Специфіка художнього хронотопу в малій прозі Осипа Маковея

Размещено на http://www.allbest.ru/

Специфіка художнього хронотопу в малій прозі Осипа Маковея

Інтерес літературознавців та лінгвістів, психологів і мистецтвознавців, спеціалістів із семіотики та естетики до проблеми художнього часу й простору в художній літературі обумовлений сутністю літературного твору як особливого типу реальності. При цьому виявлено виключну роль просторових і часових зв'язків у конструюванні та сприйнятті літературної дійсності.

Художній хронотоп, не розриваючи зв'язок з об'єктивними часом і простором, володіє важливими естетичними якостями: пластичністю, рухомістю, різноманітністю форм. Виконуючи завдання, які виходять за межі структуроутворення, - посилення естетичної сутності твору, поглиблення типізації, концентрація головної ідеї твору, вираження її мовою просторово - © Гонюк О. В., 2016 часових символів, - хронотоп є змістовним компонентом художнього тексту. Зміна хронотопу іноді веде до зміни всієї системи художніх засобів [7, 123].

Н. Копистянська наголошує на тому, що авторський хронотоп відбиває авторську концепцію часу та її проекцію у творі, яка може «здійснюватись у прямих висловах, епічно - в сюжетних епізодах, лірично - в пафосі, настрої, ліричному й сатиричному зображенні, у створенні підтексту й програмуванні надтексту, у розставленні наголосів, у вирішенні питань «життя-смерть», «вічне- дочасне» [3, 71].

Одним з українських письменників-прозаїків, у поетиці творів яких категорія художнього часу й простору займає чільне місце, є Осип Маковей.

На сьогодні просторово-часова картина світу, створена О. Маковеєм, недостатньо досліджена літературознавцями. Критики не зупинялися на конкретних чинниках її своєрідності, тому цілком доцільно розглянути специфіку хронотопу в малій прозі письменника, визначити його функції як певної естетичної категорії.

У малих жанрах прози хронотоп має свої особливості. Якщо в оповіданні розвиток дії може охоплювати місяці й навіть роки, як це можемо спостерігати в оповіданнях О. Маковея «Стара Мадярка», «Ласка», «Клопоти Савчихи», то в новелі здебільшого час дії обмежений одним чи кількома днями. Ця відмінність пояснюється жанровою специфікою твору. Оповідання ґрунтовніше, новела лаконічніша, їй властива економність образотворчих засобів. Сюжет новели будується на одній події, увага автора зосереджується на розкритті сутності характерів. Оповідання ж може охоплювати й одну, і декілька подій, що само по собі вимагає більш широких часових і просторових вимірів. Інтенсифікованість та концентрація новелістичного часу зумовлена генетичним зв'язком новели з «новиною», «випадком», анекдотом [6, 32]. Виняткова подія усвідомлюється як певний пік у часовому потоці. Своєрідною рисою Маковея-новеліста є акцентування уваги на окремій події. При цьому дуже мало важить, де й коли конкретно вона трапилася. Здебыльшого прозаїк обмежується лише коротким зауваженням щодо того, у місті чи в селі відбувається зображуване. Так, наприклад, у новелі «Ми жадаємо» зазначено, що дія відбувається «на далекім Поділлі в однім містечку», в іронічному нарисі «Мухолап» - теж лаконічна вказівка на місце дії - «в селі К. над Дністром», у сатиричній гуморесці «Славний чоловік» просторова невизначеність є певним прийомом узагальнення явища. Письменник переважно змальовує події, що відбуваються в невеличких провінціальних містечках. В оповіданні «Весняні бурі» це повітове місто, без зв'язку з географічним простором за його межами. Це цілком самодостатній простір, у тісноті якого відчувається затхлість у прямому й переносному розумінні цього слова. Г ерметичність містечка робить неможливим проникнення нових ідейних віянь, зумовлює безвихідність пошуків місцевої молоді.

Часом Маковей-прозаїк ще більше локалізує простір. У новелі «Зуб мамута», описуючи «муки творчості» письменника-декадента, Маковей зводить простір до розмірів кабінета, у якому, відгородившись від життя, цілими тижнями сидить «майстер», намагаючись створити художній «шедевр». Відчуття замкненості, небажання вийти за просторові межі підкреслює відірваність героя від життя. У новелі «На суді», у якій О. Маковей також вибудовує замкнений простір, хронотоп має морально-етичний сенс. Дія в цьому творі обмежена кількома хвилинами «у переділі 3-го класу» [4, 35]. Сюжет твору побудовано не на зміні подій, часових чи просторових точок, а на діалозі дійових осіб. Принцип ущільненого простору, як і ущільненого часу, не лише не звужує можливості прозаїка, а, навпаки, завдяки інтенсивності подій, що постають у розмові героїв твору, поглиблює психологізм, індивідуалізацію персонажів, посилює експресію зображення стосунків героїв.

У новелі «Еманципація мужчин» індивідуальний час героя, редактора «Руського дневника» Романа Сидоріва, обмежений одним днем, простір - кімнатою. Головне заняття героя - пришивання ґудзиків. Новела побудована на чергуванні теперішнього й минулого часів. Зрозуміти будь -яке явище можливо лише знаючи його генезис, розглядаючи його як результат попереднього розвитку. В О. Маковея зіткнення різних проміжків часу в індивідуальному плані відкриває нові шляхи пізнання особистості, водночас виявляючи глибину життєвих спостережень. У художній інтерпретації хронотопу в прозі О. Маковея вагомими є метафори та символи. Так, через весь твір «Нові часи» проходить образ часу, репрезентований метафоричним образом церковного дзвону, що вже двісті років лунає для міщан, який би вони «не продали <...> за ніякі маєтки в світі» [4, 125]. Умовність часу й простору - характерна ознака творів

О.Маковея, написаних у жанрі казки («Казка про невдоволеного Русина», «Як Шевченко шукав роботи», «Два ставки»). Новелістичні за структурою, більшість казок О. Маковея цілком побудовані на алегорії та умовності [6, 54].

У новелі «Самота» часова організація виразно імпресіоністична. Спогади головного героя постають не у форматі послідовної картини, що характерне для реалістичної прози, а як уривчасті, хронологічно зміщені епізоди-враження. Місце події в сюжеті заступає настрій як найголовніша констатуюча, об'єднуюча ознака. Ні передісторій, ні авторських оцінок у цьому випадку немає. А відтак відсутня спокійна епічність, що наявна при вираженні погляду на минуле з висоти всевідання. Уривчастість часоплину, суб'єктивне сприймання змученим безнадією героєм нестабільної дійсності підкреслюється настроєво забарвленими пейзажними деталями: «Рожа розірвана, зів'ялі листки розлетілися по траві, вже їх разом не зложиш» [4, 210]. Часова перервність, уривчастість посилює ілюзії безпосередньо фіксованих вражень і почувань, загострює драматизм твору.

Ретроспекція, наявна в оповіданні «Вуйко Дорко», відзначає відомості з минулого життя інтелігента-просвітителя, його нелегкої долі: «Напрацювався він на трьох братів, коли батько був немічний і помер, напильнувався їх, нажурився так, що годі було завчасу не посивіти, а от і прийшов уже час, що наймолодший має свій хліб і вже не буде Дорка просити о поміч. Згадав Дорко минулі часи і легше стало йому на серці» [4, 128]. Діалектика суб'єктного відчуття часу полягає в тому, що час, насичений цікавими подіями, чимось небуденним, незвичним, протікає дуже швидко, але запам'ятовується як довгий проміжок, а пустопорожній або буденно звичний час тягнеться довго, а в пам'яті зовсім не лишається. В оповіданні О. Маковея «Вуйко Дорко» художній прийом «потоку свідомості» пов'язаний зі зверненням до пам'яті персонажа як до внутрішнього простору розвитку подій. Переміщення в просторі й часі мотивуються психологією пригадування. Це дає змогу ущільнити час безпосередніх подій, зображених у творі, тоді як на екран пригадування проектується час і простір усього життя. Спогади для Дорка є втіленням досвіду, повчального для сьогодення, і знаменують перехід героя на нову сходинку духовної зрілості. В оповіданні «Вуйко Дорко», як і в деяких інших своїх творах («Три політики», «Революціонер»), письменник використовує так званий «ущільнений час».

Важливим засобом втілення історичного часу в прозі О. Маковея є темпоральні вказівки. До них, у першу чергу, можна віднести темпоральні числівники («до осені 1918 р.» - «К. В. Д.»), номінації історичних реалій («календар “Просвіти”» - «Казка про Невдоволеного Русина»), імена реальних осіб («руський поет і політик Грубописький» - «Як я видавав газету», «професор і посол К.», «пан Грушевський», члени товариства ім. Т. Шевченка, О. Колеса та М. Грушевський - «Як Шевченко шукав роботи»), найменування предметів побуту або одягу («старосвітська капота» - «Нові часи») як певні ознаки епохи. У творах Осипа Маковея безпосередньо називається час доби: коли - вранці, вдень, ввечері - відбувається подія. Інколи навіть конкретизовано день або годину, що створює відчуття реальності подій (новели «Ми жадаємо», «Дубовий стовп», «Славний чоловік»). І хоч такі часові вказівки виконують лише службову функцію зовнішнього композиційного прийому, вони дають додаткову концептуальну інформацію, пов'язують календарний час із часом героїв.

В оповіданні «Стара Мадярка» оповідач дещо відсторонений і ніби піднесений над подіями, що зображені у творі. Таким чином, герой, від імені якого ведеться повістування, є не традиційним оповідачем, його оповідь не є цілісною стосовно моменту викладу. В експозиції твору оповідач визначає часові рамки: «Я сам пам'ятаю її вже двадцять п'ять літ і все майже зовсім таку саму, як нині...» [4, 198]. Розгортаючи цю характеристику Мадярки оповідач зауважує «на цілий місяць дала довгоязиким жінкам предмет до цікавих поговірок і сміху» [4, 206]. І, нарешті, підсумовує: «Коли мені сього року великдень стара Мадярка оповідала сю свою пригоду, вона на згадку про нещасну Стасю плакала гірко.» [4, 206]. Зміст спогадів - історія нещасливого кохання Стасі, вихованки старої Мадярки. Фабульний час спрямовує розповідь буквально по дням і місяцям. В авторській оповіді, кульмінації твору, де явно відчутний оповідач, маємо перехід до теперішнього: «Нараз коло самого Вендера являється стара мадярка, піднімає костистою рукою палицю і з завзяттям розлюченої дитини оперізує неї плечі Вендера...». Подія розгортається в яскравій драматичній сцені. В епілозі у фокус зображення потрапляє жінка: «Було вже щось дитячо наївного в її старечій вдачі». Прийом часової відстані між оповіддю про подію й самою подією дозволяє осмислити певний етап людського життя, зрозуміти логіку розвитку образу, не лише наслідки, а й сам процес життя.

Д. Лихачов, розмірковуючи над поетикою художнього часу, зробив важливе зауваження: «З одного боку, час твору може бути «закритим», замкненим у собі, який здійснюється лише в межах сюжету. З іншого боку, час твору може бути «відкритим», який залучається до більш широкого потоку часу і розгортається на фоні точно визначеної історичної епохи» [2, 93]. О. Маковей як людина демократичного світогляду, небайдужа до потреб і тривог своїх сучасників, нерідко пов'язує особисті долі своїх героїв із плином історичного часу. Якщо в новелах «К. В. Д.», «Братання», «Мертве місто» синтез часових площин виявляється на сюжетно-композиційному рівні, а долі окремих людей утілюють долі народу й суспільства, то в оповіданні «Вуйко Дорко» цей взаємозв'язок здійснюється здебільшого на рівні психологічному. Головний герой намагається усвідомити свою роль і місце в історичному потоці, але майже не залучається до нього сюжетно. Перенесення центру уваги із зображення події на її сприйняття говорить, що художника цікавить не стільки саме явище, скільки його осмислення конкретною людиною, пошуки останньою сенсу життя, усвідомлення необхідності своєї праці в ім'я інших людей. Взаємозв'язок соціально - історичного часу та часу персонажа є важливою формою вираження авторської свідомості.

На відміну від сатирико-гумористичних творів О. Маковея, часова та просторова організація новел збірки «Кроваве поле», а також ліро-психологічних новел «Туга» та «Самота» відзначається певною часовою перервністю, співвіднесенням суб'єктивного часу ліричного героя із соціально -історичним часом. У той же час умовність часу й простору в поєднанні з гротеском у казках дає змогу прозаїку досягти гострої іронії, довершеності типізації життя. Хронотоп є тим лейтмотивом, що надає творам митця виразно-естетичної та філософської тональності.

Оповідання зі збірки «Кроваве поле» присвячені подіям Першої імперіалістичної війни. Воєнний час в О. Маковея визначається не стільки через зображення військових подій (батальної історії він не торкається зовсім), скільки загальним станом життя, ніби зупиненого та зубоженого й, головне, - станом народу та його настроями. У цих творах чітко контрастує холодний і суворий світ війни, де скрізь панують «біда, плач, сльози, брак притулку для тисячі родин» («Мертве місто»), з теплим і ласкавим повоєнним світом, де «природа <...> все погане зароблює, закриває і прикрашує» («На окопах»). Зіставлення часів не антагоністичне, воно зберігає певну спадкоємність, пафос пам'яті є головним мотивом творів про війну. У новелах «Вічна пам'ять» уже початкові фрази, як і назва, визначають ідейну та емоційну спрямованість твору, підкреслюють неможливість забуття невідомих героїв війни. У новелах «На окопах» та «Кроваве поле» О. Маковей, звертаючись до пам'яті народу, використовує метафори, пов'язані із поняттям пам'яті й забуття, загибелі й невмирущості: «поле честі, поле слави», «червоний кривавий килим», «червоне поле», «поле-капітал». Відсутність історичної пам'яті розглядається письменником як бездуховність й оцінюється як неспроможність до справжнього життя. У новелі «Мертве місто» образ певного простору, зруйнованого війною, виникає з перших рядків і проходить усі етапи розвитку, що репрезентовані через окремі деталі й компоненти. Автор використовує й реальний стан героя - його сон - як можливість по-новому осмислити те, що турбує героя в реальному житті.

Як бачимо, Осип Маковей належить до тих майстрів слова, для яких хронотопічний аспект є одним із важливих компонентів загального погляду на світ, невід'ємним від широкої сфери морально-етичних оцінок.

Список використаних джерел

маковей проза художній хронотоп

1. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики / М. М. Бахтин. - М. : Наука, 1971. - 234 с.

2. Лихачев Д. С. Поэтика древнерусской литературы / Д. С. Лихачев // Лихачев Д. С. Избранные работы : В 3 т. - Ленинград: Худож. литература, 1987. - Т. 1. - 493 с.

3. Копистянська Н. Х. Аспекти вивчення художнього часу в літературознавстві / Н. Х. Копистянська // Радянське літературознавство. - 1988. - № 6. - 132 с.

4. Маковей О. Твори : в 2 т. / Осип Маковей. - К. : Дніпро, 1990. - Т. 1. -492 с.

5. Погребенник Ф. П. Осип Маковей : [передмова] / Ф. П. Погребеник // Маковей О. Твори: в 2 т. - К. : Дніпро, 1990. - Т. 1. - 201 с.

6. Потебня А. А. Теоретическая поэтика / А. А. Потебня. - М. : Высшая школа, 1990. - 342 с.

7. Потебня О. О. Естетика і поетика слова / О. О. Потебня. - К. : Мистецтво, 1985. - 302 с.

Размещено на Allbest.ru