Відтворення лексичних особливостей художньої мови Михайла Коцюбинського у французьких перекладах Еміля Крюби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відтворення лексичних особливостей художньої мови Михайла Коцюбинського у французьких перекладах Еміля Крюби

Інститут філології КНУ

імені Тараса Шевченка, м. Київ

Стаття присвячена дослідженню лексичних особливостей художньої мови М. Коцюбинського та проблемам їх відтворення у французьких перекладах Еміля Крюби. Аналізуються розповсюджені перекладацькі прийоми, що служать для збереження особливостей художньої мови українського прозаїка у французькому перекладі.

Ключові слова: лексичні особливості, художній твір, французький переклад, прийоми перекладу

Кириллова В.

Статья посвящена исследованию лексических особенностей художественного языка М. Коцюбинского и проблемам их воспроизведения во французских переводах Эмиля Крюбы. Анализируются распространённые переводческие приёмы, которые служат для сохранения особенностей художественного языка украинского прозаика во французском переводе.

Ключевые слова: лексические особенности, художественное произведение, французский перевод, приёмы перевода

Kyrylova V.

THE REPRODUCTION OF THE LEXICAL PECULIARITIES OF THE ARTISTIC LANGUAGE OF MYKHAILO KOTSIUBYNSKY IN THE FRENCH TRANSLATIONS MADE BY EMILE KRIUBA

The article investigates the research of the lexical peculiarities of Mykhailo Kotsiubyn- sky s artistic language and its reproduction in the French translations made by Emile Kriuba. The most common translation methods used to preserve the peculiarities of the artistic language of Ukrainian writer in the French translation are analysed.

Key words: lexical peculiarities, work of art, French translation, methods of translation

лексичний художній коцюбинський переклад

Як свідчать дослідники творчості видатного українського прозаїка, «Коцюбинський був тонким стилістом і дуже вимогливим до себе. Кожному слову, і навіть букві, надавав великого значення... Уважність до слова і гостре відчуття його звукових і смислових нюансів - одна з найважливіших прикмет стилістики Коцюбинського, яку він вдосконалює протягом усієї творчості» [Кузнецов, Орлик 1990, 20-21]. Письменник «досяг великої майстерності у змалюванні природи і людини. Через образ квітки, рослини, комахи навчився передавати людські почуття, вир пристрастей, надій, потяг до ідеалу» [Кузнецов, Орлик 1990, 30].

Що ж до перекладу, для збереження мальовничості та гармонійності описів, мовного колориту персонажів та яскравих характерів оригіналу, перекладачеві необхідно відтворити багатство художньої мови М.Коцюбинського, добираючи рівноцінні за денотативним і конотативним, семантичним та експресивним наповненням лексичні відповідники у цільовій мові.

Актуальність пропонованої статті зумовлена проблемою невідповідності між лексичним складом французької та української мов і покликана шляхом зіставного аналізу перекладу та оригіналу висвітлити оптимальні засоби відтворення лексичних особливостей художньої мови М.Коцюбинського на матеріалі повісті «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського та французького перекладу «Les Ombres des ancetres disparus», здійсненого французьким перекладачем Емілем Крюбою.

Отже, безпосередньою метою нашого дослідження став аналіз основних проблем та складнощів, з якими зустрічається перекладач при відтворенні лексичних особливостей художньої мови українського автора французькою мовою; визначення найпоширеніших прийомів їх відтворення з метою рівноцінного забезпечення лексико-семантичного та емоційно-експресивного наповнення українського художнього твору у цільовому тексті.

Об'єктом дослідження є лексичні особливості повісті «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського та її відтворення у французькому перекладі Еміля Крюби.

Предметом вивчення є основні способи та прийоми перекладу лексичних особливостей художньої мови українського автора у французькому перекладі Еміля Крюби.

Як свідчить наш аналіз, специфікою повісті М.Коцюбинського є багатство художньої мови, спрямоване на поетизацію Карпат і твориться у повісті «Тіні забутих предків» через 5 основних видів лексики:

1) діалектна лексика (діалектизми, пестливі слова-звернення); 2) застаріла лексика (історизми та архаїзми); 3) побутові слова-реалії (діалектна та нейтральна лексика); 4) символічна лексика (реалії-символи, міфічні назви); 5) образна лексика (метафоричного типу).

Правильне розуміння естетичної функції вживаних автором лексичних одиниць є фактором вибору тих чи інших перекладацьких трансформацій та прийомів перекладу, тому нам особливо цікаво розглянути особливості вживання у повісті М.Коцюбинського зазначених видів лексики та проаналізувати, яким чином Еміль Крюба досягає адекватного відтворення лексичної специфіки оригіналу у французькій мові, і наскільки при цьому перекладачеві вдалося зберегти поетику українського твору.

1) Відтворення діалектної лексики

«Інтуїтивна мовна свідомість ототожнює літературну мову та мову письменників, мову літератури або, принаймні, вбачає в останній найвищу та досконалу форму літературного вираження, незважаючи на широке використання у літературі й явно нелітературних мовних елементів» [Джанджакова 1990]. Ці нелітературні елементи, властиві стилю художньої літератури, надають їй емоційно-експресивного забарвлення. До таких елементів ми можемо віднести діалектизми.

За словами А.Гнатюка: «У художній літературі діалектна лексика, регіоналізми та лексика народних говорів є засобом відображення місцевих реалій і понять, допомагає передати колорит місцевості, характери персонажів художніх творів» [Гнатюк 2011,28].

Виходячи із вище зазначеного твердження, ми можемо виокремити два основні випадки використання Михайлом Коцюбинським діалектної лексики у повісті «Тіні забутих предків»: 1) з метою створення мальовничих карпатських пейзажів із ї художньою своєрідністю; 2) з метою створення реалістичних характерів героїв.

«Котивсь зеленими царинками, маленький і білий, наче банька кульбаби, безстрашно забирався у темний ліс, де гаджуги кивали над ним галузками, як ведмідь лабами» [Коцюбинський 1977, 416] / «Il roulait a travers les pares, petit et blanc comme une aigrette de pissenlit, penetrait hardiment dans la sombre foret ou les epiceas agitaient leurs branches comme un ours fait de sespattes» [Kotsioubynsky 1971, 13].

Оскільки картини світу в українській та французькій мовах відрізняються, проблема перекладу українських діалектизмів вимагає від перекладача ретельного пошуку відповідників у цільовій мові, які б мали еквівалентну функцію впливу, не спотворюючи стилю оригіналу, і водночас були зрозумілими цільовому читачу. Як свідчать теоретики у галузі перекладу, не можна перекладати діалектизми діалектизмами. Проте допускається пошук відповідників серед просторіччя, якщо мова не йде про відтворення етнографічних діалектизмів, які не мають семантичних відповідників у загальнонародному словнику. Зважаючи на це, Еміль Крюба відтворює українські діалектизми переважно нейтральними відповідниками, застосовуючи прийом гіперонімічного перейменування (царинки, гаджуги, лаби - les parcs, les epiceas, les pattes).

«Він чув потребу оповісти їй ціле своє життя, про свій тусок за нею, безрадісні дні, свою самотність серед ворогів, нещасливе подружжя...» [Коцюбинський 2013, 73] / «Il sentait la necessitede lui faire le recit de toute sa vie, de sa tristesse a cause d'elle, de ses jours sans joie, de sa solitude parmi les ennemis, de son manage malheureux...» [Kotsioubynsky 1971, 83].

Дане речення, виражене через невласне-пряму мову, зберігає лексичні особливості мовлення персонажа, чим зумовлене вживання діалектизму тусок замість стилістично нейтральних туга або смуток. В цілому внутрішнє мовлення героя повісті «Тіні забутих предків» у французькому перекладі відтворено із збереженням емоційного навантаження, і хоча відповідником діалектизму послугував нейтральна одиниця tristesse, вона має створювати еквівалентний вплив на франкомовного читача.

Особливий інтерес для перекладознавчого дослідження становить відтворення діалектної лексики, що характеризується експресивно-оцінними позитивними й негативними відтінками значень: «Люблю тебе, файна любко» [Коцюбинський 2013, 39]. /«Je t'aime, ma douce cheri» [Kotsioubynsky 1971, 26]. Такі пестливі слова-звернення, як: файна любко, любчику, солодашко - є виразниками почуттів головних героїв повісті «Тіні забутих предків». Водночас ці марковані одиниці є відображенням тої мовної традиції, яку через діалоги персонажів репрезентує М.Коцюбинський у своєму творі. Таким чином, діалектна лексика містить як емоційний заряд так і особливості місцевого колориту. Щодо перекладу цих лексичних одиниць, помітним є тяжіння французького перекладача до збереження емоційного компоненту Так, Еміль Крюба пропонує нейтральні одиниці ma douce cheri, mon cheri, що ми не вважаємо за втрату, оскільки вони цілком відповідають естетичній функції оригіналу, так само, як описовий переклад ma tres douce (солодашко). Отже, відмова перекладача від пошуку можливих розмовних аналогів, типу mon chou, ma biche, зумовлена усвідомленням невідповідності узусів французької та української мов.

2) Відтворення застарілої лексики

Наступною групою лексики, яке характеризує художню мову М.Коцюбинського, є застаріла лексика. Якщо переклад історизмів не викликає особливих труднощів, то розпізнавання та відтворення архаїзмів, які переважають в українському творі, становить певні проблеми.

Використання застарілої лексики у пейзажних описах, ймовірно, зумовлене бажанням автора відтворити гуцульське світосприйняття. Сумлінне дотримання гуцулами народних звичаїв, відбилося й у назвах. Так, під час «великого свята теплого Юрія» «сінокоси заростають велико зелом» [Коцюбинський 2013, 60]. Французький переклад «lesprairies s'habillent deplantes vertes» не містить застарілої лексики, і до того ж наявне опущення однієї із застарілих українських одиниць (велико). Однак письменник компенсує цю лексичну втрату за рахунок граматичної заміни категорії однини на множину (de plantes vertes), і розтлумачує за допомогою прийому експлікації, «багато зелені» як «зелені рослини». Ще однією особливістю перекладу даного речення є його образність, оскільки Еміль Крюба «вбирає» сінокоси у зелень (les prairies s'habillent). Цього у тексті оригіналу немає, але ми вважаємо це вдалим перекладацьким ходом.

Повість «Тіні забутих предків» - це відображення закоренілих звичаїв народу Гуцульщини, і тому не випадково автор вкладає у репліки персонажів і застарілу лексику: «Велику пізьму має у серці стариня наша» [Коцюбинський 2013, 40]. «Une grande colere bmle dans le caur de nos parents» [Kotsioubynsky 1971,28]. Аналіз перекладу та оригіналу показав, що, окрім граматичних розбіжностей (заміна категорії однини збірного іменника стариня на множину у слові parents), вихідний та цільовий тексти мають стилістичні (нейтральне відтворення застарілої лексики). Тому прийом рекатегоризації та нейтралізації, застосовані французьким перекладачем, вважаємо виправданим. У цьому ж реченні, уникаючи буквалізму (дієсл. мати - avoir), Еміль Крюба вдався до лексичної заміни заради емоційного впливу на читача перекладу, оскільки дієслово bmler (спалювати) надає цільовому тексту більше експресії.

Перекладаючи застарілу лексику, необхідно мати на увазі, що слово, яке у давнину вживалося в одному значенні, могло з часом набути нових. Так у випадку із словом челядь, яке означало панську прислугу у феодальні часи (іст.), стало пізніше означати «молодь» (заст. діал.) і нарешті “жінки, дівчата” (заст.) [Словник української мови: Том 11, 1980, 292]. У перекладі Еміля Крюби адекватно відтворено значення слова «челядь» як femmes, однак замість застарілого відповідника, згідно із нормами французької мови, має нейтральний відповідник. Порівняємо тексти оригіналу та перекладу: «Махали руками, гупали одне одному в спину і моргали на челядь» [Коцюбинський 2013, 77]. / «Ils agitaient les bras, se donnaient des tapes dans le dos etfaisaient des clins d'oeil aux femmes» [Kotsioubynsky 1971, 90].

3) Відтворення побутових слів-реалій

Відомі теоретики перекладу С. Влахов та С. Флорін виділяють реалії в особливу категорію засобів вираження, оскільки вони називають предмети, явища, об'єкти, характерні для життя, побуту, культури, соціального розвитку одного народу і малознайомі або чужі іншому народові, які виражають національний та (чи) тимчасовий колорит [див. Влахов, Флорин 1980].

Побутові слова-реалії використовуються М.Коцюбинським як засіб зображення колориту та характерних рис побуту гуцулів і можуть бути виражені як нейтральною лексикою так і діалектною. Так, наприклад, автор реалістично зображує персонажів повісті « Тіні забутих предків» у кептарах («у гуцулів - верхній хутряний одяг без рукавів» [Словник української мови: в 11 томах. - Том 4,1973. - Стор. 141]), запасках («жіночий одяг у вигляді шматка тканини певного розміру (перев. вовняної), що використовується замість спідниці для обгортання стану поверх сорочки» [Словник української мови: Том 3, 1972, 247]), запоясаними чересами («старовинний широкий шкіряний пояс, зшитий уздовж з двох складених разом ременів так, що мав усередині порожнину для грошей та інших цінних речей» [Словник української мови Том 11, 1980, 307]), із табівками (діал. «гуцульська шкіряна торбина з орнаментом, яку носять на ремені через плече» [Словник української мови: Том 10, 1979, 9]). Для відтворення специфічно-побутової лексики, перекладачеві недостатньо застосувати транскодування або транслітерацію, оскільки метою перекладу є створення рівноцінного естетичного ефекту на цільового читача. Зокрема переобтяження екзотизмами могло спотворити уявлення про гуцулів, за відсутності правильного розуміння специфічно-побутової лексики у поєднанні з діалектизмами. А отже, відібрані Е.Крюбою аналогові відповідники bourses (маленькі сумки призначенні для складання грошей), гіпероніми gilets (що означають будь-які короткі куртки без рукавів), та застосовані прийоми експлікації (jupes brodees, ceintures de cuir), на нашу думку, цілком відповідають меті перекладу.

4) Відтворення символічної лексики

Слова у художній літературі можуть мати певні літературні та поетичні асоціації, пов'язані із тією культурою, до якої належить написаний твір. З метою відображення міфологічних та сакральних уявлень персонажів твору М.Коцюбинський вживає символічну лексику, виражену найчастіше у словах-реаліях, а також діалектизмами. Так, наприклад у повісті «Тіні забутих предків» неодноразово повторюється реалія-символ трембіта, яке асоціативно пов'язано із традиціями гуцульського народу - сповіщати про народження, весілля або смерть: «І втретє затрембітала трембіта про смерть в самотній хаті на високій кичері» [Коцюбинський 1977, 422].

Відтворення метафоричності, яка робить трембіту живим учасником подій і виразником гуцульського духу, є важливим для розуміння цього символу в українській традиції. Перекладач знайомить французького читача з українським інструментом шляхом транскрибування з описовою перифразою (комбінована реномінація): «Autant qu'il s'en souvenait, la trembita (Trompette houtsoule en bois de trois metres de long environ) s'etait deja fait entendre deux fois pres de la maison...». Від назви музичного інструменту утворено дієслово трембітати, яке є безеквівалентним у французькій мові, тому перекладач Е.Крюба розтлумачує його відповідно до контексту: «Et pour la troisieme fois, on entendit sonner la trembita pour annoncer la mort dans la chaumiere solitaire sur la haute montagne chauve» [Kotsioubynsky 1971,22].

Оскільки дієслово трембітати, яке є похідним дериватом від трембіти, має подвійне значення - «грати на трембіті, оповіщати» [Словник української мови 1979, 242] - у перекладі воно виражається з допомогою дієслів entendre sonner та annoncer. Можливо даний переклад стилістично не є рівноцінним оригіналу, однак французький перекладач вдало компенсує цю втрату у перекладі інших фрагментах твору, дібравши лексичні еквіваленти метафорами, що служать для увиразнення образу трембіти у художньому творі: «Трембіти плакали під вікном» [Коцюбинський 1977, 462]. «Під вікнами сумно ридали трембіти» [Коцюбинський 1977, 465]. / «Les trembitas pleuraient sous la fenetre» [Kotsioubynsky 1971, 86]. «Sous les fenetres, les trembitas sanglotaient tristement» [Kotsioubynsky 1971, 91].

Віра у божественну силу вогню закарбувалась у багатьох легендах і міфах світу, так само вірить у надприродність ватри і гуцул: «Тим часом ватра розгоралась на полонині. Повним поваги рухом, як давній жрець, підкидав ватаг до неї сухі смереки та свіжу хвою, і синій дим легко здіймався над нею, а далі, кинутий вітром, зачеплявся за гори, перетинав чорну смугу лісів та стелився по далеких блакитних верхах. Полонина починала своє життя живим невгасимим вогнем, що мав її боронити од всього лихого. І, наче знаючи се, вогонь вивсь гордо своїм гадючим тілом та дихав усе новими клубами диму» [Коцюбинський 2013, 77]. /«Pendant ce temps, le feu de bois grandissait sur le paturage. D'un mouvement plein de veneration, comme un pretre des temps anciens, le doyen y ajoutait des branches de pins seches et des cones verts, et une fumee bleue s'en degageait lentement, qui, chassee par le vent, s'accrochait plus loin aux montagnes, coupait la bande noire des forets et se deposait sur ls sommets azures du lointain. Les alpages commengaient a vivre de leurfeu vivant et inextinguible, qui devait les proteger de tout mal. Et comme s'il le savait, le feu se lovaitfierement comme un reptile et continuait a exhaler de nouvelle bouffees de fumee... » [Kotsioubynsky 1971, 34].