Творчість Ж. Лафонтена

Размещено на http://www.allbest.ru/

Творчість Ж. Лафонтена

Вступ

"Здається, байка просто бреше,

А насправді ясну правду чеше.

Нікого в світі не мине,

Читайте, згадуйте мене."

Л. Глібов

Кожен з нас хоч раз в житті читав твори, жанр яких визначається як байка. Багато хто, не знайомий з цим жанром і не розуміє що це. Тож для початку пропоную вияснити що таке саме поняття "байка".

Байка (від давньоруської "байти", тобто говорити, розповідати) - невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини в ньому відображається в образах тварин, рослин чи речей або ж зводиться до умовних стосунків. Фабула байки завжди стисла, дія розвивається швидко. Іноді цьому сприяє діалогічна будова твору. Пишуться байки переважно так званим вільним віршом. Важливе місце в композиції твору посідає мораль, тобто головний висновок байки, який подається наприкінці її, рідше - на початку.

Байка належить до жанру дидактичної літератури, в якому разом із короткою розповіддю прозою чи віршом сформульовано моральний висновок, що надає розповіді алегоричного характеру. Головним принципом творення байки є алегорія - перенесення рис характеру людей в образи тварин, птахів риб, рослин тощо. Розповідною частиною байка подібна до казки, новели, анекдоту, а висновком-мораллю - до прислів`їв і приказок. У байці найчастіше наявний комізм або соціальна критика.

Своїм корінням байка сягає у сиву давнину. Байка має здавна сформовану (ще від прозових "притч" легендарного давньогрецького байкаря Езопа - 6 ст. до н. е.) структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Езопівською мовою інколи називають підтекст художнього твору. Отже, засновником жанру байки вважається Езоп (VI--V ст. до н. е.). Його традицію продовжували багато письменників та поетів таких як: Федр (І ст. н. е.), Ж. Лафонтен (XVII ст.), І. Крилов (XIX ст.), в українській літературі - Г. Сковорода, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Л. Глібов, М. Годованець та ін. Я зупинюсь на Ж. Лафонтену, адже саме він у своїй творчості надав цьому жанру величезного значення. Саме Лафонтен розвивав байку у своїй творчості та удосконалював її. Проте перед тим, як перейти до питання, що ж такого Ж. Лафонтен доклав до розвитку байки, пропоную дізнатись детальніше про нього самого.

Біографія Ж. Лафонтена

Жан де Лафонтен - французький поет, байкар, родоначальник нового виду байки у світовій літературі. Член Французької академії з 1684. Народився видатний поет у провінції Шампань, у Шато-Тьєррі 8 липня 1621 року в сім'ї, що належала до давнього роду. Батько Жана де Лафонтена був чиновником, перебував на посаді державного лісничого, що на той час вважалося неабияким знанням. Початкову освіту Жан де Лафонтен здобув у сільській школі, а вже пізніше він здобував освіту у коледжі міста Реймс. З дитинства вирізнявся непокірністю, через що пізніше не став придворним короля Луї XIV. У дев'ятнадцятирічному віці готувався до прийняття духовного сану, однак молитви і богослов'я мало цікавили юнака, більше часу він приділяв читанню романів. Зрештою, майбутній письменник відмовився від духовної кар'єри і працював правником. У цей час він вивчав античну культуру, знайомився з провідними філософськими та політичними теоріями своєї епохи.

У 1647 році Лафонтен повернувся в Шампань, обійняв посаду батька і за його наполяганням у віці 26 років одружився на 15-ти річній Марі Ерикара. Він дуже легко поставився до своїх нових обов'язків, як службових, так і сімейних, і незабаром виїхав до Парижа, де прожив усе життя серед друзів, шанувальників і шанувальниць його таланту. Про свою сім'ю він забував цілими роками та лише зрідка, за наполяганням друзів, їздив на короткий час на батьківщину.

Збереглися його листування з дружиною, яку він робив повіреною своїх численних романтичних пригод. На своїх дітей він так мало звертав уваги, що, зустрівшись в одному будинку зі своїм дорослим сином, не впізнав його. У Парижі Лафонтен мав блискучий успіх. Його покровитель Фуке призначив йому велику пенсію, як плату за один вірш на місяць. Вся аристократія протегувала йому, а він умів залишитися незалежним і витончено глузливим, навіть серед улесливих панегіриків, якими він осипав своїх патронів.

За своїми філософськими поглядами Лафонтен був деїстом, тобто визнавав факт створення Богом світу, але вважав, що далі, після створення, світ розвивається за власними законами. В інших філософських питаннях (зокрема, у питанні про природу пізнання та про сутність людини) Лафонтен був послідовником французького філософа XVII століття П'єра Гассенді. Писати почав доволі пізно. Перші твори, серед них алегорична поема "Ле Сонь де Bo" (французькою "Le songe de Vaux", 1658-1662), яка зробила його відомим, були значною мірою наслідувальними. Лафонтен зазнав впливу преціозної літератури.

1661 року заарештовано покровителя Лафонтена міністра фінансів Ніколя Фуке, котрий розграбував королівську казну. Лафонтен намагався заступитися за міністра - свого колишнього мецената, - чим спричинив невдоволення короля Людовика XIV. Лафонтена вислали у Лімож, однак дуже швидко вільнодумний поет знайшов нового покровителя - герцогиню Булонську, завсідником салону якої він став. У герцогині збиралися фрондуюча знать і письменники-лібертени. Член Французької академії з 1684. В останні роки життя під впливом спілкування з мадам де Саблієр Лафонтен переосмислив погляди, став більш благочестивим і відмовився від фривольних творів.

Лафонтен помер 13 квітня 1695 року в Парижі, у віці сімдесяти трьох років. Його дружина пережила його майже на п'ятнадцять років.

Творчий шлях Ж. Лафонтена

Як вже згадувалося, Лафонтен був деїстом, тобто визнавав факт створення Богом світу, але вважав, що далі, після створення, світ розвивається за власними законами. В інших філософських питаннях (зокрема, у питанні про природу пізнання та про сутність людини) Лафонтен був послідовником французького філософа XVII століття П'єра Гассенді. Філософські погляди й опозиційні політичні настрої значною мірою спричинили характерне для художньої творчості письменника вільнодумство.

Писати почав доволі пізно, у 33-річному віці. Перші твори, серед них алегорична поема "Ле Сонь де Bo" (фр. Le songe de Vaux, 1658--1662), яка зробила його відомим, були значною мірою наслідувальними. Лафонтен зазнав впливу преціозної літератури. Переїхавши у Париж (1657), він зблизився з найвизначнішими класицистами: П. Корнелем, Ж.Б. Мольєром, Жаном Расіном, Нікола Буало, з якими зустрічався в аристократичних паризьких салонах. Надзвичайна розмаїтість, мальовничість, вишуканість і декоративність - характерні риси творів, написаних у цей період, приміром, першого літературного твору Лафонтена - комедії "Євнух" (фр. L'Eunuque, 1654). поет новела лафонтен

1661 рік - на цей час припадає написання віршованих новел, що наробили чимало галасу через свою фривольність, перший том яких був опублікований 1665 р. під загальною назвою "Віршовані казки та новели" ("Contes et nouvelles en vers", 1665--1685). Віршовані новели стали улюбленим жанром Лафонтена. Він працював над створенням новел упродовж двадцяти років, і одна за одною виходили наступні збірки казок (1671, 1675, 1685 pp.). Своєрідності "Казкам" надає створена в них особлива атмосфера веселощів, дотепності, фривольності, які поєднуються з грацією, витонченістю та почуттям міри. У віршованих "Казках" Лафонтен продовжує традиції літератури Відродження, котра зверталася до земних радощів, до чуттєвого кохання, до культу людського розуму. У них виразно проступає критичне ставлення поета до лицемірства і святенництва, характерних для вищих верств французького суспільства XVII ст.

Сюжети "Казок" були запозичені Лафонтеном в Апулея, Петронія та інших античних письменників, а також у письменників епохи Відродження від Дж. Боккаччо до Ф. Рабле. Водночас поет обстоював своє право не сліпо переймати ті чи інші сюжети, а творчо переробляти їх відповідно до особливостей свого обдарування. Так, приміром, запозичуючи деякі сюжети з "Декамерона" Боккаччо, Лафонтен прагне перетворити новелу у легкий, невимушений і веселий анекдот, усуваючи елементи дидактизму, властиві новелістиці італійського гуманіста. Прикладом подібного перетворення новели в анекдот може слугувати "Сестра Жанна", у якій ідеться про черницю, котра покаялася у своєму гріховному минулому й тепер вирізняється надзвичайною побожністю і ретельністю у виконанні своїх чернечих обов'язків. Але черниці, яким ставлять у приклад побожність сестри Жанни, заздрять не її покаянню, а її минулому життю, в якому вона зазнала насолоди кохання.

Розвиток жанру байки у творчості Ж. Лафонтена

Отже щодо байки, видатний французький байкар Лафонтен, який жив майже через дві з половиною тисячі років після Езопа, назвав свої перші збірки байок "Езопові байки, розказані віршами Лафонтена". Однак його байки, здавалося, були абсолютною протилежністю Езоповим: проза поступилася віршам, стислість - розгорнутим описам і навіть елементам драматизації, повчання - підкресленій відмові від моралізаторства. Тоді звідки ця дивна назва? Не віриться, що самолюбивий француз, який з дитинства вирізнявся непокірністю, через що навіть не став придворним короля Луї XIV, вирішив просто скористатися ім'ям Езопа задля "реклами" власних творів. А пояснення просте. Передовсім, здавна авторитет Езопа поміж байкарів був настільки великим, що будь-чия байка часто називалась "Езоповою байкою". До того ж хоча сам Лафонтен, начебто, відмовився від традиційної для байки моралі, заявивши, що "байка повинна виховувати лише тим, що знайомить читача зі світом", по суті, робив те саме, що й Езоп.

Окрім Езопової спадщини, Лафонтен використав сюжети Федра, індійських байкарів, а також розробив оригінальні сюжети:

Оспівую в байках героїв я буденних,

Яких не знав Езоп в своїх краях священних,--

Дають уроки нам правдиві ці пісні.

Тут розмовляють всі, і риби мовчазні,--

Стосуються й людей повчальні їх поради,--

У образах тварин людські видніші вади!

Переклад Миколи Терещенка

Лафонтен вважав, що байки призначені передусім дітям, оскільки ці твори доступно пояснюють незрозуміле. "Якщо ви хочете навчити дитину передбачливості й винахідливості, - наголошував поет,-- не читайте їй нотацій, краще розкажіть байку про те, як Лисиця і Цап спустилися в колодязь, щоб напитися. Лисиця вибралася звідти, ставши на плечі й роги товариша, а Цап залишився на дні колодязя".

Особливою заслугою Лафонтена в європейській літературі є розробка жанру віршованої байки. До Лафонтена письменники-класицисти вважали, що байка є "низьким" жанром, тобто непридатним для вираження серйозного змісту.

Перші шість книг байок побачили світ 1668 року під назвою "Байки Езопа, завіршовані Лафонтеном" ("Fabies d'Esope, mises en vers par M. de La Fontaine"). Остання, дванадцята, книга була надрукована 1694 p. Створювані упродовж багатьох років, байки відобразили зміни у світогляді поета, а також його творчі пошуки. Всі книги байок поєднані цілісним художнім задумом: висміяти вади сучасного суспільства, представити читачеві різні його верстви у сатиричному зображенні.

Байки Лафонтена надзвичайно різноманітні за тематикою: одні з них порушують найважливіші філософські проблеми ("Жолудь і Гарбуз", "Звір на Місяці", "Павич, який скаржиться Юноні"), другі дають картину суспільної моралі, політичного життя сучасного Л. суспільства ("Моровиця серед звірів", "Щур і Слон"), треті зображають різні людські слабкості та вади ("Кіт і Старий Щур", "Нічого зайвого", "Дуб і Очерет"). У байках відобразилося вільнодумство Лафонтена, виявився його політичний лібертинаж.

Новаторство Лафонтена у розробці жанру байки полягає, зокрема, в її демократизації. Лафонтен вводить у байку нового героя - людину з народу. Письменник оцінює зображувані ним події з точки зору простої людини-трудівника. Народність і демократизм байкарської творчості Лафонтена відчутні і в гострій критиці абсолютистської держави.

Лафонтен не лише поглибив зміст байки, надавши йому філософського чи політичного характеру, а й піклувався про досконалість форми. Під пером французького поета байка стала легкою та витонченою. Відточеність художньої форми, нова для цього жанру, досягалася з допомогою різних художніх прийомів: вільною композицією, віршованою формою, введенням авторських відступів, широким використанням діалогів, мовних характеристик, контрасту. Структура байок Лафонтена вирізняється ясністю, простотою й точністю. Як зазначав французький учений XIX ст. І. Тен, байки Лафонтена нагадують драму: в них є експозиція, зав'язка, кульмінація і розв'язка, є діалогічні уривки і властиве для драматургії змалювання характерів через їхні вчинки та мову.

Мова байок - жива, розмовна, народна, оскільки поет використовував характерні для просторічної мови звороти й інтонації. Лафонтен став новатором у царині віршування. Багатству та особливому колориту мови відповідає розмаїття ритміки байок. Зміна ритмів зумовлена рухом авторської думки, відповідає її поворотам, підпорядкована змістовій стороні твору.

Творчість Лафонтена багатогранна: вірші в дусі "легкої поезії", алегорична поема, драматична еклога, героїчна ідилія, казка, новела, галантний роман, але найбільшу славу йому принесли байки. Завдяки новаторству в багатьох питаннях Лафонтена вважають одним із передових письменників XVII століття.

Демократизм, життєвість, національний колорит байки Лафонтена надихали українського байкаря Леоніда Глібова, котрий наслідував його, додаючи свої оригінальні барви. Переклади і переспіви творів Лафонтена, здійснював, зокрема Іван Котляревський (вони втрачені). Окремі вірші та байки Лафонтена перекладали та перекладають письменники та поети усього світу. Серед них є і українські, а саме: Ярослав Вільшенко, Микола Терещенко, Микита Годованець, Іван Світличний, Всеволод Ткаченко.

Жанр байки мав глибоко народне коріння, яке Лафонтен зумів гідно оцінити. Крім того, він черпав матеріал у своїх літературних попередників - Езопа, Федра, індійця Бідпая, а також у своїх співвітчизників - Марії Французької, авторів "Роману про Лиса", Клемана Маро, Матюрена Реньє. Однак Лафонтена кожного разу оригінально і жваво розповідає відому історію. Його цікавить сама розповідь, сюжет, герої і події, які з ними відбуваються. Повчальність - для нього не головне, часто вона перетворюється в чисту умовність. Це вигідно відрізняє байку Лафонтена від байки попередньої, дидактичної, яка була ніби ілюстрацією до заключного повчання. Крім того, старовинний традиційний сюжет наповнювався Лафонтеном новим актуальним реально-побутовим матеріалом.

Видання "Байок" 1668 Лафонтен присвятив шестирічному дофінові, синові Людовика XIV. Ця обставина призводить іноді до помилкової думки, що "Байки " призначені для дитячого читання. Насправді, це байки для дорослих. Лафонтен - художник глибокий і вдумливий, уважний спостерігач життя, правдиво його відображає, це філософ-вільнодумець, переконаний послідовник Гассенді.

Філософія Гассенді зробила вирішальний вплив на формування світогляду Лафонтена. Вільнодумці-лібертени, противники схоластичної філософії та етики, були носіями передової матеріалістичної думки. Це проявилося і в їхніх поглядах на природу людини, мету існування якої вони бачили в насолоді, що розумілася не як безвідмовне задоволення фізичних бажань, а як задоволення високих духовних запитів. Насолода - це стан душевної рівноваги, розумне розуміння своїх потреб, а щастя - вміння примиритися зі своєю долею, насолоджуватися земними і духовними радощами.

Вчення Лафонтена-лібертена про людину, насамперед, вступало в протиріччя з релігійною етикою, що бачила найвищу чесноту і моральність у служінні богу, приборканні плоті в ім'я майбутнього блаженства загробного життя. У байці "Скіфський філософ" Лафонтен говорить про помірність, але ця поміркованість не має нічого спільного з релігійним аскетизмом. Людську натуру з її розгнузданими пристрастями і бажаннями автор порівнює з дикорослим садом. Щастя випадає лише тому, хто вміє панувати над своїми бажаннями, - для людини це і розумно, і корисно. Щастя за Лафонтеном полягає в здатності насолоджуватися і яскравим промінням сонця, і красивою новою сукнею, і смачним обідом ("Шарлатан"). Лафонтен - рішучий противник щастя примарного, особливо якщо воно пов'язане з корисливістю і накопиченням ("Молочниця і горщик з молоком", "Священик і небіжчик", "Пастух і море", "Скупий і мавпа", "Вовк і мисливець"). Щасливий той, хто вміє зустріти смерть спокійно, як щось неминуче; прагнення до неможливого заподіює тільки зайві страждання. У байці "Смерть і вмираючий" автор дорікає старого, що просить Смерть відкласти його смерть.

Таким чином, на думку Лафонтена, щастя полягає в спокої духу, в умиротворенні бажань; щастя поруч, треба тільки зуміти побачити його. Герой байки "Шукачі фортуни" у пошуках щастя об'їхав багато країн; втративши статок, розчарувавшись, він повертається додому і бачить фортуну біля будинку свого сусіда, який ніколи не залишав рідного вогнища.

У байках Лафонтен не тільки висловив своє розуміння щастя, але і вказав шляхи його досягнення. При цьому він виходив з уявлення про природу людини, її психологію і мораль. Характер людини (її інстинкти, бажання, пристрасті) створений і зумовлений самою природою ("Мавпа і дофін", "Вовк і лисиця", "Кішка, перетворена на жінку"). Головним вродженим інстинктом в людині Лафонтен вважав інстинкт самозбереження, егоїзм

Прагнення до задоволення цього інстинкту штовхає людину на боротьбу з іншими людьми, причому всяка дія викликає активну протидію оточуючих ("Сварка собак і кішок та сварка кішок і мишей"). У цьому світі, повному анархії і безладдя, перемагає сильний і спритний ("Перепілка і півні", "Павук і ластівка"). Лафонтен констатує зіткнення егоїстичних інтересів у суспільстві і вказує шляхи протидії цьому. Насамперед, він протиставляє їм розум, який повинен визначати норми поведінки. Розум повинен перемогти над недосконалою матерією ("Людина і вуж"), він повинен стримувати інстинкти.

Намічає Лафонтен і ще один шлях, який веде, на його думку, до досягнення спокою, а значить, і щастя: маленькі і безправні повинні навчитися жити в оточенні ворогів, примиритися зі злом; не боротися, не пручатися, а пристосовуватися до життя. Вчення про обережність і пристосування випливало з етики лібертинажа. За Гассенді, всі чесноти мають за джерело розум або розсудливість взагалі. Так само думав і Лафонтен: щасливий той, хто, задовольняючись своєю долею, вміє дотримуватися "золотої середини" у своїх бажаннях. Непомірність, необережність засуджуються байкарем ("Нічого зайвого", "Ворона, що наслідує орла", "Жаба і віл").

Найбільш ґрунтовну і надійну гарантію благополуччя Лафонтен бачить у трудовій практиці людей. Праця приносить людині незалежність, добробут, на відміну від паразитичного ледарства, властивого привілейованим станам, вона зміцнює моральні підвалини ("Бабка й мураха", "Землероб і його сини"). Лафонтен милується тими, хто вміє працювати, їх спритністю і вправністю. У байці "Купець, дворянин, пастух і королівський син" переконливо доведено, що найкорисніший член в спільноті людей - той, хто вміє трудитися фізично. Після корабельної аварії четверо мандрівників викинуті на безлюдний берег. Кожен з них щось уміє: купець сильний в математиці, дворянин - в геральдиці, син короля бачить в собі хорошого політика. Однак забезпечити для всіх "стіл і дах" зміг лише пастух. Найбільш розумний з усіх, він вселяє бадьорість в занепалих духом мандрівників, він не тільки дає мудрі поради, він діє.

З етичною концепцією Лафонтена були пов'язані його соціальні, політичні погляди: для подолання своїх егоїстичних інстинктів людина потребує не тільки уміння слідувати голосу розуму, але й керівництва, насамперед, державного. Лафонтен вважає, що державні закони, примус можуть бути плідні для людини, бо вони рятують людське суспільство від анархії. "При дворі панують розум і здоровий глузд", - заявляє Лафонтен в байці "Людина і вуж". Як і багато французьких письменників його часу, Лафонтен ідеалізує монархічний лад, стверджуючи, що монархія може і повинна прагнути до загальної користі. Вимагаючи від підданих суворого виконання своїх обов'язків, підпорядкування закону, розумна державна влада обдаровує милістю всіх - і хлібороба, і ремісника, і чиновника, і купця. Благо держави забезпечується тільки централізованою і сильною державною владою ("Органи тіла і шлунок"). Тверезо, раціонально, без патетики і без необхідного в цих випадках пієтету Лафонтен порівнює королівську владу з шлунком, що забезпечує нормальне функціонування організму

Однак до абсолютизму Людовика XIV Лафонтен відноситься відверто критично. Політику уряду він вважає порочною ("Багатоголовий Дракон і Дракон з багатьма хвостами", "Жаби, що попросили собі короля"). Для блага Франції згубні і нескінченні війни, що доводять селянство до злиднів, і претензії привілейованих станів, які не знають ніяких кордонів, і сам двір, що ганьбить або вихваляє людину залежно від її знатності чи багатства. Король, що вершить долі своїх підданих, забуває, що і він може помилятися, що лестощі - поганий порадник, що управління країною накладає велику відповідальність і вимагає вміння і таланту. У байках Лафонтена король постає, як правило, в образі лева: він величний, але за цією величчю криються марнославство, гординя, самозакоханість, безсердечність, мстивість, тиранічний характер ("Лев, що прямує на війну", "Лев, вовк і лис", "Лев і муха", "Лев і мисливець" та ін.).

Байки Лафонтена народні за своїм легким, витонченим гумором, що притаманний французькому народу, за здоровим народним глуздом, що вкладений в них, але вони деякою мірою вишукані, галантні і тому дещо салонні. Народний зміст байок Лафонтена виявився, насамперед, в тому, що він представив в них широку і правдиву картину французького життя; це знайшло відображення і в художній формі байок; він широко використав фольклорні традиції.

Лафонтен створює цілу галерею соціальних типів. Він сатирично зображає привілейовані вищі стани, висміюючи кастові упередження аристократії, що доходять до дурості, її пиху, наглість, марнославство, нікчемність паразитизм ("Орел і філін", "Лис і козел", "Лис і хворий лев", "Похорони левиці", "Вовк і журавель") . Висміюються Лафонтеном і грубі, обмежені буржуа, їх дрібязковість, скупість, боягузтво і підлість ("Ласка, що потрапила на горище", "Війна щурів і ласок", "Скупий, що втратив своє багатство"). Із співчуттям і добротою малює Лафонтен тих, хто слабкий і беззахисний. Саме їм, безправним і приниженим, властиві найвищі почуття: безкорислива дружба, вдячність, вірність у біді, самовідданість ("Лев і пацюк", "Голуб і мураха"). В байках Лафонтена ми знайдемо також і літературні імена.

Співчуваючи селянинові, Лафонтен відобразив у байках його важку долю. У байці "Дроворуб і Смерть" істотна не загальнолюдська істина, винесена в заключну мораль: перед будь-якою мукою люди віддадуть перевагу смерті. Лафонтен малює типову картину життя французького селянина - страждання від непосильної праці, податків, солдатських постоїв, панщини, безгрошів'я та лихварства. Байка "Дунайський селянин" - це обвинувальна мова селянина в римському сенаті, що викриває правління намісників. Герой байки має чуйне серце, ясний розум, здоровий глузд. Він відкрито і сміливо говорить про страждання своїх співвітчизників. Він звинувачує Рим в тому, що його намісники поводяться з людиною гірше, ніж з твариною, позбавивши народ свободи і будь-яких радощів. Римський сенат не може виправдатися, він визнає правоту звинувачень, побоюючись справедливої ??відплати. Але щоб умилостивити долю, селянина зводять у патриції, обіцяють йому безліч благ, тоді як ті, від імені кого він виголошував свою гнівну промову, так і залишилися в пригніченні і беззаконні. Лафонтен порушує сталі норми класицизму: він зачіпає теми, про які не говорили в традиційних класичних жанрах, а якщо і говорили, то тільки в комічному плані. Лафонтен ж показує життя селян у всьому її справжньому трагізмі.

Критика. Аналіз творчості Лафонтена.

Ще до появи байок Лафонтена виходили друком його невеликі за обсягом дотепні казки-новели; протягом 1665-1685 років їх набралося на п'ять збірок. У період, коли церква висунула ідею "християнського відродження", письменник використав у своїх творах ряд мотивів, які протидіяли церковному лицемірству і містицизму, феодальному свавіллю, і в цьому полягало велике суспільне значення цих казок. Лафонтен визнавав тільки два зразки для творчості: натуру і античний світ. А натура, на його думку, не мала кращих коментаторів і пропагандистів, як старогрецькі та римські філософи й митці.

Поет написав 238 байок (fables), які вийшли чотирма збірками: у 1668, 1678, 1679 і 1694 роках. Він був добре обізнаний з книгою "Міфологія Езопа" Невеле (1610), у якій, крім однойменних байок, були вміщені також твори Бабрія, Федра, Авенія та ін. З цієї антології видатний французький поет почерпнув сюжетну канву своїх віршованих мініатюр про звірів, птахів, рослин, людей. Однак це не означає, що Лафонтен був перекладачем чи переспівувачем старогрецького байкаря.

Майже всі запозичені сюжети були тільки поштовхом для створення власної ідейно-художньої концепції, згідно з якою вони дістали таке творче опрацювання, що з повним правом називаються оригінальними Лафонтеновими байками, як оригінальними називаються ті байки Крилова, сюжети яких запозичені у Лафонтена й Езопа.

Якщо Лафонтенові попередники Марія Французька, Клеман Маро, Матюрен Реньє використовували байку переважно як педагогічний або полемічний засіб впливу на читача, то Лафонтен звернув головну увагу на художньо-естетичне шліфування її розповідної частини, використовував байку для уведення в літературу неканонічних образів побутового реалізму. З моралізаторської сентенції байкар поступово перемістив центр тяжіння на фабулу, що завжди у нього має експозицію, інтригу і розв'язку. Діалог ведуть персонажі, драматичний силует яких чітко окреслений. Вони не лише розмовляють, але й діють, виступають і як алегорії, і як самостійні, майстерно змальовані образи, які не тільки щось уособлюють, але й зберігають риси, властиві саме певній тварині, птиці і рослині. Разом з тим Лафонтен творив байки з метою ствердити ті чи інші моральні, етичні та філософські принципи.

Дослідники слушно відзначають, що у символічних картинах, яких вимагав жанр байок, Лафонтен змалював життя тогочасного французького суспільства, показав людей різних станів і характерів, подав широку панораму сучасної йому Франції, своєрідну "комедію на 100 актів". На суд читача письменником виведено типи тодішніх користолюбців, глитаїв ("Скарб і дві людини"), ділків і фінансистів ("Швець і Відкупщик"), шахраїв-купців ("Несумлінний охоронець"), любителів легкої наживи ("Невдячність і несправедливість людей..."), несправедливих суддів ("Маленький Кролик, Лисиця і Кіт"), хитрих чиновників ("Собака, яка несе обід").

Не важко зрозуміти, що всесильний Лев, який вважає, що всі звірі підкоряються йому - це французький король. Лев убиває не тільки в розпалі гніву, а й за холодним розрахунком, адже слабшими він харчується. Так само Вовки підстерігають свої жертви, прагнуть здолати їх силою; Лисиця, навпаки, заволодіває ними хитрістю і віроломством, прикриваючись видимістю "розумної етики". За Лафонтеном, Лев і улесливі придворні, між якими є і лицемірні "слуги бога" - показові прообрази користолюбців, носії власницької психології.

Та поряд з хижаками, які завжди готові пожерти покірливих овець, Лафонтен також змалював у своїх байках представників простого народу - носіїв справді людської моралі ("Селянин з-над Дунаю", "Швець і Відкупщик", "Пастух і Король", "Купець, Дворянин, Пастух і Син Короля"). Лафонтен показав, що лише завдяки енергії, вимогливості і самовідданій праці трудівника можуть існувати інші стани, в тому числі "син короля". Однак, підкреслює байкар, немає закону, який би захищав цих лагідних і доброзичливих людей від насильства хижаків, немає опікуна, який би їх виручив.

Ніщо не уникнуло гострої і проникливої спостережливості письменника. Ми бачимо, як розростається під пером Лафонтена план соціально-побутової сатири у байці "Муха і подорожні".

Не обминав байкар і моральних та побутових вад людей, породжених, зрештою, також тодішнім ладом. Він картав пихатість ("Пава і Гера", "Про Коня, який бажав помсти для Оленя"), засуджував марнослівство ("Зевс і звірі"), висміював підлабузництво ("Лелека і дві Лисиці"), ганьбив чванство ("Дуб і Тростина", "Лев і Осел на ловах"), кепкував з безглуздя ("Мірошник і його Осел", "Про Жаб, які хотіли мати царя"), розвінчував обман ("Про Вовка, який прикинувся пастухом"),

У багатьох своїх байках Лафонтен не обмежується лише застереженням щодо зла, але й висловлює етичні сентенції у формі порад. Наприклад: "Треба взаємно підтримуватися, бо таке право Природи". "У кожній справі треба пам'ятати про кінець". "Єднаймося тільки з рівними собі". "Не треба жартувати з нещасних". "Дві істини цінніші від однієї".

В основі Лафонтенової манери письма лежить ясність, тверезість і точність спостереження реальної дійсності. Мова його багата і пластична. Особливо цікаві у ній дієслівні форми, які він почерпнув з народного джерела. Поету вдалося відтворити іді­оми та специфічні звороти, що згодом увійшли у щоденний вжиток французів.

Важко назвати кого-небудь з пізніших французьких, і не тільки французьких, байкарів, які б не зазнали впливу Лафонтена. Саме як поет глибоко національний, Лафонтен увійшов у світову літературу, поклавши печать свого генія на розвиток байкарства інших народів.

Започатковану Лафонтеном байкарську традицію розвинули і підняли на вищий щабель на східнослов'янському грунті П. Гулак-Артемовський та Є. Гребінка, а найбільше І. Крилов і Л. Глібов.

З байками Лафонтена у прозовій формі широкий український читач ознайомився в 1914 році, коли Любомир Селянський "свобідно переклав на руську мову" тридцять найпопулярніших байок. Книжка вийшла в Коломиї "заходом Галицької накладні". Через кілька років згадана збірка була перевидана, але кількість байок зменшена наполовину. Автор вільного перекладу і рік видання не вказувалися.

На віршований переклад довелося чекати. Лише 1935 року у Львові вийшов перший український переспів Лафонтена (з ілюстраціями Г. Доре), здійснений Ярославом Вільшенком. У цьому переспіві окремим байкам надано українського колориту, а дію перенесено у підкарпатську місцевість.

Старе й нове у байках Жана де Лафонтена

Лафонтен ґрунтовно вивчив французьку й світову літературу та фольклор. Те, що його цікавило, він творчо переклав. А цікавили його притчі, байки, історії, у яких відбивалася мудрість життя. Тому й перекладав він Езопа, Федра та інших давніх письменників, обробляв деякі сценки з народного епосу. Не забув і про Схід - індійських та арабських авторів. А в сімнадцятому столітті виконати таку глобальну роботу було досить важко. Книга байок Лафонтена під своєю обкладинкою об'єднує весь світ.

А в чому виявилась сама творчість? Чи тільки в майстерній поетичній обробці сюжетів? Але ж у байках Лафонтена ще й переосмислюється мораль. Прочитаєш байку і одразу скажеш, що її написав француз. У них немає настирливого моралізаторства, та й високої моралі в класичному розумінні. Швидше за все це своєрідна життєва мудрість людини-реаліста. Ми зустрічаємо героїв, які трохи собі на умі, вміють користуватися обставинами, а коли треба, то й людьми. Усіх їхніх рис не перелічиш, тому шо це цілком живі постаті. Іноді в них навіть вгадуєш що знайоме, злободенне.

Ось, наприклад, байкою "Зачумлені звірі" Лафонтен свого часу мітив передусім у церковників. Сьогодні церква і близько не має такої влади в суспільстві. Та її святе місце порожнім не стоїть, і в героях байки нам вбачаються просто наші обранці-політики. Та й взагалі ті, хто має владу легко простити собі будь-який безчесний вчинок. Демагоги, як сказав би грек Езоп. І мав би рацію.

Що зробив Лафонтен? У звірях, що "каялися" в своїх гріхах, він зобразив чи не всі верстви суспільства. Лев, звичайно, цар. Ніхто не сумнівається, що не Лев мусить бути жертвою. Та й що за користь з нього? М'ясо, певно, занадто жорстке й жилаве, богам навряд чи сподобається. Інші хижаки - вірні васали Лева, їх теж спробуй зачепи.

До товариства сильних цього світу завжди прослизне той, хто вважає своїм покликанням на них паразитувати. Його профіль - лестощі, підлабузництво. У Лафонтена це Лис і йому подібні.

Але хто спокутує "гріх", про який йдеться у байці? Істота, що звичайно не має права слова сказати, роботяща тварина. Осел, який колись у голодну пору вкрав жмуток хазяйського сіна. На його місці легко уявити собі якогось трудягу-бідняка. А в чому річ? В Осла немає гострих кігтів та іклів. Немає сильного захисника. І навіть немає розуму, щоб промовчати. Хоча, якщо будеш відмовчуватись, то вирішать, що ти приховуєш якийсь страшний злочин… Загалом, як не крутись, а усюди вийдеш винним при такому судочинстві.

Новаторство і значення Лафонтена

Лафонтен надзвичайно розширив можливості байки як літературного жанру. Новаторство Лафонтена у розробці жанру байки полягає, зокрема, в її демократизації. Лафонтен вводить у байку нового героя - людину з народу. Письменник оцінює зображувані ним події з точки зору простої людини-трудівника. Народність і демократизм байкарської творчості Лафонтена відчутні і в гострій критиці абсолютистської держави.

Лафонтен не лише поглибив зміст байки, надавши йому філософського чи політичного характеру, а й піклувався про досконалість форми. Під пером французького поета байка стала легкою та витонченою. Відточеність художньої форми, нова для цього жанру, досягалася з допомогою різних художніх прийомів: вільною композицією, віршованою формою, введенням авторських відступів, широким використанням діалогів, мовних характеристик, контрасту. Структура байок Лафонтена вирізняється ясністю, простотою й точністю. Як зазначав французький учений XIX ст. І. Тен, байки Лафонтена нагадують драму: в них є експозиція, зав'язка, кульмінація і розв'язка, є діалогічні уривки і властиве для драматургії змалювання характерів через їхні вчинки та мову.

Мова байок - жива, розмовна, народна, оскільки поет використовував характерні для просторічної мови звороти й інтонації. Лафонтен став новатором у царині віршування. Багатству та особливому колориту мови відповідає розмаїття ритміки байок. Зміна ритмів зумовлена рухом авторської думки, відповідає її поворотам, підпорядкована змістовій стороні твору.

Уроками Лафонтена в подальшому користувались всі, хто працював у жанрі байки, в тому числі і російські байкарі 18 - поч. 19 ст. : О.П. Сумароков, І. І. Хемніцер, О. Є. Ізмайлов, І. І. Дмитрієв, І. А. Крилов.

Демократизм, життєвість, національний колорит байки Лафонтена надихали українського байкаря Леоніда Глібова, котрий наслідував його, додаючи свої оригінальні барви. Переклади і переспіви творів Лафонтена, здійснював, зокрема Іван Котляревський. Окремі вірші та байки Лафонтена переклали Я. Вільшенко, М. Терещенко, М. Годованець, Іван Світличний, Всеволод Ткаченко.

Значення Жана Лафонтена для історії літератури полягає в тому, що він створив новий жанр, запозичуючи з давніх авторів лише зовнішню фабулу байок. Створення цього нового жанру напівліричних, напівфілософських байок обумовлюється індивідуальним характером Лафонтена, що шукав вільної поетичної форми для відображення своєї артистичної натури.

Домінанти творчості Лафонтена:

-- народність;

-- філософічність;

-- предметом байки часто виступають не лише вади людей, але й психологічні спостереження;

-- наявність літературних імен, які використовуються у якості загальних назв.

Висновок

Отже, байка належить до найдавніших видів епічної творчості. Своїм корінням вона сягає глибинних фольклорних джерел. Тож і не дивно, що її нерідко зараховують до "вічних", традиційних жанрів. У своєму багатовіковому історичному розвитку байка пройшла складний шлях - від умовно-дидактичного до художньо-реалістичного жанру, від античної моральної алегорії до соціально насиченої сатири.

Однак своєрідність її полягає в тому, що при всій розмаїтості видозмін, викликаних боротьбою ідейно-художніх напрямів у літературі в різні часи, вона все ж досить повно зберігає ряд сталих специфічних рис, структурних ознак і принципів. В.Г. Бєлінський неодноразово говорив, що "байка є поезією розуму", підкреслюючи тим самим раціоналістичне, моралістичне начало в ній. Байка - це передусім інакомовність, двопланове оповідання, із сюжету якого завжди випливає моральне повчання. Такою є художня структура творів давньогрецького байкаря Езопа, німецького поета Лессінга та багатьох їх послідовників, збагачена вона конкретними життєвими подробицями у французького байкаря Лафонтена, а також у Крилова. Події, про які йдеться у байці, важливі не самі по собі, вони пояснюють певну думку, певне моральне положення і тому мають алегоричний характер.

Лафонтен - перший байкар Нового часу. До нього існували лише переклади або переспіви у прозі й віршах східних збірок та байок Езопа. З-під пера Лафонтена народилася нова байка. Коротка, повчальна, вона засяяла живими характерами, стала маленьким театральним видовищем, розіграним веселими акторами. І це видовище не втратило своєї первісної простоти, інакомовлення, а зберегло глибоку мудрість.

Творчість Лафонтена багатогранна: вірші в дусі "легкої поезії", алегорична поема, драматична еклога, героїчна ідилія, казка, новела, галантний роман, але найбільшу славу йому принесли байки. Завдяки новаторству в багатьох питаннях Лафонтена вважають одним із передових письменників XVII століття

Своїми художніми відкриттями Лафонтен зумовив подальший розвиток байки у європейських літературах, його творчість - одне з найвищих досягнень французької літератури.

Ж. Лафонтен увійшов як знаменитий французький поет-байкар XVII століття. Його твори відрізнялися вражаючою різноманітністю, ритмічною досконалістю, вмілим використанням архаїзмів, тверезим поглядом на світ і яскравою образністю. Поет часто використовував уособлення, спираючись при цьому на національні традиції. Значення Лафонтена для історії і теорії літератури полягає в тому, що він створив новий жанр, запозичуючи зовнішню фабулу у античних авторів.

В часи античності байка служила зразком життєвої мудрості, засобом навчання і формою сатири. На ранніх щаблях людської цивілізації казки про тварин сприймалися буквально; байка як літературний жанр виникла лише тоді, коли в тварин стали бачити символи людських достоїнств і вад.

Особливої уваги заслуговує ставлення Лафонтена до "моралі", яка є настільки природним висновком з зображеної ситуації, що нерідко вкладається в уста одного з персонажів. Сам поет стверджував, що байка повинна виховувати лише тим, що знайомить читача зі світом. Відмова від повчання знаходиться в явному протиріччі з повчальним характером байки, який вважався невід'ємною ознакою жанру з часів Езопа.

Байки Лафонтена справили величезний вплив на всі європейські літератури, незважаючи на протидію ідеолога передової німецької буржуазії XVIII ст. Лессінга, прагнув використовувати байку як знаряддя суспільно-політичної боротьби.

Список використаних джерел

1. Артамонов С.Д. и др. История зарубежной литературы XVII-XVIII вв. Учебник для студентов пед. ин-тов. Изд. 4-е. М., "Просвещение", 1973. - 800 с.

2. Давиденко Г.Й. Історія зарубіжної літератури XVII-XVIII століття: навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів / Г.Й. Давиденко, М.О. Величко. - К. : Центр учбової літератури, 2007. - 292 с.

3. Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник у 2 томах. Том 2: Л-Я / За редакцією Н. Михальської та Б. Щавурського. Тернопіль, "Навчальна книга - Богдан", 2006 рік-864 с.

4. Н.А. Жирмунская, З.И. Плавскин, М.В. Разумовская и др. История зарубежной литературы XVII века: Учеб. для филол. спец. вузов /; М.: Высш. шк., 1987. 248 с.

Размещено на Allbest.ru