Рецепція подій і героїв Коліївщини в романі у віршах А. Гудими "Клекотіли орли"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рецепція подій і героїв Коліївщини в романі у віршах А. Гудими "Клекотіли орли"

У статті осмислюється своєрідність художньої інтерпретації складних подій Коліївщини 1768 року в історичному романі у віршах Андрія Гудими «Клекотіли орли», розглянуто специфіку зображення його невмирущих і відважних лідерів - Максима Залізняка, Івана Гонти - крізь призму народно-історичних джерел. Проведено компаративне зіставлення з «Гайдамаками» Т. Шевченка як високохудожнім зразком оповіді про ці події.

Історичні романи у віршах Андрія Гудими «Устим Кармалюк» (1992), «Северин Наливайко» (1995), «Клекотіли орли» (1998), «Сповідь Мазепи» (2003) формують у свідомості реципієнта нову, ідеологічно незаангажовану художньо-історичну концепцію в репрезентації подій і «портретів» героїв, прототипами яких є реальні історичні особи. «Клекотіли орли» - це роман-нагадування про селянське повстання 1768 року, події Коліївщини, однієї із страшних сторінок здобуття національної волі, «відродження двічі вбитого козацтва» (М. Костомаров), про героїчне минуле українського народу, його сильних і відважних лідерів - Максима Залізняка, Івана Гонту. Романи у віршах А. Гудими історичні. Характерним для них є історизм, розповідь про минуле й документальність (Ю. Андреєв); присутність історичної особи чи події, що збереглися в «народній пам'яті» (В. Щербина); типологія вимислу в зображенні особистості й принципів художнього освоєння дійсності (І. Варфоломєєв); позитивний герой, у якому втілено «прогресивні тенденції історії» (С. Петров) тощо. Особливістю романів у віршах А. Гудими є те, що письменник звертає увагу на факти історії як концептуальну ознаку не лише репрезентуючи події, а й виписуючи «портрети» героїв. Реальні свідчення, літописи, артефакти по -новому змодельовані в сюжетах при розкритті історичного тла, є невід'ємним естетичним і суспільним концептом і генологічною ознакою його творів.

Роман у віршах «Клекотіли орли» складається з прологу, епілогу та трьох частин: «Благовіст», «І закипів пекельний біль», «Танець вогню», кожна з яких має по декілька розділів: «Млівський титар», «Мотронинська обитель», «Дивний послушник», «Терпіть і віруйте», «Помоліться востаннє», «Світанок у Медведівці», «Чорні блискавиці», «Споборники», «Ой Лисянко!», «Поквапся, Гонто», «Весілля без наречених», «Чорна зрада», назви яких вказують на топоніміку історичних подій.

Події Коліївщини в романі у віршах репрезентовано на історичних та фольклорних фактах про тогочасся. Визвольні змагання завжди знаходили широкий відгомін у народній творчості, уже наприкінці ХУШ століття, майже відразу після подій, з'являються перші твори про гайдамаччину: «Годі, коню, в стайні спати», «Ой закурила, затопила сирими дровами», «Максим козак Залізняк», «Ой наварили ляхи пива», «Виїхав Гонта та із Умані», «Ой задумали та преславні хлопці» та інші. У «Записках о Южной Руси» П. Куліш надрукував понад 20 переказів, зібраних на Черкащині про гайдамацький рух («Нічний напад гайдамак», «Втеча гайдамак», «Г айдамаки в Жаботині», «Гайдамаки в Умані»), а також про конкретних осіб («Максим Шило», «Перебування Максима Залізняка в Черкасах», «Про гайдамаку Швачку»).

У праці «Коліївщина. Гайдамацьке повстання 1768 р.» П. Мірчук зазначає, що Московщина, як і Польща були певні, що перемога над Мазепою була смертельним ударом для змагань українського народу до відновлення самостійної, незалежної держави й «окупована ними частина України стане вже назавжди невід'ємною частиною їхньої держави, з покірною „русинською”, чи „малоруською” людністю» [8, 15]. Для поляків це було повторення Хмельниччини, для москалів - перекинення визвольної боротьби українського народу на Лівобережжя, яку вони втопили в морі крові українських повстанців.

На жаль, і сьогодні історики та митці не мають єдиної думки щодо внутрішнього змісту подій Коліївщини й по -різному їх трактують: прояв релігійних чи етнічних воєн, соціального розбійництва чи національно - визвольного повстання, селянської «революції» або ж нової козацької війни. У дослідженні кожного нового твору про Коліївщину науковці апелюють до «найкоментованішої» (Г. Грабович) поеми Т. Шевченка як найоригінальнішого високохудожнього зразка оповіді про ті події від «онука» гайдамаки, щоб бачили «сини і внуки, що батьки їх помилялися» [10, 128]. Після друку «Гайдамаків» Т. Шевченка письменники також еволюціонують до зображення образу гайдамаки-рятівника, репрезентанта соціального прошарку, героїчного борця проти національного уярмлення, підносячи його до рівня естетичного ідеалу.

Події Коліївщини в романі у віршах А. Гудими, як і в народній творчості, «обросли» художньою вигадкою та достовірністю (вбивство титаря Данила, освячення ножів у Холодному Яру, злочини конфедератів, облога й «різня» в Умані тощо). Окрім історичних джерел, художнім взірцем у творенні сюжету роману у віршах «Клекотіли орли» А. Гудими є «Гайдамаки» Т. Шевченка. У творах А. Гудими й Т. Шевченка багато спільного як в основі сюжетно-змістової моделі, у зверненні народнопоетичної оцінки подій, зображенні головних героїв, так і в жанровому визначенні. Серед літературознавців немає згоди щодо жанрового маркера «Гайдамаків» Т. Шевченка: «романтична поема історико-революційного змісту, ліро-епічна романтична поема, епопея, музична ораторія, історико-революційний роман у віршах» [3, 302]. Хоча автор і назвав «Гайдамаки» поемою, проте є твори, на думку І. Безпечного, яким можна надати кілька жанрових визначень, «а тому немає потреби точно дотримуватися якогось одного.

І саме до таких творів належать «Гайдамаки» [3, 302]. О. Слоньовська теж стверджує, що розвиток української літератури на час друку «Гайдамаків» Т. Шевченка уможливлював появу історичного роману у віршах. Окрім наявності у творі Т. Шевченка двох сюжетних ліній - визвольної боротьби, тобто концептуально-історичної й життя Яреми Галайди - історично-художньої, подвійність сюжету простежується й у ліричних відступах; у творі тісно поєднано епічне, драматичне й ліричне начала; перетворення прози життя в поетичну дійсність; «наявність чіткої, розлогої історичної концепції автора і значна кількість історичних прототипів» [9, 30].

Твір «Клекотіли орли» А. Гудима визначив як роман у віршах, у ньому декілька сюжетних ліній, багато ліричних відступів тощо. На початку твору реципієнт зустрічається із кобзарем, свідком і репрезентантом «суремно-болісної» години, коли навіть: «Плаче-тужить вітер степовий / На Вкраїні, кровію политій» [5, 152]. Кобзар оспівує мліївського Данила Кушніра, відданого православній церкві, українській землі. Як відомо з історичних джерел, щоб уніати не відібрали церковне приладдя, люди передали його на збереження Данилу Кушніру, титарю Успенського храму, який користувався довірою й повагою односельців. У Млієві тоді було дві православні церкви - Троїцька й Успенська, у яких священиками служили брати Василь та Федір Гдишицькі, сини уніатського протопопа Афанасія. Услід за батьком вони теж переметнулися в католики. У 1766 році Василь Гдишицький наказав прив'язати Данила до стовпа, обгорнути йому конопляним кужелем руки, посмолити їх і підпалити, потім відтяли голову титареві й настромили на палю. У романі цей факт А. Гудима констатує устами кобзаря:

І поселився грім у кобзі:

Да чорную славу Та одтяли Даниїлу Мліївському главу Тіло його, бренне тіло,

А главу його на палю Гостру настромили [5, 160].

Цей трагічний епізод є красномовним підтвердженням злочинів польської шляхти, конфедератів стосовно православних українців, останнє й стало передумовою повстання. Багатьох священників було піддано мукам та страчено. Силою зброї храми передавали католикам, а чужинці, намагалися цілком підкорити короні всі сфери життя українців, жорстоко експлуатували православне населення. Церква для організаторів руху була не тільки центром духовності народу, а й силою, яка може згуртувати їх, православна віра уособлювала Україну.

А. Гудима в романі «Клекотіли орли» в центр зображених, модифікованих ним подій про Коліївщину, коли Україна була «вже суцільна рана», поставив ватажків - Максима Залізняка, Івана Гонту та гайдамаків, образи яких було спотворено польськими й російськими істориками та письменниками. Твір А. Гудими надруковано в пострадянський час, коли можна було користуватися різними документами, історичними коментарями, а авторська думка не карталася, як ідейно-хибна. Не так, як у час написання «Гайдамаків» Т. Шевченком: «розказую так, як чув од старих людей; надрукованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого» [10, 128].

Ідейно-змістова наповненість «Гайдамаків» Т. Шевченка прочитується, на думку В. Барчан, крізь призму філософських засад авторського мислення, що теж зорієнтовує на романний жанр. Смислове поле філософствувань митця сконцентровано у вступі, «Епілозі», «Передмові» поеми, у розкритті проблеми «національної екзистенції як буття національної присутності», яку він осмислює «крізь призму кризи індивідуальної, культурної, колективної пам 'яті, до яких апелює через спогад» [2, 17].

У романі «Клекотіли орли» часопростір минулого й сучасного України, героїка її «орлів» також актуалізується в ліричних відступах, особливо в «Епілозі», «Пролозі» закликах героїв, піснях кобзаря, які не «зітліли», бандури «вціліли», тому й необхідно їх нести в люди, вести до «вінця». Конкретні події і постаті А. Гудима репрезентує у філософських вимірах, апелюючи до сучасника із закликом згадати могили Сірка і Палія, гетьмана Богдана, берегти той дух, «як Вкраїну стереже Ревучий» [5, 264], пам'ятати, як онуки Наливайка й сини Мазепи піднялися на «страдний хрест», тому і в цей, «непевний» час: «Благослови, Всевишній Отче, нас / І причасти небогу-Україну» [5, 151].

А. Гудима зобразив події Коліївщини не як сліпий бунт проти панського гніту, а як організоване повстання з ясною метою - звільнити селян від жорстокого польського визиску, здобути національну волю й домогтися відродження Г етьманщини. На підтвердження хотілося б навести слова П. Мірчука: «В українській народній традиції немає й тіні сумнівів у правоті й чистоті ідей коліївського повстання: ідеї національної волі й соціальної справедливості» [8, 305]. Об'єктивно охарактеризовано гайдамаків та їх ватажків («Андрій Журба. А це - Микита Швачка. / Павло Таран і Неживий Семен» [5, 209]), як розумних, безстрашних захисників покріпаченого українського народу, а не розбійників та «коліїв», які в громадах, за стародавнім звичаєм, відповідали за забиття худоби: «Не злодії! Не вбивці! - знедолений люд / Вже не в силі виносити панську сваволю» [5, 223]. Легенда про «дикість гайдамацьку» й некультурність «колишньої України», на думку Д. Донцова, виникла в той час, коли батуринський замок був перетворений на купу каміння, коли багаті культурні скарби, зібрані в палацах гетьманів, «почали розкрадати лише хотів і міг, коли Україна, як той паж, зв'язана і сплюндрована, здавалось, летіла назустріч неминучій історичній смерті...» [6, 9].

Символіка назви роману у віршах «Клекотіли орли» розкривається через образи гайдамаків: «Орли мої! Тепер - ви гайдамаки. / Ви колії <...> / Оті - сумирні, боязкі, похмурі? / Яких пани впрягали у ярмо? / Заклекотіли! Мов орли в підхмар'ї. / На тім стояли. Й нині стоїмо» [5, 206]. У народній свідомості орел - господар небес, цар птахів. У давнину вірили, що «після смерті мужній воїн стає орлом» [4, 409]. Зберігаючи архетипний зміст образу орла, А. Гудима порівнює героїв роману з птахом, який є оберегом і захисником від усякого лиха й після смерті відроджується. Піднялися орли тоді, коли «орлині крила витріпало в клоччя» [5, 192], і знайшовся той, хто «заклекотав» до всіх: «Ченця, торговця, селянина. / Благослови, пречистий отче. / Господь нас кличе й Україна» [5, 188]. Т. Шевченко в «Гайдамаках» також називав месників орлами: «Сини мої! Орли мої! /Летіть в Україну, - / Хоч і лихо зустрінеться, / Так не на чужині» [10, 66]; Ярема не знав, що «виросли крила / Що неба достане, коли полетить» [10, 72]; Максим Залізняк: «Літа орел, літа сизий / Попід небесами; / Гуля Максим, гуля батько / Степами-лісами. / Ой літає орел сизий, /А за ним орлята» [10, 89].

Головні герої роману у віршах - Максим Залізняк і Іван Гонта - презентовані автором згідно біографічних даних та фольклорних джерел. Наприклад, Максим Залізняк до того, як очолив повстання згадується мало, відзначається, що він був родом із Медведівки, ще підлітком опинився на Запорожжі, а коли йому було близько тридцяти, став послушником Жаботинського, а потім Мотронинського монастирів. Чернецтво покинув, імовірно, щоб очолити визвольну боротьбу за дорученням ігумена Мелхіседека, який був дуже впливовою особою у справах православ'я, часто приїжджав у Петербург, де міг мати аудієнцію з Катериною ІІ [1, 26]. У романі ж А. Гудими акцентовано на тому, що Максим Залізняк очолив боротьбу, бо не міг дивитися на страждання народу й прийняв присягу, освятивши ножі: «У Холодному Яру та ярий вогонь / Закипить і вінця наллє

Україну. / Волів бути народ - і це воля Його! / І Великдень прийде. І не матиме згину» [5, 197]. У творі йдеться й про те, що в Холодному Яру поширилися чутки про «Золоту грамоту» Катерини ІІ, якою цариця нібито обіцяла всіх учасників повстання звільнити з кріпацтва, про переплавлені контрабандою із Лівобережної України ножі, але це була чергова чутка - обіцянка, яка через довірливість українців закінчилася поразкою.

У травні 1768 року гайдамацький загін під проводом Максима Залізняка та сотні надвірних козаків на чолі з Іваном Гонтою об'єдналися, підступили до Умані й здобули місто штурмом. «Тридцять годин одбивалася шляхта, але нарешті не встояла проти величезної сили гайдамаків, і вони увійшли в город... » [1, 314], - писав М. Аркас у своїй історичній розвідці. Не вдаючись до зображення взяття Умані й «уманської різні», А. Гудима узагальнено констатує трагедію «кривавого бенкету», звертаючись до реалій і образів-символів:

Конала Умань панська. Й не чужа.

На кінчиках самісіньких висіла [5, 256].

Розгортаючи сюжетну лінію боротьби повстанців, автор фіксує увагу на дійсних фактах: в Умані було скликано раду й проведено вибори, «Залізняка проголошено гетьманом України, а Гонту - уманським полковником» [1, 26]. Характеризуючи Залізняка, автор наголошує, що його виваженість породила в народі віру в те, що повертається козаччина, що можливо відновити волю в Україні: «Йому в найважчу, у лиху годину / Своє життя ввірятиме народ, / А може, ще й..довірить Україну» [5, 183]. Безперечно, в образі Максима Залізняка подано історично-конкретне, національне у зв'язку із загальнолюдським та втілено народнопоетичну оцінку його діянь. А. Гудима прагнув створити образ не лише видатної історичної особи, а й звичайної людини в її шуканнях виходу із складних обставин, у побутовому спілкуванні з односельцями, розмовах з коханою Орилею, у роздумах про матір: «Запахло святом, сонцем і життям. / Галузочка з блискучою корою, - / Сухенька вже, - сміялася дитям» [5, 209]. На матір лягає важкий тягар відповідальності за своїх дітей, за те, щоб вони виросли справжніми людьми, яким вона й виховала Максима: «Стоїть, мабуть, як вишня на межі. /1 виглядає гайдамаку-сина, /1 молиться за сина- колія.../-Максиме... / - Мамо. Хто ж - коли не я?» [5, 209].

Образ Івана Гонти в романі у віршах А. Гудими теж близький до історичних свідчень про нього: вільний селянин, послуживши надвірним козаком у польського магната Потоцького, отримав підвищення та став керувати сотнею, одержав у власність два села, одружився зі шляхтянкою. Автор характеризує його як незалежного та гордого уманського сотника з душею щирого козака, людину авторитетну й освічену: людям «гонору свого / Не виставляє, яко патерицю. / В селі Розсішки освятив церквицю. / За власний кошт, завважте, збудував...» [5, 239]. У «Клекотіли орли» автор спростовує художній факт із «Гайдамаків» Т. Шевченка про вбивство Гонтою своїх дітей, не зафіксовано його і в історичних джерелах: «Люде мій! / Не вбивав я, не різав синів! / Син у мене один. В мене інших не буде» [5, 255]. У романі А. Гудими Гонта навпаки робив усе можливе, щоб врятувати якомога більше польських жінок і дітей в Умані, дуже переймався за свою родину, до того ж, на час повстання в нього був уже дорослий та одружений син і доньки. Письменник наголошує на авторитетності, мужності, незалежності та гордості гайдамацьких лідерів:

Може, Гонту в цей час обсідали думки:

Та по всій Україні... й вертався під Умань [5, 252].

Не оминає автор увагою й негативних героїв, всі їхні імена (брати Гдишицькі, Кшемуський, Кологривов, Гур'єв) мають документально основу, як і те, що вони зрадою допомогли знищити гайдамаків і їх ватажків. Про це йдеться в останньому розділі твору А. Г удими з промовистою назвою «Чорна зрада»:

Максиме, зрада! - Гонта підведеться.

Вам ще впаде на голову прокляття.

І гноєм загребетесь, мов жуки [5, 263].

Структурним елементом роману «Клекотіли орли» є «тексти» в тексті, народні пісні, стилізація під «Гайдамаки» Т. Шевченка й цитування останніх: «Бо пора вже на онучі / багряницю драти» [5, 153]; «А де п'ють там і ллють, /1 онучі свої на пожарищі сушать» [5, 153].

Важливу роль у романі у віршах відведено й образу кобзаря. Реципієнт на початку творузустрічається із старцем-мудрецем, який при собі носить «усе: і життя, і спадок, і набуток», і милу, і тужливу кобзу, «мов ікону» [5, 153]. Якщо перед повстанням кобза народного співця не могла мовчати й викривала безчинства шляхти, докоряла за те, що люди терпіли «недолю», закликала гайдамаків не баритися, то в кінці роману бунтівницький «у кобзі дух на мить прочах» [5, 257], кобзар іде по селах, як заповідав Залізняк, але вже з «думою-піснею» про нього: «Зібрав війська сорок тисяч / В місті Жаботині, / Обступили город Умань / в обідній годині...» [5, 257]. Кобзар завжди виражав погляди й прагнення народу, був його літописцем, інформатором, докором сумління, оберегом історичної й культурної пам'яті, бо завжди стоїть на перехресті «долі і століть». Таким постає образ кобзаря і у творі сучасного ліро-епіка - А. Гудими.

Роман у віршах А. Гудими «Клекотіли орли» - це художня інтерпретація складних подій Коліївщини, нагадування нащадкам про одну із сторінок героїчного минулого нації, репрезентовану на історичних, літературних, фольклорних джерелах. Твір побудовано не на окремому історичному факті, а на найвиразніших подіях тогочасся, пов'язаних з головними героями, які мають реальних прототипів, та буттям українського народу. Фабульно-просторову основу твору розширюють зразки фольклорної лірики, образ кобзаря, стилізація й цитування «Гайдамаків» Т. Шевченка.

Список використаних джерел

повстання селянський роман

1.Аркас М. Історія України-Руси / М. Аркас. - К. : Вища школа, 1990. - 456 с.

2.Барчан В. Функції спогаду в поемі «Гайдамаки» Т. Шевченка / Валентина Барчан // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Філологія. Соціальні комунікації. Вип. 1. (31). - Ужгород : УжНУ, 2014. - С. 16-20.

3.Безпечний Іван. Теорія літератури / Іван Безпечний. - К. : Смолоскип, 2009. - 388 с.

4.Войтович В. М. Українська міфологія / В. М. Войтович. - К. : Либідь, 2005. - 664 с.

5.Гудима А. Д. Клекотіли орли / А. Гудима // Гудима А. Д. На вівтар волі. Поеми, романи у віршах. - К. : Український письменник («Вир»), 1999. - С.150-264.

6.Донцов Д. Гетьман Мазепа в західноєвропейській літературі / Д. Донцов // Дивослово. - 1994. - №7. - С. 5-9.

7.Клочек Г. Д. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація. Навчально- методичний посібник / Григорій Дмитрович Клочек - К. : Освіта, 1998. - 237 с.

Размещено на Allbest.ru