Репрезентація кохання у тетралогії "Сутінкова сага" Стефені Маєр

Размещено на http://www.allbest.ru//

Репрезентація кохання у тетралогії „Сутінкова сага” Стефені Маєр

Випасняк Г. О.,

кандидат філологічних наук

Тетралогія Стефені Маєр „Сутінкова сага” (романи „Сутінки”, „Молодий місяць”, „Затемнення” та „Світанок”) стала світовим бестселером. Без сумніву, визначальним елементом, який посприяв успіхові романів, був неординарний любовний сюжет, піднасичений міфологічними вкрапленнями. Зазвичай романи-бестселери стають такими у зв'язку з тим, що зачіпають проблеми, які є найбільш актуальними для того чи іншого суспільства і пропонують для мас максимально бажані, хоч і не завжди реальні, варіанти вирішення. Вони є своєрідним лакмусовим папірцем для визначення духовних потреб та ідеалів сучасного суспільства. Зважаючи на те, що світовим бестселером стали романи про кохання вурдалака і звичайної дівчини, вкотре підтверджується той факт, що людство за будь-яких часів, навіть у високотехнологічну добу, має неустанну потребу в створенні казок про незвичайне і щасливе кохання. І ця необхідність є настільки потужною, що здатна одвічно негативний, демонічний образ вампіра зробити центральним у романтичній історії кохання, героїзувати його, надати найдосконаліших людських духовних якостей і навіть протиставити жорстокому зовнішньому світові, закритому для всього незвичайного, для іншості.

Стосунки Белли й Едварда - головних героїв „Сутінкової саги” - цікаво розглянути крізь призму дослідження Д. де Ружмона „Любов і західна культура”, присвяченого висвітленню глибини впливу легенди про Трістана та Ізольду на європейську культуру, зокрема на тему кохання. На його думку, Легенда є не чим іншим як зашифрованою реалізацією єретичного міфу про прагнення людської душі до своєї божественної суті, який Західна культура не зуміла розгадати і прийнявши у буквальному, звульгаризованому вигляді, зробила основою для подальших історій про кохання. „У всіх великих літературах, починаючи з ХІІІ століття до нашого часу, історія любовної пристрасти була іронією занепаду куртуазного міфу у межах світського життя. Це розповідь про все безнадійніші спроби Еросу замінити містичну трансцендентність емоційною інтенсивністю. Але якими б величними чи жалюгідними не були образи пристрасної розмови, „барви” їхньої риторики залишатимуться лише екзальтацією сутінок, обіцянкою недосяжної слави…” [7, с. 161].

Д. де Ружмон чітко визначив ті елементи, які сприяли успіхові роману про Трістана та Ізольду, і які залишаються дієвими до сьогодні, особливо стосовно масової літератури, адже „у наш час про вплив міту, ? підкреслював дослідник, ? зазвичай свідчать не шедеври, а серійні романи, успішні театральні постановки та, зрештою, фільми. Трагічний елемент нашого часу розпорошений у цій посередності” [7, с. 221]. Отож, найактивніше у художній літературі розробляються наступні теми, запозичені з куртуазного міфу:

взаємозв'язок кохання і смерти;

діалектика перешкоди;

тема пожертви/самопожертви;

протистояння ночі і дня.

Окремі дослідники, які аналізували секрети успіху „Сутінкової саги”, відзначали, що С. Маєр у всіх чотирьох частинах тетралогії чітко дотримується жанрового канону, що надзвичайно важливо в масовій літературі. Тому наявність вищеназваних тем у сутінкових романах є закономірною.

Сув'язь кохання і смерти - типова тема у західній культурі. „Співзвучність кохання та смерти, що зворушує найпотаємніші пласти нашого єства, гарантує незвичний… успіх роману”, ? зауважив Д. де Ружмон, бо „щасливе кохання не має історії. Не може бути роману без смертельного кохання, себто без кохання, якому перешкоджає і загрожує саме життя (курсив мій. - Г. В.)” [7, c. 14]. У випадку „Сутінкової саги” цей елемент успіху використано максимально: кохання вампіра до людини приречене на одвічну загрозу своєму існуванню і життю останньої.

Західноєвропейське сприйняття кохання завдяки посередництву міфу про Трістана зазнало впливу середньовічної містики, що була близька до різних єретичних відгалужень християнства. „Містика - це акт єднання універсальної сутності трансцендентної реальності та суб'єкту пізнання шляхом розширення свідомості індивідуального Я до абсолютного Духу” [10, с. 21]. З цього погляду має рацію Д. де Ружмон, висловлюючи думку, що „пристрасні” закохані - це, без сумніву, несвідомі містики” [7, с. 158], адже люди, охоплені цим почуттям зазвичай прагнуть вічного поєднання одне з одним. Водночас дослідник, цитуючи Екгарта, акцентує на тому, що з погляду середньовічної містики кохання не приводить до цілковитого єднання: „Воно єднає зі створінням, а не з його суттю” [7, с. 147]. Тобто у поцейбічному житті можлива тільки єдність двох тілесних оболонок, а тому кохання не може претендувати на вічність. Цей аспект проблеми є важливим при аналізі специфіки репрезентації цього почуття у „Сутінковій сазі”. В інтерпретації Стефені Маєр кохання здатне єднати навіть непоєднуване, як-от хижака і жертву („І закохався лев у ягня” [5, с. 212]), причому цей зв'язок може тривати вічно, навіть у містичному розумінні. Почуття Белли до поєднало її з сутністю Едварда, адже вона стала вампіром. Їхнє злиття відбулося як на тілесному, так і на сутнісному рівнях, що з погляду містики є дуже важливим, бо „рівність одного в іншому та з іншим є джерелом і початком квітучої осяйної любови” [7, с. 147]. А синонімом початку такої любові в Західній традиції є хеппі-енд, яким цілком очікувано завершується четверта частина саги.

Д. де Ружмон виділив окремі теми у творах містиків, які вплинули на куртуазний міф, відтак - на всю Західну культуру. З-поміж них - прагнення „умерти, щоби не померти” і відчуття „пристрасті, що „відокремлює” від світу та людських істот” [7, с. 152-153]. Ці містичні теми суголосні з провідними мотивами „Сутінкової саги”. Белла мусить померти як людина, щоби перетворитися на вампіра і назавжди залишитися з Едвардом. Її почуття до нелюдської істоти в усіх значеннях відділили її від цілого світу. „Ми залишаємося сам на сам з тим, кого кохаємо”, бо „ми втратили світ, а світ утратив нас” [7, с. 137]. У перших трьох частинах тетралогії відстороненість Белли від навколишнього життя є типовою реакцією закоханої людини. Вона живе для Едварда й Едвардом. Вона охоплена пристрастю, а це далеко „не розмаїття життя, про яке мріють підлітки; вона (пристрасть. - Г. В.), натомість, ? оголена та оголююча інтенсивність, гірке спустошення, убогість свідомості, позбавленої розмаїття, одержимість уявою, що зосереджена на єдиному образі, ? від тієї миті світ зникає, інші не існують, немає ні ближнього, ні зобов'язань, ні зв'язку, що стримує, ні землі, ні неба: залишаєшся сам на сам з тим, кого кохаєш” [7, с. 137]. У заключній частині відбувається остаточний, буквальний розрив Белли з людським світом, який розпочинається її вступом у подружній стан. Статус „дружина вампіра” був перехідним етапом до зміни сутності, до перетворення на власне вампіра. Стефені Маєр наголошує на тому, що втрата повноцінного людського життя не була для Белли надто болючою, тому що та завжди шукала свого місця у світі, але не могла знайти. Вона завжди була іншою. Лише закохавшись, Белла віднайшла не тільки свою другу половину, але й саму себе. Із втратою Едварда у другій частині „Сутінкової саги” їй видається, що вона „наче втратила себе” [3, с. 374], своє серце, увесь свій світ.

Для християнських містиків смерть була подарунком, бо разом з нею прийде вічне життя і поєднання з Абсолютом. Стефені Маєр неодноразово наголошує, що Едвард, як і всі інші вампіри, мав божественно досконалу зовнішність і його тіло світилося під сонячним промінням (тому цілком логічними видаються наявні у тексті порівняння з античними богами - ідеалами тілесної краси). До того ж він був безсмертним й існував на помежів'ї двох світів: поцейбічного і потойбічного. Для Белли він був її богом, її абсолютом, з яким вона прагнула злитися воєдино. І для цього можна було пожертвувати власним людським життям. „Той, чиї очі одного разу побачили красу, пошлюблений зі смертю” - слова, якими починається поема Платена про Трістана, і які цілком надаються для характеристики долі Белли Свон, адже вона закохалася у власну смерть, у її людське втілення. А „людина, охоплена пристрастю, приймає те, що, з погляду світу, є хибним шляхом - найхибнішим з можливих та неминучим - вона обирає смерть, а не життя” [7, с. 282]. У „Сутінковій сазі” кохання і загроза смерти перебувають у нерозривному зв'язку, це кохання-як-смерть. Саме така характеристика найближча до істинної суті куртуазного міфу.

Варто згадати ще один тип „смертоносної” любові, який з'являється у четвертій частині саги. Маються на увазі материнські почуття Белли до дитини - напіввампіра. Плід загрожує її життю, повільно його висмоктує. Вона вдруге постає перед вибором життя або смерті. І знову вперто вибирає останнє. „Можна тікати від того, кого ти боїшся, можна спробувати боротися з кимсь, кого ти ненавидиш…

Та коли ти любиш свого убивцю, шансів немає. Куди бігти, з ким боротися, якщо це завдасть болю милій твоєму серцю істоті? Коли все, що ти здатна віддати, ? це твоє життя, то як його не віддати? Якщо йдеться про того, кого ти щиро любиш?” [4, с. 7]. Ці слова, вміщені у передмові до „Світанку”, можна вважати життєвим кредо Белли. Таким ходом думок головної героїні упродовж усіх чотирьох частин саги авторка підкреслює її душевну відвагу, а ця риса, як відомо, була для містиків „матеріальним знаком прагнення до божественного” [7, с. 141].

Тема кохання і смерті підсилюється завдяки епіграфам до кожної частини „Сутінкової саги”, які є своєрідними авторськими акцентами щодо основного конфлікту романів: „А з дерева знання добра й зла - не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!” (Книга Буття 2:17), („Сутінки”); „Бурхливі радощі страшні, мій сину, Бо часто в них бурхливий і кінець. Їх смерть у торжестві, вониж бо гинуть, Як порох і вогонь у поцілунку” („Ромео і Джульєтта”, дія ІІ, сцена VІ) („Молодий місяць”).

Діалектика перешкоди, притаманна для Міфу, закладена уже в неординарності сутінкової пари. Перешкода для закоханих часто зумовлює їхню розлуку, відтак - страждання. Потяг до страждання, до його змалювання, на думку Д. де Ружмона, ? вагома риса західної культури. І саме на цьому почутті зосередилася авторка у другій частині - „Молодий місяць”. „Єдине моє захоплення… це страждання” [3, с. 374], ? говорить Едвард, намагаючись пояснити Беллі, чим він займався в період своєї більш як піврічної відсутності у Форксі.

Тема перешкоди існує у тісному взаємозв'язку із попередньою темою, адже „перешкода є маскою смерти” [7, с. 194]. Саме таким є характер перепон на шляху закоханих в усіх чотирьох сутінкових романах. У першій частині їх стосункам загрожує істинна сутність Едварда, який будь-якої миті може не стриматися перед спокусою випити Беллину кров; у другій Едвард власноруч створює перепону своїм стосункам із Беллою, покидаючи її; у третій частині щастю закоханих перешкоджає вампірка Вікторія, яка полює на Беллу; у першій половині четвертої частини подружнє щастя затьмарює вагітність Белли, яка загрожує її життю, а в другій - коли, здавалось би, всі щасливі, всі у парі - під загрозою існування всієї родини Калленів і зграї вовкулак, тобто цілого Беллиного світу.

Великої уваги у сутінкових романах авторка приділяє перешкоді тілесному коханню Едварда і Белли. До слова, ця проблема є однією з центральних у Романі про Трістана та Ізольду. На думку Д. де Ружмона, Трістан „зберігаючи чистоту, здійснює „подвиг”, що наближає його до божественного начала” [7, с. 202]. У цьому плані кохання Едварда до Белли має куртуазні риси. Він готовий захищати Беллу від усього і передусім дбає про чистоту її душі. Підсилює ефект куртуазності і те, що людський досвід Едварда належить минулому століттю, коли були живими традиції стосунків між чоловіком і жінкою, що містили залишки лицарського кохання. У „Сутінковій сазі” основною перешкодою тілесним стосункам Едварда і Белли є загроза життю останньої, а також погляди Едварда, який, вважаючи, що скоїв уже майже всі можливі людські гріхи (і тому є проклятим), прагне „залишити хоч одне правило непорушеним” [2, с. 341], цим самим відвернувши прокляття від безгрішної, за його критеріями, Белли. Акцентуючи на дотриманні людських моральних приписів щодо тілесного кохання, авторка додає ще один елемент до остаточної ідеалізації образу Едварда.

Вагоме місце у куртуазному міфі посідає опозиція Ніч/День. Для єретиків катарів, як і для середньовічних містиків, людське життя сприймалося як Ніч, натомість Днем було істинне буття, життя після смерті. „Смерть є заставою перетворення, миті, коли те, що було Ніччю виявляється абсолютним Днем” [7, с. 194]. Таке тлумачення опозиції ніч / день є цікавим для інтерпретації передусім назв окремих частин „Сутінкової саги”, особливо першої і заключної. Сутінки ? „напівтемрява після заходу сонця” [8, с. 842]. По-перше, так можна схарактеризувати атмосферу, в якій проживають усі мешканці містечка Форкс, яке належить до місць із найменшою кількістю сонячних днів, по-друге, це час, коли вампіри можуть з легкістю виходити на полювання, по-третє, це символ помежів'я, у якому існує сім'я Калленів і в яке потрапляє Белла, закохуючись у Едварда. За сутінками наступає ніч. „Нічне” у містичному сенсі життя змальовано у другій і третій частині тетралогії. Назва останньої книги - „Світанок” ? у містичному потрактуванні вказує на те, що для героїв уже починається День, який для них триватиме вічно. Передусім День наступає для Белли, бо розпочинається її істинне життя (до певної міри потойбічне, бо ж це життя після смерті), у єдності зі своїм божеством. Достоту як у середньовічних містиків: „Пекельна ніч” стає днем, „жахлива смерть” - новим життям, а щоби пристрасті не бракувало величі, з'являється обожнення” [7, с. 179]. Таке потрактування символізму тетралогії Стефені Маєр підтверджує дієвість і глибоку вкоріненість куртуазного міфу у сучасну культуру.

Аналіз „Сутінкової саги” може бути набагато продуктивнішим з точки зору елементів романтизму. Але навіть у цьому випадку неможливо обійтися без куртуазного міфу. На думку Д. де Ружмона, епоха Романтизму остаточно утвердила у європейській культурі елементи Міфу, оспівуючи „екзальтацію добровільної, любовної та піднесеної смерти” [7, с. 210]. Романтизм „Сутінкової саги” не підлягає сумніву, оскільки це романи для підлітків на тему першого кохання. Образ Едварда „витриманий за всіма ознаками романтичного канону. Готична блідість і буйні кучері, очі, що змінюють колір від медового до чорного, струнка постава й пластика хижака, загадковість і непередбачуваність. Йому сто років, він бачив усе й ніколи раніше так не кохав”. Письменниця і літературний аналітик Я. Дубинянська звертає увагу на те, що образ „готичного вампіра-одинака породжений європейським романтизмом” [1]. І це не дивно, адже з початком романтизму „у західній свідомості знову відроджується прагнення містичної пригоди, що спрямована на цілковите єднання, вічна єресь пристрасти, долання у мріях усіх меж і найвище прагнення зрікатися світу” [7, с. 210]. Зважаючи також на захоплення романтиків темою Ночі і смерті, поява такого типу образу тим більш закономірна, оскільки в ньому ці дві теми абсолютно органічно поєдналися: вампір є породженням ночі і носієм смерті. Романтична сутність Едварда підсилюється тим, що його людський досвід належить іншому історичному часу. Принагідно варто згадати і те, що, на думку Д. де Ружмона, після епохи романтизму розпочалася і триває дотепер „ера фантомів” Трістана. Образ Едварда Каллена - яскраве підтвердження правильності цієї думки. У ньому поєднано риси Трістана, Ромео (особливо у сіквелі „Молодий місяць”) і власне романтичного героя.

Стефені Маєр наділяє стосунки Едварда Каллена та Белли Свон визначальним романтичним/куртуазним елементом - жертовністю. Готовність жертвувати і власне пожертва усім, зокрема і собою, заради коханої людини - ось що характеризує обох головних персонажів „Сутінкової саги”. Жертовне кохання без тіні егоїзму - не новинка для художньої літератури, щоправда дедалі рідкісніше явище у творах сьогодення. Відповідно до концепції Д. де Ружмона, елемент жертовності є також рисою куртуазного міфу: „Лицар і дама його серця, героїзм, породжений коханням, ? ось справжній романний мотив, що з'являється і з'являтиметься всюди і завжди. Це безпосереднє перетворення чуттєвого прагнення у самопожертву (курсив мій. - Г. В.)” [7, с. 238]. З перших сторінок „Сутінок” С. Маєр акцентує на цьому елементі кохання: „Померти, щоб міг жити інший, той, кого кохаєш, ? не найгірший спосіб попрощатися з життям. Благородний навіть. Це чогось варте” [5, с. 5]. Ці слова з передмови можуть слугувати епіграфом до решти частин сіквелу.

Тему саможертовного кохання можна розглядати як з точки зору реалізації спрофанованого куртуазного міфу, відтак - романтичного типу світогляду, так і крізь призму релігії, що буде також цілком логічно, враховуючи те, що релігійний світогляд митця часто оприявнюється у його творчості. У даному випадку окремі релігійні штрихи також наявні. Стефені Маєр за віросповіданням мормон. Відштовхуючись від цього, у „Сутінковій сазі” можна виявити елементи, позначені впливом релігійного світогляду мормонів. По-перше, згідно з вченням Джозефа Сміта - засновника Церкви, ? Бог колись був людиною, а потім став Богом. Едвард колись також був людиною, а потім став вампіром з божественними здібностями, зовнішніми і внутрішніми рисами. По-друге, офіційна назва мормонських прихожан - „святі останніх днів (дослівно вираз latter-day saint означає святий наших днів або сучасний святий)” [6]. Отож мормони намагаються вести таке життя, яке б дозволяло називати їх святими, яке б наближало їх до досконалості, відтак - до божественності. Уся родина Калленів веде строго контрольоване, навіть аскетичне, з огляду на їхню сутність, життя, адже передусім вони відмовилися від споживання людської крові. Едвард, закохавшись у Беллу, випробовує власну силу волі і таким чином удосконалюється: „Ми (вампіри. - Г. В.) такі, які є, і дуже рідко хтось із нас зазнає справжніх змін. Відтоді … як Белла з'явилась у моєму житті, я змінююсь постійно. І вороття немає” [2, с. 378]. По-третє, мормони вірять у те, що люди можуть вічно бути зі своїми сім'ями. Виходячи з цього, родина Калленів, включаючи Беллу та Ренесму є безпосереднім утіленням такої віри. „Сутінкову сагу” можна вважати авторською відповіддю на питання, чи існує життя після смерті, і яким воно є. Адже друга половина „Світанку” присвячена зображенню життя Белли після її фізичної смерті і відродження у статусі вампіра. Це до певної міри потойбічний світ, що існує всередині поцейбічного.

Варто звернути увагу на особливість любовного трикутника, що викристалізовується у третій частині саги („Затемнення”), і має чимало спільного з аналогічним трикутником у романі Е. Бронте „Буремний Перевал” - улюбленому творі сутінкової головної героїні. Белла, як і Кетрін Ерншоу, стоїть перед вибором між людиною, яку вона сприймає як свою другу половину, і найкращим другом, якого вона щиро любить. Навчена прикладом Кетрін, яка переплутала дружбу з коханням, Белла робить протилежний вибір на користь Едварда (закономірно, згідно з каноном масової літератури) й обґрунтовує його словами Кеті стосовно почуттів до Гіткліфа: „Якщо все навколо зникне, а він залишиться, ? моє існування триватиме й далі, та якщо усе залишиться, а його не буде, ? всесвіт стане для мене безмежно чужим, і я більше не вважатиму себе його часткою” [2,с. 459]. Цікаво, що слова, які вибирає Едвард з того ж таки роману Е. Бронте - „Не можу жити без мого життя, без моєї душі!” [2, с. 460] - можна розглядати у контексті куртуазного міфу і лицарського культу Прекрасної Дами. Останній, за Д. де Ружмоном, висловлює тугу земної душі за своєю божественною другою половиною. Отож, Белла є для Едварда середньовічною Прекрасною Дамою. Вона для нього є більше, ніж просто друга половина, божественна суть душі, вона є одночасно і самою душею, якої він позбавлений як демонічна істота.

Повертаючись до специфіки любовного трикутника, впадає в очі те, що третій персонаж у ньому також цілком позитивний, хоча й не досконалий, як Едвард. Передусім йому бракує вміння до кінця жертвувати своїми інтересами заради коханої людини. Він би зважився вбити свого суперника, до того ж одвічного ворога. Натомість стосовно Едварда авторка підкреслює інший хід думок: він не зробив би цього через усвідомлення глибини страждань, яких могла б завдати Беллі смерть Джейка. Таким чином протистояння між Едвардом і Джейкобом не є типовою боротьбою доброго і злого, це радше протиставлення божественного земному, життя - смерті. Стосовно останньої опозиції тяжко сказати, хто з цих двох персонажів є втіленням життя, а хто - смерті. На перший погляд, Джейкоб є запорукою людського життя, проте для Белли воно було б рівноцінне смерті.

Розглянувши елементи спрофанованого куртуазного міфу у „Сутінковій сазі” Стефені Маєр, можна зробити висновок, що дана тетралогія, як і більшість творів такого характеру, дає можливість читачам „насолоджуватися мітом, але так, аби за це не надто дорого платити” [7, с. 223]. Причому в цьому випадку є змога насолодитися двома видами міфів: вищезгаданим куртуазним і міфами, пов'язаними зі світом демонічних істот, до яких відносяться як вампіри, так і вовкулаки. Як правило, „міф розгортає свою владу там, де зникають моральні категорії” [7, с. 199]. Ця заувага Д. де Ружмона є визначальною для розуміння потреби сучасного суспільства у міфах, адже це один зі способів регенерації моральності. Створюючи ефект повернення до витоків, твори на зразок „Сутінкової саги” й надалі користуватимуться сталою популярністю.

У сутінкових романах змальовано „неможливе у своїй суті кохання, яке відштовхує будь-який реальний предмет, аби віддатися нескінченності”. Це прямий наслідок прагнення людини до „чогось цілком незнаного..., через немічність, через порожнечу, у пошуках того, що… наповнить і заспокоїть” [7, с. 210]. Тетралогія Стефені Маєр, що передусім розрахована на молодь, дає змогу частково заповнити емоційну і духовну порожнечу, що притаманна підлітковому періоду, часу постійного пошуку себе, свого місця у світі. Змальоване саможертовне кохання, без сумніву, змушує молодих читачів задуматися над сутністю цього почуття і очистити його від зайвого егоїзму.

Хеппі-енд у художній літературі, особливо масовій, є утвердженням життя, бо ж незважаючи на всі перешкоди, герої залишаються живими і щасливими. Формально щасливий кінець наявний і в „Сутінковій сазі”, проте його важко назвати утвердженням земного життя. Це радше уславлення містичного життя у вічності, щастя об'єднання душі зі своєю божественною суттю (хоча знову ж таки у спрофанованому, доступному для масового читача, вигляді). Це абсолютний тріумф спрофанізованого Міфу і романтизму, а також наслідок впливу авторського релігійного світогляду. Але таким чином авторка дозволяє читачам повірити у щасливу вічність. До певної міри, дає людству шанс на вічність.

Література

репрезентація кохання маєр

Дубинянська Я. Кохання від смеркання до світання [Електронний ресурс] / Яна Дубинянська. - Режим доступу: http://litakcent.com/2012/02/13/kohannja-vid-smerkannja-do-svitannja/

Маєр C. Затемнення : Роман / Стефені Маєр, пер. з англ. О. Риди, К. Плугатир. - К. : КМ Publishing, 2010. - 480 с. - (Сутінкова сага).

Маєр С. Молодий місяць : Роман / Стефені Маєр, пер. з англ. У. Григораш. - К. : КМ Publishing, 2010. - 416 с. - (Сутінкова сага).

Маєр С. Світанок : Роман / Стефені Маєр, пер. з англ. Н. Тисовської. - К. : КМ Publishing, 2010. - 592 с. - (Сутінкова сага).

Маєр С. Сутінки : Роман / Стефені Маєр, пер. з англ. О. Федорченко. - К. : КМ Publishing, 2009. - 384 с. - (Сутінкова сага).

Мормони [Електронний ресурс] // Вікіпедія. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Мормони.

Ружмон Д. де Любов і західна культура / Дені де Ружмон, пер. з франц. Ярина Тарасюк. - Львів : Літопис, 2000. - 304 с.

Сучасний тлумачний словник української мови: 65 000 слів / За заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В. В. Дубічинського. - Х. : ВД „ШКОЛА”, 2006. - 1008 с.

Філоненко С. О. Масова література в Україні: дискурс / гендер / жанр : монографія / Софія Філоненко. - Донецьк : ЛАНДОН-ХХІ, 2011. - 432 с.

Шабанова Ю. А. Містичний простір філософії Середньовіччя / Ю. А. Шабанова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2011. - №102. - Філософія і політологія. - С. 19 - 23.

Размещено на Allbest.ru