Життя і творчість Натаніеля Готорна

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний

університет імені Григорія Сковороди»

Самостійна робота з історії зарубіжної літератури на тему:

«Життя і творчість Натаніеля Готорна»

Підготувала

Федорова Олександра

Група У-21

Викладач

Потапенко Г.І.

Переяслав-Хмельницький-2017 р.

Зміст

Біографія

Творчість

Червона літера

Список використаних джерел

Біографія

Народився Натаніель в сім'ї морського капітана. Його предки були ревними пуританами, які свого часу відіграли помітну роль в історії Нової Англії. В юнацькі роки Готорн зацікавився історією своєї родини. Один із його предків, суддя Джон Готорн, брав участь у гучних процесах проти сейлемських відьом (1692) і був проклятий разом із усіма його нащадками однією із засуджених. Цю історію письменник пізніше використав у одному зі своїх романів.

Рання смерть батька прирекла родину на бідне, самітницьке існування. Мати письменника, що залишилася з трьома дітьми, після смерті чоловіка переїхала у батьківський дім і протягом наступних сорока років рідко виходила з кімнати. У 1825 р. Натаніель Готорн закінчив Боудонський коледж і повернувся до Сейлема, де усамітнено жив протягом одинадцяти років, створюючи свої перші новели. Внаслідок обмежених матеріальних статків письменник був змушений працювати митним наглядачем. У будинку Г.У. Лонгфелло, який захоплювався творчістю Готорна, познайомився з майбутнім президентом Гарвардського університету К. Фелтоном і поетом та критиком Д.Р. Лоуеллом, а завдяки знайомству з сестрами Пібоді -- Софією та Елізабет -- у 1837 р. познайомився з Р.У. Емерсоном, Г. Торо та Маргарет Фуллер.

У 1842 р., після одруження з Софією Пібоді, Готорн на три роки переїжджає до Конкорду, де після народження першої дитини влаштовується інспектором на сейлемській митниці.

Протягом наступних двох з половиною років у творчості Готорна відчувався розквіт. Він отримав визнання в Європі як видатний американський письменник та автор психологічного роману "Багряна літера". Літературний успіх, який здобув письменник, дав йому фінансову незалежність, і провівши півтора роки у Ленноксі (1850--1851), він купив будинок Б. Олкотта у Конкорді. Навесні 1852 р. йому запропонували місце консула в Ліверпулі, й 1853 року письменник вперше виїжджає за кордон. У 1861 р. Н. Готорн із родиною повернувся до Америки і потрапив у самий розпал Громадянської війни між штатами.

Останні роки життя письменника були переповнені фізичними стражданнями. Він їх провів усамітнено. Помер 19 травня 1864 року у м.Плімут, США.

Творчість

Творча спадщина Натаніеля Готорна велика і різноманітна, містить різні прозові жанри: роман, класична новела, новела-казка, есе, скетч, нарис. Більше ста оповідань письменника -- мала частина того, що було намічено. Крім п'яти надрукованих романів були готові сюжети ще п'яти. Нереалізовані задумки -- результат надзвичайної вимогливості до себе. Автор нещадно спалював те, що його не влаштовувало (наприклад, перша збірка його оповідань «Сім легенд моєї батьківщини» та деякі більш пізні твори).

Класик американської літератури, він мав настільки своєрідні світобачення та стиль письма, що критики пишуть про його манеру, використовуючи термін «готорніанство».

За тематикою його новели можна поділити на декілька груп:

· оповідання про пуританське минуле Нової Англії ("Ендікотт і червоний хрест", "Мій родич майор Монілью", "Головна вулиця");

· вигадані історичні та міфологічні оповідання ("Золото царя Мідаса", "Мінотавр");

· алегоричні есе, оповідання, притчі на теми моралі ("Кам'яна людина", "Чорна вуаль священика");

· оповідання про моральне осмислення зв'язку минулого і теперішнього, що знайшло своє втілення в етичних категоріях добра і зла, злочину і покаяння ("Егоїзм, або змія на грудях").

Написання прізвища «Hathorne» на «Hawthorne» -- «глід», національна квітка Америки -- змінив уже Натаніель Готорн, обираючи собі літературний псевдонім. Він був одним із перших і загальновизнаних майстрів американської літератури, що зробив великий внесок у становлення жанру розповіді (новели) і збагатив літературу романтизму введенням елементів алегорії та символізму. Поряд з В. Ірвінгом та Е. А. По вважався родоначальником жанру американської новели. Літературну репутацію Готорн здобув, пишучи оповідання, які залюбки друкували в газетах та журналах. Малі прозові жанри були створені Готорном переважно на початковому етапі письменницької кар'єри. Оповідання зачіпають тему провини за старі гріхи, у тому числі за гріхи предків, боротьби пуританської ідеології та людських пристрастей. Пізніше написане було зібрано у книзі «Двічі розказані оповідання» (Twice-Told Tales), про які із захопленням відгукнулися Г. У. Лонгфелло та Е. А. По.

Визнання в Європі, як видатного американського письменника і автора глибокого психологічного роману, отримав після виходу в Америці «Багряної літери» (The Scarlet Letter). Роман став бестселлером, хоча і не приніс великих прибутків письменнику. Наступного року Готорн випустив другий роман «Будинок із сімома фронтонами» (The House of the Seven Gables), в якому перед читачем постає історія занепаду та виродження сейлемського сімейства. Історію свого розчарування у фур'єризмі він виклав у романі «Блайтдейль» (The Blithedale Romance), який читачі зустріли з меншим ентузіазмом. Також у цей період були видані: збірка оповідань «Снігуронька та інші двічі розказані історії», дві збірки для дітей, що стали класикою -- «Книга чудес» та «Тенглвудські історії».

У творчості Готорна відбилася романтична критика сучасної йому цивілізації та пошуки позитивного етичного ідеалу і повноцінної людської особи. Досконалість художньої форми романів письменника та глибина їх етичної проблематики отримали численних шанувальників серед молодих літераторів. Письменник гостро відчував трагізм навколишнього життя, але вирішення всіх проблем він пов'язував зі зміцненням морально-етичної сфери. Додаткову глибину розповідям і романам Готорна додають елементи символізму: окремі предмети у його трактуванні набувають значення, непорівнянного зі своєю повсякденною функцією, і розкривають оповідання в новому світлі.

Письменника вважають молодшим сучасником Ірвінга. Зацікавленість Готорна у кожній із його новел зосереджена на людині; природа, історія та буденні реалії залишаються поза увагою. Письменник був серед романтиків найбільшим майстром у розкритті психології героїв. Новелістика Готорна позначена похмурим колоритом. Специфіка творів полягає у зображенні персонажів або у атмосфері минулого або у якомусь невизначеному часі.

Червона літера

Задум «Червоної літери» викристалізовувався у письменника поступово, але неухильно. Про це свідчать і його оповідання, і щоденникові записи. Ось, наприклад, такі: «Символізувати моральну або духовну недугу тілесною; так, коли людина скоїть якийсь гріх, це може призвести до появи виразки на її тілі; розробити». Або: «Історія про наслідки помсти, котра перетворює на диявола того, хто її здійснює». В оповіданні «Чорна вуаль священника» (1836), що викликало своєю алегоричністю багато спроб інтерпретації, вже є передчуття проблематики «Червоної літери», символіки та емблематики цього роману.

Сама червона літера, оздоблена золотою вишивкою, яку носить на сукні якась молода гарна жінка, з'являється на сторінках оповідання «Ендікотт і червоний хрест» в тій його партії, де йдеться про рідкісно жорстоку вигадливість богобоязливих пуритан щодо покарання тих, хто, на їхню думку, порушив господні заповіді (до речі, це один із найяскравіших у Готорна проявів його безкомпромісного засудження антигуманності новоанглійського пуританства). В цьому оповіданні, як і в деяких інших, близьких до нього тематично, недвозначно виявилося прагнення автора до суворої об'єктивності оповіді. Вона принципово важлива в романі «Червона літера». Ця об'єктивність творить у поєднанні з авторською суб'єктивністю, невід'ємною від романтизму, суперечливу художню, стилістичну єдність. Об'єктивність особливо відчувається у зображенні історичного тла, є вона і в обумовленому часом конфлікті, неможливому саме в такому варіанті в іншу, пізнішу добу, і у певних рисах психології героїв, також часово обумовлених. Це з'єднання суперечливих тенденцій у прозі Готорна не було лише його відкриттям. Воно взагалі характерне для американського романтизму. Але у Готорна ця синтетичність виявилася надто помітно.

У «Червоній літері» відбувається зіткнення трьох вдач, трьох моральних позицій, трьох уявлень про призначення людини, її права, обов'язки, щастя, кохання, честь, сумління, гріх, покуту, помсту тощо. Хоча дія роману відбувається протягом кількох років, справжнього розгортання сюжету в часі практично нема. Кожний персонаж визначений як особистість вже на початку твору і мало змінюється у своєму ставленні до основного конфлікту. Стають лише виразнішими риси, закладені в ньому первісно. Головні події з життя кожного з трьох, які обумовили їх подальшу долю, відбулися до початку роману. Читач дізнається про них через спогади. Передісторія подана коротко, пунктирно, лише самі факти без заглиблення в подробиці.

Роман має дві кульмінації. Це перша сцена на майдані біля ганебного стовпа і остання, яка завершує життя двох героїв і визначає подальше існування героїні. У сповненій високого драматизму першій сцені ми бачимо молоду жінку з немовлям на руках, яку виводять з міської в'язниці і ставлять на ганьбу і наругу до ганебного стовпа. На її грудях палає червона літера «А», примхливо прикрашена золотим гаптуванням. Цю літеру, з якої починається англійське слово «adulteri» - «перелюбство», - знак свого невибачального гріха  - головна героїня  роману Естер Прінн виготовила сама. І в цьому, як і у виразі її обличчя, у відмові назвати судді ім'я коханця, батька її дитини, - в усій поведінці молодої жінки виявляється гордість та сила духу, смілива вдача й уперта воля. Вона визнає свою провину і ладна все життя спокутувати її. В натовпі пуритан на майдані Естер засуджують усі, хоча автор тонко передає через репліки присутніх градації цього осуду. Провина гарної англійки в тому, що, одружена зовсім юною з видатним ученим похилого віку, вона шанувала чоловіка, та ніколи не кохала його (про це читач дізнається з думок Естер біля ганебного стовпа), а коли вже після їхнього переїзду з Англії до Америки чоловік поїхав кудись у своїх справах і не повернувся, вона через два роки марного чекання покохала іншого і народила від нього дитину.

Подія, котра відбувається на майдані біля в'язниці, не має в собі нічого незвичного, якщо взяти до уваги час - кінець XVII ст. й місце дії - пуританський Бостон. Загострює ситуацію те, що промовити до сумління грішниці, закликати її виказати ім'я коханця має сам цей спокусник - священник Дімсдейл, а серед присутніх саме в час покарання з'являється ніким невпізнаний чоловік засудженої, який перебував у полоні в індіанців. Збіг обставин малоймовірний, але для романтизму досить типовий.

натаніель готорн літера червоний

Список використаних джерел

1. http://www.oblosvita.kiev.ua/4758/zadum-chervonoi-literi-gotorna/

2. http://pidruchniki.com/19080804/literatura/mif_hudozhnya_tvorchist_ngotorna_problemi_duhovnosti_morali_romani_chervona_litera

3. https://uk.wikipedia.org/wiki/Натаніель_Готорн

Размещено на Allbest.ru