Фольклорний когнітивний концепт "сімейне щастя" у народній казці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фольклорний когнітивний концепт «сімейне щастя» у народній казці

Грищенко І.В.

кандидат філологічних наук, докторант

кафедра фольклористики, Інститут філології

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Анотація

Проведено дослідження фольклорного емоційного концепту “сімейне щастя” в народній прозі. У статті зосереджено увагу на мотиві “чарівного отримання” дитини на матеріалі українських народних казок у записах кінця ХІХ ст.

Ключові слова: фольклорний когнітивний концепт, когнітивна структура, народна казка, народна проза, мотив.

концепт казка сімейний щастя

Аннотация

Проведено исследование фольклорного эмоционального концепта “семейное счастье” в народной прозе. В статье акцентируется внимание на мотиве “волшебного получения” ребенка на материалах украинских народных сказок в записях конца ХІХ в.

Ключевые слова: фольклорный когнитивный концепт, когнитивная структура, народная сказка, народная проза, мотив.

Summary

The folklore emotional concept “private happiness” in folklore prose is the subject of investigation. The theme “magic receive” child is the basic in the article. The materials of Ukrainian folk tales of the late ХІХ century are representation for the research.

Keywords: folklore emotional concept, cognitive structure, folk tale, folk prose, theme.

Сучасна фольклористика характеризується акцентом на дослідженнях когнітивних структур етнофорів, збережених у фольклорних текстах. Фольклор є характерним видом мисленнєвої діяльності. Залучення когнітивного підходу до вивчення текстів фольклорних жанрів дозволяє провести дослідження процесу засвоєння, обробки інформації, збереження, використання, ретрансляція та збереження для нащадків.

Важливим питанням сучасної фольклористики є дослідження глибинних когнітивних структур і процесів людини, які збережені у фольклорних наративах. К.Маслинський вказує, що у сучасній фольклористиці особливої актуальності набуває проблема виявлення дотекстуальної системи уявлень, яка може бути описана як картина світу або авантекст [5].

С.Нєклюдов акцентує основну функцію фольклорної традиції: здійснення збереження, передачі, відтворення у часі та у просторі певних культурно значимих текстів в їх “матеріальній” (субстанціональній) кокретності і структурній статичності. Фольклор - це завжди відносно точний або відносно вільний повтор почутого, а фольклорний текст є більш-менш стійкою комбінацією елементів традиції, яка реалізується у кожному акті виконання [8]. Людина, отримуючи досвід, трансформує його в певні концепти, які, логічно пов'язуючись між собою, утворюють концептуальну систему; вона конструюється, модифікується та уточнюється людиною безперервно [6, 61].

Казка посідає винятково важливе місце серед інших фольклорних жанрів, оскільки надає дослідникам багатий різноманітний матеріал, який демонструє надзвичайну подібність, іноді навіть збіги, у фольклорі різних народів. У казковому епосі, як і загалом в усьому фольклорі, відтворено життя народу, його світогляд, уявлення. Казки мають велике пізнавальне і виховне значення в культурному житті людини. Тексти демонструють народний талант у галузі сюжетотворення. Основною ознакою епічних жанрів фольклору є сюжет, який у кожному фольклорному жанрі має свою специфіку, зумовлену особливостями змісту, творчих принципів і призначення твору.

На думку Л. Дунаєвської, “в усіх наукових висновках про народну прозу головною ідеєю залишається незаперечна істина: в основі її фантастики - первісне міфологічне мислення” [3, 16]. Казки, легенди, оповіді зберігають традиційні формотворчі моделі, притаманні епосу, позначені залишками первісного синкретизму, виконують націосвідомісну функцію, бо ця функція передусім є загальнолюдською, генетичною, антропологічною.

Об'єктом дослідження є фольклорні казки, в яких репрезентовано концепт “сімейне щастя”.

Предмет дослідження складає аналіз фольклорного потрактування емоційного концепту “сімейне щастя”, зокрема зосереджено увагу на мотиві “чарівного отримання” дитини.

Мета дослідження - виявити універсальні характеристики концепту “сімейне щастя”, представленого у фольклорній свідомості етнофорів.

Концепт “щастя” є предметом наукового зацікавлення з часів античності і до сьогодні (С.Воркачьов, Н.Арутюнова, В.Маслова, А.Шмєльов, І.Гаврилова, І.Русакова та ін.).

С.Воркачьов вказує, що “концепт - це культурно позначений вербалізований смисл, репрезентований у плані вираження цілою низкою своїх мовленнєвих реалізацій, які утворюють відповідну лексико-семантичну парадигму” [1].

В.Маслова відзначає, що “сутність емоційних концептів неможливо зрозуміти без залучення психологічних знань про особистість та її емоційну сферу. <…> Мовлення - це не лише інструмент культури, але й інструмент емоцій. Емоції є специфічною формою ставлення до світу людини. Думки та емоції зливаються у процесі комунікативної діяльності, причому емоції можуть навіть превалювати. Кожна мовленнєва особистість, незалежно від культурних відмінностей, переживає одні і ті ж базові емоції, і це споріднює людей різних культур” [6, 254-255]. Дослідниця визначає такі базові емоційні концепти - щастя і радість. С.Воркачьов акцентує на необхідності “розрізнення поняття щастя від радості, задоволення з одного боку, та удачі, везіння, сприятливої долі з іншого, є єдність різнорідних предметних областей, які охоплюють його: емоційних станів і положення справ, поєднаних актом оцінки в єдине ціле, яке відрізняється від свої складових. У термінах дистинктивних ознак, таким чином, щастя можна визначити як позитивний емоційний стан суб'єкту, який викликаний позитивною оцінкою власної долі” [1]. За висновками А.Шмєльова, щастя - це “коли людині так добре, що вона не відчуває дискомфорту через будь-яких незадоволених бажань” [6, 256].

Сім'я є суттєвим елементом соціальної структури суспільства, одна з її підсистем, діяльність якої регулюється і спрямовується домінуючими у суспільстві цінностями, нормами, традиціями, звичаями і т.д.

У не даремно народі кажуть: “Здоровье - первое богатство, а второе - счастливое супружество” [4, 20]. Ю.Желєзнова визначає такі термінали соціального феномену сім'ї: 1) родинні стосунки, 2) шлюбні стосунки, 3) батьківські стосунки [4, 19-24].

Одним з домінуючих аспектів когнітивного концепту “сімейне щастя” є народження та первинна соціалізація дитини (“Детей нет - в семье пустоцвет; Дети - божья благодать” [4, 27] та ін.), яка у майбутньому мала зберігати і передавати сімейні традиції своїм нащадкам. На думку дослідників, “як правило, батько передає дітям духовні цінності, тоді як мати передає їм ерос і традиційні цінності, притаманні повсякденному життю певної цивілізації” [10, 170]. “У народному світогляді побутували уявлення про переселення душі після смерті тіла в інший об'єкт (метемпсихоза), зокрема, душ предків у новонароджених. Мабуть, тому доволі поширеним є звичай сина називати дідовим ім'ям: померлий передає нащадку своє ім'я, свою силу, стає його охоронцем” [2]. М.-Ф. фон Франц, досліджуючи китайську казку “Знехтувана принцеса”, звернула увагу на специфічний архетиповий мотив - “любляча жінка “викуповує” назад свого чоловіка, народивши йому сина” [10, 160]. У Китаї “загробне життя звичайних людей підтримується лише збережена пам'ять про них живих людей”, а проводити жертвопринесення предкам має право лише син [10, 160].

В українських народних чарівних казках саме “заявка” на народження дітей (часто з надзвичайними прикметами) і є вирішальною для обрання дружини з-поміж претенденток (“- А я, - каже менша, - родила б єму дванадцять синів, до пояса в золоті, а от пояса в серебрі. / Розказав царевич батьку, шо почув от сестер. От цар йому і говорить: / - Бери меншу, бо от таких синів буде велика слава твоєму царству!” [7, 264]; “А третья говорит: /- Возьми меня: я за три года девять сыновей выведу: по колени у серебре, по пояс у золоте, у каждого на лбу звезда! / Он тогда взял самую меньшую” [7, 269]; “А другая говорит: / - Сватай меня: я тебе приведу два сыны-соколы: на лбу месяц, на потилице звезда./ Купец женился на ней…” [7, 274] та інші). Продовження роду було і є однією з основних функцій шлюбу як соціального інституту.

З давніх часів безпліддя вважалося великою карою для сімейного подружжя (“В одном приморском городе жил богатый купец, который ездил торговать за моря в чужие земли. Долгое время у него не было детей” [7, 146]; “Жили себе царь и царица; детей у них не было” [7, 138]; “Жили-были дед та баба, и дожили они до глубокой старости, а детей у них не было” [7, 188] та ін.). Як зазначає А.Плотнікова, у більшості випадків безпліддя у народній свідомості приписується жінці. Магічні дії для позбавлення безпліддя складають особливий розділ народної медицини. Численні прийоми запобіганню безпліддя входять до складу весільного обряду [9, 166].

У казках у прагненні здобути омріяне щастя-дитину подружжя докладає можливих зусиль для реалізації задуму (“Жили себе царь и царица; детей у них не было. Вот царь и пошел искать, где бы себе детенка достать” [7, 138]; “Жил бездетный цар. Однажды, поехавши куда-то, увидел он сидящего на дороге солдата, перед которым стояли разные кушанья, но он сидел и горевал о чем-то. Цар спросил его: / - О чем ты горюешь? / - Как же мне не горевать, - отвечает солдат, - что у вас нет наследников. / Царь на это сказал: / - Что же мне делать, как Господь не дает детей / Тогда солдат сказал ему: / - Езжай, государь, к реке; там ловят рыбаки золотую рыбу; вот ты попроси у них, чтобы они тебе одну рыбку продали. Приехавши домой, прикажи, чтобы ее сварили и пусть съест ее царица” [7, 158] (у цьому тексті у ролі віщуна виступає солдат. В уявленні українців доволі часто солдат ототожнювався зі “знаючою” людиною. Недаремно у народних оповідях про відьом саме солдат “виводить на чисту воду” хазяйку-відьму); “Жили соби цар та цариця; не було у них дитей. Напалась царица на царя: / - Пойди, цар-государь, на базар та купи горщеков: будем помыны справляты, будем Бога спомынаты, может дасть нам Бог диток!” [7, 176]; “Жил один мещанин со своей хозяйкой; у них не было детей. Мещанин ездил в гороа и села, чтобы найти себе дитя, вместо родного сына. Раз он едет, а навстречу ему идет мужик-ворожка, который знает от всякой болезни. <…> Ворожка заговорил такой заговор, что у мещанина будет три сына …” [7, 285] та ін.).

Проте, звичайно, у казках можна зустріти і надзвичайні випадки (навіть і для чарівної казки!): “Жили-были дед та баба, и дожили они до глубокой старости, а детей у них не было. Когда старику исполнилось 75, а старухе - 70 лет, то у них родился сын и назвали его Александром Полежакой” [7, 188].

За народними уявленнями, ап. Петро прямо чи опосередковано впливає на долю людини. Цікаво, що народна оповідальна традиція наділила його функцією покровителя українського народу.

В українській народній казці “Украдчонок” народження і доля майбутньої дитини тісно пов'язані з побудовою мосту - символу Долі, сакрального концепту, пов'язаного зі змінами у житті, дорогою по життю та на “той” світ. Щасливу ж звістку батькам про народження бажаної дитини у казці приносять ап. Петро і ап. Павло: “Жил-был себе один человек; у него не было детей. Раз вечером потушил он лампу и говорит: - Кому наше добро останется!?/ Только что сказал, подходит к окну кто-то и говорит: / - Добрывечер, чи ты спишь? Сделай мост на том озере и будут у тебя дети. / <… >Ну он нанял плотников; сделали они мост на том озере. Ну послал своего работника: / - Пойди под мост послухай чи будут благодарить, чи лаять. / Ну вот едут чумаки и благодарят: / - Дай ему, Боже, чего он у Бога желает! <…> / Идет святой Петро и Павел и говорят, что будет у него сын умный: что задумает, то и будет. Родила жена сына” [7, 290].

Отже, фольклорний когнітивний концепт “сімейне щастя” можна сміливо віднести до основних концептів у системі фольклорної картини світу. Головним аспектом сімейного щастя є досягнення “повноцінності” (з точки зору соціуму) - народження дітей, які є продовжувачами роду та ретрансляторами етнокультури.

Література

1. Воркачев С. Г. Концепт счастья: понятийный и образный компоненты // Известия РАН. Серия литературы и языка. - М., 2001. - Т. 60. - № 6. - С. 47-58

2. Дунаєвська Л. Українська народна проза (легенда, казка); Еволюція епічних традицій. - К., 1997. - 384 с.

3. Железнова Ю.В. Лингвокогнитивное и лингвокультурное исследование концепта “семья”: автореф. на соиск… канд. филол. н. - Ижевск, 2009. - 27 с.

4. Маслова В.А. Введение когнитивную лингвистику : учебное пособие / В.А. Маслова. - 5-е узд. - М. : Флинта : Наука, 2011. - 296 с.

5. Народні казки, зібрані Петром Івановим / упоряди., підготовка текстів, вступ. стаття, примітки та словник І.В. Неїло. - К. : ТОВ УВПК “ЕксОб”, 2003. - 512 с.

6. Плотникова А.А. Бесплодие // Славянсике древности : этнолингвистический словарь в 5-ти томах / Под ред. Н.И. Толстого. - Т. 1 : А - Г. - М. : Международные отношения, 1995. - С. 166-168.

7. Франц М.-Л. фон Архетипичесике паттерны в волшебных сказках / Перев. с англ. В.Мершавки. - М. : Независимая фирма “Класс”, 2007. - 256 с.

Размещено на Allbest.ru