Своєрідність функціонування інтимної лірики у творчості Б. Грінченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Бориса Грінченка

Своєрідність функціонування інтимної лірики у творчості Б. Грінченка

Українська поезії межі ХІХ - ХХ ст. привертала увагу багатьох вітчизняних науковців. Приміром, М.П.Бондар досліджував систему жанрів у поезії пошевченківської епохи («Поезія пошевченківської епохи. Система жанрів»), основні тенденції розвитку й естетична стратегія української поезії останньої третини ХІХ ст. опинилися в центрі уваги М.П.Ткачука («Українська поезія останньої третини ХIХ століття: основні тенденції розвитку й естетична стратегія»), О. Камінчук обрала дискурсивне дослідження української поезії ХІХ - початку ХХ ст. як структурно-семантичний аналіз художнього тексту («Художній дискурс української поезії кінця ХІХ - початку ХХ ст.) та ін. Аналізуючи специфіку функціонування української поезії на межі століть, дослідники віддавали належне інтимній ліриці, проте, деякі аспекти потребують подальшого вивчення, зокрема, своєрідність «інтимно-психологічної інтерпретації любові» (О. Камінчук) в поетичній спадщині Б. Грінченка.

Мета даної статті - дослідити місце та значення інтимної лірики в поезії Б. Грінченка, а також визначити провідні тематичні мотиви любовної лірики автора, які дають підстави говорити про її своєрідність та органічний зв'язок із вітчизняною та слов'янською поезією порубіжжя століть. Задля досягнення поставленої мети будуть проаналізовані найрепрезентативніші твори українського автора із залученням творчої спадщини чеських та польських митців (Петр Безруч, М. Конопніцька).

В українській поезії формування інтимної лірики в справжньому смислі цього слова відбувається в пошевченківський період і активно продовжується на межі ХІХ - ХХ ст. Поети різних світоглядних поглядів (М. Старицький, Олена Пчілка, К. Білиловський, В. Масляк, І. Грабович, Б. Грінченко та ін.) обирають любовне переживання в якості об'єкту дослідження та подальшої рефлексії. Опановуючи, посутньо, новий тематичний пласт лірики, митці прагнули апробувати «різноманіття відтінків душевної прихильності» (М. Бондар). Прикметні особливості інтимної тематики у творчості українських авторів цього періоду виокремив М. Ткачук: 1) «любовна тема пройнята мотивами страждання - трагічної розлуки, загибелі коханого, нездійсненності пов'язаних з цим почуттям надій» («Зів'яле листя» І. Франка); 2) «глибокий зв'язок з українським фольклором», «щедре черпання образів, мотивів, ритмомелодики з народних пісень» (цикл «Пісні без імені» С. Воробкевича); 3) «драматизація ситуації, в яких опиняються закохані»: а) жертовність героя; б) неможливість подолати егоїзм, гордість («Цвіли дві рожі білі», «Ви, дівочі сині очі» С. Воробкевича, «Загублені душі» В. Кулика); в) «доля люта-зла», «лихі люди», що розлучили закоханих («Де з журавлем криниця» С. Воробкевич; г) «силуване одруження із нелюбом, мотив життя-обов'язку («Його я не любила» С. Воробкевича); г) «нерозважливе й легковажне ставлення до кохання, ревнощі, невірність («Веселій», «Розлука» В .Гриньків, «Присягала, що кохаєш» С. Воробкевича); 4) «розширення жанрових обріїв любовної лірики» (медитативно-зображальна лірика, пісня, романс); 5) наявність «ряду поезій, в яких любовні мотиви не розробляються як самодостатні» [7].

«Не самодостатні» любовні поезії, в яких інтимне переживання «зображується у більш-менш тісному зв'язку з суспільними суперечностями й конфліктами, з громадськими настроями епохи» [2, 93] почали з'являтися в пошевченківський період у творчості П. Чубинського («До моєї Катрусі»), М. Старицького («Прощання» («Олені Пчілці»), «Не згадуй»), О. Кониського («Моя любов») та ін. Зазвичай, подібного штибу ліричні твори виникали в мистецькій лабораторії, так званих, «поетів-суспільників» (М. Євшан), які віддавали перевагу поезії, що народжується «з самого життя і являється заразом певного роду чуттєвою реакцією на ту ж саму життєву атмосферу» [4, 314]. Зображення складних стосунків між «почуваннями суспільними» (М. Євшан) та любовними переживаннями не є винятковою приналежністю вітчизняної поезії. У слов'янських авторів знаходимо чисельні приклади ліричних творів, в яких актуалізується зв'язок/конфліктне протистояння кохання і громадського обов'язку. Показовою, на нашу думку, є поетична творчість чеського поета Петра Безруча, який свідомо відмовився від показу особистісних моментів і обрав «єдину мелодію» - служіння інтересам рідного народу: «я співаю однієї, / бо в людей одна біда є, / змій один народ мій душить, / то і з віршів виглядає / сум один, в них дактиль тужить» [1, 43]. Приміром, у поезії «Без мене й зі мною» митець використав рефрен як основний структуротворчий елемент твору, що дозволило йому не тільки окреслити коло мистецьких пріоритетів («Зі мною, зі мною - нива злиденна, / черствий окраєць - їжа щоденна, / та наймичка в спеку й сльоту на полі, / та дід занедбаний, в злиднях, в недолі»[1, 156]), а також підкреслити ті життєві радощі, від яких він відрікся заради обраного шляху («Без мене, без мене - вицвіт народу, / без мене - натхнення, що славить свободу, / без мене й личка дівочі вродливі, / без мене й бучних веселощів зливи»[1, 156]). Попри свідомо визначену поетичну місію, у творчості Петра Безруча спорадично з'являлися твори («Всього лиш раз любов ішла повз мене», «Метелик», «Лебединка»), просякнуті болісно-страдницькими, інтимно-ліричними інтонаціями. Митець відрізняється надзвичайною скромністю та стриманістю у вираженні особистісних переживань, тому наступні рядки -«Вік звікую без любові», «…тихим кроком йшла любов повз мене, / і причинив я двері перед нею, / і вже вона не вернеться ніколи» - вражають читача своєю несподіваністю і підкреслюють тонку душевну організацію «поета-суспільника». Інший приклад знаходимо у творчості польської поетеси М. Конопніцької, яка «перша впровадила новий елемент до (польської - Є.С.) літератури: новочасні почування суспільні» (М. Євшан) і віддавала їм пріоритет протягом усієї творчої діяльності. Поезію «Уривок» можна використати як своєрідний епіграф до її поетичної спадщини: «Не с вами, соловьи, я петь иду, / Не с вами, розы, расцветать в саду, / Над измождённой, нищею толпой / Гонимых бурею от века. // Сиять не буду, солнце, я с тобой! / Ты светишь ясно, всё равно тебе, / Горят ли души, гаснут ли в борьбе… / Нет!.. Буду плакать с человеком!»[6, 91]. Цей невеликий за обсягом твір увиразнює «нахил до соціальних тем» (М. Євшан) як один із провідних тематичних мотивів польської авторки. Відповідно, особистісні переживання, які зрідка ставали предметом її поетичної обсервації, набувають особливої значущості, оскільки дають можливість читачеві проникнути в складний та суперечливий світ «поета-суспільника»: «Коль любишь, не зови меня с собою! / Меж нами пропастьчёрнаязияет, / Чторазделиладве души тоскою / Навеки!» («Коль любиш…» [6, 102].

В українській поезії синтезування любовної теми «із проголошеними громадськими мотивами служіння людям на полі освіти, із постановкою питань «життєвого покликання», самовідданої боротьби за долю України» (М. Ткачук) найповніше представлене у творчості Б. Грінченка, який, за влучним спостереженням А. Погрібного, навіть «у найінтимніші свої вірші «прагнув додати громадянського вогню» (А. Погрібний). Показовими є поезії «Коханій (Марусі Г.)» (1883), «Присвячую М.Г.» (1885), «Моє щастя» (1886), «Блискучії зорі, небесні світила» (1892), які, повною мірою, репрезентують поєднання суспільного та інтимного елементів із виразним превалюванням першого. Назва поезії-присвяти «Коханій (Марусі Г.)» орієнтує читача на сприйняття інтимних почувань, що підтверджується наступним розгортанням ліричної думки: «В думці з'явилася ти / Передо мною, кохана» [3, 26], проте, надалі, двочленна організація висловлювання моделює авторське бачення життєвих пріоритетів, серед яких кохання виконує роль допоміжного, вторинного чинника («Не для розкошів і втіх / Ми свої руки з'єднали» [3, 26]), а першорядне значення займають «гори роботи» заради ідеї великої - «Праці й любові до всіх!» [3, 26]. Інша посвята «Присвячую М.Г.» відрізняється від попередньої відсутністю пафосних інтонацій. Ліричний герой не відмовляється від проголошених раніше ідеалів («Робили над ділом святим», «І праці та (знаю я!) / Була і для тебе однаково мила»[3, 39]), проте, відчутним стає усвідомлення значущості кохання/коханої на всіх рівнях людської екзистенції («Ми двох однією журились журбою / І щастям раділи одним»[3, 39]). Два основні тематичні мотиви - згадка про минуле, «про ті дорогії хвилини, / Про щастя і праці ті дні» та зарука «нехибна» на майбутнє, «Що світло душі в нас не згасять ні муки, / Ні темряви й горя цей час» - конструюють ліричний сюжет даної поезії. Формотворчі засоби, а саме: зворушливі звертання до коханої: «Кохана єдина!», «моя люба, кохана, дружино», «моє серце», створюють щиру інтимно-ліричну тональність. Читач розуміє, що самовіддана праця на ниві громадського обов'язку не позбавила автора посвяти здатності відчувати та переживати найтонші людські емоції. любовний лірика поезія грінченко

«Моє щастя» (1886) тематологічнорозширює інтерпретаційні межі «не самодостатної» любовної поезії Б. Грінченка. Рефлексії ліричного героя про змістове наповнення філософської категорії щастя увиразнюють місце і значення кохання в житті людини. Художня конструкція поезії складається із трьох частин, кожна з яких відіграє важливу змістотворчу функцію. У першій подається перелік «цінностей», які формують загальноприйняте уявлення про щастя: «втіхи світу», «брязкіт золота дзвінкого», «влада у світі». Ліричний герой відмовляється від подібних «спокус», віддаючи перевагу, натомість, коханню, бо знає, що «в хвилини палкого кохання», він «дужчий, щасливіший» за всіх. У третій частині відбувається повернення до традиційного мотиву: пріоритету суспільного елементу над особистісним: «Але ж я віддав би усе на цім світі / За змогу умерти за рідний свій край!»[1, 64]. Вдале використання автором потенціалу медитативної лірики надає кожному компоненту ліричного твору певної автономності, однак,саме градаційний рух думки (від І до ІІІ частини) формує ліричний сюжет поезії, скеровує увагу читача на сприйняття магістральної ідеї, а такожсприяє створенню особливої емоційної тональності: від філософської заглибленості до виразної патетичності. Відтворення «безпосередніх моментів любовного переживання» (М. Ткачук) поступається «поетико-філософською рефлексією над ним» (кохання як компонент щастя), проте, прикмети суто любовної лірики проступають в обрисах коханої ліричного героя («милої погляд ласкавий», «милої карії очі», «за погляд, за усміх, як щастя ясний») та в описах його емоційного стану («кохання хвилини святі», «райськії місячні ночі», «поцілунок, як сонце палкий»).

«Інтерференцію інтимно-психологічної і громадянської ліричних тем» (О. Камінчук) продовжує романсова поезія «Блискучії зорі, небесні світила» (1892). Принагідно, варто відзначити, що вукраїнській ліриці порубіжжя століть спостерігається розширення жанрових обріїв любовної поезії. Поряд із традиційною формою медитативно-зображальної лірики починають функціонувати пісня і романс. Ці жанри допомагають «об'ємно розкрити душевний стан, думки і переживання ліричного героя-інтелігента» («Не сумуй, моя зірко кохана», «Жадання», «Мій рай» М. Старицького; Олени Пчілки). Дослідники відзначають, що цей жанр у творах українських митців (М. Старицький, Олена Пчілка та ін.) відрізняється від російського сентиментального та «жорстокого» романсу (Я. Полонський, Ап. Григор'єв, Ол. Апухтін), «у них він пройнятий, окрім інтимних почуттів двох закоханих, суспільним мотивом, пояснює, хто поділив закоханих і хто стоїть на заваді їхньому щастю. Для жанру романсу цих поетів є характерним трактування теми кохання як втраченого раю, незагоєних ран, розбитого серця, традиційними зверненнями до коханої чи коханого у наказовій чи спонукальній формі, образи-контрасти, дихотомічне розгортання ліричного сюжету (М. Старицький «Лорі», «Не згадуй», «Сльоза») [7].Використання Б. Грінченко в поезії «Блискучії зорі, небесні світила» прийому підкресленого зіставлення інтимного і громадянського мотивів («Природо… кохання… душі раювання… / Квітки і пісні!.. / Я ж бачу кайдани, я ж чую - стогнання / Рвуть душу мені!..»[1, 89]) увиразнює тематологічну суголосність її із попередніми творами. Традиційний для грінченківської поетичної думки мотив (кохання/громадський обов'язок) набуває інтерпретаційного розширення шляхом актуалізації морально-ціннісних аспектів. Автор акцентує увагу на багатстві внутрішнього світу ліричного героя, складовими частинами якого є «блискучії зорі, небесні світила / І очі ясні; / Троянда пахуща, коханая мила, / Квітки і пісні!...». Значущість вищезазначеного ракурсу буття підкреслюється наступною ключовою фразою: «Природо… кохання… душі раювання - / О, знаю я й вас», яка, з одного боку, закріплює наявність даних компонентів у житті героя, з іншого - сприяє появі автобіографічного елементу. «О, знаю я й вас» (інтимні переживання) постає як відповідь поета на критичні закиди опонентів щодо обмеженості тематичних обріїв його ліричних творах. Додаткових граней вірш набуває завдяки метафоричному моделюванню образу рідної країни/невольниці: «В неволі ще досі вся наша країна», «Ввесь край мій - труна», «Я ж бачу кайдани, я ж чую - стогнання». Цементуючим елементом у даному творі виступає емоційний фон, який на початку твору формується завдяки інтимно-ліричним інтонаціям, а наприкінці змінюється на протилежний - смуток, страждання: «Все серце в крові», «Рвуть душу мені». Сучасні дослідники підкреслюють особливу структуротворчу функцію ритмокомпозиційних засобів у поетичному тексті. О. Камінчук відмітила: «Поезія поділяється на окремі структурно паралельні елементи, побудовані на спільних ключових образах: зорі, троянда, кохана. Інтимно-лірична тональність першої частини змінюється контрастом «інших в душі почувань», які розгортаються в наступній частині, де ключові образи одержують громадянську інтерпретацію, поєднану з романсовою експресивністю вислову. Панування соціального зла порушує гармонію інтимного світу суб'єкта вислову, і гедоністично означена образна атрибутика змінює емоційний фон на протилежний наявність опозиційних категорій кохання/суспільного елементу смуток, страждання. Завершальна частина вірша підсумовує поетичну думку зіставленням інтимного і громадянського мотивів» [5, 54].

В інтимно-психологічній інтерпретації кохання у Б. Грінченка спостерігається виразна світоглядно-естетична еволюція. У любовних віршах 80-х років переважає підкреслене синтезування інтимних та громадських мотивів, що дало підстави дослідникам говорити про їх «штучність», «холодність», відсутність «глибини вираження почуття»(А. Погрібний). У 900-х роках відбувається розширення поетичної думки, яка починає скеровувати свої зусилля «на осмислення духовно-теоретичних питань поняття любові (…) в розширеному вимірі емоційної оцінки обстоюваної ним концепції особистості» (О. Камінчук).О. Камінчук на підтвердження вищеозначеної думки наводить приклад поезії «Моє кохання», яку дослідниця характеризує як «маніфест неоромантичного ідеалу гармонійної цілісності особистості».Перші прикмети розширення та збагачення поетичного мислення з'явилися в поезії «Згадка» (1885), яку автор побудував на процесі відтворення подій, обставин, образів минулого. Ліричний герой актуалізує в пам'яті ціннісні спогади («давнії дні», «давні розмови», «Все, що кохав і згубив») і позиціонує «згадку» як «життя», «надію», утіху в похмурі та сумні дні. Епітет «святий», використаний авторам на означення образу коханої, увиразнює його особливе місце серед спогадів минулого: «Образ коханий святий / В думці ізнов оживає, - / Тихо молюся йому, / Не покидати благаю!»[1, 40]. Він не тільки надає коханій статусу обраності, відділеності, не подібності до інших, а також долучає її до когорти всесвітньо відомих обраниць (Беатріче, Данте та ін.). Ліричний сюжет поезії «Ізнов» (1885) змодельований за допомогою виразного інтертекстуальногоконтексту. Б. Грінченко використовує традиційний для поезії М. Ю. Лермонтова мотив самотності, про що свідчить задіяний автором епіграф («Люди хотятиметь души - и что же? / Души в них волныхолодней!»), змістові акценти («Поміж людей живу я в самотині…») та загальна емоційна тональність («…серце рветься на шматки»). На тлі трагічної розчарованості ліричного героя в людях («Нащо ж людями ви себе звете, / Коли забули що таке людина?!»[1, 44]) кохання видається єдиною життєстверджуючою силою. Абстрактний образ коханої («душа святая», «душа (…) бездольна й одинока») та вплив емоційного почуття («І дяка тій душі одній моя / За щастя те, що я зазнав на світі»[1, 43]) на стан душі ліричного героя споріднюють дану поезію із вищезазначеними творами. У «Весняних сонетах» (1888) відверті інтимні інтонації дозволили автору значно розширити ліричний простір циклу. Традиційна модель грінченківських любовних віршів передбачала наявність опозиційних категорій кохання/суспільного елементу, однак, у поезії «Вона! Вона! Я бачу - між кущами» увага зосереджується на відтворенні чуттєвих переживань ліричного героя («Ще мить одна - тремтячими руками / Я стан її дівочий охопив»; «Ще мить одна - злилися ми устами…»; «Нехай ніхто - ні зорі, ані люди - / Не відає, як пригорнув на груди / До себе я коханую мою»[5, 72]). Подібний ракурс зображення інтимних почувань, загалом, не властивий творчій манері поета, проте, авторська свідомість інтуїтивно прагнула до розширення особистісного контексту. Звідси, прозорість душевного стану ліричного персонажа поезії «Вона! Вона!...» та неприхована актуалізація найвідвертіших емоційних прагнень чоловіка. Схематично змодельований образ коханої («Вона! Вона! Я бачу - між кущами / Рукав уже з сорочки забілів»; «Вона прийшла, прийшла уже вона, / Найкращий квіт між пишними квітками, / Що нам дає багатая весна» [3, 72]) виконує допоміжну роль у поетичній ситуації даного твору, оскільки головний акцент зроблено на відтворення психологічного малюнку душевного стану ліричного героя.

Окремо варто виділити поетичні твори, які реалізують любовну тематику шляхом залучення фольклорного дискурсу («Ой під лісом, по тих луках…», «Над вербами»). Приміром, у поезії «Ой під лісом, по тих луках» (1885) кохання ліричного героя до дівчини («Як лілея чиста й біла / І як рожа чепурна»[1, 46]) розвивається за традиційними сюжетними схемами українських народних пісень: палкі пристрасні почуття на лоні природи («І хвилини щастя з нею / Вдвох тоді ми прожили. // І зелені й пишні віти, / І квітки зелені там / Не могли на нас глядіти / І не заздріти щоб нам»[1, 46]) розраджують і наповнюють щастям спустошену душу ліричного героя («Ніс я в серці люті муки, / Але щастя там знайшов»[1, 46]). У структурній організації текстів подібного роду інтимної лірики важливу роль відіграють символи кохання: голуб, голубка, червона калина, лебідь, рожа (С. Воробкевич), поетичний паралелізм, пейзаж (фон ліричної дії, відтінює палкі переживання й почуття героїв), колористика («Виклик» М.Старицького), образна система (образи неба). Б. Грінченко прагнув до оновлення поетикальної системи, проте, активно послуговувався традиційними для української поезії художньо-виражальними засобами. Так, у поезії «Під вербами» (1885) фольклорна поетика дозволила автору створити привабливо-милий образ селянської дівчини-пралі: «Все в тії дівчини любе таке, / Все і вродливе, і пишне: / Карії очі - мов зорі з небес; / Губи - червоная вишня. / Хвилі волосся спадають униз; / Дужі й малі рученята…»[1, 45].

Таким чином, інтимна лірика у творчості Б. Грінченка займає достатньо вагоме місце, тим самим підтверджуючи значущість інтимно-психологічних переживань у «поетів-суспільників», попри пріоритетність громадських мотивів та суспільних почувань.

Література

1. Безруч П. Сілезькі пісні. Поезії / П.Безруч. - К.: Дніпро, 1970. - 175 с.

2. Бондар М. П. Поезія пошевченківської епохи. Система жанрів / М.П.Бондар.- К.: Наукова думка, 1986. - 327 с.

3. Грінченко Б.Д. Твори: в 2 т./ Б.Д.Грінченко. - К.: Наукова думка, 1963 - . - Т.1: Поетичні твори. Оповідання. - 1963. - 603 с.

4. Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика / М.Євшан. - К.: Основи, 1998. - 658 с.

5. Камінчук О. Художній дискурс української поезії кінця ХІХ - початку ХХ ст./ О.Камінчук. - К.: Пед. преса, 2009. - 352 с.

6. Конопницкая М. Сочинения: в 4 т. / М.Конопницкая. - М.: Гослитиздат, 1959. - Т.1: Стихотворения. - 1959. - 519 с.

7. Ткачук М.П. Українська поезія останньої третини ХIХ століття: основні тенденції розвитку й естетична стратегія:Навчальний посібник / М.П. Ткачук. -Тернопіль : ГДПУ, 1998. - 80 с.

Анотація

Євтушенко Світлана Олександрівна. Своєрідність функціонування інтимної лірики у творчості Б.Грінченка.

У статті розглядається своєрідність інтимної лірики Бориса Грінченка в контексті української та слов'янської поезії межі ХІХ - ХХ століть. Визначаються провідні мотиви (кохання/суспільний елемент т), які визначають обличчя любовної лірики українського поета.

Ключові слова:інтимна лірика, суспільний елемент.

В статье рассматривается своеобразие интимной лирики Бориса Гринченко в контексте украинской и славянской поэзии рубежа ХІХ - ХХ веков. Определяются ведущие мотивы (любовь/общественный элемент), которые определяют лицо любовной лирики украинского поэта.

Ключевые слова:интимная лирика, общественный элемент.

In the article originality of intimate lyric poetry of Boris Grinchenko is examined in the context of the Ukrainian and Slavonic poetry of limit of ХІХ - ХХ ages. Leading reasons (love/public element) which determine the face of love lyric poetry of the Ukrainian poet are determined.

Key words:intimate lyric poetry, public element.

Размещено на Allbest.ru