Неомімесис у постмодерністських художніх текстах: теоретичний аспект
Філософське осмислення фікційності просторових моделей, що пропонуються в постмодерністських текстах. Висвітлення симулякровної природи, нереференційності культури та мистецтва сучасного споживацького суспільства. Специфіка та елементи стилю кіберпанк.
| Рубрика | Литература |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.04.2020 |
| Размер файла | 26,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://allbest.ru
Неомімесис у постмодерністських художніх текстах: теоретичний аспект
I.B. Кропивко
м. Дніпро
Переосмислення терміна мімесис, історії його становлення та специфіки в художній літературі постмодерного періоду набуває останнім часом особливої актуальності.
Це засвідчено працями Сави Дам'янова [2], Елізабет Декюльто [4], Анджея Завадзького [17], Єжи Калонжного [11], Жаклін Ліхтенстейн [4], Зофьї Мітосек [13], Метью Ремплі [14], Леоніда Ушкалова [6], Хенрика Чубали [9], Даніеля Шварца [15], Юлії Юхимик [8] та ін.
Також осмислюється специфіка мімесису в інших мистецьких і немистецьких сферах, згадаймо публікації Ольги Дренди [10], Барбари Міколаєвської [12], Кшиштофа Щляхчака (коментарі до фотоциклу «Мімесис») [16].
Науковці зауважують зміну специфіки мімесису як одного з теоретичних аспектів осмислення фікційності просторових моделей, що пропонуються в постмодерністських текстах.
Зокрема, Хенрик Чубала називає це явище естетикою досвіду [9], а Ростислав Семків - новим мімесисом [5, 47]. Метою нашої розвідки є виявлення причин і витоків явища неомімесису в постмодерністських художніх текстах як «інакшого» мімесису.
Зазвичай мімесис потрактовують як принцип наслідування природи в літературному тексті: «Художній мімезис передбачає наслідування логіки формотворення самої природи, а не копіювання окремих готових її елементів» [7, 129].
Ключовими при цьому можна вважати два моменти. По-перше, постмодерністські тексти позиціонуються переважно як неміметичні С. Дам'янов називає неміметичну літературну практику своєрідним «реалізмом» постмодерну, його фундаментальною та ортодоксальною парадигмою [2, 291]. Можемо доповнити думку французьких дослідниць висловлюванням Анджея Завадзького, що «opozycja eikon - fantasma funkcjonuje w odniesieniu do pojзc prawdy i faiszu. Jest to jednak, w tym wypadku, prawdziwosc rozumiana ... jako zgodnosc przedstawienia/s^du z tym, co przedstawione/bytem» [17, 64] (Опозиція eikon - fantasma діє стосовно понять правди й фальшу. Але, в цьому випадку, правдивість розуміється . як відповідність уявлення/судження уявлюваному/існуючому). .
По-друге, термін мімесис не є однозначним. Традиція його наукового розгляду бере початок в античності, зокрема від праць Платона. Дослідники наукової фантастики, у тому числі постмодерністської (Сава Дам'янов), апелюють до діалогу «Софіст», у якому філософ говорить про два типи художньої творчості - phantastike i mimesis [2, 274].
Цей розподіл не є точним, зважаючи на специфіку перекладу термінів. Жаклін Ліхтенстейн та Елізабет Декюльто наголошують, що Платон у названому діалозі говорить про дві з можливих форм живописного мімесису, Перша відтворює зразок зі збереженням його пропорцій і є мистецтвом копії, а друга - реальне з урахуванням точки зору глядача, тобто «відтворює не буття, а позірність» [4, 400] . Тому вона й названа фантастичною та перекладається як мистецтво симулякрів й ілюзорне мистецтво [4, 400], але все одно залишається мімесисом.
Неміметичність постмодерністських текстів базується на положенні, що вони передають симулякровість, нереференційність інформаційного суспільства та культури споживання, символом яких постає знак (рекламний, телевізійний, мовний) Зофья Мітосек так характеризує нерефернційну культуру сучасності: «Zamiast nasladowania, odzwierciedlenia, prezentacji mamy swiat bez rzeczywistosci, swiat znakow i konstrukcji znakowych, ktorych sens wynika z miejsca w systemie» [13, 83] (Замість наслідування, віддзеркалення, презентації маємо світ без реальності, світ знаків і знакових конструкцій, смисл яких виникає місця в системі).. Сучасна культура продукує не реальність, а гіперреальність екранної культури (істинними робить речі телебачення [1, 46]) та масового споживання: «...Ми повсюди живемо у світі, навдивовижу схожому на оригінальний -- речі в ньому продубльовані за своїм власним сценарієм» [1, 20], яке Жан Бодріяр називає «істерією виробництва та перевиробництва реального» [1, 37].
Гіперреальність стає предметом і прийомом зображення в постмодерністських прозових текстах, але максимально проявляється в тих із них, що орієнтовані на представлення можливих наслідків гіпертрофованого розвитку нанотехнологій і репрезентовані жанром кіберпанку.
Твори цього жанру, з одного боку, важко запідозрити в наслідуванні природи, якої ще не існує і яка через те не має матеріального втілення, а з іншого - наслідування необхідне для забезпечення упізнаваності художніх образів читачем та вибудовування системи смислу. Можемо говорити про зміну специфіки мімесису в постмодерністських текстах, зокрема в стилі кіберпанку як найбільш репрезентативному в постмодерністській прозі в аспекті специфіки мімесису.
Перекшталтування філософами навколишньої культурної дійсності з реальної на гіперреальну змінило позиціонування мімесису стосовно естетичного досвіду. Хенрик Чубала наголошує, що раніше естетичний досвід був підпорядкований репрезентації, тепер репрезентація підпорядковується естетичному досвіду. Історія репрезентації опановується через функцію естетичного досвіду й розуміння світу [9, 35]
Дослідник доходить висновку, що міметичне мистецтво сьогодні переживає занепад у зв'язку з тим, що літературу перестають позиціонувати як пізнавальне мистецтво. Завданнями міметичної літератури він називає створення несуперечливих картин соціальної дійсності або психології людини, збільшення пізнавальних перспектив, гру художніми конвенціями й місцями недоокреслення інтенційних предметів, прагнення до об'єктивізму чи суб'єктивізму відображення. Мімесис як безпосередня або метафорична репрезентація дозволяє літературі відкривати надпредметність світу як цілості [9]. Зважаючи на фрагментарність, іронічність постмодерністської культури, ці аспекти мімесису мають бути переосмислені.
Можливість такого переосмислення закладено ще в античній культурі, на початку становлення мімесису як поняття. Як зазначають автори статті «Мімесис» у «Європейському словнику філософії», первинно цей термін як такий, що стосується пантоміми, означав «діяльність, спрямовану на вираження внутрішньої реальності, а не на відтворення зовнішньої» [4, 400]. Крім того, той же Платон на початку своїх досліджень висновував цей термін також із театрального мистецтва й зіставляв мімесис і дієгесис, тобто з одного боку - міметичний дискурс мистецтва трагедії й комедії, з іншого - оповідь поета від власної особи, без маски персонажа [4, 400]. Тобто мімесису підлягала саме оповідь як дія, історія в її наслідуванні зовнішньої реальності. постмодерністський споживацький кіберпанк
Згодом філософ переносить акцент з ідентичності суб'єктів (актора, автора) на питання ідентичності об'єкта, а саме відношення образу до свого прототипу. Більш детально специфіка мімесису осмислена Платоном і Аристотелем на матеріалі візуальних мистецтв, зокрема живопису як міметичної реальності, що наслідує зовнішню реальність та її образи. Отже, уже в теорії Платона наявне ключове розрізнення: мімесис у сенсі подібності та мімесис у сенсі відтворення, тобто розгляд терміна в філософському та філологічному контекстах.
Аристотель увів дещо інше значення мімесису, що вплинуло на подальшу європейську традицію його розгляду. Подвійна мистецька референція (до літературної фабули й живописного портрета) зумовила двоякість потрактування мімесису - як репрезентації, наслідування дії, та імітації, наслідування подібності.
Згодом відбулося злиття тлумачень мімесису як наслідування дій та мімесису як наслідування природи. У XVI столітті змінився наголос у розмежуванні видів мімесису. З одного боку, виокремлено реалістичну інтерпретацію наслідування як подібності з метою створення ілюзії реальності, а з іншого боку - вироблено інтелектуалістську концепцію наслідування, де імітація підпорядкована уявленню та судженню для досягнення досконалості й краси, де поет став творцем, а література - вигадкою.
Гуманісти Відродження висунули ідею, що аби наслідувати природу, мистецтво повинно наслідувати мистецтво, а також шукати джерело натхнення не лише в моделях природи чи суспільства, а й у самому митцеві, у його власній ідеї, оригінальності, що підносить твори митця над творами минулого. П. Корнель, представник французького мистецтвознавства XVII століття, наголосив на підпорядкуванні наслідування принципу задоволення як меті мистецтва, оскільки класичний ідеал досконалості полягав у поєднанні насолоди та пізнання.
Потрактування образу в термінах подібності було піддано сумніву із появою нової концепції образу як знака (Р. Декарт), а також із трансформуванням поняття природи. Природу починають розуміти не лише емпірично (як видимий світ), а й раціоналістично (як синонім сутності) та нормативно (як синонім краси й істини).
Отже, «природа» вказує і на об'єкт наслідування, і на ефект, якого воно прагне досягнути, а увага митців концентрується на застосуванні аналітичних критеріїв розробки репрезентації, бо наслідування підпорядковується раціональним критеріям відбору та корегування.
Водночас у тому ж XVII столітті ставиться питання вимислу в поезії як ілюзії та репрезентації пристрастей. У XVIII дослідники надають перевагу потрактування мімесису як наслідування прекрасної природи в шляхетній гамі правдоподібності та благопристойності, розрізнюючи точне відтворення й вигадливе перетворення реальності.
Наприкінці століття німецькі естетики відходять від аристотелівської традиції, проголошуючи звернення до прекрасного через увагу як до містичного досвіду, так і до естетичного, що зумовило появу постулату романтиків про те, що мистецтво мусить формувати природу. Реалістичне мистецтвознавство ХІХ століття визначає міметичну репрезентацію як таку, що заснована на принципі детермінованості та вписаності в соціальну та культурну системи координат. У такий спосіб у реалізмі відбувається знецінення наслідування як центральної категорії естетики та ведуться пошуки відповіді на питання про те, що є основою мімесису - подібність, референція чи репрезентація? Сучасна естетика постулює неможливість ізоморфізму між дискурсом і реальністю [4, 401 - 407].
Отже, специфіка мімесису в постмодерністській прозі зумовлена еволюцією поняття, точніше, зверненням до різних етапів його попереднього розвитку. Зважаючи на «поверховість» смислів у постмодерністській культурі й відповідно літературі, що заперечує есенційність та смислову глибину текстів, мімесис у платонівському значенні подібності як збереження структурних принципів оригіналу залишається неактуальним, на відміну від мімесису в значенні відтворення як ілюзійності.
Вагомим стає розмежування дієгесису й мімесису, особливо в контексті розвитку метатекстуальності постмодерністських прозових текстів, оскільки метаоповідь концептуалізує фікційність наративу та оповіді як текстових рівнів.
Традиція аристотелівського визначення мети наслідування як створення ілюзії реальності, актуалізована в мистецтві Відродження, у постмодернізмі трансформована на рівні іншої мети - створення ефекту реальності. Передумов для цього дві: розуміння природи літературного образу як знака, що не має референції в реальності, та апеляція до знаків симулякрової культури інформаційного суспільства як прототипу, що породжує ефект реального («Більше не існує ані суб'єкта, ані точки фокусування, ані центра й периферії: чиста флексія або циркулярна
інфлексія. Більше не існує ані насильства, ані нагляду - одна лишень «інформація», таємна злостивість, ланцюгова реакція, повільна імплозія та просторові симулякри, в яких ще має місце ефект реального» [1, 47]). Стали плідними для постмодернізму ідеї визнання ілюзійної природи літературного тексту та контекстуальності його витоків.
Із трьох джерел (природа, мистецтво, автор) актуальним залишилося одне - твори майстрів- попередників, тоді як поняття природи та функції автора піддані трансформації. Їх замінило поняття культури як тексту та інше розуміння ролі автора, яке пройшло складний шлях від імітатора до творця та врешті до скриптора. Якщо П. Корнель до загальновизнаної пізнавальної функції мімесису додав задоволення, то постмодерністи прибрали його пізнавальну функцію, залишивши задоволення. Емпіричне розуміння природи як джерела прототипів для міметичних образів доповнилося в тому ж XVII столітті раціоналістичним та нормативним аспектами, завдяки яким наголошено на ефекті, якого прагне досягти мімесис. Постмодерністська інтерпретація змінила ракурси розуміння природи. Емпіризм перетворений на знаковість, нормативність перестала бути загальною цінністю, а раціоналістичність зведена до конструктивності. Найбільших змін зазнало положення про відношення образу до природи як базового компонента мімесису.
Два протилежні погляди (мистецтво формується природою або формує її) замінені постулатом, де природність підміняється текстуальністю. У такий спосіб дотримано принципу децентрації як відмови від певного смислового фокусу, адже мімесис тепер не апелює до зовнішньої щодо тексту реальності як трансцендентної цінності .
Прототипом міметичного об'єкта в постмодернізмі постає те, що було недосяжним для логоцентричної класичної культури, а саме симулякровий простір знака та екзистенційний досвід Іншого. Симулякровість знака якнайбільш репрезентативна в кіберпросторі комп'ютерної гри, що сполучає чуттєвий досвід гравця в сприйнятті віртуальної реальності та ілюзійність самого гіперпростору, позбавленого об'єктивного, «утіленого» існування Хенрик Чубала, зокрема, відзначає тенденцію виходу літератури за інтерпретаційний та оцінний опис світу та демаскування світу уявлень як світу ілюзії і уяви, симулякру, продукту інтерпретації [9, 39], а С. Дам'янов говорить про «творчу мімікрію» літературного тексту під нелітературну (нехудожню) модель дискурсу, зокрема енциклопедичну, лексикографічну, науково -аналітичну тощо [2, 287]. Поєднання ілюзійності та чуттєвості як ознак віртуальної реальності характеризує симуляцію, а не наслідування: «ВР не имитирует реальность, но симулирует ее с помощью сходства. Иначе говоря, имитация имитирует пред-существующую реальную модель, а симуляция порождает сходство несуществующей реальности - симулирует нечто, что не существует» (Славой Жижек)
[3].. З іншого боку, так само чуттєво сприймається текстове втілення свідомості автора чи персонажа як несвідомий відбиток екзистенції Іншого, що є реальним і ілюзорним водночас. Якщо перше створює «ефект реальності» Ростислав Семків, посилаючись на Ж. Бодріяра, характеризує стан цивілізації як «несправжній», у якому «кожен ефект вже є звичним, а кожна ілюзія справжньою. <...> «ефект реальності» віртуального простору комп'ютерної гри є справжнім та оманливим одночасно: фізіологічні процеси людини, котра надіває відеошолом, адаптуються до параметрів віртуального простору, генерованого в комп'ютері, простору, що насправді «просторово» не існує» [5, 32-33]. Х. Чубала мімесисом досвіду називає нове мистецтво на-слідування, що орієнтоване не на принципи творення художньої дійсності згідно з науковою картиною світу та ідеологічними настановами, а на перцептивну спроможність художнього від-творення живої екзистенції як входження у світ Іншого. Це нове мистецтво визначає як таке, що включає досвід недосяжного (для позитивістськи потрактованого пізнання) для світу, замкненого в раціоналістичних уявленнях і актах свідомості. Мімесис досвіду - не пізнання, а споглядання й медитація замість міметичного відтворення-наслідування світу - того, що понятійне, що не може бути замкнене в готових формах уже пізнаного [9, 41 - 45]., то друге становить мімесис досвіду , але обидва апелюють до чуттєвості досвіду реципієнта й симулякровості предмета відтворення та витворюють новий тип мімесису в постмодернізмі Р. Семків: «Окреслюється, фактично, новий варіант мімесісу: на місці вектора “природа - людина” виникає новий - “інформація - людина”» [5, 47]. - неомімесис.
Отже, неомімесис у постмодерністській літературі, що постулює неможливість ізоморфізму між дискурсом і реальністю, підпорядкований завданню репрезентації не природи (у літературі в такий спосіб наголошується надпредметність світу як цілості), а естетичного досвіду, культури як знака, оскільки літературу перестали позиціонувати як пізнавальне мистецтво. Прототипом міметичного об'єкта вважається симулякровий простір знака та екзистенційний досвід Іншого. Підміна природності як зовнішньотекстової домінанти текстуальністю супроводжувалася зміною ролі автора в тексті та відповідно відсутністю в ньому авторської інтенційності, яка мала б зумовлювати його цілісність і можливість однозначної інтерпретації. Натомість її (інтенційності) відсутність спричиняє фрагментарність і поліінтерпретативність художнього постмодерністського тексту.
Список використаних джерел
1. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Жан Бодріяр; [пер. з фр. В. Ховхун]. - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. - 230 с.
2. Дам'янов С. Сербська фантастика від середньовіччя до постмодерну (пер. А. Татаренко) // Сава Дам'янов. Антологія сербської постмодерної фантастики. - Львів: ЛА «ПІРАМІДА», 2004. - С. 273-295. - (Серія «Fest проза»).
3. Жижек С. Киберпространство, или Невыносимая замкнутость бытия [Електронне джерело] // Искусство кино. Архив. - 1998. - №1 (январь). - Режим доступу: http://kinoart.ru/archive/1998/01/n1-article25
4. Ліхтенстейн Ж. Мімесис / Жаклін Ліхтенстейн, Елізабет Декюльто; [пер. В. Артюх] // Європейський словник філософій: Лексикон неперекладностей. Пер. з фр. - Том перший. - Вид. друге, виправл. - К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2011. - С. 399-418.
5. Семків Р. Фрагменти [Текст]: есеї / Ростислав Семків; післямова С.Матвієнко. - К.: Смолоскип, 2001. - 88 с.
6. Ушкалов Л. Таке солодке слово «мімезис». Плінієві побрехеньки, по-нашому розказані [Ел. джерело] / Леонід Ушкалов // Україна молода. - 12.03. 2013. - № 37. - Режим доступу: http://umoloda.kiev.ua/number/2237/164/79654/
7. Юхимик Ю. Міметична проблематика в естетичній думці грецької класики [Електронне джерело] / Ю.В. Юхимик // Гуманітарний часопис. - 2014. - № 1. - С. 123 - 132. - Режим доступу: http://www.khai.edu/csp/nauchportal/Arhiv/ GCH/2014/GCH114/pdf/14.pdf
8. Юхимик Ю.В. Естетико-мистецтвознавчий аналіз міметичного способу художнього творення: історична динаміка класичного мистецтва : дис. ... д-ра філос. наук: 09.00.08 / Юхимик Ю.В.; Нац. муз. акад. України ім. П.І. Чайковського. - Київ, 2011. - 391 с. - Бібліогр.: с. 360-391.
9. Czubala H. Zmierzch literackiej sztuki przedstawiania / Henryk Czubala // Swiat i Slowo. - 2013. - № 2(21). - С. 35-51.
10. Drenda O. Golem v 2.0. Dlaczego mamy obsesje na punkcie wiernego odtwarzania rzeczywistosci? [Електронне джерело] / Olga Drenda // Gadzetomania. - Режим доступу: http://gadzetomania.pl/4074,golem-v-2-0- dlaczego-mamy-obsesje-na-punkcie-wiernego-odtwarzania-rzeczywistosci
11. Kalqzny J. Kategoria pami^ci zbiorowej w badaniach literaturoznawczych / Jerzy Kalqzny // Kultura wspolczesna. - 2007. - №3. - S. 85-103.
12. Mikolajewska B. Na poczqtku na to jedno przyszlo pozqdanie ... Hymny Rigwedy o stworzeniu swiata [Електронне джерело] / Barbara Mikolajewska // Biblioteka Internetowa The Lintons' Video Press. - Режим доступу: http://tlvp.net/~b.mikolajewska/booknook/Rigweda.htm
13. Mitosek Z. Ta dziwna mimesis / Zofia Mitosek // Teksty Drugie. - 2003. - № 5. - S. 82-87.
14. Rampley M. Mimesis i alegoria. O Abym Warburgu i Walterze Benjaminie / Matthew Rampley // Przeglqd kulturoznawczy. - 2010. - № 2 (8). - S. 54-74.
15. 15.Schwarz D. R. Humanistyczna etyka lektury / Daniel R. Schwarz // Wieloglos. - 2009. - № 1 - 2 (5 - 6). - S. 123-136.
16. 16.Slachciak K. Mimesis [Електронне джерело] / Krzysztof Slachciak // Fototekstura. - Режим доступу: http://fototekstura.pl/mimesis/
17. 17.Zawadzki A. Symploke jako figura Platonskiej mimesis / Andrzej Zawadzki // Wieloglos: Pismo Wydzialu Polonistyki UJ. - 2007. - Vol. 1. - № 1. - S. 5468.
Анотація
Неомімесис у постмодерністських художніх текстах: теоретичний аспект. I.B. Кропивко (м. Дніпро)
Розглянуто осмислення змісту терміна мімесис в аспекті постмодерністського потрактування та узагальнено погляди науковців на специфіку його виявлення в постмодерністських текстах як нового мімесису чи мімесису досвіду. Неможливість апеляції постмодерністських текстів до зовнішньо детермінованих чинників зумовлена розумінням знаковості та нереференційності культури й відповідно мистецтва як явищ, що мають симулякрову природу (симулякрова культура інформаційного та споживацького суспільства).
Ключові слова: мімесис, неомімесис, постмодернізм, природність, текстуальність, гіперреальність.
Аннотация
Рассмотрена осмысление содержания термина мимесис в аспекте постмодернистской его трактовки и обобщены взгляды ученых на специфику его проявления в постмодернистских текстах как нового мимесиса или мимесиса опыта. Невозможность апелляции постмодернистских текстов к внешне детерминированным факторам обусловлена пониманием знаковости и нереференциональности культуры и соответственно искусства как явлений, имеющих симулякровую природу (симулякровая культура информационного и потребительского общества).
Ключевые слова: мимесис, неомимесис, постмодернизм, природность, текстуальность, гиперреальность.
Annotation
Neomimesis in the postmodern literary text. Kropyvko I.V.
Redefining the term mimesis, the history of its formation and peculiarity in the fiction postmodern period is of particular relevance. Scientists observe altered mimesis' peculiar feature as one of the theoretical aspects of understanding visibility of spatial models offered in postmodern texts. The aim of the research is to trace the origins and causes of the phenomenon neomimesis in postmodern art texts as "otherwise" mimesis.
Mimesis is usually interpreted as a principle of imitation of nature in the literary text. There are two main points for mimesis. First, postmodern texts are ranked primarily as non mimetic. They reproduce information society and consumer culture as simulacrum without reference, a symbol of which the sign (advertising, television, language) is. Second, the term mimesis is not straightforward, given the difficulty of adequately translation the works of Plato, the author of the term, and the evolution of its conceptual content. Peculiarity of mimesis in postmodern prose is due to all evolution concept and appeal to different stages of its previous development.
In postmodern literature neomimesis postulates the impossibility isomorphism between discourse and reality, not subordinate to the task of representing nature and aesthetic experience culture as a sign. The prototype object is considered mimetic visible space and mark another existential experience. The substitution of natural external text as dominant textuality accompanied the changing role of the author in the text and the lack of it under the author's intentionality, which would cause its integrity and the ability to clear interpretation.
Key words: mimesis, neomimesis, postmodernism, natural, textuality, hyper.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Творчість Й. Бродського як складне поєднання традицій класики, здобутків модерністської поезії "Срібної доби" та постмодерністських тенденцій. Особливості художнього мислення Бродського, що зумовлюють руйнацію звичного тематичного ладу поетичного тексту.
реферат [41,0 K], добавлен 24.05.2016Біографія білоруського поета Адама Міцкевича. Життя в Одесі, Москві та Петербурзі після вислання за участь у підпільних товариствах. Філософське осмислення єдності природи і людини в "Кримських сонетах" поета. Географія та образний світ сонетів циклу.
презентация [8,3 M], добавлен 21.02.2013Філософське осмисленя людини та світу у трагедії В. Шекспіра "Гамлет". Світогляд В. Шекспіра. Герой і світ у трагедії "Король Лір". Зіткнення Добра і Зла у трагедії "Макбет". Зіставлення образів Макбета і Ліра. Ідейно-художнє багатство творів Шекспіра.
курсовая работа [64,6 K], добавлен 27.09.2008Головний зміст та аналіз лекції "Дім пам’ять, дім спогад (від) творення дому у "галицьких текстах", відображення в ній трагедії втрати Галичини. Станіслав Лем, Юзеф Вітлін як найславетніші наші співвітчизники, характеристика та аналіз їх творчості.
топик [19,7 K], добавлен 10.04.2012Экспрессивный синтаксис в художественной литературе. Гипнотические возможности языка рекламы. Примеры слоганов с использованием различных средств экспрессивного синтаксиса. Частотность употребления средств экспрессивного синтаксиса в рекламных текстах.
научная работа [107,9 K], добавлен 25.02.2009Особливості літературних жанрів доби Середньовіччя. Характерні риси епосу: міфологізація минулого, зображення боротьби людини з силами природи, які втілені в образах чудовиськ. Героїчні образи в піснях про Сігурда, характерні елементи стилю пісень.
реферат [47,0 K], добавлен 25.04.2009Аналіз образу літературної героїні у вибраних текстах поетів Нью-Йоркської групи. Розгляд іпостасі фатальної жінки та архетипу Великої Матері. Задіяння архаїчних балад у компаративному ключі. Висвітлення проблематики на прикладі маловідомих текстів.
статья [48,2 K], добавлен 24.11.2017Наукове уявлення про роль метафори в імпресіоністській прозі. Аналіз домінант авторського стилю Мирослава Дочинця та розмаїття художніх засобів митця на прикладі роману "Вічник. Сповідь на перевалі духу", принцип зображення казкового як реально сущого.
статья [21,6 K], добавлен 14.08.2017Огляд драматичних творів Г. Лорки в перекладах українською мовою. Феномен іспанськості та андалузької культури в текстах, біблійна символіка та відгомін католіцизму. Інтермедіальне порівняння драматургії Лорки з творами М. Костомарова, М. Метерлінка.
статья [39,5 K], добавлен 22.02.2018Передумови виникнення та поширення антиутопічних тенденцій в культурі. Нове бачення антиутопії у художній літературі: наукова фантастика та соціальна утопія. Критика механізмів й структур культури у К. Воннегута, діалектика культури і природи у творчості.
курсовая работа [55,0 K], добавлен 19.05.2014Дослідження попередньої творчості Пу Сунлін, переклади його збірки. Художній аспект творчості Пу Сунліна, його авторський стиль та спосіб відображення художніх засобів в творах. Дослідження культури, вірувань, філософії й історії Китаю, переданих автором.
курсовая работа [60,4 K], добавлен 22.10.2015Розвиток дитячої літератури кінця ХХ – початку ХХІ століття. Специфіка художнього творення дитячих образів у творах сучасних українських письменників. Становлення та розвиток характеру молодої відьми Тетяни. Богдан як образ сучасного лицаря в романі.
дипломная работа [137,8 K], добавлен 13.06.2014Використання неповних речень в художніх творах українського письменника Ю.М. Мушкетика. Поняття та класифікація неповних речень. Контекстуальні та ситуативні неповні речення в романі "Яса". Специфіка еліптичних неповних речень в творах Юрія Мушкетика.
курсовая работа [33,7 K], добавлен 26.05.2008Ідея служіння митця народу як одна із провідних у творчості Лесі Українки. Втілення проблеми взаємин митця і суспільства у драмі "У пущі". Загострення конфлікту між митцем і суспільством у творі. Занепад хисту митця Річарда Айрона та його основні причини.
курсовая работа [53,0 K], добавлен 03.12.2010Особливості літературного процесу кінця ХVІІІ - початку ХІХ століття. Аналіз основних ідей п’єси Д.І. Фонвізіна "Недоросток". Жанрова специфіка комедії, характеристика дійових осіб. Актуальність основних проблем твору з позицій сучасного реципієнта.
курсовая работа [35,9 K], добавлен 27.05.2014Спогади Ольги Драгоманової-Косач про брата Михайла. Основні обставини виховання й навчання Михайла Драгоманова. Висвітлення постаті Михайла Драгоманова на строкатому суспільному тлі, в колі його рідних і друзів. Осмислення індивідуальних рис митця.
статья [22,9 K], добавлен 18.12.2017Анализ аспектов чувственного восприятия в их связи с желанием, любовью, представленных в текстах нидерландских мистиков XIII-XIV вв. Мистицизм Хадевейх, Рюсйбрука, Йорданса, построенный на чувственном осмыслении Евхаристии. Осязание и вкус. Зрение и слух.
реферат [188,0 K], добавлен 24.07.2016Изучение биографии русского писателя А.И. Куприна. Литературоведческие и критические статьи, посвященные творчеству автора. Эволюция любовного чувства в повестях, влияние его на раскрытие характеров героев и значения художественной детали в текстах.
курсовая работа [61,0 K], добавлен 27.06.2015Засоби реалізації образної структури сценаріїв. Розробка сценарного ходу драматургічного твору. Створення театрального сценічного атрибуту, елементи художнього оформлення, мізансцену, світлову партитуру, мелодію. Будування необхідних художніх образів.
презентация [1,7 M], добавлен 18.04.2015Сущностные характеристики подтекстовой информации. Терминологическое разнообразие, связанное с именованием подтекста. Эмотивность художественного текста, проявляющаяся в образе читателя, описании эмоций персонажей в рассказе Джойса "Неприятная история".
курсовая работа [52,0 K], добавлен 22.11.2012
