Історичні моделі японської манґи та особливості їх жанрово-тематичної репрезентації

Постановка проблеми. На сьогоднішній день завдяки своїй самобутності та оригінальності японська культура, зокрема масова культура Японії, є однією з найбільш презентованих та затребуваних у світі. Важливе місце у ній посідають манґа, аніме та дорами (японські телевізійні серіали). Манґа є первинним жанром та основою для більшості наступних екранізацій. У ній закладені всі основні принципи, що в подальшому розповсюдилися і на аніме, і на відео- та комп'ютерні ігри, які є логічним продовженням манґи.

Вона користується великою популярністю серед усіх верств населення Японії, незалежно від віку, статі чи соціального положення людей. Досить поширеною є думка про те, що манґа - це вторинний коміксний жанр, який є наслідуванням західним виданням, зокрема американським. Однак, проаналізувавши історичну еволюцію манґи та виокремивши її головні етапи, можемо зробити висновок, що манґа, яка хоч і зазнала західного впливу протягом історії, все ж виступає оригінальним явищем японської культури, визнаним як на батьківщині, так і у всьому світі.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Українські дослідники наразі мало зацікавлені таким явищем культури як манґа, тому і дослідження на цю тематику відсутні. Тож, ми здебільшого послуговуємося російськомовними та англомовними роботами. Зокрема російський журналіст, кінокритик, редактор, перекладач, письменник та популяризатор японської манґи Б. Іванов [1] розглядає манґу у контексті першоджерела для анімаційних фільмів. Головним чином дослідник зосереджує увагу на становленні та розвитку саме анімаційного жанру. Що ж стосується манґи, то Б. Іванов зробив короткий огляд еволюції манґи від ранньої японської естетики до початку ХХ ст. Також манґу як оригінальний жанр досліджує О. Катасонова [2] - керівник Центру японських досліджень. У її роботах представлена багатогранна картина японської культури: від коміксів-манґа до анімаційних фільмів, сучасної поп- та рок-музики. Дослідниця робить акцент на тому, що сьогодні манґа є першоджерелом, своєрідною матрицею практично усіх видів сучасного мистецтва Японії, зокрема анімації, кіно, музики та комп'ютерних ігор [2, с. 103]. Одним із найвідоміших англомовних авторів є F. Schodt [3], який одним з перших познайомив зарубіжних читачів із феноменом коміксів-манґа, видавши першу англомовну книгу, присвячену цьому питанню. Також дослідженням манґи та її історії займаються такі науковці, як R. E. Brenner [4], M. V. MacWilliams [5], T. Perper [6], R. S. Petersen [7] та багато інших англомовних та японських дослідників.

Мета статті - виокремити та проаналізувати головні історичні етапи розвитку манґи та її редакційні моделі.

Об'єкт дослідження - видавнича продукція манґи на різних історичних етапах та її жанрово-тематичні пріоритети й редакційні моделі.

Методи дослідження. Було проаналізовано історичні моделі видань манґи у різні відрізки історії. Під час дослідження було використано структурний метод для виокремлення головних етапів видавничої еволюції манґи. Застосовано порівняльний метод для співставлення редакційних моделей манґи на різних етапах її розвитку.

Результати і обговорення.

Історія виникнення манґи бере свої витоки ще з ХІІ ст. та пов'язана з буддійським ченцем на ім'я Тоба Сьодзо, що створив пародійні мальовані історії. Це були чотири живописні сувої із підписами, виконані в стилі контурного малюнку. Монах висміяв впливових людей з вищого класу та буддійських монахів, що порушували статути та вели неправедне життя. Сучасні дослідники манґи не дійшли єдиної думки щодо того, чи можна вважати ці сувої першою манґою. Наприклад, цей факт заперечувався у газеті Yomiuri Shimbun, а манґака Сейкі Хосокібара називав першою манґою сувій із малюнком «Сігісан Енгі Емакі», також датований XII ст. Однак згідно з офіційною версією, можемо вважати цей етап зародженням жанру манґи.

Другий етап можемо віднести до середини XVIII ст., у якому великої популярності набули зображення під назвою «оцу-е». Оцу-е - вид жанрових лубочних картинок, виконаних дерев'яною гравюрою з підмальовкою або намальовані від руки, на теми віршів XVИ-XVIN ст. Зазвичай - це були картинки на релігійні та побутові теми, нерідко сюжети могли бути сатиричними чи навіть скандальними, що поруч із деякою примітивністю виконання та можливістю їх розуміння простими людьми, робило їх надзвичайно популярними. Оцу-е як і «Карикатури тварин» важко назвати саме прикладом манґи, однак у подальшому вони мали значний вплив на становлення вже сучасної манґи.

На третьому етапі - на початку XIX ст., виникає і набуває популярності жанр «кібійосі» (жовті книжки), які вже можна назвати першим найбільш подібним до сучасної манґи жанром. Це були історії про кохання, політику, кар'єру чи навіть еротичні сюжети, що видавалися у жовтій обкладинці. Зазвичай це були розповіді у картинках, що доповнювалися текстовими коментарями. Дослідник О. Катасонова зауважує, що головною особливістю розповідей є відсутність порожніх місць на сторінці, вони заповнювалися малюнками чи вертикальними колонками тексту. Інколи сторінка поділялася на частини з різними діями, що також є дуже схожим на розділення сторінки манґи на фрейми [2]. Отже, можна зробити висновок, що першим дійсно схожим на манґу жанром є «кібійосі», прийоми яких були запозичені сучасними авторами. манґа літературний жанр видання

Наступний не менш важливий етап також знаходиться у межах XIX ст. Головною фігурою цього періоду був знаменитий художник, майстер жанру укійо-е - Кацусіка Хокусай. Саме він вигадав слово «манґа» у 1814 р. та по праву вважається першим автором цього жанру. У контексті нашого питання найбільш цікавою для нас є його робота «Хокусай манґа», яку нерідко називають «енциклопедією японського народу» [1]. Випуски манґи мали складну нелінійно вибудовану композицію та чітко визначену організацію сторінок. Майстер віртуозно вписував у вільний простір своїх малюнків колонки власного тексту, довільно розміщуючи їх на сторінці.

Важливим етапом є період від початку XX ст. до 1920-х рр. В цей час Японія стає більш відкритою світу, а її культура починає все більше відчувати західний вплив. Почалася модернізація країни та ввіз західної продукції. Художники навчалися у своїх іноземних колег новим технікам, особливостям пропорцій, світла та композиції, яким раніше не надавалася така увага, тому що головною у роботі вважалася саме ідея зображення, а не його форма. Японські майстри коміксів та карикатуристи відправлялися на навчання до США, у яких на той час був підйом індустрії коміксів.

Ще одним важливим моментом цього періоду є поява перших дитячих коміксів, які відрізнялися простотою сюжету та малювання, на відміну від жанрів, спрямованих на дорослу аудиторію. У науковій розвідці О. Катасонової також приділено увагу виокремленню трьох дитячих журналів видавництва «Коданся», яке, зокрема, і досі є лідером видання та продажу манґи у Японії: для хлопчиків - «Сьонен курабу» (1914), для дівчат - «Сьодзьо курабу», і для малюків - «Йонен курабу» (1923) [2]. Ці журнали яскраво демонструють характерну для японських коміксів особливість, а саме чітке розділення аудиторії за віком та статтю.

Мілітаристський період 1930-1945 рр. та період Другої світової війни, пов'язаний з правлінням імператора Хірохіто та переходом влади до військових діячів, натхненних перемогою у російсько-японській війні, позначився і на розвитку манґи. Пропаганда патріотичних почуттів, мілітаристських ідеалів та воєнних подвигів перейшла і на її сторінки. Цей період, перш за все, пов'язаний із посиленням цензури, витісненням гротеску та еротики армійським гумором, та проникненням теми військових ідеалів навіть на сторінки дитячих видань. Яскравим прикладом може слугувати випуск коміксу «Гуляка Чорниш», у якому недолугий пес потрапив до армії, став солдатом та досягнув великого успіху на військових теренах. Проте у 1941 р. його було заборонено та визнано насмішкою над японською армією.

Одним із ключових етапів можемо назвати період окупації Японії у 1945-1952 рр. Ключовою фігурою цього часу є «батько манґи» Осаму Тедзука, який поєднував у свої творчості елементи класичного японського мистецтва та творчі засоби Уолта Діснея та американської мультиплікації загалом. Його манґа мала детальну та розвинену сюжетну лінію, великий обсяг. Художник ввів у традицію малювання манґи такі прийоми, як крупний план, зміна ракурсів, оптичні ефекти, характерні для кінематографу.

Відмежування авторів більш «серйозної» та «складної» манґи від загалу авторів відбулося на наступному етапі, що пов'язаний із жанром «гекіка». «Гекіка» - це термін, що ввів у 1960-х рр. Йосіхіро Тацумі, який використовували автори, які не бажали, щоб їх роботи асоціювалися з «веселими картинками». Цим терміном позначали ті твори, що відрізнялися від більшості робіт своєю реалістичністю, високим рівнем малювання та деталізації персонажів, їх міміки, рухів, одягу та ін. Для гекіки є характерною більш складна та заплутана сюжетна лінія, більший обсяг, нестандартний стиль малювання. На початку кар'єри автори гекіки виступали у Kamishibai - японських вуличних театрах, що були популярні у період депресії 1930-х рр. та у післявоєнний період в Японії до появи телебачення. Автори навчалися створенню цікавих та складних історій саме через живі виступи перед публікою. У 60-х рр. гекіку чекало визнання, її друкували гіганти видавничого ринку манґи, такі як Kodansha, та згодом вона стала частиною мейнстріму.

Суттєвим є етап становлення найбільших та найпопулярніших жанрів сьонену та сьодзьо. Сьонен - жанр аніме та манґи, орієнтований на підлітків віком від 12 до 18 років. Назва перекладається як «хлопчик», «молодий хлопець». Зародження сьонену пов'язують із появою щотижневих журналів з однойменною назвою «хлопчик», націлених на чоловічу аудиторію. Головними рисами сьонену вважаємо динамічність сюжету, гіпертрофовано ідеалізоване зображення жіночих персонажів, елемент суперництва героїв. Сьодзьо - орієнтується на дівчат віком від 12 до 18 років. Цьому жанру є притаманною наявність любовної лінії, повільний розвиток сюжету та розкриття персонажів, наявність бісьоненів (ідеально гарних молодих людей). Великий внесок у становлення та розвиток жанру зробило об'єднання жінок-манґак «Союз 24 року», сформоване у 1969 р. Якщо раніше сьодзьо-манґу створювали чоловіки і у ній пропагувалися сімейні цінності та обов'язки жінки, то союз увів новий тип героїні - емоційної, сильної, незалежної. На сучасному ринку зазначені жанри складають найбільшу частку видань від загального обсягу. Сьонен складає - 38, 4 % ринку [4], сьодзьо - 35 % [2].

На сучасному етапі, увібравши в себе елементи традиційного японського живопису, зазнавши чималого впливу американської коміксної традиції та модернізації жанру в період окупації Японії, манґа набула нової форми та вигляду. Майже завжди її випускають чорно-білою через декілька причин: по-перше, це спадщина традиційного японського живопису, по-друге, це здешевлює виробництво, по-третє, через щільний графік подання матеріалів до друку, часу на розфарбування немає. Читається манґа справа на ліво, що безпосередньо пов'язано з японською писемністю. Авторів манґи називають манґаками. Зазвичай вони виступають і художниками, і авторами сюжету. Якщо написанням сценарію займається інша людина, то її називають манґа-генсакуся. Також за створення манґи беруться і непрофесіонали, які випускають додзінсі - незалежні літературні журнали.

Висновки