Особливості нарації в повісті В. Даниленка "Сповідь Джури Самойловича"

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Особливості нарації в повісті В. Даниленка «Сповідь джури Самойловича»

Ю.О. Резніченко

Н.П. Олійник

Володимир Даниленко - відомий сучасний український прозаїк, член Національної спілки письменників України, літературознавець, ініціатор низки літературних конкурсів, упорядник антологій («Квіти в темній кімнаті: Сучасна українська новела» (1997), «Вечеря на дванадцять персон: Житомирська прозова школа» (1997), «Опудало: Українська прозова сатира, гумор, іронія 80-90-х рр. 20 ст.» (1997), «Самотній пілігрим» (2003) та ін.).

У збірці літературно-критичних есеїв «Лісоруб у пустелі» (2008) В. Даниленко пригадує становлення свого таланту, зауважуючи, що його свідомість «розривали три стихії - лірична, комічна й містична» [1, 12]. Н. Яблонська наголошує: письменник «майстерно трансформує кращі традиції української літератури, поєднуючи їх з екзистенц-філософією» [8, 94], що й робить його прозу цікавою для читача.

Художні твори автора - різножанрові збірки «Місто Тіровиван» (2001), «Сон із дзьоба стрижа» (2006), «Тіні в маєтку Тарновських» (2012), «Грози над Туровцем» (2014), романи «Газелі бідного Ремзі» (2008), «Кохання в стилі бароко» (2009), «Капелюх Сікорського» (2010) та ін. - активно досліджуються літературознавцями. Назвемо імена І. Бабич, П. Білоуса, Я. Голобородька, В. Ґабора, Н. Козачук, Я. Поліщука, В. Терлецького, В. Шнайдера та ін. Повість «Сповідь джури Самойловича» (2010, 2014) цікавила літературознавців з погляду ідейно-тематичних аспектів (О. Юрчук [7]), здобутків і прорахунків автора в царині жанрово-стильових параметрів (Є. Станісевич [5]), своєрідності хронотопу (М. Лаврусенко [3]) та ін. Питання про особливості розгортання оповіді в названому тексті, на наше переконання, залишається актуальним і потребує додаткової уваги. У пропонованій студії спробуємо окреслити специфіку нарації у творі «Сповідь джури Самойловича».

Назва повісті - один із ключових паратекстуальних елементів - концентрує в собі спроектованість тексту на оповідь від імені Я-наратора. Як відомо, літературно-мемуарний жанр сповіді переважно має автобіографічну природу, його наратив найбільш придатний до саморозкриття, зізнання в переживаннях, думках тощо [4, 427]. У творі В. Даниленка спостерігаємо трансформацію традиційної для сповіді автобіографічної нарації: оповідь здійснює персонаж - Юрій Великоборець, він же джура гетьмана Івана Самойловича. У словах наратора на початку повісті фіксуємо елементи комунікації із читачем («Я розповім вам, як опинився в цій глухомані <...>» [2, 8]), після чого розгортається лаконічна самопрезентація оповідача. Вихідний момент оповіді налаштовує й на відповідну тональність - сповнену серйозності, вдумливості, розважливості: «Моє життя добігає свого кінця в густих хащах <...>, де я заснував невелике поселення подалі від фіскалів, готових продати мене за гріш царським агентам <...>» [2, 8]. Оприявнення прямої, а надалі - опосередкованої комунікації із реципієнтом засвідчує налаштованість тексту на діалог, артикулює домінанту щиросердності, створює відповідний інтимний простір довіри до того, хто говорить. Уже на початку повісті акцентується ретроспективність оповідуваної історії, у фіналі ж - своєрідне наближення до вихідного моменту нарації.

Злитість текстової структури (повість не поділяється на розділи) відповідає сповідальній домінанті наративу. Монолітна оповідь Юрія Великоборця наближається до художньо оформленого біографічного твору, адже містить як подані наратором історії про свій родовід, так і зміщення послідовності викладу, відступи філософського характеру про власне призначення й обраний шлях. Упродовж розгортання нарації в аналізованій повісті подаються принагідні штрихи до портрета оповідача, наприклад: «Мені йшов вісімнадцятий рік, і я не знав, як поєднати вроджену натуру воїна з життям на березі маленької лісової річки» [2, 36]. Інтроспекція - потенційна ознака дієгетичної нарації, де «реципієнт переживає історію in statu nascendi художнього твору, що створюється на його очах волею і мистецтвом простої людини» (М. Ткачук) [6, 76]. Заглиблюючись у власний внутрішній світ і презентуючи його, оповідач ділиться найпотаємнішими роздумами, тому часто судження постають у своїй невпорядкованості. Відповідно, характеристика героєм себе є переважно фрагментарною, розпорошеною в тексті. Вона наявна у спогадах про дитинство («мені хотілося стати козаком» [2, 10]), в оповіді про облаштування свого життя після поселення на березі річки («боротьба на базарі хоч трохи втішала мою натуру, звиклу до ризику» [2, 37], «був заручником честі» [2, 41]) тощо. Фіксуємо низку таких вкраплень, які містять роздуми про власний характер, темперамент, відповідний настрій і стан у той чи той момент, про який оповідається. Зовнішність героя-оповідача не оприявнена вповні, очевидно, через відсутність потреби в цьому.

Поряд із центральним образом (наратор і герой в одній особі) у повісті визначаються прикметні ознаки наближених до головного героя персонажів, а епізодичні образи майже не виписані. Така особливість характеротворення - одна з жанрових ознак повісті. Портретування переважно статичне. Виокремлюючи певні риси образу героя, наратор В. Даниленка створює відповідний його портрет. Наприклад: широке коло знайомств писаря - «покурюючи люльку, обізвався писар Сава Прокопович, який знав усіх в Батурині» [2, 9], упізнавана деталь зовнішності козака - «обізвався суворий козак із шрамом на лобі» [2, 11], розпачливий стан гетьмана Самойловича - «побачив блідого гетьмана, одягнутого в жалобу» [2, 16], балакучість жидівки в корчмі - «розстеляючи ліжко, заторохтіла вона» [2, 28] тощо.

Знайомство читача із батьком героя-оповідача відбувається завдяки одній промовистій його якості - відданості й козацькій вірності в службі. Довідуємося, що батько, «старий козак, що все життя провів у війнах» [2, 8], «загинув, закриваючи своїм тілом гетьмана Самойловича» [2, 8]. Якщо наближений до вставної історії спогад про батька зумовлює статичну характеристику останнього, то в послідовній оповіді про знайомство з Оленою з Ходоркова - поступове розкриття образу дівчини. Сцена першого знайомства героя повісті В. Даниленка з позашлюбною донькою Самойловича дає змогу виявити її «паспортний» портрет: вікові дані, деталі зовнішності, певні риси характеру («Дівка була смілива і гостра на язик» [2, 34]). Надалі мовою оповідача відзначаються певні зміни в образі Олени, зокрема: «налилася в тілі, і характер у неї став стриманішим» [2, 39]. Утеча дівчини з Юрієм Великоборцем з-під весільного вінця засвідчує її відчайдушний норов. Подальша історія пристрасного кохання, облаштування побуту в заснованому героєм лісовому хуторі, народження дітей дає змогу визначати цей жіночий образ як уособлення життєдайної сили у сприйнятті оповідачем. жанровий сповідальний наратив джура самойлович

Символізм лісового поселення, названого Туровцем, як стверджує М. Лаврусенко, «сприймається і як історія становлення окремого роду, і як модель руху усієї України до свого вільного існування» [3, 257]. Значна частина текстового простору відведена деталізованим описам місцевості (наприклад: «Я стояв у лузі на лівому березі, а на правому був горбок, який весною не могла затопити вода» [2, 32] тощо). Це сприяє увиразненню відчуття гармонії зображеного в повісті В. Даниленка героя із середовищем існування, хоча й часто воно є небезпечним.

Уплітаючи в канву тексту діалоги, оповідач В. Даниленка бере репліки, подані з нового рядка, у лапки, що динамізує й урізноманітнює оповідь Великоборця. Такий прийом передачі прямої мови за допомогою цитування чітко означує межі сказаного персонажами, увиразнює всевідність наратора і його «владу» над продукованою ним оповіддю. На особу того, чиї репліки наводяться під час конструювання наративу, оповідач вказує не завжди. Постаті учасників діалогу дає змогу виокремити контекст (наприклад, у розмові головного героя з Оленою: «“Коли?..” / “Зараз!” - дихнула мені в обличчя» [2, 46]). Слова гетьмана Самойловича, звернені до Юрія Великоборця, увиразнюють образ джури: «Я знаю, що ти людина честі, як і твій батько» [2, 16]. Зрідка для відтінення колоритних образів корчмарів їхні фрази мовою ідиш передано без змін. Інтертекст чумацької пісні «Жовте листя опадає, падає додолу...» відтворює епізод із життя героя-оповідача. Функціональні можливості цитації в повісті, як переконуємось, доволі широкі. Сповідальні акценти оповіді проступають крізь усю оповідувану героєм історію. Роздуми наратора над віхами свого життя і правильністю обраного шляху, філософські сентенції, коментарі щодо запроданства гетьманів тощо безпосередньо підводять до висновку про те, що в часи бездержавності «єдиним виправданим заняттям є народження і виховання дітей, розумних, чесних, вірних своїй землі» [2, 52]. Цими словами героя - оповідача увиразнена ідейна основа повісті.

Отже, особливістю нарації в повісті В. Даниленка «Сповідь джури Самойловича» є властива жанру, винесеному в назву (сповідь), покаянна оповідь. Оригінальність її полягає найперше в суб'єкті нарації (не сам автор, а герой), а також у змалюванні контексту доби, лаконічному характеротворенні, цитуванні слів інших персонажів, це засвідчує всевідність наратора. Вкраплення роздумів оповідача помірне, що робить нарацію динамічною й розкриває можливості для трансформації жанру сповіді.

Бібліографічні посилання:

1. Даниленко, Володимир. Лісоруб у пустелі: Письменник і літературний процес. К: Академвидав, 2008.

2. Даниленко, Володимир. Сповідь джури Самойловича В Грози над Туровцем: родинні хроніки, 9-53, Львів: ЛА «Піраміда», 2014.

3. Лаврусенко, Марія. Український часопростір у повісті Володимира Даниленка «Сповідь джури Самойловича». В Наукові записки КДПУ. Серія: Філологічні науки. Кіровоград: КДПУ ім. В. Винниченка. 146 (2016): 252-260.

4. Літературознавча енциклопедія: у 2 т. Т. 2 / авт.-укл. Ю.І. Ковалів. - К.: ВЦ «Академія», 2007.

5. Станісевич, Євген. «Буря в склянці води: грози не буде». ЛітАкцент, Листопад 10, 2014

6. Ткачук, Микола. Наративні моделі українського письменства. Тернопіль: ТНПУ, Медобори, 2007.

7. Юрчук, Олена. «Книжка “з годинником”». Українська літературна газета, Травень 23, 2014.

8. Яблонська, Наталія. Жанрова своєрідність романістики Володимира Даниленка. В Філологічний дискурс. 2 (2015): 92-97.

Размещено на allbest.ru