Тема кохання у творчості Бориса Тенети

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема кохання у творчості Бориса Тенети

Не любить, не думати, не звати -

Не для мене ці чудні слова!

Без любові я не можу цілувати;

Полюбивши, - як не цілувать?

Борис Тенета

Досить довгий час побутувало уявлення про те, що в українському художньому слові, порівняно із західноєвропейською літературою, бракує величних і відомих образів кохання. Однак вітчизняні художні зразки різних літературних періодів доводять протилежне, засвідчуючи глибинне висвітлення феномену цього прекрасного почуття. Українське літературне мистецтво першої третини ХХ століття становить найвищий етап художнього розвитку нової української літератури: складається нова літературна школа, орієнтована на європейський літературний досвід; відбувається оновлення художніх методів, засобів та прийомів; філософське осмислення життя людини, її духовність та взаємозв'язок з суспільством, увага до внутрішнього світу особистості становлять домінантні ознаки української літератури зазначеного періоду.

Відповідно не можуть оминути творці літературного мистецтва і теми кохання, адже це - почуття, що обов'язково прагне висловлення, дає поштовх до творчості та самовираження. Фіксуючи всі можливі нюанси любовних порухів у художньому слові, письменники першої третини минулого століття, на мистецькому рівні матеріалізують почуття, передають його читачеві, заряджаючи його тим духовно-емоційним станом, що переживають самі. Така література відрізняється глибиною думки та оригінальністю мислення. Очевидним є і той факт, що для української літератури, літературної критики, публіцистики згадуваного мистецького періоду характерне звернення до теми кохання, настійливе прагнення зрозуміти її філософський і моральний смисли, зв'язок з явищами світової і вітчизняної культури. Кохання розуміють широко й багатозначно - перш за все, як шлях до творчості у пошуках духовності. Концепція еросу являє собою єдність філософії й мистецтва, і тому вона так тісно пов'язана зі світом літературних образів.

Українське письменство першої третини ХХ століття розвиває гуманістичну традицію в розумінні природи кохання, і, звертаючись до потаємних питань цього почуття, пов'язує його з розумінням духовної культури людини, пошуком нових моральних цінностей. Філософія кохання є одночасно етикою, естетикою, психологією, осягненням божественного. Такий синкретизм становить одну із характерних особливостей українського еросу. Митці означеного періоду у своїх творах піднімають людину до усвідомлення і переживання безкінечного духовного багатства феномену любові. Природне у коханні наповнюється новим духовним змістом. Саме таким постає кохання і у творчості яскравого представника літератури періоду “розстріляного відродження” Бориса Тенети, творча спадщина якого на сьогодні не має ґрунтовного наукового висвітлення. Попри значну увагу літературознавців (В. Дмитренко, В. Мельника, А. Печарського, М. Чабана) до художнього доробку митця, бракує аналізу проблемно-тематичної специфіки його творчості, не розкрито ряд питань, до яких звертається автор, серед яких вирізняємо і тему кохання. Саме цим зумовлена актуальність дослідження.

Мета наукової розвідки полягає у розкритті теми кохання у творчому доробку Бориса Тенети. До уваги взято інтимну лірику автора, як самобутнє мистецьке явище в українській літературі першої третини ХХ століття, та прозу письменника, створену в епоху великих моральних потрясінь та світової кризи. Мета зумовлює розв'язання наступних завдань: визначити особливості творчої індивідуальності Тенети у розкритті теми кохання; простежити увиразнення філософсько-психологічного начала творчого набутку письменника.

Дане дослідження дає змогу не тільки з'ясувати своєрідність розкриття Тенетою теми кохання, а й показати письменника тонким психологом, який майстерно передає порухи людської душі, романтиком не тільки за творчим світобаченням, а й у повсякденні.

Формуванню Тенети-митця, перш за все, сприяли його невичерпний оптимізм та любов до світу. Письменник прожив коротке, але цікаве і надзвичайно складне життя (від романтично налаштованого юнака, до розгубленої в життєвих та мистецьких настроях жертви репресивної машини й… суїциду). Уся творчість письменника - це віддзеркалення непідробних подій його життя та світогляду. Переборюючи сам життєві труднощі, Тенета у своїх творах велику надію покладає на особистість, яка здатна протистояти дійсності.

Час, в якому живе і творить письменник, ставить перед ним важливе завдання - осмислити і відстояти гідність особистості, що полягає у її вільному самопізнанні й волевиявленні. Саме феномен особистості, її існування у світі, через який вона себе сприймає, є для митця чи не найважливішим у його творчості й суголосним тенденціям розвитку світової й української літератур першої третини минулого століття, основним питанням яких є взаємини людини з оточуючим світом.

Борис Тенета, акцентуючи увагу на зображенні навколишнього світу, його повноти і незвичайності, точно передає внутрішні стани, життєві ситуації, утвердження почуттів радості, краси героїв - всього того, чим був сповнений сам. Завдяки цьому в душі читача завжди залишається відчуття чогось великого і світлого.

Ще однією світлою силою, що здатна перемагати, змінити світ митець вважає і кохання. Ним сповнені вже перші поетичні спроби письменника, що отримують схвальні відгуки не тільки від читачів, а й таких вимогливих однодумців по перу як Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович та ін.

Тенетина поезія про кохання, що дійшла до нас, складає два своєрідні цикли: “Одній до всіх” і “Листи”. Романтик не лише за творчим світобаченням, а й у повсякденні, автор, постійно прагнучи нових вражень, творить широку гаму настроїв, переживань радості й туги. Невелика за обсягом поетична спадщина митця яскрава і глибока. Досліджуючи тему любові в поетичному доробку Бориса Тенети, можемо зробити припущення, що підвалини досконалого змалювання цього почуття формувалося поступово. Любов, як чисте і щире почуття, притаманна поету з дитинства. Будучи провінційним хлопчиною, слухаючи шепіт трави в степах, він сповнювався красою рідної природи, закладаючи цим підвалини майбутньої любовної лірики з прекрасними і світлими почуттями (“Цю весну…”):

Цю весну сміюся і співаю.

Мчать, летять на борзому коні

Жовті жовтні, безтурботні маї,

Не мудровані і одчайдушні дні… [7, 10].

Поезії Бориса Тенети сповнені сердечного тепла і відвертості. Феномен кохання з'являється в поезії митця і в контексті наслідування народної творчості, ліричні твори поета ніби пронизані пісенною стихією. І хоча, така інтимна лірика не відзначається особливим драматизмом, оскільки базується не стільки на особистісних переживаннях чи досвіді автора, скільки на типових життєвих ситуаціях у коханні - читач відчуває досить глибокі переживання (“Як проходив тою дорогою”):

Як проходив тою дорогою -

То зустрілися:

Я і ти.

Два листочки впало з дерева,

Два листи…

-Не пройти нам з тобою, дівчинко,

Не роз'їхатись,

Не пройти!..

Так зустрілися, так віталися

Ти і я.

І в очей та уст не питалися,

Як ім'я…[8, 10].

Драматична розв'язка любовної колізії відчуватиметься згодом, і це, скоріше, особиста драма митця. Адже інтимна лірика автора ніколи не була відірвана від соціальних настроїв та переживань, завжди зумовлювалася його суспільними поглядами, що не могли не накласти відбиток на поезію навіть найінтимнішого змісту. Як зазначалося, будучи заглибленим у себе, у внутрішній світ та потаємні почуття своїх героїв, лірик паралельно відображає оточуючу дійсність - переламну епоху першої третини ХХ століття. У творах Бориса Тенети виражено все, що складає підвалини його інтимної поетичної творчості - радість почуттів закоханої людини і глибока трагедія особистості, яка знаходиться в горнилі соціального життя (“Ти сидиш в задимленій кімнаті”):

Ти сидиш в задимленій кімнаті.

І так лячно думати мені -

За копійку кожен може взяти

У завулках безпритульних днів…

Ти прийшла з великої дороги,

Де копальні, вугіль, димарі…

Знаю я, за темним коритаром

Знов тебе в нічний розіпнуть час…

За вікном шумить чи степ, чи місто…[6, 7].

Почуття ліричного героя, що переживає складну духовну кризу, у даному випадку, викликані не стільки особистими переживаннями, скільки зовнішніми обставинами, що з'явилися з настанням нової епохи. На жаль, руйнівні характер і зміст нового часу невідворотні і людина безсильна проти них:

Так сиджу і крізь туман дивлюся,

Пиво п'ю, ковтаю матюки,

А у темному запльованому люстрі

Під очима бачу синяки…

Я сказав… Та що тепер я можу?

Сплять слова холодні на сторожі,

Вічні в серці - холод і зима.

Де ж піду, до кого відгукнуся?

Ніч самотня, вітер і туман… [6, 7].

Тенета-поет не пропонує жодного умовного образу в якості посередника між ним і читачем, ототожнюючи себе із закоханим ліричним героєм, прагне вивести його з кризового стану. Митець творить поезію про справжнє чисте почуття, людське тепло, красу закоханої душі, що приносять людині непідробні відчуття щастя і радості, протиставляючи їх бездумному випадку, який призводить до моральної спустошеності, втрати кохання та неможливості пізнати його у всій глибині:

Шукаю, що шукать не треба,

Вертаю, що вертать не слід, -

Травневе неповторне небо

І уст твоїх гарячих слід [1, 171].

Характерною особливістю інтимно-поетичного доробку письменника є поетизація почуття кохання. У цьому вбачаємо перегук любовної поезії Бориса Тенети з його сучасником, прижиттєвим класиком інтимної лірики С. Єсеніним, про що знаходимо неоднозначні відгуки в тогочасній літературознавчій критиці: “Окремо слід згадати про “есенінщину” в українській поезії. Впливи чималі. Де хто з поетів, як от Б. Тенета, здається найбільше дезорганізовані нею” [2, 160]. Сьогодні ж можемо акцентувати увагу на спорідненості поезії високого ґатунку, адже ліризм, емоційність ліричних творів, багатоплановість гами настроїв та почуттів присутні у поетичному доробку обох поетів. Спілкування читача з поезією такого рівня - це збагачення власного духовного світу, розвиток в людині людяного.

На превеликий жаль, Борис Тенета так і не видав жодної поетичної збірки, “вважаючи за своє основне покликання - прозу, а на свої вірші дивлячись як на щось інтимне, занадто “своє”, де кажеш собі самому щиру правду” [1, 169]. Б. Антоненко-Давидович пригадує: “… Тенета, з яким не раз доводилося ділити радість спільних здобутків і гіркоту злигоднів, завжди сварився зі мною, як тільки я починав переконувати його, що він надарма недооцінює свого поетичного хисту, який, на мою думку, далеко дужчий у нього за прозовий. Тенеті здавалося, що я принижую своїми словами його прозову творчість, якій він дедалі більше віддавався, тамуючи в собі потужну ліричну струмину й не давши українській поезії в кінцевому підсумку того, що він міг би дати… А шкода!..” [1, 170].

Тема кохання висвітлена у прозовій спадщині Бориса Тенети заслуговує на окреме поцінування. Досконало володіючи даром вміння зацікавити читача, письменник сміливо вводить його в коло зображуваних подій, душевних порухів та переживань, змушує напружено слідкувати за долями героїв, співчувати одним і полемізувати з іншими.

Кохання, як символ, завжди приваблювало Тенету. “Гармонія і свинушник” (1927 р.),“Мусема” (1927 р.), “Листи з Криму” (1927 р.) - всі ці твори сповнені глибоким і щирим почуттям, письменник торкається його найтонших граней, адже любов є справжньою силою для людини, яка протистоїть негативному впливу сучасної автору цивілізації. Поєднання природного таланту, вагомого запасу життєвих спостережень, виважено критичне зображення дійсності та безмежна любов до людини, бажання бачити її вільною і щасливою становлять основу ідейних та естетичних пошуків прозаїка.

Герої Бориса Тенети прагнуть кохання і гармонії, проте заволодіти прекрасним у житті, де панують вульгарність і духовне зубожіння, занадто складно. Показовою в цьому плані є вже згадувана повість “Гармонія і свинушник”, алегорична назва якої тотожна образам буденної реальності. Уведена в текст вставна новела, роль якої відіграла сповідь головної героїні, написана для свого коханого, сприяє розкриттю перед читачем найпотаємніших думок закоханої жінки: “…Певно тому, що немає ритму єдиного між людьми, то иноді немає ладу в середині самої себе… Я хочу любити так, щоб увесь світ став вогнений… І любов є, щоб любити, і сили є, а життя примушує любити сіро… Хоч круть-верть, хоч верть-круть, а в наші часи треба любити, як личить, з усіма подробицями, бо не мала-ж я й добре розумію все… Так иноді хочеться кричати від болю…” [3, 101]. Героїня повісті осмислює всю трагічність свого статусу людини, яка не може нічого змінити в цьому світі “Знаєш мені часто уявляється така картина. Свинюшник. Ми всі стоїмо там по коліна в болоті. Є десь сонце… Є… Бо пробивається крізь щілину й навіть болото золотить, а навколо в теплому багні лежать свині і задоволено хрюкають… Вони нюхом добре чують все нове й свіже, переможне і лізуть туди, несучи за собою свій свинюшник” [3, 44]. Катерина розуміє, що цей “свинюшник” завдає шкоди не тільки оточуючій дійсності, а й найтоншим порухам людських почуттів, коханню. Понад усе кохаючи Михайла, “вона каже, що в наші часи, якщо хочеш бути незламаним, не треба себе зв'язувати ні любов'ю, ні дружбою, бо однаково це стягне тебе у свинюшник. Чудна вона, бентежна така, самотна, та здається мені, що вона когось любить” [3, 45]. Головній героїні хочеться нових вражень і переживань прекрасного від життя, від кохання: “Я хочу любити… Чи можеш ти, щоб не було міркувань. Тепер всі в любові живуть мозком, а не любов'ю” [3, 99], проте це виявляється неможливим. Катерина не знаходить щастя, і не витримавши зіткнення з чужим для неї середовищем, залишає цей світ, за що Михайло вважає її наївною інтелігенткою.

Як зазначалося, образи повісті символічні. Борис Тенета це переконливо доводить на контрасті взаємин і світовідчуття головних героїв. Однодумці і близькі духовно, сповнені мрій про щасливе майбуття, вони штурмують Перекоп у громадянську війну, а зустрівшись згодом, виявляються різними і чужими людьми. Михайло, згадуючи коханої “темні очі й слова вперто бентежні” думає: “Чудні вони всі. Самі собі роблять перешкоди, а потім б'ються. От і Катерина… Роби найкраще, наскільки життя дозволяє. Вище голови не стрибнеш все одно. Не треба своїм почуттям давати волю. Треба для себе самого партдисципліну завести…” [3, 49].

Кохання у творі митця набуває трагічного забарвлення, адже воно змушене протистояти брутальній оточуючій дійсності і, ще не повністю сформованому, “новому” суспільству. Автор показує згубний вплив сучасних йому суспільних відносин на людську душу. Але вже своїм існуванням, своїми мріями і почуттями до коханого, зрештою, своєю смертю, головна героїня утверджує думку про можливість іншого, щасливого існування. Смерть Катерини стає поштовхом до розуміння її Михайлом: “Чудно стало. Не впізнавав себе… Коли очутився, то відчув, що тепер не буде йому спокою, що тепер і в ньому кожний рух, кожний біль, кожний гострий кут в життю озиватися буде болем. Почув, що ніби весь світ він прийняв в серце своє і не зможе тепер байдуже ховатися від нього… А на дворі була весна… І точилася боротьба нового життя…” [3, 103].

Стосунки інших героїв повісті теж виявляються складними й суперечливими, оточуюча дійсність примушує їх кохати не глибоко і щиро, а “якось сіро”. Відчуженість, нерозуміння, легковажне сприйняття один одного спостерігаємо між Марією і Данилом, Галиною і Петром. Катерина, прагнучи допомогти близьким їй людях, наголошує на тому, що закохана людина повинна прагнути зрозуміти, вміти чути коханого (кохану).

Наприклад, так, як вміють порозумітися закохані красуня татарка і ліричний герой коротенького, проте емоційно насиченого оповідання “Мусема”. Твір становить собою сповідь ліричного героя про жагуче кохання до молодої дівчини Мусеми: “Вона була золота… Ми зустрілися… Це був момент, але я відчув кріпкі, маленькі груди, і дихання її було на щоці в мене…” [5, 8]. Борис Тенета через дійових осіб своїх творів говорить про кохання, змушує розмірковувати своїх героїв над цим величним і світлим почуттям, яке “всю ніч не дає заснути і на хвилинку”.

Де ж може виникнути таке почуття? Очевидно, що не у складному суперечливому світі, де всі проти нього. Його слід шукати там, де людина близька до природи, де не відчуваються соціальні контрасти і протиріччя. Відтак, Борис Тенета в оповіданні звертається до морського пейзажу не просто для створення поетичної обстановки, а у пошуках багатозначного символічного фону, що допомагає пояснити почуття людини, надає їм первісної чистоти.

Морська природа з її неповторною грізно-лагідною привабливістю і глухим усамітненням є ідеальним тлом для чистого і піднесеного кохання: “А море билося внизу під ногами і дзвеніли весело скелі, а сонце сміялося золотим сміхом… Ввечері я знов побачив її. Вона співала з морем, і я прийшов… А хмари п'яні були, і скучерявлене море грало…” [5, 8]. Змалювання пейзажу в Тенети не тільки відтіняє настрій ліричного героя оповідання та підсилює портрет закоханої Мусеми, але й виражає власне естетичне ставлення письменника до дійсності, його думки та почування. Світла атмосфера великого справжнього кохання одухотворяє оповідання, “сталося так, що я спіймав її руку, лише доторкнувся до неї…І така коротка була та ніч! Хто це каже, що осінні ночі довгі й холодні? Ніч була така коротка й палюча” [5, 12].

Мусема й сама - дитина природи, яка не потрапила під вплив суспільної цивілізації. Її кохання справжнє, щире і великодушне, “все питала вона, чи скоро-ж я повернуся. Я сказав, що ніколи, мабуть. Тоді вона заплакала, а потім засміялася. Сміялася, а з очей сльози бігли… Сказала, що в Бахчисарай піде, бо дома її віддадуть за когось, а вона не хоче…” [5, 13]. Тема взаємного кохання змінюється в оповіданні іншою, не менш важливою і вже згадуваною у творчості Бориса Тенети, - темою недосяжного щастя. Ліричний герой твору через певний час знову йде знайомою стежиною, що оперізує гору на узбережжі, а проти нього “іде жінка і кози жене. Бачу, що жінка, бо хустка не так зав'язана. Жінка стала і очі зустрілися…” [5, 14]. Охоплений забутими почуттями, чоловік звертається до неї, проте “вона очі рукою закрила, похитнулась…” і закоханому залишається шукати “її живу, чи мертву… але мла впилася в землю і клич б'ється об скелі і тане в міжгірних проваллях…” [5, 14]. Як і в повісті “Гармонія і свинушник”, в оповіданні трагічне завершення людського життя, кохання є прикрим початком чогось нового, можливо, світлого. Це, знову, - своєрідний протест проти цивілізації, адже тільки краса і сила великого людського почуття, земна радість буття, прекрасні картини вічно живої природи здатні зробити людину добрішою, гуманнішою, здатною на високо моральні вчинки.

Дещо спрощено сприймається тема любові в напівгумористичній розповіді про південні пригоди закоханих “Листи з Криму”. Новела створена в романтичному, лірико-імпресіоністичному ключі з умілим психологічним розкриттям характерів персонажів.

Невелика за обсягом розповідь становить собою три листи, обрамлені поясненнями адресата. Стиль викладу уже з перших рядків листа дає змогу читачеві зрозуміти, що мова йтиме про цікаву пригоду не без участі романтичних почуттів: “Якщо тобі заманеться подорожувати.., то, вибираючи товаришів у дорозі, пильно доглядай, щоб не було пари. Парою я називаю двох молодих ідіотів, закоханих одне в одного. Проклянеш ти..., можливо, що й день свого народження. Стережися!” [4, 31]. Борис Тенета майстерно розкриває характери героїв через їхні висловлювання, вчинки, міжособистісні взаємини.

Його герої потрапляють в ситуації, які висвітлюють нові грані їхніх характерів, виявляють особливості світосприймання, погляди на життя й власне місце в ньому. Письменник вкотре доводить, що тільки через безпосереднє пізнання людини, її внутрішнього світу, розуміння її почуттів можна пізнати світ, а відтак намагається осягнути закономірності суперечливої дійсності через дослідження душевних порухів й осмислення найпотаємніших почуттів окремої особистості.

Тема кохання, філософія стосунків закоханих актуальні завжди, адже щирі і глибокі почуття повинні домінувати над зчерствілою прагматичною буденністю, до якого б століття вона не належала. Творчий доробок Бориса Тенети є яскравим цьому доказом і по праву належить до високих здобутків українського художнього слова.

Література

тенета творчий кохання лірика

1. Антоненко-Давидович Б. Нездійсненна поезія // Антоненко-Давидович Б. Здалека і зблизька. - К.: Радянський письменник. - 1969. - С. 169 - 173.

2. Савченко Я. Занепадництво в українській поезії / Я. Савченко // Життя й революція. - 1927. - № 1. - С. 160-165.

3. Тенета Борис. Гармонія і свинушник. - К.: Держвидав України. - 1928 - 103 с.

4. Тенета Борис. Листи з Криму / Борис Тенета // Листи з Криму. - К.: Маса. - 1927. - С. 31-52.

5. Тенета Борис. Мусема / Борис Тенета // Листи з Криму. - К.: Маса. - 1927. - С. 7-15.

6. Тенета Борис. Ти сидиш в задимленій кімнаті / Борис Тенета // Життя й революція. - 1926. - № 9. - С. 7.

7. Тенета Борис. Цю весну… / Борис Тенета // Вільна думка. - 1992. - № 3. - С. 9-10.

8. Тенета Борис. Як проходив тою дорогою / Борис Тенета // Вільна думка. - 1992. - № 3. - С. 9-10.

Размещено на Allbest.ru