Єва як ідеальна аніма в "Книзі Адама" Маріанни Кіяновської

Размещено на http://www.allbest.ru/

Івано-Франківська філія

Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”

Єва як ідеальна аніма в “книзі адама” маріанни кіяновської

Стасюк Г.М.

На сучасному етапі розвитку філософсько-літературознавчої думки, коли постмодерна культура вже починає сприйматися ретроспективно, проблема вибору інтерпретативних практик стає проблемою означення нового типу свідомості. Світоглядний хаос, який виник через делегітимізацію традиції й усталених норм, закономірно викликав настійну потребу в ойкуменічному центрі. Раніше ним була унікальна екзистенція особистості. Зараз “точкою опертя”, необхідною людині, яка “опинилася беззахисною перед множинністю ймовірностей та плинністю множинностей” [6, 49], знову може бути назване індивідуальне буття - виняткове, проте не одинне, представлене в усій різноманітності свого внутрішнього досвіду та взаємовідносин із іншими “Я”.

Відновлення інтересу до антропологічної картини світу поступово зумовлює актуалізацію методологій, які дозволяють максимально розкривати людинонаповненість художнього твору. Таку функцію в попередньому культурному періоді частково виконувала феміністична критика. Її онтологічні категорії (“автентичний”, “чужий”, “Я”, “Інший”), перейняті в мислителів-екзистенціалістів, категорично опозиціонують одна одній. Проте, за умови переакцентування із протиставлення на двосторонній зв'язок, вони починають унісувати з нуклеарними номенами постпостмодерної свідомості в аспекті “жінка / світ”, “жінка / чоловік”, “жінка / власне “Я”.

У новій системі координат, яка передбачає тлумачення літературного явища через специфіку людської природи автора, на роль домінантних претендують психологоспрямовані підходи, зокрема психопоетика. Ця складна інтерпретативна стратегія зосереджена на вивченні “психоструктури особистості письменника у діалектичному взаємозв'язку з особливостями художності його творів” [4, 88] і навпаки. Як власне літературознавчий напрям психопоетика не виникла щойно на початку XXI ст. Схожий дослідницький інструментарій шістдесят років тому застосував Юрій Мулик-Луцик, визначаючи “вроджені первні духовости” Ольги Кобилянської [5]. Зараз психопоетичну модель аналізу розвиває Сергій Михида [4].

Методологічну легітимність поєднання феміністичної критики й психопоетики в антропологічній призмі світобачення підтримує яскрава палітра сучасного жіночого письма, означена іменами Оксани Забужко, Теодозії Зарівної, Галини Пагутяк, Тані Малярчук, Софії Андрухович, Мар'яни Савки, Маріанни Кіяновської та ін. Перші з названих авторок завдяки своїм прозовим текстам достатньо відомі в українському культурному обширі. Дві останні - поетеси - в нас малознані. Причиною цьому, мабуть, завсідна складність сприйняття поезії, її своєрідна елітарність на тлі загальної літературної продукції. Поза тим поетичний текст здатний акумулювати найглибші смисли людського буття і становить особливу цінність у епоху глобальної технологізації суспільства.

Якщо “справжнім художнім відкриттям української жіночої прози 90_х рр. ХХ ст. став образ нової жінки нашого часу - активної й емансипованої, контрастний до традиційного патріархального типу “сентиментальної” […] героїні” [7, 49], то здобутком сучасної жіночої поезії, слід вважати тонкопсихологічне відтворення почуттів і переживань самодостатньої особистості. Зрозуміло, ключ до розуміння глибинних психічних процесів і станів жіночої душі лежить не в царині логосу. На нашу думку, декодувати цей прихований фемінний досвід співбуття з “Іншим” (як із ворогом, так і з паритетним супутником) можна тільки інтуїтивним шляхом.

Саме інтуїтивно-досвідний підхід створює плідні варіанти прочитання складних смислів художнього світу Маріанни Кіяновської. “Побач в мені утомлену мене - / І я тобі ніколи не заплачу. / Пробач мені, як я тобі пробачу, / Коли у світі все твоє мине” [1, 47]. Аналіз цього поетичного зізнання через застосування логічних прийомів (іншими словами - чоловічого типу пізнання невідомого) не з'ясує його значення. Однак розгадка стане можливою, коли читач підійде до наведеного художнього висловлювання з інтуїтивним шифром власного проживання любові, що властиво жіночому типові сенсопошуку. Тоді смислових спектрів виникне стільки, скільки реципієнтів відчують емоційний зв'язок із твором, відчитавши, наприклад, одкровення жінки, яка обіцяє бути сильною (“я тобі ніколи не заплачу”), якщо коханий зуміє підтримати її в переживаннях і в душевній слабкості (“побач в мені утомлену мене”), та прощення, дароване йому ще до того, як згасне кохання й вона перестане сприймати все навколо через його призму (“як я тобі пробачу, коли у світі все твоє мине”).

Такими смисловими кодами, екстрапольованими екзистенційним досвідом авторки, насичені всі поетичні тексти збірки “Книга Адама”. Шлях їхнього сприймання підказує аналіз психологічних основ творчого процесу Маріанни Кіяновської. За свідченням самої письменниці, її поезії народжуються шляхом самовербалізації внутрішніх наповнень підсвідомості: “у певний момент я зрозуміла: те, що я пишу свідомо, для мене не становить ніякої цінності, а те, що я пишу, не знаючи, звідки воно береться, є для мене цікавим, хоч і не завжди зрозумілим” [2]. Вона проводить чітку грань між “тими” (верлібри) й “цими” (римосполуки) віршами, стверджуючи, що саме останні репрезентують її органічну мову, бо пишуться “у трансі” [2]. Інтерпретація художньої творчості, яка є результатом вивільнення образів неусвідомлюваного горизонту психіки, передбачає інтуїтивний аспект - надто, коли автор заявляє: “як містик я довіряю не інтелекту, а розуму” [3]. Лаконічні одкровення Маріанни Кіяновської із постійним акцентом на неавторському характері створеного нею висвітлюють унікальну чутливість поетеси і здатність виходити з вузько окресленого кола свідомості в тонкі сфери ірраціонального. Це означає іманентну присутність у її поетичних текстах образів і мотивів не тільки з індивідуального, а й із “іншого” досвіду.

У сув'язі творів із “Книги Адама” Маріанна Кіяновська звернулася до вічних жіночих постатей Єви, Марії, Магдалини, Галатеї, Медеї, Єлени, Нефертіті, Либеді та інших, випроставши художній хронотоп за лінією Едем - Троя - Єгипет - Голгофа - український степ. Однак попри широку історичну й духовну перспективу семантосфера збірки визначена почуттями й переживаннями сучасної жінки-Єви, яка має в собі щось від кожного з перелічених образів. Надаючи право голосу Магдалині, Медеї чи Либеді, лірична героїня презентує власне різногранне “Я”, здатне підніматися до висот небесного ефіру й опускатися до темних глибин: “Я існую в тобі: нас сотворено, день пережито. / Подаруй мені сон, щоб не дихала в ніч крадькома. / Я не жінка, а жилка: тремчу, щоби глибше любити, / І з-під криги в мені проступає найглибша пітьма” [1, 45].

Зважаючи на праматеринський статус Єви, усі інші жіночі образи збірки - це її нові переродження. З кожним із них кохання пражінки повторюється, тому ліричний сюжет нагадує мозаїку з різних історій любові. Їхній почуттєвий діапазон колосальний - від самопосвяти й відданості (“Я занадто з тобою. Я крона твоїх ясенів. / І над нами не кара, а луг, перевернутий в небо”) до розпачу й зневіри (“Я майже Єва, я тобі чужа, / Бо я з ребра, але, мабуть, не з твого…”). Значущі топоси Едему, Гетсиманського саду, Голгофи, Дикого поля підтримують загальний настроєвий регістр збірки, пов'язуючи межові переживання ліричної героїні з глибинною “пам'яттю” цих місць-міфологем, із тим, що було пережито тисячі, сотні років тому: “Я хочу бути поруч, наче зірка, / Прийми мене в долоні - і не втрать, Щоб цілувати солодко і гірко / Мене на стежці в Гетсиманський сад” [1, 17]. художній твір літературний кіяновська

Оскільки поетичні твори, що складають “Книгу Адама”, - це інтимна лірика, і основний мотив збірки можна визначити як мандрівку двох дорогою любові, довжина якої - вічність, зрозумілим і очікуваним уже з назви є функціонування в художньо-смисловому полі цих поезій традиційних чоловічих образів. Адам, Ясон, Паріс, Одіссей з'являються у внутрішньому сюжеті “Книги Адама” як різні іпостасі одного складного “Я”, яке подається крізь призму сприйняття ліричної героїні: “Прочинено двері у сутінь. Знайди мені сон, / Занур мене в простір, окреслений справа і зліва. / У саду перейми: невдовзі народиться злива. / Я майже Медея, а ти мені майже Ясон” [1, 74]. Відгортаючи завісу в свою творчу майстерню, Маріанна Кіяновська якось сказала: “я кросвордист, і це також становить мій унікальний досвід: я вмію будувати сітку; навіть на суто асоціативному рівні кожен окремо взятий текст відкриває ключі в усіх інших текстах” [2]. Прикметно, що асоціаційна низка чоловічих образів у “Книзі Адама” іде за низхідною лінією і вґрунтована в мотив зради, тоді як задіяні в ліричному сюжеті жіночі образи відомі своєю жертовністю. Поза окресленою закономірністю тільки пара, з якої все почалося, - Адам і Єва, “перший і остання” [1, 23].

Власне, тут виникає цікава суперечність змістів збірки - експліцитного (вираженого назвою) та імпліцитного (представленого прихованими значеннями), адже в книзі з найменуванням, яке візитує належність чоловікові, домінувальним образом є зовсім не Адам, а Єва. Психологія особистості диспонує різними думками щодо природи дуального зв'язку між чоловіком і жінкою, одна з найбільш обґрунтованих - теорія аніми / анімуса, яка декларує існування в кожної людини вроджених уявлень про протилежну стать. Як вважав автор цієї психологічної концепції, “вся істота мужчини передбачає жінку - і тілесно, і духовно. Його система апріорі настроєна на неї, так само, як підготовлена до конкретного навколишнього середовища, де є вода, світло, повітря…” [8, 86]. Можливо, Маріанна Кіяновська в поетичному просторі “Книги Адама” створила образ ідеальної аніми - мрії про жінку, заснованої на успадкованому апріорному досвіді багатьох поколінь чоловіків. Якщо прийняти це припущення за точку опертя, то окреслене протистояння змістів збірки пояснюється просто: поетеса змоделювала художню ситуацію промовляння ліричної героїні від імені аніми. Таким чином, книга належить Адамові (уособленню чоловічого “Я”), однак відтворює його фемінні уявлення сама Єва (аніма = лірична героїня). Тому нуклеарні смисли поетичних текстів збірки скоординовані жіночим екзистенційним досвідом себе-бачення в дзеркалі очей чоловіка: “Нахились над водою - і зможеш побачити небо, / У тяжкій глибині ледь прикрите хисткою габою. / Я кохаю тебе, щоб приходити вічно до тебе. / Я належу тобі, щоб ніколи не бути з тобою” [1, 75].

Подолавши шлях між райським щастям і пекельним болем кохання, перша пара світу знову перероджується, осягаючи вічні істини буття. Лірична дія збірки завершується словом всепрощення, яке Жінка дарує Чоловікові перед початком їхньої наступної мандрівки нескінченною дорогою любові: “Почни мене спочатку, ніби книгу, / Позичену (і втрачену) на ніч. / Літанія польоту. Білість снігу. / І вічна я з безоднею облич. / І вічна я з проваллями між літер. / Гортаю душі, наче сторінки. / Люблю тебе. Перемагаю вітер / Понад тужливу заполоч ріки” [1, 92].

Отже, значеннєвий спектр поезій Маріанни Кіяновської, які ввійшли до збірки “Книга Адама”, експлікований жіночим екзистенційним досвідом і декодується через інтуїтивно-відчуттєву призму особистісних переживань реципієнта. Смисловий центр цієї сув'язі поетичних текстів становить образ Єви як смертної жінки і як втілення мрії-аніми.

Література

1. Кіяновська М. Книга Адама / Маріанна Кіяновська. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2004. - 96 с.

2. Кіяновська М. “Я волію бути як Еліот, а не як професор, котрий пише про Еліота” / Маріанна Кіяновська ; розмовляла Ольга Купріян // vsiknygy.net.ua/interview/497/

3. Кіяновська М. “Як містик я довіряю не інтелекту, а розуму” / Маріанна Кіяновська ; Богдана Матіяш // litakcent.com

4. Михида С. Психопоетика й антропологія : проблема кореляції / Сергій Михида // Studia methodologica. - Випуск 24. - Тернопіль : Редакційно-видавничий відділ ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. - С. 88-92.

5. Мулик-Луцик Ю. Духовий портрет Ольги Кобилянської : психологічна студія / Юрій Мулик-Луцик. - Вінніпеґ : [б. в.], 1952. - 100 с.

6. Тарнашинська Л. Літературознавча антропологія : новий методологічний проект у дзеркалі філософських аналогій / Людмила Тарнашинська // Слово і час. - 2009. - № 5. - С. 48-61.

7. Філоненко С. “Інша мова жінки” : художні особливості української жіночої прози 90_х рр. ХХ ст. / Софія Філоненко // Слово і час. - 2008. - № 2. - С. 49-55.

8. Юнг К. Анима и анимус / Карл Густав Юнг // Сознание и бессознательное / К.-Г. Юнг; пер. с нем. В. Бакусев. - М. : Академический проект, 2007. - С. 84-112.

Анотація

У доповіді проаналізовано фемінні смисли поетичних текстів Маріанни Кіяновської зі збірки “Книга Адама”. З'ясовано, що семантосфера художнього світу авторки експлікована інтуїтивними координатами жіночого екзистенційного досвіду, втіленням якого в “Книзі Адама” є образ Єви.

Ключові слова: психопоетика, фемінність, інтуїтивізм, поетичний текст, смисл, аніма.

В докладе анализируются феминные смыслы поэтических текстов Марианны Кияновской из сборника “Книга Адама”. Установлено, что семантосфера художественного мира авторки эксплицированна интуитивными координатами женского экзистенциального опыта, воплощением которого в “Книге Адама” является образ Евы.

Ключевые слова: психопоэтика, феминность, интуитивизм, поэтический текст, смысл, анима.

In the report the feminine meanings of Marianna Kiyanovska's poetic texts from the collection “Adam's Book” are analyzed. It is determined that the senses of author's artistic world on the intuitive coordinates of the feminine experience are founded. The personification of this experience in “Adam's Book” is the image of Eve.

Key words: femininity, intuitionism, poetic text, meaning, anima.

Размещено на Allbest.ru