Тези постмодерних ознак у романі Ірен Роздобудько "Дві хвилини правди"

Размещено на http://www.allbest.ru//

Тези постмодерних ознак у романі Ірен Роздобудько «Дві хвилини правди»

Котліна Сніжана

Анотація

В даних тезах висвітлено постмодерні ознаки у романі Ірен Роздобуько «Дві хвилини правди»..

Висвітлено поняття та сутність постмодернізму, як світоглядно-мистецького напряму, що виник та існує за епохи постмодерну. А ткож представлені та проаналізовані ознаки та приклади постмодернізму у романі «Дві хвилини правди».

Ключові слова: постмодернізм, роман, література, поезія, проза.

Постмодернізм - це світоглядно-мистецький напрям, що виник та існує за епохи постмодерну. Передумовами появи постмодернізму стало розчарування в ідеалах модернізму: безповоротності прогресу, вирішення наукою й технікою глобальних проблем людства, цілісності світу, існуванні загальнолюдських цінностей. Для постмодернізму характерні розмиття меж мистецьких жанрів і напрямів, усунення відокремленості масової культури від елітарної, автора від глядача (читача), проголошення відносності істини та цінностей, недовіра до авторитетів, деконструкція, гра та іронія [3, c. 120].

Дослідження постмодерної прози засвідчили, що вона, в загальному своєму значенні, відзначається крайньою формою нівеляції особистості персонажа, аж до повного його зникнення. Такий персонаж наділений рисами, які не піддаються однозначній характеристиці, він ілюструє, демонструє своїм прикладом відносність будь-яких істин, функціонує в тексті як предмет гри, об'єкт авторських містифікацій. Постмодерна гра засвідчує відносність усього існуючого і перекреслює сам принцип, можливість існування однозначних оцінок на зразок позитивний-негативний, моральний - аморальний герой [2, c. 126].

Література постмодернізму з її деструктивною сутністю актуалізує суб'єктивістську модальність індивіда в координатах словесного мистецтва. Саме тому на перший план письменники, в тому числі і Ірен Роздобудько, виносять людське підсвідоме, емоційну площину, процес внутрішнього людинотворення. В. Фащенко стверджував: «Психологізм - універсальна, родова якість художньої творчості. Його предметом є відображення внутрішньої єдності психічних процесів, станів, властивостей і дій, настроїв і поведінки людини, а також соціальних груп і класів» [6, с. 44].

Ірен Роздобудько письменниця ХХІ ст., що має значний мистецький потенціал, який заслуговує на уважне контекстне вивчення прози авторки.

Ірен Роздобудько творить історію сучасної української літератури. Гарна, розумна, талановита і успішна письменниця на сторінках своїх книжок часто звертається до жінок з відповіддю на їхні питання про життя і смерть, про любов і зрадництво, і обов'язково дає своє бачання виходу з різних ситуацій.

Ірен Роздобудько постає перед читацьким загалом як авторка, герої якої багато в чому схожі на неї, шукають екзистенцію життя, намагаються проявити весь свій потенціал, часто відмежовані від решти світу і не потребують його, бо створеного ними власного світу для них достатньо.

Ірен Роздобудько, як видатний майстер психологічної жіночої прози, у своїх творах порушує проблеми, які хвилюють сучасність. Широкий спектр питань, що розкриваються письменницею дозволяють нам виокремити її прозу як інтелектуально-психологічну. Її романи - це синтез реального та містичного, романтичного та інтелектуального.

У романах Ірен Роздобудько, в тому числі і « Дві хвилини правди», порушуються різнопланові проблеми - від глобальних загальнолюдських - до проблем, що стосуються кожної людини зокрема. У її творчості немає певного кола конкретної проблематики - а відбувається синтез гендерної, морально-етичної, соціально-психологічної, побутової, екзистенційно-філософської проблематик.

Морально-етична і соціально-психологічна проблематика (боротьба добра і зла, перегляд традиційних стереотипів суспільної моралі і поведінки, вибудова нової системи етичних цінностей, зокрема у гендерних стосунках, репрезентація етико-естетичних категорій щастя, чесності, вірності, любові тощо) порушена у романі Ірен Роздобудько «Дві хвилини правди».

У зав'язці сюжету немає нічого особливого: рядове робоче відрядження журналістки Єви та оператора Дана, що їдуть робити звичну роботу. Отже, дорога… А дорога - це зміна status quo, це - рух, це - неминучі зустрічі, обов'язкові випадковості, тобто, умови гри заявлено чітко й недвозначно [5]. Спочатку героїв двоє, потім гра продовжується втрьох, ще далі - вчотирьох, бо додаються Мія та Іван. Серед них нема поганих і хороших. Є люди. Зі своїми позитивними й негативними рисами. Зі своїм дивним, химерним, трагічним життям, котре круто змінила дорога.

Ситуація вимальована цілком природна: зустрілися чужі люди, але дорога їх зблизила, й вони стали близькими один одному, незамінними, єдиними. Сюжет набуває універсальності філософської притчі, адже побудований на незбігові видимого й сущого, і в результаті - непередбаченого, бо ж муки мученицькі, нестерпні страдницькі гризоти відчуження - це головна психологічна реальність нашого часу [3, с. 120].

Дорога змусила головних героїв зупинитися, подивитися на своє звичне існування, і з жахом упевнитися в його фальші, в тому, що весь попередній спосіб життя - чистої води лицемірство, удаване, облудне, штучне життя.

Не випадково раз по раз виникає образ метелика за склом - прекрасна за своєю глибиною метафора несумісності, окремішності, приреченості: «…я не хочу обманювати тебе. Я - метелик. Жила - і померла. Тобі подобаються засушені метелики? У мене вже є все, що потрібно: коробка зі скляною кришкою, жорсткий поролон, голки по обох боках - аби крильця завжди були розпрямленими і гарними. На мене дивляться, але ніхто не може видряпати з-під скла. Я цього не хочу!» [4, с. 87].

Головній героїні Єві поталанило: переживши душевну драму, вона знайшла довгоочікувану гармонію між собою і світом, повернулася до себе справжньої, впевнилася у тлінності зла, неминучості добра і вірності своєму призначенню. Операторові Дану це не вдалося, бо повернення до норми він сприйняв як небезпеку, як порушення загальноприйнятих канонів. Порушення правил гри для нього закінчилося трагічно: зустрівши жінку, яку шукав усе життя, він її втрачає і гине сам. Іншого йому не дано [1, c. 232].

Звісно, роман містить у собі немалу частку обов'язкового антуражу гри: події, щедро начинені ознаками трилера: кривава бійка при спробі зґвалтування беззахисної Мії групою п'яниць, героїчне її врятування, небезпечне поранення Івана, вбивство одного з нападників, таємнича аура ворожки і цілительки, яка рятує Івана від смерті, і ще багато іншої екзотики, включно з красотами Сингапуру. У всьому - фатальність, рокованість, загостреність, що доведені до межі. Зі сторінок роману Ірен Роздобудько постає страхітлива історія запізнілого пробудження душі, й одночасно, віра у можливість людини круто змінитися, зробивши на дорозі свого життя зупинку [2, c.126].

«Дві хвилини правди» серед інших творів сучасної тревел-журналістики виділяються своєю багатогранністю, висвітленням широкого спектру всезагальних проблем сучасного людства:життєвого та морального вибору, любові до своєї країни, людських стосунків, запізнілого пробудження душі, питань взаємозв'язків минулого і майбутнього та ін.

роздобудько постмодернізм роман

Джерела та література

1. Герасименко Н. Особливості творчої манери Ірен Роздобудько / Ніна Герасименко // Роздобудько І. Переформулювання. - К.: Нора-Друк, 2007. -С. 231-238.

2. Гундорова Т. Український літературний постмодерн. - К., 2005. - 321 с.

3. Рижкова Г. П. У пошуках щастя і любові (Лінгвокультурні концепти в сучасній українській жіночій прозі) // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2008. - № 3. - С.119-124.

4. Роздобудько І. Дві хвилини правди [Текст] / І. Роздобудько. - Харків: Фоліо, 2009. - 250 с.

5. Руднев В. Словарь культуры ХХ века: Ключевые понятия : http://ru.wikipedia.org.

6. Фащенко В. В. У глибинах людського буття: літературознавчі студії / В. В. Фащенко. - Одеса : Маяк, 2005. - 164 с.

Размещено на Allbest.ru