Світоглядні основи україномовної поезії: традиції і тенденції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Світоглядні основи україномовної поезії: традиції і тенденції

I.3. Павлюк

Світова гуманітарна наука попри розмаїті розмиті формулювання загалом розрізняє три світогляди (системи поглядів на життя, природу й суспільство [6, 96]): релігійний, метафізичний та позитивістський, у часопросторах яких існують мистецтва і техніка, зокрема й поезія (музика Логосу), як вербальний вияв енергії душі, духу, краси-гармонії. У сприйнятті ж поезії, як і кожного виду мистецтва, окрім формальних, формально -змістових якостей, якраз і важливі світоглядно-змістові її характеристики. Кожен зі світоглядів протягом розвитку, трансформації набув, кристалізував свої знаки, символи, коди, прагнучи в кінцевому підсумку стати міфом - тобто легендою (міф із мінорним закінченням), або ж казкою, яка завжди має щасливе завершення (міф -мажор).

Кожен світогляд у ретро- та перспективі, так чи інакше претендуючи на статичну чи репродуктивну безсмертність у певних вертикалях часу та горизонталях простору, расово, класово, гендерно, національно... заангажований. А зі світоглядів окремих поетів твориться історіософія нації. Ці, здавалося б, вторинні флюїди світлових світових вартостей суттєво впливають на еволюції - революції гуманітарного прогресу-регресу, спричиняючи конструктивні - деструктивні коливання у відносних межах того чи іншого світогляду, із вторинно-маргінальних характеристик у певних часопросторах стаючи пріоритетними, а тим самим - матеріалом для мистецтва, зокрема й вербалізованої поезії, про яку далі й мовитимемо як про самостійну форму магії («мистецтва для мистецтва») - поезію-філософію, поезію-психологію, поезію- ідеологію. Яка з них для «матері-історії» вартісніша однозначної відповіді дати не можемо, намагаючись показати існування української поезії в різних моно- та політонових світоглядних звучаннях (іноді поезія може бути магічним заклинанням та поетичним гаслом одночасно) від, скажімо, «Думи» Івана Мазепи - до творів наших днів, тим самим пробуючи передбачити-спрогнозувати її майбутню екзистенцію у внутрішній та зовнішній екстраполяціях. Адже кожен поетичний твір - в ідеалі прагне стати піснею, як прозовий - казкою, а драматичний - вертепом.

Кожна літературна доктрина прагне трансформуватися в релігійне вчення. Тобто авторизована література прагне стати релігією. Тому й весна (ранок) людства, як і кожного окремо взятого індивіда, асоціюється з поезією-піснею (календарно-обрядовою, родинно-обрядовою, військовою, бурлацькою), а осінь (вечір) - із казкою дитині...

Щоб максимально уникнути суб'єктивізму у виборі об'єкта аналізу, досліджуватимемо спонтанно взяті українськомовні поетичні тексти (незважаючи на приналежність їх до того чи іншого жанру, виду, стилю) різних поетів за кількісно-вербальною фіксацією наявних у них тих чи інших ключових слів- знаків, слів-символів у координатах чистих чи трансформованих - релігійного, метафізичного та позитивістського світоглядів, як-от: «Христос», «ікона», «Перун», «бомба», «літак», «гімн» тощо. Фольклор та твори, авторство яких невідоме, братимемо до уваги лише як субматеріал, монотекст, метатекст у середині полі- та мегатексту, оскільки важливо простежити традиції та трансформації саме авторськи акцентованого світогляду в мистецькій формі, у художньо-інформаційних координатах, тобто враховуючи й простежуючи взаємодію міфу митця та міфу тексту і їх вплив та взаємовплив на реципієнта, суспільство.

Цікаво й повчально, звичайно, спробувати виявити певні закономірності, скажімо, творення відносно безсмертних (вічних) поетичних творів, одна з характеристик яких однозначно - мелодійність (гармонійність): «ставання» вірша народною (у класичному розумінні) піснею, маючи літературне походження [5, 377 - 402] як-от: «Каждому городу нрав и права» (Григорій Сковорода); «Журба (Стоїть гора високая») (Леонід Глібов); «Ще не вмерла Україна» (Павло Чубинський); «Виклик (Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна») (Михайло Старицький); «Реве та стогне Дніпр широкий» (Тарас Шевченко); «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» (Іван Франко); «Гуцулка Ксеня» (Роман Савицький); «Пісня про рушник» (Андрій Малишко); «Пісня про матір» (Борис Олійник); «Два кольори» (Дмитро Павличко); «Вона» (Кость Москалець).

Одна з названих пісень - «Ще не вмерла Україна»* (варіант - «Ще не вмерла України, / І слава, і воля»...) - гімн України, тобто вона межово заангажована в соціально-ідеологічну сферу національного буття, тоді як, наприклад, пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» - лише в родинно-побутову сферу. Та й то підсвідомо на рівні метатексту, реципієнт може асоціювати її з Великим Каменярем («Некаменярем» [Т. Гундарева Франко і / не Каменяр // Критика. - 2006]) - Іваном Франком, як і, зокрема, вірш-пісню «Садок вишневий коло хати» із Кобзарем, Батьком, «міфотворцем», «вурдалакою» [О. Бузина Вурдалак Тарас Шевченко: Интеллектуальный триллер. - К. : Прометей, 2000] - Тарасом Шевченком [4]. Тобто це якраз той випадок, коли «більше знання - більше печалі і сумніву»: потенційний виконавець тієї чи іншої авторської пісні, який не знає імені її автора, інкрустованого в суспільно-ідеологічні (расові, класові, статеві тощо) системи координат, матиме справу з ідеальнішим, ідеалістичнішим душевно-духовним продуктом. Адже знаково чітка (не значить істинна, правдива) інформація деформує, а то й убиває не лише образ, міф, але й релігію, трансформує явища позитивістського спектра. Добре це чи зле? Конструктивно чи деструктивно? Філософсько -психологічне питання. Кожен вирішує його для себе сам у кожному конкретному випадку [3].

У цьому дослідженні йдеться про три співмірні за світоглядними концепціями напрями: «Релігійний світогляд в українськомовній поезії»,

«Метафізичний світогляд в українськомовній поезії», «Позитивістський світогляд в українськомовній поезії», уживаючи означення «україськомовній» не як випадковий синонім до «українській» чи «україномовній», а як принципово змістово виважений термін: адже український не завжди принципово українськомовний, а українськомовний (тобто такий, що поданий українською мовою) - не завжди україномовний, тобто такий, що мовить за Україну як географічну, національну тощо субстанцію. Хоч українська поетична мова Григорія Сковороди і, наприклад, Бориса Олійника, явно різняться між собою. Але це вже тема для досліджень мовознавців.

Перед тим, як оконкретнювати аналіз текстів віршів українських поетів у контексті трьох світоглядів та (природно) їх різнопропорційних симбіозів, ще раз повернемося до категорії світогляд як філософсько-психологічно- ідеологічного дискурсу. «Философский энциклопедический словарь» [7, 367] розрізняє три основні типи світогляду: житейський (побутовий), релігійний та філософський. Нібито житейський в українській традиції, насильно перерваній хіба більшовизмом, не був філософським чи релігійним, релігійний флософським - і навпаки?.. Тому нам імпонує поділ «поглядів на життя, природу й суспільство»: релігійний, метафізичний та позитивістський. Хоч в енциклопедичному визначенні світогляду потрібно забрати одне з ключових парадигм - «життя», що є явно тавтологічно-об'єднуюче відносно двох наступних: «природа і суспільство». Що ж до власне ключових понять (релігія, метафізика, позитивізм), то, наприклад, Вікіпедія подає таке визначення релігії:

Назву пісні друкуємо за першим виданням 1863 р. (Ще не вмерла Україна, / І слава, і воля!). - [уточнення наше - І. П.].

«Релігія (від лат. religio - зв'язок) - віра в існування надприродних - персоніфікованих чи ні - сил, що супроводжується переконанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту, Космосу і т.п.) впливати на Всесвіт та на долю людей. Ця віра відбивається в думках, відчуттях і волі людини, включає в себе певний етично-естетичний кодекс, виражається в певному способі поведінки та/або ритуалах, за допомогою яких людина шукає схвалення та прихильності Бога або богів. За визначенням католицького теолога Ганса Кюнґа, релігія є соціально-індивідуально реалізованим, втіленим в традиції та спільноті відношенням до чогось, що перевищує або охоплює людину та її світ, - до якоїсь, як би її не розуміли, найвищої правдивої дійсності (Абсолютне, Бог, Нірвана); на відміну від філософії, в релігії йдеться про слово та шлях спасіння» [1].

В «Енциклопедії Кирила і Мефодія» знаходимо про метафізику та позитивізм: «Метафізика (грец. /лєта та ву/слха) букв, те, що після фізики), філософське вчення про наддослідні початки і закони буття взагалі або якого - небудь певного типу буття. У історії філософії слово «метафізика» часто уживалося як синонім філософії. Близько йому поняття «онтологія». Термін «метафізика» ввів Андронік Родосський (1 ст. до н. е.), систематизатор творів Арістотеля, що назвав так групу його трактатів про «буття саме по собі». Умовна назва твору дає пізніше ім'я предмету його дослідження, який сам Арістотель визначав як «першу філософію», чиє завдання -- вивчати «перші початки і причини», або ж як науку про божественне, «теологію». Проте метафізика як спосіб філософського мислення виникає задовго до Арістотеля, по суті збігаючись із першими кроками філософії» [2].

«Позитивізм (франц. positivisme, від лат. Positives - позитивний), філософський напрям, який виходить із того, що все справжнє (позитивне) знання - сукупний результат спеціальних наук; наука, згідно позитивізму, не потребує якої-небудь філософії, що стоїть над нею. Заснований в 30-х рр. 19 ст. Контом (ввів самий термін). Розрізняють «класичний» позитивізм - Е. Літтре, Тенн, Е. Ренан (Франція), Дж. З. Мілль, Г. Спенсер (Великобританія), В. У. Лесевіч, М. М. Троїцкий (Росія); емпіріокритицизм (махізм); сучасна форма позитивізму -- неопозитивізм (див.: Аналітична філософія). Зробив вплив на методологію природних і суспільних наук (особливо 2-а пол. 19 ст.)» [2]. поезія вербалізований міфологема світогляд

Як бачимо, кожен із трьох світоглядів практично заперечує один одного (позитивістський світогляд у певних системах суспільних координат - синонім антирелігійного, атеїстичного), ніби підтверджуючи реальне існування гегелівських діалектичних законів: єдності й боротьби протилежностей, заперечення заперечень, хоч в ідеальному теоретично-практичному сенсі навряд чи сповідується кимось із поетів загалом й українських зокрема: творчість (творення міфу з текстографії, біографії, фотографії) якраз найприродніше апріорі репрезентують метафізичний світогляд як медіумний між релігійним та позитивістським, адже метафізика - «синонім філософії», а в деяких визначеннях сама є поезією: у Хайдеггера хранителька істини - поезія, яка є суттю мистецтва.

1. Отож, у межах єдиного релігійного світогляду розглядатимемо кілька світоглядних принципів, теорій, однозначно передбачаючи їх поліваріантність у поезії й практичну нереальність існування кожного з них у чистому вигляді, включаючи навіть суто духовну поезію як жанр:

- світогляд язичеський (поети-прихильники того чи іншого політеїстичного культу як релігійного в конкретний реальний час);

- світогляд, заснований на доктринах провідних світових релігій (християнський, ісламський, буддистський...);

- світогляд, що ґрунтується на інших світових релігіях.

Серед ключових слів для маркування у творах українськомовних поетів релігійного світогляду - Ісус Христос, Діва Марія, апостол, ангел, Сатана, Ірод, Палестина, Аллах, Магомет, Будда, нірвана, Перун...

2. Метафізичний світогляд - синонім поезії не лише у вербальному її вираженні, хоч об'єкт нашого дослідження - саме вербалізована різножанрова поезія: низка ще не систематизованих, або вже викристалізованих відомих людству й ще невідомих, невидимих фізично -метафізичних та метафізично- фізичних енергій. Це всесвіт релігії та релігія Всесвіту на ранніх, початкових стадіях його формування (на рівні міфу), або ж (усе геніальне, як відомо, парадоксальне) у період його старіння відживання («старе - як мале»), банкротства: аж до стадії, коли в античних чи, наприклад, у слов'янських, колись релігійно всесильних богів, вірять хіба що несусвітні божевільні-диваки, а новим уособленням, метафорою Всевишнього стає Комп'ютер, для якого від творення віртуального до реального світів - один крок.

У контексті такого технічно-революційного язичества поезія для нас може бути дієвим синонімом релігії в креативному, світоглядному, а не ортодоксальному (суспільно-політично заангажованому) значенні цього слова, терміну: «У нашій волинсько-холмській родині християнські та сонцепоклонні світовідчуття так зрослися, що релігія для мене з дитинства була поезією, а поезія дотепер - релігією» [8, 112 - 115]. Десь між метафізичним та релігійним світоглядами стоїть демонологія з її мавками, русалками, вовкулаками тощо.

Отже, поезія (музика Логосу), як непокірне телятко, онтологічно вібрує між трьома світоглядами - релігійним, метафізичним і позитивістським - і «живиться» від них, одночасно взаємно оновлюючи, збагачуючи їх охудожнені комунікативні властивості, адже, наприклад, метафізичні («гоголівські») фантазії казкарів, містиків завдяки впровадженням останніх досягнень науки в життя (безпровідний зв'язок, галограма тощо) стають фізичними реаліями - і навпаки. Літання на мітлах стало можливим не лише метафізично, але й фізично. Земний світ, очевидно, перебуває на завершальній стадії самопізнання, де практично банкротує релігія та офізичнюється метафізика. НЛО ждуть як з'яви Всевишнього - і навпаки. Відбувається тотальна деритуалізація світу. Чи встигне вона знову ритуалізуватися на якісно новому витку спіралі - нам не відомо.

Головний парадокс у тому, що невіруюча людина не може бути поетом у повному розумінні цього слова, а істинно віруючому, наприклад, християнину також немає чого по-справжньому писати свою Книгу, адже вже є Біблія... Хіба що переспівувати її мотиви. Тобто саме на невидимій межі між світами й світоглядами народжується те, що ми називаємо Поезією, що провокує до створення нових релігій, на основі як позитивістського, так і метафізичного матеріалу. Вербальна, мовно-національно заангажована, поезія трансформується в поезію електромагнітного глобалістичного сигналу-коду, яку всіма мовами світу перекладає комп'ютер.

Серед основних ключових слів для дослідження поезії в метафізичному контексті, таким чином, імена тих же знакових богів збанкрутілих релігій (Зевс, Перун), які можуть метафоризуватися, метаморфозуватися до рівня ідеологій: знаки, символи ідеологій (Лєнін, серп і молот, Жовтень), які навіть набувають іноді атрибутики квазірелігій, та ж метафізична «нечиста сила», персоніфікована, як у, наприклад, реально функціонуючі комп'ютерні програми, так і в людей, рослин, тварин, тобто казково-пісенні, фольклорні герої: Баба Яга, Івасик Телесик, Колобок, Лисичка Сестричка... Метафізична поезія претендує стати релігією, або ж фізикою, тому найталановитіші її репрезентації на рівні комунікативної, світоглядної єдності тексту й автора мають невгадуване людськими рецепторами майбутнє.

3. Позитивізм і поезія, здавалося б, навіть у постметафізичному контексті непоєднувані поняття, насправді парадоксально співмірні в сенсі пошуків найоптимальнішого енергетичного коду збереження та передачі енергії в часопросторі, звідси стиснення енергії до ядра атома урану й до вербалізованої метафори - явище одного порядку. Під час штучного розщеплення і ядра, і метафори вивільняється енергія. Її природа та властивості, ідентифікація, диференціація - основні предмети й об'єкти досліджень точних та гуманітарних наук, препарацій «на стиках наук». Тобто позитивістська поезія на даному етапі розвитку людства - не та, яка використовує терміни та поняття науково - практичного світогляду, а та, яку «пише» комп'ютер, давно озброєний і переозброєний комп'ютерними лінгвістами, а метафізична - та, яку пише комп'ютер, що стає роботом... людиною, тим процесом олюднення комп'ютера й окомп'ютеризацією homo sapiens, загалом стираючи межі між духовним та матеріальним, певними видами органічних структур та енергій, найоптимальніша з яких - енергія Сонця, що є «альфою і омегою», «джерелом життя» (Богом) і для релігійних язичників-сонцепоклонників, і для метафізиків, і для, скажімо, астрофізиків. Адже все органічне життя можна розглядати як відпочинок світла у вигляді органічного синтезу, а душевно-духовне - як воскресіння світла в його абсолютному вияві - промінь, що зберігає й несе інформацію з найбільшою (хоч суперечки тривають) у Всесвіті швидкістю. Ключовими словами для дослідження модерної позитивістської поезії, таким чином, є: комп 'ютер, робот, хвиля, атом, гени... Тобто «Сонце» та інші вербально означені символи світла (зоря, Місяць, комета, болід, метеорит), а також їх антиподи (тінь, темінь, ніч) - базові ключові слова поезії - як і їх відповідники в релігійному світогляді: Бог (світло), Сатана (тінь). А ставлення до світла та тіні виразно диференціює її, поезію (грец. poiesis), - на релігійну, метафізичну та фізичну (позитивістську). Яка з них здоровіша, гармонійніша, інтегральніша, абсолютніша, врешті-решт, а яка деструктивніша, однозначно сказати складно, адже й К. Ясперс уважав, що психопатологічні явища загалом віддзеркалюють не так процес розпаду, деградації людської особистості, як інтенсивні пошуки людиною власної індивідуальності [9].

У своєму дослідженні оперуємо фактами з біографій поетів, їх висловлюваннями як про поезію, так і про свій світогляд різні періоди їх творчості, вважаючи найцікавішими моментами періоди трансформації, зміни світоглядних засад авторів. Переформатування останніх іноді виводило митців на інші духовно-душевні орбіти, а часом ставало критично несумісним із їхнім фізичним існуванням. Тому так багато самогубців серед поетів. І якщо релігійна та метафізична поезія більшою чи меншою мірою етнічно, національно означені, то позитивістська може здатися глобалістичною, хоч реально навіть усі відкриття в хімії, математиці, біології чи фізиці мають своїх національно-державних репрезентантів, тому не національна поезія - нонсенс. Справа лише в тому, раніше чи пізніше той чи інший етнос вичерпає вербально-поетичні засоби самопізнання та самоідентифікації, перейшовши, наприклад, до ультрахвильових тощо.

Ми ж спробуємо методами арифметичного аналізу (алгеброю перевірити гармонію), розглянути тенденції розвитку української поезії реально видимого, вербально фіксованого україно- та українськомовного часопростору: від Івана Мазепи до наших днів, простеживши тенденцію збільшення-зменшення ключових слів та зміни їх онтологічних значень в українськомовному / україномовному культурно-інформаційному просторі XVIII - XXI століть, маркуючи типологію за основними, знаковими, історичними подіями, у які протягом століття було заангажовано Україну, - війнами, революціями, бунтами, детально зважуючи на біографії митців, реальні фіксовані зміни їх світогляду: від позитивістського - через метафізичний - до релігійного...

Але про це в наступній науковій статті.

Список використаних джерел

1. Вікіпедія [Електронний ресурс]. - Режим доступу : uk.wikipedia. org/ wiki/ Г оловна_сторінка.

2. Павлюк І. Діагностика і прогностика брехні: екскурси в теорію комунікації / І. Павлюк. - Львів : Сполом, 2003. - 80 с.

3. Павлюк І. Митець - Влада - Преса: історико-типологічний аналіз / І. Павлюк. - Луцьк : Надстир'я, 1997. - 112 с.

4. Пісні літературного походження // Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Пісні, прислів'я, загадки, скоромовки. - К. : Веселка, 1989. - 315 с.

5. Словник української мови : у 15 т. - К. : Вид-во «Наукова думка», 1978. - Т. 9. - 540 с.

6. Философский энциклопедический словарь. - М. : Сов. энциклопедия, 1989. - С. 367.

7. «Поезія - моя релігія...»: Розмова з письменником Ігорем Павлюком Тетяни Давидченко // Дзвін. - 2007. - № 9. - С. 12 - 14.

8. Ясперс К. Психологія світоглядів / К. Ясперс ; [пер. з нім. О. Кислюк, Р. Осадчук]. - К. : «Юніверс», 2009. - 464 с.

Анотація

Ключові слова: світогляд, позитивізм, метафізика, релігія, поезія, тоталітаризм, комунікація, комерція, міфологія, ідеологія, демократизація, глобалізація.

В статье обозначено тенденции формирования, существования и динамики изменений мировоззренческих концепций (позитивистской, метафизической, религиозной) украинских поэтов разных временных пространств (от Ивана Мазепы до поэтов XXI века), а также их репрезентации в поэзии разных вербализованных формосодержаний. Кроме того, акцентировано внимание на суто национальных знаках, символах, мифологемах во время формирования и рекреатизации мировоззрения поэтов, их экспансии в общемировое культурноинформационное пространство в разных моно - и политоновых мировоззренческих звучаниях. Выделено три одинаковые за мировоззренческими концепциями направления в украиноязычной /украинскоязычной поэзии XVII - нач. ХХ века в соответствии со взглядами на человека, природу, соціум, к поливариантности их поэтического выражения.