Художня інтерпретація теми кохання у творчому доробку А. Дімарова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Художня інтерпретація теми кохання у творчому доробку А. Дімарова

Плужник О.М.,

аспірант кафедри теорії літератури та компаративістики

Анотація

У науковій статті “Художня інтерпретація теми кохання у творчому доробку А. Дімарова” Плужник О. М. розглядає шляхи зображення концепту кохання у прозових творах письменника. Автор схарактеризувала творчу манеру А. Дімарова, особливості зображення людських відносин, внутрішніх почуттів героїв. У дослідженні доведено, що художній доробок А. Дімарова є вагомою частиною української національної культури ХХ ст. завдяки актуальній проблематиці, заглибленню у соціальні, морально-етичні, психологічні сфери життя народу.

Ключові слова: концепт кохання, психологізм, характер.

Аннотация

В научной статье “Художественная интерпретация темы любви в творчестве А. Димарова” Плужник О. М. рассматривает пути изображения концепта любви в прозе писателя. Автор охарактеризовала творческую манеру А. Димарова, особенности изображения человеческих отношений, внутренних чувств героїв. В исследовании доказано, что художественный задел А. Димарова является весомой частью украинской национальной культуры ХХ века благодаря актуальной проблематике, углублению в социальные, морально-этические, психологические сферы жизни народа.

Ключевые слова: концепт любви, психологизм, характер.

Summary

In the scientific article “Artistic interpretation of the theme of love in the artistic heritage A. Dimarova” Pluzhnik O. M. considers how the image of the concept of love in prose works of the writer. Author cited creative manner A. Dimarov, features images of human relations, internal feelings of the characters. The study proved that the artistic achievements A. Dimarov is a significant part of Ukrainian culture of the twentieth century. due to actual problems, immersion in the social, ethical and psychological aspects of life of the people.

Keywords: concept of love, psychology, character.

Тема кохання - одна з тих тем, котрі не втрачають своєї популярності в культурі будь-якого народу. Письменники, музиканти, художники дуже часто беруть проблему людських почуттів за основу своїх творів, наголошуючи на їх дивовижній силі, властивість змінювати як окрему особистість, так і на цілий світ на краще.

Тож на сьогоднішній день вчені розглядають кохання як складний та багатовимірний феномен психічного, емоційного життя людини, що має високий аксіологічний статус у багатьох гуманітарних та негуманітарних дисциплінах, беручи до уваги мистецтвознавство, літературу, філософію, релігієзнавство, етику, естетику, психологію, антропологію, соціологію, політологію та інших.

Змінюються часи і влада, людський світогляд і саме життя. Але все ж незмінними лишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. І разом з тим нерозгаданою є таємниця душі, в якій палає величне і нездоланне почуття любові.

Актуальність обраної теми зумовлена тим, що проблема кохання в українській художній літературі залишається недостатньо дослідженою. У зв'язку зі стрімким розвитком суспільства у ХХ столітті, невизначеними залишились багато аспектів феномену кохання. Адже разом із суспільно-історичними змінами життя народу, змінюється і його менталітет, моральні цінності окремої особистості зокрема, а отже і ставлення до висвітлення вічних тем, почуттів та людських взаємовідносин. Події минулого століття, безсумнівно, принесли в художній простір різноманітні модифікації кохання, аналіз яких відкриває перспективи дослідження різнобарвної емоційно-чуттєвої сфери переломної доби, доби, що, за словами В. Агеєвої, “відкинула звичні, трафаретні, вироблені й апробовані, а тому прості й зручні для індивіда, норми взаємин і поведінкові стереотипи” [1, с. 207].

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що тут вперше концепт кохання розглядається на прикладі творчості видатного українського письменника А. А. Дімарова. Не зважаючи на ряд розвідок, присвячених постаті письменника, проблема кохання на сторінках його творів детально розглянутою не була.

Мета даної статті полягає у розкритті особливостей висвітлення теми кохання в українській літературі ХХ століття на прикладі творчого доробку А. Дімарова.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

1) дослідити феномен кохання в українській літературі ХХ століття;

2) розглянути особливості творчої манери А. Дімарова;

3) схарактеризувати шляхи зображення людських відносин, внутрішні почуття у прозових творах письменника;

4) з'ясувати роль концепту кохання у творчості прозаїка.

Над проблемою працювали: В. П. Агеєва, Т. Белімова, О. Боярчук, Б. Д. Гринченко, Ю. Загоруйко, Н. Мариненко, M. I. Матвійчук, А. Михайлова, В. И. Руденко, В. Соловьев, Ю. Шерех та інші.

У словнику Б. Грінченка кохання - це: “1) любов, любовна пристрасть; 2) улюблений предмет, коханий або кохана; 3) виховання, плекання, вирощування (дітей, тварин, рослин)^” [2, с. 294]

Вибірковий аналіз художніх творів української літератури ХХ століття показує, що феномен кохання, на перший погляд, розглядається цілком традиційно - кохання поділяться на справжнє (йдеться на увазі духовне єднання) і несправжнє (імітоване почуття чи суто фізичний потяг). Справжнє кохання, звичайно, показується з позитивного боку, як “світле”, “високе” почуття, що здатне не просто змінити людину, а й врівноважити несправедливість і жорстокість світу. Несправжнє, в свою чергу, має негативний, засуджуючий характер. Таке кохання виявляється в декількох аспектах: імітація кохання чи його сублімація; фізичний потяг, що не передбачає емоційного та духовного єднання і сприймається самим героєм не більш ніж задоволення статевого інстинкту; насильство, ґвалт - переважно з метою приниження та підкорення.

Беручи до уваги суспільно-історичні обставини ХХ століття, слід зазначити, що у літературі справжнє кохання виступає у ролі порятунку людини від морального занепаду, адже саме це почуття робить людину духовно багатшою, добрішою, мудрішою, благороднішою.

Тема кохання посідає особливе місце у скарбниці українського письменства, зокрема у творчому доробку Анатолія Андрійовича Дімарова, лауреата Державної премії імені Т. Г. Шевченка, блискучого майстра слова, тонкого стиліста, людини з величезним почуттям гумору. Письменник порушує актуальні питання суспільства свого часу, виводить перед читачем історичну панораму минулого століття, зосереджуючи увагу на морально-етичних цінностях, заглиблюючись у характери своїх героїв, психологію поведінки, душевні переживання.

На сьогодні творчий доробок письменника складає десятки томів. Анатолій Дімаров є автором нарису “Дві Марії”, збірки оповідань та новел “На волинській землі”, “Волинські легенди”, “Через місточок”, повісті “Син капітана”, збірки повістей та оповідань “Жінка з дитиною”, “В тіні Сталіна”, “Зблиски”, “Сільські історії”, “Містечкові історії”, “Боги на продаж. Міські історії”, романів “Його сім'я”, “Ідол”, “І будуть люди”, “Біль і гнів”, книги “Прожити й розповісти”, “Божа кара”, казок для дітей “Про хлопчика, який не хотів їсти”, “Для чого людині серце”, “Блакитна дитина”; етюдів “Перепишіть мене в українця”, „Галя дивиться “Багатих”…”, “А дід Марко лаштує сандалети”, “Мерзляк”, “Хвиномен” та інших.

Письменника найбільше цікавить життя з усіма можливими складностями і суперечностями. А. Дімаров постійно акцентує небезпеку, яка тяжіє над суспільством у вигляді аморальності, фальші, лицемірства.

Виводячи на перший план українця, який змушений виживати в умовах суворої радянської системи, А. Дімаров звертається до етнопсихологічного висвітлення головних проблем національного світогляду, естетики, психології, філософії. Формуючи характери літературних персонажів у відповідності до задекларованих естетичних принципів, А. Дімаров завжди пов'язує національну, суспільно-громадську ідентичність героїв в єдиний проблемний вузол, що дає йому змогу розгорнути вичерпну рефлексію над долею української людини в складну епоху соціальних перетворень. Персонажі письменника різняться переживанням окремих аспектів своєї ідентичності й рівнем її усвідомлення. Найчисельніша селянська верства народу постає як не пробуджена, але в основному міцна й здорова основа українства. Герої А. Дімарова постають на сторінках його творів у зв'язку з їх етнопсихологічною, соціальною та національною належністю.

А. Дімаров порушує ряд філософічних питань: людина і час, людина і суспільство, людина і земля, народ і особистість. Письменник виводить перед читачами такі якості українського характеру, як повага до традицій, патріотичний дух, громадянський обов'язок перед державою, а також звертає увагу на атмосферу сердечності, взаємоповаги, злагоди, душевної єдності і тепла, які панують в українській родині та у взаєминах між людьми. Саме в цих якостях і ознаках українського національного характеру вбачаються джерела самобутності художньої творчості письменника, основа її національної концептуальності.

Основою ідейно-естетичної, художньо-психологічної концепції творів письменника є особистість, її багатогранні, внутрішні почуття й переживання, якими мотивуються поведінка, вчинки і дії героїв. Тому тема кохання посідає у творчому доробку А. Дімарова одне з передових місць.

Концепція нещасливого кохання яскраво показана на сторінках роману “І будуть люди”. Одна з героїнь твору - Тетяна Світлична, донька священника. Закінчивши Єпархіальне училище, дівчина приїхала до батьків у село і закохалася у молодого сина лікаря Олега. “Думала про нього і вдень і вночі, ревниво ховала від рідних його похапливі листівки і майже щодня писала йому у Полтаву, в медичне училище, довжелезні листи. В них було все: і дрібні щоденні новини, що приходили в попівську родину, й розповіді про цікаві книжки та ковзання на Хоролі, про сильнющі морози й високі замети ? в них була Таня. Вся її душа, ще наївна й щира, з широко розплющеними очима, що сподіваються від життя самих тільки радісних подій, самих тільки сонячних днів” [4, с. 36]. Та не судилося молодим щастя. Почувши про симпатію дівчини до Олега, її батько, який вважав хлопця безбожником, не міг допустити цих стосунків.

Натомість Таню віддають заміж за багатого вдівця Оксена Івасюту. Це прохання було передсмертним словом її батька, тож вона не сміла ослухатись. Стуливши вуста, дівчина поїхала на хутір її чоловіка. Життя стало для героїні нестерпним. Вона покірно виконувала роботу по дому, намагалась не скаржатись на життя, та в очах так і не спалахнув вогник щастя. А коли Василь Ганджа запитав у брата Тані: “А чому б це їй не бути щасливою? Напоєна, нагодована, вдіта..” [4, с. 237], Федір роздратовано заперечив: “Хіба тільки в цьому щастя? Ти знаєш кому вона своє серце віддала?.. За мішок борошна купив її Оксен та й привіз, як теличку з ярмарку!.. А ти - нагодована, взута!..” [4, с. 237]. І в цих словах весь трагізм долі героїні.

Поряд з Тетяною, на хуторі Івасюти, живе сестра Оксена по батькові Олеся. Дівчина має добру вдачу, постійно підтримує невістку та допомогає їй. Олеся намагалась не думати про одруження, так як не хотіла покидати домівку брата. Та, закохавшись у Тетяниного брата, дівчина зважується на рішучий крок - втекти з Федьком. Таня, хоч і знала про наміри закоханих, та не стала видавати їх плану, мимоволі жаліючи, що сама не змогла вчинити так: “Серед дня, виждавши, коли, крім невістки, нікого не було в хаті, зайшла Олеся. Була трохи бліда, але такою радісною блакиттю сяяли її очі, що в Тані мимоволі стиснулося серце і їй чомусь аж неприємно стало дивитись на зовицю. “Я б теж могла бути отакою щасливою, ? з гіркою заздрістю подумала вона. ? Це її брат вирвав мене від Олега!.. А мій ? робить її щасливою…” [4, с. 279].

А. Дімаров, показавши долю молодої дівчини, підкреслив несправедливість взаємовідносин у суспільстві того часу. Письменник не засуджує ні батька дівчини, ні дівера, який познайомив Таню з Оксеном, адже рідні бажали їй лише щастя, побоюючись, що на дівчину обваляться злидні, зважаючи на ситуацію у країні. Натомість, подальші події розсудили долю героїні по-іншому. І коли у Оксена забрали майно, Тетяна, на той час вже молода матір, зіткнулась з тими обставинами, яких так прагнули уникнути її родичі.

На прикладі життя Тетяна, А. Дімаров показав не лише пагубний характер нещасливого кохання, а й суспільно-політичну ситуацію початку ХХ ст. та її наслідки стосовно українського народу.

У повісті “Українська вендета” автор показав неймовірну силу кохання, заради якого людина здатна на будь-які вчинки, не зважаючи на принципи, закони і думки сторонніх. Автор змальовує події, що сталися в селі Рогожівка у довоєнні роки і на початку Великої Вітчизняної війни. Головна героїня повісті - дівчина надзвичайної краси Уляна, у яку до нестями закоханий Ілько. Та незважаючи на всі старання хлопця, щирі почуття, героїня залишається байдужою до нього. Натомість Ульяна всім серцем закохується у Миколу, який у порівнянні із запальнім Ільком, тихий та спокійний парубок. Через деякий час закохані одружуються, живуть, сповнені щастя та любові. Але невдовзі чоловік помирає, залишаючи молоду дружину з маленьким сином, якого, так само як і батька, звали Миколою. Однак у серці жінки оселилася туга за коханим, всю свою безмежну любов вона віддавала дитині. Микола росте дуже красивим хлопцем, закохується у найвродливішу дівчину в селі, яка також його палко кохає. Та коли Миколі виповнилось 17 років, розпочинається війна, і жорстокі поліцаї вбивають юнака. Уляна не просто переживає страшне горе, адже доля забрала в неї не лише коханого, а і єдиного сина, на якого були покладені надії та вся неосяжна любов жінки, вона вирішує помститися за сина.

Цікавим є те, що впродовж всього цього часу Ілько залишався вірним Уляні, підтримував її як міг. Незважаючи на холод у серці коханої, він не міг покинути її, коли та спалила свою хату та оселилася на болоті, у зовсім безлюдному місці. Ілько настільки кохав Уляну, що навіть не пожалів своєї домівки заради спасіння коханої жінки, і щоб сповістити її про небезпеку, він підпалив власну хату. Автор показав надзвичайно сильне, хоч і одностороннє кохання, змалював душевні переживання героя, повну відданість коханій.

Хоча Уляна і змогла вистежити поліцаїв, неймовірним зусиллям поодинці притягти їх на кладовище, де біля могили свого сина вчинила над кожним справедливу розправу, вона так і не змогла жити далі. Німці влаштували на жінку облаву. Уляна вже не шукала порятунку, життя втратило для неї сенс. Вона стріляла до останнього патрона, поки сама не загинула.

Як бачимо, у повісті відтворено важкі роки для всього українського народу. Соціально-політичні події змальовані на фоні переживань закоханих героїв, які здатні на смерть заради рідних. Саме кохання виступає тією рушійною силою, здатною змусити серце витримати всі перешкоди, помститись за скривджених, повністю змінити своє життя.

Повість “Вершини” присвячена видатному альпіністу Анатолію Скригітілю, геологу незвичайної долі, який за екстремальних життєвих умов проявив неабияку мужність і самовладання. Автор виводить на перший план характер головного персонажа, особливу увагу зосереджуючи на таких морально-гуманістичних цінностях, як справедливість, вірність, відданість, доброта, сердечність, повага до людської гідності. Твір насичений почуттям гумору, навіть у найважчих ситуаціях, письменник знаходить комічні сторони, додаючи повісті особливого колориту. А. Дімаров поступово розгортає реальну історію з життя альпініста, який вирішив здолати вулкан - Ключевську, царицю Камчатки. Саме під час цієї мандрівки, трагічно загинув друг Анатолія, а сам головний герой лишився ступнів ніг. Ставши калікою, герой боїться бути тягарем для близьких, намагається не розкривати свій пригнічений душевний стан. Та витримавши таке випробування, він не дозволяє собі поставити крапку на експедиціях. Довгі роки тренувань, неймовірна витримка, терпіння - і ось Анатолій знову у горах, добуває коштовне каміння. Випадок на Ключевській залишив свій слід на душі молодого альпініста.

Довідавшись про те, що сталося з Анатолієм до нього у госпіталь приїздить його однокурсниця Елла, яка кохає героя, не зважаючи на його важку вдачу, грубість у словах, стриманість почуттів, внутрішню замкнутість, холодність та надмірну впертість у власній правоті, не дивлячись на ту палку любов до каміння та експедицій, які завжди були для нього на першому місці. Навіть одружувався Анатолій з Еллою у вімбрах, у штурмівцях, у потертих на скелях штанях, адже герой у зв'язку із ще однією експедицією запізнювався на власне весілля. Автор розповідає, що через деякий час у подружжя з'являється дитина, все складується досить непогано. Та Анатолій так і не зміг покинути улюблене заняття, і навіть без ступнів все ж уперто займається альпінізмом, шукає дорогоцінне каміння, прокладає нові шляхи у горах. І жодного разу герой не почув від дружини хоча б один докір.

Письменник не подає прямих висновків з приводу особистого життя Анатолія, але дає змогу читачеві самому зрозуміти силу любові Елли, а також те, наскільки важливо мати підтримку і розуміння коханої людини у найважчих життєвих ситуаціях.

У повісті “Квартира” показано одразу дві проблеми: проблема урбанізації та розпаду молодої сім'ї. Автор змалював життя двох молодят, які нещодавно придбали житло у місті. На початку твір наповнений позитивним характером. Молоді дуже щасливі, вони кохають одне одного понад усе і радіють переїзду. Але разом із зміною місця проживання, у вчинках героїв з'являється певна меркантильність. М. Слабошпицький зазначає, що “у “Квартирі” Дімаров навіть не дає імен своїм персонажам - Він і Вона - дві соціологічні формули. Імена тут просто не мають значення” [5; с. 12]. Головні герої повісті стають заручниками власного житла. Сумісне життя молодят починається з жорстокої економії та напівголодного існування. Дружина намагається поговорити з чоловіком, та він не хоче її розуміти. Щоб народити доньку вона змушена повернутись в село до батьків. Такі зміни ніскільки не засмучують героя, він навіть вважає, що це на краще, адже всі його думки зайняті квартирою, яку треба привести до ладу.

Перед читачами відкривається процес повної деградації особистості. Пославши паркет, головний герой змінює шпалери, а, побачивши у знайомого чорну ванну та унітаз, прагне за будь-яку ціну поставити їх у себе. Сім'я перестає існувати, вони просто живуть у спільній трикімнатній квартирі.

Головний герой настільки захоплений новим житлом, що проблеми дружини вже не цікавлять його, більш того, він ревниво відгороджує від неї квартиру. У серці чоловіка знакають ті почуття, які так гріли молоду сім'ю.

Звістка про народження дитини не порадувала героя, він став байдужим до цієї події. Натомість повідомлення дружини про розлучення та поділ квартири настільки зхвилювали господаря, що він починає думати про вбивство молодої матері та немовля. Йому здається, що “вся квартира, до предмета останнього, весь час нашіптувала: “Ти її вб'єш. Мусиш убити!” “Ти її вб'єш!” - шипів газ накухні. “Ти її вб'єш!” - клекотіла з-під кранів вода. “Мусиш убити!” - вимагав унітаз. І він не міг не прислуховуватися до того шепоту: вбирав його в себе, ним тільки жив” [3; с. 38]. Повість має трагічний фінал: молода дружина з донькою помирають в автокатастрофі. Та головний герой радіє з того, що держава сплатить йому компенсацію за загиблих, і він одразу вірішує, що “придбає чеський гарнітур. Як тільки одержить страховку, так і придбає” [3; с. 45]. Господар все не відчуває до померлої дружини ні співчуття, ні жалю, ні палких почуттів, які переповнювали його на початку.

А. Дімаров зосереджує увагу читачів на тому, що місто диктує герою форму поведінки, впливає на ментальність, психологію кожної окремої особистості. На прикладі подій, змальованих у повісті “Квартира”, автор показує, як суспільні відносини впливають на індивіда, руйнують не лише окремі характери, а цілі сім'ї. На перший план виступає категорія потреб, яка висвітлює сутність людини, її характер. У цьому випадку потреби головного героя руйнують його особистість, моральність, призводять до тотальної самотності.

Як бачимо, питання взаємовідносин людей займає одне з передових місць у творчості письменника. А. Дімаров висвітлює тему кохання не лише шляхом показу внутрішніх почуттів та переживань своїх героїв, а також наголошуючи на тих суспільно-історичних подіях, які впливають на долю як всього народу, так і на поведінку та вчинки окремої особистості.

Художній доробок А. Дімарова є вагомою частиною української національної культури ХХ ст. завдяки актуальній проблематиці, заглибленню у соціальні, морально-етичні, психологічні сфери життя народу.

Творча спадщина А. Дімарова потребує глибокого та системного дослідження та стане предметом наших подальших розвідок.

кохання прозовий дімаров

Література

1. Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму / В. Агеєва ? К.: Факт, 2003. ? 324 с.

2. Гринченко Б. Д. Словарь украинскаго языка. ? К., 1908. ? Т. ІІ. ? 387 с.

3. Дімаров А. Боги на продаж: Міські історії / А. Дімаров - К., 1988. ? 512 с.

4. Дімаров А. І будуть люди / А. Дімаров. ? К.: Фенікс, 2006. ? 760 с.

5. Слабошпицький М. Потенціал сором'язливої форми: “Історії” А. Дімарова / М. Слабошпицький // Жовтень - 1987. ? № 8. - С. 117 - 128.

Размещено на Allbest.ru