Правдивість відображення особистого життя автора в автобіографічних і автофікційних творах (на прикладі романів Ю. Андруховича "Таємниця" і "Московіада")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правдивість відображення особистого життя автора в автобіографічних і автофікційних творах (на прикладі романів Ю. Андруховича “Таємниця? і “Московіада?)

Черкашина Т.Ю.,

кандидат філологічних наук, доцент

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Анотація. Черкашина Т.Ю. Правдивість відображення особистого життя автора в автобіографічних і автофікційних творах (на прикладі романів Ю. Андруховича “Таємниця? і “Московіада?)

Статтю присвячено розглядові правдивості відтворення тематичного блоку “особисте життя? в сучасних українських автобіографіях. На прикладі романів Ю. Андруховича “Таємниця? і “Московіада? простежено, що референційна автобіографіка відображає дійсну історію особистого життя автора, у той час як автофікційні твори моделюють бажані історії кохання.

Ключові слова: референційна автобіографія, автофікційний твір, історія особистого життя, правдивість, відвертість, інтимістика.

Аннотация. Черкашина Т.Ю. Правдивость изображения личной жизни автора в автобиографических и автофикционных произведениях (на примере романов Ю. Андруховича “Тайна? и “Московиада?)

Статья посвячена рассмотрению правдивости отображения тематического блока “личная жизнь? в современных украинских автобиографиях. На примере романов Ю. Андруховича “Тайна? и “Московиада? показано, что референционная автобиографика отображает действительную историю личной жизни автора, в то время как автофикционные произведения моделируют желаемые истории любви.

Ключевые слова: референционная автобиография, автофикционное произведение, история личной жизни, правдивость, откровенность, интимистика. автобіографічний роман андрухович

Summary. Cherkashyna T. Y. The fidelity to author's private life in autobiography and autofiction (on the example of the novels “The Secret? and “The Moskoviad? by Y. Andrukhovych)

The article is devoted to the study of the fidelity of the author's private life in the modern Ukrainian autobiographies. On the example of the novels “The Secret? and “The Moskoviad? by Y. Andrukhovych the author of the article indicates that the autoreferential autobiography represents the real history of the author's private life while the autofiction simulates desirable history of love.

Keywords: autoreferential autobiography, autofiction, history of private life, fidelity, confidence, intimate details.

Автобіографічна проза пройшла тривалий шлях розвитку, і кожна нова епоха привносила свої специфічні особливості. ХХ - початок ХХІ століття не стали винятком і, за твердженням російського науковця В. Безрогова, “породили багато дивних форм автобіографічного дискурса, які інколи точніше було би називати псевдо-, квазі- чи навіть антиавтобіографіями? [4, 147] (тут і надалі переклад наш. - Т. Ч.), оскільки “сучасне відношення до автобіографізму сформульовано таким чином: “Я можу написати все, що хочу, і назвати це автобіографією (або не автобіографією, а романом чи текстом), і це й буде автобіографією (а якщо і ні, то це не має значення)? [4, 147]. Як наслідок - ми маємо велику кількість автобіографічних і псевдоавтобіографічних творів, які привертають увагу пересічних читачів і фахових дослідників своєю незвичністю (бо життя кожної людини є по-своєму унікальним), а часом навіть парадоксальністю.

Серед великого масиву світових досліджень автобіографічного письма і, на жаль, досі ще невеликої кількості українських розвідок, можна виокремити кілька пріоритетних напрямів розгляду автобіографічної прози на сучасному етапі. Йдеться, здебільшого, про визначення провідних рис автобіографічної літератури, міждисциплінарне вивчення сучасної автобіографіки (як-от автобіографія і психоаналіз, автобіографія і історія, автобіографія і педагогіка і т. ін.), виокремлення особливих різновидів автобіографії (як наприклад, символічна автобіографія, духовна автобіографія, інтелектуальна автобіографія, жіноча автобіографія та ін.). Проте досі ми маємо не так вже й багато робіт, присвячених поетиці української автобіографічної прози, зокрема дослідження О. Галича [5; 6], Г. Маслюченко [8], М. Ткачука [11], Л. Таран [9], Т. Тебешевської-Качак [10] та ін.

Метою нашої статті є розгляд правдивості відтворення тематичного блоку “особисте життя? в сучасних українських автобіографічних і автофікційних романах.

Автобіографічна проза є своєрідним метажанровим утворенням, яке включає в себе велику кількість різних за жанром і формою творів. Частина цих творів відноситься до царини документальної літератури, з її тяжінням до правдивості, фактографічності, референційності, справжності описаних подій та явищ; інші - є невід'ємною складовою белетристики, з орієнтацією на високохудожність, образність, фікційність тощо. Об'єднуючим критерієм стає опис історії життя реально існуючої особистості (не важливо відомої чи ні). При цьому кожний структурно-типологічний різновид автобіографічної прози має свої особливості відтворення життєвого шляху людини.

Класична референційна автобіографіка в центр уваги ставить дійсну історію життя реальної людини “зі своєю особливою зав'язкою в дитячі й юнацькі роки, кульмінацією та розв'язкою в старості, коли частіше всього й пишуться спогади? [4, 146 - 147]. Автор вибудовує логічну оповідь про власне життя, органічно перемежовуючи минуле й теперішнє.

Як правило, класична автобіографія складається з типових тематичних блоків, що переходять один в одний: родовід головного героя; його народження й дитячі роки; домашнє виховання; освіта; подорожі; професійне, суспільне, культурне, повсякденне, особисте життя та ін. І саме при поєднанні цих блоків вибудовується цілісна картина життя особистості (хоча, звичайно, можливі й варіанти неповних автобіографій, які торкаються лише одного чи кількох тематичних блоків, як у випадку з автобіографією дитинства, і охоплюють лише певний період життя індивіда).

Прикладом класичної референційної автобіографії є роман Ю. Андруховича “Таємниця? [2]. Незважаючи на те, що автор будує твір у формі інтерв'ю письменника з німецьким літературним критиком і журналістом Егоном Альтом та переконує читачів у передмові, що “усі персонажі, всі дійові особи цього твору є вигаданими, а будь-які збіги в іменах чи схожість у ситуаціях - випадковими? [2, 12], бо “це тільки мені, одному з її співучасників, вони можуть помилково здаватись іншими, не випадковими і не вигаданими, а страшенно близькими і справжніми, ніби це єдино можливе життя? [2, 12], “Таємниця? є типовим автобіографічним твором, “ретроспективною оповіддю у прозі, яку хтось веде про своє існування, і в якій робить основний акцент на персональному житті, на специфіці історії власної особистості? [13, 10].

Починаючи твір з перших яскравих згадок дитинства про подорож з батьками до родичів у Чехію, автор логічно вибудовує подальшу оповідь за хронологією подій - від дитячих років до часу написання твору. І кожний новий розділ автобіографії відкриває новий етап життєдіяльності автора, як-от дитячі роки, школа, студентське життя, служба в армії, початок літературної діяльності, навчання на Вищих літературних курсах при Літературному Інституті ім. О. М. Горького в Москві, “десятиліття мандрів? [2, 340] та ін. Тим самим історія особистого життя автора цілком органічно входить до загальної канви автобіографії як один із типових тематичних блоків, що допомагає всебічно розкрити життєпис письменника. Особливість репрезентації особистого життя автора у даному творі полягає в тому, що відповідна інформація подається не суцільним блоком, а відтворюється фрагментарно паралельно з іншими блоками.

“Таємниця? є класичною автобіографією, а отже її визначальними жанровими рисами мають бути відвертість і правдивість, які, у свою чергу, тягнуть низку проблем. З одного боку, йдеться про морально-етичний бік справи, оскільки авторська відвертість в інтимній сфері може спровокувати непорозуміння, невдоволення та образи тих людей, про яких розповідатиметься з цього приводу. Не завжди приємними можуть бути і авторські характеристики тих чи інших людей та відносин з ними. З іншого боку, авторською правдою буде те, що він сам змоделює як правду. А отже, не завжди йтиме мова про достовірність фактів.

У романі “Таємниця? автор зупиняється на кількох любовних пригодах, частина з яких так і залишилася нещасливими “love story?, а одна з них, з майбутньою дружиною Ніною, привела до офіційного шлюбу і народження двох дітей - доньки Софії і сина Тараса.

Перший етап інтимного життя письменника умовно можна назвати “очікуванням любові?, коли нескладний підліток, учень старших класів, мріяв про кохання. Більшість дослідників автобіографічного жанру говорять про те, що “автобіограф повинен говорити все? [13, 153], у тому числі і про найпотаємніше. Як згадує автор на сторінках твору, “в ті найперші роки це таки дійсно було терзання: дивитися лише здалеку, втрачати мову від кожного наближення, ховатися в собі? [2, 55].

За зізнанням письменника, “справжня сексуальність - це передусім упевненість? [2, 55-56], якої у нього на той час не було: “Я ненавидів дзеркала, ненавидів свої відображення, ці жахливі штани, цю зачіску типу полубокс <…>. Як таке опудало могло навіть мріяти про те, аби подобатися дівчатам? А це ж було найголовніше на світі - подобатися дівчатам!? [2, 57]. Як наслідок, пригадує автор, “деякі з моїх приятелів здобували своє чоловіцтво вже десь у 14-15 років, і це можна було на них прочитати, вони ставали певнішими себе, заспокоєнішими. А я лише метався всередині власної клітки, між книжковими еротичними сценами і британською музикою? [2, 59].

У десятому класі, він було “спробував закохати в себе нашу практикантку з німецької мови, хоч її ноги і здавалися мені дещо затонкими. Вона була років на чотири старшою, вчилася в університеті, носила такі досить вузькі спідниці і поводилася цілком cool? [2, 70], проте через різні музикальні смаки ця романтична історія так нічим і не закінчилась.

Не оминула автора і гіркота розчарування випускним балом, бо “школа закінчилась, а я й далі хлопчик? [2, 75], а отже “залишалося сподіватись на Львів, на те, що я поїду з дому і буду жити в чужому місті, і там усі вони стануть моїми? [2, 75].

Наступний етап авторської інтимістики був уже тісно пов'язаний з веселим та безтурботним студентським життям, що пройшло в аудиторіях і гуртожитку тодішнього Українського поліграфічного інституту у Львові. Це вже був період справжнього кохання.

За спогадами автора, “це був дуже нелегкий у житті нашої тодішньої країни час. Ми всі по вуха застрягли в тому жахливо вбогому побуті. Уяви собі - вічно загиджені коридори, сморід від сміттєбаків, умивальників, сральників, металеві солдатські ліжка, сіра дірява білизна, спортивні штани з начосом, халати, курва мама, якісь неоковирні, якісь лікарняні халати! З тих, у яких помирають! І капці, і панталони, і бігуді! Розумієш, до цього слід було звикнути. Щоб уявити собі кохання за таких обставин, слід було пройти певну стадію своєрідного емоційно-естетичного отуплення? [2, 95], хоча “бузумовно, там, у тих гуртожитських коридорах, так само траплялися цілком стерпні (або й цілком нестерпні) кралі, але саме вони бували вже переважно зайнятими. Як, наприклад, моя майбутня дружина, про що згодом. До всіх інших категорій мусилося підходити лише під сильним впливом алкогольної анестезії? [2, 95].

І саме в нетрях інститутського гуртожитку автор уперше закохався. Вона була львів'янкою, але, як згадує автор “яким жахом було дізнатися, що вона - уяви собі! - на цілих чотири роки старша! Це значить, що їй уже невдовзі двадцять два, цілих двадцять два, це ж якась така доросла старіюча жінка!? [2, 108].

Письменник докладно описує історію їх любовних взаємин, які протривали зовсім недовго. Так само, як і у випадку зі шкільними історіями кохання, автор оминає називання імен, обмежуючись нейтральним “вона?.

Зупиняється він і на описові свого тодішнього душевного стану, коли поряд з нею він почувався “таким собі 18-літнім принцем-зайдою, чужо кровним парвеню, зеленим і недоумкуватим? [2, 109]. Як пригадує автор: “Найгіршою була ця різниця у віці. Або краще сказати - брак досвіду з мого боку. Мені страшенно не подобалося бути з нею на людях. Усі так співчутливо дивилися на мене, ніби я був якимось піддослідним кролем. Або офірним цапом. Щоб дорівнятись їй, я всім брехав, начебто ми однолітки. Мене розлущували фактично без зусиль - як горіх кракатук. (Так? Вам уже двадцять два? А виглядаєте зовсім ще юним!)? [2, 109].

Саме тому, не дивлячись на думки про одруження, він “свідомо вибрав утечу? [2, 110], бо “занадто радикально це гралось - одруження. А може, нічого й не гралося?? [2, 110].

У цей же час автор зближується зі своєю майбутньою дружиною Ніною. За його власними зізнаннями: “Почалося так, що ми з нею зналися вже рік. І кожне з нас мало свою історію. <…> У вересні нас повезли на т.зв. сеге-роботи. Було темно, волого і весело - ми пили яблучний пунш, стежили за небесними тілами, передусім за НЛО, бо їх того сезону всі звідусіль накликали. Ми заснували рок-групу “Волосы Ангела? і намагалися привернути їхню увагу своїми нічними концертами. З Ніною, а також Дарою та Садовим, ми щовечора вислизали в темряву. У темряві ми розмовляли про Джойса, Фройда і Бога, ми облазили всі навколишні руїни, полохаючи кажанів на аварійних дзвіницях. Ми заперечували Маркса. <…> Не минуло і трьох таких вечорів, як до мене дійшло, що я пропав. Та що там - і двох таких вечорів не минуло, а я вже пропав!? [2, 119]. Вже на початку листопада письменник освідчився, але отримав відмову, і “наступного разу я вже не мучився жодним освідченням - ми просто почали цілуватися, і все. Але це сталося аж у лютому, після зимових вакацій? [2, 122].

На думку психологів, “люди частіше закохуються у тих, з ким вони мають багато спільного і в соціальному походженні, і в освіті, цінностях, інтересах та поглядах? [7]. Подібну ситуацію змальовує і автор на сторінках свого твору. Письменник оминає докладного опису своєї дружини, проте час од часу вказує на певні риси її вдачі, суголосні його особистим: “Ми читали не те, слухали інше, розпускали язики на слизькі теми. Наприклад, ми любили встрявати в суперечки з приводу комунізму. Я доводив, що його ніколи не настане, бо має рацію Фройд. А вона - що його ніколи не настане, бо мають рацію індійські йоґи. Вона сідала в лотос, коли ми слухали вірші Тувіма й Ружевича. Ми зачитувалися Е. Т. А. Гофманом і знаходили в кожній його казці абсолютно прозору індуїстсько-брахманічну модель Світу? [2, 127].

Разом з друзями вони подорожували Україною, їздили на практику до тодішнього Ленінграда, шукали могилу Антонича і, як пише сам автор, “ми були молодими й веселими? [2, 130].

Невдовзі Ніна завагітніла, і їм, за твердженням автора, “залишалось одружитися і якось дати собі раду з майбутнім. Життя вмить зробилося дорослим? [2, 135].

Автор доволі іронічно описує своє весілля у дусі тодішніх радянських традицій: “Це сталося наприкінці квітня, здається, в четвер. Ми вистояли свою чергу до палацу Потоцьких і розписалися в книзі. Наші мами, звісно, пускали сльозу, а я чомусь увесь час під ті фольклористичні співанки жахливо горбився - протягом усієї церемонії. Можливо, від усвідомлення невимовної екзистенційної ваги всього, що з нами відбувається. Немає нічого дурнуватішого від цієї ролі - молодих на власному весіллі!? [2, 139-140]. Проте і тут молоді не змогли утриматись, щоб не відійти від загальноприйнятих традицій, тому “ми викручувались як могли. Наприклад, ми тихо запротестували в той спосіб, що не схотіли одягатися традиційно: Ніна була не в білому і не мала вельону, а я був увесь накоричнево, ніби жук-скарабей. Крім того, ми насіяли на вічний вогонь, себто не поїхали до нього з квітами? [2, 140]. І в цілому, як підсумовує автор, “було абсолютно весело - без іронії? [2, 141].

Після одруження пішов наступний - подружній - етап авторської любовної історії, і йому приділено вже значно менше уваги, бо на перший план життя автора вийшла професійна і творча діяльність. Йдеться лише про народження двох дітей - доньки Софії в листопаді 1982 року і сина Тараса в березні 1986, а також про всебічну підтримку дружини його літературних починань.

Для одержання більшої інформації про цей період власного життя автор відсилає читачів до своїх тодішніх поезій, зокрема вміщених у збірці “Середмістя?. Як пише автор на сторінках роману: “Якоюсь мірою це моя прихована біографія. Тобто це насправді не вірші, а події. “Колискова першого дня? - це перше побачення з Тарасом, якого ми щойно привезли з пологового <…>. “Опівнічний політ з Високого Замку? - це одна з моїх зрад, але швидше лірична - з тих, коли сексуальне збудження ближче до світанку виявляється просто ідіотським непорозумінням. “Її пальтечко радісне й червоне? - це про Софійку, по середах увечері я зазвичай приводив її з дитсадка <…>. “Футбол на монастирському подвір'ї? - це наші з Ніною блукання у старому Чернігові? [2, 258].

Зовсім іншу історію власних кохань подає письменник в автофікційному романі “Московіада? [1], що був написаний 1992 року. Особливістю даного автофікційного твору є те, що реальні події з життя Ю. Андруховича уведено до вигаданого сюжету.

Головний герой - Отто фон Ф., або Отто Вільгельмович - письменник-початківець, який навчається на літературних курсах у Москві. Протягом одного дня з ним відбувається низка подій, які й дають змогу авторові ідентифікувати твір як роман жахів.

Час од часу, у своїх мареннях, головний герой робить екскурси у власне минуле і розповідає певні подробиці свого життя, у тому числі й інтимного характеру.

Для того, щоб переконати читачів, що мова йде про нього самого, письменник використовує маркери ідентичності автора, наратора і головного героя (як-от стать, вік, професія, дійсний факт перебування письменника на Вищих літературних курсах при тодішньому Літературному інституті ім. О. М. Горького в Москві в 1991 році, певні подробиці його тогочасного московського життя тощо). При цьому, частину фактів можна легко перевірити. Зокрема, на думку французького дослідника Ф. Гаспаріні, найлегше підтвердити ім'я, прізвище (які в даному тексті відмінні від реальних), дату і місце народження, адресу, бо вони фігурують у паспортних даних; значно важче достовірно встановити особистісні характеристики автора, як-от особисті переконання, смаки, стиль життя та інше [12, 45]. І сфера інтимного життя письменника як раз і відноситься до тієї групи біографічних фактів, які перевірити дуже важко.

На відміну від свого пізнішого автореференційного роману “Таємниця?, письменник не ставить собі на меті відобразити справжній власний життєпис тих років, йдеться скоріше про його моделювання, тобто в даному випадку бажане видається за реальне, про що й згадує потім сам автор, звертаючись до історії з негритянкою в душовій гуртожитку: “Ну звичайно, секс у душовій, порушення кордонів і вторгнення на заборонену територію. Нічого такого не було. Звісно, була та чорна дівчина, я не міг її не зауважити, але навряд чи вона з Мадагаскару, там інший тип, ні, ця була швидше з якої-небудь Екваторіальної Гвінеї. Цікаво, що вона писала? Вірші, прозу? Думаю, якісь казки про статеве життя тварин. Іноді ми перетиналися в ліфті або коло міжміського автомата. Мені нестерпно хотілося хоч трохи побути слоном з таким довжелезним хоботом, щоб залазити їй під одяг і торкати між ногами. Але що з того?? [2, 317-318].

Так само, подана в “Московіаді? історія особистого життя героя розходиться з офіційною біографією автора і з автореференційним життєписом “Таємниця?.

Згідно з офіційною біографією Ю. Андруховича, вміщеній на сайті “Вікіпедія?, родину письменника складають “Батько Ігор Мар'янович (1930-1997 р.); мати Ганна Степанівна (1940 р.); дружина Ніна Миколаївна (1959 р.); дочка Софія (1982 р.) і син Тарас (1986 р.)? [3], “10 березня 2008 року дочка Софія (письменниця, перекладачка та публіцистка), чоловік якої - відомий український поет Андрій Бондар, народила дівчинку, яку назвали Варварою? [3].

Автореференційний роман “Таємниця? відтворює перші шкільні захоплення письмення, нещасливу “love story? зі львів'янкою та історію знайомства, одруження і подальшого подружнього життя з дружиною Ніною.

Натомість головний герой “Московіади? моделює зовсім іншу історію власного особистого життя, яку він умовно поділив на домосковський і московський періоди.

У той час, як зі сторінок “Таємниці? постає зворушлива картина прощання автора з дружиною і сином під час відльоту до Москви, головний герой “Московіади? говорить про те, що “біда моя полягає в тому, що я вчасно не одружився. Або в тому, що я невчасно розлучився. Але це сталося ще в іншому житті, за тих глабословенних, як каже один мій знайомий поет, часів, коли я був хронічним алкоголіком? [1, 48].

Так само як і у випадку зі львів'янкою в “Таємниці?, коли кохана автора була на чотири роки старшою за нього і це викликало в нього чималий психологічний дискомфорт, домосковські історії любові автора теж марковані проблемою різниці у віці між закоханими. Як пише автор: “Одна з таких жінок, що совгаються попідвіконню витверезників і підбирають собі до смаку викинутих звідти на асфальт бідолах, зупинила свій примхливій вибір на мені <…>. Вона справді дивним чином украла в мене серце. Найменше мене пригнічувало те, що була вона на десять років старшою. Уночі, коли ми доглибно пізнавали й вимацували одне одного, ніякої вікової різниці не відчувалося. До того ж приблизно у той самий час я водив до майстерні свого приятеля художника одну десятикласницю, Віку, котра, в свою чергу, була на десять років молодша від мене, себто природа сама встановила в усьому рівновагу і мудрий баланс. Особисто я дуже тішився з того приводу, що віковий діапазон моїх коханих дорівнює цілому поколінню? [1, 48]. Обидві історії закінчилися нічим і, як пише автор, “я вибрав нарешті втечу до Москви? [1, 50].

На відміну від класичної автобіографії “Таємниця?, де згадується лише одне жіноче ім'я - ім'я дружини Ю. Андруховича Ніни, інші з морально-етичних міркувань не називаються, хоча й вгадуються людьми з оточення письменника за певними характеристиками і описаними ситуаціями, автофікційний твір “Московіада? не оминає називання імен коханих жінок автора.

Згадуючи свої московські історії кохання, автор вимальовує яскраву палітру різнотипажних образів жінок, що були характерні для тодішньої богемної Москви. Як пригадує автор: “Москва підсунула мені ще кілька кохань. Спочатку одну критикесу, яка з'являлася двічі на рік і з якою ми передивилися майже всього Фелліні. То був досить цікавий випадок - словесний секс. Наші статеві зносини полягали в розмовах? [1, 50].

Наступною, за словами автора, була релігійна фанатка Олександра, зближення з якою відбулося на ґрунті католицизму: “Вона виявилася досить винахідливою і стрімкою в коханні. Це була Жанна д'Арк! Або свята Тереса! Чогось подібного я не міг навіть уявити собі? [1, 51], але, як пише автор, “переконавшися в наївності своїх попередніх намірів потроху розтлити її, я з часом несподівано для себе самого охолов і з цілковитою байдужістю стороннього фіксував у собі почуттєвий занепад? [1, 51].

Москву того періоду важко уявити собі без підпільного валютного життя, а отже, серед коханих жінок головного героя з'являється Астрід: “Напівполька, напівшведка, але громадянка Америки. Акредитована в Москві якоюсь інформаційною агенцією <…>. Вона відкрила мені цілий материк не відомої раніше Москви - Москви валютної, з готелями й барами <…>. Поруч із нею я пізнавав усю мудрість дзену, а також стару комуністичну мудрість про “два світи - два способи життя? [1, 52].

Проте основну увагу в любовній історії головного героя автофікційної “Московіади? приділено змієлову Галі, яка наприкінці твору виявиться співробітницею КДБ. Саме з нею, за зізнанням головного героя, він пережив чи не найяскравіші моменти любовних пригод: “Одне з твоїх кохань. Гра пристрастей і тонких психологічних нюансів. Садомазохічні етюди. Сценки з життя збоченців. Двобій егоїзмів. Школа нового кохання. Ух!..? [1, 45].

А отже, у “Московіаді? йдеться більше про типізацію жіночих художніх образів, ніж про відтворення реальної історії кохань письменника.

Таким чином, різні види автобіографічного письма мають різну ступінь правдивості відтворення подій з життя автора. У той час як класична референційна автобіографія робить акцент на достовірності описаних подій, а отже їх можна перевірити за іншими документальними чи художньо-документальними джерелами, автофікційні твори можуть звертатися до вільної, а часом і цілковито фікційної, трактовки певних фактів з біографії письменника. Дане дослідження специфіки художньо-автобіографічного письма не є вичерпним, оскільки система художньої автобіографіки є складною й багатоаспектною, зважаючи на це подальші розробки цієї проблематики видаються нам перспективними, оскільки їх результати допоможуть краще розібратися в специфіці художньо-автобіографічної літератури.

Література

1. Андрухович Ю. Московіада: роман жахів / Ю. Андрухович. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. - 152 с.

2. Андрухович Ю. Таємниця: замість роману / Ю. Андрухович; художник-оформлювач І. В. Осипов; фото на обкладинці Сузанни Шлеєр. - Харків: Фоліо, 2007. - 478 с. - (Література).

3. Андрухович Юрій Ігоревич // http://uk.wikipedia.org/wiki/Андрухович_Юрій_Ігорович

4. Безрогов В. Г. Автобиография и история : некоторые комментарии историка к автобиографическим исследованиям / В. Г. Безрогов // Хеннингсен Ю. Автобиография и педагогика / Ю. Хеннингсен; [Пер. с нем. В. А. Волкова]. - М.: Изд-во УРАО, 2000. - С. 133 - 180.

5. Галич О. А. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, ґенеза, перспективи: монографія / О. А. Галич. - Луганськ: Знання, 2001. - 246 с.

6. Галич О. А. Українська письменницька мемуаристика: природа, еволюція, поетика: монографія / О. А. Галич. - К.: КДПІ ім. О. М. Горького, 1991

7. Любов // http://uk.wikipedia.org/wiki/Любов

8. Маслюченко Г. О. Художні мемуари та автобіографічна повість в українській літературі 90-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 - українська література / Галина Олександрівна Маслюченко; Дніпропетровський національний університет. - Дніпропетровськ, 2004

9. Таран Л. Жіноча роль: жінка-автор у сучасній українській прозі: емансипаційний дискурс / Л. Таран. - К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи?, 2007. - 126 с.

10. Тебешевська-Качак Т. Б. Художні особливості жіночої прози 80-90-х років ХХ ст.: монографія. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2009. - 192 с.

11. Ткачук М. П. Наративні моделі українського письменства / М. П. Ткачук. - Тернопіль: ТНПУ, Медобори, 2007. - 464 с.

12. Gasparini Ph. Est-il je? Roman autobiographique et autofiction / Ph. Gasparini. - Paris: Seuil, 2004. - 399 p. - (Poйtique).

13. Lejeune Ph. L'autobiographie en France / Ph. Lejeune. - deuxiиme йdition. - Paris: Armand Colin, 2004. - 192 p. - (Cursus).

Размещено на Allbest.ru