Любов по-татарськи (за малою прозою М. Коцюбинського)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Любов по-татарськи (за малою прозою М. Коцюбинського)

Останіна Г. Г.

кандидат філологічних наук

Проблема зображення інонаціональних характерів, психологічна екзотика (поняття Соломії Павличко) набула особливої актуальності в українській літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст. у зв'язку з поширенням естетики модернізму. Європейські та східні культурні символи доволі часто експлікуються українськими митцями. Саме Михайло Коцюбинський був одним із тих письменників, які оновлювали та збагачували українську літературу яскравими тематичними та жанрово-стильовими барвами, трансформували у власну творчість європейські традиції.

Імпресіоністичні особливості творів М. Коцюбинського досліджені у працях Віри Агеєвої [1, 2], Юрія Кузнецова [11, 12], Василя Пахаренка [13] та ін. Однак провідною, на нашу думку, є психологія, духовна сфера “інонаціональних” або “чужих” (“інших”) головних героїв твору. З цього приводу український філософ Мирослав Попович слушно наголосив на тому, що М. Коцюбинський упродовж усього життя прагнув розв'язати національні та соціальні проблеми занурюючись у внутрішній світ своїх головних (інонаціональних) героїв: “…глибокий інтерес письменника до психології персонажів, включаючи найпримітивніших напівлюдей… Вся історія заломлюються крізь буття індивіда, крізь його серце проходить межа між вічністю й обов'язком, тим “мушу”, що прив'язує до сумної повсякденності” [15; 508].

Своєрідний образ Криму у житті і творчості сонцепоклонника досліджували Н. Калениченко [5], П. Колесник [6], М. Костенко [7], З. Коцюбинська-Єфименко [8], Я. Поліщук [14] та ін. Так, Зоя Коцюбинська-Єфименко акцентувала увагу на естетично-емоційному сприйнятті М. Коцюбинським життєвого матеріалу: “У Куру-Узень, як і в Алушті, Коцюбинський уважно вивчав специфічні особливості кримського життя. Зручним місцем для цього була кав'ярня його квартирного господаря Фадікова - місце зборищ всього чоловічого населення селища. В татарської кав'ярні зазвичай обговорювалися життєві події і конфлікти, а в процесі суперечок оголилися індивідуальні риси характерів, вимальовувалася специфіка моралі і особливість мови тих людей, які згодом послужили прототипами персонажів новел Коцюбинського” [8; 25].

На східних мотивах у творчості тонкого та чутливого художника слова свого часу наголосив Михайло Веркалець: “… симпатії М. Коцюбинського до татар та їхньої культури вважались неприхованим поклонінням перед мистецтвом Сходу. Для письменника-інтернаціоналіста це не було образою, а швидше визнанням його засобів як оновлюючого стимулу для нашої літератури” [3; 224].

Сучасний же дослідник кримських мотивів в українській літературі ХІХ ст. В. Гуменюк помітив орієнтальний струмінь кримських оповідань сонцепоклонника: “Певна їхня екзотичність, пов'язана зокрема з так ретельно, етнографічно яскраво й водночас поетично одухотворено й психологічно проникливо окресленим буттям “татарського царства” (його власне визначення), невіддільна від плідних модерних шукань і здобутків письменника” [4; 61].

На нашу думку, складність взаємовідношень головних героїв із іншими людьми, природою, зовнішнім та власним внутрішнім світом відбувався за рахунок національної приналежності та соціальним станом, що й формувало дисгармонію. Саме тому мета нашого наукового пошуку полягає в окресленні екзотичного дискурсу, моделюванні особистісної орієнтальної сфери М. Коцюбинського, охарактеризуванні особливостей інонаціональних (традиційних) образів кохання.

Узагалі культура кримськотатарського народу у ХІХ столітті виступала як екзотичний додаток до неймовірно прекрасних пейзажів Криму. Цей народ спіткала складна доля, тому їх етнокультурні традиції не менш складні: вони несуть у собі відгомони багатьох культур і вірувань народів, що населяли півострів у різні часи.

Концепція жінки набула актуальності саме у контексті орієнтальних догм та упереджень. Кримські оповідання Михайла Коцюбинського створюють оригінальну атмосферу екзотичної орієнтальної дійсності. Так, нарис “В путах шайтана” розпочинається повідомленням про вшанування мусульманського свята Байрам на тлі якого письменник зображує безправну молоду жінку Емене: “Вона дівчина - “киз” - і не для неї це невідоме, повне чар море: вона ніколи не перепливе його, як ніколи не переступить похмурої Яйли, що он там, за батьківською хатою, за селом, грізно здіймає догори кам'яні хребти, одділяючи аллахів край од сторони невірних” [9; 13]. Уже сама назва твору налаштовує реципієнта на існування “злого духу”, що нашіптує грішні думки. коцюбинський кохання проза

Через мусульманські реаліїї кохання дівчини до “невірного” приречене на пасивність, утаємниченість. А перебування у святковий день в батьківській хаті приречене на “нуду”: “Круг неї тиша і мертвота, як на землі, так і на небі” [9; 13]. Такі пейзажні штрихи-констатації виступають дисонансами із внутрішнім світом Емене. Саме цікавість кримчанки до усього нетрадиційного, незнаного для неї викликало неабияке бажання хоча б помилуватися життям “гяурів”. Раптовий погляд молодої татарки став психологічною зав'язкою нарису: “Серце в неї тьохнуло: вона пізнала Септара - красу кучуккойського парубоцтва, завзятого провідника, образ якого бідна дівчина довго носить у серці, хоч не сміє й очей звести на свій ідеал, як й пристало порядній татарській дівчині “киз”” [9; 15].

Емене могла кохати лише серцем та очима, в її душі відбувалась боротьба із патріархальними звичаями та молодими пориваннями чи навіть гріхом: “Грішні думки путаються в голові у дівчини. А нині Байрам, а нині свято. Досадно дівчині, що до неї приступає шайтан і нашіптує неподібні думки, ї хвилює дівочу кров… Він приковує очі її до того місця, де перед хвилею бачила вона милого й таке - неподібне до власного - життя, і вона не може одірвати їх, хоч уже нічого не бачить там, опріч спустілого місця перед ганком вілли…” [9; 15]. Дівоча наївність спровокувала бачити в коханому образі лише красу та сексуальність: “Емене любувалась його міцним, здоровим, як огірок, тілом, тісно затягнутим в тонке сукно, його нахабним поглядом, який приймала за ознаку смілості й лицарського духу. Він здававсь їй ясним місяцем, що одбився в морі її серця та простяг блискучий шлях до щастя” [9; 16].

Поведінку ж молодого Септара можна порівняти із старим грішником із оповідання А. Кримського “Виривки з мемуарів одного старого гріховоди”, який практично усе життя був “вірним своєму девізові: Минуты лови наслажденья, - / Судьба их дарит так немного” та з головним героєм із однойменного роману Андрієм Лаговським, який презирав жіноцтво. [10; 184]. Портретні штрихи автора-оповідача із елементами характеристики практично розкривають зухвалу й егоїстичну чоловічу суть молодого татарина: “На його гладко поголеному, червоному й блискучому, як стиглий помідор виду, що виглядав з-під круглої з золотим верхом шапочки, малювалась зарозумілість з одтінком презирства до жіноти, яка свідчила, що він добре розібрав смак провідницького життя та що не одна московська “бариня его любил… денга давал” і що він та ті “денга гулял”” [9; 16]. Однак мусульманське батьківське право зробило свою справу і прагнення кримчанки до омріяного дівочого щастя так і залишилося нездійсненним.

Однак у акварелі “На камені” східна любов набирає зовсім інших обертів, бо якщо Емене мала лише призначеного їй долею нареченого, то Фатьма вже ненависного їй чоловіка. Прекрасний мореніст спочатку знайомить реципієнта із побутовими справами чоловіка Фатьми і лише ніби ненароком підкреслив той факт, що татарин має криві ноги. І як повна протилежність у творі виступає молодий наймит Алі: “Його струнка фігура у вузьких жовтих штанях та синій куртці, здоровий засмалений морським вітром вид та червона хустка на голові прегарно одбивались на тлі блакитного моря” [9; 32]. У боротьбі Алі з морською бурею автор-оповідач недаремно акцентує увагу на голих ногах молодика ніби вони виступають його прямолінійною душею і протистоять Мемету не лише за зовнішніми факторами. Саме Алі порівняв незнайоме татарське село із “грудою дикого каменя”, яке оживляли стрункі дівчата. Саме цим образом автор підкреслив камінну жорстокість та непорушність татарського села.

На чужині (продана батьком) Фатьма не мала ні подруг, ні співрозмовників, отримала лише ненависне їй море та чоловіка, що ставився до неї як до речі і мав гладке обличчя та червоні баранячі очі. Ії зустріч із молодим турком у кав'ярні була раптовою, однак це було кохання з першого погляду: “Вона спускалась тихо, поволі, несучи в одній руці порожній кухоль, а другою притримуючи фередже так, що тільки великі довгасті чорні очі, вимовні, як у гірської сарни, міг бачити сторонній. Вона спинила очі на Алі, відтак спустила повіки і пройшла далі тихо і спокійно, мов єгипетська жриця. Алі здалося, що ті очі пірнули в його серце і він поніс їх з собою” [9; 39].

Діалог Фатьми з Алі хоча й короткий, але сповнений зворушливим ліризмом. Молода татарка, порушуючи традиційні мусульманські закони, дозволила собі першою заговорити з чужинцем, що свідчить про її серйозні наміри та прагнення боротися за власне щастя. Молодий же турок, як і Сулейман Пишний у “Роксоляні…” Осина Назарука, повністю підкорився жіночий волі, ігноруючи приписи Корану. Дві самотні душі прагнули до з'єднання за будь-яку ціну, нехтуючи навіть власною безпекою.

Єдиний вихід для обох - це була втеча, однак двом чужинцям було не так просто зорієнтуватися у кримських горах. Саме тут автор-оповідач констатував схильність кримськотатарського народу до з'єднання заради власної гідності та помсти: “Татари гули. Усіх тих родичів, що ще вчора розбивали один одному голову у сварці за воду, єднало почуття образи. Зачеплено не тільки Меметову честь, але й честь усього роду” [9; 44].

Вражає у акварелі гра кольорів (в першу чергу блакитного та червоного), що у кінці твору призвела до трагедії: “Там з-за скелі на один мент мигнула червона голівна пов'язка і зникла. У всіх закалатала серце…” [9; 46]. Саме деталь одягу викрила закоханих, які так близько було до омріяного спасіння.

Короткими констатативними штрихами з елементами домислювання передав Михайло Коцюбинський внутрішній стан Фатьми під час неочікуваної зустрічі з чоловіком: “Її душа перелинула через гори. Рідне село. Зав'язані очі. Грають музики, і різник веде її звідти над море, як овечку, щоб заколоти. Вона розпучливим рухом закрила очі і втратила рівновагу… Синій халат в жовті півмісяці нахилився поза скелю і зник серед крику сполоханих чайок…” [9; 48]. Дуже просто вибив Мемет і Алі, всадивши йому між ребра ножа, однак і після смерті він залишається прекрасним: “…гарне обличчя набрало спокою” [9; 48]. Вбивця не міг з цим змиритися, “…він ухопив Алі за ногу і поволік”…, “розкішна глова Алі, з обличчям Ганімеда, билась об гостре каміння і спливала кров'ю” [9; 48]. За цим садистським дійством (традиційно для мусульманської віри) спостерігало все село.

Надзвичайно поетичною виступає кінцівка акварелі: “… татари підняли тіло Алі, поклали його в човен… Алі плив назустріч Фатьмі…” [9; 49]. Відчувається іронія долі, бо саме у ненависному морі дві душі знайшли омріяний спокій.

Перебіг кохання двох молодих людей в оповіданні “Під мінаретами” відбувалося у формі листування. Це три листи Мір'єм до Рустема, який захопився європейською культурою та прагнув зі своїми однодумцями не лише “розкріпачити” жінок-татарок, а й змінити сутність мусульманської релігії, зламати усталені традиції. Їх стосунки не можна назвати повноцінними, бо вони не могли навіть вільно спілкуватися. Вихід був один - листування, але й той був небезпечним для Мір'єм, бо як згадує вона у першому листі до Рустема “Батько побачив у мене каламар і перо. Так на мене кричав, що я плакала, і досі очі червоні. Побачив каламар і викинув перо, а сам побіг сердитий … Та я мовчала, хоч добре знаю, що в Корані того не стоїть, аби жінка не сміла писати” [9; 77]. Уже в цьому листі відчувається внутрішній конфлікт дівчини між усталеними звичаями та молодими пориваннями. То вона радіє, що Рустем пішов проти волі батька і не одружився на Шерфе, то керується законами Корану, то читає заборонені книжки: “Твої книжки читала аж двічі. Хоч мені страшно (від твоїх думок), та ти не смійся” [9; 77 - 78].

У другому листі до Рустема вона знову говорить про патріархальний уклад її сім'ї, про заборону писати та їсти свинину. Однак її думки про власне становище у суспільстві набирають більшої упевненості. Прагнуть виходу з світоглядної обмеженості, вона навіть готова до втечі заради нового щасливого життя: “Мені душно, як мені тісно тут, коли б ти знав, Рустеме! Нікому я тут не потрібна, бо я не хлопець, а “киз”. … Приходь, Рустеме, і забери мене. Або скажи, я сама піду до тебе” [9; 104 - 105].

Рустемові думки, поведінка та ще й театральна вистава за його участю та постановою, що розкрила та висміяла реакційну суть духовенства неабияк злякали Мір'єм. Її останній лист до рішучого юнака був сповнений пантюркістичними догмами та роздумами про грішне майбутнє: “По ночах теж думаю - чи були б ми щасливі? Чи благословив би Аллах шлюб наш проти волі батьків наших? Я знаю, вони не так думають, як ми… та вони живі, а пророк сказав: спусти перед ними крило твоєї покори, слухайся їх. Ти пишеш, Рустеме, про новий світ, обіцяєш показати його мені, - душа моя рветься до нього - та чи прийняло б серце наше радість, коли б упала на землю сльоза з батьківського ока? … Нехай Рустем піде до батька, впаде йому в ноги… Шайтан замутив тоді мій розум” [9; 119 - 120]. Однак саме тут у обмеженої татарки проявилася велика повага до батьків, турбота про них, що, на жаль, не завжди притаманне європейському світові. Сам же Рустем зневажливо ставився до батька.

У творі відсутній зміст листів Рустема до Мір'єм, однак автор-оповідач передав його переживання у формі внутрішніх роздумів: “А, значить, пута темноти сильніші од світла? Бур'яни швидше ростуть аніж колос?” [9; 120]. У його діях ще жила оптимістична нотка, він ще прагнув виправити ситуацію, однак кохана більше не прийняла від нього листа.

Отже, листи Мір'єм розкрили сутність життя татарських жінок, які були рабинями, бо обмежувались у власних діях. Звичайно, були незначні зміни її психічного стану, однак вона так і не наважилась (як Фатьма) змінити свою долю, піти проти волі батьків, бо перш за все її уявлення про європейський світ були поверховими (як у Емене), де ще й спрацювала слабість та страхи жіночого духу. Однак цих жінок об'єднували пориви до волі та особистого щастя, нехай інколи навіть нерішучі та бездієві. Натомість східні чоловіки у кримських оповідання М. Коцюбинського наділені неабиякою рішучістю і дієвістю, здатні і на загибель (Алі), і на вбивство (Мемет), і на суспільні зміни (Рустем). Можна навіть сказати, що виникла “стандартна” поведінка чоловіків у ставленні до жінок, бо такі морально-психологічні догми були цілковитою нормою для кримськотатарського світу у ХІХ ст.

Усе це спонукає мислячого реципієнта до осмислення багатьох проблем, що хвилюють не одне покоління: чому життя людини постійно пов'язане з насильством, чому людина повинна коритися закостенілим принципам, у чому істинні та неістинні принципи життя

Східний колорит у кримських оповіданнях Михайла Коцюбинського створюють різноманітні слова-реалії, що позначають предмети, поняття тощо кримськотатарської культури. Серед цього лексичного шару можна виділити: одяг (чалма, фередже, тюрбан, фез, тахе та ін.), назви страв та посуду (імбрик, каймак, філіжанка та ін.), предмети інтер'єру (турецькі дивани, низькі софи та ін.), конфесійну лексику (гяури, кєпек, мінарет, бакшиш, афуз, бейнамаз та ін.), слова за професією (хаджа, ямурта, муедзин, софта, мулла, дангалак, юзбаш, фурунджі, деллял, хаті, мектебдар та ін.) географічні, релігійні та власні назви (Байрам, Яйла, Смірна, Аюдаг, Бахчисарай, Мекка, Суаку, Нурла, Зекерія, Абібула, Бекір та ін.) тощо.

Національна самобутність кримських татар є унікальною. Центр їх світобачення у кримських оповіданнях Михайла Коцюбинського базувався на возвеличенні мусульманської віри і засуджені стилю життя неправомірних. Значну роль у виникненні любовних конфліктів відігравало протистояння поглядів та уявлень про світ закоханих. Молодь спокушалася на європейську цивілізацію, однак діалог між стійкими традиціями і протилежною системою цінностей не відбувся, бо дуже часто спрацьовував культурний природний механізм. Звичайно, Михайло Коцюбинський боровся за прогресивні ідеї просвітництва та свободу людини, однак не засуджував своїх головних героїв, коли вони виражали повагу до своїх літніх батьків (Мір'єм). Становище жінки звучало як ніколи гостро на межі століть, однак необхідно також віддати данину кримськотатарському народові, який зберіг свою національну культуру, національну самосвідомість, особисту гідність, не асимілював з іншим соціумом.

Орієнталізм Михайла Коцюбинського у стилі східних казок характеризується документальністю, емпіричною достовірністю, мозаїчністю образних екзотичних деталей, в яких зображені справжні факти та події із життя кримських татар.

Література

Агеєва В. Імпресіоністична поетика М. Коцюбинського / Віра Агеєва // Слово і час. - 1994. -№ 9-10. - С. 11 - 17.

Агеєва В. Українська імпресіоністична проза / Віра Агеєва. - К.: ФАКТ, 1994. - 159 с.

Веркалець М. Нація на ординських воловодах / М. Веркалець. - К.: Школяр, 2001. - 231 с.

Гуменюк В. Кримські мотиви в новій українській літературі (ХІХ ст.) / В. Гуменюк. - Сімферополь: Таврія, 2006. - 320с.

Калениченко Н. Великий сонцепоклонник: життя і творчість Михайла Коцюбинського / Н. Калениченко. - К.: Дніпро, 1667. - 251 с.

Колесник П. Коцюбинський - художник слова / П. Колесник. - К.: Наукова думка, 1964. - 536 с.

Костенко М. Художня майстерність Михайла Коцюбинського / М. Костенко. - К.: Рад. Школа, 1969. - 173 с.

Коцюбинская-Ефименко З. Крым в жизни и творчестве М. М. Коцюбинского / З. Коцюбинская-Ефименко. - Симферополь: Крымиздат, 1958. - 125 с.

Коцюбинський П. Кримські оповідання / М. Коцюбинський. - Сімферополь: Крим, 1964. - 126 с.

Кримський А. Повістки і ескізи з українського життя / А. Кримський. - Коломия і Львів: З друкарні М. Білоуса і В. Манєцкого, 1895. - С. 173 - 198.

Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ - початку ХХ століть: проблеми естетики і поетики / Юрій Кузнецов. - К.: Зодіак-Еко, 1995. - 304 с.

Кузнецов Ю. Поетика прози Михайла Коцюбинського / Юрій Кузнецов. - К.: Наукова думки, 1989. - 268 с.

Пахаренко В. Імпресіонізм. Експресіонізм / Василь Пахаренко // Українська мова і література в школі. - 2002. - № 1-2. - С. 52 - 57.

Поліщук Я. І ката, і героя він любив… Михайло Коцюбинський. Літературний портрет / Ярослав Поліщук. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2010. - 304 с.

Попович М. Нарис історії культури України / Мирослав Попович. - К.: “АртЕк”, 1998. - 728 с. - (Трансформація гуманітарної освіти в Україні).

Размещено на Allbest.ru