Вплив творчості Івана Франка на літературний дискурс Нью-Йоркської групи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив творчості Івана Франка на літературний дискурс Нью-Йоркської групи

T. Карабович (м. Люблін)

Тема впливу творчості Івана Франка на структуру та зміст літературних творів Нью-Йоркської групи є новою та досі недослідженою. Її потрібно співставити зі сформулюваною Олександром Астаф'євим ідеєю про почуття Батьківщини як «феномену самосвідомості» в літературних творах Нью- Йоркської групи [7, 24]. На основі цього літературознавчого поняття можна визначити контекст її досліджень українськими літературознавцями: О. Астаф'євим [7], М. Жулинським [3], Т. Карабовичем [12], О. Кицаном [4], М. Реваковичем [6, 8]. До їхніх праць потрібно статті співтворців Нью-Йоркської групи, які літературну критику трактували як творче покликання: Б. Бойчука [1, 5], Б. Рубчака [5] та Юрія Тарнавського [11]. У пропонованій розвідці досліджується вплив творчості Івана Франка на літературний дискурс Нью-Йоркської групи. У порівнянні двох феноменів зустрічаються віддалені від себе континенти, що починають існувати в одній площині української літератури. У яскравих поетичних творах Нью-Йоркської групи відбивається рідна традиція автора збірки віршів «Зів'яле листя», драми «Украдене щастя» та поеми «Мойсей».

Метою статті є визначити важливість запропонованої теми та переосмислити її в науковому ключі. Завдання статті полягає в тому, щоб показати вплив творчості Івана Франка на структуру та зміст вибраних літературних творів Нью-Йоркської групи. Зруйнована війною рідна Україна та перші поетичні кроки українців в еміграційному світі другої половини ХХ століття, вимагали від Нью-Йоркської групи апеляції до великих світочів минулого, щоб показати свою літературну самостійність на чужині. Поет Іван Франко був авторитетом та справжньою реліквією українського минулого. Це стосується зокрема його поеми «Мойсей» творчо рідкісного дискурсу, який можна порівняти лишень з «Кобзарем» Тараса Шевченка.

В українському літературознавстві існує наукове поняття впливу творчості великих попередників на феномен наступних літературних поколінь. Цей вплив розуміють як номінальну та позитивну категорія. Він торкається романтичної спадщини Тараса Шевченка, модерністичного письма Лесі Українки та творчості Івана Франка. Еміграційне українське літературне угруповання під назвою Нью-Йоркська група безумовно підлягало впливові своїх великих попередників. Нью-Йоркська група виникла в другій половині 50-х років XX століття в Нью-Йорку. Творили її українські поети, які після закінчення Другої світової війни опинилися на Заході в кінці 40-х - 50-х рр. виїхали до США як політичні емігранти з Європи, зруйнованої війною. У 1955-1957 роках було встановлено точну кількість осіб, які почали творити групу: Віра Вовк (Селянська, нар. 1926 р.), Богдан Бойчук (нар. 1927 р.), Женя Васильківська (нар. 1929 р.), Емма Андієвська (нар. 1931 р.), Юрій Тарнавський (нар. 1934 р.), Богдан Тиміш Рубчак (нар. 1935 р.), Патриція Килина (справжнє прізвище: Патриція Нелл Варрен, нар. 1936 р.). У 60-х роках відбулося розширення її на номінальних членів: Юрій Коломиєць (нар. 1930 р.), Олег Коверко (нар. 1937 р.) та Марко Царинник (нар. 1944 р.). На порозі 70-х років до групи було прийнято Романа Бабовала (1950-2005), а в другій половині 80-х - Марію Ревакович (нар. 1960 р.). Група завжди існувала як неформальне угруповання без поетичного маніфесту, і час її неформального існування, можна поділити на три періоди: 1959-1971, 1972-1990, 1991-1999 [11, 20].

Перший період був пов'язаний із заснуванням групи в 1959 році та випуском у 1959-1971 роках власного літературного щорічника під назвою «Нові поезії». Це був період характерного для української богеми в Нью-Йорку мистецького та артистично-літературного життя, дебатів про поезію, численних контактів з еміграційним українським художнім середовищем, посиленого видавничого процесу, а також перекладацької творчості. Цей період плодоносив багатьма рецепціями супроти читачів та чужих культур. Українська еміграція цікавилася творчою діяльністю Нью-Йоркської групи, порівнюючи її з еміграційними досягненнями літературних поетів старшого покоління, як Євгена Маланюка, Наталі Ливицької-Холодної та Олекси Стефановича. У 1959-1971 роках виникли найсерйозніші творчі особисті проекти письменників групи в царині поезії, прози та драматургії. Тоді проявлялися пошуки індивідуальних ресурсів виразу, також черпання з філософії екзистенціалізму тих зразків, які могли б визначати літературне кредо групи [7, 3-42].

У той період простежується також переосмислення вартості великих українських попередників у творчому уявленні членів групи. Літературна спадщина Івана Франка зайняла в ньому неабияке місце. Більшість членів Нью-Йоркської групи народилася в Галичині, де до війни, до їх еміграції, живою залишалася традиція пошани великому Каменяреві. У родинах Віри Вовк, Богдана Бойчука, Жені Васильківської, Юрія Тарнавського та Богдана Рубчака плекалася пам'ять про Каменяра та читалися твори автора «Мойсея». Так само Емма Андієвська, Юрій Коломиєць, Олег Коверко, Марко Царинник та Роман Бабовал вважали творчість Івана Франка - світоча української літератури - такою, що допомагає жити на чужині. Тому в першому періоді існування Нью-Йоркської групи у 1959-1971 роках у літературному щорічнику «Нові Поезії» у творах групи, помітна фрактальна подібність до літературної спадщини Івана Франка. Тоді найбільше Нью-Йоркську групу цікавили великі творчі реалізації поета, його поезії, драми та поеми, зокрема соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893 року) та поема «Мойсей» (1903 року). Не залишалася осторонь уваги групи також поезія великого попередника, його інтимна та патріотична лірика збірок: «З вершин і низин» (1887, поширена 1893) та «Зів'яле листя» з 1896 року. У творчості Жені Васильківської до певної міри помітна тотожність до поетичного горіння Івана Франка [2, 12-18]. Девізом для групи став вислів Євгена Маланюка: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».

Віра Вовк, пишучи свої ранні театральні реалізації «Скарб царя Гороха» (1962) та «Смішний Святий» (1968), безпосередньо звернулася до п'єс Івана Франка. У поета зачерпнула галицьку атмосферу його театру, прискіпливо справжню та панорамну. Цей дискурс поетеса продовжила у «Триптиху» (1982), «Іконостасі України» (1988, 1991), «Вінку троїстому» (1988), «Казці про вершника» (1992), «Зимовому дійстві» (1994), «Весняному дійстві» (1995), «Настасі Чагровій» (2001), «Козаку Нетязі» (2001) та у «Крилатій скрипці» (2001). У своїй театральній пропозиції Віра Вовк залишалася вірною патріотичному розумінню української сцени. Знаючи про таку сакралізацію театру, Богдан Бойчук та Юрій Тарнавський, виходячи з настанов автора драми «Украдене щастя», свідомо десакралізували цей образ. Богдан Бойчук зробив це в п'єсі «Голод», використовуючи скупий сценічний стиль та пантоміму. Натомість у п'єсі «Регіт» (журнал «Сучасність», число 12, Мюнхен, 1972) повністю десакралізував театральне минуле. Юрій Тарнавський зробив це в п'єсі «Чотири проєкти на український національний прапор» (журнал «Сучасність», Мюнхен, 1973), де обмежився строгою концептуальною пантомімою. Ці реалізації усвідомили й іншим членам Нью-Йоркської групи, зокрема тезу, що десакралізація минулого - насправді є сакралзацією національного, лишень висказаного новими засобами, щоб розширити парадигму рідної культури. Тому у творчому дискурсі Віри Вовк, Богдана Бойчука, Жені Васильківської, Юрія Тарнавського та Богдана Рубчака дух творчості автора «Мойсея» був присутній. Це помітно і в Емми Андієвської, у її сонетах, у Юрія Коломийця, у його верлібрах, в Олега Коверки, Марка Царинника та Романа Бабовала [11, 19-28].

Другий період діяльності Нью-Йоркської групи визначають дати 19721991 років. За словами Богдана Бойчука, тоді група формально не існувала. У 70-х роках Патріція Килина відійшла від Юрія Тарнавського, і цілковито порвала з українським середовищем Нью-Йорку, перестала писати вірші українською мовою і перейшла на англійську. Від 1972 до1990 року Нью-Йоркська група користувалася можливістю друку поодиноких творів на сторінках літературного щомісячника «Сучасність». Поетичні збірки, прозу та драматургію публікувала здебільшого у видавництві «Сучасність» [11, 1932]. Редакторами «Сучасності», що займалися тоді літературою колишні члени групи, були Богдан Бойчук та Богдан Рубчак. Участь у літературному щомісячнику майже всіх членів Нью-Йоркської групи вилучило їхню автономну участь - відому з періоду випуску «Нових поезій» і ведення групою власного видавництва під назвою «Видавництво Нью-Йоркської групи» [7, 3-42].

Екзильне слово Нью-Йоркської групи одначе не ослабло, можна сказати, навпаки - наступило його творче зростання. Віра Вовк почала відвідувати Україну, керуючись патріотичними настановами та ностальгією за нею як втраченою під час війни Батьківщиною. Будучи професором університетів: cвятої Урсули та Федерального в Ріо-де-Жанейро, вона їздила з екскурсіями з Бразилії в Україну, активно вивчала пошану Івана Франка в Україні та ділилася цією здобутою інформацією з іншими членами Нью- Йоркської групи в публікаціях у «Сучасностї» чи у спільних еміграційних видавництвах. У 1981 році поетеса видала спільно з Оленою Колоди переклади творів Івана Франка португальською мовою: I. Franko: «Moises», (em colabora?ao com Helena Kolody) у видавничій серії «Вертеп», яку Віра Вовк заснувала в Ріо-де-Жанейро. Перекладацька діяльність Нью-Йоркської групи, крім цієї збірки Віри Вовк, не заторкнула творчості Івана Франка. Очевидно українські поети не до кінця вивчили мови країн, де довелося їм жити, щоб перекладати складну творчість Івана Франка. Хоч згодом з'явилися переклади Юрія Тарнавського та Віри Вовк з іспаномовної літератури (творів Федеріко Гарсії Лорки, Пабла Неруди) та переклади Богдана Бойчука з американської літератури українською мовою [11, 19-28].

У 70-80-х роках Емма Андієвська звернулася до рецепцій творчості Івана Франка у своїх сонетах. Зробила це, зокрема, у поезіях збірки «Наука про землю» (Мюнхен, 1975), де виявила черговий раз свою творчу всесторонню компетентність та високу асоціативність текстів з великим попередником. Емма Андієвська вважає Івана Франка поетом філософського пошуку, цінує літературну безпосередність поета - сама будучі безпосередньою та відкритою у творчому дискурсі. Потрібно нагадати, що 1972-1990 роках серед усіх членів Нью-Йоркської групи на сторінках щомісячника «Сучасність» Емма Андієвська опублікувала найбільше поетичних творів. Читачів щомісячника «Сучасність» Нью-Йоркська група асоціювалася з літературною незалежністю та самобутністю в межах дискурсу української еміграційної літератури. Сміливість, з якою Емма Андієвська презентувала по-своєму сонет - як літературний жанр - на сучасну поетичну мову, спричинила до того, що він став індивідуальним авторським осягненням світу на новому ідейно-художньому рівні. Так сонет поетеси засвідчував індивідуальність творчості поетеси на тлі української літератури. Богдан Бойчук теж зробив вагоме відкриття розвитку драматичних творів. Його драматична поема «Коротка розмова телефоном» поривала з усталеною традицією української п'єси. Неформальне структурування змісту, виявляла норму, яка суперечила принципам п'єси з трьома єдностями грецької трагедії [11, 19-28]. Поет відсилав цим твором до виданих у 1968 році драм «Голод» (1933) та «Приречені». Герої творів стикаються з брутальністю життя, зумовленої епохою великих історичних перетворень та самотністю в ній людини, спричинених існуванням стихій та антимоній [1, 176].

Юрій Тарнавський, який творив під впливом модернізму та сюрреалізму ввів до українскої літератури конструкції без граматичних норм, знаків та абзаців. Прикладом залишається хоч б його екзистенційно-філософський твір «Парні велосипедні перегони» [12, 4-8]. Це стосується також його експериментальної прози «Three Blondes and Death a novel» з індивідуальною рефлексією та подекуди емоційним змістом [11, 272].

На тлі літературних індивідуальних досягнень Нью-Йоркської групи вагоме місце займає також творчість Богдана Рубчака. Її потрібно вважати істотним елементом еміграційної літератури. Простір культури поета різноманітний, Богдан Рубчак у своїй творчості завжди цікавився минулим, тому дух літературного заглиблення Івана Франка у творах автора «Крила Ікарового» виразно відчутний. Це надало неповторність та індивідуальність.

Третій період в історії існування Нью-Йоркської групи - це період незалежної України 1991-1999 років, у які група почала видавати щоквартальний літературний журнал «Світо-вид» (Київ - Нью-Йорк). Це період активного політичного життя й повільної побудови нових зрубів української державної незалежності. Важливу роль у цьому процесі відіграла творчість Нью-Йоркської групи, яка поволі, але послідовно включалася в загальнолітературну течію України, займаючи належне їй місце в історії української літератури. У той час відбулося й переосмислення в новому дусі творчого феномену Івана Франка. Для Нью-Йоркської групи, ширше - літератури української еміграції, яка поверталася в Україну, поет з його творами ставав чимось реальним. Реальних рис набирали рядки прологу з «Мойсея» та віщі рядки вірша «Не пора» з циклу «Україна» зі збірки «З вершин і низин» (дві редакції 1893/1897) забороненого в Україні та відомого в еміграції з «Січового співаника» [9, 96].

У бурхливих 90-х роках в Україні почалися наукові дослідження літературного доробку Нью-Йоркської групи. Вони розвивалися паралельно з виходом у Києві «Світо-виду», але укріпилися зокрема після досліджень здійснених Марією Ревакович [6, 373] та Олександром Астаф'євим [7, 3-42]. Тоді також вийшли дві монографії про творчість Емми Андієвської Петра Сороки та Романа Бабовала. Це був літературознавчий початок пізніших досліджень на тему творчості групи як літературного феномену. У багатьох аспектах літературознавство в Україні та літературна критика ще не були достатньо готові до аналізу творчого феномену групи, не були доступні тоді літературні архіви, а їх фрагменти не виявляли повної правди про Нью- Йоркську групу. Було підготовлено ґрунт до вивчення теми рецепції позитивного в сенсі взаємодії - творчості Івана Франка в поезії, прозі та драматургії її представників. Світовий формат та літературна спадщина І. Франка відіграли важливу роль у розвитку української літератури ХХ століття. Іван Франко як великий поет в український літературі своєю творчістю впливав на поетів кожної епохи. Цей вплив в історії української літератури вважається загальною вартістю надбань українського народу. У літературознавчому розумінні він не оминув творчості Нью-Йоркської групи. Поети групи, будучи емігрантами, розуміли, що спадщина Івана Франка є присутня з ними у вигнанні, що вона допомагає їм у творчому дискурсі та в пошуках переосмислення самих себе як творців.

Ця тема, безумовно, буде мати в майбутньому своє продовження, бо постать та літературна спадщина Івана Франка надихатиме наступні українські покоління. Натомість літературознавці, антропологи культури та історики літератури в різних університетських наукових осередках України вивчатимуть феномен взаємодії як загальної та позитивної вартості української літератури.

Список використаних джерел

франко поет література

1. Бойчук Б. Спомини в біографії / Б. Бойчук. - К.: Факт, 2003. - 200 с.

2. Васильківська Ж. Вірші / Ж. Васильківська // Нові Поезії. - 1959. - № 1. - С. 12-18.

3. Жулинський М. «І в серце врізалося слово» // Бойчук Б. Третя осінь / Богдан Бойчук. - К.: Дніпро, 1991. - С. 10-11.

4. Кицан О. Нью-Йорк, або Український верлібр на американському ґрунті / О. Кицан // Літературознавчі студії. - К. , 2015. - Вип. 45. - С. 96-105.

5. Координати. Антологія сучасної української поезії на заході [Текст] / [упорядкування тексту Бойчука Б. та Рубчака Б.] - В 2. т - Т. 1. - Нью-Йорк-Мюнхен : Сучасність, 1962. - 372 с.

6. Півстоліття напівтиші. Антологія поезії Нью-Йоркської групи [Текст] / [упоряд. M. Ревакович]. - К.: Факт, 2005. - 373 с.

7. Поети Нью-Йоркської групи: антологія [Текст] / [упоряд. О.Г. Астаф'єва]. - Х.: Ранок, 2003. - 288 с.

8. Ревакович M. Дещо про Нью-Йоркську групу / М. Ревакович // Світо-вид. - Київ-Нью-Йорк. - 1996. - № 2(23). - С. 102-110.

9. Січовий співаник / [упоряд. К. Трильовського]. - Відень: Аркадія, 1921. - 96 с.

10. Франко І. Твори в 2-х т. / Іван Франко. - Т. 1: Поезія. - К. : Дніпро, 1986. - 622 с.

11. Karabowicz T. „Grupa Nowojorska”. Drogi i rozdroza ukrainskiej literatury emigracyjnej po 1959 roku. - Lublin: Episteme, 2014. - 302 s.

12. Tarnawski J. Nadzieje. Kilka stow o literaturze ukrainskiej emigracji / Fraza (Rzeszow) - 2003. - № 3 (41). - S. 4-8.

Размещено на Allbest.ru