Українська ідентичність: регіональні рецепції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська ідентичність: регіональні рецепції

С. Негодяєва

кандидат філологічних наук, доцент,

ДЗ «Луганський національний університетімені Тараса Шевченка»

Автор розвідки досліджує «донбаський текст» у рецепції сучасних письменників, вихідців з різних регіонів країни, - Оксани Забужко (представниці Західної України) та Сергія Жадана (митця Сходу). Запропонована наукова інтерпретація дає змогу порівняти авторські міфи про міста Донбасу і з'ясувати світоглядні коди, на підставі яких формувались візії про «меншовартість» регіональної культури.

Ключові слова: «Донбаський текст», авторський міф, світоглядний код, регіональна література.

Вибір теми зумовлено відсутністю в сучасному літературознавстві системного осягнення художньо-документальних творів початку ХХІ століття, хоча частково цій проблемі присвячені розвідки Л. Воловця, В. Галич, О. Галича, Ф. Кейди, М. Кодака, Р. Кудлика, О. Мишанича, Т. Салиги, М. Слабошпицького, О. Слоньовської, Н. Черченко, А. Шевченка, А. Шпиталя та інших літературознавців. Їхні доробки розглядають специфіку співвідношення історичної достовірності та художнього домислу й вимислу, зображення історичних подій та осіб, діалектику внутрішньожанрової диференціації та інтеграції, типологію жанрових різновидів, структурно-стильові елементи сучасного прозописьма. Сьогодні сформована методологічно потужна літературознавча школа на Луганщині, до складу якої треба зарахувати студійні доробки О. Галича, Т. Пінчук, І. Бойцун, О. Неживого, О. Скиби, Н. Філоненко, С. Негодяєвої, О. Двуличанської та інших.Коло інтересів науковців спрямоване на дослідження: основних рис розвитку літератури, педагогічно-методичної науки в північно-східному регіоні України;творчості окремих письменників, які репрезентують літературу Слобожанщини, розробку рекомендацій щодо вивчення їх творів у межах освітньої програми середньої школи; своєрідності художньої рецепції Слобожанщини у творах українських та зарубіжних авторів; творчого доробку письменників Слобожанщини в національно-культурному, соціально-історичному контекстах; феноменів регіональної літератури й локального тексту.

Хибна думка про відокремленість та ізольованість погранич від центру, відсутність істотних впливів ззовні продукують дискусію про розвиток провінційних територій за власними законами. Проте сучасні культурологічні відповідники, що активно побутують серед населення цього району, заперечують думку про те, що в період глобалізації, інформаційної війни ситуація в Україні перебуває в стані духовної та економічної кризи, яка спростовує традиційне уявлення про нерівномірність розвитку різних регіонів країни.

Розглядаючи феномен міста, ще Ю. Лотман пропонував виокремлювати два інтерпретаційні модуси - «місто як ім'я» та «місто як простір», при цьому останній, характеризуючись як «замкнений простір відносно оточуючої його території» [1], може набувати центричного та ексцентричного характеру. Це ствердження дає нам підстави сформулювати новий і актуальний напрям у досліджуваному аспекті - «локальний міський текст»: «східний текст» (А. Біла [2]), ©С. Негодяєва, 2018 «київський текст» (Т. Гундорова [3], О. Харлан [4]), «петербурзький текст» (В. Фоменко [5]) тощо.

Очевидна актуальність нашої розвідки дає змогу окреслити її мету - дослідити тексти сучасної літератури про Донбас у рецепції письменників, вихідців з різних регіонів країни, - Оксани Забужко (представниці Західної України) та Сергія Жадана (митця Сходу). Запропонована нами наукова інтерпретація дасть змогу порівняти авторські міфи про міста Донбасу і з'ясувати світоглядні коди, на підставі яких формувались візії про «меншовартість» регіональної культури. Своє дослідження ми свідомо побудували на основі аналізу есеїстичних творів письменників: подорожніх нарисів Оксани Забужко «Слідами одного вірша», надрукованого в збірці «27 регіонів» [6] та Сергія Жадана і «Луганського щоденника» [7].

Текст міста творять візуальний і культурний контексти, архітектоніка, матеріальна культура, меморіальна означеність, система асоціацій, культурних і матеріальних знаків і слідів та багато інших складників. Дослідження побудоване на узагальненні типів міських топосів, а саме: власне урбаністичному; індустріальному; архітектурному; пейзажному; історіософському.У рецепції Оксани Забужко загальну предметно-просторову перспективу власне урбаністичного міського топосу Донецьк окреслює більш або менш деталізована картина міського життя степового промислового краю:Перше враження, перший кидок на місто оком з пташиного польоту (з вікна літака, що пішов на посадку) - як перший погляд незнайомця при зустрічі: он ти який!.. Безкрая рівнина, плаский, на весь овид, чорно-сірий степ, сувора графічна кольористика, місцями підбілена порошею (кінець листопада), нерівномірно розкидані лишаї радянських багатоповерхівок та «промзон», дими, завислі в повітрі клаптями вовни, - і то тут, то там, наче прорвані назверх велетенські бугри прихованої підземної сили - монументальні, геометрично чітко окреслені, мов обмахнуті по контуру сніжними квачем, безверхні чорні зіккурати, найпрекрасніша риса міського пейзажу - гори?.. чи якісь загадкові конструкції?.. [6, с. 36]. Терикони, депресивні напівпорожні міста-супутники, не підкорене людиною Дике Поле, утілення «американської мрії по-українськи», нескінченна низка маркетологічних топонімів, на зразок: бізнес-центр «Акула», мережа супермаркетів «Обжора», ресторан «Ё - моё», відсутність метро, створили промовистий авторський концепт Донецька: як немовля, - навіть ставши «мільйонником», він не перестав бути тим, чим був зроду - шахтарськм селищем, «посьолком» серед Дикого Поля [6, с. 41].

Регіональний концепт Донбасу Сергія Жадана - пейзажний степовий топос Луганщини, представлений безмежними просторами, які підкорити до кінця дано не кожному. Тому сучасний ландшафт - це висушена степовіями земля, терикони, поля соняшника, кукурудзи, пшениці, дороги, невеликі станції, полустанки, зупинки, зруйновані елеватори, багаточисельні гастрономи в невеликих повітових містечках. Наприклад, так письменник характеризує свою малу батьківщину - Старобільськ у нарисі під назвою «Масони в побуті»: Ще одне місто-герой, пристанок підліткових мрій і темних пристрастей, що роз'їдають із середини сумління його мешканців. Близько тридцяти тисяч населення. Чотири середні школи, в одній із них я навчався. Церква ХІХ століття, оббита бляхою... Відновлений монастир - за часів мого дитинства там стояла військова частина... Крім чотирьох шкіл є стадіон, банк, контори й елеватор... Пам'ятаю якийсь путівник по Луганській області, яка тоді ще нормально називалась Ворошиловградською, там навіть на обкладинці було зображено вантажівку з пшеницею під елеватором. Чомусь урізалося в пам 'ять. Хліборобні райони, наповнені збіжжям і молоком... Так, поїхали далі - кілька кінотеатрів, гуртожитки петеу, ремонтний завод, залізничний вокзал. На вулицях багато піску й абрикосів, абрикоси падають у пісок, їх навіть не підбирає ніхто, цілі вулиці, засипані абрикосами, так і дивишся, щоб не наступити на них і не зробити боляче. З видатних громадян, якщо не рахувати парт- і госпактиву, можна згадати божевільного письменника Гаршина, який тут невідомо чим займався, але відомо як скінчив. Свого часу Старобільськ навіть був столицею Радянської України - у сорок третьому, коли совки рухалися на захід, він був одним із перших визволених українських міст... [7, с. 24-28].

Акцентує свою увагу на пейзажістепового краю і Оксана Забужко.Степ у її рецепції має безмежну шаманську силу. Проте, Сосюрині «Як передать, Донбас, твою красу і силу...» спростовує сьогоднішня естетика бурхливого наступу промисловості: ..навіть у наймертвотніші брежнєвські десятиліття, коли все, здавалось, було «закатано в асфальт», чи, як мовляв той шаман, «накрито каменем» (рівненько, за ранжиром, як люблять анальні садисти, - з дотепер збереженими газонами, по яких «не ходить!», та бордюрами, на яких «не сидеть!») - та сила продовжувала дибитися невпокоєнимибуграми, мов донецький степовий ландшафт: цвіт українського дисидентства 1960 - 1970, саме його осердя, найнепохитніший інтелектуальний кістяк - звідси, з Донбасу. Іван і Надія Світличні, Раїса Мороз - Левтерова, Іван Дзюба, Василь Стус... [6, с. 39]. Прийом візуальної деталізації образу міста доповнюють запахи (метановий дим копалень, сіро-водневий дим коксохіму), смакові образи (фаст-футівський присмак їжі), звукові образи (звук вібрації відбійних молотків, ляскіт шахтарських касок по асфальту).

Авторська символіка луганського простору в рецепції Сергія Жадана - це, перш за все, постаті, світоглядні теорії, історичні ретроспекції. Нестор Махно й Володимир Сосюра, більшовицькі вожді й Іван Світличний - співіснування анархізму, націоналізму, марксизму-ленінізму, свободи шістдесятництва й хуторської та пролетарської ідилій створили геополітичне тло цього краю, який довгий час мирно співіснував із традиціями Слобожанщини. Щоб зрозуміти менталітет корінного населення, мало було тут народитись, жити й ствердитись десь у іншому місті.

Для подолання ізольованості та відчуження людина прагне до комунікації з іншими, заснованої на взаєморозумінні, співпраці та спілкуванні. Саме ця потреба - «почути Донбас» - стала зав'язкою подорожі до рідної письменнику місцевості. Подорож з Харкова до Луганська (уже не фантомного міста, як у романі «Ворошиловград») починається на фоні політичної кризи в країні: інформаційна війна з народом через передвиборну кампанію вибухнула по всьому Сходу. Білбордні гасла, заклики, слогани з промов «народних обранців», багаточисленні блокпости, зруйновані дороги, підприємства типу «Завод «Стандарт», захоплена терористами будівля СБУ в Луганську створюють апокаліптичні, депресивні картини занепаду степового краю, ієрархії суспільства - гвинтиково-радянського типу, у якому навіть міліція діє з принципом: «якщо начальство накаже», «. начальство накаже - будуть стріляти, начальство попередить - не вийдуть на мітинг, начальство вживе заходів - полюблять батьківщину».

Градаційна конструкція спостережень автора підсилюється розмовами із Старобільськими активістами: На нові призначення з Києва, говорять, що до влади прийшли всі «колишні», стверджують, що регіон «зливають». Розповідають, що в місті нещодавно відбувалася виїзна сесія Луганської облради. Депутати пропонували звернутися за допомогою як не до Путіна, то, принаймні, до легітимної влади, себто до Януковича. Про настрої в місті говорять із неприхованою гордістю - учора, мовляв, була спроба організувати проросійський мітинг, але мітингувальників одразу ж оточила значно більша кількість «проукраїнськи» налаштованих громадян, «сепаратисти» просто розійшлися [7, с. 207]. Російськомовне маскування подорожніх дає не лише перепустку до кінцевої точки поїздки, а й створює реально підготовлену анексію цієї частини України: Місто, наскільки можна зрозуміти, проти федералізації, хоча ось одному з проукраїнських активістів спалили днями магазинчик. У центрі на деревах - жовто-блакитні мітки. На виїзді - уже біло-синьо-червоні [1, с. 208].

Не дивлячись на руйнівне двадцятирічне незалежне існування, для автора рідне місто залишиться екранізацією радянських вісімдесятих дитячих років, а не сучасним депресивним містечком.

На противагу Сергію Жадану Оксана Забужко висуває історіософський рівень прочитання «донецького тексту» як світоглядної колиски шістдесятництва спогадами Івана Дзюби, який виокремив причини появи цього феномену саме в етнічно забарвленому й геополітичному Донбасі: ...ніхто нас спеціально не виховував, ніхто нам не закидав в душу думку про Україну, навпаки, все робилося для того, щоб ми жили бездумно і не бачили цієї проблеми. А приходить час - і вона в тобі озивається [8, с. 51]. Письменницька асоціація тексту від В. Сосюри до Г. Тютюнника й В. Стуса, Емми Андієвської - це не лише створена авторкою низка національних митців-велетнів, це спроектований своєрідний міф Донецька-велетня, міста, яке поправу заслужило появу нових пам'ятних центрів: архітектурних, культурологічних, історичних. На думку майстрині слова, музеї, галереї цих видатних постатей залучать Донецьк до світової туристичної спільноти швидше, ніж Донбас-Арена, парк кованих скульптур та будинок героя гангстерських війн 90 -х Ахата Брагіна. Донецьк на порозі духовного вибуху, і що цьому містові потрібно, так це новий геній - масштабу Стуса, але типологічно ближчий до Маркеса, - такий, щоб зумів синтезувати всі, розкидані тут, уламки й випари різнопорядкових і різношарових міфів. Переплавити водно рабів і бунтарів, Тютюнниковихмрущих дітей і їхніх убивць -опікунів з газетних хронік, і неперебутню людську біду, і голод, і жагу життя, і щелепи копалень, що з ненатлістю хронічного божества друге століття поспіль перетирають мільйони дужих тіл та жужелицю, і знепокоєних духів, що бродять покинутими штреками, і «пухирі землі», що надимаються на поверхні хромованою сталлю хмарочосів, і вперто-вітальні, як у кам'яних бабів донецького степу, монументальні форми Андієвської, Горської й Антипа, і вітер з Кальміуса, і сірко-водневий сморід коксохіму, і Лису Гору з її єдиними на світі багаттям, і терикони з їх підземними димами... [6, с. 50]. український донбас письменник

Щоденникові спогади Сергія Жадана сьогодні, зустрічі з однодумцями, публічні виступи формують наратора-бунтаря, здатного збуджувати народ Донбасу, руйнувати його маргінальний стереотип: Льоша, головний режисер театру, тішиться й говорить, що все буде добре, що боятися немає чого. Каже, що за весь цей час до театру лише одного разу приходили двоє, у масках і з автоматами. Льоша припускає, що це якось пов 'язано з виставою «Сон» за Шевченком, чимось вона зацікавила бійців. У залі близько двохсот людей. Переважно молодь. Наприкінці хтось запитує: як я вважаю, чи читає мене Антимайдан. В іншому кінці залу підривається хлопець і голосно кричить: «Читав, читає й буде читати!» Потім він підходить і просить підписати книгу «для краснодонського сепаратиста». «“З любов'ю” писати не буду, добре?» - запитую я. Підходить старший чоловік, соває двісті гривень. «Я качав по-піратськи кілька ваших книжок, - пояснює, - то це за всі разом» [7, с. 209].

Ліричними відступами постають перед реципієнтом Жаданівські роздуми про причини зародження «непочутого Донбасу»: Не буде нам спокою з нашою маячнею. Не буде нам радості з нашим страхом. Не буде нам миру з нашою закритістю й небажанням розуміти одне одного. Будемо одне одного боятися, будемо одне одному не довіряти, будемо підозрювати, будемо ворогувати - не будемо чути, не зможемо говорити. Забуваючи про все те, що нас насправді поєднує, забуваючи про все те, що мало б робити нас щасливими і сповненими любові до цього життя. Будемо по тому приходити до Господа, ставати перед його очима, вигадувати щось на своє виправдання - зневірені, розчавлені й озлоблені. З усіма своїми розірваними серцями, порожніми руками. У чорних окулярах, у спортивних костюмах або І тут заходить хтось із наших і починає говорити про політику. Мовляв, усі ми різні, у нас різні погляди, але всі ми любимо цю країну, ну і так далі. І все закінчується. Себто починається. Починається політика. З усіх нас лізуть наші гасла, стереотипи, страхи й образи. Такі речі важко зупинити, вони виходять із тебе, наче біси, говорять тобою, керують твоїми рухами, проступають у твоїх очах. Не певен, що такими розмовами можна когось у чомусь переконати, не певен, що вони можуть заспокоїти чи врівноважити. Скоріше це таке постійне занурення всередину себе, видобування власних аргументів, демонстрація власної правди, покладання на емоції, нерви та розпач. Розпач від неможливості переконати всіх у своїй правді, розпач від власної безпорадності, розпач від неможливості порозумітися. Завжди так і буває - поєднує музика, поєднує поезія, а ось політика не поєднує. Навіть якщо ти переконаний, що правда на твоєму боці [7, с. 219].

Як бачимо, авторська символіка «донбаського тексту» сучасними авторами реалізована у формі метафоричного співвіднесення міст у цілому або окремих його частин та елементів з образами, які символічно узагальнюють ті або інші аспекти буття та життєдіяльності регіону. Індивідуально -творча міфологізація спрямована на створення індивідуальних письменницьких міфів, які постають на основі певного екзистенційного досвіду, їх особистісного сприйняття бунтарського краю. Чіткі межі поняття «донбаський текст» у літературознавстві визначити неможливо, бо воно в науковому розумінні суб'єктивне, рухоме. Презентований авторамиконцепт Східної України артикулюється як семіотичний міський і духовний простір, який має свій рабсько-бунтарський характер, робітничо-пролетарський силует, певний класово-клановий соціум, свій кітчевий стиль, виснажений степовий ландшафт тощо. Важливого значення в поданій нами інтерпретації набуває переплетіння авторської й читацької рецепції, що вирізняє Донбас як оригінальний, самобутній просторовий образ з низки інших «міських текстів», і може продукувати нові літературознавчі дискусії.

Література

1. Лотман Ю. М. СимволикаПетербурга / Ю. М. Лотман / Внутри мыслящих миров. Человек - текст - семиосфера - история. - М.: Язык русской культуры, 1996. - С. 275-297.

2. Український текст ХХ століття у дзеркалі історії української літератури. Програми основних курсів і спецкурсів / Відп. редактор Г. В. Давидова-Біла. - Донецьк : ДонНУ, 2008. - 96 с.

3. Гундорова Т. Київський роман-с / Т. Гундорова // Критика. - 2008.- № 1-2.

4. Харлан О.Д. Міський текст в історичній ретроспективі (Зінаїда Тулуб «Людолови») / О. Д. Харлан // Актуальні проблеми слов'янської філології. Серія : Лінгвістика і літературознавство : Міжвуз. зб. наук. ст. - 2009. - Вип. XX. - С. 106¬115.

5. Фоменко В. Г. Місто і література: українська візія.: Монографія / В. Г. Фоменко. - Луганськ: Знання, 2007. - 312 с.

6. Забужко О. Слідами одного вірша / Оксана Забужко // 27 регіонів України / художник-оформлювач Д.О. Самойленко. - Харків: Фоліо, 2012. - С. 36-52.

7. Жадан С. AnarchyintneUkr / С. Жадан. Апаг^уїпикг : роман; Луганський щоденник: нарис. - Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. - 240 с.

8. Дзюба І. М. Спогади і роздуми на фінішній прямій / І. М. Дзюба. - К.: Криниця, 2008. - 928 с.

Negodajeva S. Ukrainian identity: regional receptions

Introduction. The author explores «Donbass text» in the reception of contemporary writers, people from different regions of the country - Oksana Zabuzhko (representative of Western Ukraine) and Serhii Zhadan (master from the East).

Purpose. Proposed scientific interpretation makes it possible to compare authors' myths about the cities of Donbass and to fmdout the world view codes on the basis of which visions of the «inferiority» of the regional culture were for med.

Methods. On the basis of porivnyal'no-istorichnogo method thes pecific of correlation of historical authenticity and artistic conjecture and fiction, image of historical events and persons, dialectician of vnutrishnezhanrovoy differentiation and integration, tipologiya of genrevarieties, is examine din the article, structurally stylish elements of modern prozopis'ma.

Results. Text of the city is made by visual and cultural contexts, architectonics, material culture, memorial determinacy, the system of associations, cultural and physical signs and traces and many other components. The study is base donto a synthesis of urbantoposes types, namely: actually urban, industrial, architectural, landscape, philosophy of history.

Visual and cultural contexts, architectonic, materialculture, memorial definition, system of associations, cultural and physical signsand traces, and many other components create the text of the Eastin the author's receptions. The study is builton a generalization of city topostypes of Donetsk, Luhansk, Starobilskonurban, industrial, architectural, landscape, historiosophical, and culturological levels.

Originality. The offered article enables first to compare authormyths about the cities of Donbasu on the basis of analysis of eseistichnikh work sof the Ukrainian writers: podorozhnik hessays of Oksana Zabuzhko «On track sone poem», printe din collection «27 regions» and Serhij Desirable «Anarchy of in tne of Ukr» and the «Lugansk diary».

Conclusion. It is proved that presented by the authors concept of Eastern Ukraine is articulated as semiotic city and mental space tha thas a slave-rebellious nature, worker-proletarian silhouette, a certain class-clansociety, own kitsch style, exhausted steppe landscape, etc. Author symbolics of «Donbass text» is realized by the modern authors in the form of metaphorical correlation of cities in the who leor its parts and elements with images that symbolically summarize the seorother aspects of life and of vitalactivity of the region.

Key words: «Donbass text», author'smyth, a world view code, region al literature.

Размещено на Allbest.ru