Перекладацька спадщина Валер'яна Підмогильного у формуванні художнього світу української літератури 20-х років ХХ ст.

The articles deals with the Francophone translational heritage of Valerian Pidmohylny with reference to bothFrench and Ukrainian national cultures taken in diachronic perspective. We tried to compare the value of V. Pidmohylny's contribution to translation from French to Ukrainian and the heritage of some other writers and the professional translators. In addition, the author analyses its modern development. The work aims to identify the role of V. Pidmohylny's translational heritage in cultural and spiritual life of Ukrainian society in the beginning of XX century when the translational and literary work generally activated.

The research of V. Pidmohylny's translational heritage gives an opportunity to make several conclusions. Firstly, with reference to both Ukrainian and French achievements, it should not be ignored that Ukraine remains less known to French than vice versa. Secondly, V. Pidmohylny's translational heritage contributed to the formation of European cultural identity and Ukrainian cultural environment at the beginning of XX century and influenced the literary style of Ukrainian writing. His interest to the classical and modern French literature broadened the horizons of Ukrainian culture, being a remarkablewriter, V. Pidmohylny chose the texts for the translation carefully, with a great artistic taste. Thirdly, the translational work of Executed Renaissance, including V. Pidmohylny as one of its most outstanding representatives, gives an opportunity not onlyto defend native Ukrainian language but also to develop and harden its beauty and verbal strength.

Key words: Francophonie, translational heritage, spiritual consciousness, philosopho-psychological prose, literary translation.

Виклад основного матеріалу

Ось уже понад 100 років, як Україна є франкофоном, оскільки вся її еліта, інтелектуальна та адміністративна, вивчала та розмовляла французькою мовою. У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. французьку мову широко використовували в особистому листуванні. У тогочасних текстах нерідко можна було знайти франкомовні вставки крилатих виразів, інтертексту, що підтверджує певний мовний меланж, спричинений білінгвізмом. Таку ситуацію не можна порівняти із сьогоденням - на жаль, французька мова посідає лише третю позицію серед мов, що вивчають в Україні, перші два місця посідають англійська та німецька.

Тема франкофонії в Україні приваблювала увагу українців та продовжує цікавити й сьогодні, ураховуючи той вплив, який вона справляє на культурне та соціальне життя держави.

Метою даної статті є виявлення ролі перекладацької спадщини Валер'яна Підмогильного в культурному та духовному житті українського суспільства на початку ХХ ст.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

* дослідити витоки франкофонії в країні, яка довгий час була розірвана між двома імперіями;

* виявити наскільки вагомим був вплив саме франкомовної літературної спадщини на український літературний доробок початку XX ст.;

* розглянути роль Валер'яна Підмогильного у формуванні української духовної свідомості початку ХХ ст. у здійсненні такого впливу.

Дещо випереджуючи наступні міркування, можна стверджувати, що відповіді на поставлені питання не однозначні. Говорити про франкофонію в Україні - це згадувати бурхливу історію лінгвістичних та культурних зв'язків двох народів, де однією з найяскравіших постатей назавжди залишиться постать скромної, освіченої та надзвичайно інтелігентної людини - Валер'яна Петровича Підмогильного.

Переклади з французької мови українською були розповсюджені в Україні в ХІХ та початку ХХ ст. усупереч забороні тодішньої влади. Ідеться насамперед про указ, підписаний царем Олександром ІІ в 1876 році в місті Емсі (Німеччина), за яким заборонялося перекладати та друкувати переклади з іноземних мов українською. Не зважаючи на такий указ, багато українських письменників виступали та заявляли про себе саме як перекладачі, їх тексти друкувалися переважно на Галичині, окупованій Австрійською імперією, яка ставилася до цього більш ліберально та допускала певну культурну автономію.

На сучасному етапі дослідження літературної ситуації в українській літературі початку ХХ ст. особливу увагу потрібно звернути на аналіз взаємин між неокласиками, лідером яких був М. К. Зеров, та західноєвропейськими літераторами, чиї класичні твори привертали увагу вітчизняних митців і ставали об'єктом їхньої перекладацької діяльності. Революція 1917 - 1920 років в Україні мала значний вплив на розвиток української літератури. На думку Миколи Зерова, у той час у літературі України під впливом Росії та Заходу мало місце «двовладдя» неореалізму й неоромантизму. Щодо неокласиків, то вони ніколи не були формально організованою групою. М. Зеров, який був у 1918 році редактором журналу «Книгар», а потім став професором літератури, підкреслював, що «ми повинні протестувати проти гуртківства й гурткового патріотизму» [5, 22]. Існування багатьох літературних гуртків, груп та організацій було викликано тогочасною культурною політикою партії. Українська інтелігенція прагнула до національного самовизначення. Хоч доба розквіту української літератури була порівняно короткою, але вона надзвичайно важлива в історії її розвитку. У її серйозному поступі «неоклассики» відіграли важливу роль.

Гасло «до джерел», «національна культура» знайшли відгук у серцях української інтелігенції того часу [1]. Свідченням цього є звернення письменників до перекладацької діяльності, у прагненні до пізнання європейських літературних цінностей, а отже, і до перекладацької роботи. Серед українських митців, які перекладали твори французьких письменників наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., Іван Франко (В. Гюго, Вольтер), Павло Грабовський (В. Гюго, Вольтер, Т. Готьє, Ш. Бодлер, П. Верлен), Василь Щурат (Пісня про Ролана, твори В. Гюго, А. Ламартіна), Володимир Самійленко (Мольєр, П. Бомарше), Микола Вороний (Ш. Бодлер, П. Верлен), Микола Зеров (П. Ронсар, П.-Ж. Беранже, Ш. Бодлер), Максим Рильський (П. Корнель, Ж. Расін, Вольтер), Ірина Стасенко (Мольєр), Дмитро Паламарчук (А. Франс, Г. Флобер), Михайло Москаленко (Ш. Бодлер, С. Маларме) та ін.

Щоправда, деякі з перекладів з французької мови, зроблені в ХІХ - на початку ХХ ст., були довільними версіями оригінальних текстів, за стилем здебільшого переказом, оскільки базувалися не на оригіналах, а на їх перекладах з інших мов [12, 12]. Ці переклади відіграли важливу роль у знайомстві з французькою літературою, яка дедалі більше стає популярною в Україні. Українська еліта, кінця ХІХ - початку ХХ ст., яка володіла французькою мовою, повинна була засвоювати цю літературу мовою оригіналу.

У 20 - 30-тих роках ХХ ст. український читач був обмежений у своєму ознайомленні із зарубіжною літературою. Перекладених творів явно не вистачало. Переклади М. Рильського, М. Зерова та В. Підмогильного збагачували українську літературу новою естетикою. Знайомити з класикою вимагало життя. Потрібно було зробити доступним європейський доробок літератури не лише вузькому колу освічених інтелігентів. Внесок В. Підмогильного в цю справу величезний. Перекладати він почав рано. Уже в 1921 році в Катеринославському альманасі «Вир революції» повідомляється, що він закінчив переклад роману А. Франса «Таїс» українською й написав до нього передмову. Твір було видано лише в 1927 році. Ця книжка стала читачеві за добру вправу під час вивчення всього багатства української мови [6, 98].

Крім того, як перекладач Валер'ян Підмогильний працював над підготовкою до видання творів А. Франса українською мовою у 24 томах (вийшло лише 8): оповідання, «Острів пінгвінів», «Корчма королеви Пезок», «На білому камені», «Боги прагнуть», «Комедійна історія». Валер'ян Підмогильний переклав твори Оноре де Бальзака («Батько Г оріо», «Бідні родичі»), редагував багатотомне видання цього митця українською мовою. Проте в сумнозвісному 1934 році вийшов лише перший том у перекладі за редакцією В. Підмогильного. У 1927 - 1930 роках В. Підмогильний працює над перекладами П. Алена, Вольтера, Д. Дідро, А. Доде, П. Меріме, Гельвеція, Г. Флобера, Жуля Верна, В. Гюго, Ж. Ромена, Ж. Дюамеля. Отже, за 13 років письменник створив материк перекладеної французької літератури, переважно французької класики. З його листів до рідних відомо, що на Соловках він перекладав «Генріха VI» В. Шекспіра, «Портрет Доріана Грея» О. Уайльда, удосконалюючи свої знання з англійської мови [4, 36]. У цей же період В. Підмогильний брав участь у підготовці до видання десятитомника Гі де Мопассана, який був представником французької реалістичної школи. Як відомо, реалістичний роман - це роман, що характеризується багатством описів природи та психології персонажів. Одним з найголовніших завдань письменника-реаліста було відтворити буденну реальність (людей, події) об'єктивно й з точністю, не вдаючись до ідеалізації. Оскільки за переклади творів Гі де Мопассана Валер'ян Підмогильний узявся в період власного переходу у своїй творчості до реалізму, він зіткнувся саме з такими принципами побудови художнього тексту.

Переклад роману «Любий друг» В. Підмогильний здійснив у 1928 році, коли працював над романом «Місто». Деякі дослідники зазначають, що з погляду сюжету й композиції роман «Місто» В. Підмогильного нагадує «Любого друга» Гі де Мопассана [7, 2; 13, 7; 8, 3]. Після опублікування переклад було одразу високо оцінено фахівцями. В. Державин, у рецензії на українські видання творів Мопассана, зауважив: «Якісний переклад великих творів французького класика бездоганною українською мовою - це залишається великою заслугою В. Підмогильного у справі підвищення нашої перекладної белетристики» [2, 1].

На думку А. Седлерової, об'єктивний чи критичний реалізм Мопассана полягає в його непримиренні із суворою правдою життя, у співчутті людському горю, а об'єктивний реалізм Мопассана виявляється особливо яскраво в портретних та пейзажних описах [11, 280]. Перекладаючи зазначені твори, В. Підмогильний удається до граматичних трансформацій, віднаходить експресивні українські відповідники для низки епітетів, чудово відтворює порівняння та перерахування. За допомогою портрета Мопассан презентував зміни, які відбувалися з кожним його персонажем. Наприклад, головний герой роману «Любий друг» Жорж Дюруа спочатку постає привабливим, хоч і досить невпевненим у собі юнаком: Comme il portait beau, par nature et par pose d'ancien sous-officier, il cambra sataille, frisa sa moustache d'un geste militaire et familier, et jeta sur les dоneurs attardйs un regard rapide et circulaire, un de ces regards de joli garзon, qui s'йtendent comme des coups d'йpervier [14, 63] - «Від природи він був добре збудований, ще й поставу мав колишнього унтер-офіцера, отже, вирівнявся по-військовому й недбайливо покрутив вуса й скинув на запізнілих одвідувачів швидким, побіжним поглядом, тим поглядом гарного хлопця, що падає прудко, як шуліка» [9, 51].

Удаючись до перестановок, синтаксичних трансформацій, майстерно переклавши епітети та порівняння, В. Підмогильний відтворив образ «гарного хлопця», націленого на успіх і готового до бою у світських салонах: Quoiquehabillй d'uncompletdesoixantefrancs, ilgardaitunecertaine йlйgancetapageuse, unpeucommune, rйellecependant. Grand, bien fait, blond, d'unblond chвtainvaguement roussi, avec une moustache retroussйe, qui semblait mousser sur sa lиvre, des yeux bleus, clairs, trouйs d'une pupille toute petite, des cheveux frisйs naturellement, sйparйs par une raie au milieu du crвne, il ressemblait bien au mauvais sujetdes romans populaires [14, 64] - «Хоч костюм був на нім шістдесят франковий, він не втрачав, проте, якоїсь підкресленої елегантности, трохи шаблонової, але справжньої. Високий, стрункий, білявий, певніш трохи русявий шатен, із закрученими вусами, що немов пінились на губі, з блакитними, ясними очима та маленькими зіницями, з кучерявим від природи волоссям, зачісаним на проділ посередині, він дуже нагадував героя популярних романів» [9, 52].

Притаманні Мопассану нагромадження епітетів, переліку порівнянь, украплення метафор передані В. Підмогильним напрочуд вдало завдяки антонімічному перекладу, замінам, гнучкому, легкому синтаксису, підбору соковитих, часом фразеологічних, емоційно-оціночних й експресивних атрибутів, часом неочікуваних еквівалентів портрета типового персонажа бульварних романів.

За В. Підмогильним для української літератури особливо важливим мало бути продовження традицій інтелектуальної, філософсько-психологічної прози, активно культивованої в XVI - XVII ст. за умов безпосереднього контактування з культурою Західної Європи. На межі ХІХ - XX ст. ці естетичні засади вироджувалися у творах I. Франка та О. Кобилянської. Проте на час В. Підмогильного їх уже не було на практичному полі творчості. Глибоке осмислення (завдяки перекладам) французької класики, усвідомлення, що для розвитку української літератури необхідний синтез національного змісту і європейської форми, спонукали В. Підмогильного до пошуків у цьому напрямі.

Потрібно зазначити, що на початку ХХ ст. літературні переклади українською мовою іншомовних художніх творів виконували не лише комунікативну та когнітивну функції, але й заповнювали культурну лакуну, потребу самоусвідомлення українською елітою як носія самоідентифікуючої функції меншості своєї функції «вікна у світ культури». Захищаючи українську мову від імовірного занепаду та від умирання, перекладачі літературних текстів (особливо французьких) розкривали потенціал пригнобленої мови, її здатність передавати найвишуканіші ідеї та стилістичні прийоми. Усе це сприяло розвитку унормування української мови та розширенню сфери її вживання. Потрібно пам'ятати ще одну, опосередковану, так звану «рятувальну» функцію, яку виконував літературний переклад: митці, які переживали репресії 1937 року або й відчували страх перед імовірним арештом, не маючи змоги відверто сказати про свої погляди, використовували переклад як засіб вираження власних думок та поглядів [3, 267]. Крім того, при забороні друкування їхніх власних творів - переклад (опублікований, нехай і під псевдонімом) давав певний заробіток для проживання, а в умовах заслання - був способом певної душевної відради.

Мистецтво перекладу було й залишається таким собі медіатором у діалозі двох культур. Твори письменників-філософів перекладають українською дедалі активніше. За останні двадцять з гаком років Незалежності в Україні було перекладено понад 230 творів художньої та соціально-гуманітарної літератури. Це було зроблено завдяки програмі «БКОУОКОБА», запущеної Посольством Франції в Україні. Так з'явилися нові переклади О. де Бальзака, Гі де Мопассана, А. Франса, М. Пруста, С. Маларме, П. Валері, Л.-Ф. Селіна, А. Камю, Ж.-П. Сартра, Андре Жіда, А. де Сент-Екзюпері, Е. Іонеско, С. Беккета, Б. Віан, Н. Саррот, М. Дюра, П. Модіано, Ле Клезіо, «Пісні про Роланда», «Трістана й Ізольди», а також філософів та соціологів (Ж.-Ж. Руссо, Ларошфуко, Ж. де Лабрюєра, К. Леві-Стросса, А. Безансона, Ж. Деріда та ін.). У той же час переклад творів українських авторів французькою мовою, що активно починався в ХІХ ст. з перекладу творів Т. Шевченка, продовжується у ХХ ст., як і в нинішньому. Зокрема, у 1964 році вийшла нова збірка вибраних творів Т. Шевченка. Французькою мовою було перекладено твори і Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Олександра Довженка, Павла Тичини, Максима Рильського [10, 789]. Із сучасних письменників найбільш перекладеними французькою мовою є твори Юрія Андруховича та Андрія Куркова. У 2004 році вийшла антологія української літератури з ХІ по ХХ ст. французькою мовою. Вона представляє 10 сторіч еволюції української літератури, починаючи зі «Слова о полку Ігоревім» (видало наукове товариство Т. Шевченка в Європі). У контексті цього видання можна знайти й інформацію про Валер'яна Підмогильного.

Таким чином, досліджуючи основні питання, пов'язані з роллю франкомовної перекладацької спадщини Валер'яна Підмогильного, можна дійти таких висновків:

- враховуючи відомі взаємні здобутки українського та французького народів, не потрібно ігнорувати того факту, що Україна залишається менш знаною французами, ніж навпаки. На те є кілька причин: брак фінансування не дає змоги запустити проекти перекладів українських творів французькою, пасивність правлячих еліт у справі просування у світ культурного образу України;

- перекладацька спадщина Валер'яна Підмогильного внесла свій відчутний внесок у формування європейської культурної ідентичності українського культурного середовища початку ХХ ст., вагомо вплинула на художній стиль українського письменства;

- перекладацька діяльність письменників «Розстріляного відродження», серед яких однією з найяскравіших постатей є особистість Валер'яна Підмогильного, дала змогу не лише захистити рідну українську мову, але й розвинути, загартувати її красу та словесну міць.

Список використаних джерел

1. Василевич А. В. Неокласики та літературна ситуація в українській літературі початку ХХ ст. [Електронний ресурс] / А. В. Василевич. Режим доступу: www.rusnauka. com/SND/Philologia/8_vasilevich.doc.htm.

2. Державин В. Гі де Мопассан. Твори: Т. ІІ, Т. ІІІ / В. Державин // Критика. 1928. № 5 (черв.) - С. 191.

3. Доленго М. Трагедія непотрібної трагічності (3 приводу творів Валер'яна Підмогильного) / М. Доленго // Червоний шлях. 1924. № 4/5. С. 264 - 272.

4. Ізосімова С. Екзистенціальна філософія міста, як основна риса однойменного роману В. Підмогильного / С. Ізосімова // Наука. Релігія. Суспільство. 2014. № 3. С. 35 - 38.

5. Клен Ю. Спогади про неокласиків / Юрій Клен. Мюнхен: Українська видавнича спілка, 1947. 48 с.

6. Коломієць Л. Особливості поетики художньої прози В. Підмогильного: дис. На здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: 10.01.06 / Лада Володимирівна Коломієць. К., 1992. 207 с.

7. Костюк Г. Післямова до «Міста» / Г. Костюк. Нью-Йорк, 1954. 327 с.

8. Ласло-Куцюк М. «Шукання форми» / М. Ласло-Куцюк. Бухарест, 1980. 348 с.

B. Мопасан Гі де Любий друг / Гі де Мопассан ; [пер. з фр. Підмогильного]. Х.: Книгоспілка, 1928. 316 с.

9. Ніковський A. Vitanova: [уривки] / А. Ніковський // Розстріляне Відродження: антологія 1917-1933: Поезія-проза-драма-есей. К.: Смолоскип, 2004. С. 787 - 791.

10. Седлерова А. І. Валер'ян Підмогильний і естетичний принцип «об'єктивного реалізму» Гі де Мопассана: перекладацький контекст /

А. І. Седлерова // Мовні і концептуальні картини світу. К., 2011. Вип. 37. 278 - 283.

11. Чередниченко О. І. Франкомовність та франкознавство в Україні: минуле та сучасне / О. І. Чередниченко // Стиль і переклад: [збірник наукових праць]. Київ, 2014. Вип. 1(1). С. 6-20.

12. Шерех Ю. «Новідні» / Ю. Шерех. Нью-Йорк, 1955. 246 с.

13. Maupassant G. Le Bel-Ami / G. Maupassant. P: Grasset, 1979. 428 p.

Размещено на Allbest.ru