Проблема морального вибору людини в спектаклі "Дикий" М. Мельника за новелою С. Цвейга "Амок"

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Проблема морального вибору людини в спектаклі «Дикий» М. Мельника за новелою С. Цвейга «Амок»

Ю.В. Риженко

Австрійський письменник Стефан Цвейг належить до тих авторів, творами яких захоплюються не лише за життя митця, а й через десятки років після смерті. Маючи широку жанрову палітру (романи «Нетерпіння серця» та «Чад перетворення», белетризовані біографії, життєписи «Марія Стюарт», «Бальзак», легенди «Очі одвічного брата», «Легенда про третього голуба», драми «Будинок біля моря», «Ієремія», біографічні цикли «Три майстра: Діккенс, Бальзак, Достоєвський», «Перші переживання: 4 новели з країни дитинства», «Боротьба з безумством: Гельдерлін, Клейст, Ніцше»), він яскраво зумів розкрити психологію людської особистості.

Динамічний сюжет, влучні діалоги, висока чуттєвість - складові малої прози Стефана Цвейга, а його новели «Амок» (1922), «Збентеження почуттів» (1927), «Шахова новела» (1941) тощо відкрили світові ім'я автора, котрий «намагався викликати в читача-співрозмовника добрі почуття» [1, 410], вражав драматично напруженим розвитком подій та змушував замислюватися над мінливістю людської долі. Персонажі його творів здійснюють захопливі подорожі, часто небезпечні або трагічні, а короткий часовий відрізок, зображений у них, зумовлений намаганням автора відтворити ті моменти життя, в які відбувається моральне випробування особистості, здатність до самопожертви та вміння робити правильний вибір. Так, у новелі «Амок» С. Цвейга емоційно насиченим є монолог лікаря, виголошений у стані афекту через фатальну помилку власного вибору, що водночас є сповіддю героя.

Мистецтво театру є простором для втілення режисером власних задумів, який не обмежується первісним, суто письменницьким, баченням доль персонажів, а переосмислює їх завдяки новому, свіжому погляду відповідно до епохи, суспільних тенденцій чи актуальних проблем; завдяки акторському вмінню інтерпретувати характери цей культурний феномен не втрачає своєї актуальності з плином століть. Прикладом гармонійного поєднання талановитої акторської гри, вдумливої режисури, багатозначних декорацій, на фоні яких розгортаються історії життя героїв, вирують пристрасті та порушуються морально-етичні проблеми, є театр одного актора «Крик», який 1989 року під керівництвом режисера, сценариста, сценографа та єдиного актора, народного артиста України Михайла Васильовича Мельника, розпочав свою діяльність у тодішньому Дніпропетровську.

Моноспектаклі М. Мельника приваблюють глядачів різного віку та професій оригінальною сценічною інтерпретацією творів української літератури (першою була вистава «Гайдамаки» (1989) за однойменною поемою Т. Г. Шевченка, згодом - «Кара» (1991) за повістю М. Гоголя «Тарас Бульба», «Українська охота» (1999) - за творами Остапа Вишні, «Гріх» (2004) - за мотивами прози М. Коцюбинського), а також постановками світової класики: «Лоліта» (1993), «Парфумер» (1995), «Ворота до раю» (1998), «Mollis» (2002), «Мутація» (2007), «Непізнані» (2013). Репертуар театру зацікавлює і ліричною музичною виставою-контактом «Сонце в очах твоїх...», протягом якої відбувається безпосередній зв'язок глядачів з актором у супроводі гри М. Мельника на саксофоні.

Нині в репертуарі театру «Крик» п'ять вистав, визнаних і улюблених глядачами: «Гріх», «Табу», «Непізнані», «Сонце в очах твоїх.» та «новинка» - постановка «Дикий», сценічна версія новели С. Цвейга «Амок», що була представлена на суд глядачів восени 2017 року. Режисер показав стосунки чоловіка й жінки, які втратили власне щастя через гордощі, неспроможність порозумітися, а розпач головного героя, викликаний неможливістю виправити фатальну помилку відмови в допомозі англійці, розкрито у своєрідному монолозі-сповіді зневіреної у власній моральності особистості.

Зазначимо, що назви обох творів - новели С. Цвейга «Амок» та вистави М. Мельника «Дикий» - відмінні, хоч і є інтерпретацією малайзійського слова ашвц зі значенням «впасти в сліпу лють і вбивати». Імовірно, український режисер використав більш доступну для загалу лексему дикий, тобто позбавлений внутрішнього спокою, збуджений, з метою точної та влучної характеристики внутрішнього стану головного героя. Сюжет вистави розгортається відповідно до літературного першоджерела: невідомий чоловік під час подорожі на пароплаві розповідає історію іншому пасажирові, повідомляє про деталі свого життя, постаючи лікарем, котрий за контрактом вирушив працювати в одну з провінцій екзотичної Індонезії.

Протягом спектаклю М. Мельника сцена оформлена в темних тонах, що є ніби натяком на майбутнє трагічне завершення подій, а світло спеціально приглушене для створення замкненого простору - каюти, в якій головний герой сповідається про свою провину. Увагу привертають нитки білого кольору, прикріплені до стовбура, що нагадує своєрідний намет, у якому мешкав персонаж; у процесі розгортання сюжету актор розриває нитки, що відтворюють уявні обриси будівлі, перетворюючи стовбур за допомогою червоних ниток на стан жінки. Символіка кольорів указує на життєві перипетії: до знайомства з англійкою чоловік жив розміреним, спокійним, дещо одноманітним життям, яке уособлює на сцені білий колір, а після фатальної зустрічі з нею ніби червоною ниткою було трагічно сплетено їхні долі. милосердя добро моральний дикий амок

На початку вистави глядач чує невідомий чоловічий голос, який говорить із головним героєм, запитує його про перебування на кораблі. Актор у цей час робить своєрідне прибирання в каюті, розв'язуючи цілі клубки білих ниток, вмиваючись водою зі спеціальних резервуарів. Помічаємо на сцені й медичний бокс з інструментами для проведення операцій, що вказує на професію лікаря, який відпливає з країни, де тривалий час працював. Актор одягає медичний халат і печатки, його обличчя неголене, змучене, а голос разюче хрипкий та дещо знервований, - усе це вказує на крайній ступінь емоційного виснаження й нещодавно пережитий біль. Режисер М. Мельник розкриває деталі ситуації, яка виявилась фатальною для лікаря: втрату запалу до роботи в незнайомій країні, розбещеність грошима та жіночою увагою, зустріч із таємничою англійкою, його подальший розпач та безвихідь.

Важливим у розвитку подій є розкриття характерів та нюансів психології героїв. По-перше, актор вдається до багатогранного аналізу чоловічої психології загалом, а також до з'ясування першопричин у намірах лікаря вчинити саме так, а не інакше, на сцені глядач бачить рефлексії актора із вмотивованою мімікою радості чи відчаю, різкі жести й несподівані рухи (наприклад, коли герой вистави нервово перекидає коробку з медичним інструментами, демонструючи таким чином ненависть до себе як до лікаря через відмову жінці перервати її вагітність, або епізод, коли він в агонії починає розривати червоні нитки, що створювали обриси жіночного тіла як символ утраченого життя, надії на її порятунок). По-друге, М. Мельник, скориставшись невласне прямою мовою, зумів показати й різні грані характеру жінки: її стриманість і водночас нескореність, а також відчай, зумовлений безвихідністю ситуації, яка сталася з нею. Коли чоловік розповідає про їхню зустріч, він манірно відтворює голос англійки, ніби підкреслюючи її зверхність і жіноче кокетство. Це вміння актора демонструє його неабиякий талант перевтілюватись у різні образи.

У ході розгортання сюжету глядачі вистави розуміють, що фінал історії буде не втішним, адже лікар припустився жахливої моральної помилки, поставивши на перший план власну гордість і не виявив співчуття до проблеми заміжньої жінки, яка завагітніла через зґвалтування. У процесі відтворення цього емоційно загостреного епізоду М. Мельник використовує гучну музику, яку його герой відчайдушно намагається перекричати, а вимкнене в залі світло та наявність червоних лазерів посилюють стан душевного «вибуху» чоловіка, намагання звільнитися від того страшного болю, який, здається, назавжди оселився в його душі.

У цей момент глядачі також ніби фізично відчувають біль головного героя, бачачи його страждання від неправильного вибору, і хочуть змінити все, аби зупинити цей потік трагічних обставин. Згодом місце дії переноситься з кабінету лікаря в задушливу, брудну й темну будівлю, де стара жінка, яка не мала навіть чистої тканини, не кажучи вже про медичні інструменти, зробила смертельно небезпечну операцію англійці. Акторові вдалося настільки реалістично відобразити епізод прощання лікаря з нею, що відсутність на сцені реальної жінки майже непомітна. У фіналі вистави перед нами постає чоловік, який втратив, здається, найдорожче у своєму житті: той важливий момент неповернення і жінку, яка залишилася в його серці.

Стефан Цвейг завершив свою новелу епізодом своєрідного очищення душі головного героя: лікар виконав обіцянку, яку дав пані, і викинув труну з її тілом у море, таким чином звільнившись від тягаря фатальної помилки того, що не зробив важливої для неї операції. Натомість Михайло Мельник, автор вистави «Дикий», завершує її сценою пізнавання, змінивши акценти, що дає змогу глядачам самостійно дати оцінку вчинкам героїв, поміркувати над ситуацією, виходячи з власних моральних позицій.

Невід'ємною складовою вистав у театрі одного актора «Крик» є своєрідне авторське післяслово по їх закінченні, яке сприяє зняттю напруги, поступовому виходу глядачів з емоційно складної ситуації, це відбувається шляхом безпосереднього спілкування актора з глядачами. Такий «ритуал» надзвичайно важливий, адже митець проводить паралелі між подіями на сцені та проблемами життя сучасних людей, намагається застерегти кожного від необдуманих рішень, спонтанних висновків без усебічного аналізу ситуації, що сприяє духовному зближенню автора вистави з поціновувачами його творчості. По закінченні спектаклю «Дикий» М. Мельник розповів легенду про непотрібний тягар образ, який не варто носити за спиною, адже він не дає змоги людям бачити позитивне одне в одному, про те, що потрібно вчасно просити вибачення і пробачати, як це зробила героїня «Дикого», пробачивши лікареві його відмову в наданні життєво важливої допомоги.

Отже, новела австрійського письменника С. Цвейга «Амок» отримала цікаве сценічне втілення завдяки режисеру М. Мельнику в театрі одного актора «Крик». Майстер сцени зумів не лише показати важливість морального вибору людини, боротьби в ній милосердя й добра з людськими вадами (гордощами, зухвальством), а й ніби «розширити», доповнити літературний текст за допомогою професійного вміння бачити людську суть та передавати нюанси почуттів і емоцій.

Бібліографічні посилання

1. Архипов, Юрий. “Триумф и трагедия Стефана Цвейга”. В Стефан Цвейг. Нетерпение сердца. Исторические миниатюры, 410-415. Москва: Правда, 1982.

Размещено на allbest.ru