Позасуб’єктні форми вираження авторської свідомості в книзі вибраного "Подорожник (з новими віршами)" Івана Малковича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Позасуб'єктні форми вираження авторської свідомості в книзі вибраного «Подорожник (з новими віршами)» Івана Малковича

О.Ю. Сидоренко, О.В. Гонюк

У статті проаналізовано позасуб'єктні форми вираження авторської свідомості в поезіях книги вибраного «Подорожник (з новими віршами)» сучасного письменника Івана Малковича,удостоєної Шевченківської премії з літератури, визначено самобутність вираження художньої реальності, її інтерпретації, розкодованоключові філософеми творчості та координати індивідуального простору митця.

Ключові слова:авторська свідомість, позасуб'єктні форми, інтертекст, парцеляція, хронотоп, індивідуальний авторський стиль.

Ключевые слова: авторское сознание, несубъектные формы, интертекст, парцелляция, хронотоп, индивидуальный авторский стиль.

The article provides a thorough analysis outsubjective forms of the expression of the author's consciousness through the poetics texts of the book of the modern Ukrainian poet Ivan Malkovich “ The plantain (with new verses)”, honored by Shevchenko Prize in 2017. The analysis of the most original and most characteristic of the individual poet's style and outsubjective forms of expression of author's consciousness makes possible to determine the original ways of creating artistic reality, to decode the key philosophies of creativity and to distinguish the coordinates of the individual space of the writer.

A thorough investigation of the means of expressing the author's consciousness helps to trace how the author's position is revealed, the idea is realized in the work of art through the elements of the form. The attention to outsubjective forms of expression of the author's consciousness (the specifics of rhythmic and structurally - syntactic constructing of poetry, stylistic eclectic and tonality of lyrics, intertextual layers, a special chronotope) contributes to a more complete and thorough definition of the coordinates of the artist's individual world, which is revealed through the unity of content and form and contributes to the ideological and aesthetic certainty, the integrity of the author's point of view on the depicted.

Key words: the author's consciousness, outsubjective forms, intertext, parcellation, chronotop, individual author's style.

Початок творчого поступу Івана Малковича як поета-вісімдесятника припав на період поширення в літературі тенденції до іронічного розриву із неприйнятною та нав'язливою риторикою соціалістичного реалізму, що з одного боку пояснювалось постколоніальним та посттоталітарним дискурсом, а з іншого - орієнтацією українського літературного процесу на пануючі постмодерні настрої перехідної доби. Поет став першим лауреатом літературної премії угруповання «Бу-Ба-Бу», об'єднання поетів, яке найкрасномовніше репрезентувало феномен «смерті автора», «смерті суб'єкта» М. Фуко [10, 385] та Р. Барта [2, 598]. Але Малкович належав швидше до поетів-традиціоналістів. Відтак його поезії не презентують основоположних теорій постструктуралістів про деперсоналізацію суб'єкта як результату загальної кризи особистості. У творчості цього митця виразно відчутна криза, яка породжена насамперед пошуком загубленої в часі первісної ідентичності, бунтом лю дини-філософа, що за словами К. Москальця перебуває «в ненастанному слідуванні за належним буттю сенсом відкидає будь-які замінники й імітації» [5, 266]. Екзистенціальні, філософсько-онтологічні та пантеїстичні (а тому антиурбаністичні) мотиви формують домінантну філософему творчості Малковича-митця, його естетичне кредо й покликання: у час, коли мораль втрачає свої панівні до того позиції під натиском цинізму, зневіри, повної деструкції колишніх ідеалів, протистояти цьому, знеболити й загоїти душевні рани рідного народу й усього людства власною творчістю.

Індивідуальний спосіб взаємодії з реальністю Малковича художньо реалізований в книзі «Подорожник (з новими віршами)» передусім через суб'єктні форми авторської свідомості: його віршовані твори відзначаються сконцентрованістю погляду на процесі самозаглиблення, переважно роздумів з приводу осмислюваного явища чи проблеми. На думку дослідниць К. Фролової [9, 17] та Н. Мисливець [4, 39], для розуміння концепції художнього сприйняття світу автором важливо проаналізувати суб'єктні форми в поєднанні з позасуб'єктними. Останні знаходять свій вияв опосередковано - на рівніжанру та сюжетно-композиційної структури твору, системи мотивів, образів і символів, інтертекстуальних вкраплень, комплексу виражально - зображальних засобів, використаних автором. Як правило, авторська суб'єктивність безпосередньо простежується саме у рамкових компонентах тексту: заголовку, епіграфу, зачину і кінцівки основного тексту [4, 154].

У деяких творах можуть бути присвяти, авторські примітки, передмова, післямова, які в сукупності утворюють специфічний метатекст, що складає єдине ціле з основним текстом. Інтонації авторапростежуються в авторських відступах, хронотопічній та ритмомелодичній організації тексту. Ґрунтовне дослідження засобів вираження авторської свідомості зумовлює пізнання специфіки позиції автора в художньому творі, реалізації ним задуму. Частково ці аспекти поетичного доробку І. Малковича розглядалися К. Москальцем [5, 263-275], К. Олійниковою [6, 104-109], М. Рябчуком [7, 145-148], М. Слабошпицьким [8, 6-8]. Але на сьогодні ще немає повноцінного її вивчення, що й зумовлює актуальність та новизну нашої роботи.

У збірці Івана Малковича «Подорожник (з новими віршами)», виданні 2016 року, удостоєному Шевченківської премії,поезія «Чоловік» є своєрідною історією людини, котра безуспішно намагається приміряти на себе різні маски: розважливого блазня, незворушного судді, хитрого лиса, багатоликого хамелеона, звабника Дон-Жуана, безуспішно, бо всі врешті-решт впізнають чоловіка, який ховається за різною машкарою. «Смішний/розгублений чоловік - / ніяк не збагне / що в кожній масці / є розріз / для очей »[3, 221], - підсумовує поет, якого спіткала така ж доля: яку б маску не зодягнув на себе, у його власних поезіях оприявнюється майстерно утаємничене й приховане обличчя автора. Саме позасуб'єктні форми вираження авторської свідомості є тими «розрізами для очей», які презентують авторську присутність. Зовнішньо, з точки зору форми, такі «розрізи» реалізовано в структурі, побудові та організації поетичних творів, що в Малковича є оригінальними і відмінними від інших поетів. Зміщення, перенесення, розривання та інші різновиди парцелювання поетичного синтаксису є засобом дбайливого авторського акцентування на смислових, риторичних, емоційних константах. Таким чином імпліцитно підказано реципієнту особливий темпоритм, пафос чи емоційна тональність того чи іншого поетичного твору. Показовою в цьому плані є поезія«Я воду сколотив і дощ почав ліпити»:

Лице моє

Я ще не знав - чого воно, куди

я вслід кричав, але воно невпинно,

всміхаючись, на вир стрімкий пливло... [3, 194-195].

Еклектика стильової палітри у творах Івана Малковича впливає на організацію емоційної тональності лірики: робить її «грайливою», а громадянську - ще й алегорично-казковою. Прагнення завуалювати в казкових образах гострі національно-політичні проблеми молодої української держави, алегорично зобразити її ворогів не є свідченням побоювань поета «назвати речі своїми іменами», навпаки- така алегорична, казкова форма легко розкодовується («О північна козо-дерезо, / що ти тут загубила?» «Триста років у нашій траві - / кажеш, їла листочок?/ Триста літ мед-вино ручаї - / кажеш, пила ковточок?» [3, 10], «(з вороніжчиною й кубанщиною / була б ти пишногузніша)[3, 9], «з підземних барлог / заревіли кремлівські куранти»[3, 39]). Таким чином Малкович «відображає функціонування суспільного (політичного) театру посттоталітарної доби» [3, 46], аби в сучасний постмодерний час віднайти втрачені в колоніальну добу цінності та духовні орієнтири й протиставити їх деструктивним тенденціям сьогодення. Але найбільше приголомшує і вражає поетова далекоглядність - прозорливість ясновидця, який з тривогою констатує: «...боюсь за твою ліву лапку» [3, 10] (поезія «Люблю тебе пізнавати» датована 2009 роком, однак вже тоді поет передчував конфлікт на східній території України).

Емоційна тональність Малковичевої громадянської лірики як один із виявів позасуб'єктних форм вираження авторської свідомості постійно балансує на межі «грайливого» і «трагічно-серйозного», особливо в реалізації теми репресій, знищення українців як етносу: «/ ніде, і ніщо - сто століть /мої очі літопис читають/ про народ, що ніяк не встигає дозріть, - /мов абортом його виривають...» [3, 37] («Літопис»). У поезії «Леонтович» душевна рівновага ліричного героя вкрай порушена, він страждає без провини лише тому, що змушений сповістити відомого українського композитора про невідворотність його загибелі: «я стою серед натовпу туристів і по моєму обличчі/ градом котяться сльози... Замерзають на льоту / вони високо відстрибують від цементного тротуару/ і хрустять під ногами перехожих» [3, 242]. Між рядками прочитуються масштабніші паралелі: чекіст, що «напросився переночувати, а вдосвіта - застрелив» українця, якого поважають і люблять в усьому світі. Напевно, лише Малкович здатний так тонко й майстерно акцентувати в, здавалося б, однозначному сюжеті багатозначні натяки, аби читач на рівні підсвідомості підняв їх для себе на-гора та зробив правильні висновки. Лірика поета позбавлена моралізаторського чи імперативного змісту, її тональність швидше сугестивно-евристична.

Інтертекстуальні зв'язки віршів Івана Малковича з доробком інших письменників, алюзії та ремінісенції на їхні твори також є вказівкою на позасуб'єктність форми проявуприсутності автора в його поезії. М. Слабошпицький слушно зауважує, що «менторами» Івана Малковича як поета є Рільке, Антонич, Плужник і Тичина [8, 6]. Неможливо не погодитись із його думкою, що саме постать Богдана-Ігоря Антонича займає одну з панівних позицій у Малковичевому переліку «літературних кумирів» (поет у вірші «Я волів би бути львів'янином», жартуючи, зізнається, що мріє «каву попивати з Антоничем»[3, 124]). Прямі інтертекстуальні зв'язки з віршем останнього «Різдво» простежуються в поезіях «Антонич», де герой представлений через образи лемків, місяця-горіха («ти здійсниш нині диво: / сухий горіх зазеленіє / й з білесенької середини / враз повиходять лемки білі» [3, 63]), та «Хочеться нарешті безумовних звитяг» («Де подітися нам у беззахиснім нашім раю / зі смарагдом річок, в цім ефірнім планктоні, / як почути крізь гул гумконвоїв - десь там, на краю,/ тиху платівку місяця на антоничевім грамофоні?..» [3, 251]). З Євгеном Плужником І. Малковича споріднює екзистенціальна домінанта проблематики та усвідомлення всієї складності й відповідальності бути українським поетом, як у вірші «При цих деревах, в цім ладу»: «бо як печально знати все ж / в кассандриній трагічній тиші, / що в цім саду ти/ не помреш/ а вічних віршів не напишеш» [3, 209].

Однією із важливихпозасуб'єктних форм вияву авторської свідомості в поезії Івана Малковича є хронотоп. У його збірці вибраного він зорієнтовує на топонімом Івано-Франківська та період поетового юнацтва, молодості («місто моєї безвусості» [3, 207]). Поезія «Івано-Франківську»насичена важливими концептуальними образами, за якими теж вгадується постать письменника: «там ще не розумів, чому скрипку до лівого боку тиснув так,/ там інколи з легкістю вірилось в те, ніби ти - подорожник.../ Місто юності, ти подорожнику мій невідмовний/ з прожилком ратуші посередині» [3, 207]. Ту, ще не свідому ніжність до інструмента, здатного впливати на розум і почуття інших, можна вважати своєрідним провісником високої місії - нести почесне й благородне звання поета, стати причиною позитивних змін у свідомості людей («бо я прийшов лиш, щоб хоч зрідка / комусь бриніло із очей / так тонко-тонко, наче скрипка, / і мудро, як віолончель», «Отак прожив собі...» [3, 208]), повіривши, що власною творчістю, подібно до цілющих листків подорожника, можна вилікувати найболючіші рани рідного народу, що не припиняють кровоточити, хоча гояться вже не одне століття.

Таким чином, попри те, що поетичні тексти Івана Малковича мають складну суб'єктну організацію, саме його увага до позасуб'єктних форм вираження авторської свідомості (ритмічної та структурно -синтаксичної побудови віршів, стильова еклектика і тональність лірики, інтертекстуальні нашарування, особливий хронотоп) сприяє більш повному та ґрунтовному окресленню координат індивідуального світу митця, який реалізується через єдність змісту та форми, як і ідейно-естетична визначеність, цілісність авторського погляду на зображуване.

Список використаних джерел

1. Анісімова Н. П. Театралізована модель світу у поезії Івана Малковича з фольклорно-міфологічними мотивами / Н. П. Анісімова // Актуальні проблеми слов'ян. філології. - Бердянськ: БДПУ, 2010. - Вип. ХХІІІ. - Ч. ІІ. - С. 36-47.

2. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика / Р. Барт. - М.: Прогресс, 1994. - С. 384-391.

3. Малкович І. Подорожник. Вид-ня 2-ге, доповн. Вірші вибрані та найновіші / І. Малкович. - К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016, вид. 2, доп. - 288 с.

4. Мисливець Н. Активність авторської позиції / Н. Мисливець // Радянське літературознавство. -1973. - № 12. - С. 36-40.

5. Москалець К. Вічно перша книга (фрагменти статей) / К. Москалець / І. Малкович. Подорожник.- К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016, вид. 2, доп. - С. 263-275.

6. Олійникова К. Г. Довгі хвилі культури: І. Малкович і Ш. Бодлер / К. Г. Олійникова // Наукові записки Харківського національного педагог. університету ім. Г. С. Сковороди. - 2013. - С. 104-109.

7. Рябчук М. Прощання з янголами / М. Рябчук // Кур'єр Кривбасу. - 1997. - № 75-76. - С. 145-148.

8. Слабошпицький М. Дивна здатність універсалізму. Нотатки про книжку І. Малковича «Подорожник з новими віршами» / М. Слабошпицький // Літ. Україна. - 2016. - 18 серп. (№ 31). - С. 6-8.

9. Фролова К. Аналіз художнього твору / К. Фролова. - К.: Рад. школа, 1975. - 174 с.

10. Фуко М. Що таке автор? / М. Фуко // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. - Львів: Літопис, 2002. - С. 598-613.

Размещено на Allbest.ru