Товариство прихильників української літератури, науки і штуки у Львові: ідея, становлення, діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Товариство прихильників української літератури, науки і штуки у Львові: ідея, становлення, діяльність

Стаття присвячена дослідженню організації та діяльності Товариства прихильників української літератури, науки і штуки у Львові. Вивчено головні мистецькі, освітні та видавничі здобутки інституції. Зроблено висновок про важливість діяльності Товариства у справі розбудови українського культурного життя та гуртуванні визначних митців, літераторів та музеєзнавців.

Надання Галичині самоуправління, разом із іншими краями монархії Габсбургів, стало потужним поштовхом до постійно зростаючої тенденції творення різноманітних громадських і професійних об`єднань, а серед них і наукових товариств. У доавтономічному окресі будь-які зусилля до творення інституцій гальмувалися імперською владою й не допускалося до їхньої реалізації. Надання ж автономії звільнило потужну суспільну енергію, створило правові можливості кооперації людей науки. Відтоді, рік за роком почали поставати щоразу нові товариства, передусім, професійної інтелігенції. Тож саме автономія дала імпульс до об`єднання людей, котрі мали на меті наукову та науково-господарську діяльність. Осмислюючи цей зв`язок між громадською активністю та лібералізацією політичного життя, знаний краківський історик науки Юліан Дибєц відзначає: «Справа матеріальної підтримки науки є дуже важливою [...]. Разом із тим, надзвичайно вагомим моментом є свобода загалом, втім, свобода, котра надається суспільству, а зокрема, людям науки і інституціям, що займаються дослідженнями. В цьому випадку, вже саме надання свободи об`єднуватися шанувальникам знання та науки, надання прав інституціям, означає опіку над ними й їхню підтримку. Власне, цього елементу бракувало під прусським і російським пануванням [...]» [9, б. 34].

Справедливість цього спостереження чи не найбільшою мірою доводить український випадок: маємо всі підстави говорити про те, що лише в автономічну добу виникають перші інституції з виразним завданням плекати національну культуру та науку рідною мовою. При цьому увага історіографів зазвичай зосереджена на найбільш плідних у своїй праці товариствах народовецького (тут найдокладніше опрацьовано історію Наукового товариства імені Шевченка) та москвофільського (найпопулярнішим об`єктом аналізу є Ставропігійський інститут у Львові) спрямування. Натомість, на периферії дослідницької уваги надалі перебуває значна кількість різнопрофільних інституцій, що постали в автономічну добу, але не проявили себе значною активністю чи так і не були належно оцінені сучасниками. Звертаючи увагу колег до цієї наукознавчої проблеми, нижче спробуємо реконструювати діяльність Товариства прихильників української літератури, науки і штуки у Львові. До нашого часу дійшов архів цієї інституції, що відклався у фондах Державного архіву Львівської області. Саме його матеріали становитимуть джерельну основу нашої розвідки.

Історіографія Товариства на сьогодні є надзвичайно скромною - поряд із частими згадками в літературі, присвяченій культурному розвиткові галицьких українців чи науково-організаційній праці М. Грушевського [5; 7], маємо фактично єдину спеціальну статтю О. Купчинського. Але і в ній лише стисло проаналізовано діяльність цієї інституції, натомість, що важливо, опубліковано його статутні документи та протоколи засідань [4].

Мета статті полягає у з`ясуванні організаційних особливостей та цілісній реконструкції діяльності Товариства прихильників української літератури, науки і штуки у Львові.

Спочатку звернемося до самої ідеї постання Товариства. Як відомо, на зламі ХІХ-ХХ ст. у Львові функціонувало декілька потужних українських культурно-наукових інституцій. Звісно, у першу чергу згадаємо очолюване М. Грушевським НТШ, перетворене його енергійними заходами на фактичну українську Академію наук. З іншого боку, потужну діяльність розгорнула створена в 1898 р. у Львові й очолювана тим же М. Грушевським і його колегами «Українсько-руська видавнича спілка» для видавання творів українських письменників, перекладних творів світової літератури та популярно-наукових книг. Тож яка була потреба у створенні ще однієї інституції, що мала б подібні до згаданих товариств завдання? Відповідаючи на це запитання, цілком можна погодитися з думкою О. Купчинського, що створення Товариства слід пов'язувати із загальним поступом українства на початку XX ст. На тлі активізації суспільно-політичного руху та помітних наукових здобутків, українське мистецьке життя справляло враження не досить організованого. Тож функцію модератора культурно-мистецького руху й мало бути покладене на Товариство прихильників української літератури, науки і штуки у Львові [4, с. 393].

Утім, була й інша, прихована від сучасників мотивація: на початку ХХ ст. в НТШ відбувалася серйозна боротьба між М. Грушевським та опозицією на чолі з Михайлом Павликом та Володимиром Шухевичем. Наслідками цієї боротьби було гальмування багатьох ініціатив голови Товариства, спрямованих на подальшу його академізацію. Йшлося про те, щоби всі важливі справи в НТШ вирішували лише ті члени, котрі мали науковий доробок. Ця ініціатива відчутно зменшувала вплив на долю НТШ опозиції, котра влаштовувала голосні акції проти таких ініціатив М. Грушевського. Як свідчить щоденник останнього, постійна боротьба виснажувала його емоційно та негативно впливала на темпи реалізації багатьох наукових проектів. Тож учений кілька разів зрікався головування в НТШ, а згодом став думати над інституційною альтернативою, в якій він міг би добрати собі коло колег і втілювати в життя власні наукові плани без обтяжливого персонального протистояння. Власне, такою альтернативою й стало засноване львівським професором у лютому 1904 р. Товариство прихильників української літератури, науки й штуки. Трибуною і виразником його ініціатив мали стати редагований тим же М. Грушевським «Літературно- науковий вістник» і видавниче дітище тогочасного приятеля історика Івана Труша «Артистичний вістник».

Перші члени Товариства були обрані на засіданні його засновників 15 лютого 1904 р. Ними стали знані галицькі інтелектуали - Михайло Грушевський, Іван Франко, Іван Труш, Володимир Гнатюк, Степан Томашівський, Іван Макух, Марія Грушевська [2, арк. 1]. На цьому ж засіданні було обрано Виділ Товариства: головою став М. Грушевський, заступником голови І. Франко, секретарем І. Труш, скарбником - дружина голови Марія Грушевська [2, арк. 1 зв.]. Засідання Виділу проводилися нерегулярно - згідно свідчень протоколів, перерви між засіданнями тривали понад півроку. А перші звітні збори відбулися аж через чотири роки після установчих.

Статутом Товариства, затвердженим Галицьким намісництвом, передбачалися широкі культурно-просвітні цілі нової організації. Головним завданням Товариства, як це було вказано в Статуті, було «причинятися до розвою української літератури, науки і штуки» [2, арк. 1]. Пояснюючи українській громаді культурну місію нової інституції, І. Труш писав: «Щодо [...] задач на полі штуки, то Товариство буде своїми публікаціями познайомлювати цивілізований світ із продуктами української, передовсім народної, артистичної творчости, а «Артистичний вістник» буде головно популяризувати серед нашої суспільности се, що витворено в Європі» [4, с. 393]. Згаданим цілям мали служити публікація періодичних і неперіодичних видань, підтримка різноманітних культурно-просвітніх проектів, організація науково-популярних публічних лекцій, заснування премій і стипендій для підтримки українських діячів культури та мистецтва тощо. Кошти для реалізації таких цілей організатори Товариства планували отримати від членських внесків та українських меценатів.

Інституційно Товариство було пов`язане з іншою очолюваною М. Грушевським установою - НТШ. Цей безпосередній зв`язок між двома товариствами був навіть закріплений у Статуті нової організації: «Коли б Товариство перестало існувати не рішивши питання про своє майно, то все воно переходить на Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, але з тим, щоб се Товариство безпроволочно постаралось зав'язати нове Товариство прихильників української літератури, науки і штуки й передало йому майно Товариства» [2, арк. 1-2]. До речі, обидва товариства були нерідко залучені у спільні культурно-просвітні акції, як про це буде згадано нижче.

Згідно Статуту, членами Товариства могли бути особи «української народности, які показали прихильність до розвою української літератури, науки і штуки». Склад Товариства розширювався практично на кожному засіданні за рахунок обрання його членами знаних діячів українства. Так, на першому ж засіданні членами було обрано Дениса Коренця, Олександру Гнатюк, Аріадну

Труш, Євгена Чикаленка, Володимира Леонтовича, Миколу Аркаса, Володимира Симиренка, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Комарова, Миколу Лисенка, Федора Красицького, Василя Шкрібляка та ін. [2, арк. 1 зв. - 2]. Згодом ми неодноразово натрапляємо в протоколах засідань Товариства на вказівки про поповнення його лав новими членами. Так, лише на травневому засіданні 1911 р. до складу Товариства було прийнято одразу дев`ять нових членів. Серед них бачимо знакові для української культури імена Володимира Винниченка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Олександра Олеся та ін. На січневому засіданні 1913 р. лави Товариства поповнили вже відомі у той час українські діячі В`ячеслав Липинський, Петро Стебницький, Ілля Шраг, Микола Василенко, Орест Левицький, Софія Симиренко [2, арк. 17 зв.]. Станом на 1913 р. до складу Товариства входило 36 осіб [2, арк. 17 зв. - 18 зв.]. Таку ж цифру членів Товариства фіксує протокол зборів від 22 травня 1914 р. [2, арк. 21 зв. - 22].

Першою культурною акцією Товариства стало влаштування виставки українського модерного мистецтва, що була покликана популяризувати творчість українських художників з обох боків Збруча в широких колах не лише української, але й польської та російської громадськості [2, арк. 2]. Виставку було організовано під егідою НТШ, яке надало йому фінансову підтримку, брало участь у плануванні та розгортанні експозиції, призначило певну суму на закупівлю експонатів. Головним куратором виставки був І. Труш, котрий на засіданнях Виділу інформував про перебіг її підготовки. До відкриття виставки планувалося виготовити спеціальну медаль (замовлену в паризькій фірмі Беранже) із зображенням на аверсі голови Тараса Шевченка та лавровою гілкою і написом «Література, Наука, Штука» на реверсі.

На виставці, що відбулася восени 1905 р., було влаштовано конкурс, на котрому рішенням авторитетного журі відзначили твори найкращих мистців золотими та срібними медалями. Лауреатами стали відомі гуцульські різьбярі - брати Микола та Василь Шкрібляки, а також Марко Мегеденюк [2, арк. 6 зв.]. Виставка, як свідчили відгуки в пресі, пройшла зі значним суспільним резонансом і успіхом. Підсумовуючи її проведення, І. Труш писав: «Уряджуючи отсю виставку, дало Товариство прихильників української літератури, науки і штуки спромогу українським артистам виступати публично як окрема група [...]. Глядач, якому не чужий всесвітній поступ у штуці, міг сконстатувати з задоволенням сей факт, що наша вистава не була подібна до [...] вистав, які дотепер уряджувано у Львові, а своїм змістом та технікою творів уже зближена, правда не до найліпших, все ж таки до інтересніших вистав в Європі» [8, с. 61-62].

Важливою освітньою акцією, ініційованою членами Товариства, стала організація Вищих вакаційних літніх курсів, покликаних дати українській молоді базові знання з українознавства в умовах відсутності національної вищої школи. Ініціюючи організацію таких курсів, М. Грушевський мав за взірець популярну тоді модель народного університету, ідея якого була вироблена та апробована у скандинавських країнах, а згодом набула поширення в освітніх центрах Російської імперії.

Як свідчать документи Товариства, уперше ідея організації у Львові Вищих вакаційних літніх курсів була піднята на засіданні 4 червня 1904 р. З ініціативою проведення курсів виступив відомий наддніпрянський меценат Євген Чикаленко, котрий зголосився покрити фінансовий дефіцит курсів [2, арк. 2 зв.]. На цьому ж засіданні було вирішено запросити до викладання на курсах таких знаних українознавців як М. Грушевський, І. Франко, К. Студинський, Ф. Вовк, М. Ганкевич, С. Томашівський, І. Раковський та І. Брик. Було також визначено рівень оплати лекторів, котрий сягав 10 корон за годину. Немісцевим лекторам передбачалося повернути подорожні витрати та кошти перебування [2, арк. 3]. Загалом слід відзначити, що фінансова допомога Товариству з боку Є. Чикаленка була доволі сталою, що дозволило реалізовувати його численні культурно-просвітні проекти.

Вищі літні курси з українознавства відбувалися у Львові протягом місяця від 23 червня по 22 липня 1904 р. [2, арк. 3 зв.]. В них прийняла участь молодь як з Галичини, так і підросійської України. Загальна кількість учасників курсів сягнула 135 осіб. Відкриваючи роботу цих курсів, М. Грушевський у своєму вітальному слові окреслив їх мету та завдання: «Дати можність нашим землякам із Росії, позбавленим вповні національної школи, прослухати систематичні курси в українсько-руській мові з найважливіших суспільних дисциплін; дати ряд курсів із деяких наук, не заступлених у програмах тутешніх шкіл, а дуже важних з нашого національного становища; помогти приготовленню наукових курсів у тих галузях українознавства, в яких таких курсів іще нема; вкінці - дати поле новим науковим силам для приготовання для академічної діяльності» [1, с. 248].

До комплексу дисциплін на Вищих літніх курсах входили історія України, історія української літератури, історія культурного руху в Галичині, історія Західної Європи (у зв`язку з Україною), мовознавство, природничі науки, антропологія, етнографія, етнологія. Ці предмети читали вже згадані вище провідні українські вчені. Сам ініціатор заходу М. Грушевський читав на курсах дев`ятигодинний лекційний курс «Огляд історії України-Руси», що містив стислий виклад головних ідей його багатотомної праці «Історія України -Руси».

По закінченні курсів на липневому засіданні Товариства були підведені підсумки їх проведення. Одностайно було вирішено визнати корисною їх організацію, а також бажаним і надалі влаштовувати подібні освітні акції. Цікаво, що при розподілі гонорарів, від оплати за прочитані на курсах лекції відмовилися М. Грушевський та К. Студинський, котрі передали свій заробіток до скарбниці Товариства. Також з огляду на особливу популярність серед слухачів курсу лекцій з історії української літератури І. Франка, було вирішено видати їх окремою брошурою та поширити в українському молодіжному середовищі [2, арк. 3 зв. - 4].

Вищі літні курси отримали значний резонанс у пресі, на її сторінках наголошувалося, що Товариство уперше в історії української освіти апробувало важливу модель народного університету. Про враження самої молоді від прослуханих предметів ми можемо дещо дізнатися зі спогадів Дмитра Дорошенка: «Найбільше цікавили мене й усіх нас приїжджих виклади

Грушевського, і вони нас дуже розчарували: викладав Грушевський князівську добу і викладав страшенно нудно, не давав ширших узагальнень, а переказував, і то дуже одноманітно, саму лишень фактичну історію, - коли який князь панував, з ким воював або переговорював. Читав з рукопису і якось монотонно [...]. Ще більше розчарував нас Томашівський, особливо своєю дивною манерою викладати: ставав спиною до слухачів, а обличчям до географічної мапи [...]. Він так занудив свою аудиторію, що за другим разом прийшли всього кілька слухачів. Зате вподобали ми всі Франка. Він викладав спокійним рівним голосом, без зовнішніх ефектів, і хоч викладав старе українське письменство, але виклади були такі цікаві, такі глибокі змістом, що ми слухали з найбільшою увагою [...]. Гарно викладали Студинський, Брик, Раковський. Ганкевич викладав ефектно, як добрий промовець, але його виклади здавались мені більше промовами на вічу, як науковими лекціями. Дуже припали нам до смаку виклади Вовка» [3, с. 87-88].

За ініціативою голови Товариства та з огляду на статутні вимоги, його члени багато уваги приділяли підготовці та виданню навчальної та науково - популярної літератури. Так, на січневому засіданні 1905 р. було вирішено обрати комісію у складі М. Грушевського, І. Франка та В. Гнатюка для вироблення проекту написання, як зазначалося в протоколі засідання, «практичного підручника української мови» [2, арк. 5]. Справа цього підручника надзвичайно серйозно трактувалася керівництвом Товариства, свідченням чого є неодноразове звернення до неї під час засідань [2, арк. 7]. В 1908 р. для вшанування пам`яті померлого Володимира Антоновича на внесок голови Товариства М. Грушевського було вирішено видати коштом Товариства університетські курси київського професора, записані його слухачами [2, арк. 7 зв.]. Товариство зі своїх фінансових фондів постановило також видати значними накладами поезії Григорія Чупринки та Олександра Олеся, прозові твори Марка Вовчка та Ореста Левицького, науково -популярні праці Степана Томашівського, В`ячеслава Липинського та Івана Франка, переклади зі світової літературної класики.

Подібно до інших інституційних «дітищ» М. Грушевського, Товариство було провідником головної ідеї політичної платформи львівського професора - соборності українських земель. Тож значною мірою за ініціативою свого голови, Товариство приймало активну участь в культурно-громадському житті не лише галицької, але й Наддніпрянської України. Так, багато членів Товариства були задіяні у широкому відзначенні ювілею визначного українського письменника Івана Нечуя-Левицького, котрий припав на 1905 р. [2, арк. 5]. У 1907 р. члени Товариства прийняли участь у відзначенні ювілею Миколи Садовського [2, арк. 8]. Не оминули своєю увагою члени Товариства і ювілею Марії Заньковецької в 1908 р.: з цієї нагоди була виготовлена вітальна адреса, а саму артистку обрано до складу Товариства [2, арк. 7 зв.]. Не стояли осторонь члени Товариства і сумних подій українського громадського життя. Так, від імені Товариства М. Грушевський та його улюблений учень І. Джиджора приймали участь у похоронах Володимира Антоновича, Павла Житецького і Миколи Кропивницького [2, арк. 12 зв.].

Слід також відзначити важливу опіку Товариства над молодим поколінням українських митців. У його архіві відклалися листи-звернення та листи-подяки від початкуючих художників з проханнями про фінансову підтримку. Для прикладу наведемо звернення від опікуна молодого талановитого маляра Івана Юрковського [2, арк. 1-2 зв.].

Як і будь яке інше творче об`єднання, Товариство також не оминули внутрішні конфлікти, незважаючи на те, що до його складу входили лише прихильні до різнопланової праці М. Грушевського діячі. Причиною непорозумінь стало те, що від 1908 р. діяльність інституції зміщується від мистецько-освітньої праці до літературно-видавничої. Товариство припинило влаштовувати мистецькі акції, дедалі частіше відмовляло у фінансовій дотації журналу «Артистичний вісник». Саме в цьому була одна з причин того, що Товариство покинув один із його засновників І. Труш. У своїй заяві він лаконічно написав: «Підписаний повідомив отсим Світлий Виділ, що разом з жінкою з товариства виступає» [2, арк. 8].

У підсумку відзначимо, що попри нерегулярність зібрань, скромний бюджет та незначний період функціонування, Товариство мало велике значення у справі розбудови українського освітнього і культурного життя, гуртування визначних митців, літераторів, музеєзнавців та етнографів з обох боків збручанського кордону. Також відзначимо незаперечні видавничі успіхи інституції - численні наукові та популярні видання стали окрасою тогочасного українського книговидавництва. Все це спонукає нас до продовження дослідницької праці над історією українських культурно-освітніх та наукових інституцій так званого «другого» плану.

Список використаних джерел

товариство література інституція

1.Грушевський М. Українсько-руські наукові курси / Михайло Грушевський // Грушевський М. С. Твори : У 50 т. - Львів : Світ, 2002. - Т. 1 : Серія «Суспільно-політичні твори (1894-1907)». - С. 246-255.

2.Державний архів Львівської області. - Ф. 298 (Товариство прихильників української літератури, науки і штуки у Львові). - Оп. 1. - Од. зб. 3 (Книга протоколів загальних зборів членів Товариства та засідань його правління). - На 22 арк.

3.Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки) / Дмитро Дорошенко. - К. : Темпора, 2007. - 272 с.

4.Купчинський О. Статут і протоколи засідань Товариства прихильників української літератури, науки і штуки у Львові / Олег Купчинський // Записки НТШ. - Львів, 1994. - Том ССХХУП. - С. 393-419.

5.Пиріг Р. Я. Михайло Грушевський: біографічний нарис / Р. Я. Пиріг, В. В. Тельвак. - К. : Либідь, 2016. - 576 с.

6.Тельвак В. Творча спадщина Михайла Грушевського в оцінках сучасників (кінець ХІХ - 30-ті роки ХХ століття) / Віталій Тельвак. - Київ-Дрогобич, 2008. - 494 с.

Размещено на Allbest.ru