О. Гончар і його творчість в англомовному світі

Размещено на http://www.allbest.ru/

О. Гончар і його творчість в англомовному світі

У цій розвідці на матеріалі щоденникових записів Олеся Гончара, листів відомих зарубіжних літературознавців до нього та їхніх статей, опублікованих як в Україні, так і за її межами, розглянуто ступінь пізнання сприйняття постаті Олеся Гончара як Людини, Громадянина, Політика та митця слова в англомовному світі, передусім на американському континенті. Визначено характер прочитання й поцінування його прози в чужому світі; наголошено на ролі української діаспори в популяризації творчості Олеся Гончара в США, інтерес її літературознавчої еліти до творчості митця та її наукової інтерпретації в їхніх дослідженнях, їх стосунки із письменником.

Олесь Гончар був енциклопедично освіченим діячем, виявляв інтерес до інтелектуального життя України, Європи та світу, до взаємин народів світу між собою. Відвідавши на схилі віку американський континент (Канаду), Олесь Гончар у червні 1992 року на поставлене самому собі питання: «То що ж ти відкрив для себе у цій Альберті, в цих її тисячокілометрових надокеанських скелястих горах?» - відповів: «Відкрив елементарну, але таку важливу й дорогу для тебе істину: людям можна, - можна! - жити між собою по-людському! Відкрив, зміцнив у собі почуття надії, що й люди твоєї землі, прийдешні, завтрашні покоління житимуть таки краще...» [1, 398].

Так сталося по життю, що творчості прозаїка й поета Олеся Гончара присвячено десятки томів вітчизняних літературознавчих досліджень, а от всебічного вивчення його інтелектуальної спадщини у співвіднесенні із іншим світом, поцінування ним, зокрема й зарубіжними однодумцями та опонентами творчості письменника, гадається, досі не досягнуто, зокрема, це стосується й дослідження теми «Олесь Гончар і його творчість в англомовному світі». Особливо це стало зрозуміло після виходу у світ «Щоденників» письменника, які масштабно доповнюють творчу спадщину класика-мислителя, трилогія якого «Прапороносці», безсумнівно, входить до бібліотеки європейської літератури, присвяченої Другій світовій війні. А до американської - передусім «Собор». Мета автора цієї статті, розглянувши гончарівські щоденникові записи, листи до українського письменника, листів і статей літературознавців з Американського материка, внести і свою частку у висвітлення цього питання. На жаль, в окремій статті, навіть - книзі, не можливо оглянути всі публікації, присвячені творчості Олеся Гончара, як і його постаті в англомовному світі. При тому, що думки тамтешніх авторів, як і наших сучасників, неоднозначні.

Чимало творів Олеся Гончара дійшло до англомовного читача чи не найбільше в США і Канаді. Серед них: «Прапороносці» («Standart-bearers», 1948), збірка оповідань «Short Stories» (1955), «Циклон» («The Cyclone», 1972), «Берег любові» («The shore of love», 1980), «Людина і зброя» («Man and Arms», 1985). Багато Гончарових творів друкувалися в англомовних журналах: не лише низка оповідань, але й романи «Тронка», «Твоя зоря» (в журналі «Soviet literature», 1964 і 1981 роки). Роман «Собор», який викликав чи не найбільшу увагу критиків і літературознавців у цьому світі, було опубліковано в журналі «Сучасність» (1991, число 4).

Oles' Honchar: THE CATHEDRAL. Translated from the Ukrainian by Yuri Tkach and Leonid Rudnytzky. Edited and annotated by Leonid Rudnytzky. Washington: St. Sophia Ass'n of Ukrainian Catholics, 1989. XIII, 30 B p. (Translation series No. 2).

У часи заборони роману «Собор» у СРСР партійною владою цей твір видається в Америці, Німеччині та інших країнах, особливо Східної Європи. Відповідно активізується зарубіжна критика, представники якої високо оцінювали його, зокрема літературознавці з української діаспори. Так, Марта Тарнавська у відгуку на прочитання англійською мовою «Собору» (опублікованого саме в журналі «Сучасність» (що згадувався вище)) дає його розгорнуту характеристику.

Марта Тарнавська (народилася 1930 року) - відома американська дослідниця української літератури, перекладачка, бібліограф. У нашій статті її рецензія наведена зі скороченнями (повний варіант було опубліковано в журналі «Всесвіт» у грудні 1990 року). У ній М. Тарнавська відзначає: «В умовах еміграції, де кожне видання українською мовою - це подвиг приватного меценатства, “Собор” Олеся Гончара вийшов 1968 року (англійською, як зазначено вище, 1991) та одночасно чотирма окремими виданнями». Окремо зупиняється на англомовному виданні книжки Гончара в перекладі Юрія Ткача з Австралії та Леоніда Рудницького, професора університету Ля Саль у Філадельфії, якому «належить також остаточна редакція примітки». Основну увагу М. Тарнавська звертає на якість перекладу тексту: «Роман перекладений живою сучасною англійською мовою з деяким, можливо, американським ухилом, в чому, очевидно, заслуга Леоніда Рудницького, бо в самостійних перекладах Юрія Ткача помітна часом незвична для американського читача (австралійська, мабуть) лексика і синтакса. Переклад вдало передає дух, стиль і атмосферу Гончарового твору. <...> Знаходять для Гончарової ідіоматичної мови живі американські відповідники, не засипають твір надміром екзотики українських примовок і реалій <...> персонажі твору говорять щоденною розмовною, а не книжною мовою, читач не зашпортується за штучні і неприродні для англійської мови синтаксичні конструкції.»

Відзначивши й негативні аспекти перекладу, М. Тарнавська торкається актуального питання: «Чи подобається Гончарів “Собор” англомовному читачеві?» Відповідаючи на нього позитивно, вона вмотивовує це явище актуальністю і для Заходу проблеми «індустріального знищення довкілля» «вірогідними, без притаманного соцреалізмові окозамилювання, відображення радянського життя <.> реаліями, які в західному світі не мають відповідників». Серед останніх називає осінню роботу студентів у колгоспах, важку працю жінок на сталеварні, весільні звичаї в Зачіплянці, заборони колгоспникам виїздити із села. Підсумовуючи своє бачення інтересу англомовного читача до роману Олеся Гончара «Собор», М. Тарнавська наголошує на тенденції автора «показати своїх героїв у підкреслено чорно -білих зарисах», відзначає повнокровність, вірогідність, переконливість образу Лободи як негативного персонажа, виокремлює образ собору як «важливий національний символ». При цьому зауважує, що не всі із читачів іншого світу можуть зрозуміти його: «.козацький собор, свідок трагічної історії рідної землі, що перетривав покоління, це - надія на майбутнє народу. Не всі національні алюзії в романі будуть зрозумілі чужому читачеві, зокрема якщо він не знає історії України».

Активно пропагував творчість Олеся Гончара в заокеанській Америці професор Леонід Рудницький. У його працях наведено чимало фактів ознайомлення О. Гончара із цим світом і цього світу із його творчістю. Так, у статті, що була опублікована в київській газеті «Дзеркало тижня» 15 червня 2001 року згадано про перебування Гончара в Америці: «1973 року гостем нашого університету Ла-Саль був Олесь Гончар. Я дуже цінував Гончара перш за все як автора роману “Собор”. Та ще перед зустріччю письменник сказав, що не говоритиме про “Собор”, мовляв, не рекомендовано. Але я зазначив, що професору цього університету, тобто мені, можна говорити те, що я думаю про цей роман. За Гончаром дуже пильнували дві супроводжуючі особи. Зустріч пройшла з тріумфом».

1990 року професор Л. Рудницький був в Україні, зустрічався з Олесем Гончаром. Вони стали друзями. Саме Олесь Гончар висунув кандидатуру професора Л. Рудницького у члени Національної академії наук України, куди його було обрано 1994 року. У статті «Твердиня», написаній після смерті Олеся Гончара, він чи не найглибше охарактеризував його як письменника-українця: «У центрі всіх творів письменника - Людина, як вона є, без прикрас, з плоті й крові, чиї радощі, печалі, сподівання і тривоги надають його книгам гуманістичного звучання.

Олесь Гончар досягнув вершини своєї літературної творчості 1968 року, коли вийшов у світ найкращий його роман “Собор”, в якому він порушив цілий ряд питань, як екологічних, так і духовних, що є життєво важливими для України.

.. .Значення Олеся Г ончара для української літератури за зловісних часів сталінсько-брежнєвської ери неможливо переоцінити. Він був однією з твердинь української культури, її могутнім і нездоланним голосом; голос цей завжди було чути, і на нього часто зважали навіть ті, хто щосили намагався знищити його. Комуністичний режим України ненавидів Олеся Гончара, багато літературознавців діаспори зневажали його, та все ж він продовжував бути інтелектуальним лідером країни і тієї частини інтелігенції, що проголосила незалежність України <...> Понад усе Гончар був чесною і справедливою людиною, якій вдалося зберегти глибоке відчуття особистої цілісності у тяжкі й небезпечні часи. Він першим із високопоставлених керівників совіцької літературної організації виступив у Москві на захист католицької церкви, що тоді перебувала в підпіллі, а його вихід з рядів комуністичної партії під час студентського політичного голодування 1990 року в Києві завдав смертельного удару пануванню більшовиків на Україні» [2, 204-205].

Саме Леонідом Рудницьким, професором університету Ла-Саль (США), було відправлено представлення Олеся Гончара-письменника на Нобелівську премію з літератури 1989 року очільнику Нобелівського комітету з літератури Шведської академії Ларсу Гілленштайну. У ньому зокрема зазначалося: «Олесь Гончар, як на батьківщині, так і в інших країнах, здобув заслуженої популярності, його твори перекладені на понад 40 мов світу й видані у кількості понад 17 мільйонів примірників. Письменник володів унікальною здатністю відтворювати у своїй творчості добро, правду і красу. Ніхто з сучасних українських письменників не зробив стільки для свого народу, скільки це вдалося Олесю Гончару» (це довільний переклад).

Ініціативу американських професорів підтримали Лідія Терзійська (Софійський університет, президент асоціації україністів Болгарії), Лі Мінбін (професор, декан філологічного університету Пекінського університету, Китай), Степан Козак (професор Варшавського університету), Отар Баканідзе (професор Тбіліського університету), Тарас Муранівський (ректор Українського університету в Москві), В'ячеслав Рагойша (професор, Білорусія), Віктор Коптілов (професор Інституту східних мов та цивілізацій, Франція).

Зарубіжні автори цікаві для нас, гадається насамперед тим, що вони не лише завжди оригінально й фахово розглядають літературні твори, видані в Україні, але й аналізують їх в контексті зарубіжної літератури. Наприклад, американський автор Стівен Патриляк у статті «Олесь Гончар: сприйняття його творчості в англомовному світі», опублікованій у збірнику «Вінок пам'яті Олеся Гончара»1, відзначаючи філософічність тексту «Собору», проводить паралелі із «спорідненими судженнями видатних німецьких мислителів 18-го - початку 19 століття. Зокрема, заклик до гармонії з природою Клейста <...>, гетівське “вічно жіноче”; ідеї та ідеали мистецтва й свободи Шіллера та ін.»

Стаття Стівена Патриляка цікава й наведеними у ній результатами анкетування, яке за його ініціативою було проведено серед членів Американської асоціації для сприяння слов'янським студіям (AAASS) з метою «визначення рівня обізнаності респондентів з творчістю Гончара, а також встановлення, як вони оцінюють внесок цього митця в світову літературу». Як згадано в статті, на надіслані анкети (1240 особам) було одержано 193 відповіді. Стівен Патриляк пояснює це «недостатньою обізнаністю з літературними здобудками Олеся Гончара <...>. Із 40 фахівців, переконаних, що Гончар справді зробив значний внесок у світову літературу, 31 визначив свою зацікавленість митцем як суто професійну».

Результати такого опитування приводять до висновку, що й Україна мало робить для поширення у світі перекладених англійською творів Олеся Г ончара.

І все ж при цьому (повторимося!) у час заборони роману «Собор» оригінальні ідеї щодо його художніх особливостей, глибокого змісту були висловлені передусім у зарубіжній пресі. У цьому контексті знаковою є розлога стаття про роман «Собор» літературознавця Лариси Залеської-Онишкевич («Сучасність», квітень 1991), у якій розгорнуто йдеться про символічний зміст образу собору. Інтригуючи постановкою запитання: «Що символізує собор?», вона, відповідаючи на нього, виокремлює головні концепти цього образу: «вічно присутній свідок і совість», «пам'ять поколінь, історії, традицій, вартостей», «почуття свободи» <...>, підсумованими крилатим уже висловом старого вчителя: «собори душ своїх бережіть». Презентуючи образ собору як головного героя роману, інтерпретуючи його крізь призму подій і характерів, зображених у романі, широко спираючись на текст, Л. Залеська-Онишкевич підсумовує: «Будова, що прямує вгору, собор цей, відкрив голу правду про етичні, моральні й екологічні проблеми жителів чи це вужчої Зачіплянки, чи України, чи ще ширше - людства. Гончар звертає увагу на людину, і на те що в ній найдорожче, символізоване собором. <...> Поки він на виду - місія чи це клясичного, чи сучасного героя обороняти гідність такого героя є легша. А крім того, собор цей - все ж таки антибомба, як сказав сам автор».

На жаль, вітчизняне літературознавство зігнорувало думки Лариси Залеської-Онишкевич.

А те, що вона була найближча до істини щодо змісту творчого задуму Олеся Гончара, переконує час. Письменник - віруюча людина, відчув своїм серцем, що антирелігійна пропаганда тоталітарного комуністичного режиму веде до знищення всього святого в народі. І тому він рішуче звернувся до співвітчизників із закликом відродити національну церкву.

1 Текст цієї статті наведено і в книзі В. Абліцова «Олесь Гончар. Ілюзія і дійсність». - К., 2018. - С. 254-257.

На батьківщині Олеся Гончара його опоненти хотіли віддати забуттю, а світ цікавився тим, як живе відомий письменник. Постать Олеся така масштабна, що створювати його портрет на тлі доби, у яку йому випало жити, і в той же час замикатися в колі лише національних проблем - це шлях у нікуди. Точніше, до поразки, невдачі.

«Письменник, самовіддано люблячи Україну, радів, що причетний до багатьох визначальних подій, що єднали народи у ХХ столітті. Він має повне право сказати:

“ - Я бачив Людство:

Від Португалії й до Японії, від Едмонтону й до Тайланду та островів Індонезії - все Бог щедро мені показав... І всюди (будь-якої раси) людина прекрасна!.. Хоч всюди життя її минає в повсякденній тяжкій боротьбі Добра зі Злом”» [1, 474].

Список використаних джерел

літературознавець щоденниковий зарубіжний

1.Гончар О. Щоденники: У 3-х т.: Т. 3 (1984-1995) / Упоряд. В. Гончар. - К. : Веселка, 2004. - 606 с.

2.Рудницький Л. Твердиня / Л. Рудницький // Вінок пам'яті Олеся Гончара: Спогади. Хроніка / Упоряд. В. Д. Гончар, В. Я. П'янов. - К. : Український письменник, 1997. - 453 с.

Размещено на Allbest.ru