Мотив утрати близької людини в оповіданнях "Портрет" Г. Хоткевича та "Гостина" Б. Лепкого

Размещено на http://www.allbest.ru//

Мотив утрати близької людини в оповіданнях «Портрет» Г. Хоткевича та «Гостина» Б. Лепкого

С. В. Нечипоренко

В усі часи містика була й залишається найпотаємнішим та мало розгаданим явищем. У сучасному світі нею захоплюються, досліджують, намагаючись розкрити її таємниці, адже ірраціональне, надприродне вабить людину, спонукає до пошуків істини, занурення у світ потойбічного. Це актуалізувалося в українській літературі особливо в період модернізму, коли письменники прагнули заглибитись у трансцендентну сутність явищ. Адже «містика - це одна із реалій світу, який оточує людину, і є складовою її світовідчуття» [3, 108]. Дослідженням поняття містичного займалися літературознавці, філософи, культурологи, релігійні діячі, серед яких - Є.М. Мелетинський, С.М. Булгаков, О.М. Ладова, Г. Шолем, М. Еліаде та ін.

До містичного трактування мотиву втрати близької людини звернулися у своїх оповіданнях письменники Гнат Хоткевич - «Портрет» (авторське визначення - фантазія) та Богдан Лепкий - «Гостина». Твори є цікавими зразками готичної прози і привертають увагу насамперед своєю простотою, а також оригінальним змалюванням містичних подій. Попри значну кількість праць, присвячених аналізу творчості Г. Хоткевича та Б. Лепкого, специфіка мотиву втрати близької людини в містичному ключі є недостатньо дослідженою.

З метою розкриття таємниць людської душі, проникнення в підсвідомість персонажів Б. Лепкий вдається до специфічних засобів художнього зображення, властивих готичній поетиці: оживлення предметів, змалювання привидів, зображення емоційно-збуджених станів людської душі (візій, марень, галюцинацій), переходу між буттям і небуттям, реальним та ірреальним світами [4, 45]. Тетяна Мейзерська у статті «Філософія екзистенціалізму у поетичній творчості молодомузівців», представником яких був Б. Лепкий, розглядає поняття туги як одне з центральних в екзистенціалізмі поряд із категоріями «межі пізнання», «втрата», «страждання» та «любов» [2, 46]. В обох оповіданнях - і Б. Лепкого, і Г. Хоткевича - авторами зображено переживання чоловіками трагічної події - втрати близької людини (жінки, доньки). Саме жіночі образи символічно зображені на портретах, на яких акцентовано увагу письменників. Варто пригадати думку про містичний зв'язок портрета з самою людиною - живою чи мертвою. З історії світового мистецтва відомо, що є багато реальних випадків смерті людини після створення митцем її портрета. Наприклад, фламандський художник Рубенс писав багато портретів своєї першої дружини та доньки, але обидві незабаром померли [5]. Безумовно, такі події можна назвати містичними, подібне наявне також і в літературі. Зокрема відомо, що портрет як мистецький витвір викликав містичний жах у Миколи Гоголя, автора повісті під такою ж назвою. Письменник вважав його матеріалізованою частиною душі і страшенно розгнівався, коли М. Погодін без дозволу опублікував його портрет у журналі.

У фантазії Г. Хоткевича «Портрет» події розгортаються навколо зображення на картині невідомої красуні, в яку закохується студент Лоріо, жодного разу не бачивши її живою. Чи можливо взагалі таке? Чи це якісь чари? Пішовши з життя з власної волі, вона померла на руках артиста, і навіть була після смерті з розпущеним «безконечним волоссям... до того прекрасною, до того чарівною, що неможливо було очей відірвати!..» [1, 102]. В описах героїні - естетика згасання, властива декадансу. Звучать і містичні нотки: « .Таким сотво- рінням призначене життя не тут, а десь у невідомих нам світах.» [1, 104]. Після розповіді жінки, яка знала дівчину, Лоріо стає, ніби зачарований, постійно думає про неї, красуня сниться йому, парубка переслідують марення. Образ Іди на портреті містичним чином приворожив студента: той покинув навчання і прагнув лише одного - намалювати очі коханої. За перстень покійної матері він купує портрет незнайомки (продає найдорожче, що в нього було, - і купує те, що стало найдорожчим нині). Стан «божевільної закоханості» переживає не лише Лоріо, а й попередні залицяльники Іди, які настільки прагнули кохання дівчини, що з ними трапилися прикрі ситуації: місцевий юрист мало з глузду не з'їхав, а багатий поміщик ледь не покінчив життя самогубством. Іда постає у творі ідолом смертельної краси: «Вона ж була красою, єдиним з проявлень тієї Вічної Краси, якій ми звикли поклонятись з далеких-далеких віків» [1, 105]. Утрата близької людини позначилась і на долі батька Іди, після смерті якої старий збожеволів. Він створив «кімнату культу Іди», де зберігались усі її речі та портрети. Батька переслідувало бажання ще раз поглянути на доньку й не зупиняло те, що прах небіжчиків не можна турбувати. Опис кладовища подано в романтично-фантастичному стилі: скрип хвіртки - «і двоє живих опинилися царстві безконечного спокою...Там блищав мармуровий пам'ятник, там дерево розкидалось, приймаючи чарівні фантастичні форми, а під ногами шелестіло сухе пале листя» [1, 116]. Спільна мета і Лоріо, і батька - побачити дівчину - мала страшні наслідки: Лоріо пропав безвісти, а батька знайшли мертвим у ямі, де була похована Іда. Прагнення Вічної Краси згубило обох чоловіків, бо замість вродливої дівчини в труні лежала «перетліла одіж, кістки рук і страшно - страшно вискалені із сміхом зуби» [1, 118]. Таким згубним для живих виявився вплив надзвичайної краси дівчини з портрета.

Оповідання Б. Лепкого «Гостина» розпочинається як дивна пригода, яка трапилася з оповідачем у дорозі, коли той спізнився на поїзд. Центральним у сюжеті, сповненого містикою, є образ дружини священнослужителя, друга оповідача, яка давно померла: «Розглядаючись по хаті, запримітив я над фор- теп'яном жіночий гарний портрет і щойно згадав, що мій товариш удовець» [1, 62]. Гостре переживання чоловіком утрати жінки відбилося на його психічному стані: оповідач звертає увагу на очі шкільного приятеля, у яких оселилася туга: «Лиш нині запримітив я на тих ясних зіницях якусь легку опону з мрії і смутку. А перше були вони такі ясні та чисті, такі прозорі, як гірська криниця при дорозі» [1, 64], розсіяність його уваги, тривожність. Спостерігається це і в побутових деталях: священик як велику цінність зберігає пам'ятні речі дружини: не стелить прибульцю на її ліжку, біля якого стоять черевички покійної, тримає на стіні жіночий ненакручений годинник. Складається враження, ніби для нього жінка не померла. Це відчуття посилюють містичні події, що трапляються незабаром. Моторошну атмосферу створюють поривчастий вітер, який «рушив занавісок при вікні», шелест листя та невідомий звук із гостинної кімнати, який збентежив і хазяїна, і гостя. Свічка гасне, хитання дзвонів на далекій дзвіниці, скрипіння відчиненої на цвинтар брами та похмурий пейзаж (нічні хмари, які криють місяць, сильна злива), - все це нагнітає жах і дає зрозуміти читачеві: в будинку коїться щось незвичайне, надприродне.

Важливою деталлю є вказівка на те, що господар будинку живе біля цвинтаря, що поблизу церкви. За народними віруваннями, душа не може спокійно відійти в потойбіччя, якщо близькі люди надзвичайно прив'язані до неї і не можуть її відпустити. Тому розповідь священика про те, що його дружина приходить до нього і грає на фортепіано, спочатку є неймовірною для оповідача, адже це не можливо пояснити з раціональної точки зору, проте священик свято вірить, що душа коханої справді навідується до нього: «... є речі, які не снилися філософам. Вона була у мене... Приходить часом і грає. Довго... Є речі, які... - решту заглушили дзвони» [1, 68]. Підтвердженням того, що примара дружини являється чоловіку, є згадка про те, що друг оповідача є священиком, а отже людиною віруючою. Можна лише здогадуватися, чи справді це був привид, чи, можливо, візія або марення чоловіка, який страждає від невимовної туги за втратою близької людини. Небагато є містичних творів, котрі б за наявності простого сюжету так сильно емоційно вражали читача, зокрема і своїм майстерно переданим містичним настроєм.

Отже, оповідання Г. Хоткевича та Б. Лепкого мають спільний мотив утрати близької людини, який художньо реалізується через містичні події. У «Портреті» глибоке переживання втрати змінюється станом божевілля, що позначається на психіці героя. Трактування авторами подій у містичному ключі є виправданим, адже не можливо повністю відповісти на питання: чи це результат сильного емоційного потрясіння, чи прояв містичного. Подібною є ситуація в оповіданні «Гостина», де після смерті дружини чоловік вірить, що та все одно приходить до нього, - і не можливо зрозуміти: людина марить чи наяву бачить образ покійної. Такі речі змушують замислитись над виявами надприродного, особливо коли талановиті письменники художньо зображують його у творах, даючи змогу читачеві зануритись у містичний світ.

утрата людина оповідання

Бібліографічні посилання

Антологія української готичної прози: у 2-х т. - Т.2 / упорядкув. і передм. Ю.П. Винничука. Харків: Фоліо, 2014.

Мейзерська, Тетяна. “Філософія екзистенціалізму у поетичній творчості мо- лодомузівців”. В Проблеми сучасного літературознавства: зб. наук. пр. / [Одеський нац ун-т імені І.І. Мечникова; філол. факульт.]; відп. ред. д-р. філол. наук, проф. Н.М. Шляхова], 46-48. Одеса: Маяк, 2003.

Соловьев, Владимир. Мистика и мистицизм. В Энциклопедический словарь

Размещено на Allbest.ru