Концепція світу в поезії Віктора Коржа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепція світу в поезії Віктора Коржа

А.О. Аксьонова

Кожен поет виражає себе певною мірою у своїй творчості. Поезія Віктора Коржа свідчить про багатоплановість сприйняття ним світу у фокусі національної самосвідомості. У його складі домінують концепти людяності, краси, добра, відповідальність перед часом і своїм народом, перед сучасним і майбутнім, а головне - перед словом як формою їх художнього вираження. У цьому контексті світ у поезії Віктора Коржа зорієнтовано на тріаду Земля - Небо - Вода, в епіцентрі характеристики якої постає образ України як уособлення національного світу поета, що зближує його з шістдесятниками і в той же час зумовлює індивідуальність змісту та поетичної його реалізації.

До вивчення творчості Віктора Коржа неодноразово зверталися літературознавці, зокрема І. Лощинова, А. Поповський, К. Фролова та ін. Вони акцентували увагу на філософічності текстів його поезії, своєрідності оприявлення в ній його світобачення. Так, К. Фролова відзначала, що «поетичне бачення світу конкретизується у Віктора Коржа у сюжетах» [9, 308] та притаманний йому «драматизм відчуття світу» [9, 309] як «основної тональності поетичного голосу» [9, 309]. Загалом тему світу в його поезії заторкнули лише деякі дослідники, згадуючи оригінальність звернення до неї автора. Ґрунтовного, аналітичного дослідження реалізованої в поезії Віктора Коржа концепції світу сьогодні немає. Д. Павличко в передмові до збірки Віктора Коржа «Чиста сила» (2010), зупиняючи погляд на зображенні світу у творчості Віктора Коржа, наголошує, що він у сприйнятті ліричного «Я» - «багатий, тривожний, неповторний», що його «осьову лінію» складають «південноукраїнські степові розділля, де Віктор Корж народився й виріс, де сформувалася його духовна снага» [7, 3]. Д. Павличко, щоправда, не розгортає це, безперечно, глибоке і точне своє спостереження на текстовому, поетичному матеріалі автора. Він переконаний, що зміст концепції світу закодований у Слові поета, тому й закликає «до поновного читання» [7, 5] його поезій. Це й спонукало нас до вивчення означеної в цій статті теми концепції світу в інтерпретації Віктора Коржа, специфіки її художньої реалізації. поезія ліричний тріада світ

В інтерв'ю Лесі Степовичці Віктор Корж, поділяючи думку французького філософа й письменника Ж. П. Сартра, проголошує: «Художник обирає свою коштовність - власну художню модель світу» [2, 451]. Віктор Корж обрав свою модель. Для нього світ ідентичний волі: «...я боюся замкненого простору, я б у тюрмі загинув» [2, 452]. За уявленням Віктора Коржа, простір поета - не політичні зборища чи «завихрення», поет має «говорити мовою образів і не обпікатися політикою» [2, 452], а його світ не повинен бути обмежений стінами, ґратами, партійними настановами. «Дух художника вільний» [2, 453] - таке кредо Віктора Коржа. Хоч йому в умовах жорсткої радянської цензури теж доводилося поступатися такими своїми ідеологемами, як у «Вінку сонетів» (збірка «Аметист», 1972), чи в поезіях циклу «Ленінські уроки» (збірка «Корінь добра», 1981), які й сам називав «паровозиками», услід за П. Загребельним, який цим означенням інтерпретував деякі свої твори на бажану владі «виробничу» тему. Цікаво, що Віктор Корж нерідко безпосередньо натякав на джерело їх теми, додаючи в думках до назви вірша вказівку на її автора. Як правило, це російські поети, наприклад, «Ленінський партквиток» (з Олександра Безименського, «Вважайте мене комуністом» (з Михайла Дудіна) тощо. Та багатьма своїми творами, як і громадською та педагогічною діяльністю, Віктор Корж засвідчив відданість обраному ним кредо: «Дух художника вільний» [2, 453], що й сформувало відповідну концепцію світу в його поезії.

Зміст концепції світу в поезії Віктора Коржа розгортається в площині філософських роздумів та емоційних відчуттів Его поета як Всесвіту, квінтесенцією якого є «весь неозорий світ», «світ на відстані» із «тверді небес, / Дерев і хмар, кордонів, океанів» - макросвіт, і, «світ в мені» - «вловимий лиш на мить прозрінням раннім» [3, 75], що постає на інтимно-почуттєвому рівні. В епіцентрі цього суб'єктивно-авторського виміру світу в поезії Віктора Коржа - образ України як уособлення національної картини світу, що єднає її автора із творчістю нового покоління поетів-шістдесятників й одночасно засвідчує самобутність світосприйняття її творця.

Віктор Корж нечасто у своїх віршах вживає історично-державне означення «Україна», але її образ виразно оприявнюється в характеристиці світу через історичні реалії-деталі, прикмети природи, національно-духовні концепти. Якщо в поезії, наприклад, В. Симоненка в зображенні України, як і Землі, виокремлено передусім жіноче, материнське начало, найінтимніше відтінене у формах емоційно-почуттєвого звернення (мамо, нене, мати), то у віршах Віктора Коржа вона презентована емоційно-експресивними образами природи рідного краю. Земний простір України в його поетичних творах - це, зазвичай, степ і поле в його межах. Не лише як складники природного ландшафту, а і як національні символи. Земля - місце закарбування історії, народжень і зростання творців, майстрів «рала і меча» і «врожаїв» («Твердиня»). Степ - символ безмежності й волі, поле - праці, що є одвічними мітами ментальності українця. Степ у поезії Віктора Коржа сягає масштабу космосу: «Космос степу безмежний, йому краю нема» [6, 430] («Жайвір космосу степу»). Його образ скорельований на вічність, як і поле, у дискурсі якого домінує образ жита, аналога життя. Уже в ранній творчості Віктора Коржа простежується його схильність до опоетизації цих образів: Земля постає в нього у квітах і травах, степ наділений чарами. А «тиша полів» інтерпретується не як «мовчання»: вона жива, «пишномовна», «повна шелестів». Це мовчання «оксамитне». На тлі чарівного степу оживає пам'ять про Дике поле як символ боротьби за волю, що віддзеркалюється в опозиції «океан буремний» / «музичність спокою» і тлумачиться як «зачаяння проростання» [5, 64].

Парадоксальність визначення такої її функції викликає думку про зорієнтованість цієї парадигми на світ автора «Сонячних кларнетів», «Золотого гомону», поеми «В космічному оркестрі». Не як про запозичення. Ні! А як результат творчого пізнання поетичного світу. Адже Віктор Корж з пієтетом ставиться до поетичної творчості П. Тичини. Рядки з його поезії він неодноразово використовує у форматі епіграфів до своїх віршів. Йому він присвятив монопоему «Дума про Бояна» (1972) і поезію-пам'яті «Майдан поета» (1987). У першій - П. Тичину, образ якого вводиться у світ Бояна і Т. Шевченка, Віктор Корж називає своїм учителем: «Він мого мужніння вчитель, / наймудріший педагог, / в святості найперших читань / є тичинівський пролог» [4, 25]. Не оминаючи розрекламовану радянським літературознавством оцінку П. Тичини як співця інтернаціоналізму, дружби «радянських народів» (адже наскрізною темою збірки «Аметист», до якої ввійшла поема, була ця тема, до її концептів звертався Віктор Корж і в інших творах цієї книжки), він акцентує увагу на індивідуально концептуальних прикметах філософії світу генія, нетрадиційності його естетичного імперативу, що відкрилися йому в «мить прозріння»: «ясний оркестр весни / і сонцевороту дивний кратер», «в млі космічній зоряні акорди» [4, 33]. Чи не з цього «прологу» космічний дискурс світу в поезії Віктора Коржа, його розпростореність у масштабі космічних сфер, центричність образу Сонця в них? Та в їх зображенні Віктор Корж знайшов власну мову. Символічні значення образів космосу світу оприлюднені в поетичній творчості П. Тичини перших його збірок та поемах «Сковорода», «В космічному оркестрі», «Похорон друга», «Подорож до Іхтімана», базувалися на його інтелектуалізмі: знанні праслов'янських пантеїстичних уявлень про світ, первісної сутності християнства, східної філософії, зокрема буддизму, Живої Етики, вчення Г. Сковороди та західноєвропейських філософів та ін. У Віктора Коржа інша вмотивованість інтерпретації світу. Проте спрямованість його у всесвіт закорінена в поезію П. Тичини і в рідний край. Саме останнім зумовлено його увагу до образу степу, багатогранність його змісту в його поезії, степ - Батьківщина, степ - історія рідного краю, степ - земля батьків, роду. І кожен із цих концептів скорельований у Всесвіт.

У поезії «Полудень» степ - просторова точка рідного краю, і водночас його образ є своєрідним ключем до вираження свідомості автора. Розгортаючи в цьому вірші тему роду, він акцентує нерозривний зв'язок поколінь, виражає відчуття одвічного зв'язку із пращурами: «Це - коли міражу древній фільм (мільярдна серія), / і знайомий сюжет прадідівського степу...» [6, 452].

Образ «космосу степу» в поезії Віктора Коржа - не лише символ величі людини як у вірші «Жайвір космосу степу», присвяченому Олесю Гончару, а й знак спрямованості Землі в Небо, що виразно відстежується з розвитком мотиву крилатості, лету світу. У його дискурсі постає земля у вірші Віктора Коржа «Вік тривожного сонця»: «Летить / земля / в блакитнім ореолі» [6, 52]. Динамізм руху в простір сакрального («в блакитнім ореолі») підкреслено і структурою рядків: виділення слова як парадигми змісту в окремий рядок. У поезії «Літо» крилатість Землі презентується афористично через повтор однокорінної лексеми, але неоднозначної за смислом, що зумовлює й відповідну урочисту тональність: «Розпросторе поле крила розпросторило» [6, 262]. У низці віршів Віктора Коржа динамізм обопільного руху Землі й Неба відтінюється образами птахів, яких автор називає «прудкими зв'язківцями землі і неба» [6, 31]. Продовжуючи цю характеристику у вірші «Світанковий диптих», поет наголошує на її ідентичності: «Ранкові згуки голубиних крил / в глибинах неба, що пропахло житом» [6, 357].

Образ крил в міфології, в народнопоетичній творчості - «солярний символ, який означає <...> духовну природу, дію, силу волі, силу розуму <...> всеосяжності» [1, 254]. Зберігаючи архетипний сенс образу крил, Віктор Корж витворює поетичну картину Всесвіту, в епіцентрі якого образ «рідного краю», проектуючи на нього духовний світ людини - людини крилатої. Згадаймо образ «жайвора космосу степу» з однойменного вірша, що є уособленням духовності не лише людини, героя вірша, а й «земного космосу». Є лише поодинокі відступи Віктора Коржа від схожого возвеличення людини. Наприклад, у його вірші «Перелітні птахи» (2009) наявна протилежна визначеній вище інтерпретація образу птахів.

У вірші «Перелітні птахи» заглавний образ є уособленням українців, але тих, які були вимушені залишити рідний край: «Були, співали - і замовкли, / змигнули посвистом крила / і подались в чужі толоки / товкти толокна для кубла» [6, 569]. Відповідно змінено й семантику поняття «перелітні птахи». За традицією, так називають тих птахів, які «прилітають із вирію» як «вісники весни» [6, 400], повертаючись у рідний край після зимового перебування в теплих краях. У поезії Віктора Коржа образ перелітних птахів алегоричний. Їхнє людське начало оприявнюється на рівні займенникових означень, дієслівних підкреслень їх внутрішнього стану та почуттєвого ставлення до довкілля. Із ним пов'язано мотив неповернення на Батьківщину, у розвитку якого домінує концепт «утікачі», асоціативно скорельований на опозицію воля / неволя. Остання набуває нових відтінків в умовах втечі не за своєю волею: «В плачі їх співи перелиті, / мов скаламучена вода, / тому вони і перелітні, / що хтось їх долю окрада» [6, 569]. Емоційно-почуттєвий рівень вираження драматизму цієї ситуації поглиблюється через використання персоніфікованих деталей опису природи («смерековий сум садів осінніх»; «у вітровому голосінні»), що зорієнтовані на мотив пам'яті. У розвитку останнього реалізовано переакцентацію змісту складових опозиції свій / чужий. Зі світу Батьківщини, колись свого, у пам'яті постає «лиш дещо, / що мав окрадений їх рай» [6, 569]. Епітет «окрадений» - ключовий у характеристиці «рідного краю», що метафорично постає на рівні свідомості Я «утікачів» як світ «з лещат погроз», та мотивації виїзду («Аби десь звивисте гніздечко / їх втішило»). Поет не знімає й питання неволі, але вже іншої - у тому гніздечку «зачинить небо їм щільніше / меткий на ватівки мороз» [6, 569]. Образ морозу асоціативно скорельовує на відчуття холоду чужини, почуття туги за рідною землею. Ця його функція відкривається й завдяки фінальному авторському афоризмові: «гадаємо, що доля - далі, / а доля там, де народивсь» [6, 569]. У цих словах - і життєве кредо Віктора Коржа, яким і визначено особливий пафос моделювання картини світу в багатьох його поезіях, і той космізм степу, і крилатість людини, і всемогуття сонця, що притаманні його поетиці.

У вірші «Високий сонцесвіт» Віктор Корж урочисто констатує: «І сонце! Сонце! Найсвітліший культ...» [4, 63]. Вмотивування цієї іпостасі образу сонця наявне в багатьох віршах Віктора Коржа, де метафорично зображено універсалізм сонцедіяння в ім'я добра: сонце «сіє вогонь свій землі на добро» [6, 201] («Повінь сонця»); «Сонце з хмари вирине, / Світ такий ясний» [6, 165] («Біль»); «А зійшло сонце - / все лихе здаленіло» [6, 191] («Втеча») тощо. Зазначена в тексті вірша подієвість Сонця, його органічна єдність із Землею висвічують його внутрішнє, духовне світло людини, у фокусі його оприявнюються її моральні цінності: доброта, мужність, працьовитість, тяжіння до волі, тобто те, що складає національні цінності українця.

Розгортаючи поетичну картину світу, Віктор Корж сакралізує водну стихію. В уяві ліричного героя його вірша «Одкрити здивовані очі» поруч із «земною красою <...> Дзеркало води сіє чистою барвою неба» [6, 216]. Цим відчуттям сповнене слово поета про водні прикмети простору України, що презентовані в багатьох віршах Віктора Коржа образами річок його рідного краю (Дніпра та його приток - Інгульця, Мокрої Сури, Орілі, Саксагані, Самари та ін.). За його переконанням, «кожне місце на землі - історичне», отже, і річка є носієм пам'яті, бо, як і земля, окроплена кров'ю і потом. За такою інтерпретацією водного світу Віктору Коржу близький М. Вінграновський. Хоч у його зображенні в кожного свій суб'єктно-авторський стиль. У М. Вінграновського Дніпро - простір необмеженого виміру: Дніпро - Вітчизна, Дніпро - Україна, Дніпро - Я, народ. Від нього перекинуто місток до моря, до Води як головного джерела життя в поезії М. Вінграновського, що за визначенням Л. Тарнашинської, «символізує мудрість, виваженість, далекоглядність, недосяжність, безмежжя» [8, 321].

У поезії Віктора Коржа образ Дніпра більше наближений до людини. В емоційно-експресивній характеристиці водної площі басейну Дніпра закодовано родовий взаємозв'язок між ним і його притоками. Дніпро означений епітетом «віщий», сенс якого уточнюється - він «батько», по відношенню до нього Саксагань - його «рідна донечка», наступне покоління - «діти річки степової / прудкі джерелята», що «по світу розбрелись гуляти» [6, 231 - 232]. В інтимізації такого роду Дніпра в поезії Віктора Коржа вагомими є образи криниці та роси. «Росте цей край з роси», - стверджує поет у вірші «Пушкінські роси», у якому образ роси наділено функцією зв'язку міста (Катеринослава) зі «світанною красою світу», означеною типовими, просторовими й національними мітами: степ, три горби, тополі і сади Лоцманки, у яких «ряхтіли в квітниках /росчисті яхонти» [6, 8]. Із розвитком сюжету образ рос у цьому вірші зорієнтовує на тему історичної пам'яті про «чистоту гінкої в ріст Русі», що долала грізні часи.

Образ роси в поезії Віктора Коржа загалом сакралізується здебільшого шляхом уведення його у сфери зоряності, космосу («щемкихрос зорепад» [6, 398]; «в сферичних дзеркальцях росинок - світіння космічних заграв» [6, 10]; «сонця росяне волосся» [6, 357]). При цьому він набуває метафоричного змісту. Наявний у творчості Віктора Коржа й поширений у фольклорі та літературі образ роси- сльози, печалі, смутку. Наприклад, у вірші «Спадщина прощання» драматизм констатації відльоту у вирій «птиці з лісових світлиць» емоційно поглиблюється метафорою «впали на цямрину сліз ясні рослини» [6, 269], що асоціативно скорельована на ситуацію прощання з рідним краєм.

У тривимірному світі (Землі - Неба - Води) у поетичній творчості Віктора Коржа, як згадувалося вище, Україна постає як макросвіт «рідного краю» поета, де, за його словами, «все, чим в світі дорожу» [5, 70]. У дискурсі цієї ціннісної ідеї виокремлено його етноприродні та ментальні якості: «чари степові, овіяні вітром - серпокрилом» [6, 72] («Чари степові»); річка, що «згоряє в срібній підкові, / трави шукають себе в росі» [6, 36] («Коні на тому березі»); «світле обійстя пшениці й калини» [6, 261] («Босі дівчата»). У світосприйнятті ліричного героя - це риси України, «смак», якої «у слові й хлібі» [6, 72] («Стою на березі чужому»), яка жива «вільним духом полів» [6, 430] («Жайвір космосу степу») і духовністю свого народу, який навіть мовчить українською мовою («Дума про нашу долю») [6, 393].

У тих чарах «рідного краю» в поезії Віктора Коржа виділено його улюблені два острівці: село, де він народився - земля дитинства, і місто його зрілості, творчої праці (Дніпропетровськ). У їх зображенні теж активізовано образи рослинного світу, зокрема дерев - вишні, яблуні, що за віруваннями українців є родовими деревами - Деревом життя. У художній презентації села інтимізовано сільський простір і сільську хату, міста - виокреслено предусім унікальність його прсотору й історії. Це місто, на бруківці якого «письмена давніх злетів-падінь», «неповторність, / ораторність доль і подій» [6, 25] («Повість старого міста»). У художній реалізації цих центрожиттєвих для поета місць оригінально поєднано інтимність вираження почуттів ліричного «Я», окремі побутові, а часом і соціальні деталі із прикметами величі Всесвіту: небо в нього «пропахло житом», а красу світанку позначають «невгамовність хліборобських доль, / сколихана в зелених хвилях степу», і «задума хат, і дзвін цебра, й криниці світлий гомін» [6, 357І-

Возвеличуючи світ, Віктор Корж чітко усвідомлював, що «не все, / що було навесні, - / весняне, / не все, / що осіннє, - зів 'яле й сумне...» [6, 12] («Кращі літа»). Мовлені безпосередньо ці рядки автор пов'язував із розумінням руху власного життя. Але асоціативно вони адресовані людині, світу, Україні, які постають на межі Добра і Зла, у фокусі якої й виокреслюються опозиції світ і антисвіт, свій і чужий. У цьому контексті в поезії Віктора Коржа постає образ «України- терпелихи» [6, 37]. Означений безпосередньо в поезії «Межа терпіння - мамини сльози», у якій ідеться про рани, нанесені світові й людині в час Другої світової війни, цей образ асоціативно розпросторений у площину і минулого, і сучасного, оскільки за світосприйняттям поета, «кожне місце на землі - / історичне, / бо його кропили кров і піт», бо на ній «сто побоїщ одгуло» [5, 43]. Образ крові наявний в багатьох поезіях Віктора Коржа, у яких ідеться про історію України і її народу. Поширений він і у віршах-спогадах поета про події війни, де його зміст поглиблюється образами вогню, смерті. Це зближує поезію Віктора Коржа із творами поетів-шістдесятників (І. Драчем, Ліною Костенко та ін.) як останніх свідків війни. У їхніх творах війна постає як трагедія народу, землі, України, залишених на поталу гітлерівським окупантам «своїми» - урядом, військом. У її характеристиці реалії поєднані з метафоричними образами - лихо, «згарища і чорні руїни», пекло; переважає колір «чорний» («чорна рана», «чорні руїни»). Активізовано й образ смерті, що охоплює простір землі («Не земля - поле бранне») [6, 218]; «двадцять мільйонів стало землею» [6, 240]; «смертю втаємничений епос фронтів». Нового змісту набуває образ нареченої. Від Чернишевського в літературі він ідентифікувався з революцією, що має принести волю. Нового смислу йому надав П. Тичина: у його поезії початку 20-х років ХХ ст. наречена - уособлення крові, кровопролиття. У Віктора Коржа «Смерть - солдатська наречена!» [6, 242]. У ракурсі трагічного в поезії Віктора Коржа розгорнуто тему наслідків війни. В активній позиції тут є означення «вдовині»: «вдовині сльози», «вдовина криниця», у якій «вода, як полин» [6, 242]. Через систему схожих образів Віктор Корж наголошує, що війна приносить лише біль та втрати, а світові й людині в ньому потрібен мир. Антитеза «мир» -«війна» в його поезії розгортається через фольклорні образи. Вагомими при цьому є образи птахів, що набувають неоднозначного смислового навантаження й вживаються для розкриття ідейного задуму. Як відомо, в українському фольклорі образи птахів є уособленням людських душ. У літературі періоду Другої світової війни образи птахів є однією з домінант художньої характеристики Батьківщини. Віктор Корж поєднує ці дві константи інтерпретації образу птахів у своїх творах, скорельовуючи їх на опозицію «свій» та «чужий», де «свій» є означенням птаха, образ якого ідентифікується з образом Батьківщини.

Одним із ключових образів у зображенні наслідків війни в поезії Віктора Коржа є метафоричний образ неба, що постає у двох іпостасях - мирного й кривавого. Неможливість усвідомлення такої опозиції зауважена поетом у вірші «Образ неба»: «А небо - міфічне... Лиш Рокуелл Кент / таку декорацію міг змалювати: / тремкий фіолет і зірниць трафарет, / і хмари - кентаври кривавої варти» [6, 348]. Драматизм презентованої картини відтінено образом крові. Небо у цьому творі неспокійне, міфічне, химерне, хмари мають криваве забарвлення. Червоний колір підкреслює трагізм подій громадського плану. Образ кривавого неба посилює вираз відчуття тривоги, пов'язаної із кровопролиттям, зокрема часів війни: «Торкаються їх чорні пальці ракет» [6, 348]. Метафорична деталь «пальці ракет» зорієнтовує на неспокій у сучасному світі. Наприкінці вірша автор узагальнює: «І - неба немає... Трагічний намет - / порожній квадрат стратегічної карти...» [6, 348], визначаючи таким чином головний наслідок війни - знищення світу. Образ крові, вогню домінують у розвитку теми війни і в «Баладі про червоне кружальце», у якому небо охарактеризоване не як криваве, а як вогнене: «Як одходили наші з боями - / на півнеба вогненне крило!» [6, 94]. Віктор Корж засуджує війни й застосування зброї проти людства і світу.

Болить поетові й руйнування сільської ідилії за мирного часу: покинуті обійстя, занедбані хати, сади й криниці. Зображуючи рідну хату, Віктор Корж презентує ностальгічні почуття та настрої ліричного героя. У вірші «Покинута хата» художньо реалізовано мотив ностальгії за місцем, де народився, через сприйняття ліричного героя: «Такі нечутні тільки тіні, / такі незримі лиш чуття - / в оцій зажуреній хатині / спливло до крапельки життя» [6, 449]. Емоція жалю, смутку викликає думку, що місце народження залишилося десь у небутті, у минулому, до якого не можна повернутись: «Вона стоїть вже поза часом, / одживши свій турботний вік, / вогонь снаги десь позичався / - аж позичкам згубився лік» [6, 449]. Модифікація ознак смерті («спливло до крапельки життя», «стоїть поза часом», «отживши») поглиблюють вираз емоцій прощання й зорієнтовують на проблему розпаду роду, родини, що трактується як трагедія народу, нації.

Віктор Корж - не сатирик, у його поезії викриття зла здійснюється на емоційно-чуттєвому рівні алогічності дискурсивного ракурсу версій сучасного становища села, відповідно яким образи набувають символічного змісту. Почуття тривоги за майбутнє України відтворено у вірші «Торги планетою», написаному 2008 року: «Землю продають... Масні чорноземи / гендлярам створили тугу гать» [6, 568]. Пряме акцентування реалії, трикрапка, означення «гендляр» започатковують новий ракурс співвіднесення земля - людина. Образ чорнозему - безпосередня вказівка на світ України, асоціативно автор зумовлює думку про продаж останньої. Поет засуджує тих, для кого вона важлива лише в грошовому еквіваленті. Для посилення ідейного змісту вірша письменник вдається до інтертексту, вводячи в його текст фразу із вірша Т. Шевченка «Мені однаково»: «Торг триває... Будем незабаром / жить на нашій, не своїй землі» [6, 568], підкреслюючи абсурдність такої ситуації. Віктор Корж, як і Т. Шевченко, не може змиритися з думкою, що українська земля, рідний край перебуває в «рабстві» землевласників-олігархів. У вірші «Торги планетою» виразно простежується життєва філософія поета, його ставлення до рідної землі і її цінності для нього. Світоглядна позиція автора заявлена безпосередньо в риторичному запитанні: «Скільки олігархам треба ґрунту, / щоб вмостилась гробова плита?» [6, 568].

Творчість Віктора Коржа - це глибоке поетичне вираження світоглядних позицій людини-громадянина. Це закодовано в його слові, у концепції світу, яка художньо реалізована в його поезії. Зміст її розгортається в площині філософських роздумів та емоційних відчуттів ліричного «Я». В епіцентрі суб'єктивно-авторського виміру світу в поезії Віктора Коржа - Україна як уособлення національної картини світу, складовими якої є єдність Землі - Неба - Води, що презентовані емоційно-експресивними образами природи, розпростореними у світ космосу. Возвеличуючи світ Батьківщини як «рідного краю», поет не оминає й дисгармонійність його руху, звертаючись до реалій як історії, так і сучасності.

Список використаних джерел

1. Войтович В. Українська міфологія / В. Войтович. - К. : Радянський письменник, 1967. - 98 с.

2. Корж В. «А заздрив я тільки вільним хмарам і перелітнім птахам...» (Інтерв'ю з поетом Віктором Коржем Лесі Степовички) / Віктор Корж // Слово про літературу та письменників Придніпров'я. Нариси та есеї / Голова редакційної колегії і упорядник Леся Степовичка. - Д. : ВАТ Дніпрокнига, 2005. - С.445 - 457.

3. Корж В. Закон пензля / Віктор Корж. - К. : Рад. письменник, 1967. - 98 с.

4. Корж В. Аметист / Віктор Корж. - Д. : Промінь, 1972. - 124 с.

5. Корж В. Корінь добра. - Д. : Промінь, 1981. - 110 с.

6. Корж В. Чиста сила: поезії / Віктор Корж; [передм. Д. Павличка, післямова М. Дроня]. - К. : Український письменник, 2010. - 590 с.

7. Павличко Д. Степова криниця: [Передм.] / Дмитро Павличко // Корж В. Числа сила: поезії. - К. : Український письменник, 2010. - С. 3 - 5.

8. Тарнашинська Л. Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління / Л. Тарнашинська. - К.: Смолоскип, 2010. - 632 с.

9. Фролова К. Поетичне слово над Дніпром / К. Фролова // Слово про літературу та письменників Придніпров' я. Нариси та есеї / Голова редакційної колегії і упорядник Леся Степовичка. - Д. : ВАТ Дніпрокнига, 2005. - С. 306 310.

Анотація

У статті розглянуто своєрідність інтерпретації в поезії Віктора Коржа концепції світу. На підставі її аналізу визначено зорієнтованість світу, що постає у форматі роздумів ліричного героя та вираження його почуттів, на тріаду Земля - Небо - Вода, актуалізація в її межах образу України як уособлення національної картини світу. У її інтерпретації увага акцентується на специфіці характеристики концептів Землі (степ, поле, рослинний світ, село, місто), Неба (Сонце, зоряність), Води (Дніпро та його притоки, роса, криниця) та їх художньому зображені. Осмислюється їх функція в розкритті національної свідомості автора.

Ключові слова: концепція світу, тріада стихій, Україна, національна картина світу, світосприйняття, символ, метафора.

В статье рассматривается своеобразие интерпретации в поэзии Виктора Коржа концепции мира. Осмысливается ее художественное представление в ракурсе триады Земля - Небо - Вода, актуализация в ее художественной реализаци образа Украины как эпицентра национальной картины мира. В интерпретации последней акцентируются концепты художественного представления Земли (степь, поле, растительный мир, деревня, город), Неба (Солнце, звезда), Воды (Днепр, его притоки, роса, колодец). Раскрывается их функция в выражении национального мироощущения автора.

Ключевые слова: концепция мира, триада стихий, Украина, национальная картина мира, мировосприятие, символ, метафора.

The article deals with the peculiarities of the artistic interpretation of the world concept in Victor Korzh's poetry. His creativity deeply and widely presents poet's beliefs as a human and a citizen encoded in his word, in the concept of the world. The artistic representation of the world is embodied in the author's thinking and reflections and focused on the triad Earth - Sky - Water as the model of the universe. The image of Ukraine is actualized as an impersonation, an epicenter of the national picture of the world. The concepts of the Earth (the images of steppe, field, flora, village, city), of the Sky (images of sun and stars), of the Water (the images of Dnipro and it's tributaries, dew, well) are in the focus of Victor Korzh's artistic attention, their functions are revealed in the expression of the author's national worldview. Praising the world of the Motherland poet doesn't avoid the mentioning of its disharmony referring to the contemporary and the historical events. The concept of the war is embodied with the images of blood, death (it is represented as a “soldier's bride”), hell and fire, with the symbolic black color. The antithesis of peace and war is interpreted with the folk images. The image of the bird includes the features of the symbol of human 's soul and represents the idea of a bird as the symbol of the Motherland. In this context the concept of Sky's got a great importance because of the contrast of peaceful and bloody one. Thinking about the life after the proclamation of Independence Victor Korzh condemns those of his countrymen who considers his land a source offinancial income.

Key words: concept of world, triad of elements, Ukraine, national picture of the world, perception of the world, symbol, metaphor.

Размещено на Allbest.ru