Мотиви кохання та материнства як презентатори притулку в прозі Галини Пагутяк

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мотиви кохання та материнства як презентатори притулку в прозі Галини Пагутяк

І.В. Тіпер

Анотації

У статті висвітлено специфіку художньої презентації мотивів кохання та материнства в текстах Галини Пагутяк ("Повість про Марію і Магдалину" (1982), "Господар" (1986), "Соловейко" (1986), "Книга снів і пробуджень" (1995), "Захід сонця в Урожі" (2003)). Відзначено, що ці мотиви є наскрізними в сюжетах творів письменниці, розглянуто їх динаміку в контексті розвитку мотиву пошуку героями притулку та своєрідність їх реалізації в ракурсі індивідуально -авторської моделі світу та опозиції відчужена людина/світ. Виокремлено ситуацію втрати (дитини, коханого, кохання тощо) як домінуючої в оприявленні теми неможливості порятунку від жорстокого світу. художній текст кохання

В статье освещена специфика художественного развития мотивов любви и материнства в текстах Галины Пагутяк ("Повість про Марію і Магдалину" (1982), "Господар" (1986), "Соловейко" (1986), "Книга снів і пробуджень" (1995), "Захід сонця в Урожі" (2003)). Отмечено, что эти мотивы являются сквозными в сюжетах произведений писательницы, рассмотрены их динамика в контексте развития мотива поиска героями убежища и своеобразие их реализации в ракурсе индивидуально-авторской модели мира и оппозиции отчужденный человек/мир. Выделено ситуацию потери (ребенка, любимого, любви и т.д.) как доминирующей в интерпретации темы невозможности спасения от жестокого мира.

Ключевые слова: мотив, поиск, модель мира, оппозиция человек/мир, жестокий мир, одиночество.

У сучасному літературознавстві посилюється інтерес до вивчення синкретизації художнього мислення письменника. Це зумовлено появою в художній літературі багатокомпонентних текстових структур, основним організуючим елементом яких є, зокрема, система мотивів. Серед таких творів і повісті та романи Галини Пагутяк, у яких простежується своєрідна система розгорнутих мотивів. Увага літературознавців до її творчості засвідчена численними інтерв'ю, що з'явилися останнім часом на шпальтах друкованих та інтернет-видань, рецензіями (В. Агєєвої, І. Дзюби, О. Логвиненко, К. Ломазової, О. Мкртчян, Ю. Мушкетика, Р. Харчук та ін.), науковими працями (дисертацією А. Артюх, статтями Т. Вірченко, О. Галаєвої, Я. Голобородька, Т. Гребенюк, О. Карабльової, Н. Мельник та ін.). Проте, незважаючи на інтерес дослідників до прози письменниці, розмаїття мотивів у її текстах залишається не вивченим, що зумовлює актуальність обраної теми. У зв'язку з цим метою статті є розгляд сюжетних ліній кохання та материнства як своєрідних парадигм розвитку теми порятунку від жорстокого світу в прозі Г. Пагутяк, їх концептуальності та функціональності.

Зауважимо, що в багатьох творах Г. Пагутяк не йдеться про щастя кохання чи щастя материнства. Герої (чоловік чи жінка) у пошуках кохання, жінка - материнства сприймають їх як майбутній притулок у чужому світі, порятунок від самотності, як спосіб самоутвердження в соціумі. З розвитком сюжету акцентується перемога чужого їм світу. Здебільшого герої нещасні у своїх пошуках, вони не знаходять кохання або втрачають його, не здійснюються сподівання й на щастя материнства. У художній реалізації цих мотивів у творах Г. Пагутяк в активній позиції екзистенціал смерті.

У "Повісті про Марію і Магдалину" мотиви кохання та материнства пов'язані з образом Марії, образ якої протиставляється зовнішньому світові як уособлення відчуженості від нього. Формою притулку в межах світу, який обирає Марія, є обмеження контактів з його представниками до мінімуму та звуження власного світу, обов'язковими в якому є книги. Розширення героїнею власного часопросторового континууму за рахунок фантазії, ідентифікування себе з героями відомих трагедій, романів та поем ("Марія навчилася урізноманітнювати своє життя, вносячи в нього то аристократичний безлад, то напівістеричний аскетизм. Офелія, Євгенія Гранде, Джульєтта, яка залишилася живою, Маргарита, котра спускається в неділю по сходах в довгому платті, строга і недосяжна" [6, 62]) є виявом, з одного боку, її бажання ізолюватися від міщанського середовища, а з іншого - утекти від власної самотності. Парадоксальна співвіднесеність ситуацій втечі в самотність як форми порятунку від міщанського світу та втечі від самотності є засобом відчуження героїні від власної суті, що поглиблюється через звернення до книжних героїв як знаків проживання чужого життя як свого: "Її коханий загинув на війні, або від руки невірного друга, чи збожеволів нарешті. Мало що могло статися. Залишився тупий біль - справедлива розплата за холодність і жорстокість" [6, 62]. Захоплення героїні книжними образами жінок, які втратили своїх коханих, призводить до ідеалізації нещасливого кохання та відтінює вираз її підсвідомого бажання пережити його, що оприявнюється в ситуації - відштовхуванні Н.: "Я іронізувала в листах, хоч найбільше боялась, щоб він не сприйняв їх як копію моїх думок. Але він зрозумів їх, як знущання над святинею. Я в свою чергу обурилась. <...> Він мовчав" [6, 68]. Поведінка Марії вмотивована ситуацією протесту проти загальноприйнятого уявлення про стосунки молодих людей, прагненням бути не такою, як усі. У роздумах героїні про колишнього коханого актуалізовано відчуття страху, беззахисності, що зароджуються як реакція дівчини на жорстокість світу: "Я не хотіла його показувати своїм знайомим і тим більше мамі. Боялась, що не захищусь, коли хтось буде сміятися з нас обох" [6, 67]. Розрив з Н. сприймається Марією як свобода, що дає їй змогу моделювати своє життя, видаючи бажане за дійсне: "Вона навіть думає, чи не краще розповісти кому про те, як вона любила Н., і як він загинув у авіаційній катастрофі. Зрештою, вона має право вигадати якийсь міф для виправдання своєї дивної поведінки" [6, 69].

Стан усамітнення героїні "Повісті про Марію і Магдалину", що спершу інтерпретується як порятунок від бездуховності світу міщан, поступово змінюється прагненням подолати самотність, що розгортається в сюжеті твору у вираженні неусвідомленого бажання материнства, що оприявлюється спочатку як піклування про беззахисне кошеня, а потім - як налаштування на народження дитини. Вираз її мрії піклуватися про слабшого ("Вважала себе слабкою істотою, а таким завжди хочеться піклуватись про слабших за себе" [6, 86]) виявляє інтенцію на моделювання нею вже не свого, а чужого життя: "... моя дитина народиться сонячного дня і п 'ять років не бачитиме нікого, крім лагідних людей, звірів, лісу й боятиметься тільки грому" [6, 128]. Материнство з погляду героїні трактується автором як основне призначення жінки на землі, ігнорування якого чи навіть неможливість реалізації якого є гріхом ("З тих чи інших причин вони їх не народили, може, не встигли, не схотіли, побоялись, постаріли... Словом, хто тут винен, крім жінки..." [6, 62]), як порятунок від самотності й притулок у жорстокому світі. У той же час бажання Марії бути матір'ю з авторської позиції вмотивоване з певною її інфантильністю, бажанням повернутися у світ дитинства, як, наприклад, в епізоді купування нею іграшок. Інфантильністю продиктовані й стосунки дівчини з Дмитром, що відтінені виразом її ставлення до його запрошень, нездатності припинити спілкування з хлопцем, що вмотивовується її прагненням захисту ("Вона тільки боялась, щоб не прийшов Дмитро, не розвалив цю фортецю, котру вона спорудила для себе і для своєї дитини" [6, 131]). Сприйняття Дмитра як об'єкта насолоди ("Н. вважав би Дмитра за об'єкт її насолоди, не більше" [6, 120]) свідчить про споживацьке ставлення героїні до нього, відсутність духовного зв'язку між ними, як і розрив з хлопцем після зачаття дитини ("У неї було єдине бажання - народити дитину" [6, 120]) є тому підтвердженням. У цьому контексті особливого змісту набуває фінальна фраза: "Щойно народжене дитя заберуть від неї" [6, 136] - як підтвердження тези: народження дитини заради порятунку в жорстокому світі є ілюзією.

"Повість про Марію і Магдалину" (1982) належить до ранніх творів письменниці, яка ще не пізнала щастя материнства. Цим можна пояснити той факт, що мотив материнства в цьому творі реалізовано не так виразно, як мотив кохання. У наступній повісті-баладі "Соловейко", опублікованій 1986 року, мотив материнства загалом відсутній, натомість мотив кохання порівняно з його розвитком у "Повісті про Марію і Магдалину" набуває нового відтінку - мрії головної героїні про ідеальне кохання. У ситуативному зображенні героїв повісті-балади письменниця інтерпретує стан закоханості дівчини як несвідоме очікування відповідного стану хлопця, у чому розчаровується, оцінюючи його поведінку як прояв буденності: "Ти уже без пляшки не приходиш, тобі треба стимулу. Я ж коли тебе побачила вперше, ти мені видався таким чистим, добрим. А ти такий самий, як вони" [7, 275]. Використавши прийом сну, Г. Пагутяк акцентує, що такий розвиток стосунків між молодими людьми запрограмований від їх зародження: "А далі все поринуло в туман. <... > Я йшла <... > я ступила у зовсім темну вуличку <... > обернулась, щоб взяти тебе за руку. Нікого... <...> Налетів вітер, вихопив з рук зошита і кинув у воду, котра понесла його невідомо куди. Я гірко заплакала" [7, 260]. Образ туману - ознака психічної депресії героїні, її нездатності до ментальної автономії, що виникає внаслідок психічного тиску з боку іншої людини, у даному випадку - Надії, яка вважає коханого своєї подруги недостойним її. Темрява символізує іманентну загрозу з боку репресивної особистості. Ситуація занурення в темряву та неможливості виходу з неї - вказівка на слабкість головної героїні. Вектор руху героїні - з темряви до світла - репрезентує її намагання мислити та діяти самостійно; перешкода, що означена метафоричним образом потоку підкреслює його нездійсненність. Деталь - листи, котрі хлопець передає героїні, - знак комунікативного вакууму, у якому перебувають закохані (їх неспроможності висловити словами свої думки та почуття), а також його дії аби порозумітися з нею. Епізод втрати листів, що не були прочитані, - градаційно розгортають мотив непорозуміння між хлопцем та дівчиною.

Своєрідною формою захисту від жорстокого бездуховного світу для героїні повісті-балади обрано оголошення нею себе божевільною. Проте це не приносить їй заспокоєння, лише викликає бажання втечі у світ дитинства: "А на Новий рік поїду додому. <... > Я сяду під ялинку в напівтемній теплій кімнаті біля Снігуроньки з облупленим носом, як колись в дитинстві" [7, 277]. Зустріч героїні з хлопцем з "волохатими грудьми", образ якого є уособленням низьких інстинктів ("Маг є, випити є, сигарети є... <...> Треба насолоджуватись життям, кицюню" [7, 278]), інтерпретується як поштовх до активного протесту. Накладання образу коханого, який, за уявленням дівчини, мав би бути уособленням бездуховності, на образ нового знайомого ("Важка рука лягла мені на плече. На мить здалось, що це ти стоїш поруч" [7, 278]), зумовлює розвиток мотиву втечі та трагічну розв'язку. Перехід героїні в інший світ супроводжується піснею: "Ой там на горі дивний див, / Ой там молод хлопець строїв дім, / Всю нічку не спав та пісень співав, / Собі дівчину прикликав" [7, 278]. Образи дому та хлопця, який його будує, пов'язують пісню зі сном дівчини в час її розлуки з коханим ("Вночі мені приснився білий великий будинок, ще не зовсім збудований, бо однієї стіни в ньому не було, і ти складав її з цегли" [7, 269]) та є символами домашнього вогнища, родини як притулку від світу. Образ недобудованого будинку уві сні є втіленням усвідомленої героїнею неспроможності коханого здійснити її мрію про великий дім як форму захисту від світу та компенсації відсутності батька, смерть якого сприймається як основа руйнування їхнього родинного вогнища. В образі пісні, яка звучить після загибелі дівчини, символічно втілено мрію про ідеальне кохання, що може стати притулком від жорстокості та бездуховності, і є вказівкою на неможливість реалізації бажаного в цьому світі.

Отже, ідеальне кохання як духовне та фізичне єднання чоловіка та жінки ("Я - розум, ти - душа. У нас вони одні на двох" [3, 148]), за версією Г. Пагутяк, не може існувати в реальному часі та просторі. Цю тезу письменниця осмислює в романі "Господар" (1986), зображуючи долі героїв - Тітуса та Міранди, Сави та Вітерниці. Презентуючи кохання Тітуса до Міранди, авторка протиставляє його почуття бездуховності суспільства споживацтва, що уособлене в образах колишніх однокласників хлопця. У зображенні "аномальності" стосунків Тітуса та Міранди, що пробуджують у них страх перед невідомим, чужим і кращим і викликають бажання знищити та принизити закоханих, божевілля через сприйняття хлопцем трактується як її перебування на іншій (і кращій!) планеті ("Я на одній планеті, а ти на другій. Моя планета чорна, а твоя - біла" [3, 6]) як вияв несвідомої інтенції на втечу з Ерідана на Селію, що оприявнюється спочатку як захоплення Савою, а потім і як реальний політ. Стан божевілля Тітуса, маркованого нібито почутим голосом Міранди, є символічним виявом возз'єднання з коханою, утечі від світу, у якому любов зводиться лише до статевого потягу.

У наступних творах Галини Пагутяк теж відсутній мотив ідеального кохання, у них увиразнюється тема кохання як втечі від самотності, але об'єктом почуттів героїв стають істоти з потойбічного світу. Так, у повісті "Захід сонця в Урожі" (2003) відчуття порожнечі в межах зображених стосунків героїв (чоловіка і жінки) скорельоване на вираз прагнення героїні мати інфернального коханця, що сприймається нею як реалізація дитячої мрії про незнайомця, прекрасного принца. Бажання зустрічі з чужинцем художньо реалізоване як таке, що спровоковане інтенцією на руйнування спокійного ритму життя в Урожі, "де все доцільне і поважне". У сцені боротьби героїні з демонічною істотою уві сні ("Вже дрімала, коли ззаду хтось обхопив мене руками. <...> На потилиці я виразно чула дотик чогось колючого <... >. Боротьба тривала дуже довго" [4, 10]) є виявом залежності героїні від впливу інших осіб, намагання позбавитися його та неможливості досягнути цієї мети через свою слабкість. Зображуючи жінку, Г. Пагутяк виокремлює як одну з основних її рис - пасивність, що зумовлює прагнення до активності, уособленням якої в повісті є образ Моряка. Епізод переїзду героїні до іншого дому прочитується як відмова від свободи вибору, на якій базувалися її стосунки з чоловіком, та підкорення сильній особистості, що дає відчуття захищеності та внутрішнього комфорту. Переїзд осмислюється у творі як її тимчасова смерть та відродження в новій якості; містичним провідником з одного світу в інший є образ містичного Моряка: "Як чорний ангел смерті, він взяв мене за руку і повів, щоб полегшити мені перехід до іншого життя" [4, 47]. Остаточне утвердження героїні в статусі дружини Моряка (тобто розриву зв'язків зі старим життям) супроводжується смертю колишнього чоловіка, що прочитується як ритуальне жертвопринесення старого в ім'я нового, в ім'я притулку від жорстокого світу.

Щодо мотиву материнства, то в романах та повістях 90 -х років ХХ століття порівняно з ранніми творами він трансформується в мотив нереалізованого материнства. Так, у "Книзі снів і пробуджень" (1995) він є домінантою однієї з сюжетних ліній (розвиток якої пов'язано з образами дівчини в поетизованому пролозі до неї та студентки Оксани). Якщо героїні прологу притаманна туга за "зачаттям, яке не відбулося" ("... твоє сім'я пролилось на мерзлу вбогу землю перемішалося з хвоєю піском листям ти пожалкував мені дати хоч трохи себе" [5, 279]), то для Оксани нереалізованість як матері є катастрофою. Розповіді про студентку Оксану передує епізод кошмарної візії - розчавлений автобусом солдат: "Поперек тротуару лежав убитий машиною жовнір, із живота якого вилізли рожеві кишки" [5, 280]. За О.В. Ларіоновим та П.О. Ерзяйкіним, аварія - "образ латентного суїцидного утворення, яке може активізуватися при першій можливості" [1, 313]. Ці візії дівчини є художнім виявом її суїцидних настроїв, які репрезентовані як акт самовбивства. Трагічний фінал історії Оксани закорінений у відчуття незахищеності, породжене усвідомленням її власної безпритульності та нереалізованості. Простір гуртожитку як місця тимчасового притулку героїні набуває символічного значення - місця, що вбиває: "Я вмру в гуртожитку, бо їх більше на світі, ніж домів, де можна бути незалежним" [5, 282]. Намагання героїні втекти від дійсності трактується як її мрія про дитину й екстраполюється на образ справжнього притулку як альтернативи тимчасовості. Це художньо розгорнуто в епізодах ритуального скуповування дитячих речей, що має викликати душу дитини. Прагнучи реалізуватися як матір, героїня відкидає можливість бути щасливою в коханні. Причина такого її стану розкрита через згадку про наругу над нею в дитинстві: сприйняття чоловіків як носіїв жорстокості призводить до самотності та відчуження, що провокує її болючі рефлексії, репрезентовані у творі у формі магнітофонного запису. Осмислюючи причини самотності, Оксана приходить до висновку про несумісність власної сутності та соціальної маски: "Мені треба було йти в телятниці. Я би випоювала теляток, годувала б, чистила. <...> Але на свою біду, я вміла писати гарні твори про різні пори року, навіть вірші писала про сінокіс. І попхалась у науку. А тепер мені двадцять шість років і я нікому не потрібна" [5, 281]. Усвідомлення героїнею неможливості повернення в минуле та досягнення щастя в теперішньому, конфлікт між внутрішньою суттю та соціальною маскою зумовлюють трагічну розв'язку: "Ти відчиняєш вікно, Оксано. Не дивися вниз. Ось білий голуб падає тобі в руки" [5, 282].

Отже, мотиви кохання та материнства розгортаються в низці романів та повістей Г. Пагутяк у контексті пошуку героями притулку. Можна говорити про динаміку згаданих мотивів: від ідеального кохання до кохання як втечі від самотності та від очікування материнства до трагедії нереалізованості героїні як матері. Специфіка реалізації цих мотивів у творах письменниці зумовлена насамперед особливостями індивідуально-авторської моделі світу, в основі якої протиставлення фантастичного притулку й жорстокого реального світу, та опозиція відчужена людина/світ. Домінування в аналізованих творах ситуацій втрати коханого чи коханої, втрати дитини чи смерті одного із закоханих увиразнює думку про неможливість порятунку від жорстокого світу. Повторювані мотиви кохання та материнства поєднують твори Г. Пагутяк у єдине ціле.

Список використаних джерел

1. Ларионов А.В. Сон и сновидения / А.В. Ларионов, П.А. Эрзяйкин. - Екатеринбург: Изд-во Урал. университета, 1996. - 424 с.

2. Пагутяк Г. Біограф Леонтовича: [роман] / Галина Пагутяк // Дзвін. - 2001. - № 5-6. - С. 2-41.

3. Пагутяк Г. Господар: [фантастичний роман] // Пагутяк Г. Господар: [фантастичний роман, повість-балада] / Галина Пагутяк. - К. : Радянський письменник, 1986. - С. 4-160.

4. Пагутяк Г. Захід сонця в Урожі : [повість] // Пагутяк Г. Захід сонця в Урожі : [романи, повісті та оповідання] / Галина Пагутяк. - Львів: ЛА "Піраміда", на замовлення приватного підприємця Говди І. В., 2003. - С. 966. - (Видавничий проект сучасної української літератури "Приватна колекція". Серія: "Українська модерна проза").

5. Пагутяк Г. Книга снів і пробуджень: [роман] // Пагутяк Г. Захід сонця в Урожі : [романи, повісті та оповідання] / Галина Пагутяк. - Львів: ЛА "Піраміда", на замовлення приватного підприємця Говди І. В., 2003. - С. 279-346 - (Видавничий проект сучасної української літератури "Приватна колекція". Серія: "Українська модерна проза").

6. Пагутяк Г. Повість про Марію і Магдалину: [повість] // Пагутяк Г. Діти: [повісті, роман] / Галина Пагутяк. - К.: Радянський письменник, 1982. - С. 62-222.

7. Пагутяк Г. Соловейко: [повість] // Пагутяк Г. Захід сонця в Урожі : [романи, повісті та оповідання] / Галина Пагутяк. - Львів: ЛА "Піраміда", на замовлення приватного підприємця Говди І. В., 2003. - С. 241-278. - (Видавничий проект сучасної української літератури "Приватна колекція". Серія: "Українська модерна проза").

Размещено на Allbest.ru