Філософія серця у творчості письменників Волині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософія серця у творчості письменників Волині

Кадобний Т.Б.,

кандидат філософських наук, доцент кафедри педагогіки вищої школи та суспільних дисциплін, Тернопільський Національний Медичний

Університет ім. І. Я.Горбачевського (Тернопіль, Україна),

Kadobnyi T. B.,

Candidate of Philosophy, Associate Professor, Department of Pedagogy of Higher School and Social Sciences, Ternopil National Medical University

Ya. Gorbachevsky (Ternopil, Ukraine),

Здійснено аналіз творів літературної спадщини окремих волинських письменників в аспекті їх світоглядно-ментального зв'язку з українською філософією серця; акцентується, що творчість українських майстрів слова виступає художнім виразом українського національного менталітету і тому представляє одну з найважливіших складових української духовної культури; вказується на єдність творчих задумів письменника зі світоглядно-філософським контекстом національного менталітету, а спільним філософським підґрунтям літературного процесу визначається національний антропоцентризм і національна концепція людини.

Ключові слова: Олександр Неприцький-Грановський, Галина

Гордасевич, Борис Харчук, філософія серця, національний антропоцентризм, національна концепція людини. національний менталітет, антеїзм, теїзм, індивідуалізм, демократизм, толерантність, кордо- центризм, екзистенційність.

The article analyzes the works of the literary heritage of some Volyn writers in the aspect of their worldview and mentality with the Ukrainian philosophy of the heart; it is emphasized that the work of the Ukrainian masters of the word is an artistic expression of the Ukrainian national mentality and therefore represents one of the most important components of the Ukrainian spiritual culture; indicates the unity of the writer's creative ideas with the ideological and philosophical context of the national mentality, and the common philosophical basis of the literary process is determined by the national anthropocentrism and the national concept of man.

Keywords: Alexander Nepritsky--Granovsky, Galina Gordasevich, Boris Kharchuk, philosophy of the heart, national anthropocentrism, national concept of man, national mentality, anthracite, theism, individualism, democracy, tolerance, cordocentrism, existentialism.

Актуальність проблематики. Предметом дослідження виступає творчість трьох волинських письменників: Олександра Неприцького-

Грановського - представника літератури української діаспори першої половини ХХ століття, Галини Гордасевич - носія політичних і творчих ідей дисидентської літератури другої половини ХХ століття, Бориса Харчука - самобутнього представника української радянської літератури того ж періоду. Їх життєтворчість соціальними і духовно-культурними аспектами пов'язана з Південною Волинню, насамперед із Кре- менеччиною. Вони творили в різних суспільно- політичних і соціально-економічних умовах, мали різні, а точніше, нерівні можливості виходу на читацький загал. Їх по-різному сприймали органи державної влади та суб'єкти політичних відносин.

Однактворчість справжнього митця, якдуховний спалах людинобуття, виходить за рамки соціально нормованих просторово-часових параметрів і постає над визначеним часом та переступає межі означеного простору. В цьому - суть творчості: автор, який не знаходить сили подолати таку межу, не досягає рівня митця, а залишається звичайним ремісником та виконує практично корисне соціальне замовлення. О. Неприцький- Грановський, Г Гордасевич, Б. Харчук подолали межу творчого табу: перший - в геополітичному форматі, друга - духовно-творчим протестом, третій - гнучкою творчою тактикою. Це дозволило їм зберегти у світоглядно-духовному полі власної творчості вірність українській філософії серця, втілити принципи національного менталітету в сюжетну динаміку своїх творів, чеканити образи літературних героїв на канві національної концепції людини. Таким чином, подолання межі обмеженого соціально-політичного просторово- часового континууму означає вихід митця на вільний простір національної духовної культури, де основним пріоритетом виступає національна ідея як ідея вільної України, а основним принципом - національний антропоцентризм, згідно з яким визначальним інтересом є інтерес вільної людини.

Виклад основного матеріалу. Митець, сповідуючи світоглядно-філософське світобачення і дотримуючись морально-естетичних орієнтирів свого народу, знає і шанує взірці духовної культури інших народів, не тільки залишається в духовному полі національного менталітету, а й наповнює його новим змістом, новими зразками художньо- духовної творчості. В загальному, два концепти української світоглядної думки - концепт філософії серця та концепт національного менталітету - визначають творче кредо і філософське світосприйняття письменника. Особлива роль у цьому аспекті належить філософії серця, як пріоритету серця над розумом, що за формою приводить до виключно українських конструктів «сердечного розуму» і «розумного серця», а в кінцевому підсумку означає синергію Істини і Любові у творенні Добра. філософія творчість письменник волинь

Національна концепція людини, як один з елементів і водночас концептуальний продукт філософії серця, має основоположним принципом національний антропоцентризм, що трактує людину як начало, центр і завершення (або причину, вирішення і мету) всіх проблем людинобуття. Антропоцентризм української філософії серця полягає у визнанні людини з її потребами й інтересами найвищою цінністю буття. У такому ж ціннісному контексті українська філософія серця презентує концепцію людини. Наша національна мудрість ігнорує концепцію людини як двосуттєвої істоти (біосоціальної чи соціоприродної), а схиляється до концепції людини як істоти біосоціодуховної, тобто трисутньої. Така трисутність означає, що людина є образом і подобою Триєдиного Бога: поєднує в собі природне, соціальне і духовне начала. Так виходимо на концепцію національного менталітету: людина виступає як природна істота - у своїй основі (тут наш ментальний антеїзм), індивідом - у соціальній формі (тут наш ментальний індивідуалізм, демократизм, кордоцентризм), особою - у духовному змісті (тут наші ментальні теїзм, толерантність, екзистенційність). Такою людина виступає у творчості українських письменників-волинян і зокрема у Бориса Харчука [9, с. 6]. Поняття менталітету чи ментальності, вважають аналітики, прийшло на зміну уявленням про «психологію епохи» і «психологію нації» та розширило і поглибило ці уявлення до концепту національного менталітету [8, с. 6].

Український національний менталітет виступає глибинним світоглядно-філософським першо- началом літературної творчості національних майстрів слова і сформованим українською філософією серця благодатним духовним простором, де вершать свої сюжетні справи герої художніх творів, незалежно від жанрів, стилів, типів і форм останніх. Національний письменник ніколи не виходить за межі ментального поля свого народу й у своїх творах оцінює світ та людей у світі «сердечним розумом» і «розумним серцем» (в іншому випадку він перестає бути національним письменником). Звідси випливає, що в українського письменника як носія філософії серця первинною ментальною рисою виступає кордоцентризм - пріоритет «розумного серця» над «сердечним розумом». Борис Харчук поєднує серце і розум, мислить їх як єдину субстанцію: «Поки б'ється серце, доти пробуджується мисль» [12, с. 25], а шляхи морального вдосконалення він шукає в роботі «розумного серця»: «Відкрити серце благодаті - це самоочищуватися» [12, с. 32]. Кордоцентризм Олександра Неприцького-Грановського має антеїстичні відтінки, що може бути поясненим його відривом від рідної землі. Сам поет бачить свій кордоцентризм як результат зв'язку з рідним краєм, з рідними людьми: «Серце розбудіть, щоб рід наш у майбутнє ставив віхи» [6, с. 8] або «А хіба треба згадувати вам, як пахнуть сіножаті вдома? Частинка серця залишилась там...» [5, с. 35]. Якщо у Б. Харчука кордоцентризм має індивідуальний контекст (самоочищення), то в О. Неприцького- Грановського - атеїстичний (ностальгія за рідним краєм і родом). Кордоцентризм Галини Гордасевич - феміністичний. У її поезії жінка виступає особливим суб'єктом світосприйняття, вона пропускає через себе всі параметри світобуття, бо в неї жіноче серце як безмежний простір для добра, любові, душевної краси і сердечної вірності. Через жінку-матір заломлюються всі перипетії індивідуального та національного буття: «Діти існують через Матір, нація існує через Жінку і болі та трагедії дітей і нації стають єдиним болем і єдиним горем Жінки-Матері». Поетеса підкреслює, що жіноче серце і розум змушують Жінку взяти на себе вину за всі біди людства: «І я скажу: «Судіть. Моя вина»» [1, с. 17] або «Хай судять нас наші діти, хай судять нас наші внуки» [1, с. 16].

Вихідна риса українського менталітету, з якої випливають і з якою пов'язані всі інші ментальні характеристики, - антеїзм (від Антея - сина богині Землі), як високе поклоніння і високе та шанобливе ставлення до Землі, не просто як до природного, а як до вселенського феномена. Могутня сила Матері- Землі пронизує природу і людський світ, і Борис Харчук говорить про «повноту злиття «Я» з усім, що бачиш і чуєш» і «мале тіло людини єднається з тілом Всесвіту», а єдність людини з природою є «таємниця причастя з землею, водою, вогнем» [12, с. 28]. Більше того, Земля настільки поєднана з людиною, що розуміє і наставляє її: «небо і земля з болем дивляться на войовничу людину» [12, с. 29] і «хмари благають роззброєння» [12, с. 20]. Антеїзм творчості Олександра Неприцького-Грановського постає духовною константою, яка засвідчує невідривність письменника від національної спільноти саме в антеїстичному контексті: «Не раз в цій благородній чужині, де воля вряд з добробутом живе, мій рідний край ввижається мені - й журба моя у грудях серце рве» [6, с. 55]. Тут антеїзм має чіткий патріотичний підтекст з ностальгічним акцентом; загострюються почуття ностальгії глибокими переживаннями за долю рідної України з причини страждань свого народу: «Невільно жити нам в щедротах країни волі і добра і геть забути всі скорботи синів окрадених Дніпра» [6, с. 56]. У творчості Галини Гордасевич антеїзм набуває вселенських масштабів: від

вплетеності людини у тканину Всесвіту - «Всесвіт відбивається в краплині: може бути, це твоя сльоза» [1, с. 21] - і до її заземленості в малій батьківщині як атомарній частці рідної України - «А коли мене спитають, де на світ родилась ти? ... Я у Кременці родилась, кременчанкою зовіть» [1, с. 73]. Національний антеїзм невідривний від поняття малої батьківщини як первинного джерела національного духу, джерела, що б'є біля порога батьківської хати і веде на безмежний простір Великої Батьківщини - України. А на цьому просторі - минуле, як національна пам'ять, через сьогодення, як національну ідентичність, поєднується з майбутнім, як національною надією. Через малу батьківщину історія Великої України виступає як сумарна доля національних індивідів, тому «цінність Матері-України є найвищою й абсолютною» [8, с. 270].

Третя ментальна риса, що об'єднує українських письменників як Волині, так і інших регіонів, - теїзм, зрозуміло, теїзм християнський. Теїзм Б. Харчука має класичну богословську і водночас національно-духовну формулу: «Бог-Отець - Могуття, що все родить; Бог-Син - найвища Мудрість; Бог-Дух Святий - Першолюбов» [12, с. 26]. Письменник стверджує, що «коли люди скинули Бога» (звернулися до атеїзму), то «разом із Ним вони скинули Правду, Любов і Честь» [12, с. 25]. Тобто теїзм у його розумінні - це повернення до Бога заради Правди, Любові та Добра. Для Г. Гордасевич наш національний теїзм - це поклоніння Богу, шанування всього, Ним створенного, насамперед рідної землі, батьківської оселі, та вдячність Господу за такі безцінні дари: в системі «Бог - хрест - церква - людина» - духовний зв'язок поколінь, спадкоємність через церкву, що зміцнює пам'ять про минуле, любов до нинішнього, надію на майбутнє. В цьому - національна історія, національна ідентичність, національна надія, що акумульоване храмом у рідному селі: «Поставте, люди, біля церкви хрест. Там за вас мати Господа молила... Щоб вас згадали ваших внуків діти, як йтимуть в церкву повз той хрест» [1, с. 109]. Теїзм поетеси виступає основою її буттєвого оптимізму. Для неї вічність не в безконечності продовження, а в постійності повторення: «згине Всесвіт і знову відтвориться. і повторяться сині весни. І Христос знову воскресне. Все повториться.» [1, с. 160]. О. Неприцький-Грановський стверджує, що теїстичне світобачення піднімає людину - соціального індивіда - на рівень одухотвореної особи, здатної не тільки виробляти продукт, а й проголошувати істину: «Мов атом у Всесвіті стою все на своїм місці та правду Божу всім кажу» [5, с. 132]. Творчий процес для письменника має теїстичні витоки і наповнений теїстичним змістом: «Щоб постать з безфоремності створити в Божественній красі, теплом налитій, різьбяр умів із Богом говорити» [5, с. 133]. У творчості письменників - даровані Богом почуття Любові, Вірності та Жертовності до свого природного, соціального і духовного начала - України і глибокий теїстичний контекст: «Предвічний Боже, подай думкам відважні крила, дай слову міць, а грудям - віру, непереможність духа в боротьбі, а почуттям дай стрим і міру, - достойно жить, молитися Тобі!» [6, с. 19].

Індивідуалізм як ментальна риса українців виступає одним з основних концептів філософії серця: виражає сутність національного антропоцентризму (людський індивід - найвища цінність буття) та національної концепції людини (на природній основі людської істоти зростає соціальна форма індивіда, яку наповнює духовним змістом творча особа). У Б. Харчука поняття індивідуалізму, як поваги до кожної окремої людини, до її самоцінності, чітко структуроване: він відкидає тотальне насадження колективізму, а також егоїзм як крайнюю форму захисту від «нівелювання колективізмом», бо «що дужче люди колективізуються, то вони дужче стають егоїстами» [12, с. 22], а визнає золоту середину - індивідуалізм якутвердження власного «Я» поруч з гідністю інших людей [3, с. 170]. В цьому - першовитоки здорового українського націоналізму: ми на все готові заради забезпечення інтересів української нації, але не за рахунок інтересів інших народів. О. Неприцький- Грановський надає індивідуалізмові актуальний соціальний контекст: повага до кожного індивіда не виключає, а навпаки, передбачає критичне і вимогливе ставлення до нього щодо індивідуальної відповідальності за соціальну поведінку у творенні загального блага, бо «життя дано нам не для того, щоби поволеньки вмирати - життя дано нам для розвою своїх великих сил закутих» [5, с. 111]. У цьому аспекті поет здрібнілому індивіду протиставляє індивіда-лідера: «Коли він прийде і покличе - ідіть за ним!» і доповнює пророчим «Виповнюйте майдани і запаліть серця ви в діях» [6, с. 23]. Для Г. Гордасевич індивід - це елемент квадріуму «Людина - Життя - Природа - Земля», де людина перебуває в синергетичній єдності зі світом і водночас є вершиною цього світу. Це обумовлене й оберігається Богом, бо людина - знаряддя Божого впливу на світ: «Кожна людина - це самоцвіт у безцінній короні Бога» [1, с. 161]. Найголовніше - у словах: «Я знаю, Бог на світі є. Це ж моїми руками він зважує хліб і камінь, гладить голівки дітей, гортає сторінки книжок» [1, с. 157]. Так сиснтезується теза: людина - творіння Господа, а світ - її Богом дароване володіння; вона - раб тільки Божий, але володар всього світу.

Ментальна риса індивідуалізму передбачає дві наступних: демократизм і толерантність - створення життєтворчих умов для життєдіяльності індивіда та позитивне ставлення і терпиме сприйняття плюралізму його поглядів, позицій і дій. Не може бути демократичним суспільство, яке не шанує окремого індивіда, бо єдність індивідуальної та суспільної потуги, вважає О. Неприцький-Грановський, значною мірою гарантує демократичний і гуманний характер соціуму: «Людина всі дари дає до смертної пори за радість, щастя, волю., за власний лад в своїй державі» [5, с. 27]. На традиційній демократичності української національної спільноти ґрунтується оптимізм поета: «Дарма, що край немов руїна. Ми знаємо, що Україна стояла вічно на сторожі загальнолюдських прав і волі» [5, с. 113]. Особливий підхід до понять демократизму і толерантності у Б. Харчука, чия творчість розгорталась у період радянського тоталітаризму. Він стверджує: бути терпимим у тоталітарних умовах - це зрадити своїй духовній суті, яка сприймає терпимість вільної людини, але відкидає терпимість раба, тобто можна все перетерпіти заради свободи, але треба бути нетерпимим до всього, що перечить свободі [4, с. 38-39]. Свобода, демократизм і толерантність у Г. Гордасевич - категорії національної ментальності з феміністичним контекстом. Жінка завжди готова прийняти тривожний, навіть небезпечний для людини виклик бутя, захистити людську душу від поневолення, яким би воно не було, дати волю серцю і думкам бути самими собою, не втрачати себе у цьому деспотичному і безжалісному світі. Жінка відчуває і бере на себе відповідальність за вільну буттєвість всіх і кожного, бо вона - Жінка- Мати: «На те й родились ми, жінки, щоб освітити і зігріти увесь цей світ, бо ми - жінки» [1, с. 33].

Опозиція «свобода - неволя» або «демократія - деспотизм» через альтернативу «або - або» виходить на унікальну рису українського менталітету - екзистенційність, як існування намежі, як ситуацію постійного і неминучого вибору між крайніми варіантами, запропонованими буттям. О. Неприцький-Грановський бачить джерело екзистенційних ситуацій втому, що «життя летить над плесом небезпек» [6, с. 78], серед яких завжди актуальне протистояння життя і смерті як двох екзистенційно несумісних феноменів буття. Поет відзначає особливість ментальної екзистенційності українців - вищу потужність і позитивні перспективи світлої сторонни межовості відносно темної: «Іскри віри мерехтять в очах людей, закутих в жах! А в злобі гніву чути грім на цвинтарі свобод» [5, с. 37] або «та існує зима лиш для себе, можновладна в сезонах пори» [7, с. 27]. Для письменника-емігранта національна історія - це своєрідна хрестоматія екзистенційного протистояння суперечливих сил і тенденцій, інтересів та ідей, що приносять Україні тільки шкоду: «Замок наш своїми у чужій війні зруйнований... Самі себе винищуєм до пня - така-то дійсно історична доля наша». Але й тут знаходиться місце для екзистенційного оптимізму: «Сумні, розбиті замку стіни розбудять честь, сумління соромом подій» [7, с. 121]. В цьому - воістину наша національна екзистенційність: честь і сором - різні сторони буттєрозподілу, межовість якого хоч і розмежовує, але для того, щоб захистити перспективу від безперспективності через пробудження честі соромом, а гідності - феноменом ганьби. Особливий підхід до екзистенційності здійснює Б. Харчук: істинна сутність людини не тільки виявляє себе в надлюдських критичних умовах, а й може в цих умовах переходити у свою протилежність - втратити людську подобу, бо людина «в гонитві за своїм нікчемним існуванням стає бездушною, що породжує безвільність» [12, с. 24], після чого «втрачається свобода як душа усіх речей» і людина у протистоянні з екзистенційним викликом не вдосконалюється, а деградує [14, с. 12]. Такою є екзистенційна трагедія людини в тоталітарному суспільстві: у надмірному бажанні бути людина перестає бути людиною, бо режим не дозволяє нею стати. В умовах такого режиму «схрещується сила і зброя, розум і душі» [13, с. 147] і знищується все людяне, гине справжій людський екзистенціал. Сутність екзистенційності творчості Г. Гордасевич - феміністична: вирішальним чинником і творцем екзистенційного текстуального поля, де стикаються протилежні тенденції, виступає жінка, бо за нею як Жінкою-Матір'ю - вирішальне слово у здійсненні екзистенційного вибору. Зрада - вірність, слава - ганьба, істина - хиба, справедливість - несправедливість, вважає поетеса, протистоять в глобальному екзистенційному просторі, сформованному опозицією «Жінка - Смерть», де Жінка як джерело життя не вмирає, а «розчиняється» в екзистенції, щоб у наступну мить стати началом нового життя: «Коли ж я на вершині стану, то не помру. За синім обрієм розтану» [1, с. 97]. Для того, щоб повернутись і «досіяти, дожати, долюбити, довершити й почати нові справи» [1, с. 83]. Екзистенційність можна вважати завершальною або ж узагальнюючою рисою українського національного менталітету, бо форми національного буття стають певними екзистенціалами, які визначаються сакральною духовністю (спілкуванням Людини з Небом), що трактується концептами «Віра - Надія - Любов», культурні цінності - концептами «Істина - Добро - Краса», цінності загального національного бутя - концептами «Храм - Поле - Дім» [8, с. 273].

Висновки. Волинські представники української літератури, незважаючи на просторово-часові, суспільно-політичні та соціально-культурні відмінності в умовах творчості, підтверджують приналежність до національного соціокультурного простору, творять у світоглядному полі української філософії серця, дотримуються теоретичних і методологічних принципів національного антропоцентризму і національної концепції людини та повноцінно висвітлюють суттєві риси українського національного менталітету. У їх творчості рельєфно опредметнені суттєві ознаки української ментальності: антеїзм, як шанування землі, що конретизоване любов'ю до Матері-України; теїзм, як поклоніння Богу, що дало синтез національного і християнського начал української душі, виражений у гаслі «Бог і Україна!»; індивідуалізм, як повага до кожного представника національної і вселюдської спільноти; демократизм, як визнання необхідності продуктивних умов для творчої життєдіяльності індивіда; толерантність і плюралізм, як свідоме і терпиме ставлення до розмаїття поглядів, ідей, способів життєтворчості індивідів і людських спільнот; кордоцентризм, як інтегроване сприйняття світу розумом і серцем із пріритетом «розумного серця»; екзистенційність, як сприйняття об'єктивності існування України, її народу на межі віків, світів і цивілізацій.

Список використаних джерел

1. Гордасевич, Галина, 2005. `Твори', Упор. Б. Гордасевич, ТІ, Львів: Каменяр, 326 с.

2. Гречанюк, СС., 1987. `«Звичайні» люди Бориса Харчука', Гречанюк С. С. До слова чесного, живого: Літературно- критичні статті, К.: Рад. письменник, с.150-184.

3. Гречанюк, СС., 1988. `Борис Харчук: «Мораль - це і є душа»', «Вітчизна», №10, с. 170.

4. Дяченко, Валерій, 1990. `Мить і вічність', «Прапор», №6, с.13-37.

5. Неприцький-Грановський, О., 1958. `Гімн Сонцю. Поезії', Т.4, Чикаго-Нью-Йорк, 144 с.

6. Неприцький-Грановський, О., 1953. `Іскри віри. Поезії', Т 5, Нью-Йорк-Париж, 207 с.

7. Неприцький-Грановський, О., 1964. `Сни зруйнованого замку. Поезії', Т.7, Чикаго-Нью-Йорк, 183 с.

8. `Проблеми теорії ментальності: Монографія', 2006, Відп. ред. М. В. Попович, К.: Наукова думка, 405 с.

9. Співак, ІЕ., 2008. `Повісті Бориса Харчука. Проблеми поетики: Монографія', Донецьк: ТОВ «Юго-ВостокЛТД», 180 с.

10. Харчук, Борис, 1981. `Невловиме літо: Повісті', К.: Рад. письменник, 343 с.

11. Харчук, Борис, 1983. `Облава. Повість', «Київ», №11, с.79-101.

12. Харчук, Борис, 1990. `Плач. Ессе', «Прапор», №6, с.37-40.

13. Харчук, Борис, 1981. `Теплий попіл: Повісті та оповідання', Передмова В. Дончика, К.: Веселка, 328 с.

14. Харчук, Роксана, 1990. `Дзвін без дзвінниці', «Прапор», №6, с.11-12.

References

1. Gordasevych, Galyna, 2005. `Tvory (Writings)', Upor. B. Gordasevych, T.I, L'viv: Kamenjar, 326 s.

2. Grechanjuk, SS., 1987. `«Zvychajni» ljudy Borysa Harchuka («Ordinary» people Boris Kharchuk)', Grechanjuk S. S. Do slova chesnogo, zhyvogo: Literaturno-krytychni statti, K.: Rad. pys'mennyk, s.150-184.

3. Grechanjuk, SS., 1988. `Borys Harchuk: «Moral' - ce i je dusha» (Boris Kharchuk: «Morality is the soul»)', «Vitchyzna», №10, s. 170.

4. Djachenko, Valerij, 1990. `Myt' i vichnist' (Moment and eternity)', «Prapor», №6, s.13-37.

5. Nepryc'kyj-Granovs'kyj, O., 1958. `Gimn Soncju. Poezii' (Anthem of the Sun. Poetry)', T.4, Chykago-N'ju-Jork, 144 s.

6. Nepryc'kyj-Granovs'kyj, O., 1953. `Iskry viry. Poezii'

(Spark of Faith. Poetry)', T.5, N'ju-Jork-Paryzh, 207 s.

7. Nepryc'kyj-Granovs'kyj, O., 1964. `Sny zrujnovanogo zamku. Poezii' (Dreams of a destroyed castle. Poetry)', T.7,

Chykago-N'ju-Jork, 183 s.

8. `Problemy teorii' mental'nosti: Monografija (Problems of the theory of mentality: Monograph)', 2006, Vidp. red. M. V. Popovych,

K.: Naukova dumka, 405 s.

9. Spivak, IE., 2008. `Povisti Borysa Harchuka. Problemy poetyky: Monografija (The Tale of Boris Kharchuk. Problems of Poetics: Monograph)', Donec'k: TOV «Jugo-Vostok LTD», 180 s.

10. Harchuk, Borys, 1981. `Nevlovyme lito: Povisti (Imperious Summer: The Tale)', K.: Rad. pys'mennyk, 343 s.

11. Harchuk, Borys, 1983. `Oblava. Povist' (Round-up. Story)',

«Kyi'v», №11, s.79-101.

12. Harchuk, Borys, 1990. `Plach. Esse (Weep. Essay)',

«Prapor», №6, s.37-40.

13. Harchuk, Borys, 1981. `Teplyj popil: Povisti ta opovidannja (Warm Ashes: Stories and Stories)', Peredmova V. Donchyka, K.:

Veselka, 328 s.

14. Harchuk, Roksana, 1990. `Dzvin bez dzvinnyci (Bell without bells)', «Prapor», №6, s.11-12.

Размещено на Allbest.ru