Любовна тема в ліриці М. Вінграновського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Любовна тема в ліриці М. Вінграновського

Бєлоброва Т.А.

кандидат філологічних наук, доцент

Анотація

Ключові слова: антологізм, інтимна лірика, психологізм, фантастика, фантасмагорія, фантасмагоричні образи.

У статті досліджується специфіка любовної тематики Миколи Вінграновського як специфічного модусу його художнього мислення. Зґясовуються естетичні функції індивідуально трансформуючих митцем домінуючих стильових мотивів у моделюванні авторської картини світу з погляду любовної тематики, багатоплановості, незавершеності, логічного висновку, інтелектуальних структур.

Аннотация

Ключевые слова: антологизм, интимная лирика, психологизм, фантастика, фантасмагория, фантасмагоричные образы.

В статье исследуется специфика любовной тематики Николая Винграновского как специфического модуса его художественного мышления. Выясняются эстетичные функции индивидуально трансформируемых художником доминантных мотивов в моделировании авторской картины мира с позиции любовной тематики, многоплановости, незавершенности, логического вывода, интеллектуальных структур.

Summary

The article is investigated the specific of love subjects of N. Vingranovsky as the specific modus of his artistic thinking. The aesthetical functions of the dominant reasons individually transformed by an artist turn out in the modeling of authorial picture of the world from position of love subjects, profundity, uncompleteness, inferencing, intellectual structures.

Keywords: anthologism, intimate lyric poetry, psychological insight, fantasy, phantasmagoria, phantasmagoric characters.

Багато філософів і митців, поетів і музикантів прагнули осягнути в своїх творах таємницю кохання. Кохання загострює пґять відчуттів людини - зір, смак, слух, запах, дотик. Саме це почуття продовжує вабити з давніх-давен своєю загадковістю й містикою. Любовна тематика не залишилася поза увагою і М.Вінграновського. Майже усі дослідники, що беруться за аналіз творчості Миколи Вінграновського, відзначають ефектність і тріумфальність його поетичного дебюту. Зокрема: “Чекав: от прийде цілком незвичний, ні в чому не схожий на інших, і прихід його буде одкровенням, радісним святом... Памґятаєте, як увійшов у поезію 10 років тому Дмитро Павличко? Отак тепер увіходить Микола Вінграновський” [1, 4]. На сьогодні з'явилось багато досліджень творчості цього митця, зокрема, роботи (С.Богдан, О.Гальчук, І.Дзюби, Ю.Коваліва, В.Моренця, В.Слапчука, Т.Салиги, Л.Талалая, й ін.). М.Вінграновський, безперечно, - майстер поетичного слова, він вплинув на творчі шукання молодих літераторів, зумів “вимовити” своє покоління і його героя, його поезія стала своєчасним і актуальним явищем. Проте як поет М.Вінграновський не знеособився, він відкрив себе читачеві у новій якості, створивши справді оригінальну, рафіновану лірику з її тонким відчуттям краси, надзвичайною піднесеністю, трепетом перед високим.

Дана стаття є спробою проаналізувати поезії М.Вінграновського на матеріалі двох збірок: “Атомні прелюди”, “Сто поезій”. ” З огляду на те, що між збірками є досить істотні часові перерви, стильові домінанти будуть розглянуті в динаміці з погляду любовної тематики, багатоплановості, характерної незавершеності, логічного висновку, інтелектуальних структур; важливим також у цьому сенсі є виокремити те, що об'єднує різні періоди творчості - ядро творчої індивідуальності: відчуття повноти буття, “єдиного ритму особистості й навколишнього світу, у психологізації предметів і явищ” [5, 50].

Саме цим і зумовлюється актуальність означеної у статті проблеми.

Інтимна та пейзажно-настроєва лірика представлена поезіями “Вас так ніхто не любить, я один”, “Ти тут! Ти тут! Кохана, - ти як світ”, “Не починайся...”, “За літом літо, літо літо лове”, “Елегія”, “Вечірнє”, “Ходімте в сад. Я покажу вам сад”, - це змушує звернути на себе увагу, в її рядках - усі душевні переживання, рухи й порухи людської душі:

вінграновський любовна тематика

Ти тут! Ти тут! Кохана, ти, як світ, --

Початок і кінець твій загубився…

Багряною півчарою схилився

В вологих сонцетінях небозвід… [2, с. 121]

“Атомні прелюди” - перша збірка поезій М.Вінграновського, що побачила світ 1962 р. у видавництві “Радянський письменник”. Вона була винесена на гребені окреслених вище соціальних збурень і стала породженням свого часу. Нова поезія одразу знайшла свого читача й дослідника. Тому саме ця збірка, що принесла у свій час авторові славу та незаперечне визнання, є найбільш дослідженою у творчості М.Вінграновського. Його вплив на літературу був колосальним, а “Атомні прелюди” невдовзі стали раритетом.

Друга збірка М.Вінграновського “Сто поезій” з'явилася у світ лише через 5 років після “Атомних прелюдів” - у 1967 році. Ця книга не була вже такою епатуючою, як попередня, проте серед читацького загалу заслужено користувалася популярністю. Критики ж розглядають її, як і всі наступні збірки, лише у порівнянні з “Атомними прелюдами”, намагаючись з'ясувати, у чому ж виявляється творчий поступ Миколи Вінграновського і якими формальними ознаками можна окреслити еволюцію поетового зростання від книжки до книжки: щу послідовно залишається сталим, а щу змінюється. Шукаючи відповіді на ці запитання, слід найперше мати на увазі, що у творчості все відбувається за законами внутрішніми, а говорячи про еволюцію, переважно маємо на увазі зовнішні стильові коливання.

Справжньою перлиною збірки “Сто поезій”, на нашу думку, є інтимна лірика М.Вінграновського. Це вишукана, рафінована і вічна поезія. Любовна тематика є і в збірці“Атомні прелюди”, тому не важко побачити еволюцію закоханого ліричного героя, порівнявши поезії з обох збірок:

Порівняймо:

«Атомні прелюди» «Сто поезій»

Ти зла, як дика груша при дорозі, Тепер послухай: з нашого жалю

Ти відьма мого серця. Я - тиран, Тепер залишились одні слабкі

А ти мільйон тиранів. І невдовзі півзвуки.

Приглянувсь я: за планом виник план. Любові нашої обличчя не люблю.

Її обличчя - то обличчя муки...

Твій крупний план - неспинена і рвійна

Хурделиця краси, аж пломінь на кістках. Кажу ж, кажу ж у звітреному сні Середній план - пропуск?

радість мого мрійва. У зимі, в осені, у літі, у весні:

Загальний план твій - діти на руках… Весною, літом, восени, зимою

Дві білих пісні рук твоїх зі мною.

Ти ранок мій, ти - південь мій і

Вечір,

Ти - ніч моя...

Хоч все на світі - втеча! [2,201]

В обох посланнях ідеться про одне почуття - муки нещасливого кохання, жінка - прекрасна, але жорстока мучить ліричного героя, нехтуючи його почуття. Лише кохана може дати йому здатність любити весь світ. Для ліричного героя тільки вона займає в його житті виняткове місце. Власне, Новаліс, проживши всього 28 років, зумів розкрити своїм сучасникам і послідовникам великі таємниці кохання. Письменник обираючи фабулу кохання, зацікавлює читача й утримує його увагу за допомогою таємниці, наприклад, коли кохана жінка перетворювалась на абревіатуру всесвіту, а всесвіт ставав елонгатурою коханої. Але настрій в обох поезіях неоднаковий: у першій - атмосфера тихого, світлого суму і разом з тим оптимізму, захоплення неприступністю коханої. У другому випадку домінує почуття розчарування, навіть трагізму: герой стомлений від страждань, а попереду - невизначеність.

Ліричний герой - уже досвідчена людина, вміє спокійно аналізувати, безпристрасно приймати рішення і робити висновки:

Як мало ненавидіти й любити!

І як багато жить, щоб тільки жити [2, 198].

Проте не слід думати, що у збірці переважають песимістичні мотиви. Тут є прекрасні поезії, сповнені радістю кохання і, водночас, делікатністю, написані людиною, яка вміє любити, відчувати, спостерігати за деталями. Тоді за цією конкретикою відчувається щось близьке до болю, особисте:

Прицокало, прибилось, притекло,

Припало, пригорнуло, причинилось,

Заплакало і - никма утекло

Чорняве полумґя з печальними очима.

...Чорняве полумґя, чорняву ту завію

Узяв у душу, як блакитний сон.

А чути плач - то плаче телефон,

Просунувши у ніч свою холодну шию [2, 197].

Безособовість на початку речення посилює ліричне начало оповіді, кожен може поставити себе на місце героя. Форма середнього роду інтригує й інтимізує, передає усю ту ніжність, глибину, тепло ставлення до коханої жінки. Повтори дієслівних форм теперішнього часу передають відчуття динамізму і “малого вихору” в житті поета, їх перелік справляє цілісне враження, і тому не виникає потреби перечитувати рядки знову. Мабуть, кожен погодиться з тим, що ні у чому так правдиво не виявляє себе, свою душу людина, як у коханні, у найдорожчому, найпотаємнішому, чоловік проявляє міру людськості свою у ставленні до жінки. А якщо цей чоловік ще й поет, то, мабуть, по тому, як він говорить про кохану жінку, оспівує свої почуття до неї, можна зрозуміти його душевний склад. Його цілком сучасна еротична лірика (“Коли моя рука, то тиха, то лукава...”, “Чорна райдуга”) звучить по-античному світло, витончено і благородно, а шляхетне чуття міри і смаку відчувається навіть на рівні найпростіших словесних реакціях:

Це ти? Це ти. Спасибі... Я журюсь.

Проходь. Сідай. У дні оці і ночі

Вчорашніми очима я дивлюсь

В твої сьогоднішні передвечірні очі.

Чом ти збентежена?.. Оце я тут живу.

Отут я видумав себе й тебе для тебе.

Отут я серце виняньчив для неба,

Не знаючи тоді, що небом назову [2, 186].

У новій збірці не розлучається автор і з фантасмагоричними образами. Вони у М.Вінграновського мають невипадковий характер. Тут - своя динаміка розповіді (вона залежна від того сновидного змісту, про який ідеться у творі), свої принципи творення художнього простору. У ньому може відбуватися все, що завгодно, всупереч законам логіки. І все ж фантасмагорія - це художній прийом, керований волею автора, процес образного мислення. “Кохана ти не знаєш що коли я приходжу від тебе я засинаю людиною а просинаюся деревом і вранці шумлю у нашому подвір'ї і сусіди дивуються звідки за ніч виросло таке дерево. Кохана ти не знаєш що коли я приходжу від тебе я засинаю людиною а просинаюся хмарою яка зачепилася за середвіття двадцятого віку і яка не знає куди їй пливти адже вона знає ця хмара що єдина вітчизна у неї це я небо Кохана ти не знаєш що коли я приходжу від тебе я засинаю Миколою а просинаюся поїздом який везе під ракетними небесами мільйони дівчат таких як ти кохана” [3, 323]. Недарма було зацитовано саме цю фантасмагоричну поезію М.Вінграновського, хоча у нього є й інші “Кохана” - один з віршів, який був розкритикований у свій час за недоступні асоціації, “складність”. Але були у такої поезії і свої захисники. Зокрема В.Симоненко писав: “А хіба у самої критики не було такої хвилини, коли хочеться бути всюди і всім? Мене особисто цей вірш дуже хвилює…”[6, 3]. Поет також зазначає, що його слід перечитати не лише очима. А. Малишко: “На мій погляд, це дуже природно. Хлопець покохав дівчину, цілу ніч не спить, і для нього увесь світ стає іншим. Юнак дивиться за вікно, і йому навіть здається, що він став красивим, шумливим деревом..” [4, 318]. В інтимній ліриці М.Вінграновського є глибока одухотвореність і глибинні переживання, і не потрібні ніякі міщанські купідончики і нудотні екзальтовані шепоти або ж банальні ботанічні мотиви, як їх називав О.Гончар. М.Вінграновський оволодів умінням розкривати духовний світ ліричного героя через його звільнену від надмірного контролю з боку розуму уяву, яка в момент творчості може впритул наближатись до сонної фантазії.

У фантасмагоричних образах втілена ідея дематеріалізації реального і навпаки - матеріалізації уявного. Прийом матеріалізації сновидного простору використовується для точного відтворення складних психологічних станів. Особливо, коли персонажі заглиблені у роздуми про загадковий простір душі, який рідко збігається з реальним. Усе це було ще в епоху бароко. Пізніші митці розгорнули здобутки XVII ст. І вже дерева стають волейболістами, поет - деревом, у його руках птах в'є гніздо, а

На чорному полі

Витворений з криги та снігу

З'являється білий рояль

Висотою до неба [2, 167].

За допомогою уявних образів поет об'єктивізує свої інтимні почуття, легко обминаючи стереотипні образні інтерпретації даної теми. Він знаходить досить переконливі аргументи, щоб ми повірили у його слова. Його фантастика мовби не фантастика - вона весь час перебуває у міцній співдії з життєвими реаліями, вона невіддільна від дійсності, як мрія чи сон від життя людини. Поет осмислює любов у трьох основних вимірах. В суто особистісному (кохання як глибинна, нерозгадана таємниця серця), суспільному (любов до рідної землі, до України, до народу і просто-до людини, близької і далекої, знайомої і незнайомої) і, нарешті, у глобальних, космічних масштабах як один із законів Всесвіту, основа жаданої гармонії, джерело єдності всіх творчих, життеспраглих сил.

Психологізм М.Вінграновського - не у передачі психологічної ситуації, а в психологічних імпульсах. Тому розділові знаки у нього дорівнюють слову. Напружений синтаксис, переблиск повторного слова різними семантичними гранями і його повнозвучність сприяють у досягненні оптимального ступеня смислового потенціалу. Часом слово поета видихається з такою силою, що його доводиться зупиняти крапкою, аби не набігло, не накотилося наступне слово:

Не - відбувалось. Не - тремтіло.

Не - золотіло. Не - текло.

Не - полотніло. Не - біліло.

Не… - господи…- не - не було!.. [2, 286]

Цю поезію В.Моренець назвав “кардіограмою болю”[7] ліричного героя. Усі збірки М.Вінграновського дещо антологічні. Тобто до кожної наступної збірки входять за вибором автора поезії минулих літ. Так що можемо спостерігати роботу поета над собою, над своєю творчою манерою, стилем.

Усі збірки М.Вінграновського дещо антологічні. Тобто до кожної наступної збірки входять за вибором автора поезії минулих літ. Так що можемо спостерігати роботу поета над собою, над своєю творчою манерою, стилем. Так і до збірки “Сто поезій” увійшли поезії з “Атомних прелюдів”. Відразу впадає в око їх неорганічність і неприродність у контексті нової поезії М.Вінграновського.

Любовна лірика - це романтичний поглад на світ, шляхетність душі, щирість зізнань, культура вислову. Жінка, наречена, кохана, мати - образи, у яких втілюються найсвітліші поетові почування, його роздуми про рідну землю, джерела духовності.

Інтимна лірика Миколи Вінграновського возвеличує, підносить людину, а не лише фіксує її настрої. Любовні струни підносять з глибини людської душі найсвітліші, найчистіші порухи. Всі вірші інтимної лірики так чи інакше виходять за рамки особистого світу. Душевна драма почуттів ліричного героя не абстрагована від реалій дійсності і часу.

Кохання не сталий процес, у своєму розвитку є свої особливісті, свої можливості, свої обмеження і своя синестезія, не реакція на щось одне, а виникнення одночасних відчуттів у різних органах, енергетичних хвилях, емоціях. Людина переживає тільки зорове відчуття, коли дивиться на картину, коли слухає музику відчуває інші відчуття, далекі від звуку інструменту. Універсальна дія кохання в слові, яке торкається струн душі.

Література

1. Буряк Б. Так почалася творча біографія // Вінграновський М. Атомні прелюди. - К.: Рад. письменнник, 1962. - С. 3-6.

2. Вінграновський М. Вибрані твори: У 3-х т / Микола Вінграновський; вступна ст. Т. Салиги. -- Тернопіль: Богдан, 2004. --Т.1: Поезії.- 400с.

3. Вибрані твори / Передм. І.Дзюби. - К.: Дніпро, 1986.- 463с.

4. Кошелівець І. Панорама найновішої літератури УРСР. - Мюнхен, 1968. -380с.

5. Мейзерська Т. О.Веселовський - І.Франко: дві концепції суґестії / Мейзерська Тетяна // Укр. літературознавство. - Вип.60. - Львів, 1995. - С.50-59.

6. Симоненко В. цит. за: Ткаченко О. Минини. // Літературна Україна. - 1998. - 9 берез.

7. Моренець В. Відтворити цілісність світу / Моренець Володимир // Вітчизна. - 1981. - № 5. - С.173-181.

Размещено на Allbest.ru