Нарація та хронотоп як складники художнього світу роману Ю. Ґудзя "Ісихія"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Нарація та хронотоп як складники художнього світу роману Ю. Ґудзя «Ісихія»

H. П. Олійник, Ю. О. Резніченко (м. Дніпро)

У статті розглянуто особливості художнього світу роману Ю. Ґудзя «Ісихія», зосереджено увагу на визначенні специфіки авторського світобачення, наративної організації, особливостей реалізації художнього часу й простору твору. З'ясовано, що світоглядні орієнтири письменника, які корелюють з ідеями ісихазму, зумовили задум аналізованого роману, відповідний образ множинного наратора, домінування сповідальності, достовірності й водночас наявність недомовленостей і натяків. Висвітлено своєрідність міфологізованого хронотопуу творі Ю. Ґудзя, переплетення часових координат, його концептуальні мікротопоси (дім, майдан тощо).

Ключові слова: художній світ твору, авторська свідомість, ісихазм, наратив, посттоталітарний світ, сільський простір, топос, хронотоп, Я-нарація.

В статье рассмотрены особенности художественного мира романа Ю. Гудзя «Исихия», сосредоточено внимание на определении специфики авторского мировоззрения, нарративной организации, особенностей реализации художественного времени и пространства произведения.

Выяснено, что мировоззренческие ориентиры писателя, которые коррелируют с идеями исихазма, обусловили замысел рассматриваемого романа, соответствующий образ множественного нарратора, доминирование исповедальности, достоверности и одновременно наличие недоговоренностей и намеков. Освещено своеобразие мифологизированного хронотопа в произведении Ю. Гудзя, переплетение временных координат, его концептуальныемикротопосы (дом, площадь и др.).

Ключевые слова: художественный мир произведения, авторское сознание, исихазм, нарратив, посттоталитарный мир, сельское пространство, топос, хронотоп, Я-нарация.

Самобутньою постаттю в українському літературному житті кінця ХХ початку ХХІ століття є Юрко Ґудзь (1956-2002) - поет, прозаїк, філософ, критик, публіцист, художник, «аристократ від українського селянства» (Н. Зборовська) [6, 55], який обрав для себе мандрівний, майже аскетичний, спосіб життя. Він був, за словами сучасників, людиною скромною і стриманою, не вимагав підвищеної уваги до своєї персони, і водночас його поява в тих чи тих літературних колах завжди була подією. Творчості письменника належить осібне місце в сучасному літературному процесі, вона позбавлена карнавально-іронічних ознак масової літератури й вирізняється герметизмом, заглибленістю в слово, пошуком і збереженням національного світу у формах сакральних знань, міфів, архетипів [15, 9]. Ю. Ґудзь у прозових і поетичних творах утілював розроблену ним концепцію Української Реконкісти як ідеї культурного відродження нації, «звільнення простору для нових реальностей такого національного буття, де окрема творча людина була здатна порозумітися з іншими творчими людьми» [5].

Художній доробок Ю. Ґудзя, презентований збірками поезій «Postscriptum до мовчання» (1990), «Маленький концерт для самотнього Хронопа» (1991), «Боротьба з хворим янголом» (1997), драмою «Колискова для самогубців» («Світо-вид», 1992, № 4), повістю «Сорочка без тіла - біла» («Дзвін», 1994, № 10), романами «Не-Ми», «Ісихія» («Кур'єр Кривбасу», 1998, № 6, 7; 2000, № 8, 12; 2001 № 6), книжкою оповідань «Замовляння невидимих крил» (2001) та ін., на сьогодні досить скромно позначений увагою літературознавців. Час від часу на сторінках наукових і популярних видань з'являлися відгуки, рецензії, есеї, статті (В. Врублевського (псевдонім Василь Галинич), В. Ґабора, В. Грабовського, В. Даниленка, Н. Зборовської, О. Сидора-Гібелінди, М. Скаліцкі, М. Янкової та ін.), присвячені розгляду окремих граней письменницької майстерності автора - індивідуального стилю, філософсько-світоглядних, зокрема екзистенційних домінант прози письменника, естетичних засад його творчості. О. Левченко у праці «Літературний портрет Юрка Ґудзя» систематизував біографічні відомості про письменника, застосовуючи біографічний метод окреслив формування його художньої свідомості [10]. Найбільш ґрунтовним справедливо назвати дослідження (кандидатську дисертацію) М. Янкової «Стильові домінанти творчості Ю. Ґудзя», у якій розглянуто жанрово-стильові особливості письменницького доробку автора в контексті трансавангардного стилю письма та ідейно-художніх пошуків сучасної літератури [15, 2]. Дослідниця виокремлює такі типологічні риси поезії і прози Ю. Ґудзя, як автобіографічність, есеїстичність, еклектичність, автоцитування, принцип «взаємоекстраполяції» ідей поетичних творів у прозові [15, 17], акцентує на тому, що автоінтертекстуальна художньо-естетична стратегія письменника виявляється в наскрізних концептуальних образах-символах (зима, сновидіння, тіло/душа, дотики, смерть, самотність, дорога/дім) [15, 8].

Роман «Ісихія», обраний нами для аналізу, не зацікавив літературних критиків одразу після публікації в журналі «Кур'єр Кривбасу» (2000, № 8, 12; 2001 № 6). Лише після посмертного видання у 2009 р. тернопільським видавництвом «Джура» книги «Барикади на Хресті», до якої ввійшли однойменна поема й романи «Не-Ми» та «Ісихія», твір помітили літературознавці, які у своїх статтях відзначили специфіку проблематики.

роману, оригінальність його структури, ісихазм як основу світовідчуття, оприявленого в романі. В. Даниленко в статті «Романи “Не-Ми” та “Ісихія” в літературній спадщині Юрка Ґудзя» уводить твір у контекст розвитку в загальноєвропейській літературі естетики антироману. Він слушно виокремлює чотири лейтмотиви творчості письменника, які наявні й у романі «Ісихія»: любов як вищий смисл життя, мова, антиімперський та антитоталітарний лейтмотиви, село як жертва міста; розглядає роман в аспекті проблеми маргінальної особистості й маргінального світу [3, 4951]. Н. Зборовська в розвідці «Юрко Ґудзь (психометафізичний портрет)», застосовуючи методологію психометафізичного дослідження глибинної психології творчості, називає цей роман продуктом сильних внутрішніх переживань автора, вказує на відбиття у свідомості героїв твору душевних травм дитинства письменника [4, 8-9]. М. Янкова в згаданій вище праці приділяє належну увагу висвітленню специфіки вияву авторських пошуків романної форми в «Ісихії» й визначає жанр твору як психологічний роман, у якому «конфлікт виявляє самовизначення особистості» [1 5, 13], зіставляє багаторівневу структуру роману з людською свідомістю, що репрезентує народження, смерть та відродження. Висловлені науковцями тези стосовно поетики твору зумовлюють необхідність ґрунтовного літературознавчого осмислення тексту твору Ю. Ґудзя «Ісихія» й актуальність нашої студії та визначають її мету - осмислити художній світ роману.

Літературознавче дослідження художнього світу твору, започатковано ще в часи античності з урахуванням розрізнення двох форм зображення дійсності - історії й поезії - простежується в працях М. Бахтіна, Г. В. Ф. Гегеля, Й. В. Гете, Дж. Паттенхема, О. Потебні, Ф. Сідні та ін., однак уперше як категорію літературознавчого аналізу зазначене поняття окреслив у статті дотримуємося правопису слова ісихазм, поданого в Енциклопедії історії України [7].

Д. Лихачов у 1968 р. у статті «Внутрішній світ художнього твору» [11]. Вагомий внесок у вивчення цієї категорії зроблено як зарубіжними - Е. Ауербахом, М. Бахтіним, Р. Інгарденом, Ю. Лотманомта ін., так і українськими - В. Іванишиним, Г. Клочеком, А. Ткаченком та ін. - дослідниками. Для сучасного українського літературознавства на часі питання термінологічного закріплення поняття «художній світ», визначення його компонентів та принципів аналізу тексту в цьому ракурсі. З-поміж наявних сьогодні енциклопедичних видань, присвячених питанням термінології літературознавства, дефініція поняття «художній світ» презентована лише в «Літературознавчому словнику-довіднику» за редакцією Р. Гром'яка, Ю. Коваліва, В. Теремка та ін., на яку ми й спиратимемося в нашому дослідженні: це «створена уявою письменника і втілена в тексті твору образна картина, яка складається з подій, постатей, їх висловлювань і виражених ними духовних феноменів (уявлень, думок, переживань тощо)» [12, 717-718]. Обсяг операційних категорій для характеристики художнього світу твору визначається науковцями по - різному: «опір матеріалу», час і простір, візуальність, предметність, кольористика (Г. Клочек [9]); час, простір, плани автора та героя, образ читача (А. Ткаченко [13]), соціум художнього твору (образи автора, дійових осіб, оповідачів, читача) і зображені в ньому природно-речові обставини дії, хронотоп(В. Іванишин [8]). Художній світ роману Ю. Ґудзя «Ісихія» у нашій статті осмислюється через розгляд авторського світобачення, наративної організації, художнього часу і простору - інтерпретації змісту роману, що уможливить висвітлення специфіки світу, зображеного письменником у творі.

Світоглядні орієнтири Ю. Ґудзя пов'язані з його захопленням містичною духовною практикою ісихазму. Письменник згадував, що це поняття він відкрив для себе в праці середньовічного філософа-богослова Григорія Палами «Слово на захист священнонімотних», де ісихія тлумачилась як безмовна медитація, «молитва серця», зосереджене й втишенебесідування з Творцем [14, 3]. Н. Зборовська, називаючи цей роман саможертовним текстом, зауважує, що його домінантами є «тайнознаки, сутнісне мовчання», які становлять «основу езотеричного послання найближчим людям - тим, хто здатний ці знаки чути йрозпізнавати» [4, 13]. У зв'язку з цим найбільш сокровенне й чисте в романі не розкривається через характери та ситуації, воно передається за допомогою відчуттів і натяків, декодувавши які уважний читач долучиться до тих, хто віднайшов істинне щастя. Для цього Ю. Ґудзь залишив у тексті незаповнені (сіленціографічні, за визначенням автора) сторінки, нагадуючи цим про можливість співтворчості. Роман «Ісихія», написаний на основі спогадів брата автора Анатоліяпро його участь в Афганській війні, що доповнені виразом передчуттів письменника - щодо загрози зникнення українського села. Він (роман) був задуманий як проект реалізації ідеї Української Реконкісти - масштабного всенародного повстання задлявідродження національного самоусвідомлення й звільнення національного простору. Апокаліптичні візїї Ю. Ґудзя, що втілені у творі в образі передкінцесвітнього часу диктатури в Україні, виявляють особливий погляд письменника на призначення свого роману, текст якого прочитується як свого роду замовляння, оберіг для кожного з нас від жахливих подій, напророкованих у ньому.

У романі «Ісихія» оповідь ведеться переважно від першої особи («Я- нарація»), наратор не презентує себе на початку твору, тож його сутність оприявлюється через репліки співбесідника: «Й ще таке... Юрко, ти написав, що “гамериканці” щезли в темряві...» [1, 146], «...Юрок, давай поїдемо в Джигітомир... Будемо їхати, пити домашнє вино <...>» [1, 154]. Збіг імен оповідача й автора твору, біографічних даних (за героями роману постають образи рідних Ю. Ґудзя - матері, діда Костянтина Рибака, баби Софії, сина Богдана; відомо, що рідний брат письменника повернувся з війни в Афганістані душевно скаліченим, часто ділився з Юрієм своїми спогадами, ці його переживання стали основою розповіді співбесідника оповідача у творі), просторових точок (село Немильня, де народився Ю. Ґудзь, місто Житомир, у якому певний час жив і працював автор, по-особливому дорогі для оповідача), суголосність авторської життєвої філософії й світогляду оповідача дають підстави стверджувати про домінування автобіографічного начала в романі. Наратив роману, конституйований авторською свідомістю, постає як множинний і слабко впорядкований. Оповідь ведеться не лише наратором-протагоністом, а й іншими персонажами, до того ж наратор у різних епізодах фігурує як непричетний очевидець, очевидець - протагоніст, другорядний персонаж, один з головних персонажів, головний герой тощо. Наративній організації першої частини роману - «APPENDICES (додаток перший) » - властиве співіснування двох оповідачів, реалізоване як діалог, графічно вмокремлений за допомогою цитації. Я-наратор, який у наступних частинах роману виступатиме як всезнаючий оповідач, у цій частині має роль непричетного очевидця: під час розмови із братом він спостерігає, як за вікном живе вечірнє місто («Неподалік метушаться двійко автоматичних сміттєзбирачів, схожих на великих жуків, що загубили свою здобич... На зачинених брамах урядових установ блимають очисті жерла камер зовнішнього спостереження» [1, 137]), пригадує події зі свого життя. Співбесідник оповідача виступає в цій частині роману як наратор - один з головних персонажів, він розповідає про події, учасником яких був: «ЯуАфганпо дуркості своїй втрапив... <...>До армії в мене вже був розряд по плаванню й боксу, непогано і зі штангою вправлявся...» [1, 135]. Його спогади, мотивовані прагненням полегшити свої невимовні страждання від пережитого («Тіло моє вже тут давно - ходить, їсть, п'є, любить жінок, а душу з нього хтось ніби вийняв...» [1, 137]), і відчуття провини за вбивства людей («От і в Біблії - не вбий, не вкради... але ж хіба це гріх - убити того, хто намагається вбити тебе?» [1, 134]), мають виразно сповідальний характер. Оповідач максимально відвертий, його оповідь експресивна, їй властива гранична достовірність у передачі атмосфери на війні: «Хтось із наших обов'язково вийде - не менш обкурений, не менш знетямлений... Відкине убік свого “акаема”, й розпочнеться гладіаторська вистава...» [1, 141].

Оповідач у другій і третій частинах тексту - «Томус перший. ЗАМОВЛЯННЯ НЕВИДИМИХ КРИЛ», «Частина третя. ПРОГУЛЯНКИ В ГЛИБ САУНДШАФТУ (Сценарій для чотирьох сновидінь)» - веде мову про різні історії, до яких він особисто причетний (першоособованарація); почасти в його свідомості починають звучати різні голоси, і тоді він бере на себе роль скриптора (нарація від третьої особи), що свідчить про розщеплення сутності наратора в романі. Відсторонення первинного наратора від багатьох зображених подій пов'язано, на наш погляд, з авторським задумом зберегти у слові «труди і дні», моменти із життя своїх рідних і знайомих, адже з часом деякі події, що колись здавалися важливими, зникають з пам'яті. Оповідь у тексті роману побудована переважно на спогадах, а згадувані події здебільшого не пов'язані між собою ні сюжетно, ні хронологічно.

Часові плани минулого, теперішнього перебувають у тісному зв'язку між собою у свідомості героїв. Часовий план зображених на початку твору подій автором не означений. Їх хронологічні координати в романі - від кінця XVIII до кінця ХХ століття, однак у центрі авторської уваги - події, сучасником яких він був, а низка згаданих історичних дат постає в спогадах героїв, і не є основними в розвитку сюжету, що сприяє панорамності зображення, більш глибокому відтворенню руху свідомості героїв. Центром авторської уваги є кінець ХХ століття. Художній час роману відрізняється від реального історичного, адже у творі зображено події кінця попереднього століття в художній авторській інтерпретації. Н. Зборовська стосовно цього справедливо зазначала: «Тлом цієї книги є політична інтрига кінця 90 -х, соціальне передчуття диктатури в Україні та метафізичне пророцтво для сучасної епохи, позначене як Епоха Здвиження» [4, 16]. Ю. Ґудзь своєрідно переосмислює події після проголошення незалежності України й зображує їх як ознаки часу панування диктатури в особі кондуктора Грободара Чучмеску: «Наприкінці задушливого літа останньої декади епохи Риб <...>Грободар Чучмеску з благословення патріарха Мінарета<...> проголосив себе Верховним Кондукатором усіх Малих і Великих, Лівобережних і Правобережних, Нижніх і Верхніх теренів країни У...» [1, 199]. Автор, передчуваючи загрозу щасливому майбутньому новоствореної української держави, не випадково акцентує на тому, що зміни в країні відбуваються саме на зламі віків. Очільник нової держави - узагальнений образ тоталітарного вождя, що підтверджує сам письменник в одному з інтерв'ю [14]. Співзвучність його прізвища (Чучмеску) прізвищу одного з лідерів Соціалістичної Республіки Румунія - Ніколае Чаушеску, значення румунського слова кондукатор - диктатор, вождь увиразнюють образ керманича централізованою країною.

Письменник творить іншу художню реальність, найперше подаючи її часові й просторові прикмети метафорично. Доба правління Чучмеску відзначена властивими типовими рисами тоталітаризму, серед яких - так зване переписування історії, мотив сенсаційних відкриттів науковців (підкреслено, що дослідження здійснювались у короткий термін): «<...> встановлено, що древні укри є прапращурами й засновниками всіх найдавніших цивілізацій на Землі, зокрема інків, ацтеків та майя... » [1, 200]; запроваджено нову систему відліку часу (всю історію людства поділено на п'ять світових епох, названих Сонцями, «залежно від характеру катастроф, якими завершувалася кожна епоха: Сонце Води, Сонце Вітру, Сонце Вогню, Сонце Землі, Сонце Здвиження» [1, 200]); змінено адміністративно- територіальний поділ: країну поділено на військово-територіальні округи - паланки, які складаються з полків. Окрім того, у складі державного апарату функціонує Служба Трепанаторів Черепа, яка здійснює контроль за діяльністю касиків - професійних військовослужбовців-очільників полків. Укри об'єднані загальнонародною справою - зведенням Великої Піраміди Сонця й Малої Піраміди Місяця, що має завершитись напередодні кінцесвітньої дати - 23 грудня 2012 року.

Створена уявою Ю. Ґудзя історична епоха значною мірою є спадкоємицею СРСР, на що вказує певна кількість типологічних збігів, серед яких: ізольованість держави й наявність зовнішнього ворога (союз «БУТО» співзвучний із «НАТО»): «Стіни будинків обвішані листівками і плакатами, які закликають дати рішучу відсіч погрозам агресорів з євроатлантичного союзу “БУТО”, їхнім намаганням розколоти військовий альянс північних південних слов'ян, позбавити влади кондуктора Грободара Чучмеску...» [1, 198]; існування єдиної правлячої партії (її назва - КСП - може бути потрактована як алюзія на КПРС); функціонування Спілки Красного Письменства, члени якої писали твори для уславлення очільника держави (аналог Спілки письменників СРСР): «Всі ритуали суспільного очищення супроводжувалися <...> оглядами художньої самодіяльності та презентацією збірника публіцистичних розмислів Спілки Красного Письменства під назвою “Чучмеску - наш де Голль”...» [1, 200].

Узагальнений образ часу в романі Ю. Ґудзя представлений як апокаліптичний період світової загрози наступу тоталітаризму, що триває й донині.

Прикметно, що автор обирає й специфічні топоси - пори року. Зокрема, це час зими, образ якої є одним із наскрізних для творчого доробку Ю. Ґудзя, він може бути прочитаний і як уособлення тривоги авторової душі стосовно майбутнього країни, якою править диктатор, і як передчуття переломного моменту в житті нації, початку відліку нового часу й здобуття духовного звільнення та відродження за допомогою Селянської реконкісти. Події, пов'язані з Епохою Здвиження, відбуваються саме взимку: Ю. Ґудзь лише контурно означує це відповідними маркерами, не вдаючись до розлогих описів («Тиша небесного снігосходження майже відчутна на дотик» [1, 173], «Зимова панорама: хати, засніжені дерева, сиві дими з коминів <...>» [1, 180]. Образ зими корелює в романі з образом тиші: «це нечутне, безшелесне падіння» [1, 173]. Така асоціативна паралель, на наш погляд, пов'язана з ідеєю ісихії - домінантою художнього світу роману, вслуховування в тишу зимового снігопаду зумовлює відчуття вирішального для долі народу часу, щоб дати відсіч владі чергового тирана («Й раптом щось зрушилося в сих людях» [1, 183]). Зима для оповідача роману - «найтихіша, наймилосердніша пора року» [1, 147], заповітний час повернення до рідного дому, хвилюючого очікування зустрічі з родиною, коли найглибше оприявлюється тісний духовний зв'язок зі своїми предками, пізнається велика таємниця життя й безсмертя («<...>ще раз поруч живих і мертвих згадаю своє справжнє ім'я» [1, 147]). Узимку герой переживає єднання зі своєю великою родиною, переконується у вічному плині життя: «весь довколишній простір звільняється (бодай миттєво) від лінійного часу, від його влади і гніту» [1, 227].

Час роману органічно пов'язаний із просторовими координатами, ці складові художнього світу взаємозумовлюються й взаємодоповнюються, концептуально визначають художній світ твору. Просторова організація тексту роману сконцентрована навколо рідного для Ю. Ґудзя села Немильні, яке постає для героя притулком душі, саме тому він прагне скоріше повернутися додому, встигнути на родинну вечерю. Дослідники творчості Ю. Ґудзя (В. Даниленко, Н. Зборовська, М. Янкова) наголошують на тому, що для письменника визначальною є традиційна для нашої літератури опозиція село/місто, у якій село постає жертвою міста. В. Даниленко пропонує такі варіанти тлумачення символіки обраної письменником назви «Не-Ми» для позначення села Немильні: «конкретне східноволинське село на Житомирщині»; «відмежування російськомовного українського міста від зневаженого ним села, що у свідомості міщан - чуже (“село - це не ми”)», «асоціація зі словом “німі”» [3, 52]. У романі «Ісихія» село Немильня постає як джерело національної духовності й осередок українства, адже його жителі, прагнучи зберегти традиційний устрій свого життя, зважуються на рішучий протест владі, втілений в ідеї Селянської реконкісти. Немиленці - це «не ми», тобто не жителі сучасного міста, це ті українці, які, на відміну від містян, живуть за прадавніми канонами, відчуваючи нерозривний зв'язок зі своїм корінням - предками. Саме такий спосіб життя імпонував Ю. Ґудзеві, його й реалізував у романі «Не-Ми»: «Найбільше я вдячний містові за місце, де зміг усвідомити повною мірою - я житель села, тобто вкраїнець, відкраєність, окремішність, майже нелегальний стан серед міського люду <...>» [1, 110]. Місто для героя роману «Ісихія» - завжди вороже й чуже: «А за вікном вже мерехтить, грає міріадами вогнів, пульсує ритмічними сполохами реклам величезне й безжурне Місто... Переливаються, горять, ваблять до себе, щедро сповнюють свої нехитрі обіцянки його невсипущі багаття, - потойбіч вже сонного Борисфену... Але я знаю: то мертве світло...» [1, 180].

Серед центральних у зображенні села Немильнятопосів - мікротопоси Дому й майдану. Ю. Ґудзь інтерпретує рідну домівку в традиційному її значенні як малу батьківщину, до якої постійно лине спогадами. Мотив повернення додому набуває в романі специфічного розвитку в розповідях героя про свої мандрівки, адже він «<...>встиг за цей час обійти, проїхати й облетіти безліч дивовижних країв і країн, встиг почути й побачити всілякі чудасії» [1, 180]. Герой прямо не висловлює своєї туги за малою батьківщиною, у творі не подано розлогих описів його рідної сільської місцевості. Немильня і отчий дім для нього найперше постають в його душевних спогадах (спільне святкування в колі рідних храмового для села свята Покрови). Рідна домівка специфічно зображена в романі: оповідач не вдається до прямої її характеристики. Як спостерігач, він передає враження: його хата - тепла, у ній затишно й не страшно («Я розпалюю грубку, але не вмикаю світла - щоб не сполохати прибульця. Сиджу навпроти вогню, грію руки» [1, 187]). Не випадково герой двічі уявляє, як запише у своєму «щоночнику» три заповітних слова: неділя, Немильня, велика зима, якими він означує свій приїзд до батьківського дому. І він таки повертається, щоб разом з односельцями вберегти село від знищення. Повертається додому з Афганської війни й інший герой роману «Ісихія» - Анатолій. Місця, у яких він перебував, лаконічно означені як символи смерті: «Наша колона проходила через ці селища - порожні, чорні, з неприбраними трупами вздовж шляху» [1, 140]; герой називає певні географічні координати війни (Афган; Ташкент, Кабул, Кушка, Паншерська долина). Однак наявний інший варіант вказівки на Афганістан: «А там навіть мертві не мали впокоєння, навіть над ними чинили глум» [1, 133]. Вибір саме такого, непрямого називання оповідачем місця подій, пояснюється надзвичайно сильною душевною травмою, отриманою героєм на війні, спротивом його підсвідомості до оживлення в спогадах назв, що асоціативно нагадують смерть. У розвитку мотиву повернення до рідного Дому акцентовано емоційну домінанту радості.

Тісно пов'язаний із мотивом повернення в тексті Ю. Ґудзя хронотопдороги, символічний зміст якого найповніше розкривається у зв'язку із зображенням переміщення головного героя теренами України. Дорога, як і місто, постає ворожою для Юрія: «небопризахідне і дорога до нього, сніг, темрява, очікування дизель-потяга на Житомир - навпроти довічно зачинених дверей станції Звягель-другий, холодна темрява від мовчазної присутності ліхтаря-самовидця (закреслено - самогубця) густішає, липне до рук, неупинно повторюється досвід минулої безпритульности<...>» [1, 147]. Дорога для героя - не лише шлях до рідного дому, це ще й можливість допомогти односельцям у боротьбі за захист Немильні від знищення: Юрій вирушає в дорогу до Києва, щоб зустрітися там із Селестином - чоловіком, який постачатиме селянам зброю. У фіналі роману герой знову в дорозі, він їде до Новограда-Волинського, щоб остаточно узгодити з товаришами план майбутньої реконкісти. Тож дорога для Юрія - метафора наближення до процесу звільнення рідного села (ширше - усього українства) з-під влади тирана.

Сільський майдан - ще один символічний топос у романі «Ісихія», це місце, куди селяни традиційно сходяться, щоб обговорити життєво важливі питання (прообраз народного віча). Після приходу нової влади майдан стає центром ритуальних дійств, а саме - щорічного святкування Дня ритуальної смерті, привселюдної страти людей. Отже, відбувається обмеження простору існування селян, що також виразно оприявлюється в намірах знесення сільських хат і побудови замість них санаторійної зони. Попри наміри привласнити центральну територію села - майдан, селяни саме там під час промови нардепа висловлюють свій гнівний протест зазіханням нової влади на їхні території. Майдан - символ потужного енергетичного центра села, збереження в людині незламного духу народу.

Свого апогею звуження сільського простору досягає в епізоді виселення з рідного дому Паші Лєніна разом з матір'ю. Спалення хати - це ознака знищення не лише місця проживання, а й позбавлення українців можливості жити в єдності зі своїми предками, відповідно до усталеного, споконвічного способу життя. Ситуація прощання баби Лєни зі своєю хатою відображає давнє народне уявлення про свою домівку як про сакральний простір: «<...>нищечком притулиться до кожного одвірка, долонею змете пелюстки калачиків з підвіконня, погладить припічок і щось прошепоче до печі-годувальниці й рятувальниці» [1, 186]. У художньому осмисленні руйнації традиційного способу життя селян через вимушений від'їзд старенької матері з рідної хати на вимогу дітей Ю. Ґудзь близький до своїх літературних попередників. Типологічно схожа ситуація зображена Б. Харчуком у відомій повісті «Коляда» (1986). Виселення з рідної домівки та спалення її для героїні роману «Ісихія» - символ передчасної смерті, руйнації родових зв'язків: «Стара оглядається, бачить охоплену полум'ям хату, в зіницях її очей розмахують крильми невидимі для світу огняні серафими» [1, 187].

Проблема неможливості жити в єдності зі своїми рідними через відірваність від дому порушена Ю. Ґудзем і в поетичних творах. Наприклад, у вірші «Повернення» ліричний герой роздумує щодо свого вимушеного перебування поза домівкою, наголошує на тому, що його життя - постійні пошуки дороги додому: «моя періодична безпритульність / перетворилась в правило життя, - /1 не лише мого: здається, / цілий світ ночує на вокзалі» [2, 57].

Отже, роман Ю. Ґудзя «Ісихія» - особливий для сучасної української літератури текст, у якому порушено актуальні й сьогодні проблеми національного відродження (Української Реконкісти), відвоювання національного простору, збереження національних духовних традицій.

Світ, зображений у творі, - створена уявою автора картина життя українського села кінця ХХ століття, якому, попри загрозу знищення, автор пророкує відродження й нове життя. Наратив роману, організований як співіснування двох оповідачів, що ведуть мову про трагічний час - війну в Афганістані та період наступу диктатури в Україні, - увиразнює авторське передчуття апокаліптичності світу.

Визначальною для зображення простору в тексті роману є опозиція село/місто: село виступає як національне начало, місто ж для автора твору залишається психологічно чужим, ворожим.

Символічного значення набувають топоси Дому (сільської хати), майдану, дороги, прикмети риси герой-оповідач прямо не називає, а передає їх опосередковано, через власні враження й спогади, на рівні чуттєвих переживань.

Список використаних джерел

ісихія роман світобачення наративний

1. Ґудзь Ю. Барикади на Хресті. Поема. Не-Ми. Книга видінь і щезнень. Ісихія. Книга щастя / Ю. П. Ґудзь. - Тернопіль: Джура, 2009. - 248 с.

2. Ґудзь Ю. Навпроти снігу. Вибране / Ю. П. Ґудзь. - К.: Преса України, 2013. - 400 с.

3. Даниленко В. Г. Романи «Не-Ми» та «Ісихія» в літературній спадщині Юрка Ґудзя / В. Г. Даниленко // Слово і Час. - 2011. - № 6. - С. 4853.

4. Зборовська Н. Юрко Ґудзь (психометафізичний портрет) / Н. В. Зборовська // Ґудзь Ю. Барикади на Хресті. Поема. Не-Ми. Книга видінь і щезнень. Ісихія. Книга щастя / Ю. П. Ґудзь. - Тернопіль: Джура, 2009. - С. 5-19.

5. Зборовська Н. В. Юрко Ґудзь як істинна українська метафізична харизма [Електронний ресурс] / Н. В. Зборовська. - Режим доступу: http://ygoodz.blogspot.com/2009/02/blog-post _9126.html

6. Зборовська Н. В. Психометафізика як метод дослідження художньої літератури / Н. В. Зборовська // Слово і Час. - 2009. - № 4. - С. 5257.

7. Зема В. Є. Ісихазм / В. Є. Зема // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. - К.: Наук. думка, 2005. - Т. 3: Е - Й. - С. 537.

8. Іванишин В. П. Нариси з теорії літератури: навч. посіб. / [упоряд. тексту П. В. Іванишина]. - К.: ВЦ «Академія», 2010. - 256 с.

9. Клочек Г. Д. «Художній світ» як категоріальне поняття / Г. Д. Клочек // Слово і Час. - 2007. - №9. - С. 3-14.

10. Левченко О. Літературний портрет Юрка Ґудзя [Електронний ресурс] / О. Левченко. - Режим доступу: http://ygoodz.blogspot.com/2009/11/blog-post.html

11. Лихачев Д. С. Внутренний мир художественногопроизведения / Д. С. Лихачев // Вопросы литературы. - 1968. - № 8. - С. 74-87.

12. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка та ін. - К.: ВЦ «Академія», 2007. - 752 с.

13. Ткаченко А. О. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. - 2-е вид., випр. і доповн. / А. О. Ткаченко - К.: ВПЦ «Київський університет», 2003. - 448 с.

14. Щирська М. Птахи і динозаври: [інтерв'ю з Юрком Ґудзем] / М. Щирська // Місто. - 1999. - 4 листопада. - С. 3.

15. Янкова М. А. Стильові домінанти творчості Юрка Ґудзя: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.01. «Українська література» / М. А. Янкова. - К., 2014. - 21 с.

The article reviews the peculiarities of artistic world of the novel “Hesychia” by Yuri Gudz, focuses on the specifics of the author's world view, narrative organization, peculiarities of artistic time and space in the work. The article defines, that writer's word-view guideline, and accordingly, and the conception of the novel is connected with ideas of Hesychasm as the practice of “silent” conversation with the Creator in order to achieve harmony of existence: the writer put deliberately tragic events in the center, presents them with the help of a word for their non-fulfilment indeed.

The author's consciousness reveals in the narration, and forms the groups of the other narrations round itself. That's why the narration is plural and weakly ordered, but only at the first sight. The narration is written in the first person singular (ich-narration). The narrator doesn't represent himself to the reader at the beginning of the novel, so, his nature reveals through the analysis of interlocutor's cues, and the common narrator's and author's names, biographical facts, places (Nemylnia, Zhytomyr), harmony of the author's life -philosophy and the narrator's world view maintain the domination of autobiographical principles in the novel.

Artistic time of the novel differs from the real historical one. The writer puts in the highlight the end of the 20th century, post-soviet realia of Ukrainian life, which are depicted as the new Epoch of Shifting - a mythologized time of the dictator's reign. Time is nonlinear in the novel. As a result, a reader pays his attention not to a date, but to an event, and it helps to deep in its significance by abstracting away from temporal specifics. The winter as a season has a particular meaning in the novel. The winter is a sign of the author's soul anxiety about the future of the nation, a sign of the foreboding of a crucial point, the beginning of a new time counting and the gaining of spiritual liberation, and rebirthing with the help of Village Reconquista. The micro-topos of home and the square are the central ones in depiction of Nemylnia village. They are symbolically denoted by the writer: Penates is a center of the universe for the narrator, and the square is the center of the universe for the village inhabitants. The narrator doesn't disclose these topoi through the concrete characters and situations. He shows them through his own impressions, memories, worries. A motif of returning home has dominative idea of joy. Its development has sighs of recurrence.

Thus this research lets to make a conclusion, that the novel “Hesychia” by Yu. Gudz is a special for Ukrainian literature work, because here is risen urgent problems of national revival (Ukrainian Reconquista), requiring the national space by warfare, and cherishing the national cultural wealth. The artistic world - which the author depicted in the novel - is a picture of a Ukrainian village at the end of the 20th century, and despite the threat of a village destruction, the author predicts the rebirth and new life.

Key words: artistic world, Hesychasm, ich-narration, narration, chronotope, author's consciousness, topos, rural space, post-totalitarian world.

Размещено на Allbest.ru