Жанрова дифузія в романі Я. Мельника "Маша, або постфашизм"

Размещено на http://www.allbest.ru//

Жанрова дифузія в романі Я. Мельника «Маша, або постфашизм»

А. О. Мирошниченко

У статті розглянуто явище жанрової дифузії в романі Ярослава Мельника «Маша, або Постфашизм» у контексті його тематики й ідейного навантаження. Окреслено коло дискусійних питань щодо генологічних особливостей названого роману, у якому наявні ознаки антиутопії, дистопії, роману-перестороги, альтернативної історії та трилеру. Відзначено, що жанрові риси двох останніх виявляються у творі лише почасти, натомість «застережний» пафос роману виявляється завдяки розвитку тематики, характерної для антиутопії. Висвітлено характер актуалізації мотивів перестороги, зумовленої наявністю у творі публіцистичних жанрових вставок, які функціонують як один з виявів дифузії; скорельованої на створення широкої картини буття соціуму, історії його становлення й динаміки зміни суспільної думки в часи світоглядної кризи.

Ключові слова: антиутопія, альтернативна історія, дистопія, жанрова дифузія, жанровий синтез, Я. Мельник, трилер.

В статье рассматривается явление жанровой диффузии в романе Ярослава Мельника «Маша, или Постфашизм» в контексте его тематики и идейного содержания. Обозначен круг дискуссионных вопросов касательно генологических особенностей данного произведения, которому присущи признаки антиутопии, дистопии, черты романа-предостережения, альтернативной истории и триллера. Определено, что жанровые черты двух последних проявляются в романе лишь отчасти, тогда как его «предостерегающий» пафос актуализируется с развитием тематики, характерной для антиутопии. Публицистические жанровые вставки как одно из проявлений жанровой диффузии, функционально направлены на создание широкой картины общественной жизни, демонстрацию истории становления социума, динамики изменения общественного мнения во времена мировоззренческого кризиса. мельник жанрова пересторога

Ключевые слова: антиутопия, альтернативная история, дистопия,

жанровая диффузия, жанровый синтез, Я. Мельник, триллер.

Явище жанрової дифузії (взаємопроникнення елементів різних родів і жанрів) - один із процесів жанрового синтезу, поширений у сучасній прозі через низку причин. Зокрема, появу різноманітних жанрово-стильових модифікацій художньої літератури спричинило звернення письменників до естетичної системи постмодернізму, якій притаманні такі риси, як колажність, цитація, іронія, пастиш, подвійне кодування (поєднання кодів елітарної та масової літератури), у результаті чого межі класичних жанрових форм розмиваються. Із такими явищами жанрового синтезу як контамінація, дифузія, метафоричне використання сигналів жанрової ідентифікації пов'язана також деканонізація жанру - свідоме відштовхування від жанрового прототипу і руйнування жанрових умовностей. Ще однією причиною нівелювання усталених означень жанрових форм української літератури є, на думку М. Рябченко, прагнення сучасних письменників наслідувати європейську та американську літературну традицію [8, 280].

Роман «Маша, або Постфашизм» Ярослава Мельника був опублікований у час, коли тема Другої світової війни і її можливих наслідків, здавалося б, відійшла на маргінеси письменницьких зацікавлень. Однак, досить своєрідний за жанром і тематикою, твір привернув увагу таких українських і литовських дослідників, як Віра Агеєва, Дмитро Дроздовський, Дайнора Канявєнє, Нерінга Мікалаускєнє, Вероніка Петрушка, Г анна Улюра та ін. Літературознавці говорять про жанровий синтез ознак антиутопії, трилеру (Р. Стоункте), роману- перестороги (В. Шелухін), футуристичного роману, альтернативної історії (В. Ваколюк), дистопійного роману (Д. Дроздовський), «орвелівського роману» (О. Рокосовська) у цьому творі. Вероніка Петрушка називає роман «Маша, або Постфашизм» сюрреалістичним [6], однак таке його означення значною мірою є емоційною оцінкою критика, а не науковою дефініцією, адже твір не має рис, характерних для цієї стильової течії.

Між різними, здебільшого гранично протилежними поглядами на роман «Маша, або Постфашизм» є певні «точки дотику». Зокрема, опоненти погоджуються з думкою про європейськість цього твору, але одні говорять про це як про нову цікаву тенденцію в українські літературі, інші ж звинувачують автора в обранні не нової для західної літератури теми - звиродніння людства внаслідок перемоги фашизму. У зв'язку з цим Карина Сайфутдінова зауважує: «Мельник змалював незоране поле проблем, що ставлять під сумнів людську спроможність бути, власне, людяними. Співіснувати. Жити цивілізованим соціумом, а не табуном канібалів» [9]. К. Родик зазначає, що, попри поширеність жанру антиутопії в зарубіжній літературі, в українській таких творів порівняно небагато: «За радянських часів антиутопія була жанром нон ґрата, тому на сучасному літературному полі подибуємо лише окремі паростки. “Далекий простір” і “Маша, або Постфашизм”, приміром, асоціюються хіба з повістями Марини та Сергія Дяченків “Вовча сить” (2000), Тараса Антиповича “Мізерія” (2007) та Владислава Івченка “Химери Дикого поля” (2014)» [7]. Одним із найяскравіших антиутопічних українських романів і досі лишається «Сонячна машина» В. Винниченка (1928). Микола Григорчук аналогічно трактує жанр роману Я. Мельника: «Цей роман Яра Мельника - антиутопія рівня Хакслі, Оруела, Бредбері, Лема, Замятіна. Разом з тим це і постмодернізм. Його бачимо в стиранні граней між людиною і твариною, між добром і злом, реальним і уявним. Це надзвичайна проза, у якій автор експериментує з уявою читача» [1].

Погоджуємося лише з першою частиною цього твердження, адже, на нашу думку, романові «Маша, або Постфашизм» бракує такої важливої ознаки постмодернізму, як іронія.

Відсутність одностайності у визначенні жанрової специфіки роману «Маша, або Постфашизм» Я. Мельника зумовлює актуальність дослідження цього твору крізь призму жанрової дифузії. На нашу думку, цей твір має ознаки антиутопії, дистопії, альтернативної історії, роману-перестороги та трилеру.

Антиутопії відображають «хвороби» суспільства, що виникають на переломних етапах історії людства, у часи соціокультурних зрушень. Антиутопія як жанр характеризується низкою тематико-проблематичних особливостей. Це, зокрема, «зображення <...> небезпечних наслідків, пов'язаних

з експериментуванням над людством задля його “поліпшення”, певних, часто принадних соціальних ідеалів» [3, 48]. Автори антиутопій виявляють увагу до художньої презентації тоталітарних та авторитарних режимів, які позірно декларують рівність громадян, а насправді є системою, за якої нижчі верстви населення упосліджені на користь панівної верхівки. Для таких творів характерний конфлікт людини і влади, що виявляється у відкритому (активному) або прихованому (пасивному) протистоянні панівному режиму. Крім того, антиутопія «може трактуватися і як заперечення утопічних прожектів» [3, 48].

У романі «Маша, або Постфашизм» наявні кілька з перерахованих вище ознак антиутопії: суспільство Третього Рейху оголошено владою досконалим, оскільки подолано експлуатацію людиною людини. Насправді ж підвалиною цього суспільства є беззастережна експлуатація сторів - колишніх людей, що деградували в концтаборах і більше людьми не вважаються (це оприявнюється у жанрових вставках - «історичних статтях» газети «Голос Рейху»). На рівні таких опозиційних характеристик розгортається картина дійсності, опозиція «обіцяне - дійсне». Попри гарантовану державою свободу думки й волевиявлення, відсутність силових структур, громадян, які починають усвідомлювати страшну правду - стори теж люди - ув'язнюють та ізолюють. Утопічний проект суспільства, яке постало на фундаменті Німеччини 1930-х років, насправді виявився черговим антигуманним режимом, заснованим на приниженнях, гнобленні і, зрештою, канібалізмі.

Деякі дослідники розрізняють жанри утопії та дистопії: «Дистопія - зображення ідеально поганого суспільства, <...> ще не існуючого соціального зла, зла глибоко особового. Антиутопія ж звичайно направлена на розвінчання утопічних тенденцій (зокрема, висміювання захоплення НТР)» [11, 58]; «Дистопія й антиутопія розглядають моральні та соціальні проблеми суспільства, їх тематики охоплюють майже усі сфери людського існування, але дистопія використовує більш песимістичні вектори опису майбутнього» [5, 221]. У дистопії «суспільство є безжалісним супротивником, в якому здібність чи навіть вміння можуть бути тавром, як форма соціальної нерівності. <. > У жанрі дистопії досить часто зображується процес репресій проти мислячих людей <. > Дистопійний жанр зображує усі можливі сфери суспільства, починаючи від державного устрою. Найчастіше це комунізм, тоталітаризм чи навіть фашизм, влада якого контролює усі сфери життєдіяльності людини: політику, економіку та соціальне забезпечення. Також слід зазначити, що топосом такої системи найчастіше виступає урбаністичне місто, а природи як носія вічних цінностей людини немає, вона відіграє другорядну роль» [5, 221]. Отже, відмінність між цими жанрами, умовно кажучи, полягає в тому, що в антиутопії громадяни існують у комфорті й не готові прийняти правду про світ, у якому живуть. Натомість для дистопії характерна свідома орієнтація на зображення «некомфортного» світу, де люди вимушені виживати, а не повноцінно жити - заради певної державної ідеології, яку підтримують через пропаганду та страх перед силовими структурами. Відповідно, роман О. Гакслі «О дивний світ новий!» можна вважати антиутопією «споживацького раю», а романи «1984» Дж. Оруелла або «Хворобу Лібенкрафта» чи «Рівне/Ровно» О. Ірванця - дистопіями. Дехто з дослідників знаходить ознаки дистопії і в романі «Маша, або Постфашизм», проте ми погоджуємося з цією думкою лише частково. У зображенні Я. Мельника світ, у якому живуть герої, не викликає в більшості з них жаху, навпаки, він сприймається ними як ідеальний завдяки ритуалізованості життя, розміреності побуту, можливостям для вільної самореалізації, ситості й достатку. Суспільство Третього Рейху, презентоване в романі, відмовилося від розвитку технологій і веде переважно сільський спосіб життя, мінімально користуючись досягненнями НТП. Більша частина громадян не хоче нічого міняти, заплющуючи очі на правду про сторів попри будь-які докази. Разом з тим сцени канібалізму, узвичаєного насильства, байдужості - у фокусі зображення, вони сприймаються як жахливі, неприпустимі, відтак соціум роману «Маша, або Постфашизм» постає як те саме «ідеально погане суспільство», зло, якого поки що не існує в реальній дійсності, але поява якого гіпотетично можлива. Дифузія жанрових ознак утопії та антиутопії зумовлює художню оригінальність аналізованого твору.

Серед науковців існує також погляд на утопію, антиутопію та дистопію як жанри, що входять до загальної системи наукової фантастики, адже базуються на конструюванні прогностичної умовно-наукової гіпотези. Дослідники, що схиляються до такої думки, відносять названі жанри до так званої «soft science fiction» («м'якої наукової фантастики»), автори якої, на відміну від представників «твердої» («hard science fiction»), зосереджуються не на проблемах технологічного прогресу, а на відтворенні можливих шляхів розвитку соціуму та його сучасних проблем. Для наукової фантастики, навіть «м'якої», соціальної, важливою є категорія часу - дія найчастіше відбувається в майбутньому. На перший погляд, у романі «Маша, або Постфашизм» темпоральний вимір подій зорієнтований на далеке майбутнє, у якому на землі вже понад тисячоліття панує Третій Рейх. Однак у фіналі з'ясовується, що це - нав'язане громадянам зображеної країни уявлення, яке має ідеологічну мету. Отже, час у творі постає як ілюзорна категорія: головний герой уявляє себе в подіях наприкінці третього тисячоліття, але в розв'язці разом з іншими персонажами дізнається про існування світу поза межами своєї «всесвітньої» держави, окрім якої вони нічого іншого не бачили. Пасивність задоволеного всім суспільства передбачає відсутність бажання подорожувати, перевіряти факти, якими рясніють засоби масової інформації, що перетворилися на рупори пропаганди. Насправді існують інші країни, і, як повідомляється устами одного з персонажів-бунтівників, Дубова, «у них там зараз двохтисячні роки, двадцять перше століття за календарем» [4, 265]. Отже, підстав розглядати роман «Маша, або Постфашизм» як власне науково - фантастичний або ж футуристичний (визначення В. Ваколюка) немає.

Більш доречною видається думка про те, що у творі Я. Мельника продемонстровано ознаки альтернативної історії. Візьмемо за робоче визначення цього жанру, запропоноване російським літературознавцем С. В. Соболєвим: «Альтернативна історія - це твори, у яких розглядаються ймовірні світи, що утворилися через певні обставини після якоїсь значної або незначної події, яка сталася не так, як у нашій реальності, і тому альтернативний світ став кардинально відрізнятися від нашого світу. У творі автор може використовувати відомих історичних персонажів, часом - із зовсім не властивими для них рисами й ролями, якщо це слугує йому для вирішення певних художніх завдань. Фантастичні твори в жанрі криптоісторії описують негласне підґрунтя реальних подій (всього лише невідомі сторони загальновідомих фактів), а альтернативна історія описує наслідки вигаданих фактів, які нібито настали. <...>

Альтернативними є самі події, але в жодному разі не їх інтерпретація» [10].

У романі «Маша, або Постфашизм» Я. Мельник, нібито відштовхуючись від точки біфуркації - перемоги Третього Рейху в Другій світовій війні, - зображує альтернативну історію, що сприймається як пересторога для сучасників: «У 2098 <... > цивілізація була вже далеко не тою, що в середині ХХстоліття <...>, вже з повним правом можемо говорити про появу перших сторів. Поширеним (“модним”) вже було злягання при свідках (не кажучи вже про ходіння голим), сім'я фактично зникла, смерть перестала бути таїнством, і розвагою стало спостерігати - спочатку на екрані, а потім у спеціальних палатах - за останніми конвульсіями вмираючого.Те, що називають “остаточним розкладанням моралі” використали фашисти» [4, 25]. Вводячи до роману низку газетних статей публіцистичного й наукового характеру, цитуючи полемічні листи читачів періодики, письменник демонструє схвалення мешканцями «всесвітньої держави» свого життєвого устрою, що кардинально відрізняється від описаного фашистського «апокаліпсису». У такий спосіб утверджується думка, що посталий на руїнах фашизму постфашизм сприймається його прихильниками як вище благо, хоч насправді має ще потворніше обличчя.

Критик В. Шелухін у своїй рецензії відзначає «застережний» зміст висловлених у романі ідей: «“Маша, або Постфашизм” вціляє у самий нерв дискусій про природу гуманізму, жанрово коливаючись між антиутопією та пересторогою, описує майбутнє Рейха, що виник у сутінках полікультурности і неолібералізму» [10]. Дійсно, багато з того, що було потрактовано автором як «остаточне розкладання моралі», існує й сьогодні, вважається «модним», особливо серед маргінальної молоді, нівелювання загальноприйнятої, традиційної моралі, що засвідчено численними неовангардними перформансами й гепенінгами. Сучасне масове мистецтво, зокрема бойовики, продукують відверті сцени насильства, причому режисери намагаються якомога натуралістичніше презентувати відкриті рани й момент смерті тощо. У романі Я. Мельника «Маша, або Постфашизм» чимало алюзій на сучасні події, зокрема в ситуації використання ЗМІ як поширювачів політичних ідей, їхнього впливу на людську свідомість. Маскування реальності під фантастичну історію автор мотивує словами оповідача про його прагнення: «Хочу розповісти вам історію мого життя - на науку прийдешнім поколінням, яким судилося бути після мене, в майбутніх тисячоліттях. Ви живете в суспільстві, яке дуже доброї про себе думки. Та надходить пора - ґрунт, на якому ви стоїте, починає хитатися» [4, 13]-

Окреслюючи тематичну своєрідність роману Ярослава Мельника в контексті світової літератури, потрібно наголосити, що тема, обрана ним, а саме поділ людей на вищу й нижчу раси в результаті перемоги фашистів у Другій світовій війні, уже не раз була художньо презентована письменниками, згадаймо хоч би відомий роман Філіпа Діка «Людина у високому замку» («The Man in the High Castle», 1962). Але інтерпретація її Ярославом Мельником вирізняється оптимізмом: наголошено, що частина суспільства все ж усвідомлює весь жах реального становища й відкриває для себе світ за межами Третього Рейху. Проте саме з огляду на це однозначно трактувати «Машу, або Постфашизм» як альтернативну історію не видається можливим: автор не розкриває питання, чи дійсно мешканці обмеженої території є прямими спадкоємцями націонал - соціалістів Німеччини, чи все їхнє життя є антигуманним науковим експериментом у сучасності. Достеменно не дано й відповіді на питання, яким є світ поза Рейхом - подібним до реально існуючого на початку ХХІ століття чи таким, у якому історія пішла іншим шляхом? Відтак роман «Маша, або Постфашизм» - це твір, «замаскований» під альтернативну історію, а не справжній зразок цього жанру.

На окрему увагу заслуговують наявні в романі «Маша, або Постфашизм» жанрові ознаки трилеру. Однією з перших це помітила Р. Стонкуте [12]. Сюжет роману справді надзвичайно напружений. За визначенням Т. В. Дьякової, трилер має провокувати раптовий прилив емоцій, збудження, почуття тривоги, що простежується на всіх рівнях розвитку сюжету, для нього характерний рух вперед до катастрофи, а фінал стає зрозумілим лише в процесі безпосереднього його прочитання, завдяки чому утримується інтрига [2, 32]. У романі «Маша, або Постфашизм» чимало ситуацій, у яких абсолютно беземоційно йдеться про жахливі речі, які зображуються, що й породжує ефект нагнітання відчуття майбутньої катастрофи. Напруга сюжету утримується шляхом розгортання внутрішніх переживань головного героя, який поступово починає розуміти абсурдність політики Рейха й бачити в сторах людей. Особлива напруга стану персонажів, завдяки якій оголюються нові аспекти звиродніння суспільства, тотальної брехні влади, є в таких епізодах: викриття інтимних стосунків Альберта (сина Дмитра) з Машею (дівчиною-стором, яку сам Альберт уважає худобою); зустрічі Дмитра з представниками підпільної організації, коли відбувається знайомство з подружньою парою представників «різних рас» і виявляється, що дівчина-стор, навчена говорити й одягатися, нічим не відрізняється від людини; нападу на будинок Дмитра, його з Машею втечі до табору підпільників. Кожна сюжетна колізія відзначається все більшим нагнітанням саспенсу - стану тривожного очікування катарсисної розв'язки, яка б усе змінила. Життя Дмитра і його сім'ї на фермі, що на початку роману зображене як розмірене й спокійне, поступово руйнується. У відкритих листах до «Голосу Рейху» громадяни все агресивніше відстоюють свою думку щодо сторів, однак не можуть собі дозволити погодитися з головним: стори - це люди, адже тоді доведеться визнати себе людожерами. Однак катарсису як вияву найвищої точки розкриття всіх таємниць у фіналі роману «Маша, або Постфашизм» не досягнуто: уже на перших сторінках твору акцентовано найголовнішу, найстрашнішу «таємницю» світу: він побудований на канібалізмі. Заявлена на початку, істина втрачає здатність шокувати у фіналі, як цього вимагають жанрові канони трилеру. На таке «одкровення» могло б претендувати оприявлення правди про час і місце подій, але на тлі зображення пригод героїв, їх спроб вижити цей сюжетний поворот втрачає свою функцію.

Отже, роман Я. Мельника «Маша, або Постфашизм» являє собою зразок сучасного твору, якому притаманна жанрова дифузія: у ньому поєднано ознаки антиутопії й дистопії, наявний прийом жанрового «маскування» під альтернативну історію, що врешті зорієнтований на інтерпретацію актуальних проблем сучасності. Останнє надає твору ознак роману-перестороги.

Список використаних джерел

Григорчук М. Кругообіг добра й зла [Електронний ресурс] / Микола Григорчук // Видавництво Старого Лева. - Режим доступу: http://starylev.com.ua /с1иЬ/агйс1е/к^ооЬ^^оЬга-у^1а.

Дьякова Т. В. Характеристика жанра «триллер» и его поджанры / Т. В. Дьякова // Lingua mobilis. - Челябинск : Энциклопедия. - 2013. - №5 (44). -

С. 32-36.

Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром'яка,

Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. - К. : ВЦ «Академія», 2007. - 752 с.

Мельник Я. Маша, або Постфашизм: роман / Ярослав Мельник. - Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. - 288 с.

Пархоменко І. І. Антиутопія: інтерпретація в сучасному

літературознавстві / І. І. Пархоменко // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. - 2011. - № 963. Сер.: Філологія. - Вип. 62. - С.217-222.

Петрушка В. Як житиме суспільство, де пануватимуть «вищі істоти» [Електронний ресурс] / Вероніка Петрушка // BBC Україна. - Режим доступу: http://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/11/161116_rr_book_2016_melnyk1.

Родик К. «Божевільні крики ідеалу»: антиутопія як психоаналіз [Електронний ресурс] / Костянтин Родик // Україна Молода. - Режим доступу: http://www.umoloda.kiev.ua/number/3031/164/102056/

Рябченко М. М. Жанрова дифузія в сучасній українській прозі (на матеріалі творів Н. Сняданко, М. Соколян, С. Пиркало) / М. М. Рябченко // Літературознавчі студії. - К., 2013. - Вип. 37(2). - С. 279-284.

Сайфутдінова К. Кісточки української антиутопії [Електронний ресурс] / Карина Сайфутдінова // ВВС Україна. - Режим доступу: http://www.bbc.com/ ukrainian/ society/2016/11/161111_rr_book_2016_melnyk2.

Соболев С. В. Альтернативная история: пособие для хронохичхайкеров / С. В. Соболев. - Липецк : Крот, 2006. - 232 с.

Соловйова А. С. Антиутопія як символічна модель суспільства тотальної деперсоналізації / А. С. Соловйова // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили]. Сер.: Політологія. - 2011. - Т. 162. - Вип. 150. - С. 57-63.

Стонкуте Р. «Маша, або Постфашизм» - книга-бомба [Електронний ресурс] / Роберта Стонкуте // Видавництво Старого Лева - Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinci-chytayte/yak-ne-staty-na-bik-zla-versiya- yaroslava-melnyka.

Шелухін В. Ярослав Мельник. «Маша, або Постфашизм» [Електронний ресурс] / Володимир Шелухін // Критика. - Режим доступу: https://krytyka . com/ ua/ reviews/masha-abo-postfashyzm.

Размещено на Allbest.ru