Репрезентація "Жіночого начала" в творчості Ніли Зборовської

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Репрезентація «Жіночого начала» в творчості Ніли Зборовської

АННА ЛОБАНОВСЬКА, літературний критик, мистецтвознавець (Київ)

1. Погляд науковий

На сучасному етапі розвитку української літератури жіноча творча активність досить мала, архаїзовані стосунки виштовхують жінку-авторку із соціуму. Щоправда, в літературі помітні деякі тенденції до самоусвідомлення. Причину такої низької творчої активності жінок в Україні Оксана Забужко насамперед вбачає в подвійній демаргіналізації, що спричинена довготривалим пануванням радянського режиму. "Дотепер в Україні не було зроблено жодної спроби проаналізувати травму нашої колоніальної історії в ґендерному аспекті. Причин на те забагато, аби всі їх перелічувати, одна з найочевидніших - цілковита, до 90-х років, "цілинність" усякої гендерної тематики, тобто відсутність теоретичної традиції, елементарних методологічних "риштовань", на які можна було б спертися і які щойно тепер починають зводитися, - стало вже банальністю повторювати, як нещадно табуював тоталітаризм усе, пов'язане із статтю". Дослідниця стверджує, що "страх статі" притаманний усім тоталітарним формаціям. Проте сама Оксана Забужко на сьогодні є однією із найвідоміших авторок, котра в романах висвітлює вкрай катастрофічну кризу української свідомості, спаплюжену тоталітарною ідеологією. "Польові дослідження українського сексу" - роман літературний. Можна сказати, що Оксана Забужко, декларує жіночу ідею в новій українській літературі. Своєрідна спроба пробитися в чоловічий світ, порушити його герметичність, адже чоловік-переможець не потребує жінки-переможиці. "В Оксани Забужко ситуація модернізується: обоє, жінка і чоловік, творці, автори. Чоловік традиційно вибирає мистецтво і захищає в ньому свій "герметизм". Розщеплена між мистецтвом і життям, жінка в романі Оксани Забужко відбиває цей внутрішній конфлікт: жінка чуттям знає, що тільки любов "єдина здатна нас ослонити", захистити і вберегти, однак неабиякий мистецький дар примушує ненавидіти жіночу природу, свою залежність. Жінка прагне самостійности духу, самодостатности, тим паче, що власний "комплекс мужности" часто ставить її вище над чоловічої породою".

Чоловік і жінка. Дві статі, два первні. Таємниця стосунків між ними стала основним конфліктом світової літератури і мистецтва взагалі. Ніла Зборовська у критичній статті "Естетичне вбивство жінки" констатує: "Мистецтво, створене чоловіками, здавна було "компрометуючим" стосовно жінки (як, очевидно, і навпаки: жіноче мистецтво компрометувало чоловіків. З єдиною різницею, що мистецтво чоловіків займало панівні позиції і жіноча мистецька "компрометативна" опозиція була бунтом стосовно чоловічих міфів про жінку і спробою звільнення від них)". Протягом століття представниці феміністичних поглядів намагалися відтворити новий образ жінки. Зокрема феміністичний дискурс зображає жіночу меншовартість, пропаговану минулими культурно-історичними епохами, не як природну зумовленість, а як сформований соціально-культурний тип особи. Загалом вже наприкінці ХХ ст. у літературному фемінізмі, або у так званій феміністичній критиці, головним критерієм щодо аналізу літературних явищ стає ґендер. Поняття ґендеру охоплює соціальний, культурно зумовлений аспект статі на відміну від суто біологічного трактування. Як писав М. Мамардашвілі у статті "Свідомість і цивілізація": "Людина - штучна істота, вона народжується не природою, а самонароджується через культурно винайдені пристрої: ритуали, міфи, магію". Отже, виходячи з поняття людини як сконструйованої культурою істоти, літературний феміністичний критицизм має на меті переосмислити класичну дихотомічну структуру, в якій уявлення про чоловіче та жіноче породжують стереотипні смислові ряди: активність-пасивність, душа-тіло, культура-природа і т.д. На думку Ніли Зборовської, теорія літературного фемінізму замість бінарної опозиційності виходить з концепції ґетерогенної інакшості. Свого часу ще Мішель Фуко зауважив, що "той, хто береться обговорювати подібні речі, стає якоюсь мірою поза владою; він порушує закон, він вгадує наперед, хай і незначною мірою, майбутню свободу." Відхід від усталеної опозиційності супроводжується насамперед свободою письма, свободою інтерпретації, оскільки дає змогу говорити про смисли, відтіснені культурною традицією, табуйовані нею. Можна сказати, що сучасний літературний світ , особливо щодо авторства, це власне чоловічий світ, в який жінки допускаються лише у традиційній ролі - ролі сексуальних об'єктів. Ставлення до жінки служить лакмусовим папірцем, за допомогою якого можна збагнути, наскільки задекларована свобода письма та авторства допускає свободу Іншої.

"Я є істотою бажання, а тому істотою слів, істота, яка шукає власне тіло і тіло іншого: для мене - це вся історія творчості", - стверджує наша сучасниця Ніколь Броссар. Література кін. ХІХ - поч. ХХ ст., писана жінками, - це пошук не тільки власного тіла і тіла іншого, це й пошук власної сутності - пошук слів, які б могли її виразити.Тому тут жіноча тілесність і сексуальність перетворюються на метафору бажання духовності, прагнення вийти поза межі тілесності і - через сферу ірраціональну - оволодіти сферою духовною.

Як зауважила Людмила Таран в розділі «Автентичність внутрішнього життя» своєї монографії «Жіноча роль», присвяченому аналізу роману Ніли Зборовської «Українська Реконкіста»: «Від докладного описування власного одягу(…) - до змалювання граничних, межових станів психіки: такі ракурси обирає Ніла Зборовська. Усе це передано через «розірвані» причинно-наслідкові зв'язки, «рваний» синтаксис, який стає еквівалентом зболеної «жіночої логіки». Водночас - це приклад виходу із традиційно відведеного, зокрема для жінки-автора, типу письма, відтак і ролі. (…) Маємо можливість спостерігати, як народжується нова стратегія емансипованого письма, ламання традиційних форм репрезентації жінки в конкретній культурі. Авторка проговорює табуйовані амбівалентні ситуації: любов-ненависть до матері, інцестуальний потяг до батька, кохання-ненависть до чоловіків. Можливо, це і є один із варіантів того, про що Люс Іригарей сказала: виразити заборонену традиційною культурою «жіночість».

Пристрасність, чуттєвий еротизм, увага до деталей - звукових, дотикальних, нюхових, - усе це важливо для відтворення власного світу героїнею. Це не тло, що слугує для певної «суб'єктивної істини». Це також досвід істини, що втілюється в досвід письма, досвід проговорення, виговореності, який виріс із «крику мовчання».

За всім цим постає екстатичне ставлення до світу: загострене відчуття смертності, «хворобливої» вразливості, невмотивованої, на перший погляд, мінливості настроїв і мотивів. Виписати невимовлене, передати непередаване, замовчуване, «непристойне», бридке. Передати відчуття пригніченої жінки, яка не боїться зізнатися в глибокій невротизації життя. Жінки, що звикла в літературі ховатися за письмом, фігурами замовчування й само цензурування. (…)

Анти-роман Ніли Зборовської ще раз нагадує про потребу артикуляції глибинного досвіду, що дозволяє жінці вийти за межі топосу жертви і подивитися на пережите певною мірою відсторонено - з тим, аби подолати себе, структурувати себе на вищому рівні як цілісну особистість».

забужко зборовська фемінізм літературний

2. Погляд зблизька

А ось як відчуває ритм та «душу» роману науковець Наталка Лисенко-Єржиківська: «Днями, перечитуючи роман «Українська Реконкіста», спіймала себе на тому, що зображені в ньому події тепер хвилюють гостріше, ніж раніше, вражають глибше… Усе, що відбувалося із Дзвінкою, візуалізувалося так, ніби крутиться у свідомості сінематограф. Із пекучою емоційною напругою сприймаються і по-новому вражають змістом цитовані нею поезії Юрка Гудзя та Віктора Кордуна, тих, кого «Небо не забуло рано забрати», до себе, з ким і я була знайома особисто. (…)

Контрастна топографія міста і села, географічний і етнографічний український схід і захід (Черкащина і Прикарпаття), де рівнини і гори, а середина - Київ - серце України - такий ландшафт «Української Реконкісти». Текст відкритий, пульсуючий - суцільний оголений нерв. Пристрасно, зі щирою симпатією або антипатією виписані характери рідних і близьких людей та односельців: ідеться про родове коріння, сімейні драми і травми, бабусине знахарство.

Останнє - вісь до своєрідного калейдоскопа подій, що інтенсивно розгортаються в тексті, завдяки чому розкриваються характери, проявляються поведінка, прагнення і стремління «знаних і незнаних» українців. Мовиться про поняття Духа (небесного і внутрішнього), волю до життя, Велику Межу. Саме з нею пов'язані етапи росту і зрілості, гранічні ситуації, буденність і святковість, любов і дружба між чоловіком і жінкою - усе, що вписується в земне буття з його суєтою суєт, високими ідеалами, присутністю й неприсутністю в безкінечному просторі між Небом і Землею. У міфологічну канву розповіді вплітаються реальні факти і, навпаки - реальність зливається з міфопоетикою. Проза Ніли Зборовської будується на бажанні пізнанні світу і себе в ньому, пізнання тяглості поколінь, їхнього життєвого досвіду, культурних горизонтів нації».

Слід розуміти, що для Ніли Зборовської, емоційної й «метафізичної» (як вона сама про себе колись сказала), все завжди починалося з любові. Ніла - щира й відверта, з великих дружніх почуттів до Соломії Павличко створила есей «Моя Соломія Павличко». На жаль, близьке оточення Соломії Павличко, її родичі не зрозуміли цього пориву. Тираж книги «Пришестя вічності» було вилучено з крамниць… Ніла дуже болісно переживала цю ситуацію. Бо вона ж творила з великої любові, великого пієтету до людини-науковця та людини-особистості, якою була і залишилася в серцях багатьох Соломія Павличко. Так, авторка була відвертою, писала все, як відчувала та розуміла… Але, на жаль, не зрозуміли її… Як завжди, у найближчому оточенні верх взяло оте «міщанське»: «що подумають про нас інші!..» Чомусь не подумали про те, як болісно Ніла Зборовська переживала втрату подруги, втрату однодумця, як вона це відчувала й не знаходила собі спокою…

Цей текст есею «Моя Соломія Павличко» вартісний уваги, як і вся взагалі літературна та наукова творчість Ніли Зборовської. Українська література заслуговує на більшу відкритість та щирість людських сердець одне до одного, а головне - правильного розуміння та вміння прочитувати тексти не зверхньо та суто критично налаштовано, а вміння прочитувати їх на глибинному психоаналітичному рівні.

Проблема, напевне, полягала також і в тому, що авторка зверталася до інших, вважаючи, що вони так само можуть відчитати цей есей на глибинному рівні та зрозуміти її. Але найближче коло цих «читачів» виявилося неспроможним відчитати цей текст на належному рівні. Вони банальним чином злякалися, що в есеї містяться якісь відомості, котрі не треба розповідати іншим. Чомусь акцент робився саме на цих другорядних саме тут відомостях, на які, може, ніхто б спеціально не звертав уваги, якби не вийшло цього скандалу з вилученням тиражу.

Напевне, прийшов вже час почати розуміти головну думку, яку намагалася донести до нас Ніла Зборовська, про те, що «все починається з любові». [Саме завдяки любові створюються цілі міфології та започатковуються різноманітні наукові дослідження]: «Боже, як все починається з любові! Цілі світогляди, мистецтво все… (…) І от в кінці ХХ століття починається міф про український фемінізм(…)

Український фемінізм - це не просто так, це - коли завжди є вихід зі смерті, тому що Україна - жіноча земля, тут таке плідне все жіноче…»

«Ми з Соломією мріяли написати українську жіночу літературу, бо всі ці сучасні чоловіки, закодували своїм письмом Україну на смерть…»

«Жити в країні, де сто років не читали Фройда, треба мати таку жіночу мужність…»

«Істинною спонукою до творчості є страждання душі, однак, справді, цього ніхто не бачить, а текст виходить за межі такої суб'єктивної спонуки і говорить значно більше, так само кожний читач виходить за межі тексту, оскільки читатиме зазвичай під знаком власної душі, власного бажання тексту. Цей очевидний розрив між створеним і сприйняттям і нині дуже часто викликає в мені скептичне бажання уникати слова. - Цими словами Ніла свого часу означила шляхетний порух Юрка Гудзя, котрий безпосередньо перейнявся тою ситуацією, коли вилучили тираж і знищили тираж книги «Пришесті вічності» й надав йому розголосу. - Моя перша книга «Пришестя вічності» з есеєм про Лесю Українку та есеєм про Соломію Павличко - це текст межі, це мовлення межі, це настрій межі. Хто ніколи не був на межі, хто пройшов цю тисячолітню межу і не помітив, що це була межа, той ніколи не збагне мого тексту. Цей текст якщо когось і підставив, то лише мене саму. Моя власна межа дивним і втаємничим чином збіглася із власною межею С. Павличко».

Кандидат філології, доцент Л. Скорина згадує: «В одному із інтерв'ю (з Яною Дубинянською для «Дзеркала тижня» - курсив мій - А.Л.), відбиваючись від банального запитання, Ніла Зборовська зауважила: «Я знаю, що у нас в роду є така властивість - ходити по межі, чути голос несвідомого… До речі, саме це й привело мене у психоаналіз: мені треба було пояснити з наукового погляду, передусім собі, що відбувається з психікою на межі…» Для тих, хто хоче зрозуміти феномен Ніли Зборовської, це ключова фраза. Концепт. «Ходити по межі…» Торувати нові стежки. Епатувати. Непокоїти. Дратувати. Кожна її нова книжка ставала детонатором дискусії. Хтось захоплювався її оригінальним поглядом. Хтось був готовий сперечатися до безтями. Але байдужих не було. Хоч, з іншого боку, її теж убивала тягуча малоросійська яловість, недовірливість і байдужість. (…) Ніла Зборовська сміливо і беззастережно переосмислювала стереотипні оцінки української класики, уважно й ретельно фіксувала все нове й цікаве, що з'являлося в літпроцесі. Вона твердила, що «найбільше щастя в соціумі: вчити шукати істину».

3. Замість післямови: спогади і заповіт

Так блискуче аналізувати власне життя та власну творчість, як це робила Ніла Зборовська, напевне не робитиме ніхто інший, бо, перш, ніж спробувати збагнути іншого, слід пізнати самого себе.

Ми робили з Нілою інтерв'ю. Мені хочеться, щоб в цьому тексті більше говорила вона сама:

- "Українська Реконкіста" присвячується світлій памґяті Юрка Гудзя, але що саме, крім цитат з його творів та від його ідеї міститься у Вашому творі? Чи буде ця річ мати продовження? Може залишилися ще не висказані думки стосовно ідеї, яку запропонував Гудзь? Загалом "Українську Реконкісту" за жанром можна віднести до психобіографічного або сюжетного нон-фікшну?

- Серед всіх творчих особистостей, яких мені довелося зустріти у своєму житті, Юрко Гудзь був найсвітлішою постаттю. Він ніс у собі таке переконливе світло і таку внутрішню правду, що не можна було не повірити. Кожен раз, коли ми розставалися, у мене було таке відчуття, що він - не від світу цього. У нього була істинна українська метафізична харизма. Від його розмов про Тишу, про невтомні Спроби, про боротьбу з Хворим Ангелом, про Замовляння польоту у мене завжди зґявлялося відчуття такого знання, яке несуть в собі лише вибрані люди. А ще він запропонував провідну ідею для нашої епохи, яка мала відбуватися, за його проектом, як Українська Реконкіста. Несподівана смерть Юрка мене пробудила зі стану байдужості до письма. Адже це було після знищення моєї книги. Тоді у стані відчаю я попалила свої рукописи. А несподівана смерть Юрка примусила мене знову писати. Мені дуже хотілося з ним поговорити. Власне на такому метафізичному діалозі з ним постав мій антироман.

Що стосується автобіографічності, то З.Фройд вважав, що практикуючий психоаналітик повинен мати можливість періодичного повторення власного аналізу (він навіть встановив термін - кожні пґять років). Тобто самоаналіз психоаналітика замість кінцевого завдання має стати завданням безкінечним. Про це Фройд написав у своїй дуже важливій для практикуючого психоаналітика праці „Кінечний і безкінечний психоаналіз”. Оскільки я проводжу психоаналіз чужих художніх текстів, то це означає, що я також маю постійно займатися власним самоаналізом.

- Ви пережили справжній катарсис після написання цієї книжки? Але якій аудиторії, перш за все, вона адресована? Здається, треба мати неабияку мужність, щоб витримати психологічне напруження від цього тексту.

- Антироман „Українська Реконкіста” я могла подати на конкурс, який проводився у рамках каналу „1+1”. Мені навіть моя колега, яка опікувалася цим конкурсом, пропонувала подати рукопис. Але тоді, у час написання, я дуже боялася масової популяризації свого антироману. Мені хотілося, щоб він просто був виданий, щоб не загубився, або не пропав. І дуже хотілося, щоб його читали передусім у моїй родині. Антироман, крім самоаналізу, містив код для мого родоводу. Тому він задумувався езотерично і для вибраних читачів. Але кожен має право його читати по-своєму. Це - право читача. Тому зрештою я його розмістила на своєму сайті - як текст для всіх. Оскільки він дійсно написаний у катарсисній манері: психіка то занурюється у глибоку печаль, то виходить на світло радості, і на таких психічних коливаннях - від печалі до радості - й відбувається самопізнання.

- Чим популярний психоаналітичний метод в сучасному західному літературознавстві?

- Психоаналіз, так як його заповів Фройд у праці „Кінечний і безкінечний психоаналіз”, відкрив парадигму безкінечного знання. Тому мав успішний столітній розвиток. Я цілком розділяю фройдівську ідею безкінечного аналізу практикуючого аналітика, що означає хронічну потребу в продовженні аналітичного процесу. Адже духовний розвиток людини і людської спільноти відбувається далі і потреба в усуненні нових перешкод для цього розвитку завжди актуальна. Сучасна епоха психоаналізу цікава тим, що його почали активно освоювати словґянські народи. Мені особисто зараз імпонує словенська школа психоаналізу, особливо праці Славоя Жижека. Я впевнена, що ми також матимемо свою школу психоаналізу, яка активно розроблятиме психоаналіз національностей, імперського та національного субґєктів тощо. Цей новий аспект, до речі, я і запропонувала у своєму проекті психоісторії „Код української літератури”.

Ніла Зборовська працювала безперервно весь час, в неї завжди була присутня ця «мужність до життя», саме на цьому вона акцентує у науковій статті «Влада і свобода в романах Павла Загребельного», яка побачила світ у журналі «Слово і час», на жаль, вже після того, як душа її полетіла до кращих світів.

У Ніли були замислені великі плани на майбутнє: «започаткування серії книжок «Український канон», у рамках якої планувала застосувати новітні літературознавчі методології в дослідженні (від фольклору до української класичної літератури) вітчизняних усних і писемних набутків. Мріяла завершити роман-драму про Христа, який мав би назву «Пришестя Мужності», та закласти в селі Рубаний Міст Лисянського району Черкаської області літню школу, де б приділялася увага психоаналітичній методології та проблемам психоісторії класичної й новітньої української літератури…»

Ніла розуміла свій стан й шукала можливості вилікуватися. Ми всі вірили в це й дуже бажали аби вона одужала.

Останнім часом вона, серед багатьох інших, читала книгу Яна Гоулера «Ви можете перемогти рак». Записи, які Ніла Зборовська зробила, аналізуючи цю книгу та витяги з неї, можуть допомогти іншим людям справлятися з хворобою:

«…психологічною основою для зцілення служить необхідність нейтралізувати страх, адже страх - руйнівна сила для психічного поля і фізичного тіла. (…) Витіснені й нейтралізовані страхи замінюються позитивними установками на зцілення. (…)

У своєму романі «Українська Реконкіста» я символічно закодувала психологічні причини кармічної хвороби у своїй родині.

Коли в історії життя стрес стає хронічним явищем, відбувається вітальне знесилення всієї системи організму. (…)

Життя у ситуації хронічного стресу (…) привело до виснаження імунної системи організму. Цю ситуацію життя я символічно виписала в антиромані «Українська Реконкіста». (…)

Розслаблення рівносильне оздоровленню. (…)

Це була ціла система:

зцілюючи харчування, ментальні установки або позитивне мислення, регулярні зайняття йогою, ходіння по ранковій росі, гірській річці, контакти із землею, спокій душі. (…) Народження себе - нової. (…)

Медитація спрямована на відновлення гармонійного стану душі. Психічна рівновага дає змогу успішно функціонувати імунній системі. (…) Зняти напруження - нормалізується біохімічний склад організму. (…) Медитація має на меті активізувати інтуїтивний розум, спрямований на єдність усього світу. (…) Молитва давала відчуття гармонії, давала істинну установку на життя».

Размещено на Allbest.ru