Слов'янознавство у творчості Марка Антоновича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Слов'янознавство у творчості Марка Антоновича

Марко Дмитрович Антонович -- український історик, публіцист, літературознавець, продовжувач історичної традиції родини Антоновичів у третьому поколінні, який залишив чималий спадок досліджень у сфері слов'янознавства. Частина праць науковця присвячена вивченню походження слов'ян через призму історії та мовознавства. Свідченням обізнаності в слов'янознавчій сфері служать його рецензії на праці, які присвячені українсько-чеським та українсько-польським літературним, чесько-словацьким мовним та культурним зв'язкам. Найбільший масив досліджень у сфері славістики присвячений україністиці як одному з основних зацікавлень вченого.

Як відомо, слов'янознавство як комплексна дисципліна включає в себе вивчення мовознавства, історії, ментальності та літератури слов'ян, хоча першопочатково ця дисципліна ґрунтувалася переважно на філологічних дослідженнях. Активний розвиток слов'янознавства в Україні як наукової дисципліни припадає на ХХ-ХХІ ст. Центри вивчення славістики були створені при університетах (Київському та Львівському) та інститутах Академії наук УРСР. Володимир Чорній поділяє процес становлення слов'янознавства як науки на три етапи. Перший етап припадає на період національного відродження (від 30--40--і рр. ХІХ ст. до Першої світової війни), другий - включає в себе ХХ ст. (від 1918 р. до здобуття Україною незалежності), третій етап - від 1991 р. [15, с. 7]. Проте, періодизацію славістики (українознавства в тому числі як її складової), яка була предметом вивчення науковцями в еміграції можна поділяти за основними еміграційними хвилями на Захід

[10] . Під час другої та третьої еміграційної хвиль з України виїхало багато науковців, політиків та суспільно-політичних діячів, що було поштовхом до активізації наукових дослідження, зокрема і славістичних. Саме в міжвоєнний період, коли значна частина вчених та політично-культурних діячів емігрували у країни Європи та Америки, поряд із радянською славістикою постає українська славістика на еміграції, основними центрами якої були Чехословаччина, Польща, Канада, США. В міжвоєнний період розпочинає наукові дослідження представник відомої династії українських вчених (в третьому поколінні) Марко Дмитрович Антонович.

Марко Дмитрович Антонович - український історик, публіцист, літературознавець, єгиптолог. Дослідник залишив чималий спадок досліджень у сфері слов'янознавства. Народився в Києві 7 липня 1916 р., у 1921 р. разом із мамою, Катериною Михайлівною, переїхав до Праги, де в той час перебував його батько - Дмитро Антонович. В Чехословаччині навчався в Українському вільному університеті (УВУ), де вивчав стародавню історію та археологію. Паралельно Марко Дмитрович навчався в Карловому університеті у Празі на кафедрі єгиптології у славетного професора Франтішека Лекси, всесвітньо відомого єгиптолога, засновника чеської єгиптології [14]. Не зважаючи на зацікавлення єгиптологією, значну увагу приділяв україністиці, яка є складовою частиною славістики. У 1942 році Марко Антонович під науковим керівництвом Дмитра Дорошенка та Федора Слюсаренка (професор латинської мови) захистив в УВУ докторську дисертацію «Філіпійські історії» Трога-Юстина і Скитія» - на тему, пов'язану з античністю та Україною [11]. З листопада 1942 року, після захисту дисертації він працював асистентом на кафедрі античної історії УВУ в Празі [14].

В часи воєнного лихоліття М. Антонович був активний діячем організації українських націоналістів, зокрема її Культурної реферантури. Протягом червня 1941 р. - січня 1942 р. він брав участь у поході груп ОУН на схід як перекладач [12, с. 156]. 8 листопада 1943 р. був заарештований німецьким гестапо [14, с. 331]. З 1944 по 1945 рік він перебував у концтаборі Терезині (Терезієнштат). Як він сам вказував, пробув в ув'язненні 14 місяців і 10 днів. Після звільнення з табору та смерті батька [9] вчений переїхав до Мюнхена, де до 1949 року продовжував свої студії з єгиптології в університеті Людвіга Максиміліана в професора Александра Шарффа [14, с. 330]. Навчаючись на єгиптологічному семінарі, Марко Антонович відвідав Лондон та музей Пітрі в Оксфорді [14, 332]. Результатом вивчення єгиптології стає публікація 1946 р. в Женеві першої книжки: «Скитія і Єгипет в античному письменстві» [9].

У 1950 р. Марко Антонович емігрував до Канади, де від початку був членом монреальської філії Українського національного об'єднання та співпрацював в газеті «Новий Шлях», який виходив у Вінніпезі. На перших порах заробляв на життя звичайним робітником, а з 1956 р. почав працювати в українській секції Канадської радіомовної корпорації (пізніше Радіо-Канада). Працював тут аж до виходу на пенсію. З 1963 р. підтримав заснування журналу «Український історик», і від І964 р. до 1993 р. був заступником редактора проф. Л. Винара). Крім того, в цей період він стає членом Наукового товариства ім. Т Шевченка (його було обрано за виняткові заслуги в розвитку українознавства) [12] та Української вільної академії наук. У період з 1992 по 1997 рр. вчений був президентом УВАН у США. Помер Марко Антонович 28 січня 2005 р. в Монреалі (Канада).

Людина великої ерудиції, Марко Дмитрович підтримував контакти з дослідниками українського походження, які займалися славістикою в різних країнах, слідкував за науковими новинами в сфері славістичних досліджень, писав рецензії на славістичні праці.

Першою роботою, яка зацікавила Марка Дмитровича, була стаття доктора Генріха Бартека в квартальнику словацької культури «Мост» про походження терміну «слов'яни». Так, Г Бартек зазначав, що термін «слов'яни» походить від назви річки Славутич (старослов'янська назва річки Дніпро), тобто, використовує у визначенні походження назви географічний принцип та гідроніми. Також, Г. Бартек вказує на те, що прабатьківщиною слов'ян була територія верхніх порогів Дніпра та вздовж лісосмуги, яка простягалася на південь. Проте, посилаючись на результати ґрунтознавства, М. Антонович вказує на помилку в розрахунках Г. Бартека щодо розташування лісосмуги і, відповідно, географічних назв, які могли вплинути на формування слов'янської спільноти та в цілому піддає сумніву теорію Бартека. Зокрема, підтримуючи теорію польського історика Генріха Пашкевича, Марко Дмитрович вважав, що ідентичні назви слов'янських племен можуть ґрунтуватись на основі подібних умов життя або занять, а не лише на географічних назвах.

Перебуваючи в Канаді, протягом багатьох років Марко Дмитрович зберігав відносини з українцями, що залишились у Чехословаччині. Водночас він був доволі активним у науковому житті. У 1968 р. в Празі за редакцією відомого славіста українського походження Ореста Зілинського було видано науково-бібліографічний збірник «Сто п'ятдесят років чесько-українських літературних зв'язків (1814-1964)». Марко Дмитрович відгукнувся на видання рецензією в журналі Українського історичного товариства «Український історик».

У збірнику увагу дослідника привернули статті чеських славістів-українців Ореста Зілинського «Українська пісня в чеському літературному розвитку» та Зіни Ґеник-Березовської «До питання про відношення між чеським та українським відродженням», відомого чеського дослідника чесько-українських відносин Володимира Гостічки «Деякі аспекти чесько-українських зв'язків до кінця шістдесятих років минулого сторіччя» та низка інших. У рецензії М. Антонович проявив докладне знання досліджуваних авторами статей тем. Він наголосив на цінності та актуальності поданих у збірнику матеріалів, що були якісно ілюстровані численними фотографіями, фотокопіями та листуванням і вперше були введені до наукового обігу. Так як більшість статей у рецензованому збірнику стосувались літературознавства, автор рецензії підкреслив, що літературні зв'язки у статтях розглядаються на історично-політичному тлі. Позитивно оцінивши згадані статті збірника, на завершення рецензії вчений висловив побажання, що добре було б вивчити питання українсько-чеських взаємовідносин, використовуючи інформацію із українських архівів, що дало б змогу доповнити цей матеріал. Також наголосив, що подібний збірник варто було б видати з історії українсько-польських зв'язків.

Озвучене побажання певною мірою було реалізоване українськими радянськими дослідниками у 1971 р. Щоправда, на жаль, тут не було видано наукового збірника про українсько-польські зв'язки, але з'явилась антологія україномовних віршів, які були написані поетами польського походження «Українською музою натхнені (Польські поети, які писали українською мовою)» (за упорядкуванням і з примітками Романа Федоровича Кирчіва та Миколи Пилиповича Гнатюка і вступною статтею Р. Ф. Кирчіва). У 1972 р. на сторінках «Українського історика» з'явилась рецензія на антологію [3, с. 139140] авторства М. Антоновича. Поява рецензії та її зміст є свідченням не лише фахової компетентності Марка Дмитровича, а й підтвердженням того, що він слідкував за відповідними публікаціями в УРСР й умів на належному рівні оцінити зроблене радянськими фахівцями.

М. Антонович дає характеристику віршам як з історичної, так і з мовознавчої точки зору. Він зазначає, що для істориків ця збірка цікава тим, що вона непрямо вказує на шляхи, якими, зокрема, збідніла шляхта на Правобережжі, протягом ХІХ ст. українізувалася [3, с. 140]. Крім того, тема є «незвичайно цікавим причинком до польсько-українських зносин у 1820-1870 рр.» [3, с. 140].

У 1974 р. на сторінках того ж «Українського історика» М. Антонович публікує невелику рецензію на біографічно-бібліографічний словник «Cesko-slovenskл ргасе о jazyce, dлjinach а киДше slovanskych naшdй od гоки 1760» (Чесько-Словацькі праці з мови, історії та культури слов'янських народів) [1], виданий у Празі в 1972 р. Рецензія дає можливість пересічному читачу та професійному науковцю познайомитись зі змістом словника та загальною інформацією стосовно ряду чеських і словацьких вчених, які займалися славістикою. До словника упорядниками було включено біографії та короткі бібліографії вчених не лише чеського чи словацького походження, а й українців та росіян, які між світовими війнами працювали й видавали свої славістичні дослідження в Чехословаччині. Крім того, в словнику було вміщено дані про чехів, словаків та росіян, які досліджували українознавчі питання, тому, на думку рецензента, він став досить повним оглядом того, що важливого зроблено з ділянки українознавства. Таким чином, на думку Марка Дмитровича, зрецензований ним біобібліографічний словник є цінним джерелом інформації із вивчення слов'янознавчої тематики.

В Українському історичному товаристві та інших наукових організаціях М. Антонович також співпрацював з дослідниками різних галузей гуманітарних наук. Серед представників старшого покоління був відомий археолог, автор найповнішого на той час посібника-монографії «Археологія України» (видання НТШ та УІТ), член НТШ, УІТ, Чеського археологічного товариства в Празі, учень відомого чеського археолога й етнолога Любора Нідерле Ярослав Пастернак. Після смерті вченого було вирішено видати його неопубліковану працю «Ранні слов'яни в історичних, археологічних та лінгвістичних дослідженнях». Оскільки Я. Пастернак помер і не встиг доопрацювати це цінне видання, головний тягар його підготовки спав на М. Антоновича. Марко Дмитрович відповідально поставився до підготовки книги. Він зредагував текст та написав передмову [13]. До його обов'язків також входило: передрукування тексту, редагування, перевірка посилань та географічних назв, доповнення приміток та складання покажчиків (покажчики імен, географічних назв, назв племен, народів і мовних груп). До книги увійшли найновіші дослідження щодо прабатьківщини слов'ян (три частини) та додатки. У «Передмові» її автор високо оцінив дослідження Я. Пастернака, вважаючи, що робота ґрунтується на різних поглядах, теоріях, гіпотезах, які підтверджуються даними лінгвістики, історії та археологічних знахідок, що дає змогу зробити висновок про всебічну обізнаність Я. Пастернака у вищевказаній тематиці. М. Антонович у перемові також зробив підсумок, що монографія містить важливі висновки і, відповідно, заповнює важливу прогалину в українській науковій літературі. М. Антонович був активним членом студентського руху - Центрального союзу українських студентів (про який згодом написав невелику монографію), пізніше - Студентської організації національного солідаризму «Зарево», яку кілька років очолював. ЦЕСУСом видавався журнал «Студентський вісник», що став одним із об'єктів дослідницької уваги вченого. Стаття М. Антоновича «Чеська література на сторінках «Студентського вісника», видана у відомому культурно-політичному журналі «Сучасність» у 1987 р., стала цікавою пам'яткою вивчення вченим славістики та українознавства [8].

В ній вчений аналізує наукові надбання чеських дослідників, опубліковані у періодичному виданні ЦЕСУСу «Студентський вісник». Крім того, не оминає увагою прозу та поезію чехів (Я. Груша, Вітезслава Незвал, Франтішека Галаса та ін.), яка була перекладена українською мовою, критику на твори чеського письменства (на твір И. Копти «Третя рота», Я. Махала «Слов'янські літератури»), аналіз шевченкіани (Л. Луців «Шевченко у слов'ян», «Голос чеської критики про Шевченка за його життя» та ін.). Так, на думку дослідника, чеська література була предметом зацікавлення української молоді в Чехії, про що свідчили публікації «Студентського вісника». М. Антонович мав численні дослідження у сфері україністики, а саме з літературознавства. В першу чергу, найбільше уваги дослідник приділив шевченкознавству та дослідженню життя та творчості О. Кониського [4; 5; 6], вивченню розвитку поетичної творчості 20-х та 30-х рр. ХХ ст. [7]. Отже, славістичні дослідження в науковому доробку Марка Антоновича представлені у вигляді рецензій на слов'янознавчі праці, оглядів та статей у сфері літературознавства.

Дослідник на основі історичних фактів уточнив та доповнив новим змістом деякі прогалини в славістичній науці. Марко Дмитрович в статтях описав та проаналізував не лише роль та функціонування літератури в українському суспільстві, а й окреслив вплив та взаємозв'язки між творцями лірики та прози, зробив спробу нарису розвитку поетичної творчості 20-х та 30-х рр. ХХ ст., чим доповнив скарбницю української літератури та науки.

Список використаних джерел

слов'янський спільнота науковий

1.Антонович, М., 1974. `[рец. на книгу] Cesko-slovenske prace o jazyce, dejinach a kulture slovanskych narodh od roku1760. Biograficko-bibliografickyslovnik. Praha, 1972, 561 p.', Український історик, Нью-Йорк; Мюнхен, Т.ХІ, Ч.4 (44), с.116-П7.

2.Антонович, М., 1969. `[рец. на книгу] Сто п'ятдесят років чесько-українських літературних зв'язків (1814-1964). Науково-бібліографічний збірник. Упорядник д-р Орест Зілинський. Прага, 1968, 478 с.', Український історик, Нью- Йорк; Мюнхен, T.VI, Ч.1-3 (21-23), с.160-161.

3.Антонович, М., 1972. `[рец. на книгу] Українською музою натхнені (Польські поети, які писали українською мовою). Упорядкування і примітки кандидатів філософічних наук Р Ф. Кирчіва та М. П. Гнатюка. Вступна стаття Р Ф. Кирчіва, К., 1971, 304 с.', Український історик, Нью-Йорк; Мюнхен, T.IX, Ч.1-2 (33-34), с.139-140.

4.Антонович, М., 1986. `Вірш Т. Шевченка «Мій боже милий...» (У 125-ті роковини смерти Т. Г. Шевченка)', Український історик, Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен, Т.ХХІІІ, Ч.3-4 (91-92), с.23-32.

5.Антонович, М., 1965. `Вплив шевченкознавчої праці

6.Кониського на його літературну творчість (На підставі порівняння двох його творів - «В гостях добре, дома ліпше» і «Грішники»)', Новий літопис, Вінніпег, PV., Ч.14, с.9-23.

Размещено на Allbest.ru