Індивідуальний стиль Ліни Костенко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Факультет української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка

Реферат

Індивідуальний стиль Ліни Костенко

Шабарчин Руслана

Київ - 2019

Зміст

Вступ

1. Синоніми - вияв ідіостилю в творчості Ліни Костенко

2. Запитальні конструкції

3. Метафора як домінанта індивідуально стилю

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Творчість будь-якого письменника є індивідуальною. З одного боку вона завжди співвідноситься з літературним жанром, з іншого ж боку, вона завжди в певній мірі виходить за рамки будь-яких літературних течій саме через специфічність неповторності автора. Ця неповторність зумовлена індивідуальністю авторського стилю, що в літературознавстві позначається терміном “ідіостиль”. Дослідження мовного аспекту ідіостилю дає можливість побачити індивідуальну неповторність письменника у представленій ним вербально-естетичній картині світу, оцінити його внесок у систему вже функціонуючих словесних художніх засобів національної мови, визначити загальні закономірності й провідні тенденції розвитку літературної мови.

Стиль автора - це та сукупність особливостей творчості, яка відрізняє його твори від творів інших письменників. Сукупність зображально-виражальних засобів митця є ефективною, коли закономірно поєднується в художню мотивовану систему. Носіями стилю є елементи форми художнього твору - від композиції до мовних виразових форм. Досліджуючи стиль певного письменника, виділяють стильову домінанту. Стиль - це сукупність художніх особливостей літературного твору. В ширшому розумінні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби.

В одному зі своїх віршів Ліна Костенко сказала: „Бо пам'ятайте, що на цій планеті, відколи сотворив її пан Бог, ще не було епохи для поетів, але були поети для епох! ”. ХХ ст. ? нелегка епоха, але почесне місце в її історії належить поетичній творчості Ліни Костенко, яка завжди загострено відчуває негаразди свого часу. Як „поет для епохи” вона прагне осмислити її сутність, передати красу через поетичне слово, відчути биття серця кожної людини.

Творча особистість Ліни Костенко відобразилася в мові її творів. Поетеса постійно вдосконалює національну мовленнєву культуру, використовуючи нові засоби виразності, розширюючи виражальні межі й можливості художнього слова. Особливе значення в образній тканині поезій Ліни Костенко має лексика, яка значною мірою зумовлена ідейно-тематичною та жанровою своєрідністю творів авторки.

Так склалося, що творчість сучасної української письменниці Ліни Костенко завжди була в полі зору дослідників-літературознавців. І не тому лишень, що то яскрава постать українського літературного процесу. Її самобутні (а від того й надзвичайно цікаві для прочитання й інтерпретації) прозові й віршовані тексти були об'єктом пристальної уваги численних науковців сучасності. До них можемо віднести розвідки таких українських дослідників: В. Агеєвої, В. Базилевського, С. Барабаш, В. Брюховецького, Т. Гундорової.

1. Синоніми - вияв ідіостилю в творчості Ліни Костенко

Значний масив творів Ліни Костенко ? це поезії, що формують тематичну домінанту ПРИРОДА. Поетеса прагне розширити семантичний спектр лексем, що репрезентують цю домінанту, на різних проблемних рівнях, зокрема, психологічному та філософському. Яскравим прикладом авторського слововживання виступають іменникові синонімічні ряди на позначення природних явищ із словами-показниками дощ, буря, хуртовина, курява, тьма та ін.

Пейзаж у художніх творах виконує різні функції. Найчастіше природа слугує повнішому відображенню почуттів персонажів, крім того вона може сприяти опису місцевого колориту й подальшому розгортанню подій у творі. Незважаючи на те, що осінь приносить смуток, печаль, дощі і негоду, Ліна Костенко захоплюється цією порою року. Недарма цілий цикл поетичних творів має назву „Осінні карнавали”. Природа у віршах одухотворена та передає душевний стан ліричної героїні, про переживання якої читач дізнається зі змін, що відбуваються в природі: чим сумніше в неї на душі, тим сумніша і природа.

Оскільки синонімічні ряди в поезіях Ліни Костенко характеризуються багатим лексичним наповненням, широкою значеннєвою інтерпретацією, у статті ми обмежимось аналізом лише синонімічного ряду з ядерним словом дощ. Лексеми, що репрезентують цей ряд, уже свідчать про те, що Ліна Костенко ? неперевершений майстер слововживання. Для позначення атмосферних опадів, що випадають із хмар у вигляді краплин води, поетеса використовує синонімічний ряд із ядерним словом дощ: „Дощі випадають нечасто - поникла трава, поникла…”; „Я пам'ятаю все - дощем залиті ниви, шорсткі понад шляхами полини і відтінки на обрії мінливі - від пурпуру до сивизни”; „А ми по калюжах гасали босі, бо казали мати й бабуся - дуже добре дощ на волосся”; „Дощі періщать. Вікно відчинене”.

Для поетичного світу Ліни Костенко типовим є образ осіннього дощу, реалізований на філософському та психологічному рівнях: „Стриптизи осені, і дріж святого Вітта, і самотканий дощ, і сонця лиш на чверть”; „Приходив дощ, а потім було зимно”; „Після дощів руйнуються кряжі, осіння мжичка поле бездорожить. Мене тривожать вулиці чужі, і самота в останній час тривожить”; „Тихо строчать дощі... І навіщо мені ця печаль?”. Самотність, печаль, холод виступають своєрідними рефренами багатьох віршів поетеси, стають постійними прикметами душевного стану авторки. Використаний образ дощу текстуально зближується з цими поняттями, посилює емоційну напругу віршів.

Продуктивною є поява в змісті лексеми дощ семи „плин часу”, „тривалість процесу”: „Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить. Бляшаний звук води, веселих крапель кроки. Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить, і раптом озирнусь, а це вже роки й роки! А це уже віки. Ніхто уже й не зна, в туманностях душі чи, може, Андромеди - я в мантіях дощу, прозора, як скляна, приходжу до живих, і згадую про мертвих”; „Ти вчора поїхав, ти ж тільки поїхав учора, а вже мені будень диктує дощі та й дощі”. Ряд послідовних асоціацій у першому прикладі (дощ - мить - роки - віки; мантія дощу - живі - мертві) становить розгорнуту метафору плинності часу. Прагнучи проникнути у позачасовий простір, пізнати закони вічності, поетеса стирає межу між минулим та сучасним, з'єднує їх воєдино. Образ дощу у другому прикладі посилює часову площину завдяки появі в семантиці відтінку „розлуки”, „печалі”.

У лексему дощик Ліна Костенко вкладає не тільки зменшенопестливий відтінок, а й емоційно-експресивне забарвлення: „Хто пам'ять змив як дощик акварельку?”. Найчастіше зазначений синонім використано з дієсловом моросити, що вказує на дрібний дощ: „І дощик моросить”; „А тихий дощик в полі моросив”. Образ дощу авторка творить за допомогою синонімів злива, хляпа, проливень, гроза, сльота, мокряччя, моква, мряка, мжичка, негода, стихія.

Важливим елементом досліджуваного синонімічного ряду є іменник гроза, який вказує на дощ із громом і блискавкою, що переважно супроводжується великим вітром: „Тишиною гроза починалася…”; „А коли втомився вітер, уляглося море внизу, взяв художник свою палітру і почав писати грозу”; „Як небо в хмарах носить грози - носило голос у собі”.

У поетичних текстах Ліни Костенко широко вживаним є образ грози в значенні животворящої сили, яка відроджує природу: „І увібрана ґрунтом гроза проростає барвінком хрещатим. І у білім цвіту опалім, що зронили в грозу вишняки, я стою і дивлюся в далі зпід своєї легкої руки...”; „Іде гроза дзвінка і кучерява садам зомлілі руки цілувать”.

Мжичка - це дрібний, густий дощ. Цей синонім Ліна Костенко використовує кілька разів і завжди в поєднанні з іншими членами синонімічного ряду: „З кошлатих кущів солов'ята зиркали, як по землі і щедро і видавцем, то зливи ходили, високі, як циркулі, то мжичка мала метушилася видрібцем”; „Після дощів руйнуються кряжі, осіння мжичка поле бездорожить”. Щодо першого речення, то слід сказати, що використання в одному контексті двох синонімів ряду сприяє утворенню прийому паралелізму, оскільки ці два явища природи протиставляються одне одному силою свого вияву: якщо зливи високі, то мжичка мала.

Характерною особливістю мовної картини світу Ліни Костенко є дистанційне розміщення синонімів у поетичних текстах. Таке стилістичне використання синонімічних одиниць виступає засобом організації тексту, надає йому архітектонічної довершеності.

Синонімічний простір структурно відображає художньообразне світорозуміння Ліни Костенко, репрезентуючи її поетичний світ через лексичні одиниці, які увиразнюють і розвивають домінантні образи.

Серед особливостей поетичної мови Ліни Костенко слід відзначити ускладненість, підвищену асоціативність, метафоричність синонімічних лексем, що оригінально відображають самобутність індивідуальної мовнопоетичної моделі світу авторки.

2. Запитальні конструкції

Запитальні конструкції - це речення з різноманітними інтонаційними нашаруваннями, які становлять “складний комплекс стилістично осмислених побудов”. За формальною будовою їх традиційно поділяють на займенникові та незайменникові, залежно від наявності чи відсутності питальних слів, а стилістичне навантаження цих висловлювань у поетичному мовленні залежить від природи поетичного тексту.

Запитальні конструкції є чи не найхарактернішою ознакою ідіостилю Ліни Костенко. Адже творчість авторки - це не тільки поезія підсумків, афористичних висновків, відповідей. Дуже часто - це поезія саме запитань. У віршах Ліни Костенко запитальні конструкції посилюють характерну інтонацію роздуму вголос, знаменують сприйняття цілого життєвого плину як полілогу, диспуту, титанічної духовної роботи осмислення, осягнення.

Вірші, присвячені темі творчості, часто мають запитальний зачин. Особливо тривожить Ліну Костенко доля рідної мови, завдання поета і поезії: “Так чого ж я шукаю і чим я жива?! Велемовний світ, велелюдний. Ви поезія, вірші? Чи тільки слова?. У цьому контексті перше речення зі значенням власне питальності відзначається неабиякою емотивною виразністю. Наступні ж питальні речення, які є водночас парцельованими, досягають ще більшої експресії шляхом творення такої стилістичної фігури, як антиклімакс (звуження значень).

Змістовну виразність, ударність запитальної конструкції бачимо на прикладі вірша “Заворожи мені, волхве”. Тут передусім вражають завершальні рядки - речення непрямої питальності, тобто риторичне питання, в основі якого вже є певне судження: “Як мовчанням душу уяремлю, то який же в біса я поет?!

Заслуговують на увагу й альтернативні запитання, які є одним із різновидів уточнювальних і характеризуються “імпліцитною діалогічністю”: “Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті? Яким вікам світилася вві млі?”; “Це зойк світів? Чи надсвідома згадка? Чи, може, сон прекрасний наяву?”.

Цікавими в поезії Ліни Костенко є приєднувальні запитальні конструкції, здебільшого обставинні: “Ой, живу, впівголосу, впівсили. Відкладаю щастя - на коли?”. Тут бачимо прагнення автора збагнути невідомість майбутнього, яке конкретизує “запитальну ситуацію”.

Як найприродніший, найбезпосередніший вияв поетової тривоги, як виклик історичному безпам'ятству постає запитання у таких поетичних рядках: “А ми ж про це й не мали гадки. Сміється Байда з далини: - Що, доспівалися, нащадки? Зіпхніться перше з мілини”

Не менш характерними для Ліни Костенко є запитальні конструкції, які виконують функцію гіпотетичної модальності. Завдяки семантиці припущення, що найчастіше передається за допомогою повнозначних вставних слів і модальних часток, питальні речення найбільш точно передають мотив смутку, сумніву, тривоги: “Ба, може, часом гетьману потрібно пройтися пішки по своїй землі?”; “Чи це душа самої України Прийшла до мене в мій останній час?”

На підставі розглянутих прикладів можемо зробити висновок про багатство і різноманіття запитальних конструкцій у поетичній творчості Ліни Костенко. Вони не тільки впливають на ритміко-інтонаційний лад вірша, а й, побудовані на основі народнорозмовного світосприйняття, підпорядковуються емотивній функції, є засобом художньо-естетичного увиразнення тексту.

костенко індивідуальний стиль метафора

3. Метафора як домінанта індивідуально стилю

Метафоричність ? одна з визначальних ознак ідіостилю письменника. У процесі створення художніх образів метафоризація постає не механічною заміною одного слова на інше, а складним багатоплановим утворенням нового світу образів, що розширює семантичні межі лексем і збагачує мову новими відтінками їх лексичного значення. Аналізуючи метафори поетичної збірки «Сад нетанучих скульптур», і можемо простежити граматичні особливості створених метафоричних конструкцій і пізнати особливості індивідуального стилю Ліни Костенко.

Аналіз поетичних текстів збірки «Сад нетанучих скульптур» свідчить про достатньо часте звернення поетеси до метафоризації дії і стану, що можемо пояснити своєрідною семантичною відкритістю дієслова через абстрактність іменованої дії та його здатністю входити до складу численних синонімічних рядів і, відтак, розширювати можливості перенесення характеру дії з одного предмета на інший. Саме таку особливість дієслова підкреслює В. Русанівський, іменуючи її «способом подвоєного бачення світу», при якому «уявний образ, подібно до тіні, що окреслює на стіні контури певного предмета, в усьому повторює реальний світ».

Перехідні дієслова-метафори в поезіях збірки «Сад нетанучих скульптур» поетеса використовує значно рідше, аніж неперехідні (складала екзамен (душа), клеїть віконця (літо), знімає перуку (гай), кликала мене (груша), міряє коралі (калина), не ставила штамп (біда) та ін.): У груші був тоненький голосочок, / Вона в дитинство кликала мене; Непогашені марки - біда ще не ставила штамп.

Кожна дієслівна форма в певному контексті виражає значення або недоконаного, або доконаного виду. Дієслова-метафори недоконаного виду в тканині поетичного тексту фіксуємо частіше, ніж метафори у формі доконаного виду, оскільки це дає змогу авторці розгортати образні картини в реальному часі, акцентувати увагу на циклічності чи повторюваності дій та, уникаючи категоричної завершеності процесів, стимулювати асоціативне мислення читача, наприклад, лежав (час), дивилося (дитинство), тремтіла (річечка), розмовляло (літо), плаче (коник), проходила (гроза), вибрідав (туман).

Відповідно до видових ознак метафоризовані дієслова доконаного виду репрезентують дію в повному її виявленні, що набула свого завершення і є результативною: наковтався (комин), торкнувся (сон), подивиться, задивиться, втомилась (душа), засклив (мороз), зомліла, забула (верба), засміялась (провесінь), сказав (очима).

Метафори у формі дієслів майбутнього часу поетеса використовує поодиноко, поєднуючи їх в мовленні з формою теперішнього часу, як-от: Душа задивиться в туман / І марить обрисами літа. Цікаво, що всі метафоризовані дієслова майбутнього часу, власне, стосуються поняття «душа», яка засміється, задивиться, подивиться: Нічого, каже, і на тому світі / Душа козацьким сміхом засміється, / А вороги хай думають, що грім; Тривожними уважними очима / Моя душа подивиться на все.

У процесі пошуку вербальної моделі для найточнішого відтворення тонкої матерії художнього образу, що виник і живе у творчій уяві, Ліна Костенко майстерно оперує не тільки дієсловами, але й іменниками, навантажуючи їх свіжою семантикою й досягаючи завдяки цьому бажаної мовної реалізації. У назвах збірок «Річка Геракліта», «Мадонна перехресть» та віршах письменниці неодноразово натрапляємо саме на метафоричні конструкції іменникового типу: «Пелюстки старовинного романсу», «Акварелі дитинства», «Двори стоять у хуртовині айстр».

Прикметникові метафори, зафіксовані в досліджених поезіях, хоч і поступаються в кількісному вимірі дієслівним та іменниковим, проте надзвичайно важливі для мовотворчості Ліни Костенко. Це своєрідна палітра, що допомагає авторці якнайдетальніше вимальовувати перед читачем художні образи. Розглядаючи метафоризацію ознак, маємо зауважити, що в метафоричному словосполученні прикметник виконує функцію метафоризуючого компонента.

Розглядаючи метафоризацію не як вживання одного слова замість іншого, а як засіб утворення нового художнього змісту, можемо стверджувати, що метафора є основою кожної поезії, а, отже, й провідним інструментом Ліни Костенко у творенні багатого світу поетичних образів. Для досягнення бажаного впливу на читача, автор використовує різні форми граматичного вираження метафори, серед яких домінують неперехідні дієслова недоконаного виду минулого часу третьої особи однини та множини. Менш активно поетеса оперує іменниковими конструкціями (перевага за іменниками чоловічого роду у формі однини), а словник прикметникових метафор у збірці «Сад нетанучих скульптур» хоч і є кількісно найменшим, проте виконує важливу роль семантичного розширення іменникових метафоричних сполук. Використовуючи метафору для творення нової поетичної реальності, Ліна Костенко вдається до багаторівневої метафоризації, тобто поліметафоричності, досягаючи цим глибини й багатовимірності створених поетичних образів, їх естетичної насиченості, пропагуючи при цьому невичерпні можливості української мови.

Морфологічна своєрідність метафоричного світу Ліни Костенко - крок до пізнання індивідуального стилю поетеси. Перспективним у цьому плані бачимо вивчення порушеної проблеми з погляду синтаксичної організації метафорики, що дасть можливість глибшого проникнення в творчу лабораторію майстра слова й об'єктивної оцінки його внеску в розвиток української мови.

Висновки

Поезія Ліни Костенко торкає серця читачів, по-справжньому хвилює і змушує задумуватися про сенс власного життя. Видатна поетеса України Ліна Костенко подарувала читачеві щирість своєї душі, філософське осмислення життя, красу слова. Ліну Костенко справедливо називають однією з предтеч поетів-шістдесятників, її самобутній талант шукає нові теми і проблеми, нові барви, тони й напівтони для своєї творчої палітри. У творах Ліни Костенко відчувається сила, глибоке дихання життя, мудрість віків.

Концептуальний підхід до вивчення мовних явищ дозволяє проникнути у саму суть мови, окреслити коло її потенцій та з'ясувати особливості ідіостилю митця. Відтак дослідження у цьому напрямку є перспективними у сучасному вітчизняному та світовому мовознавстві.

Стильові особливості лірики Ліни Костенко, які яскраво передають цілісність та безкомпромісність особистості поета, що проектується на цілісність поетичного доробку. Це поєднує тексти поетеси не лише категорією стилю чи жанру (хоча і єдність індивідуального стилю, і єдність жанрової структури у ліриці Ліни Костенко наявні), а й категорією авторської особистості, фактом приналежності її самобутній та яскравій творчій системі.

Список використаної літератури

1. Галів У.Б. «Семантико-стилістична структура запитальних речень у поетичному мовленні ліни костенко»

2. Горох Г.В. «Стилістичні особливості поетичних творів Ліни Костенко»

3. Дишлюк І.М. «Концептуальність поетичного мовлення Ліни Костенко»

4. Дюжева К.В. «Стильові особливості лірики Ліни Костенко»

5. Сюта Г.М. «Художній стиль (мова поезії)»

6. Маленицька О., Брюхова О. «Граматична специфіка метафор у поетичній збірці Ліни Костенко «Сад нетанучих скульптур»»

Размещено на Allbest.ru