Специфіка характеротворення в романі Н. Гурницької "Мелодія кави у тональності кардамону"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Творчість українських письменниць ХХІ ст. привертає увагу сучасних критиків, вона викликає багато літературних дискусій та значну частину літературознавчих дискурсів. Сьогодні очевидно, що жінки-письменниці відіграють важливу роль у розвитку літератури. Їхнє перо скероване на зображення менш примітних для «чоловічого ока» сторін жіночого життя. Свідченям цього є творчий доробок Марії Матіос, Любові Пономаренко, Оксани Забужко, Євгенії Кононенко та ін. До цієї письменницької когорти можна додати і Наталію Гурницьку, яка посіла значне місце в українській жіночій прозі. «Скільки себе пам'ятаю - постійно щось писала. У дитячому садочку, у школі, в університеті, на роботі. Зараз навіть важко пригадати, чому і коли почала це робити... Чи матиме це продовження в майбутньому -- подивимось, бо якщо людині судилося писати, то дуже важко зіштовхнути її з цього шляху» [1], - пригадує письменниця про початок своєї творчої діяльності. Її дебютна книжка «Мелодія кави у тональності кардамону» (2012) - це життєва історія забороненого кохання юної дівчини до значно старшого за неї одруженого польського шляхтича, яка розгортається в атмосфері Львова XIX століття. Лауреат літературного конкурсу «Коронація слова», письменниця Наталя Шевченко відгукнулась про цей роман так: «Він нагадав мені венеціанське мереживо, старовинне й вишукано гарне, а ще - симфонію кохання та шаленої до нестями пристрасті. І байдуже, що нас із героями розділяють півтора сторіччя: є історії та почуття, які ніколи не зникнуть і не застаріють...» [6]. Критичних статей, в яких би повною мірою було оцінено роман Н. Гурницької «Мелодія кави в тональності кардамону», надзвичайно мало. До її вивчення творчої спадщини зверталися такі дослідники, як Б. Завідняк («Про роман Наталії Гурницької «Мелодія кави у тональності кардамону»»), К. Холод («Сага про львівське кохання»), А. Данилевич («Історія гріховного кохання з ароматом кави й кардамону»). Богдан Завідняк твір Н. Гурницької відносить до кращих зразків неокласичної літератури, які написані рідною мовою: «Пластика авторського пера створює доволі рельєфні описи картин, окремих предметів, дає привід впевнитися, що перед нами обдарована письменниця» [4], зазначаючи, що роман «Мелодія кави в тональності кардамону» «написаний з довірою до внутрішнього та зовнішнього світу жінки, її потреби кохати і відгукуватися на зустрічне кохання, викликати його. Звідси й ситуативність, небезпека потрапити в полон, стати замкненою у пастці «золотої клітки», шукати виходи, потрапляти у все нові сільці обману або ілюзивного порятунку» [4] . Анна Данилевич наголошує на тому, що «Наталія Гурницька вміє обирати місце й час розгортання подій, уміє інтригувати, тримати в напрузі свого читача. Її книжка може бути адресована як юним шанувальникам мелодраматичних історій, так і досвідченим поціновувачам художньої прози» [3, 16].

Уже з перших сторінок цього твору увагу реципієнта привертає образ головної героїні - Анни. Ще зовсім молодою дівчиною вона закохується в уже досвідченого чоловіка Адама, проте він давно одружений, має двох дітей. На перший погляд, здається, що закохані ніколи не зможуть бути разом, бо соціальне становище жінки того часу (вона є донькою греко-католицького священика), давні галицькі релігійні традиції не дають їм такої можливості. Але почуття кохання Адама та Анни - надзвичайно сильне у всьому сенсі цього слова - жодна відстань, інша сім'я, правила та норми поведінки, звичаї того часу (ХІХ ст.) не можуть згасити їхні емоції. Художньої цінності роман набуває завдяки особливій специфіці розкриття образу головної героїні. Як відомо, наука пізнає буття за допомогою понять, а література - образів, вони виступають тією ланкою, що пов'язує текст і твір в органічне ціле, і виникають на основі текстуального мовлення, що дає можливість сформувати твір у свідомості читача. Саме зображенню образу Анни підпорядковані різні художні прийоми та засоби. Один із них - це пейзаж. Образ природного оточення персонажів та їхніх дій, опис картин природи в художньому творі, який має певне значення в його загальній змістовій організації, він допомагає авторові розповісти про місце і час зображуваних подій. Одна з головних функцій такого пейзажу - створення фону сюжетних подій, місцевого колориту. Однак він найчастіше виконує паралельно ще одну функцію - характерологічну, тобто виступає засобом поглибленого роз'яснення образу персонажа, його характеру, внутрішнього стану. роман авторський монолог

Пейзажні картини розкривають складність життєвих обставин, в яких опинилась головна героїня. Життя Анни починалося «сіро і безрадісно». Смерть батьків зруйнувала її мрії. Душевний стан дівчини вдало розкриває опис погоди на початку твору: «Ранки зробилися прохолодними та вогкими, сонце вже не гріло, а лише мляво протискалося промінням крізь сіре, насуплене небо і так само неохоче розсіювало вранішні тумани. За декілька днів листя з дерев цілком пооблітало, розшарпане вітрами та нічними приморозками, а ще за тиждень лежало під парканами та деревами мокрим побляклим непотребом. З дня на день очікували снігу, але замість нього прийшли холодні, набридливі дощі, а східний вітер приніс за собою таку ж пронизливу сирість та мряку» [2, 11]. Пейзаж створює й емоційний фон, на якому розгортається дія під час непорозуміння між Анною та Адамом. Цей опис підкреслює почуття і стан героїні, а також слугує ретроспекцією, передвісником нещастя: «Здається, десь далеко гримить. Гроза насувається, чи що? Вона знову вслухалася. Справді гримить. Здригнувшись від чергового гуркоту грому, Анна кинула погляд у вікно. Так страшно блискає, що хочеться, як у дитинстві, залізти з головою під ковдру, зіщулитися там клубочком і міцно-преміцно заплющити очі. Шкода, що не можна так само сховатися від усіх проблем» [2, 177].

Виконуючи характерологічну функцію, пейзаж може виражати або гармонію персонажа з природою, або їх антагонізм, тобто картини природи можуть збігатися з людськими переживаннями (пейзаж-консонанс) і можуть протиставлятися їм (пейзаж-дисонанс). У романі «Мелодія кави в тональності кардамону» Наталії Гурницької використовується пейзаж -консонанс.

Психічний стан героїні найточніше передають зимові пейзажі. Зима асоціюється в Анни з холодом та безнадією: «Визирнула на вулицю. Порожньо, тихо, засніжено. Клапоть темного неба над колодязем внутрішнього подвір'я і тьмяне світло у вікні навпроти. Десь інакше життя, інакші клопоти, зрозуміліші почуття, а в її власному житті - знов лише непевність» [2, 128]. Під час змалювання природи письменниця вільно використовує широку палітру епітетів та метафор, які допомагають розкрити душевний стан Анни: «темне небо», «тьмяне світло», «насуплене небо», «набридливі дощі», «пронизлива сирість» та ін.

Отже, пейзаж є важливим елементом композиції роману «Мелодія кави в тональності кардамону» Н. Гурницької, адже він увиразнює його структуру, дозволяє краще зорієнтуватися у змісті, допомагає зрозуміти внутрішню суть героїні, її душевні поривання і життєві розчарування.

Подібним до картин природи є й екстер'єр. У тексті наявні описи архітектурних та художніх оформлень фасадів будівлі, споруд, що дає можливість читачу з найбільшою естетичною насолодою сприймати сюжет тексту. Екстер'єрні описи є фоном для розгортання різних життєвих подій героїні: «Ніколи не любила початку зими. На вулиці гидко, холодно, сіро, а силуети довколишніх будинків за пологом дрібної мжички з дощу та снігу виглядають розмитими та нечіткими» [2, 237]. Екстер'єр спрямований і в минуле героїні. За допомогою яскравих спогадів з дитинства і протилежних сірих описів того, що наразі оточує Анну, стає зрозумілим її внутрішній стан: «Найдужче любила, коли мама брала її на прогулянку середмістям. Завжди віднаходила у тих мандрівках щось для себе цікаве. Коли була зовсім маленькою, їй здавалося, ніби поверхові кам'яниці впираються у самісіньке небо, консолі нагадують казкових створінь, а кам'яні леви та статуї на фасадах поводяться, як живі істоти: суворо дивляться на неї згори і, якщо вона чинитиме нечемно, спустяться до неї та сваритимуть за неґречну поведінку» [2, 17].

Важливим засобом творення образу Анни є портретна характеристика. Як відомо, зв'язок персонажа і його портрета в художньому творі взаємозумовлені. Через опис зовнішності героя автор розкриває його внутрішній світ та справжню сутність. «Художній характер, - як слушно зазначає В. Фащенко, - не може бути безликим» [7, 206], а тому портретні характеристики у романі Н. Гурницької постійно супроводжують символічні образи, які допомагають зрозуміти внутрішню суть героїв, яка завжди певною мірою розкривається в зовнішніх проявах. Авторка роману виділяє ту чи іншу деталь в образі героїні, без якої дівчина навіть не уявляється, наприклад, змальовуючи зовнішність Анни, вона використовує динамічний портрет (психологічний): «Маленький ніс, акуратні губи, карі очі, непокірне темно -русяве волосся, яке вона заплітає у дві довгі, важкі коси, і жодного натяку на округлі жіночні форми. А ще ця її невпевненість у собі, безліч страхів, недобрих передчуттів і постійне очікування чогось лихого» [2, 14]. За допомогою портрету письменниця показує зміни, які відбулися у зовнішності героїні: «Проминуло три роки, Анна не просто стала старшою, але й змінилася зовні. Лінії тіла м'яко заокруглилися, набули принадних жіночних обрисів. Навіть губи та очі стали виразнішими, ніби враз набрали нових яскравіших барв, а в погляді з'явилася ще не до кінця

усвідомлена нею самою тепла млість і неспокій» [2, 32]. Але зовсім іншою постає перед читачем образ Анни після народження її дитини, вона стає матір'ю, і сприймається реципієнтом уже інакше: «Навіть усі колишні дівочі нездужання зникли, а в обличчі з'явилося щось зовсім нове - спокійна впевненість у власних силах, у своїй жіночій привабливості та в тому, що вона справді на все це заслужила» [2, 275]. Це саме той випадок, коли про фізіологічні процеси в організмі жінки може природньо писати хіба що тільки жінка-автор, яка сама пережила радість материнства і всього того, що йому передує, а сприймає зміни в організмі з неспокоєм, адже невідомо, як на них реагуватиме чоловік. Психологічний стан героїні також змінюється, адже процес вагітності супроводжується страхом за долю дитини і майбутніх пологів, бо часто вони не залежать від рішення людини та її очікувань (перша дружина Адама померла саме від фатальних пологів).

Портретні характеристики відіграють вагому роль у творі, завдяки їм розкривається індивідуальність головної героїні в різних життєвих ситуаціях, коли вчинки і мова персонажів не могли пояснити того, що відбувається в душі героїні, авторка роману використовує для цього саме психологічні портрети.

Певну роль у розкритті образу головної героїні відіграє в романі опис одягу: капелюшки, корсети, сукні, подоли, біжутерія, коштовності та прикраси тілесної вроди, аксесуари жіночих хитростей панянок ХІХ ст. оживають під майстерним пером авторки. Вона тонко і детально описує жіночий ритуал зовнішнього одягання: «Такої гарно гаптованої тоненьким мереживом білизни їй взагалі ніколи ще не доводилося тримати в руках. Передягнувшись, Анна уважно глянула на своє відображення у дзеркалі й сама собі здалася незнайомкою. Вовняна сукня з дорогим мережаним комірцем, кашемірова шаль, тоненького полотна нижні спідниці - такого вишуканого одягу вона ще ніколи не носила» [2, 90].

Потрібно зазначити, що для повноцінного і всебічного створення образу жінки вагоме місце у творі відводиться діалогам та монологам, завдяки яким читач розуміє почуття героїні до коханого чоловіка: «Анна роздратовано пересмикнула плечима. - Уже можна було б навчитись. Щонайменше у вас дружина є. Я вже не кажу про... Второпавши, що ляпнула зайве, вона злякано притиснула долоню до рота, а Адам, на секунду переставши шнурувати корсет, розсміявся. - Щось новеньке. Такого я від тебе ще не чув. Ти ревнуєш? Густо почервонівши, Анна прикусила губи. - Чого б то я мала ревнувати? Хіба мені не однаково?» [2, 156]. Типовою формою діалогу в романі є структура питання відповідь. Вона відтворює хід бесіди, узвичаєну в живому невимушеному спілкуванні. Окрім діалогів, у творі використовується і внутрішнє мовлення, в якому найповніше передаються процеси мислення та переживання Анни: «Що з ним діється, з тим клятим серцем? Відбиває свої удари десь аж у скронях шалено, налякано, млосно, не даючи зосередитися на тому, що відбувається. А якщо підійти до Адама самій? Ніхто ж не побачить нас зараз?» [2, 51]. Цікавим є те, що авторська характеристика може плавно переходити в мовлення героїні без певного авторського попередження, а це є приводом до ототожнення авторських думок з хвилюванням жінки. Така психологічна майстерність Н.Гурницької виявляється і в авторських характеристиках. Для більш глибокого осмислення мотивації вчинків героїні письменниця звертається до змалювання дитинства Анни. Адже для того, щоб пізнати людину, дізнатися про те, що спричинило ту чи іншу її поведінку, потрібно, перш за все, зазирнути у дитинство, у ті умови, в яких формувався її характер. Оточення у дитинстві передає людині те, що можна назвати психологічною атмосферою, духом суспільства. У романі «Мелодія кави в тональності кардамону» Н. Гурницької перед читачами постає своєрідний екскурс у минуле Анни, яке вона свідомо пригадує, намагаючись зрозуміти для чого жила: «Дивлячись на брата, Анна мимоволі дивувалася, як сумлінно ставиться він до своїх обов'язків. Не була певна, що теж зуміла б так добре вчитися. Зрештою, була дівчинкою, а тому, отримавши початкову освіту, сиділа вдома. Багато читала, малювала, вишивала, шила і вчилася у мами вести хатнє господарство» [2, 17]. Під час оповіді письменниця подає власне бачення світу героїні: «Жила десь поза часом та простором - у своєму маленькому, відмежованому від чужого втручання світі, і не прагнула його полишити» [2, 65]. Авторка багато уваги приділяє опису душевного стану Анни: «Можна було б списати все це на чергове місячне нездужання, яке почалося у неї саме зараз, проте розуміла, що причина в іншому. Вона боїться свого непевного становища і дуже сильно хоче, щоб Адам забрав її звідси. Дивилася довкола себе наляканими очима і зблідла так сильно, що це відразу впадало у вічі» [2, 131]. Авторська характеристика стає вирішальною і в зображенні ставлення героїні до коханого: «На секунду Анна заплющила очі. Дотик руки Адама примусив її відчути незрозуміле збентеження та млість. Вона підвела голову і несміливо, самими лише очима, усміхнулася йому. Чому всміхнулася? І сама не зрозуміла» [2, 45]. Емоційне напруження Анни розкривається через риторичні питання, в яких письменниця намагається охопити всі думки та почуття героїні: «Як він уявляє собі все це? Щоб вона стала коханкою одруженого чоловіка? Та нізащо. Тітка з вуйком її вб'ють. А Андрій? А сусіди? А Маркіян? Та що вона, гріха не боїться?» [2, 59]. У цьому випадку риторичні питання використовуються як засіб відтворення діалогу з уявним співрозмовником. Цікавими є конструкції речень, в яких відповідь на риторичне питання зазначено на початку: «Ні, нікуди вона від нього не піде. Хіба можна втекти від чоловіка, якого любиш понад життя?» [2, 98]. Питальні речення оповідача виражають усі хвилювання дівчини: «Він її любить? Вона йому потрібна? Він не сердиться?» [2, 84]. Такі синтаксичні конструкції нагромаджуються і створюють надрив емоцій у реципієнта: «На сам здогад про таке Анну аж у жар кинуло. Вагітна? Ні, неможливо. Коли були останні місячні? Цього місяця? Минулого? Позаминулого? Гарячково зіставляючи дати, числа, обставини та події, Анна схопилася за голову. Вже давно нема. Як взагалі можна бути такою дурною і нічого не помічати? Як?» [2, 205]. У романі «Мелодія кави в тональності кардамону» Наталії Гурницької роль авторської характеристики велика й різноманітна. Вона допомагає розкрити характер головної героїні, підкреслити визначальні риси її образу, дозволяє простежити еволюцію її внутрішнього світу.

Отже, основними художніми прийомами та засобами розкриття образу головної героїні роману Н. Гурницької «Мелодія кави в тональності кардамону» є авторська характеристика, діалоги та монологи, внутрішнє мовлення, портретні характеристики, використання психологізованих пейзажів, екстер'єрні описи. За допомогою цих засобів авторка художньо презентує психологічний стан героїні, її емоційне напруження та почуття кохання до улюбленого чоловіка.

Література

1. Гурницька Н. Автобіографія. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.livelib.ru/author/442106

2. Гурницька Н. Мелодія кави у тональності кардамону / Н. Гурницька. - Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2014. - 398 с.

3. Данилевич А. Історія гріховного кохання з ароматом кави й кардамону / А. Данилевич // Вільне життя плюс. -2014. - №68. - С.16.

4. Завідняк Б. Про роман Наталії Гурницької «Мелодія кави у тональності кардамону». [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zolotapektoral.te.ua/bohdan-zavidnyak-pro-romannataliii~hurnytskoii-melodiya-kavy-u-tonalnosti-karmadonu.html

5. Кучер Н. Інтерв'ю з Наталією Гурницькою. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://kolo.poltava.ua/novini-poltava/pismennitsya-natalya-gurnitska-pisala-10-rokiv-odnu-iz-naipopulyarnishih-knig-ukrayini-23933.html

6. Шевченко Н. Наталія Гурницька. Мелодія кави у тональності кардамону [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://svit-bibliophil.blogspot.com/2014/05/blog-post_12.html

7. Фащенко В. У глибинах людського буття. - К.: Дніпро, 1981. - 279 с.

Размещено на Allbest.ru