів, таких обмежених і бідних у міжвоєнному двадцятилітті у порівнянні з переломом століть.

Весь текст праці, незважаючи на наміри автора, є побіжним (однак не поверховим) оглядом розвитку стосунків Т. Шевченка з поляками та спробою охарактеризувати, який відбиток наклала на українського поета та мислителя польська культура та література. Глибока ерудиція та об'єктивізм дослідження дозволяють кваліфікувати його як вагомий внесок до скарбниці бідного на той час польського шевченкознавства. Також слід зазначити, що праця П. Зайцева виконує важливу популяризаторську та інформаційну роль у тогочасному польському суспільстві. Допомагають їй у цьому цікаві ілюстрації, які не використовувалися у інших польських тогочасних виданнях, присвячених творчості Т. Шевченка, серед ілюстрацій є кілька репродукцій картин, що належать пензлю Тараса Шевченка.

Інформаційно-біографічного характеру є стаття М. Альтбауера у «Biuletynie Polsko- Ukrainskim» «Віленські відлуння у житті і творчості Тараса Шевченка». Щоб краще передати роль Вільна в історії української культури у (1453-1798), автор на початку статті цитує історика української літератури О. Барвінського, котрий зазначає: «Wilno stalo si^ trzeciem obok Ostroga i Lwowa (pozniej dopiero idzie Kijow) ogniskiem ukrainskiej oswiaty i pismiennictwa. Tam rownoczesnie -- moze nawet wczesniej niz we Lwowie, -- bratctwo zalozylo „szkol^ greckiego, lacinskiego, polskiego i ruskiego j^zyka...”» [1, с. 2]. Далі автор статті наголошує на тому, що місто Вільно наклало свій відбиток на життя і творчість найбільшого українського поета Т. Шевченка.

Шевченко був пов'язаний із містом Вільном і через своїх приятелів поляків, що походили із Литви, з якими він познайомився у Петербурзі та на засланні в Оренбурзі. Це -- Броніслав Залєський і Едвард Желіговський. Пізніше, згадуючи Вільно, Шевченко писав Б. Залєському (подаю у польському перекладі П. Зайцева): «Wilno dla mego serca jest rownie drogie ze wspomnien, jak i dla Twego» [11, с. 4]. шевченко творчість поет часопис

Варто згадати про статтю з першого числа «Biuletynu Polsko-Ukrainskiego», яка показує дивовижно сучасне і цілком зрозуміле для нинішнього читача ставлення автури варшавського часопису до постаті Т. Шевченка. Едвард Карк (Є. Маланюк) у своїй статті «Із галузі літератури» стверджує, що недавня дискусія у польській пресі, яка стосувалась розвінчання культу А. Міцкевича, провокує питання про обов' язковість подібного заходу у випадку Т. Шевченка. Е. Карк (Євген Маланюк) констатує, що якщо із постаті Міцкевича роблять бронзову фігурку, позбавлену життя, то у випадку з Шевченком справа виглядає ще гірше, бо з живого і людського Шевченка зроблено: «woskow^. figurk^ z panoptikum, slomianego dziada, etnograficznie-muzealnego „lirnika Tarasa”...» [2, с. 26]. Автор зазначає, що мало хто у Польщі, подібно так само, як і на Україні, справді знає поета (його творчість та життєпис), а не «святого» чи «ідола» (на радянській Україні портрет Шевченка висить поряд з портретами Леніна і Сталіна). У результаті, замість шляхетного образу великого поета, високоосвіченої людини, члена петербурзької Академії Мистецтв, майстра-художника, до цього часу маємо перед очима якогось літературного Гонту. Автор зауважує, що історичну постать взагалі корисно висвітлювати у світлі певної доби, тим більше такої переломної, як наша. У кінці наголошує: «do sprawy „odrestaurowania” postaci wieszcza specjalnie na ukrainsko-polskim odcinku powrocimy jeszcze nie raz» [2, с. 24].

Цю статтю сміливо можна визнати програмовою: у наступних публікаціях автори «Biuletynu Polsko-Ukrainskiego», що писали на тему Т. Шевченка, намагалися представити його як поета та художника, уникаючи можливості ставити його на п' єдестал.

Т. Шевченко -- один з найвидатніших митців слова у світовій літературі, саме тому «Biuletyn Polsko-Ukrainski» присвячував українському поетові найбільше літературознавчих студій та постійно поміщав на своїх сторінках переклади його творів.

Література

1. Altbauer M. Echa Wilenskie w zyciu i tworczosci Tarasa Szewczenki // Biuletyn Polsko- Ukrainski. 1934. nr 2. S. 2.

2. Kark E. Z dziedziny literatury // Biuletyn Polsko-Ukrainski. 1932. nr 1. S. 26.

3. Kult Szewczenki // Biuletyn Polsko-Ukrainski. 1934. nr 10. S. 2.

4. Luciw L. Polacy o Szewczence // Biuletyn Polsko-Ukrainski. 1934. nr 10. S. 26.

5. Sowa A. (Edward Zeligowski) „Do brata Tarasa Szewczenki // Biuletyn Polsko-Ukrainski. 1934. nr 10. S. 26.

6. Szewczenko T. *** (Chowalismy si§ kiedys razem...) / [przel. Cz. Jastrz^biec-Kozlowski] // Biuletyn Polsko-Ukrainski. 1938. nr 9. S. 96.0.

7. Szewczenko T. *** (Kiedys my w naszym malym swiecie) / [przel. B. Lepki] // Biuletyn Polsko- Ukrainski. 1936. nr 24. S. 251.

8. Szewczenko T. Na wieczn^. pami^c Kotlarewskiemu // [tlum. Jerzy Pogonowski] // Biuletyn Polsko-Ukrainski. 1934. nr 34. S 7.

9. Szewczenko T. Perebendia / [przel. Czeslaw Jastrz^biec-Kozlowski] // Biuletyn Polsko-Ukrainski. 1936. nr 3. S. 25-26.

10. Szewczenko T. To oboj^tne mi... / [tlum. P. Zajcew] // Biuletyn Polsko-Ukrainski. 1934. nr 10. S. 30.

11. Zajcew P. Szewczenko i Polacy // Biuletyn Polsko-Ukrainski. 1934. nr 10. S. 2-21.

12. Zajcew P. Szewczenko i Polacy. Warszawa, 1934.

13. Z poezji Tarasa Szewczenki («Wszystko mi jedno juz, czy b§d§...») / [przel. Czeslaw Jastrz^biec- Kozlowski] // Biuletyn Polsko-Ukrainski. 1938. nr 12. S. 125.

Annotation

«Biuletyn Polsko-Ukrainski» (1932-1938) about Taras Shevchenko

The article deals with the reception of Taras Shevchenko in the Warsaw weekly illustrated magazine «Biuletyn Polsko-Ukrainski». The important role played by «Biuletyn» in the Polish-Ukrainian relations of that time (the 30s of the XX century) is also underlined.

Размещено на Allbest.ru