Своєрідність художнього вираження соціально-психологічних аспектів особистості в оповіданні В. Підмогильного "Син"

Размещено на http://www.allbest.ru//

Своєрідність художнього вираження соціально-психологічних аспектів особистості в оповіданні В. Підмогильного «Син»

JI. В. Мірошніченко

Розглянуто висвітлення теми голоду 20 -х років в оповіданні В. Підмогильного «Син», її художнє осмислення й зображення глибокого, різнобічного висвітлення домінантної проблеми існування людини в конкретно взятих екстремальних умовах буття, досліджено соціально -психологічні аспекти життя народу, з'ясовано своєрідний індивідуально -авторський характер осмислення ідейно-моральних основ особистості в художньому творі, проаналізовано засоби психологізації, що розкривають внутрішній світ героїв.

Ключові слова: голод, засоби психологізації, соціальні проблеми.

Рассматривается освещение темы голода 20-х годов в рассказе В. Пидмогильного «Сын» ,ее художественное понимание и раскрытие глубокого, всестороннего освещения доминирующей проблемы жизни человека в конкретно взятих экстремальных условиях, исследовано социально-психилогические аспекты бытия народа, вияснено своеобразие индивидуально-авторского характера в осмыслении идейно-моральных основ личности в художественном произведении, проанализованы средства психологизации, которые расскрывают внутренние переживания героев.

Ключевые слова: голод, средства психологизации, социальные проблемы. оповідання підмогильний голод

І холод, і мряка надворі панує,

А вітер осінній реве і лютує.

Дивлюся: під тином сердешна дитина... Іде-шкутильгає, підходить до хати... «Христа ради, хліба!... - Закляклою руку Хлоп 'я простягає. - Не їв ще нічого...

Б. Грінченко «Шматок хліба»

Українського прозаїка Валер'яна Підмогильного хвилювали вічні філософські проблеми: питання сенсу людського життя, індивідуального рішення та вибору відповідальності особистості за власне існування. Для митця центральним образом завжди залишається людина, її інтереси, потреби, духовні проблеми, з якими суспільство має рахуватися. Свідченням цього і є оповідання «Син», у якому В. Підмогильний прагне презентувати образ людини як особистості в складних умовах виживання в часи голоду 1921 - 1922 років, зображенню якого присвячено й інші оповідання письменника: «Пророк», «Ваня», «Собака», «Важке питання», «На селі», «Проблема хліба», «Син», написані на початку 20-х років й об'єднані тематично. У центрі уваги письменника в них постає реальна історична подія - голод, що охопив південні регіони України. Автор використовує найяскравіші деталі й штрихи, щоб відтворити трагізм ситуації, коли тисячі людей не мали вибору між життям і смертю. У творах митця спостерігаємо експериментальну спробу показати людину в тій стадії існування, коли той зрікається реального земного буття й перебуває в пошуках життєвої істини.

Проблема голоду 1921 року порівняно з голодомором 30-х років не була замовчана ні в літературі, ні в історії. Потрібно лише згадати поезію П. Тичини «Загупало в двері прикладом» (1921), оповідання К. Поліщука «Ліпший світ» та «Непрошені гості» (1922), оповідання С. Васильченка «Голод» (1925) та ін. В. Підмогильний розкривав цю проблему з погляду сприйняття її конкретними особистостями. Письменника цікавило вирішення зазначених аспектів у складних умовах виживання людини в часи голоду.

У цій статті приділено увагу художньому осмисленню й зображенню страшних картин голоду 1921 року в оповіданні В. Підмогильного «Син», яке є своєрідним тлом для глибокого, різнобічного висвітлення домінантної проблеми існування людини в конкретно взятих екстремальних умовах життя. Характерною рисою цього оповідання є використання автором різних соціально-психологічних аспектів у розкритті образу персонажів та відтворення реальних подій того часу: «Там з дня на день точились одноманітні розмови про голод, про лиху долю, про те, що сіяти нічого й нічим» [1, 204]. Для передачі психологічного стану героїв В. Підмогильний застосовує різні художні прийоми. Контраст та антитеза дають можливість реципієнту краще уявити історичну епоху, умови проживання героїв: «Там дядьки живуть! Там не собачину, а свинятину в борщ кладуть», «вони їдять сало з хлібом, а я голодний який день» [1, 204]. Автор зображує людину як суспільну особистість. Її художнє відображення засвідчує, що соціальна змістовність героїв розкривається шляхом виявлення їхньої соціальної сутності, ідейних, іноді світоглядних, морально-етичних позицій. Але письменника цікавить соціальна позиція людини не сама по собі, а її індивідуальний вияв у процесі життєдіяльності: «А я собі гадаю - ми як бур'яни при дорозі, як реп'яхи. Ростемо собі, поки дощ іде, а сонце впече - жовкнемо, гинемо. Дурниці. Тільки гонору в нас багато. Та чого не гонорувати, коли їсти маєш? А скільки їх по селах швендяє високогонористих, городян цебто, що гукали: ми! ми! <...> Усім видно, що ми - так собі, тьху - вітер повіє, ми й котимось. Якби Бог був, не так було б!» [1, 205]. Як особистість людина характеризується не лише тим, як вона мислить, як ставиться до явищ суспільного життя, які її суспільні ідеали, а й тим, як реалізує вона свою соціальну сутність у взаєминах з іншими людьми. Поширеними прийомами соціалізації персонажів є їх логічні роздуми: «Він швидше себе дасть зарізати, ніж поступиться хоч зернятком. Комуна - це дуля тобі під ніс. Дурний народ! Без комуни жили. А тепер скрізь про смерть <...> Мале й старе - смерть, смерть» [1, 205].

Автор є невід'ємною складовою художньої структури твору. Його суб'єктивно-оціночне начало виявляється в постійному змінному зв'язку. Митець намагається вплинути на систему життєвих цінностей реципієнта, сформувавши його морально-естетичний ідеал, беручи до уваги духовний досвід, подавши психологізовану авторську характеристику: «жах налив йому душу, він стояв, мов здерев'янілий», «ішов, як сновида», «вдома він не міг знайти собі місця, проте не такий він, щоб лягти та смерті ждати», «він рвав хліб, стогнав, хекав і припадав до миски усим обличчям», «утомлений він був страшенно, схопився, нікол и ще серце його не билось так гостро» [1, 206]. Уміле використання різних художніх прийомів та засобів, а саме: марення («далі почав відчувати серед хатньої задухи чисту, прекрасну пахощ розмоченого хліба» [1, 206]); екскурси в майбутнє («буде жити, працюватиме, і людям із нього користь буде. Учитиметься, книги великі читатиме, а книжку прочитаєш - мов сонце зійде» [1, 208]); показ героя через сприйняття його іншими людьми («Проклятий, ти з'їв її!», «Спаси й сохрани нас од людожера» [1, 210]); розкриття внутрішнього світу героя через зовнішній, предметний світ («Ішов, ніби на руїнах великої пожежі, де огонь знищив усе рідне й близьке, де навіть спалено частину його серця»; «Мати мовчала. Вже вісім місяців вона лежала висохла, заклякла, напівнепритомна, без руху, тихо стогнучи вдень і вночі. Часом вона не пізнавала й сина; байдуже приймала їжу, коли їй давано в рот, й ніколи не прохала сама. На полу, в купі хабоття, її зовсім не примітно було, і для всіх вона й справді не існувала» [1, 205 - 210]), дає змогу реципієнту детально уявити умови життя людей у ті тяжкі часи голоду.

Пейзажні штрихи є невеликими за обсягом і, виступаючи своєрідним фоном щодо сюжетного розвитку, мають значне ідейно-художнє навантаження. Опис пейзажу гармонує з душевними переживаннями персонажів, підсилюючи їх емоційну тональність: «Так само, як у степу, в селі було порожньо, тихо й пекучо. На чистому обрію село вирізнялось, як намальована бездушна картина» [ 1, 206]. Іноді письменник використовує прийом контрастного зіставлення під час зображення процесів, що відбуваються в природі та відтворенні психічного стану людини, і несе додаткове символічне навантаження. Багато таких картин уплетено в перебіг думок персонажів і є невід'ємною частиною їх внутрішнього життя. Тональність пейзажів умотивовано психологічним станом героїв: «Жовтий, мертвий степ розлігся перед ним скільки сягало око. Він посунув повз вигорілі ниви, що світили миршавими стовбурцями занедбаного хліба. Здебільшого їх не викошено навіть на сіно. І щодалі він заглиблювався у степи, то більша тиша і спека огортала його. Навіть коники не сюрчали, а безкрая палюча жовтизна різала очі» [1, 207].

Письменник переважно зосереджує увагу на психологічному стані персонажів, їх жестах, міміці, рухах, діях: «не підводячи очей», «вона похитала головою», «посміхнувся й махнув рукою», «перехрестилась», «ноги його тремтіли, руки звисли, і він стояв, прихилений до стійки, ковтаючи повітря»; монологах: «Г ей, як би не мати - хіба пропав би? На Полтавщину подався б, мати приборкала мене - тут нічого не вдієш. Матір догляну» [1, 204 - 206], що зумовлені соціальними та родинно -побутовими причинами. Такий прийом дає змогу читачеві відчути душевний катарсис, краще зрозуміти дії та вчинки героїв у складних життєвих ситуаціях.

В оповіданні «Син» В. Підмогильного виразно відчутне прагнення автора розкрити ідейно-моральні основи особистості (Васюренка, його сестри Марії, сусідів, голови сільради та ін.), відтворити їхнє духовне життя, що невіддільно пов'язане із соціальною дійсністю. Різні представники тогочасного соціуму зображено в конкретно-історичних життєвих ситуаціях, а їх психологічні реакції зумовлюються, перш за все, соціальним становищем та певними суспільними явищами. Письменник розкрив проблему твору через образ персонажів на рівні протиставлення особистих пристрастей і моральної свідомості у ставленні один до одного. На тлі проблем голоду розгортаються проблеми, що підштовхували людей до різних вчинків (навіть інстинктивних, спрямованих на самозбереження): до самогубства, до дітовбивства, до канібалізму тощо. Головний герой Васюренко намагається діяти за правилами народної моралі, не маючи змоги йти десь на заробітки (бо не міг кинути хвору матір), виносить з хати всі речі, щоб обміняти їх на хлібину для неньки, хоч сам у цей час досить слабкий. А його заможна сестра Марійка відмовляється допомогти, дорікаючи братові: «Матір Бог кличе, а ти її нагло на світі держиш. Не просить вона їсти, а ти її запихаєш. Дай їй спокійно померти» [1, 207]. Дядько Степан, щоб прогодувати «п'ять ротів» і жінку обміняв скотину на хліб, Корнійчук подався «у Полтавщину», щоб заробити «лантух добірного зерна», сусід після смерті дружини розігнав своїх дітей, «як рудих мишей»: «Тікайте куди знаєте, щоб і духу вашого не чув» [1, 205]. Відображенню складних душевних процесів підпорядкована вся художня система засобів та прийомів психологізації.

Проблеми, які В. Підмогильний висвітлює в оповіданні «Син», зосереджені навколо людської особистості. Автор створив надзвичайно відвертий і правдивий образ людини, який розкривається в екстремальних умовах, і суспільства, яке перебуває на розпутті: старе втрачено, а нового не набуто. Вийнятково стисло, конкретизовано й правдиво зобразив прозаїк буденність, звичайність людського життя та смерті. Особистість, її почуття, емоції, взаємодія зі світом - це найголовніший предмет зображення митця. Бідність, невлаштованість, безпросвітність народного життя підкреслюють оціночні епітети «голі», «босі», «голодні», «сірі», «убогі», «мертві»; запахові деталі передають реальне життя людей, наприклад, картина поховання померлої матері перед реципієнтом постає такою: «В сінях було темно й прохолодно; він спинився й глибоко вдихнув у себе вогкувате повітря. А в хаті густий сморід, важчий за розпечений вуличний пил, ударив йому в голову, й він мимоволі затримав віддих. Його вмить знудило, спазми душили горло, перед очима поплили червоні кола <...> Мати була мертва» [1, 208]. Запах голоду також передано своєрідно: «З рота несло гнилизною, і він гикав, почувши той сморід, повітря було, мов цвіла вода, - здавалось, то сморід з його рота валив в хату» [1, 206], а запах хліба асоціюється з радісним життям героя: «серед хатньої задухи відчув чисту, прекрасну пахощ розмоченого хліба. Ця запашність залоскотала йому душу, і він вдихнув її на повні легені, він нахилився над паляницею і понюхав її зблизька - розкішні, п'янючі струмки поставали над нею» [1, 207]. Своєрідне протиставлення запахових деталей є характерною ознакою цього оповідання.

Письменник осмислює тогочасну ситуацію на селі, натякаючи реципієнту на думку: а чи то не злочин проти свого народу чинять оті «боженята», замінивши гуманістичну мораль меркантильними розрахунками, унісши класовий розбрат не лише в суспільство, айв кожну сім'ю? Події, описані в оповіданні «Син» В. Підмогильного художньо переконують, що саме тиск соціального устрою, антигуманність, деспотизм, які панували в суспільстві, становлять загрозу морально-духовному життю людини, призводять до втрати особистістю людських рис, до руйнації соціуму, штовхаючи людину на злочин і самогубство. Герой не йде на злочин заради злочину, такою людину змушують бути обставини. Він розцінює смерть як звільнення від тягаря суспільних проблем.

Розкриваючи проблему голоду 20-х років, В. Підмогильний орієнтувався на життєву правду, розвиваючи соціально-психологічний аспект зображення особистості в художньому творі.

Список використаних джерел

1. Підмогильний В. «Син» / Валер'ян Підмогильний // Підмогильний В. Місто : [роман, оповідання]. - К. : Веселка, 1989. - 438 с.

2. Українська література ХІХ століття : Хрестоматія / [Упоряд. проф. Н. М. Гаєвська]. - К. «Либідь», 2006. - С. 11 - 17.

Размещено на Allbest.ru