Внутрішній світ героя-дитини в параметрах опозиції місто - село в українській прозі 70-80-х років ХХ століття

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Внутрішній світ героя-дитини в параметрах опозиції місто - село в українській прозі 70-80-х років ХХ століття

А.В. Тараненко (м. Дніпро)

Анотація

У статті на матеріалі аналізу творів українських прозаїків 70-80-х років ХХ століття (оповідання «Садівник» Д. Ткача, повісті «Старий дзвоник»

В. Близнеця, «Жайворони» Г. Кияшка, «Тихесенько вітер віє» Є. Кравченка, «Онук», «Коляда» Б. Харчука та ін.) висвітлено особливості вираження внутрішнього світу героя-дитини, його психологічного стану в параметрах сільського /міського простору; виокреслено концептуальність часопросторової полярності, розвитку мотиву бездуховності.

Ключові слова: українська проза, психологізм, особистість, герой-дитина, внутрішній світ, село, місто, сад, кар 'єр, рухи, міміка.

прозаїк дитина сільський бездуховність

Annotation

Taranenko A. V. The inner world of the child hero within the opposition city / village in the Ukrainian prose of the 70-80s of the 20th century

The challenging historical and cultural epoch of the 70-80s of the last century is marked with a range of achievements in the development of literature (deepening of the humanistic dimensions in literary works, focusing authors ' attention at the expression of the inner world of the personality, deep psychological features etc.) and failures (artificial images, ideological bias in the whole). It became the age of work for many future key figures in the Ukrainian literature, such as V. Blysnets, Ye. Hutsalo, Drofania, H. Tutunnyk, B. Kharchuk etc. These writers wrote the thing that they accepted as true, real, spiritual irrespective of the place of their personality location which became the object of their artistic embodiment.

On the basis of the analysis of the literary works of the Ukrainian prose writers of the 70-80s of the 20th century (short story «The Gardener» by D. Tkach, story «The Old Bell» by B. Blyznets, «The Larks» by H. Kyiashko, «The Wind blows quietly» by Ye. Kravchenko, «Grandson», «Kolyada» by B. Kharchuk etc.) the article highlights the peculiarities of the embodiment of the inner world of the child hero, his psychological state within the village / city space. It stresses on the conceptuality of the Time and Space polarity, the development of the motif of the despiritualization.

The specificity of the inner world of adult heroes and child heroes is demonstrated within the opposition village / city. Their inner world is considerably changed when they move to the metropolitan city. The city is associated with the space that depletes the inner «I» of the personality, devaluates parents' wills. Village is often the place (in the thoughts, in the unconsciousness and in reality) where the heroes return or escape to enjoy life. Such actions are so-called protest against the everyday routine, they are caused by the desire to get rid of their duties. These quick wishes / actions model the real «I» of the individual, revealing the real morale «face» of the soul.

Key words: Ukrainian prose, psychologism, personality, child hero, inner world, village, city, garden, career, motions, mimics.

Аннотация

В статье на материале анализа произведений украинских прозаиков 70 - 80-х годов ХХ века (рассказ «Садовник» Д. Ткача, повести «Старый колокольчик» В. Близнеца, «Жавороны» Г. Кияшка, «Тихонько ветер веет» Є. Кравченка, «Внук», «Коляда» Б. Харчука и др.) отражены особенности выражения внутреннего мира героя-ребенка, его психологического состояния в параметрах сельского / городского пространства; отмечено концептуальность временной и пространственной полярности, развития мотива бездуховности и т. п.

Ключевые слова: украинская проза, психологизм, личность, герой-ребенок, внутренний мир, село, город, сад, карьер, движения, мимика.

Непроста історико-культурна епоха 70-80-х років минулого сторіччя, що позначена низкою здобутків у розвитку літератури (поглиблення гуманістичного вектору у творах художньої літератури, посилена увага її авторів до вираження внутрішнього світу особистості, глибокий психологізм тощо) і прорахунків (штучність, лакованість образів, ідеологічна заангажованість загалом), стала епохою творчості для багатьох у майбутньому знакових постатей української літератури - В. Близнеця, Є. Гуцала, А. Дрофаня, Гр. Тютюнника, Б. Харчука та інших, які писали про те, що відчували як істинне, справжнє, освячене духовністю, незалежно від місця перебування особистості, яка стала об'єктом їх художнього зображення.

Опозиція місто / село, співвіднесеність людина / місто, людина / село в усі часи була на маргінесі не лише письменницької, а й літературознавчої уваги, що засвідчено працями М. Бютора, В. Глазичева, Ю. Лотмана, М. Ямпольського, В. Агеєвої, Т. Гундорової, С. Павличко, М. Ткачука, В. Фоменко та ін. Відштовхуючись від цих позицій у статті розглянемо особливості вираження внутрішнього світу героя в параметрах сільського / міського простору у творчості українських прозаїків - В. Близнеця, Г. Кияшка, Є. Кравченка, Д. Ткача, Б. Харчука заявленого вище часопроміжку.

М. Кодак правомірно акцентує на тому, що «часові виміри художнього світу літературного твору є способом поетичної гармонізації героя, тією жанровою “рамкою”, в якій йому належить виявити себе, своє історично характерне світовідчуття» [5, 85]. Дійсно, часопростір художнього світу української прози 70 -80-х років ХХ століття - полярність сільської й урбаністичної панорам, що нерідко мали конкретний підтекст, - певною мірою уможливлює розуміння внутрішнього світу того чи того персонажа. Наприклад, символом світу минулого в оповіданні Д. Ткача «Садівник» є образ старого саду, а в образі котловану уособлено розвиток соціалістичної системи (згадаймо «Котлован» Андрія Платонова), що агресивно утверджує себе. На перший погляд, автор наголошує на перевагах соціалістичного життя. Але відомий на той час вислів Леніна про те, що комунізм - це радянська влада «плюс электрификация всей страны» - переведений ним в інше річище. В оповіданні художньо зафіксовано деталі побуту в описі нової квартири, у якій тепер живе Василько. Саме в епізоді порівняння, зіставлення умов, у яких раніше жила родина п'ятикласника, й опису нової квартири, використано прийом полярності простору (селище / майбутній мегаполіс) у сприйнятті світу героєм-дитиною. Хоч автор і не говорить прямо про мегаполісну стихію, але можемо припустити, що та квартира, яку отримали батьки Василька, це саме та характерна «гілка» в розвитку міського простору. Міста в епоху соціалізму візуалізувалися на географічній карті доокруж промцентрів, яким і є селище Василька. Ця квартира, що має численні переваги за комфортністю, є свідченням розвитку електрифікації. Таким чином знижується пафос опису нової квартири як знаку добробуту людини при соціалізмі.

Автор паралельно відтворює внутрішній світ хлопчика, який страждає через те, що руйнується сад («заплющив очі, стиснувся увесь, згорбився і трохи поточився вбік, наче то не яблуню, а його підтяли залізним ланцюгом...» [7, 21]). Лірично, навіть дещо сентиментально виражено переживання героя від втрати майбутньої краси весняного саду, який більше не радуватиме квітами й плодами («Минув би ще якийсь час, і дерева почали б брунькувати. Потім з'явилися б ніжно-рожеві пелюстки цвіту, спершу на абрикосах, потім - на вишнях, яблунях та грушах. І розлилося б навкіл рожево-біле море, і наповнилося б повітря медовим духом, від якого радісно паморочиться голова...» [7, 22]).

Антитетично до цього образу саду постає опис кар'єру, поява якого спричинила знищення саду: «Наче й не було селища. Наче й не було садків. Тільки зяяла величезна глибока прірва. На її дні ворушилися, рухались, гули, скреготіли різні машини...» [7, 24]. Художня акцентація в описі території, ознак, скореньованих з реаліями бездуховності (позбавлення душі) увиразнюється із врахуванням попереднього зауваження хлопця стосовно того, що коли руду виберуть, земля залишиться мертвою («З цього кар'єру теж колись вибрали руду, та так і полишили його напризволяще, бо що ж з ним робити, справді?..» [7, 23]), де вперше названо прикмету смерті, а також зображення його прагнень зберегти залишки саду, якому немає місця в новому житті серед тротуарів та плакучих верб, горіхів, лип, від яких потрібна лише тінь улітку («Хлопчик знайшов їй (яблуні - А. Т.) місце поблизу майбутнього дитячого майданчика, аж у кутку. Хай хоч одна виросте...» [7, 23] - як утілення надії, захованої в далекому закутку душі).

В основі подібних сюжетних колізій - суперечність між містом і селом - характерна в епоху соціалізму, що художньо, емоційно осмислювалася у творах Гр. Тютюнника, Є. Гуцала, Б. Харчука та ін. Існування в літературному просторі досліджуваного періоду багатовимірного й традиційного співвідношення «село - місто», «центр - периферія» (на чому неодноразово наголошували В. Дончик, Н. Зборовська, М. Коцюбинська, Л. Мороз та ін.) зумовлювало підсвідомий поділ особистостей на типово міських чи типово сільських індивідів, наділення кожного з них певними характерними рисами. Наприклад, В. Дончик - свідомий очевидець і безпосередній учасник того непростого (нами осмислюваного двадцятиліття) покоління, яке «одну з визначальних ознак літератури вбачали в народності» [3, 14], унаслідок чого «література наївно прагнула зближення з життям, хотіла бути другою, відображеною дійсністю, розглядаючи життя як свою першооснову» [3, 15], аналізуючи прозопотік Гр. Тютюнника, підкреслював, що письменник «повернутий до села й занурений у нього (хоч є в письменника і зовсім “не сільські” повісті «День мій суботній», «Климко», окремі оповідання)...» [2, 241]. Ця думка є правомірною й щодо окремих творів - В. Близнеця, Б. Харчука, В. Положія та інших митців. Проте сільська панорама «немає ознак міфологізованості, ідеалізації, патріархальних аксесуарів, це не опоетизований осередок збереження духовності, як один час було модно зображати село і трактувати його. Воно реальне, правдиве і, отже, сучасне, а якщо й колишнє, повоєнне, то побачене сучасним поглядом письменника-реаліста» [2, 241]. Дійсно, сільський вимір у творах згаданих письменників реалістичний, нерідко болючо - реалістичний; в атмосфері воєнного неспокою (адже герої нерідко постають в умовах війни) відбувалося швидке перетворення чи радше переродження зовсім юних хлопчиків і дівчаток у «дідків» (згадаймо Близнецевих «гномиків-дідків» («Старий дзвоник»), яким було «не більше восьми-дев'яти років» [5, 284]). В. Дончик переконливо доводить, що в зображенні тогочасної дійсності і її свідків «протиставлення, принаймні акцентованого, національного села космополітичному місту» [2, 241] немає.

Герої багатьох творів названих вище авторів - мешканці різних просторових осередків: Харчукові підлітки Степан із села Тараж («Теплий попіл»), Роман і Яринка із села Кочережин («Роман і Яринка»), Мартин, Оленка з містечка Крижі («Крижі»); Близнецеві Сашко з хутора Лебедівка («Мовчун»), діти-гавроші з білоруського села Кривичі («Старий дзвоник»); Миколка Вінграновського із Кумарів («Первінка») тощо. Проте позиціонують вони, як і в Тютюнникових творах, переважно як «ті, що зберегли себе, і ті, що цього не зуміли зробити, кого можна назвати “загубленою українською людиною”» [2, 241]. Якщо згадані вище персонажі в будь-яких життєвих випробуваннях залишалися собою (що є природнім для дітей), були вірними своєму внутрішньому «Я», то останньою - «загубленою» особистістю - є зазвичай більш дорослі персонажі (донька головної героїні Мар'яни Коляди («Коляда» Б. Харчука) - юна аспірантка Ліна, в образі якої «акцентовано контраст “міське-сільське”» [6, 120]; студентка Наталка («Онук» Б. Харчука), яка проміняла не лише радість материнства на «краще» життя в міському соціумі, а й «розчавила» своїми вчинками та поглядом на життя «колишню колиску» - батьківську сім'ю).

У свідомості тієї непростої епохи закарбувалася не завжди виправдана модель міської дитини як такого собі ніжного створіння, рефлектуючого пестунчика, «відірваного» від землі, від праці на ній; для якого дивиною є все, що відбувається на селі і який не здатний «перевиховатися» чи то «впустити в серце» сільську колоритність тощо. Таким є, на перший погляд, образ Ігоря Кучеренка («Тихесенько вітер віє» Є. Кравченка), який приїхав на літні канікули до бабусі й дідуся в село Очеретне. Автор проводить свого героя через безліч дитячих пригод: плавання «на тиквах», випасання свині й катання на ній, фізична спецпідготовка до походу в Гайдамацький яр, випробовування рушниці, вибирання «стиглих» кавунів на городі, лови бджолиного роя, а наостанок - похід за самоцвітами, «зустріч» з вовками. Прозаїк художньо відтворює еволюцію дитини, виявляючи різновекторні її психовідчуття (невпевненості, нерішучості, страху) через деталі міміки, рухів, поведінкової манери, виокремлюючи намагання хлопця «закріпитися» в сільському просторі, перебороти свої страхи, аби не почути принизливе «боягуз», аби не виділятися з-поміж місцевих хлопчаків. В образі Павлика («Жайворони» Г. Кияшка), котрий тільки-но закінчив третій клас, письменник також акумулює риси типово міської дитини, яку сприйняли спочатку в Жайворонах як «якесь чудо-юдо» [7, 26] (зокрема, і бабуся Федька). У його характеристиці постає образ дитини зі своїми фобіями й симпатіями, умінням фантазувати, дивувати, робити певні сміливі вчинки й висновки, яка з острахом сприймає все нове й незвідане досі. Разом з тим вчинок Павлика - втеча з дому (аби не пропало довгождане літо), прагнення звільнитися від тітчиного нав'язливо-узурпаторського режиму «оздоровлення» - є своєрідним їх запереченням. Розгортаючи сюжет, письменник акцентує думку, що сільська атмосфера й когорта нових друзів апробували хлопчика на стійкість, навчали, «як самому хліб заробляти» [4, 100].

Як справедливо підкреслює В. Фоменко, «однією з гострих проблем урбанізації є занепад ціннісних орієнтацій суспільства, що приводить до негативного впливу на розвиток та формування особистості» [8, 274]. У площині опозиції село / місто унаочнюється вираз специфіки внутрішнього світу і дорослих - Ліни («Коляда» Б. Харчука), В'ячеслава Денисенка («Вишневі ночі» Б. Харчука), і ще зовсім юних - Оксани («Танці Йоганнеса Брамса» А. Дрофаня), Наталки («Онук» Б. Харчука), що зазнає істотних змін після їхнього переїзду до мегаполісу. Місто асоціативно постає як простір, що знекровлює внутрішнє «Я» особистості, знецінює колись засвоєні батьківські / материнські заповіти. Адже місто, «пропонуючи людині різноманітність вибору, воно його в той же час цієї свободи позбавляє» [8, 309]. Село ж постає тим середовищем, у яке нерідко (у думках, у підсвідомості, а то й наяву) повертаються чи тікають герої («Вишневі ночі» Б. Харчука, «Танці Йоганнеса Брамса» А. Дрофаня та ін.), аби насолодитися життям. Такі дії є своєрідним протестом проти буденності, вони спрогнозовані бажанням звільнитися від своїх обов'язків. Ці миттєві бажання / дії моделюють справжнє «Я» індивіда, розкриваючи істинне моральне «обличчя» душі.

Список використаних джерел

1. Близнець В. Старий дзвоник / Віктор Близнець // Близнець В. Древляни : [повісті]. - К. : Дніпро, 1979. - С. 269-300.

2. Дончик В. Г. Любов і біль / Віталій Григорович Дончик // Дончик В. Г. Доля української літератури - доля України : [монологи й полілоги]. - К. : Грамота, 2011. - С. 218 - 246.

3. Дончик В. Г. Текст і контекст (Замість передслова) / Віталій Григорович Дончик // Дончик В. Г. Доля української літератури - доля України : [монологи й полілоги]. - К. : Грамота, 2011. - С. 6-15.

4. Кияшко Г. Жайворони : [повість] / Григорій Кияшко. - К. : Веселка, 1970. - 103 с.

5. Кодак М. П. Поетика як система : літературно-критичний нарис. - [2-ге вид., доповнене] / Микола Пилипович Кодак. - Луцьк : ПВД «Твердиня», 2010. - 176 с.

6. Співак І. Повісті Бориса Харчука. Проблеми поетики : [монографія] / Ірина Співак. - Донецьк : ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2008. - 180 с.

7. Ткач Д. Садівник : [оповідання] / Дмитро Ткач. - К. : Веселка, 1977. -72 с.

8. Фоменко В. Г. Місто і література : українська візія : [монографія] / Віра Григорівна Фоменко. - Луганськ : Знання, 2007. - 312 с.

Размещено на Allbest.ru